Постанова

від 23.05.2024 по справі 906/1162/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року Справа № 906/1162/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: Романюк Я.І.

відповідача: не з`явився

третя особа: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. у справі №906/1162/23, ухвалене суддею Шніт А.В., повний текст рішення складено 26.02.2024 у справі № 906/1162/23

за позовом Міністерства юстиції України

до Житомирського обласного благодійного фонду "Данко"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комуністична партія України

про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно

До Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява Міністерства юстиції України до Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" з вимогами про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна - квартири загальною площею 58,9 кв.м за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2/4/, укладеного 09.07.2015 між Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 26478733) та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко" (код ЄДРПОУ 35841836), посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчук А.М. та зареєстрованого за №1877 та про скасування державної реєстрації прав Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" (код ЄДРПОУ 35841836, вул. Черняховського, буд.12-А, м. Житомир, 10014) на нерухоме майно за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2/4/, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 673723618104.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1162/23 від 15.02.2024 року. Задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. у справі №906/1162/23 , ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Міністерства юстиції України у справі №906/1162/23 у повному обсязі.

Листом №906/1162/23/2014/24 від 25 березня 2024 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №906/1162/23 з Господарського суду Житомирської області.

02.04.2024 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/1162/23.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 р. поновлено Житомирському обласному благодійному фонду "Данко" строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. у справі №906/1162/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. у справі №906/1162/23. Зупинено дію рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. у справі №906/1162/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 23.05.2024 р. о 10:00 год.

10.04.2024р. в системі "Електронний суд" була сформована заява представника Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 р. клопотання представника Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/1162/23 задоволено.

29.04.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від Міністерства юстиції України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. залишити без змін.

Представник Міністерства юстиції України заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області, вважає що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу судового засідання в режимі відеоконференції №906/1162/23 об 09 годині 52 хвилині секретарем відкрито сторінку конференції. Запрошено учасника: Овсій Дмитра Юрійовича - представника Житомирського обласного благодійного фонду "Данко". О 10 годині 17 хвилині розпочато конференцію. Однак, ОСОБА_1 , не був авторизований та системою визначено його статус "офлайн".

Представник третьої особи не прибув у судове засідання, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Визнав недійсним договір дарування квартири загальною площею 58,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (4), укладений 09.07.2015 між Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко", посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчук А.М. та зареєстрований за №1877, оскільки вбачав, що договір є фраудаторним. Задовольнивши вимогу про скасування державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2(4), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 673723618104, суд першої інстанції вказав, що у разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

Житомирський обласний благодійний фонд "Данко" в апеляційній скарзі стверджує, що у цій справі з позовом звернулось Міністерство юстиції України, яке не є стороною оспорюваного правочину. За змістом ст.ст. 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

На думку скаржника позивачем не було підтверджено, що укладенням договору дарування були порушені майнові права держави, в інтересах якої він діє.

Звертає увагу, що на час укладення договору дарування Закон України «Про політичні партії в Україні» не містив положень про перехід майна політичної партії у власність держави у разі заборони політичної партії.

З огляду на те, що судом за наслідками укладення договору дарування не встановлено порушення майнових прав та інтересів держави, від імені якої діє позивач, то у задоволенні позову мало бути відмовлено.

Водночас, станом на момент подання позову про заборону діяльності Комуністичної партії України (у 2014 р.) та укладення спірного правочину (договору дарування від 09.07.2015), заборона діяльності політичної партії не мала таких правових наслідків як перехід майна партії у власність держави, а ці наслідки були запроваджені лише через 8 років після пред`явлення позову. Зазначений позов був поданий Мін`юстом у 2014 році, тоді як оспорюваний правочин укладений у 2015 році, тобто більше ніж через рік після пред`явлення позову. Механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень визначається Порядком переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України N9896 від 12.08.2022 року (Порядок).

При цьому, на дату укладення договору дарування, ані Закон України "Про політичні партії в Україні", ані інші Закони України не містили норм, які передбачали передачу державі майна, грошей та інших активів політичної партії за наслідками заборони такої політичної партії.

Зазначені обставини (відсутність правових наслідків у вигляді передачі майна політичної партії у власність держави; значний проміжок часу між поданням такого позову та укладенням оспорюваного правочину) нівелює правовий і причинно-наслідковий зв`язок між поданням такого позову (у 2014 році) і укладенням оспорюваного правочину у 2015 році саме з метою уникнення конфіскації майна партії у зв`язку із забороною її діяльності.

Апелянт також не погоджується з доводами суду щодо фраудаторності оскаржуваного договору дарування, оскільки на момент укладення спірного правочину як у позові у справі №826/9751/14, так і у законодавстві України не існувало такого наслідку заборони політичної партії як передання її майна державі. Жодних доказів того, що, укладаючи договір 09.07.2015 року, сторони договору знали, допускали або повинні були допускати, що у випадку потенційної заборони партії її майно буде передане державі, та саме з цією ціллю відчужили його, діючи з метою спричинення шкоди кредиторам, позивачем не було надано.

Щодо фіктивності договору скаржник зазначає, що у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, (аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19). У цій справі, як підтверджує сам позивач, наслідки, обумовлені договором, настали, відповідач став власником квартири та досі ним є, отже цей правочин було виконано, та такий правочин був спрямований на настання реальних наслідків - перехід права власності на майно.

Також скаржник вказує на ту обставину, що з моменту державної реєстрації права власності на спірне приміщення розпочався перебіг трирічного строку звернення позивача до суду із позовною заявою. Позовні вимоги заявлені із значним пропуском строку позовної давності. Відповідні дії суттєво порушують принцип правової визначеності. Крім цього, власник майна стає заручником ситуації, несправедливості, коли законотворець вирішив змінити відповідне законодавство, яке дозволяє позбавляти належних власників майна, яке вони отримали задовго до внесення змін до законодавства, поширюючи дію таких норм на правовідносини, які склались 7 років до цього. Внесення змін до законодавства у 2022 р., яке у 2014-2015 рр. складалося з інших правових норм, положень (ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні"), не наділяє позивача та інші державні органи здійснювати свавільне втручання у вказані правовідносини у ретроспективі.

Відтак, суд першої інстанції прийняв необґрунтоване та незаконне рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права. Обставини, що мають значення для справи, і які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними, і базуються на припущеннях.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, представник Міністерства юстиції України у відзиві стверджує, що доводи апеляційної скарги Житомирського обласного благодійного фонду «Данко», є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024, законним, обґрунтованим та таким що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Зокрема, позивач вказує, що саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень тому Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах, оскільки звернення до суду із даним позовом спрямоване на повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого його передання у власність держави.

Вищенаведене свідчить проте, що Міністерство юстиції України є належним позивачем у справі (позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 2 статті 45 ГПК України)), а твердження представника відповідача про те, що не порушені права позивача Міністерства юстиції України та належним позивачем повинен бути саме Фонд державного майна необґрунтовані та безпідставні.

Щодо посилання представника відповідача Житомирського обласного благодійного фонду «Данко» в апеляційній скарзі на порушення строку позовної давності позивачем звернення до суду, Міністерство юстиції України вказує наступне.

Спірний Договір дарування квартири укладено 09.07.2015. Разом з тим, Міністерство юстиції довідалося про наявність вказаних договорів в ході вжиття заходів із розшуку майна забороненої судом Комуністичної партії України після набрання законної сили рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, тобто не раніше 27.07.2022. Відповідно обчислення строку позовної давності починається з 27.07.2022, тому позовна заява подана у межах установлених законом строків.

Міністерство юстиції України як позивач у справі не пропустив строк звернення до суду та звернувся з позовом в межах строку позовної давності визначеного статтею 257 ЦК України, а тому твердження відповідача про застосування строків позовної давності є безпідставним.

Окрім того, посилання представника відповідача на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2023 у справі 927/1292/23 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2024 у справі №915/1342/23 є безпідставним, оскільки вказані рішення законної сили не набрали, а відповідач зворотнього не довів.

Також варто зауважити, що рішення у вказаних справах не мають преюдиційного значення для розгляду цієї справи.

Крім того, Міністерство юстиції України вказує на те, що укладений Договір дарування від 09.07.2015 містить ознаки фіктивного та фраудаторного правочину, тобто є таким, який укладено на шкоду кредиторам, а також укладення вказаного договору з порушенням вимог пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України та частин 3, 6 статті 13 ЦК України, оскільки він вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом.

З огляду на викладені обставини і докази у даній справі слід зазначити про необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги відповідача Житомирського обласного благодійного фонду «Данко».

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

У 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України через порушення партією статті 5 Закону України "Про політичні партії в Україні", чинної на момент подання позовної заяви.

11.07.2014 Окружний адміністративний суд м.Києва відкрив провадження у справі №826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності політичної партії.

Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, яке набрало законної сили, задоволено адміністративний позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об`єднання "Свобода", Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації "Воля-Громада-Козацтво", Української республіканської партії, Борківського Віктора Вікторовича, за участю Офісу Генерального прокурора. Заборонено діяльність Комуністичної партії України; передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Згідно з пунктом 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 №896, після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Згідно із пунктом 3 вказаного Порядку, за результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.02.2023 №128 "Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції України" внесено зміни до Положення про Міністерство юстиції України, зокрема п.4 доповнено пункт підпункт 83-35 такого змісту: "вживає заходів до розшуку майна забороненої судом політичної партії; затверджує перелік майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави.".

За результатами опрацювання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Міністерство юстиції України встановило, що після відкриття провадження в адміністративній справі про заборону Комуністичної партії України, Бердичівська міська організація відчужила квартиру загальною площею 58,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 673723618104.

09.07.2015 між Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України в особі першого секретаря Бердичівського міського комітету Комуністичної партії України Тимчук Лариси Микитівни, яка діяла на підставі статуту Комуністичної партії України, (дарувальник) та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко" в особі Слюсаренка Олександра Миколайовича, який діяв на підставі статуту фонду, (обдаровуваний) укладено договір дарування квартири (а.с. 219), за умовами якого Бердичівська міська організація Комуністичної партії України передала безоплатно у власність (подарувала), а Житомирський обласний благодійний фонд "Данко" прийняв у власність (дарунок) квартиру АДРЕСА_3 (4) (два в дужках чотири), розташовану в будинку АДРЕСА_1 (4) двокімнатна, загальною площею 58,9 кв.м, житловою площею 39,1 кв.м (п. 1, підпункт 1.1. договору).

Договір дарування від 09.07.2015 посвідчив приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчук А. М. та зареєстрував за №1877.

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка №342912833 від 15.08.2023) набувачем спірного майна є Житомирський обласний благодійний фонд "Данко" (а.с. 12-14), засновником та керівником цього фонду ОСОБА_2 (а.с. 74-76).

ОСОБА_2 обраний членом керівних органів Комуністичної партії України згідно з постановою 42 з`їзду Комуністичної партії України від 22.06.2008 та постановою 44 з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011 (а.с. 123-128, 135-140).

ОСОБА_2 також був керівником, а потім головою комісії з припинення Житомирської обласної організації Комуністичної партії України (ідентифікаційний код 13572790), діяльність якої припинено.

Згідно з позицією позивача, договір дарування квартири від 09.07.2015 є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України і підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України в судовому порядку. Частина майна, яка належала Комуністичній партії України та її структурним осередкам, зокрема спірне майно, перебуває у власності, пов`язаного із партією Житомирського обласного благодійного фонду "Данко", тому позивач вважає, що відновлення становища, яке існувало до порушення можливе шляхом скасування державної реєстрації права власності згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. позов задоволено.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.15, ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, звернувшись до суду за їх захистом.

Згідно з ч.2 ст.16 ЦК України, ч.2 ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

За положеннями ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 ЦК України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У силу приписів ст.215 ЦК України недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

За приписами ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Частиною 1 статті 722 ЦК України передбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

За загальним правилом право власності на дарунок у обдаровуваного виникає з моменту прийняття дарунку. Відповідно припинення права власності на дарунок у дарувальника відбувається також в момент прийняття дарунку обдаровуваним, якщо інше не передбачено договором.

Як визначено ч. 1, 4 ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині права позивача Міністерства юстиції України звернутись з цим позовом, колегія суддів враховує, що у розумінні приписів наведених вище законодавчих норм, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, реалізовуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

При цьому, колегія суддів зауважує, що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст.3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Право на звернення з цим позовом Міністерства юстиції України, яке не є стороною оспорюваного правочину, обґрунтовується наступним.

Як вбачається з рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, діяльність Комуністичної партії України заборонено. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

За змістом ч.2, 4 ст.21 Закону України "Про політичні партії в Україні", заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, а також прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, та його територіальними органами рішень про припинення політичної партії та її структурних утворень відповідно.

У разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається в рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2, 3 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 №896 (далі - Порядок) після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави (далі - рішення суду), Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема, за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін`юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.

Враховуючи, що саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна Комуністичної партії України, Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах, оскільки звернення до суду із даним позовом спрямоване на повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого його передання у власність держави.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Міністерство юстиції України є належним позивачем у справі та наділене повноваженнями на звернення до суду із даним позовом, а тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності порушеного права Мін`юсту, а також відсутності його повноважень на звернення до суду із відповідним позовом не заслуговують на увагу.

Щодо суті спірних правовідносин апеляційний суд приймає до уваги, що позивач, звертаючись до суду із цим позовом, стверджує, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки він не був спрямований на реальне настання наслідків договору дарування, а мав на меті уникнення передачі майна у державну власність. Всупереч цьому апелянт вважає, що оспорюваний договір дарування нерухомості не відповідає жодній із ознак фіктивності правочину, оскільки зобов`язання сторін за вказаним договором виконані, зміст оспорюваного договору відповідає намірам учасників правочину.

Оцінюючи доводи сторін, апеляційний суд виходить з таких встановлених обставин.

Умовами договору дарування квартири від 09.07.2015 визначено, що право власності на нерухоме майно виникає у обдаровуваного (Житомирського обласного благодійного фонду "Данко") з моменту одержання дарунку та державної реєстрації цього права (п.5.3. договору).

09.07.2015 приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчук А.М. посвідчив зазначений договір та здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості за Житомирським обласним благодійним фондом "Данко". Ураховуючи положення ст. ч.1 ст.722, ч.2 ст.331 ЦК України, ст. 2, ч.2 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спірний договір мав відповідні правові наслідки, оскільки відбулось прийняття дарунку обдарованою особою і виникнення у неї права власності на подарований об`єкт.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що договір дарування квартири від 09.07.2015 вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, що виключає обставини його фіктивності.

Проте, сукупність обставин, встановлених апеляційним судом, дає підстави для оцінки спірного правочину як такого, що вчинений всупереч положень ст.3, 13 ЦК України щодо добросовісної поведінки учасника цивільних правовідносин, заборони завдання шкоди учасникам цих відносин.

Правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору, є фраудаторними правочинами.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Фраудаторний правочин має за мету завдати шкоди інтересам кредиторів, їх майновим правам.

Правовим наслідком вчинення такого правочину, за умови, що це було доведено, є його недійсність. Між тим, якщо результат дії боржника не завдав шкоди кредиторові та не спричинив негативних наслідків, то для боржника він залишається правочином, але ніяк не фраудаторним.

Варто зазначити, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Фраудаторний правочин може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування).

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якого може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, 11.07.2014 Окружний адміністративний суд м.Києва відкрив провадження у справі №826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об`єднання "Свобода", Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації "Воля-Громада-Козацтво", Української республіканської партії, ОСОБА_3 , за участю Офісу Генерального прокурора, про заборону діяльності політичної партії.

Частинами 3, 4 статті 105 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі № 826/9751/14) визначено, що суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

З моменту відкриття провадження у справі №826/9751/14, Комуністична партія України та Бердичівська міська організація Комуністичної партії України були обізнані про те, що в разі ухвалення рішення про заборону діяльності партії, відбудеться припинення її діяльності, розпуск керівних органів та її обласних організацій, а керівні органи не матимуть можливості вільно розпоряджатися своїм майном.

Колегія суддів враховує, що розгляд справи № 826/9751/14 тривав 8 років.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій" № 2243-IX від 03.05.2022, який набрав чинності 18.05.2022, внесено зміни до Закону України "Про політичні партії в Україні" від 05.04.2001 № 2365-III. Статтю 21 Закону доповнено частиною четвертою, згідно з якою, у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896, після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Договір дарування квартири від 09.07.2015 на користь Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" укладений після відкриття провадження у справі №826/9751/14 про заборону діяльності політичної партії (11.07.2014).

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є засновником та керівником Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" (а.с. 12-14).

У матеріалах справи містяться копії постанови 42 з`їзду Комуністичної партії України від 22.06.2008 та постанови 44 з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011, у яких зазначено, що Тимошенко Микола Михайлович обраний членом керівних органів Комуністичної партії України (а.с. 123-128, 135-140).

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 був керівником, а потім головою комісії з припинення Житомирської обласної організації Комуністичної партії України (ідентифікаційний код 13572790), діяльність якої припинено.

Окрім того, ОСОБА_4 , який укладав договір дарування від імені Житомирського обласного благодійного фонду "Данко", був керівником Житомирської міської організації Комуністичної партії України (ідентифікаційний код 20402226), діяльність якої припинено.

Реєстрація місцезнаходження Житомирського обласного благодійного фонду "Данко", Житомирської обласної організації Комуністичної партії України та Житомирської міської організації Комуністичної партії України є тотожною: 10014, м.Житомир, вул. Черняховського, буд.12-А.

Таким чином, вказані обставини підтверджують пов`язаність осіб правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки сторони договору дарування від 09.07.2015, діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду державі та Міністерству юстиції України, як уповноваженому кредитору, мали спільний умисел на укладання спірного договору дарування виключно з метою уникнення виконання судового рішення у справі №826/9751/14, а саме: передання майна Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

З викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Бердичівська міська організація Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 26478733) та Житомирський обласний благодійний фонд "Данко" здійснили зловживання правом щодо відчуження та набуття права власності на спірне майно. Дії вказаних осіб суди визнають недобросовісними, оскільки відчужуючи майно, Бердичівська міська організація Комуністичної партії України намагалася уникнути виконання судового рішення в майбутньому.

Обов`язковість виконання судових рішень встановлена у статтях 18, 326 ГПК України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Питання порядку виконання судових рішень врегульоване статтею 129-1 Конституції України, відповідно до якої суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири загальною площею 58,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (4), укладеного 09.07.2015 між Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 26478733) та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко", посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчук А.М. та зареєстрованого за №1877, оскільки вказаний правочин розцінюється як фраудаторний.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

Абзацом 2 частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

Рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №28/29-б-43/212-2012).

За таких обставин, суд першої інстанції вірно вказав на те, що вимоги позивача про скасування державної реєстрації прав Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" (код ЄДРПОУ 35841836) на нерухоме майно за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2(4), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 673723618104, також підлягають задоволенню.

Водночас, надаючи оцінку наявності чи відсутності правових підстав для застосування строку позовної давності при розгляді даного спору згідно заяви відповідача (т.2, а.с.31-32), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до положень ст.256, 261 ЦК України позовна давніть є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звернутися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою особою, відлік позовної давності обчислюється з того моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перебіг строку позовної давності пов`язаний не з моментом відповідного порушення прав особи, а з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/16.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" зазначив, що механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

У справі "Богдель проти Литви" ЄСПЛ підтримав позицію Верховного Суду Литви про те, що позовна давність починається із дня, коли відповідний орган "здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено".

Установлено, що 27.07.2022 набрало законної сили рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №826/9751/14, яким заборонено діяльність Комуністичної партії України, і саме з цієї дати у позивача виник обов`язок щодо вжиття заходів з розшуку майна політичної партії , діяльність якої заборонена.

Відтак, колегія суддів вважає, що Міністерство юстиції України, діючи в межах своїх повноважень та вживаючи заходів з розшуку майна політичної партії, могло дізнатись про його наявність, тільки після набрання рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14 законної сили та затвердження Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень - не раніше 27.07.2022.

Враховуючи, що позивач звернувся з даним позовом до суду 06.09.2023, апеляційний суд вважає правильним висновок місцевого суду, що Мін`юст звернувся з позовом в межах строку позовної давності, визначеного ст.257 ЦК України, а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо недотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірним нерухомим майном, апеляційний суд вважає за необхідне вказати таке.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Судова практика ЄСПЛ констатує наявність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у разі, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не був дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Апеляційний суд враховує, що можливість втручання у право власності шляхом визнання недійсними правочинів передбачена відповідними ЦК України, підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати апелянта добросовісним набувачем, а позов Мін`юсту для здійснення заходів щодо розшуку майна забороненої Комуністичної партії України та повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого його передання у власність держави, з огляду на встановлені у цій справі обставини, таким, що не відповідає критерію пропорційності втручання у мирне володіння майном, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2024 р. у справі №906/1162/23 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/1162/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "24" травня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.