Рішення

від 24.05.2024 по справі 910/19971/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2024Справа № 910/19971/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/19971/23

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех"</a>;

про стягнення 10 551,06 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех"</a> заборгованість за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340163 від 01.09.2015 у розмірі 10 551,06 грн за період з 01.11.2017 по 01.05.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 відкрито провадження у справі № 910/19971/23, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

25.01.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех"</a> подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг"</a> 30.01.2024 подало до господарського суду відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех"</a> надати до господарського суду оригінал додаткової угоди від 01.10.2018 до договору від 01.09.2015 № 340163 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

07.05.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех"</a> надійшов супровідний лист № 16 від 07.05.2024 разом з оригіналом додаткової угоди від 01.10.2018 до договору від 01.09.2015 № 340163 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех" (далі - споживач, відповідач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340163 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати її на оплатити відповідно до умов, вкладених в цьому Договорі.

Відповідно до п. 2.2.1, 2.2.2 договору, постачальник зобов`язався безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) на потреби опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року, згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1 та щомісячно оформлювати для споживача: величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком "споживача") за розрахунковий період (місяць); рахунок-фактуру, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звіряння розрахунків; акт приймання-передавання товарної продукції.

За умовами п. 4.1. договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2016.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 4.3 договору).

Пунктом 4.5 договору узгоджено, що умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документа.

Відповідно до п. 4.6 договору, жодна із сторін не має права передавати свої права та обов`язки за даним договором іншій стороні, без письмової згоди іншої сторони.

Договір припиняє свою дію у випадках: закінчення терміну дії, взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення господарським судом, ліквідації однієї із сторін (п. 4.9 договору).

Згідно з п. 4.10 договору, припинення дії договору не звільняє споживача від обов`язку повної сплати вартості спожитої теплової енергії.

Відповідно до звертання-доручення до договору № 340163 від 01.09.2015 облік споживання теплової енергії на потреби опалення проводиться по приладах обліку.

У відповідності до п. 9 додатку 2 до договору, споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в РТМ "Центр" за адресою: Жилянська, 63, оформлений постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

25 серпня 2021 року відбувся електронний аукціон з продажу майна в процедурі банкрутства Публічного акціонерного товариства "Київенерго", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "К.Енерго", порушений Господарським судом Донецької області у справі №905/1965/19, права вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги, переможцем якого визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "СПОРТСЕРВІС-СТМ" (в подальшому змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг"</a> (далі також - позивач, ТОВ "Київенерго-борг")), що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3.

Згідно з Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021, Акціонерне товариство "К.Енерго" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг"</a> прийняло майно, що є предметом продажу на аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 по лоту 71, який відбувся 25.08.2021, а саме: право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн. Так, у витягу з додатку №1 до акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 визначено, що право вимоги було продано до контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех"</a>, зокрема, за договором №340163 на суму 10 551,06 грн.

Позивач зазначає, що відповідач заборгованість за договором, право вимоги якої перейшло до нього не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 10 551,06 грн за період з 01.11.2017 по 01.05.2018.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що 01.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех" укладено додаткову угоду до договору, якою передбачено, що договір припиняється з 01.10.2018, сторони підтверджують відсутність будь-яких претензій (не виконаних зобов`язань) одна до одної в тому числі і фінансових та сторони підтверджують виконання всіх зобов`язань включаючи фінансових на дату розірвання договору.

Таким чином, відповідач зазначає, що первісний кредитор, укладенням додаткової угоди підтвердив виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а тому станом на дату придбання прав вимоги за протоколом електронних торгів №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021 самої заборгованості вже не існувало і виникнути не могли через припинення дії договору.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України) і відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

25 серпня 2021 року відбувся електронний аукціон з продажу майна в процедурі банкрутства Публічного акціонерного товариства "Київенерго", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "К.Енерго", порушений Господарським судом Донецької області у справі №905/1965/19, права вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги, переможцем якого визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "СПОРТСЕРВІС-СТМ" (в подальшому змінено найменування на ТОВ "Київенерго-борг"), що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3.

Згідно з Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021, Акціонерне товариство "К.Енерго" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг"</a> прийняло майно, що є предметом продажу на аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 по лоту 71, який відбувся 25.08.2021, а саме: право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн. Так, у витягу з додатку №1 до акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 визначено, що право вимоги було продано до контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Політех"</a>, зокрема, за договором №340163 на суму 10 551,06 грн.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до загальної теорії цивільного права суб`єктами зобов`язання є управомочена особа (кредитор) та зобов`язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов`язок вчинити таку дію. Суб`єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов`язані є правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок сторони є боргом.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, як вбачається з наявної в матеріалах справи додаткової угоди від 01.10.2018 до договору, яка скріплена печатками та підписами представників як ПАТ "Київенерго", так і ТОВ "Управляюча компанія "Політех", сторони дійшли згоди припинити дію договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340163 від 01.09.2015 за згодою сторін з 01.10.2018.

Підписуючи дану додаткову угоду сторони підтверджують відсутність будь-яких претензій (не виконаних зобов`язань) одна до одної в тому числі фінансових.

Підписання даної додаткової угоди є підтвердженням виконання всіх зобов`язань, включаючи фінансових за договором на дату розірвання договору (п. 3 та п. 4 додаткової угоди від 01.10.2018 до договору).

Стаття 202 Господарського кодексу України визначає, що господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов`язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною (ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

При цьому, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, сторонами договору досягнуто згоди припинити дію договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340163 від 01.09.2015, визначивши при цьому, відсутність будь-яких претензій (не виконаних зобов`язань) одна до одної в тому числі фінансових, у зв`язку з виконанням всіх зобов`язань, включаючи фінансових за договором на дату припинення договору.

При цьому позивач, у відповіді на відзив зазначає, що у позивача є підстави вважати, що додаткова угода є підробленим документом, а тому не може бути належним і допустимим доказом у справі.

Позивач зазначає, що у додатковій угоді зазначено, що "ОСОБА_1 діє на підставі довіреності від 21.07.2017 № 68/2017/07/21-3", однак це спростовується заявою свідка, що додається до відповіді на відзив.

З приводу посилань позивача на заяву свідка ОСОБА_1 , суд зазначає, що учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом в якості свідків, який оцінює ці докази у сукупності з іншими відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №921/260/19.

Чинний Господарський процесуальний кодекс України у ст. 13 та ч. 1 ст. 74 закріплює принцип змагальності сторін, згідно якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі таких засобів як письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків. (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи, і викладаються ним письмово у заяві. Закон визначає вимоги до такої заяви, лише при дотриманні яких показання свідка будуть належним і допустимим доказом під час розгляду справи господарським судом та вирішення відповідного спору.

Згідно зі ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка, в якій зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Важливим аспектом при дослідженні процесуального статусу та ролі свідка в господарському процесі є те, що на підставі його показань судом не можуть встановлюватися обставини, які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Дане положення закріплене у ст. 87 Господарського процесуального кодексу України та досить конкретно визначає правову природу фактів, які можуть бути встановлені за допомогою такого засобу доказування як показання свідків.

Таким чином, перед здійсненням дослідження і оцінки певного доказу, господарському суду під час судового провадження в першу чергу необхідно з`ясувати його допустимість. Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Окрім того, суд не бере до розгляду показань свідків, які не стосуються предмета доказування, тобто обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України), що свідчить про їх неналежність.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20).

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Оскільки факт укладення додаткової угоди підтверджується оригіналом такого первинного документа, наданого на вимогу суду, то обставини щодо підроблення такої угоди не можуть підтверджуватися лише заявою свідка.

Позивач, в свою чергу, із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи до суду не звертався як і не долучив до матеріалів справи висновку експерта складеного за власним замовленням з зазначеного питання.

При цьому, статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Доказів визнання означеної додаткової угоди недійсною у судовому порядку, позивачем до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт підроблення додаткової угоди.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки взаємовідносини сторін за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340163 від 01.09.2015 є припиненими з 01.10.2018, що свідчить про неможливість набуття позивачем станом на 25.08.2021 права вимоги сплати спірної заборгованості за розірваним договором, сторонами якого узгоджено відсутність будь-яких фінансових зобов`язань одна до одної.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З урахуванням вищевикладеного та враховуючи, що факт відсутності заборгованості відповідача за договором перед ПАТ "Київенерго" встановлений сторонами у додатковій угоді від 01.10.2018 до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340163 від 01.09.2015 та розірвання зазначеного договору з 01.10.2018, свідчить про неможливість набуття позивачем права вимоги спірної заборгованості за розірваним договором та відповідно свідчить про відсутність порушеного права позивача, яке підлягає захисту, в зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 10 551,06 грн є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко