Ухвала

від 24.05.2024 по справі 295/4776/24

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/4776/24

1-в/295/322/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

у складі:

головуючого-судді ОСОБА_1

секретаря судового

засідання ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ "Житомирська установа покарань (№8)" клопотання засудженого ОСОБА_3 про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, -

з участю:

прокурора ОСОБА_4

представника

установи ОСОБА_5

засудженого ОСОБА_3

захисника ОСОБА_6

в с т а н о в и в:

Засуджений ОСОБА_3 звернувся з клопотанням про застосування ст. 25 КК України (1960р.) та звільненні від подальшого відбування покарання. В обґрунтування зазначив, що положення ст. 25 КК України (1960р.) визначали покарання на визначений строк, який не може і немає перевищувати 25 років позбавлення волі. Оскільки положення ст. 87 КК України обтяжують його правове положення, а згідно ст.6 КК України (1960 р.) закон про кримінальну відповідальність не має зворотної дії в часі, якщо він обтяжує відповідальність, а тому він підлягає звільненню від відбування покарання, у зв`язку з відбуттям покарання.

В судовому засіданні засуджений клопотання підтримав по доводах, викладених в ньому та просив її задоволити.

Захисник просила задоволити клопотання свого підзахисного в повному обсязі.

Представник установи покладається на розсуд суду.

Прокурор висловив думку про відмову у задоволенні клопотання за безпідставністю вимог.

Заслухавши учасників судового провадження, думку прокурора та дослідивши матеріали особової справи засудженого, суд дійшов до наступного висновку.

Вироком судової колегії Чернігівського обласного суду від 25.08.1998 ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за ст.ст. 69, 142 ч.3, 17, 93 п.п."а","г","з","і", 93 п.п. "а", "і",42 КК України до смертної кари, з конфіскацією майна.

Ухвалою Верховного Суду України від 29.12.1998 вирок суду від 25.08.1998 залишено без змін.

Ухвалою Чернігівського обласного суду від 31.07.2000 вирок суду від 25.08.1998 відносно ОСОБА_3 приведено у відповідність до Закону України від 22.02.2000 року і замінено покарання у виді смертної кари на довічне позбавлення волі з відбуттям покарання в тюрмі.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 01.03.2018 засужденому ОСОБА_3 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 05.11.1997 по 31.07.2000 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно ч.1 ст. 6 КК України (1960), ст.ст. 4,5 КК України (2001) злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються Законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння; закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотню дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 у справі № 1-33/99 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст.24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кодексу 1960 р., які передбачали смертну кару як вид покарання.

Законом України № 1483 від 22.02.2000 Кримінальний кодекс 1960 року приведено у відповідність з вищевказаним рішенням. Кодекс 1960 року доповнено новою статтею 25-2, яка визначила новий вид кримінального покарання довічне позбавлення волі. У розділі другому цього Закону передбачено, що перегляд вироків у справах щодо осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим Законом не було виконано, здійснюється судом, який постановив вирок. Крім того, цим Законом внесено зміни і до другого речення ч.1 ст. 25 КК України, зокрема слова «смертна кара» замінено словами «довічне позбавлення волі», слово «двадцяти» замінено словами «двадцяти п`яти».

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 26 січня 2011 № 1-рп/2011 справа № 1-5/2011 у пункті четвертому зазначив, що рішення КСУ від 29 грудня 1999 року не став новим законом, що пом`якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів, оскільки КСУ повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. При цьому, виключно кримінальними Законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотня дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

В пункті шостому зазначеного рішення КСУ вважає, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483, - довічне позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою, яка була передбачена Кодексом 1960 року та положення цього Кодексу із змінами внесеними Законом № 1483, є такими, що пом`якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом. На підставі ч.1 ст. 58 Конституції України, ч.2 ст. 6 Кодексу 1960 року, ч.1 ст. 5 Кодексу 2001 року положення Кодексу 1960 року із змінами, внесеними Законом № 1483, мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили передбачені Кодексом 1960 року особливо тяжкі злочини до набрання чинності зазначеним законом, у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим Законом не було виконано. Крім того, зазначеним Законом засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк (частина перша ст. 25 Кодексу 1960 року та частина друга ст. 87 Кодексу 2001 року).

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях визнавав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не позбавлення волі строком на п`ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів не є порушенням ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справі «Ткачов проти України» від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02).

Законом України № 2690-ІХ від 18.10.2022, який набрав чинності 06.11.2022, в статтю 82 КК України внесено зміни, якими передбачена можливість заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням.

Твердження засудженого, що до нього мало бути застосовано вимоги ст. 25 Кодексу 1960 року є помилковим, оскільки призначене йому покарання за вироком суду у вигляді смертної кари, на підставі ст. 25-2 зазначеного Кодексу замінено на довічне позбавлення волі, яке не є строковим покаранням.

Таким чином, Кримінальній кодекс України 1960 року після його приведення у відповідність з Рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99 передбачав максимальне покарання у виді довічного позбавлення волі.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання засудженого ОСОБА_3 та звільнення від подальшого відбування покарання.

Керуючись ст. ст. 537,539 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_3 про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку та про звільнення від подальшого відбування покарання - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом 7 днів з дня її оголошення, а засудженому у той же строк з моменту вручення її копії.

Суддя ОСОБА_1