Ухвала

від 14.11.2024 по справі 295/4776/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/4776/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/723/24

Категорія ст.537 КПК Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар ОСОБА_5 ,

за участю: прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі судове провадження №295/4776/24 за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 24.05.2024,

в с т а н о в и в :

зазначеною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку та про звільнення від подальшого відбування покарання.

Засуджений ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну, а своїм рішенням задовольнити його клопотання про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку згідно правових положень п.14 ч.1 ст.537 КПК України, стосовно строку виконання обвинувального вироку, який є суб`єктом дії правових положень ч.1 ст.25 КК України (1960 року). При цьому, зазначає, що суд першої інстанції не вірно проаналізував у чому полягала правова вимога у клопотанні про застосування ч.1 ст.25 КК України 1960, після відбуття засудженим ОСОБА_8 25 років позбавлення волі за вироком суду, а все звів до питання невірно призначеного покарання, яке не зазначалося у прохальній частині клопотання. Звертає увагу, що якщо особа відносно якої вступив в дію вирок за яким винному призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, не скористалася діями інститутів заміни і помилування, згідно ч.1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000, за якими можлива заміна в порядку помилування довічного позбавлення волі на позбавлення волі диференційованим строком від 15 років до 25 років, винна особа відбуває повний строк покарання у виді довічного позбавлення волі, який за положеннями ч.1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року складає строк позбавлення волі 25 років, після чого виключається кримінальна відповідальність і застосування покарання, тому особа яка відбула строк 25 років позбавлення волі звільняється з установи виконання покарань де діяла примусова ізоляція засудженого, так як у органів державної влади не має більше правових підстав позбавляти волі дану особу за вироком суду, також згідно норм ст.ст.3, 8,19, 64 Конституції України. Наголошує, що законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення кримінально-караного діяння, інкримінованого вироком суду ОСОБА_8 , з врахуванням подальших законодавчих змін та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі, була встановлена верхня межа відбування покарання у виді позбавлення волі, право засудженого ОСОБА_8 , на особисту недоторканість і свободу має бути захищено національним судом відповідно до передбаченої кримінально- процесуальним законом процедури.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позицію засудженого та захисника в підтримку апеляційної скарги, доводи прокурора в її заперечення, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження, а також ухвалу суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до положень ст.7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.

Згідно зі ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Як вважає апеляційний суд, зазначених вимог кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції при розгляді клопотання засудженого ОСОБА_8 - дотримано.

Так, як убачається з оскаржуваного рішення та підтверджено в суді апеляційної інстанції, вироком Чернігівського обласного суду від 25.08.1998 ОСОБА_8 засуджено за ст.ст.69, 142 ч.3, 17, 93 п.п."а","г","з","і", 93 п.п. "а", "і",42 КК України до смертної кари, з конфіскацією майна.

Ухвалою Верховного Суду України від 29.12.1998 вирок суду від 25.08.1998 залишено без змін.

Ухвалою Чернігівського обласного суду від 31.07.2000 вирок Чернігівського обласного суду від 25.08.1998 відносно ОСОБА_8 приведено у відповідність до Закону України від 22.02.2000 і замінено покарання у виді смертної кари на довічне позбавлення волі з відбуттям покарання в тюрмі.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 01.03.2018 засудженому ОСОБА_8 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 05.11.1997 по 31.07.2000 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В свою чергу, згідно з п.14 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою ст.539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

В даному випадку, у відповідності до апеляційних вимог засудженого, саме в порядку визначеному п.14 ч.1 ст.537 КПК України КПК України останній просить звільнити його від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

При цьому, засуджений ОСОБА_8 (основний апеляційний довід засудженого) посилається на норми ст.25 КК України (в редакції 1960), яка діяла на час вчинення ним злочинів, передбачених ст.ст.69, 142 ч.3, 17, 93 п.п."а","г","з","і", 93 п.п. "а","і", 42 КК України, та на підставі цієї статті (позбавлення волі на певний строк) просить звільнити його від відбуття покарання.

Разом з цим, як слушно зазначає суд першої інстанції, рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 у справі № 1-33/99 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст.24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кодексу 1960 р., які передбачали смертну кару як вид покарання.

В подальшому, Законом України №1483 від 22.02.2000 КК України (1960) доповнено новою статтею 25-2, яка визначила новий вид кримінального покарання - довічне позбавлення волі. У розділі другому цього Закону передбачено, що перегляд вироків у справах щодо осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим Законом не було виконано, здійснюється судом, який постановив вирок. Крім того, цим Законом внесено зміни і до другого речення ч.1 ст. 25 КК України, зокрема слова «смертна кара» замінено словами «довічне позбавлення волі», слово «двадцяти» замінено словами «двадцяти п`яти».

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 26 січня 2011 № 1-рп/2011 справа № 1-5/2011 у пункті четвертому зазначив, що рішення КСУ від 29 грудня 1999 року не став новим законом, що пом`якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів, оскільки КСУ повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. При цьому, виключно кримінальними Законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотня дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

В пункті шостому зазначеного рішення КСУ вважає, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483, - довічне позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою, яка була передбачена Кодексом 1960 року та положення цього Кодексу із змінами внесеними Законом № 1483, є такими, що пом`якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом. На підставі ч.1 ст. 58 Конституції України, ч.2 ст. 6 Кодексу 1960 року, ч.1 ст. 5 Кодексу 2001 року положення Кодексу 1960 року із змінами, внесеними Законом № 1483, мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили передбачені Кодексом 1960 року особливо тяжкі злочини до набрання чинності зазначеним законом, у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим Законом не було виконано. Крім того, зазначеним Законом засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк (частина перша ст. 25 Кодексу 1960 року та частина друга ст. 87 Кодексу 2001 року).

Таким чином, підстави вважати ОСОБА_8 засудженим в порядку помилування до строкового покарання у виді 25 років позбавлення волі - відсутні.

Отже, призначене ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі (Чернігівського обласного суду від 25.08.1998 змінене Ухвалою Чернігівського обласного суду від 31.07.2000) відповідає положенням та нормам КК України (1960 року), та законних підстав застосовувати положення ст.25 КК України (1960 року) та вважати його засудженим до 25 років позбавлення волі, немає.

В даному випадку, апеляційний суд звертає увагу на процесуальну можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі та застосування строкового покарання у відповідності до ст.82 КК України після відбуття засудженим не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Таким чином, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги засудженого у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 24.05.2024 залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 24.05.2024, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку та про звільнення від подальшого відбування покарання, - без змін.

Ухвала апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Судді :