Постанова

від 22.05.2024 по справі 204/1150/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 204/1150/23

провадження № 61-4982св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, ОСОБА_1 .

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 указував на те, що 12 серпня 2014 року він уклав шлюб з ОСОБА_4 , в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_1 . З 13 липня 2019 року сторони проживають оремо, на розгляді в суді знаходиться його позов про розірвання шлюбу.

У березні 2022 року відповідач разом із дитиною виїхала до Німеччини та почала створювала йому перешкоди для спілкування із сином, хоча позивач кожного місяця надавав матеріальну допомогу на утримання сина в розмірі 10 000 грн. Разом із цим відповідач не приділяла належної уваги сину, який не міг адаптуватися у незвичному середовищі: незнайома мова, незвичайні умови, дитині було незручно й некомфортно. У сина почалися нервові зриви, безпричинний страх, сльози. Після чого було вирішено, що син поїде з бабусею, мамою позивача, до України, сторони як батьки надали дозвіл на повернення дитини в Україну.

На теперішній час син проживає разом з позивачем на АДРЕСА_1 . Життя дитини прийшло до ладу, син став спокійним, у нього зникли страхи й тривоги, поводить себе врівноважено. ОСОБА_2 зараз перебуває за кордоном, проживає в місті Норденхам, Німеччина, з дитиною спілкується мало, не працює, не має самостійного доходу, отримує допомогу від держави Німеччина.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 13 жовтня 2023 року позов задовольнив. Визначив місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для задоволення позову.У цій справі позивач підтримав свій позов та наполягав на його розгляді по суті, тому підстав для закриття провадження у справі немає. Сама по собі згода відповідача на визначення місця проживання дитини з батьком не виключає наявності предмета спору на час розгляду справи, а лише свідчить про згоду з позовом.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коломойця С. В. задовольнив. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2023 року скасував, провадження у справі закрив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наведені сторонами обставини та долучені до справи докази свідчать про відсутність предмета спору, що дає підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 754/2882/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22, від 11 січня 2024 року у справі № 757/15298/22-ц, від 26 травня 2022 року у справі № 554/11459/20, від 11 березня 2021 року у справі № 710/1598/19; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справ.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.

Разом з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року (справа № 456/647/18, провадження №61-2018св19).

Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд виходив з відсутності предмета спору, адже відповідач не заперечувала проти проживання дитини разом із батьком.

Однак з такими висновками апеляційного суду Верховний Суд не погоджується та зауважує, що відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Водночас у справі, яка переглядається, в поясненнях на позов адвокат Матросова Є. В. як представник ОСОБА_2 зазначала, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України ОСОБА_2 задля забезпечення безпеки сина виїхала разом із ним до Німеччини, де отримала житло і знайшла роботу. Оскільки адаптація сина в чужій країні проходила важко, а також ураховуючи, що сину психологічно комфортніше на території України, вона надала згоду на повернення дитини до України, та не заперечувала проти його проживання з батьком, однак тільки до закінчення воєнного стану. Після закінчення воєнного стану або виключення Дніпропетровської області із зони розповсюдження воєнного стану, ОСОБА_2 повернеться до України та буде ставити питання щодо проживання сина разом із нею.

Ураховуючи наведене, а також факт пред`явлення ОСОБА_1 позову про визначення місця проживання дитини з батьком та подальше оскарження відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини.

Верховний Суд наголошує на тому, що відсутність задокументованих заперечень з боку матері щодо проживання дитини разом з батьком на момент пред`явлення позову про визначення місця проживання дитини не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору в такій справі.

Так, у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина перша статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.

Отже, колегія дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував наведені обставини, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про закриття провадження у справі.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки за наслідками касаційного розгляду справа передається на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов