Постанова

від 20.05.2024 по справі 145/1641/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року

м. Київ

справа № 145/1641/19

провадження № 61-18044св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., Медвецького С. К.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Гніванської міської ради Тиврівського району Вінницької області (правонаступника Ворошилівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Потоківська сільська рада Жмеринського району Вінницької області, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- встановити факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Жмеринка Жмеринського району Вінницької області, була рідною сестрою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області;

- встановити факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Жмеринка Жмеринського району Вінницької області, до дня смерті проживала однією сім`єю разом з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області, за адресою: АДРЕСА_1 .

- визнати за позивачем право на земельну ділянку (пай) без визначення меж в натурі площею 4,16 умовних га, що посвідчувалося сертифікатом на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2, зареєстрованим в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 16 травня 1997 року за № 370 у с. Потоки Колективного сільськогосподарського підприємства «Діброва» (далі - КСП «Діброва»), виданим розпорядженням Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області від 11 березня 1997 року № 62 на ім`я ОСОБА_3 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області, який, в свою чергу, успадкував це право після смерті своєї сестри ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, в свою чергу, успадкувала земельну частку (пай) після смерті ОСОБА_3

-визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими спорудами на АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

29 жовтня 2019 року рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області позов задоволено.

Встановлено факт, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Жмеринка Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_2 була рідною сестрою померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області ОСОБА_3 .

Встановлено факт, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Жмеринка Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_2 до дня смерті проживала разом з померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області ОСОБА_3 однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну ділянку (пай) без визначення меж в натурі площею 4,16 умовних га, що посвідчувалося сертифікатом на земельну частку (пай) серія НОМЕР_3, зареєстрованим в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 16 травня 1997 року за № 370 у с. Потоки КСП «Діброва», виданим розпорядженням Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області від 11 березня 1997 року № 62 на ім`я ОСОБА_3 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області, який, в свою чергу, успадкував це право після смерті своєї сестри ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, в свою чергу, успадкувала земельну частку (пай) після смерті ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими спорудами на АДРЕСА_2 , 1965 року забудови, позначений на плані технічного паспорта літерою «А», з верандою «а», загальною площею по внутрішніх обмірах 85,2 кв. м, загальною площею 62,7 кв. м, житловою 62,7 кв. м, площею приміщень, не включених в загальну 22,5 кв. м, прибудову «а 1», ганок, ганок, літню кухню «Б», тамбур «Б», сарай «Б 1», погріб з шиєю «В», убиральню «Г», криницю «№ 1», огорожу «№ 2», огорожу «№ 3», хвіртку «№ 4» у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входило, у тому числі, право на земельну частку (пай) без визначення меж в натурі площею 4,16 умовних кадастрових га на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, яку ОСОБА_3 успадкував після смерті його рідної сестри ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і яка набула вказане право в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

08 листопада 2023 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року в частині задоволених позовних вимог про визнання права на земельну ділянку (пай) (сертифікат на яку зареєстровано 16 травня 1997 року за № 370 у с. Потоки КСП «Діброва», виданий розпорядженням Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області від 11 березня 1997 року № 62 на ім`я ОСОБА_3 ) у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року залишено без змін. Поновлено (в неоскаржуваній частині) дію рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про встановлення юридичних фактів, визнання права власності на житловий будинок в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.

ОСОБА_3 за життя склала заповіт, яким заповіла своїй сестрі ОСОБА_2 житловий будинок і доказів того, що ОСОБА_3 за життя було складено заповіт на інше майно, зокрема земельну частку (пай), суду не надано, тому спірна земельна частка (пай) після смерті ОСОБА_3 підлягала спадкуванню спадкоємцями за законом.

Єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 був її чоловік ОСОБА_6 , який прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, так як проживав разом з ОСОБА_3 та мав право на обов`язкову частку після її смерті (непрацездатний, інвалід ІІ групи безтерміново).Єдиною спадкоємицею за законом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 , є його двоюрідна внучка ОСОБА_5 , що встановленого рішення суду у справі № 130/383/19.

Доказів того, що ОСОБА_2 , як спадкоємиця другої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , приняла спадщину за законом відповідно до статті 549 ЦК УРСР, позивач не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах:

-Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21), про те, що тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

- Верховного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18 (провадження № 61-17277св20), про те, що аналіз статті 1256 ЦК України свідчить, що тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і, зокрема, при розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини; з урахуванням того, що зміст заповіту може містити розпорядження про призначення спадкоємця (спадкоємців) і/або визначення спадкового майна (спадщини), то і тлумачення змісту заповіту може здійснюватися щодо таких розпоряджень заповідача;

- Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), про те, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності;

- Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 165/3014/20 (провадження № 61-16258св21), про те, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2024 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що апеляційний суд дав правильну оцінку заповіту і обґрунтовано зазначив, що спадкування майна, не зазначеного у заповіті має здійснюватися за законом. Апеляційним судом не вирішувалося питання стосовно визнання за ОСОБА_5 права на спірну земельну ділянку і позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до ОСОБА_5 як до належного відповідача.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

08 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Тиврівського районного суду Вінницької області. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року до закінчення касаційного провадження

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 травня 1959 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі (а. с. 194).

06 грудня 1993 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла своє майно, де б воно не було із чого б не складалось, а саме житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_3 своїй сестрі ОСОБА_2 (а. с. 14).

11 березня 1997 року розпорядженням Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області № 62 ОСОБА_3 виданий сертифікат на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2 площею 4,16 умовних кадастрових га вартістю 12 219 грн, зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 16 травня 1997 року за № 370 с. Потоки КСП «Діброва», що підтверджено копією листа відділу у Жмеринському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03 серпня 2017 року № 0-2-0.22-272/106-17 (а. с. 5).

20 листопада 1997 року виконавчим комітетом Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області видана довідка № 413 про те, що ОСОБА_3 проживає з чоловіком ОСОБА_6 , інвалідом ІІ групи. Дітей не мають. Близьких родичів, які б мали б доглядати ОСОБА_3 у селі немає. Проживають у власному старому будинку, який потребує ремонту (а. с. 125).

Із 21 січня по 10 березня 1998 року ОСОБА_3 знаходилась на повному державному забезпеченні в Жмеринському психоневрологічному будинку-інтернаті у м. Жмеринка Вінницької області, що підтверджено довідкою від 31 травня 2017 року № 436. 10 березня 1998 року виключена із списків підопічних інтернату, оскільки вибула до сестри ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 123).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла в с. Потоки Жмеринського району Вінницької області, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 21 березня 1998 року (а. с. 9).

Копією довідки від 16 вересня 2019 року № 501, виданою виконавчим комітетом Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і на день смерті проживала і була зареєстрована в с. Потоки Жмеринського району Вінницької області, спадщину померлої фактично прийняв її чоловік ОСОБА_6 , розпорядившись майном померлої в травні 1998 року (а. с. 128).

02 серпня 1998 року ОСОБА_6 зареєстрований в с. Потоки Жмеринського району Вінницької області. (а. с. 198)

Із 09 вересня 1998 року ОСОБА_6 встановлено інвалідність ІІ групи безтерміново (а. с. 127).

Із 15 вересня 1998 року по 09 липня 2014 року ОСОБА_6 перебував в Жмеринському психоневрологічному будинку-інтернаті на повному державному утриманні та забезпеченні (а. с. 123).

Відповідно до копії спадкової справи ОСОБА_2 зверталася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на майно, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_3 . У заяві ОСОБА_2 підтвердила, що ОСОБА_3 проживала в с. Потоки Жмеринського району Вінницької області (а. с. 7).

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 грудня 1998 року, посвідченого завідувачем Жмеринської районної державної нотаріальної контори, спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться на АДРЕСА_3 та розташований на присадибній земельній ділянці, що належить спадкодавиці на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок (а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а. с. 8).

Із січня 2003 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 проживала без реєстрації на АДРЕСА_1 разом з братом ОСОБА_3 , який її доглядав, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Ворошилівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 23 вересня 2019 року № 556 (а. с. 70).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , після його смерті заведено Тиврівською державною нотаріальною конторою спадкову справу № 12/2014 (а. с. 23, 43).

24 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті його батька ОСОБА_3 ; в спадковій справі наявна заява ОСОБА_10 від 24 січня 2014 року про відмову від прийняття спадщини за законом; інші особи із заявами про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини не зверталися, що підтверджено довідкою приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області від 22 жовтня 2019 року № 1053/01-16 (а. с. 24, 56).

Згідно з копією довідки виконавчого комітету «Петрівка» м. Жмеринка від 23 вересня 2019 року № 349 ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , але не проживала там з січня 2003 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 71).

20 січня 2022 року рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у справі № 130/383/19, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_5 до Гніванської міської ради про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Встановлено факт, що ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Жмеринка Вінницької області, є рідним братом ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Встановлено факт, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є двоюрідною внучкою ОСОБА_6 . Визначено ОСОБА_5 додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання законної сили рішенням суду для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті двоюрідного діда ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Жмеринка Вінницької області (а. с. 111-114).

Згідно з копією довідки першої Жмеринської державної нотаріальної контори Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 07 жовтня 2022 року № 294.01-16 про коло спадкоємців, наданої на усне звернення ОСОБА_5 , згідно з матеріалами спадкової справи № 248/2016 єдиною спадкоємицею за законом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 , є його двоюрідна внучка ОСОБА_5 (а. с. 115).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Частина майна, що залишилась незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529-533 цього Кодексу (частина перша статті 537 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Відповідно до статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з частинами першою-другою статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Складеним у 1993 році ОСОБА_3 заповітом остання на випадок своєї смерті заповіла своїй сестрі ОСОБА_2 своє майно, де б воно не було із чого б не складалось, а саме житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_3 .

Доказів того, що ОСОБА_12 за життя було складено заповіт на інше майно, зокрема земельну частку (пай), позивач не надав, тому суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що спірна земельна частка (пай) після смерті ОСОБА_3 підлягала спадкуванню спадкоємцями за законом.

Матеріалами справи підтверджено, що єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 був її чоловік ОСОБА_6 , який прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, так як проживав разом з ОСОБА_3 та мав право на обов`язкову частку після її смерті (непрацездатний, інвалід ІІ групи безтерміново) (стаття 535 ЦК УРСР).

Зазначене спростовує висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 успадкував право на спірну земельну частку (пай) після смерті своєї сестри ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка успадкувала земельну частку (пай) після смерті ОСОБА_3 , оскільки позивачем не надано відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України доказів прийняття ОСОБА_2 спадщини за законом після смерті її сестри ОСОБА_3 на підтвердження цих обставин.

Доказів того, що ОСОБА_2 , як спадкоємиця другої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , приняла спадщину за законом відповідно до статті 549 ЦК УРСР позивачем суду не надано.

Інформація, що міститься у відповіді директора Жмеринського психоневрологічного будинку-інтернат на запит адвоката від 31 травня 2017 року № 436, про те, що ОСОБА_3 виключена із списків підопічних інтернату, оскільки вибула до сестри ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 є недопустимим доказом на підтвердження факту спільного проживання сестер ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на день смерті останньої, оскільки сукупністю інших доказів, наявних у матеріалах справи, доводиться той факт, що на день смерті ОСОБА_3 проживала у с. Потоки, а не в м. Жмеринка (а. с. 7, 9, 126).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції не вбачає.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18 (провадження № 61-393св24)).

У постанові Верховного Суду складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири); постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18 (провадження № 61-17277св20)про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщиниу зв`язку з необізнаністю щодо смерті заповідача та наявності заповіту; постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) про стягнення грошових коштів за договором транспортного експедирування; постанові Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 165/3014/20 (провадження № 61-16258св21) про тлумачення заповітуу зв`язку з некоректно зазначеною земельною ділянкою, на які позивач послався у касаційній скарзі, встановлені інші обставини справи, вони не є подібними обставинам справи, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судом апеляційної інстанції як судом факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров