Постанова

від 20.05.2024 по справі 520/28153/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 р.Справа № 520/28153/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛЕТ" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.01.24 по справі №520/28153/23

за позовом Головного управління ДПС у Харківській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛЕТ" , Фермерського господарства "ПЕРВОМАГРО" , Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНОПЛЯР" , Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГРІН ЛЕНД"

про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Харківській області (надалі позивач, апелянт, ГУ ДПС у Харківській області, податковий орган, контролюючий орган) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛЕТ" (надалі апелянт, ТОВ "БРІЛЛЕТ"), Фермерського господарства "ПЕРВОМАГРО" (наділі ФГ "ПЕРВОМАГРО"), Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНОПЛЯР" (надалі ТОВ "КОНОПЛЯР"), Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГРІН ЛЕНД" (надалі ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД"), в якому просив суд:

- визнати договір поставки № 0304/2023-1 від 03.04.2023, укладений між ТОВ "БРІЛЛЕТ" та ФГ "ПЕРВОМАГРО" недійсним;

- визнати договір поставки № 0604/23 від 06.04.2023, укладений між ТОВ "БРІЛЛЕТ" та ТОВ "КОНОПЛЯР" недійсним;

- визнати договір поставки № 2003-23 від 20.03.2023, укладений між ТОВ "БРІЛЛЕТ" та ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД" недійсним;

- визнати договір поставки № 0302-22 від 03.02.2023, укладений між ТОВ "БРІЛЛЕТ" та ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД" недійсним;

- застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та стягнути з ТОВ "БРІЛЛЕТ" на користь ФГ "ПЕРВОМАГРО" 4132222,98 грн.;

- застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та стягнути з ФГ "ПЕРВОМАГРО" на користь держави 4132222,98 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року позов ГУ ДПС у Харківській області - задоволено.

Визнано договір поставки № 0304/2023-1 від 03.04.2023 укладений між ТОВ "БРІЛЛЕТ" та ФГ "ПЕРВОМАГРО" недійсним.

Визнано договір поставки № 0604/23 від 06.04.2023, укладений між ТОВ "БРІЛЛЕТ" та ТОВ "КОНОПЛЯР" недійсним.

Визнано договір поставки № 2003-23 від 20.03.2023, укладений між ТОВ "БРІЛЛЕТ" та ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД" недійсним.

Визнано договір поставки № 0302-22 від 03.02.2023, укладений між ТОВ "БРІЛЛЕТ" та ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД" недійсним.

Застосовано наслідки недійсності правочинів, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та стягнуто з ТОВ "БРІЛЛЕТ" на користь ФГ "ПЕРВОМАГРО" 4132222,98 грн.

Застосовано наслідки недійсності правочинів, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та стягнуто з ФГ "ПЕРВОМАГРО" на користь держави 4132222,98 грн.

ТОВ "БРІЛЛЕТ" не погодилося з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції було доводи відповідачів про те, що договори поставки, визнані судом першої інстанції недійсними не укладалися, первинні документи по ним не складалися у зв`язку з відсутністю фактичної поставки, податкові накладні, у реєстрації яких було відмовлено, фактично були виписані помилково. Відповідачами не формувався та не використовувся податковий кредит по вказаним операціям.

ГУ ДПС у Харківській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягало на законності судового рішення та просило залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказало на непослідовність дій ТОВ "БРІЛЛЕТ" з огляду на вчинення останнім активних дій та надання договорів та інших документів з метою розблокування реєстрації податкових накладних по взаємовідносинам з ФГ "ПЕРВОМАГРО", ТОВ "КОНОПЛЯР", ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД" стосовно яких податковий орган звернувся до суду з цим позовом, а також позиції апелянта у рамках справи № 520/19046/23, у якій ТОВ "БРІЛЛЕТ" оскаржувало відмову у реєстрації таких накладних.

Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників апелянта та позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг та відзиву на неї, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ "БРІЛЛЕТ" підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "БРІЛЛЕТ", ФГ "ПЕРВОМАГРО", ТОВ "КОНОПЛЯР", ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД" зареєстровані як юридичні особи та перебувають на обліку в ГУ ДПС у Харківській області.

З пояснень та документів, що надані ТОВ "БРІЛЛЕТ" до комісії ГУ ДПС у Харківській області для підтвердження реальності здійснення операцій встановлено наступні обставини справи:

1) Між ФГ "ПЕРВОМАГРО" (покупець) та ТОВ "БРІЛЛЕТ" (постачальник) укладено договір поставки № 0304/2023-1 від 03.04.2023, предметом якого є поставка пшениці.

Саме за результатом господарських операцій за цим Договором ТОВ "БРІЛЛЕТ" складено вищевказані спірні податкові накладні на адресу ФГ "ПЕРВОМАГРО".

2) Між ТОВ "БРІЛЛЕТ" (покупець) та ТОВ "КОНОПЛЯР" (постачальник) укладено договір поставки № 0604/23 від 06.04.2023 на поставку пшениці, згідно з видатковими накладними № 6 від 07.04.2023, № 7 від 08.04.2023, № 8 від 09.04.2023 на загальну суму 794150,00 грн.

3) Між ТОВ "БРІЛЛЕТ" (покупець) та ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД" (постачальник) укладено договір поставки № 2003-23 від 20.03.2023 на поставку пшениці, згідно з видатковими накладними № 1 від 04.02.2022, № 2 від 07.02.2022, № 3 від 09.02.2022, № 4 від 23.03.2023, № 3 від 09.02.2022 на загальну суму 1267575,00 грн.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що ТОВ "БРІЛЛЕТ" закупило товар у ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД", ТОВ "КОНОПЛЯР" та в подальшому поставило закуплений товар на адресу ФГ "ПЕРВОМАГРО".

Проте, ГУ ДПС у Харківській області вважаючи, що договори поставки № 0304/2023-1 від 03.04.2023, № 0604/23 від 06.04.2023, № 2003-23 від 20.03.2023 та № 0302-22 від 03.02.2022 підлягають визнанню недійсними з огляду на їх невідповідність інтересам держави і суспільства, звернулося до суду із цим позовом.

Розглядаючи адміністративний позов по суті суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.

Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Ураховуючи ознаки підвідомчості спору господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 29.02.2024 по справі №580/4531/23 колегія суддів зазначає, що за загальним правилом спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за сукупності таких умов:

а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, та/або спору про право (щодо інтересу, правочину, зобов`язання), що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Такий загальний підхід не унеможливлює винятків, що ґрунтуються на законі, пріоритеті права на судовий захист порушених прав чи інтересів осіб та аналізі природи правовідносин у спорі.

Зокрема, спірні правовідносини мають приватноправовий характер, якщо зумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для приватноправової сфери.

Отже, позов ГУ ДПС до суб`єктів господарювання про визнання недійсним укладеного ними договору не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки оспорюваний договір укладений між рівноправними учасниками господарських правовідносин та не є адміністративно-правовим, а основні позовні вимоги спрямовані на припинення зобов`язань за договором суб`єктів приватного права (відповідачів), що відповідає юрисдикції господарських судів.

Водночас податковий орган у наданих ним до суду апеляційної інстанції поясненнях обґрунтовує підвідомчість спору адміністративному суду тим, що подання зазначеного позову контролюючим органом згідно з компетенцією, передбаченою підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, слід розцінювати як виконання покладених на цей орган повноважень задля забезпечення публічно-правового інтересу у сфері оподаткування.

Колегія суддів не вважає статус позивача визначальним критерієм для віднесення спору у цій справі до юрисдикції адміністративних судів з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом цієї норми, фундаментальними критеріями адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору та спрямування саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на завдання адміністративного судочинства суб`єкт владних повноважень у такому судочинстві зазвичай виступає у процесуальному статусі відповідача, однак у визначених Конституцією та законами України випадках може бути позивачем у справі.

За загальним правилом, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України), з метою реалізації покладених на них повноважень у відповідних спірних публічно-правових правовідносинах.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої цієї статті).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, за загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Велика Палата неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).

Публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин, який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у правові відносини.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.

Отже, для розв`язання питання про те, чи підлягає спір у цій справі розгляду судом адміністративної юрисдикції, необхідно з`ясувати, чи є він публічно-правовим, тобто якою є суть (зміст, характер) спору, чи виник він саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин та чи не має цей спір вирішуватися в порядку господарського судочинства.

У справі, що розглядається, ГУ ДПС звернулося до адміністративного суду з позовом до ТОВ "БРІЛЛЕТ", ФГ "ПЕРВОМАГРО", ТОВ "КОНОПЛЯР", ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД", у якому просило визнати недійсними укладені ними договори поставки № 0304/2023-1 від 03.04.2023, № 0604/23 від 06.04.2023, № 2003-23 від 20.03.2023 та № 0302-22 від 03.02.2022 та застосувати до сторін цих договорів наслідки недійсності правочину, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, - стягнути з ТОВ "БРІЛЛЕТ" на користь ФГ "ПЕРВОМАГРО" 4132222,98 грн, та з останнього на користь держави - 4132222,98 грн.

Матеріально-правовою підставою таких вимог ГУ ДПС визначило норми статей 203, 215, 228 ЦК України, а фактичною - те, що оспорюваний договір укладений відповідачами без наміру його виконання з метою заниження сум податкових зобов`язань.

Отже, у цій справі суб`єкт владних повноважень (контролюючий орган) оспорює правочин (договір), укладений суб`єктами приватного права (господарюючими суб`єктами), з підстав його недійсності, визначених цивільним законом.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правовою аксіомою вважається, що правочин є правомірною дією суб`єктів цивільного права та найбільш поширеним юридичним фактом, на підставі якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин. Договір є дво- чи багатостороннім правочином.

За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин та направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків сторін.

У такому договорі відносини ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності сторін, на відміну від адміністративного договору, що передбачає, зокрема, наявність відносин влади і підпорядкування сторін (подібний правовий висновок mutatis mutandis викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 814/1375/17).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів особи або ж їх відновлювати.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України визнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.

Натомість до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.

У пункті 4 частини першої статті 19 КАС України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Отже, обраний ГУ ДПС спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.

За змістом позову, основною вимогою ГУ ДПС є визнання недійсним правочину (договору, укладеного суб`єктами господарювання), інші позовні вимоги - похідні відповідно до спеціальних наслідків недійсності правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства за частиною третьою статті 228 ЦК України.

Таким чином, основна позовна вимога направлена на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері. При цьому зміст похідної вимоги, можливість стягнення за якою на користь держави прямо передбачена ЦК України у разі визнання правочину недійсним,не є визначальною для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів.

Позивач - контролюючий орган не є стороною оспорюваних договорів поставки № 0304/2023-1 від 03.04.2023, № 0604/23 від 06.04.2023, № 2003-23 від 20.03.2023 та № 0302-22 від 03.02.2022, не уповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Між сторонами зазначених договорів - ТОВ "БРІЛЛЕТ", ФГ "ПЕРВОМАГРО", ТОВ "КОНОПЛЯР", ТОВ "АГРО ГРІН ЛЕНД", а також між ними та позивачем відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним договорів та застосування наслідків його недійсності, позивач ГУ ДПС втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору.

Колегія суддів критично оцінює аргумент про те, що контролюючий орган здійснює податковий контроль у спірних правовідносинах, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215, 228 ЦК України, оскільки статтею 62 ПК України, що визначає способи податкового контролю, такий спосіб, як оспорення правочинів / договорів, укладених платником податків, не передбачений.

Наділення законодавцем контролюючого органу повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, з урахуванням наведеного вище виходить за межі податкового контролю.

Зазначеного достатньо для висновку про те, що спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваних договорів, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсними договорів на підставі статей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків їх недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.

Наведеного підходу до визначення юрисдикції спорів за участю контролюючих органів не змінює посилання ГУ ДПС на наявність повноважень, передбачених підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, а саме звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, адже ця норма, власне, визначає елемент загальної компетенції контролюючого органу, що може бути реалізована суб`єктом владних повноважень виключно у випадках визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).

Отже, самого по собі посилання ГУ ДПС у Харківській області на наявність повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема повноважень контролюючого органу за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, недостатньо, щоб стверджувати про адміністративну юрисдикцію спору.

За змістом частини четвертої статті 5, пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, при реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі 815/6956/15, від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 17 червня 2020 у справі № 826/10249/18, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 30 березня 2023 року у справі № 990/1/23, від 31 серпня 2023 року у справа № 640/26320/20, формулюючи універсальний підхід до розмежування приватноправових і публічно-правових спорів, який має враховуватися судами для вирішення питання предметної юрисдикції спору за участю суб`єкта владних повноважень незалежно від конкретного складу сторін.

Беручи до уваги наведене та суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про підвідомчість судам господарської юрисдикції справи за позовом контролюючого органу до суб`єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає наявними підстави для закриття провадження у цій справі, оскільки цей спір має розглядатися у порядку господарського судочинства.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23, яка є обов`язковою для врахування судами в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.

Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з не правильним встановленням обставин справи та без додержання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям постанови про закриття провадження у цій справі.

Керуючись ст.ст. 238, 308, 310, 315, 317, 319, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛЕТ" задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року по справі №520/28153/23 скасувати.

Ухвалити постанову, якою закрити провадження у справі за позовом Головного управління ДПС у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛЕТ", Фермерського господарства "ПЕРВОМАГРО", Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНОПЛЯР", Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГРІН ЛЕНД" про визнання договорів недійсними.

Роз`яснити, що цей спір підвідомчий господарському суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 24.05.2024.