Постанова

від 24.05.2024 по справі 804/1573/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2024 року

м. Київ

справа № 804/1573/18

адміністративне провадження № К/9901/2227/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Вакант" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 (суддя Кальник В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 (головуючий суддя - Шальєва В.А., судді Білак С.В., Юрко І.В.) у справі №804/1573/18 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Вакант" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Вакант» (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (надалі-Управління, податковий/контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 06.10.2017 № 0016431420, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 207710,00 грн, та №0016451420, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 319357,50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про невмотивованість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 28.08.2017 №9932/04-36-14-20/24227180, оскільки останні, на його думку, зроблені без надання належної оцінки первинним документам, на підставі яких формувались показники бухгалтерського і податкового обліку, й які, у свою чергу, підтверджують рух активів внаслідок господарських операцій, що відбулися у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд Імперія Груп» (далі - ТОВ «Буд Імперія Груп») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Україна» (далі - ТОВ «Гарант Україна»).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2018, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши правову оцінку обставинам справи з урахуванням наявних у ній матеріалів та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що фактичне здійснення операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Буд Імперія Груп» та ТОВ «Гарант Україна», про які вказується у акті перевірки, щодо виконання робіт (надання послуг), не підтверджено належним чином складеними первинними документами та, як наслідок, визнали податкові повідомлення-рішення від 06.10.2017 №0016431420 та №0016451420 такими, що прийняті Управлінням за наявності правових підстав.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Підприємство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, з вказівкою на неповне з`ясування усіх обставин справи, просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; Підприємство наголошувало на тому, що господарські операції з ТОВ «Буд Імперія Груп» та ТОВ «Гарант Україна» були фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, у той час, як судами в основу висновків покладено припущення податкового органу; крім того відзначило, що обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути враховані судом в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимими доказами; водночас вказав, що договір №КР 197/1/1с було укладено 02.11.2015, 21.09.2015 його датою вказано помилково.

Управління у письмових запереченнях на касаційну скаргу позивача проти доводів та вимог останнього заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними; крім того зазначило, що зафіксовані під час перевірки обставини свідчать про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, на підставі яких формувався податковий облік позивача, а також про непідтвердження товарності таких належними і допустимими доказами.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Як встановлено судами, в період з 24.07.2017 по 18.08.2017 Управленням проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України та дотримання законодавства щодо правильності утримання, повноти та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб, єдиного внеску, військового збору за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт від 28.08.2017 №9932/04-36-14-20/24227180, яким, зокрема, зафіксовано порушення підпунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на 207710,00 грн; пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, у зв`язку з чим допущено заниження податку на додану вартість на загальну суму 255486,00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на обставинах, пов`язаних з оформленням фінансово - господарських операцій з метою штучного формування податкових вигод без їх фактичного здійснення.

Так, у акті перевірки податковий орган вказав, що ТОВ «Буд Імперія Груп» та ТОВ «Гарант Україна» не мають достатньої кількості трудових та виробничих ресурсів; згідно Єдиного реєстру податкових накладних не встановлено придбання робіт (послуг), наданих позивачу; засновник, директор та головний бухгалтер ТОВ «Буд Імперія Груп» ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.07.2015, надала пояснення щодо непричетності до реєстрації та діяльності підприємства; вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15.09.2016 у справі № 522/16836/16-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частинами 1 та 2 статті 205 Кримінального кодексу України, що виразилося у фіктивному підприємництві, а саме створенні суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ТОВ «Гарант Україна» з метою прикриття незаконної діяльності.

На підставі зазначених висновків акту від 28.08.2017 №9932/04-36-14-20/24227180 прийняті податкові повідомлення - рішення від 06.10.2017 №0016431420, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 207710,00 грн та №0016451420, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 319458,50 грн., у тому числі за основним платежем - 255486,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 63871,50 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями, позивач скористався правом звернення до суду із цим позовом.

В частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Законом України №71-VIII від 28.12.2014, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, слова «з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку» з 01.07.2015 виключено.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше (датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше - згідно із внесеними змінами Законом України №643-VIII): дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) (не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними - згідно із внесеними змінами Законом України №71-VIII) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом (у абзаці першому цього пункту - у відповідності до змін, внесених Законом України №71-VIII) документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За положенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що визначальною ознакою господарської операції, яка зумовлює наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника та бути відображеною у належним чином оформлених первинних документах, які зазвичай супроводжують операцію певного виду. Для підтвердження даних податкового обліку можуть враховуватися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Законодавством не визначено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись господарські операції. Однак критерієм можливості відображення операцій у податковому обліку є забезпечення засвідчення дійсного руху активів на підставі наявних доказів. З цією метою первинні документи мають містити достатній обсяг інформації щодо змісту та суті спірних операцій, розкривати їх господарську доцільність.

Розглядаючи справу, суди виходили, зокрема, з обставин подання позивачем на підтвердження наявності господарських правовідносин із:

- ТОВ «Гарант Україна» - договорів субпідряду від 21.09.2015 № 197/1с (поточний ремонт та технічне обслуговування «ЦГЗК») та від 01.10.2015 № 2100/6с («АМКР.КХП.Реконструкція комплекса КБ № 5, 6. Міжцехові комунікації». Ділянка № 4.);

- ТОВ «Буд Імперія Груп» - договорів про виконання робіт від 21.09.2015 № 197/1/1с, за умовами якого субпідрядник зобов`язується виконати роботи: технічне обслуговування обладнання РЗФ ПАТ «ЦГЗК», обладнання дробильної фабрики ПАТ «ЦГЗК», обладнання збагачувальної фабрики ПАТ «ЦГЗК», обладнання фабрики огрудкування ПАТ «ЦГЗК», обладнаня шахти імені Орджонікідзе, поточний ремонт обладнання ЦШХ ПАТ «ЦГЗК», обладнання збагачувальної фабрики ПАТ «ЦГЗК», капітальний ремонт обладнання ФОК ПАТ «ЦГЗК»; від 02.11.2015 № 479/1с, предметом якого є виконання робіт з поточного ремонту конструкцій незадовільного технічного стану приймання вапняку та бетоніту ЦПО.

З посиланням на вказані договори складені акти виконаних робіт та на адресу позивача виписані податкові накладні.

Судами визначено, що зазначені документи від імені підприємств підписано їх директорами: позивача - ОСОБА_3 , ТОВ «Гарант Україна» - ОСОБА_2. , ТОВ «Буд Імперія Груп» - ОСОБА_1.

Доказів на підтвердження проведення розрахунків із субпідрядниками, як вказано судами, позивачем до матеріалів не надано.

За результатами дослідження зазначених актів виконаних робіт, судами встановлено, що в них відображено лише вид робіт (наприклад, технічне обслуговування), водночас при цьому відсутня інформація щодо переліку робіт, змісту робіт, місця виконання робіт, а отже не розкрито сутності господарських операцій, у зв`язку з чим вони не можуть належним чином підтверджувати отримання позивачем послуг (робіт) за спірними угодами та їх оприбуткування.

Крім того судами з`ясовано, що за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію ТОВ «Буд Імперія Груп» проведено 05.10.2015, на облік у контролюючому органі та в органах статистики підприємство поставлено 05.10.2015 та 06.10.2015, у той час, як договір № 197/1/1с датований 21.09.2015, тобто на момент його укладення контрагент не був зареєстрований як юридична особа.

При цьому судами відзначено, що особа, чий підпис міститься у вказаному договорі, була прийнята на роботу лише 11.10.2015 (дата початку роботи - 12.11.2015); під час перевірки надавався договір від 02.11.2015 №479/1с, який зі сторони контрагента підписаний так само особою, яка на момент укладення договору ще не була працівником підприємства; у податкових накладних міститься посилання на договір від 02.11.2015 №197/1/1с, який до матеріалів справи не долучено та до перевірки не надано.

Стосовно доводів позивача про надання контролюючому органу пояснень в ході проведення перевірки щодо помилки в даті укладання договору, суд апеляційної інстанції звернув увагу на відсутність доказів таких тверджень з урахуванням того, що відповідач категорично заперечував проти них.

Судами не прийнято як належні докази використання придбаних у контрагентів робіт в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності акти приймання виконаних робіт, складені за участі ТОВ «Кривбасремонт» та ТОВ «Будівельно-монтажне управління № 30», оскільки відповідно до договорів між позивачем та ТОВ «Буд Імперія Груп», ТОВ «Гарант Україна» та довідки позивача щодо послуг по капітальному та поточному ремонту будівель, технічному обслуговуванню обладнання за листопад - грудень 2015 року, субпідрядні роботи виконувались на об`єктах ПАТ «ЦГЗК», ПАТ «Криворіжіндустрбуд», ПрАТ «Авдіївській коксохімічний завод», ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», відділу освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради, у той час як позивачем не надано доказів на підтвердження виконання робіт на вказаних об`єктах саме на замовлення ТОВ «Кривбасремонт» та ТОВ «Будівельно-монтажне управління №30».

Водночас судами зазначено, що в рамках кримінального провадження №32015100010000126, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.07.2015, за фактом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, працівниками СВ ФР ДПІ у Оболонському районі м. Києва допитана ОСОБА_1 , яка надала пояснення щодо непричетності до реєстрації та діяльності ТОВ «Буд Імперія Груп» (у періоді взаємовідносин з позивачем була засновником, директором, та головним бухгалтером товариства).

Крім того, вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15.09.2016 у справі №522/16836/16-к (провадження №1-кп/522/1109/16) ОСОБА_2 , який був засновником та директором ТОВ «Гарант Україна» та підписував документи по взаємовідносинам з позивачем, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27 , частинами 1, 2 статті 205 Кримінального кодексу України, що виразилося у фіктивному підприємництві, тобто створенні суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи - ТОВ «Гарант Україна» з метою прикриття незаконної діяльності.

Судами зауважено, що вказаним вироком, який набрав законної сили, встановлено, що дії ОСОБА_2 як директора ТОВ «Гарант Україна» не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на створення умов, шляхом вчинення реєстраційних дій та відкриття розрахункових рахунків, для формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій.

Верховний Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі N 160/3364/19 (провадження N 11-200апп21) підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

В той же час Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що надання судом оцінки всім важливим аргументам, які були передумовою прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного індивідуального акта, який є предметом судового контролю, є визначеною процесуальним законом гарантією справедливого судового розгляду, одним із елементів якого є мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

В частині посилань позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок відмови у задоволенні клопотання про допит як свідків посадових осіб контрагентів, суд апеляційної інстанції зазначив, що показання свідків щодо підтвердження факту здійснення господарських операцій можуть бути визнані прийнятними тільки у разі відсутності у суду сумнівів щодо правомірності видачі такими особами первинних документів, водночас в даній справі судами встановлено, що посадові особи контрагентів, які видали первинні документи, діяли всупереч чинному законодавству, з огляду на вирок суду щодо директора ТОВ «Гарант Україна» та укладання договору з ТОВ «Буд Імперія Груп» до здійснення державної реєстрації підприємства, з огляду на що показання цих осіб не можуть бути належними доказами реальності здійснення спірних господарських операцій.

Оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди констатували, що представлені позивачем документи не підтверджують виконання робіт (надання послуг) ТОВ «Гарант Україна» та ТОВ «Буд Імперія Груп». Наведені обставини у сукупності та взаємозв`язку не дали судам першої та апеляційної інстанції можливості встановити руху активів на шляху до позивача у справі, участь контрагентів у такому ланцюгу, реальні зміни майнового стану Підприємства внаслідок таких відносин, його власному капіталі та були цілком об`єктивно розцінені як доказ безтоварності цих операцій, що виключає їх відображення у обліку підприємства й підстави для формування позивачем податкового кредиту та витрат за такими відносинами.

Наведені у касаційній скарзі доводи Підприємства, які дублюють аргументи позовної заяви та апеляційної скарги, не спростовують таких висновків судів попередніх інстанцій, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів, а також не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права чи порушення процесуальних норм. Слід зазначити, що суд касаційної інстанції згідно положень статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості на здійснення переоцінки встановлених обставин справи.

Відтак, зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 343, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вакант" залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова