Рішення

від 23.05.2024 по справі 201/5847/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/5847/23

провадження 2/201/289/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово будівельний кооператив «Вишеград» про розірвання договору про пайову участь у кооперативі та стягнення грошових коштів і витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 19 травня 2023 року звернулася до суду з позовом до відповідача

Обслуговуючого кооперативу «Житлово будівельний кооператив «Вишеград» про розірвання договору про пайову участь у кооперативі та стягнення грошових коштів і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах, а її представник в ході судового засідання посилаються на те, що 21 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОК «Житлово-будівельний з кооператив «ВИШЕГРАД» був укладений Договір № 155/А/149 про сплату гайових внесків у ОК «ЖБК «ВИШЕГРАД», відповідно до п. 1.2. якого ЖБК: обов`язується організувати будівництво об`єкту будівництва за рахунок пайових внесків учасника та пайових внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати учаснику приміщення в Об`єкт будівництва, обумовлене цим договором та всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності на нього, а учасник зобов`язується сплатити до ЖБК пайові внески у розмірах та в порядку, встановлених даним Договором та додатковими угодами до нього. При цьому відповідно до п. 4.2.1. ЖБК зобов`язувався організувати будівництво об`єкту будівництва та здачу його в експлуатацію у строк до II кварталу 2023 року. Крім того, відповідно до п. 4.2.7 відповідач зобов`язаний забезпечити будівництво об`єкту будівництва та введення його в експлуатацію в строки, передбачені даним Договором.

Зі свого боку як сторона договору згідно п. 4.1.5 позивачка зобов`язана була здійснювати оплату пайових внесків на умовах, узгоджених сторонами і обумовлених в Додатку 1 цього Договору.

На виконання умов договору нею були сплачені наступні суми пайових внесків: 26 жовтня 2021 року - 350 126.56 грн, 26 листопада 2021 року - 35 306.88 грн., 26 грудня 2021 року - 35 306.88 грн., 26 січня 2022 року - 35 306.88 грн., тобто до лютого 2022 року вона вчасно вносила пайові внески відповідно до Додатку 1 вищезазначеного договору, що підтверджується наданими квитанціями.

Однак 25 лютого 2022 року вона не змогла провести оплату через те, що рахунок, на який здійснювалось переведення суми пайових внесків був заблокований. 29 лютого 2022 року позивачка зв`язалась з представником відповідача, який телефоном повідомив їй, що будівництво на час оголошення військового стану зупинено, а рахунки заблоковано у зв`язку із ситуацією в Україні. Жодних с офіційних письмових повідомлень щодо обставин зупинки будівельних робіт від відповідача позивачка не отримувала. Позивачка також не отримувала жодних письмових повідомлень від відповідача щодо настання форс-мажорних обставин та/або дії обставин непереборної сили.

На початку квітня 2023 року позивачка отримала лист за вихідним № 149 від 27 березня 2023 року, в якому ОК «ЖБК «ВИШЕГРАД» її повідомили, що будівництво об`єкту будівництва планується до завершення у III кварталі 2025 року - тобто з перевищенням встановленого у п. 4.2.1. строку більш ніж на два роки.

Таким чином, вочевидь відповідачем не може бути вчасно виконано зобов`язання, передбачене п. 4.2.1 Договору, у зв`язку з чим позивачка бажає його розірвати. Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Позивач вказує на те, що фактично про зазначений договір відповідач фактично не виконав. Враховуючи викладені обставини, позивач вважає належним способом відновлення своїх порушених прав застосуванням наслідків недійсності договору. На звернення позивача до відповідачів про з`ясування обставин вказаного та укладання договору, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивач вважає дії відповідачів по укладанню та виконанню вказаного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. Просив суд захистити його права та розірвати Договір № 155/А/149 про сплату пайових внесків у ОК «Житлово-будівельний кооператив «ВІШІЕГРАД» від 21 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та обслуговуючим кооперативом «Житлово- будівельний кооператив «ВИШЕГРАД», стягнути з ОК ЖБК «ВИШЕГРАД» на користь ОСОБА_1 сплачену суму пайових внесків у розмірі 456 047.2 грн з урахуванням індексу інфляції відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 23 087.14 грн. грн., а всього 579 134.34 грн. та стягнути з цього відповідача на користь позивача сплачену вартість правової допомоги в розмірі 10 000 грн., судові витрати покласти на відповідача, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ОК ЖБК «ВИШЕГРАД» не погодилася з позовними вимогами, правом надання відзиву на позов скористалася, зазначила, що позовні вимоги сторона відповідача не визнає, заперечує проти позову, всі істотні умови домовленості з іншою стороною договору вони виконали, письмове роз`яснення умов договору було, заборони при його укладанні були відсутні, порушень відносно позивача допущено не було, психологічного чи іншого тиску на сторони під час укладання договору не було, ніхто в оману нікого не вводив. Через об`єктивні причини була затримка в будівництві, але зараз все відновлено; позивачка сама перестала вносити платежі, хоча банки весь час працювали, тобто сама позивачка частково є винною в затримці по договору. Вважають позов передчасним, договір передбачає порядок і умови розірвання договору, якого позивачка не дотримується. Вони не заперечують проти розірвання договору, але в передбаченому договором порядку. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, будь-якої шкоди позивачу не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і не можливим їх задоволення. Просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, з`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що згідно позиції позивача та з наданих позивачем документів слідує, що 21 жовтня 2021 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний з кооператив «ВИШЕГРАД» був укладений Договір № 155/А/149 про сплату гайових внесків у ОК «ЖБК «ВИШЕГРАД», відповідно до п. 1.2. якого ЖБК: обов`язується організувати будівництво об`єкту будівництва за рахунок пайових внесків учасника та пайових внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати учаснику приміщення в Об`єкт будівництва, обумовлене цим Договором та всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності на нього, а учасник зобов`язується сплатити до ЖБК пайові внески у розмірах та в порядку, встановлених даним Договором та додатковими угодами до нього. При цьому відповідно до п. 4.2.1. ЖБК зобов`язувався організувати будівництво об`єкту будівництва та здачу його в експлуатацію у строк до II кварталу 2023 року. Крім того, відповідно до п. 4.2.7 відповідач зобов`язаний забезпечити будівництво об`єкту будівництва та введення його в експлуатацію в строки, передбачені даним Договором.

Зі свого боку як сторона договору згідно п. 4.1.5 позивачка зобов`язана була здійснювати оплату пайових внесків на умовах, узгоджених сторонами і обумовлених в Додатку 1 цього Договору. На виконання умов договору нею були сплачені наступні суми пайових внесків: 26 жовтня 2021 року - 350 126.56 грн, 26 листопада 2021 року - 35 306.88 грн., 26 грудня 2021 року - 35 306.88 грн., 26 січня 2022 року - 35 306.88 грн., тобто до лютого 2022 року вона вчасно вносила пайові внески відповідно до Додатку 1 вищезазначеного Договору, що підтверджується квитанціями.

25 лютого 2022 року, позивачка, як вона стверджує, не змогла провести оплату через те, що рахунок, на який здійснювалось переведення суми пайових внесків був заблокований. 29 лютого 2022 року позивачка зв`язалась з представником відповідача, який телефоном повідомив їй, що будівництво на час оголошення військового стану зупинено, а рахунки заблоковано у зв`язку із ситуацією в Україні. Жодних с офіційних письмових повідомлень щодо обставин зупинки будівельних робіт від відповідача позивачка не отримувала. Позивачка вказує також, що не отримувала жодних письмових повідомлень від відповідача щодо настання форс-мажорних обставин та/або дії обставин непереборної сили.

На початку квітня 2023 року позивачка отримала лист за вихідним № 149 від 27 березня 2023 року, в якому ОК «ЖБК «ВИШЕГРАД» її повідомили, що будівництво об`єкту будівництва планується к завершенню у III кварталі 2025 року - тобто з перевищенням встановленого у п. 4.2.1. строку більш ніж на два роки.

Таким чином, на думку позивачки, вочевидь відповідачем не може бути вчасно виконано зобов`язання, передбачене п. 4.2.1 Договору, у зв`язку з чим позивачка бажає його розірвати. Також позивачка вважає, що повідомляючи її про зміну строків виконання зобов`язання, відповідачем було здійснено зміну суттєвих умов договору, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Тобто ефективний спосіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання особою відповідного відшкодування. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Позивач вказує на те, що фактично про зазначений договір відповідач фактично не виконав. На звернення позивача до відповідачів про з`ясування обставин вказаного та укладання договору, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивач вважає дії відповідачів по укладанню та виконанню вказаного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. Просила суд захистити її права та розірвати договір і стягнути вказані нею в позові кошти.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтями 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди, з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Пунктом 6 статті 3 ЦК України, до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

З огляду на наведене суд дійшов переконання про не обґрунтованість позовних вимог, адже позивачем належними, допустимим та достатніми доказами за європейським стандартом доказування «поза розумним сумнівом» не доведено, що спірний правочин було вчинено внаслідок недобросовісної поведінки відповідачів з метою уникнення його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного суду від 06 квітня 2021 року у справі № 607/21745/18 (провадження № 61-3017св20).

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основу доктрини покладено принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право власності) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).

Судом встановлено, що дійсно відповідач Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «ВИШЕГРАД» будує об`єкт будівництва: багатоквартирний житловий будинок з вбудовано - прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом (торгова марка якого офіційно зареєстрована, як «MONT BLAN») за будівельною адресою: в районі вулиці 6-ї стрілецької дивізії та АДРЕСА_1 на земельній ділянці (кадастровий номер 1210100000:03:294:0014).

21 жовтня 2021 року між відповідачем та позивачем укладено договір про сплату пайових внесків в ОК «ЖБК «ВИШЕГРАД» № 155/А/149, згідно з умовами якого (пункт 1.2 договору) «ЖБК зобов`язується організувати будівництво Об`єкту будівництва за рахунок пайових внесків Учасника та пайових внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати Учаснику Приміщення в Об`єкті будівництва, обумовлене цим Договором та всі документи, необхідні Учаснику для реєстрації права власності на нього, а Учасник зобов`язується сплатити до ЖБК пайові внески у розмірах та в порядку, встановлених даним Договором та Додатковими угодами до нього. Учасник має право отримати Приміщення лише за умови повної сплати суми пайового внеску».

За умовами пункту 1.3 договору «даний договір вважається Рішенням голови ЖБК про прийняття до кооперативу нового асоційованого члена, яке після зарахування повної суми пайового внеску від Учасника на рахунок ЖБК підлягає обов`язковому розгляду та затвердженню загальними зборами ЖБК. З моменту підписання даного Договору Учасник має ті є права та обов`язки, що й інші асоційовані члени ЖБК.»

Пунктом 2.7 договору передбачено що, позивач повинен сплачувати повний розмір пайового внеску в строки та в розмірах, визначених у додатку №1 до даного договору та з урахуванням додаткових угод до даного договору, які є невід`ємною частиною, тобто згідно додатку №1 до договору 26 числа кожного місяця до моменту повної сплати пайового внеску.

Позивачем на виконання договору сплачено лише 456 047.20 (чотириста п`ятдесят шість тисяч сорок сім гривень 20 копійок) пайових внесків, що підтверджується також самим позивачем в поданій позовній заяві. Загальна сума договору складає 1 250 267.04 (один мільйон двісті п`ятдесят тисяч двісті шістдесят сім гривень 04 копійки), останній платіж за договором, згідно додатку №1 до договору, може бути здійснений 26 жовтня 2023 року.

З лютого 2022 року сплата пайових внесків позивачем не здійснюється, сума заборгованості позивача перед відповідачем складає 794 219.84 (сімсот дев`яносто чотири тисячі двісті дев`ятнадцять гривень 84 копійки), будь-яких листів від позивача в строки, встановлені на п. 7.3. до відповідача не надходило.

В своїй позовній заяві позивач посилається на те, що він не міг зробити чергові платежі зі сплати пайових внесків тому, що банківський рахунок відповідача було заблоковано, що не відповідає дійсності та спростовується довідкою банку.

Згідно з частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 ЦК України. Сторони на власний розсуд погодили і обрали умови договору, в тому числі і порядок припинення (розірвання) договору та спосіб забезпечення зобов`язання - неустойку, тощо, а саме: пунктом 5.2. договору передбачено, що він може бути припинений у будь-який час за згодою Сторін, про що між ними укладається письмова Угода. Сторона, яка ініціює дострокове припинення цього Договору, направляє іншій Стороні рекомендованим листом письмову пропозицію про розірвання цього Договору у термін не пізніше 5 (п`яти) календарних днів до дати розірвання цього Договору. Повернення пайового внеску Учаснику здійснюється на умовах, викладених у п. 5.5.1 цього Договору або на умовах, погоджених у Додатковій угоді про розірвання/припинення даного Договору.

Також пункт 5.5.1. договору узгоджує виплату суми сплачених пайових внесків при припиненні (розірванні) договору: «Сума сплачених пайових внесків повертається Учаснику протягом 10 (десяти) календарних днів після укладення Договору про сплату пайових внесків на будівництво, вказаного в цьому Договорі Приміщення між ЖБК і новим Учасником та сплати останнім пайового внеску у сумі, що відповідає розміру фактично сплаченого розміру пайового внеску Учасником за вирахуванням 5 % від неї. У Додатковій угоді про розірвання даного Договору Сторони можуть передбачити більш короткий строк повернення пайових внесків. Суми сплачених пайових внесків повертаються Учаснику з утриманням на користь ЖБК усіх штрафних санкцій, нарахованих на підставі цього Договору». Належним доказом повідомлення про припинення або розірвання цього Договору (дострокове розірвання) є поштова квитанція про відправлення такого повідомлення та опис вкладення у цінний лист (пункт 5.6. договору).

Всупереч умовам укладеного договору позивач жодного разу не звертався до відповідача з заявою про припинення (розірвання) умов договору, передбаченою договором, в той час як працівники відділу продажу відповідача пропонували позивачу написати відповідну заяву та погодити та підписати додаткову угоду про припинення (розірвання) договору на виконання вимог пункту 5.2 договору, що підтверджує принтскрин (ргіпtscгееn) листування з позивачем з офіційної електронної адреси відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 на електрону адресу позивача, зазначену в позовній заяві y.khafizova@gmail.com, але позивач ніяких заходів відносно припинення (розірвання) договору не вживав, а тому вважається, що дані позовні вимоги є передчасними, у зв`язку в відсутністю між сторонами спору відносно припинення (розірвання) договору. Позивач також знехтував можливістю досудового врегулювання спору, передбаченого пунктом 10.3. договору: «Сторони висловили намір у випадку виникнення спірних чи конфліктних ситуацій докласти максимальних зусиль щодо врегулювання їх власними силами», та звернувся до суду.

Пункт 5.7 договору передбачає, що для отримання повернення сплаченої суми пайових внесків від ЖБК Учасник повинен письмово повідомити ЖБК про реквізити свого банківського рахунку або надати інші дані (реквізити), що дозволяють ЖБК перерахувати Учасник} належні йому кошти або зазначення іншого способу повернення коштів. У разі не надання такої інформації суми сплачених пайових внесків залишаються на зберіганні у ЖБК до отримання такої заяви від учасника.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто сторони погодили умовами договору порядок припинення (розірвання) договору, який передбачає обов`язкове надання позивачем заяви щодо припинення договору та письмового повідомлення з актуальними банківськими реквізитами, за якими позивачу потрібно повертати (перераховувати) грошові кошти за договором, тому вважаємо позовні вимоги не законними та передчасними.

Стосовно порушення відповідачем строків будівництва: Пунктом 4.2.1. договору передбачено, що відповідач повинен організувати будівництво Об`єкту будівництва та здачу його в експлуатацію у строк до II квартал 2023 року, при умові дотримання Учасниками порядку та строків сплати пайових внесків. Підтвердженням здачі Об`єкту будівництва в експлуатацію є отримання Сертифікату готовності Об`єкта будівництва до експлуатації. В разі не отримання Сертифіката готовності Об`єкта до експлуатації у встановлений даним пунктом строк не з вини ЖБК, то строк здачі Об`єкта в експлуатацію продовжується до 90 календарних днів.

Тобто умовами договору передбачено, що відповідач дотримується строків будівництва, тільки при наявності належного фінансування позивачем етапів будівництва, але як зазначалося раніше, борг позивача перед відповідачем складає 794 219.84 (сімсот дев`яносто чотири тисячі двісті дев`ятнадцять гривень 84 копійки), що робить безпідставним вимагання позивачем від відповідача дотримання умов договору, при цьому грубо порушуючи їх зі свого боку, не сплачуючи пайові внески.

Сторони погодили в п. 4.2.5 договору, що відповідач повинен повідомити позивача про всі обставини, що роблять неможливим виконання даного Договору. Відповідач звернувся до позивача з листом від 27 березня 2023 року № 149, в якому повідомляє позивача про дату завершення будівництва об`єкту у III кварталі 2025 року та об`єктивні причини цього рішення, в тому числі пропонує сплатити прострочені пайові внески позивачем (вимога кредитора). Факт отримання цього листа підтверджується позивачем в позовній заяві, але будь-яких заперечень та/або письмових повідомлень щодо заперечення факту переносу строків будівництва від позивача не надходило, хоча сторонами погоджено пункт 10.1. договору: «Сторони дійшли згоди, що всі повідомлення однієї іншій Стороні за цим Договором здійснюються у письмовій формі шляхом особистого вручення (з отриманням відмітки про вручення) та/або шляхом надсилання письмових повідомлень поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача».

Тому посилання позивача в позовній заяві на грубе порушення умов договору відповідачем у зв`язку з перенесенням строків будівництва, що ніби є підставою для його розірвання, вигаданими, надуманими та такими, що не відповідають погодженим сторонами умовам договору, а також спробою позивача повернути грошові кошти (пайові внески) не за умовами договору, а стягнути з відповідача за рішенням суду.

Щодо нарахування відповідачу штрафних санкцій (інфляційних витрат), та застосування позивачем до спірних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Споживач - це фізична особа, яка придбаває. замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У частині п`ятій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше непередбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Аналіз вказаних норм свідчить, що не є споживачем особа, яка оплачує пай на виконання договору про сплату пайових внесків та статуту кооперативу. Договір про сплату пайових внесків не є договором про надання послуг чи підряду чи реалізації продукції.

Сторони умовами договору (пункт 6.3.1.) передбачили відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань, а саме у випадку порушення ЖБК строку, визначеного п. 4.2.1 та п. 4.2.3. цього Договору, ЖБК зобов`язується сплатити Учаснику неустойку у формі штрафу, що складає 1000.00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок), за кожний повний календарний місяць такого затримання. Зазначену цим пунктом неустойку ЖБК зобов`язується сплатити Учаснику протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту пред`явлення вимоги Учасником про її сплату.

Однак перенесення погоджених в п. 4.2.1 договору строків спричинене порушенням умов договору саме позивачем, тому до відповідача не можуть застосовуватися будь-які штрафні санкції, вимоги сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, тощо, передбачені умовами договору чи нормами ст. 625 ЦК України та/або Закону України «Про захист прав споживачів» у зв`язку з відсутністю факту порушену умов договору відповідачем та у зв`язку з відсутністю будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки відповідач не отримував від позивача жодної письмової вимоги щодо повернення сплачених ним пайових внесків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховуються висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 369/10006/17 (провадження № 61-35777св18) зроблено висновок по застосуванню частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та вказано, що «вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг відносно прострочення зобов`язань, що виникли із договору підряду або договору про падання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

За встановлених у справі обставин суд зробив правильний висновок про неможливість застосування положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки кошти, які є пайовим внеском, який сплачений членом кооперативу на виконання його обов`язків, передбачених статутом кооперативу, а не платою за отримані послуги або за товар.

Спірні правовідносини сторін не є наслідком укладення чи виконання договору про реалізацію споживачу продукції (товарів, робіт, послуг), а є наслідком відносин позивача членства в кооперативі».

Висновок щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 466/7136/15-ц (провадженням 61- 22020св18), згідно з яким «частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає відповідальність виконавця у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Таким чином за приписами цього закону статус споживача набуває особа, яка замовляє певний товар, роботу чи послугу у виробника чи продавця. Підставою для виникнення відносин між споживачем та продавцем є відповідний договір. Натомість у випадку, якщо певні матеріальні блага особа отримує не у зв`язку із укладеним договором, а з інших підстав, в тому числі у зв`язку із членством особи в кооперативі, а оплата, яку ця особа проводить не є оплатою за товари та послуги, а є паєм (членським внеском такої особи), який сплачується саме у зв`язку із відносинами членства - то така особа не виступає в якості споживача в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, отримання позивачем квартири не є наслідком укладення чи виконання та сплати ним на виконання укладеного з ним як зі споживачем договору про реалізацію йому продукції (товарів, робіт, послуг), а є наслідком відносин його членства в кооперативі».

Аналогічний правовий висновок також міститься, зокрема, у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду України від 19 травня 2021 року № 569/15105/19.

Відповідно до статуту відповідача - кооператив створюється і діє у відповідності до Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про кооперацію», на підставі рішення установчих зборів на добровільних засадах з метою забезпечення житлом та/або не житловими приміщеннями членів (асоційованих членів) кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирних житлових будинків за власні кошти, а також для наступної експлуатації та управління будинків. У зв`язку з чим вважаємо позицію суду першої інстанції законною та обгрунтованою, відносно доводів суду про те. що до даних спірних правовідносин не може бути застосованим Закон України «Про захист прав споживачів», а правовідносини регулюються спеціальним Законом України «Про кооперацію» та укладеним договором, а тому позовна заява вважається неподаною та повернутою Позивачу, у зв`язку з несплатою суми судового збору та інших підстав зазначених в неї.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ІІПК України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17 частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях. з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дані рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, пункт 12С ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (ОпегузІсЬг v. Turkey [GC]), заява №48939/99, пункт 128, ECHR 2004-ХІІ, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05. пункт 51, від 15.09.2009). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які супереч^» Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, шо для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а 15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню і з наступних підстав.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 ЦК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на, аналогічні товари роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 638/20682/15 (провадження № 61-12310св20) вказано, що: «презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання, і має бути направлений на встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Суд же відповідно до ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, так і тлумачення приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Відповідно до 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Отже жодних достовірних доказів про оплату та передання грошових коштів за транспортний засіб позивачем надано не було.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 758/6706/14 (провадження № 61-6285св21) зазначено: «у частині п`ятій статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Тобто особа, яка не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку, тому таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20).

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.

Згідно положень ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі, якщо сторони дійшли згоди з приводу всіх суттєвих умов договору (ст. 638 ЦК України). Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.

Отже, підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом частин першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша - четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, позивач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу про підтвердження факту застосування наслідків недійсності правочину в цілому.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов`язання стосовно позивача відносно договору, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов`язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України).

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача і його представника стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОК «Житлово будівельний кооператив «ВИШЕГРАД» про розірвання договору про пайову участь у кооперативі та стягнення грошових коштів і витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про розірвання договору про пайову участь у кооперативі та стягнення грошових коштів і витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 7, 22, 55, 60, 203, 215, 216, 218, 236, 256-258, 267, 626, 628, 638, 639, 651, 680 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 315 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Обслуговуючого кооперативу «Житлово будівельний кооператив «Вишеград» про розірвання договору про пайову участь у кооперативі та стягнення грошових коштів і витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 23 травня 2024 року.

Суддя -