Постанова

від 16.04.2024 по справі 910/8211/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2024 р. Справа№ 910/8211/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Олійник С.В. (в залі суду);

від відповідача: Петренко І.В. (в залі суду);

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023

у справі № 910/8211/23 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації

до Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад"

про стягнення 935 747,26 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Державний науково-дослідний інститут технологій кібербезпеки та захисту інформації (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" (далі - відповідач) про стягнення 935 747,26 грн, у тому числі 571 116,63 грн основного боргу, 142 387,98 грн пені, 186 755,18 грн інфляційних втрат, 35 487,47 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором про надання послуг № 10/20Н від 07.02.2020 в частині здійснення повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23 позов Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації до Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" про стягнення 935 747,26 грн задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" на користь Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації 571 116,63 грн основного боргу, 142 387,98 грн пені, 186 755,18 грн інфляційних втрат, 35 487,47 грн 3% річних, 14 036,21 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивоване тим, що з матеріалів справи вбачається, що позивач надав послуги відповідачу на суму 571 116,63 грн, що підтверджується Актом приймання-передавання наданих послуг № 5 від 31.03.2021 на суму 417 354,46 грн та Актом приймання-передавання наданих послуг № 6 від 31.03.2021 на суму 153 762,17 грн, однак,

доказів належної оплати заборгованості суду не надано, у зв`язку із чим, позовні вимоги в частині стягнення 571 116,63 грн основного боргу підлягають задоволенню. Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 142 387,98 грн пені, 186 755,18 грн інфляційних втрат, 35 487,47 грн 3% річних за розрахунком позивача. Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав. З матеріалів справи вбачається, що послуги за Договором було прийнято відповідачем ще у березні 2021 року, а відповідач не надав належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для відстрочення рішення суду. Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23, Державне підприємство "Виробниче об`єднання "Київприлад", звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду; скасувати частково рішення у частині відмови в задоволенні клопотання про відстрочку виконання судового рішення у справі № 910/8211/23; відстрочити виконання судового рішення в частинні стягнення основного боргу у сумі 935 747,26 грн до року із дня ухвалення рішення у справі № 910/8211/23.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.

Скаржник обґрунтовуючи необхідність відстрочення виконання рішення суду, вказує на те, що ним визнано борг повністю, однак, наразі вказане рішення є неможливим через скрутну фінансову ситуацію, яка склалась у зв`язку із карантином та оголошенням воєнного стану.

Також скаржник вказує на те, що відповідач заснованих на державній формі власності та належить до сфери управління Державного космічного агентства України.

Скаржник зазначає про те, що станом на 01.10.2023 заборгованість відповідача перед працівниками по заробітній платі складає 13 473 тис.грн. У зв`язку з відсутністю замовлень та фінансування космічної тематики в період 2018-2022рр. підприємство виготовляло продукцію оборонного призначення, Міністерство оборони України, Держспецзв`язку України, СБУ.

На думку скаржника, суд, відмовляючи в клопотанні скаржника у відстрочці виконання судового рішення не взяв до уваги приписи ст. 331 ГПК України.

Скаржник звертає увагу на те, що одномоментне стягнення не зможе забезпечити його виконання через відсутність коштів, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може призвести до тяжких наслідків для підприємств (зупинка діяльності, банкрутство), порушити господарську діяльність відповідача, яку останній здійснює в тому числі з метою забезпечення вирішення виконання обороноздатності країни під час дії воєнного стану, внаслідок військової агресії.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач не надав відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи, справу № 910/8211/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 поновлено Державному підприємству "Виробниче об`єднання "Київприлад" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23. Призначено справу № 910/8211/23 до розгляду у судовому засіданні 16.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 відкладено розгляд справи № 910/8211/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 на 27.02.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, розгляд справи призначений на 27.02.2024 не відбувся.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024, у зв`язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, який входить до складу колегії суду і не є суддею-доповідачем у справі, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.02.2024, справу № 910/8211/23 передано колегії суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 прийнято справу № 910/8211/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г. Призначено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23 на 12.03.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Суліма В.В., на лікарняному, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, розгляд справи призначений на 12.03.2024 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2024 призначено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 на 16.04.2024.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Суліма В.В., з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/8211/23 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засідання 16.04.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.04.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23 у частині відмови в задоволенні клопотання про відстрочку виконання судового рішення у справі № 910/8211/23; відстрочити виконання судового рішення в частинні стягнення основного боргу у сумі 935 747,26 грн до року із дня ухвалення рішення у справі № 910/8211/23.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем та відповідачем укладено Договір від 07.02.2020 № 10/20H (далі - Договір) про надання послуг, відповідно до п. 1.1. якого, відповідач, за договором замовник, доручає, а позивач, за договором виконавець, бере на себе зобов`язання протягом визначеного в договорі строку надати відповідачу послуги у галузі технічного захисту інформації щодо виконання комплексу робіт по проведенню спеціальних досліджень та функціональних випробувань (далі - послуги), а відповідач зобов`язується приймати та оплачувати надані послуги.

Відповідно до Протоколу погодження договірної ціни та пункту 3.1. Договору вартість послуги 1 комплекту за цим Договором становить без ПДВ 18 305,02 гривень (вісімнадцять тисяч триста п`ять грн. 02 коп.), крім того ПДВ 20% - 3 661,00 гривень (три тисячі шістсот шістдесят одна грн. 00 коп.), разом з ПДВ 21 966,02 гривень (двадцять одна тисяча дев`ятсот шістдесят шість грн. 02 коп.).

Згідно із п. 3.2. Договору розрахунок за надання послуги відповідно до цього Договору здійснюється після підписання Акту приймання-передавання наданих послуг протягом 10 (десяти) робочих днів, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача із зазначенням кількості наданих комплектів комплексу та їх вартості.

Відповідно до Додаткової угоди № 1 про внесення змін до Договору від 07.02.2020 №10/20H, яка укладена сторонами 21.12.2020, викладено підрозділ 10.1 розділу 10 Договору «Строк та умови припинення дії Договору» у такій редакції: Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 березня 2021 року, але у будь-якому випадку в частині виконання зобов`язань - до повного їх виконання.

Факт надання позивачем послуг відповідачу на суму у розмірі 571 116,63 грн, підтверджується Актом приймання-передавання наданих послуг № 5 від 31.03.2021 на суму 417 354,46 грн та Актом приймання-передавання наданих послуг № 6 від 31.03.2021 на суму 153 762,17 грн.

У пункті 4 вищезазначених Актів зазначено, що відповідач до якості наданих послуг претензій не має.

Позивач зазначає, що відповідач не здійснив розрахунок за надані послуги, внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 571 116,63 грн, що і стало підставою для звернення до суду.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 142 387,98 грн. пені, 186 755,18 грн. інфляційних втрат, 35 487,47 грн. 3 % річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось, відповідно до п. 3.2. Договору розрахунок за надання послуги відповідно до цього Договору здійснюється після підписання Акту приймання-передавання наданих послуг протягом 10 (десяти) робочих днів, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача із зазначенням кількості наданих комплектів комплексу та їх вартості.

Факт надання позивачем послуг відповідачу на суму у розмірі 571 116,63 грн, підтверджується Актом приймання-передавання наданих послуг № 5 від 31.03.2021 на суму 417 354,46 грн та Актом приймання-передавання наданих послуг № 6 від 31.03.2021 на суму 153 762,17 грн, однак, доказів належної оплати заборгованості відповідачем не надано, відсутні такі докази і у матеріалах справи, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 571 116,63 грн основного боргу.

Також позивач просить стягнути з відповідача 142 387,98 грн пені, 186 755,18 грн інфляційних втрат та 35 487,47 грн 3% річних.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору, у разі прострочення оплати послуг з вини відповідача, визначеної пунктами 3.1 та 3.2 цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, здійснивши перерахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми пені у розмірі 142 387,98 грн, інфляційних втрат у розмірі 186 755,18 грн та 3% річних у розмірі 35 487,47 грн, є арифметично правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Так, відповідачем до суду першої інстанції подано клопотання про відстрочку виконання рішення суду, яке обґрунтоване тим, що відповідач не мав можливості ефективно діяти під час спалаху епідемії COVID-19 через обмежувальні заходи та у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України підприємство повністю припиняло свою діяльність в окремі періоди воєнного стану, який наразі триває. У зв`язку з вказаними обставинами, у відповідача відсутні замовлення та фінансування космічної тематики, а станом на 01.05.2023 на підприємстві відповідача перед працівниками наявна заборгованість, яка складає 14580 тис. грн по заробітній платі. Також відповідач звертає увагу, що негайне звернення стягнення на кошти відповідача може порушити господарську діяльність відповідача, яку останній здійснює в тому числі з метою забезпечення вирішення виконання обороноздатності країни.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Як вже зазналось, клопотання мотивоване ускладненням господарської діяльності відповідача у зв`язку з відсутністю розрахунків зі сторони боржників Заявника, епідемією COVID-19 та введенням воєнного стану в країні.

Так, статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Так, відповідач просить суд відстрочити стягнення основного боргу у сумі 935 747,26 грн до 31.12.2023 з дня його ухвалення, проте жодним чином не обґрунтовує запропонований термін відстрочення та не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого розстрочення рішення суду у даній справі буде виконане.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Крім того, посилання відповідача на заборгованість по зарплаті, без подання належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного, не свідчить про наявність підстав для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду у даній справі.

Зазначення відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу про задіяння відповідача у виконанні стратегічних оборонних програм у рамках державного оборонного замовлення, які мають приорітетне значення для обороноздатності України під час військового стану, не є обставиною, за якої наявні підстави для відстрочення виконання рішення.

Долучені відповідачем до заяви докази не можуть підтверджувати обставини реальності виконання рішення суду у даній справі після закінчення терміну, на який відповідач просить відстрочити або розстрочити його виконання.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на те, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" про розстрочку виконання рішення суду у даній справі.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь відповідача 571 116,63 грн основного боргу, 142 387,98 грн пені, 186 755,18 грн інфляційних втрат та 35 487,47 грн 3% річних, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23, відсутні.

Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32).

Так, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23, відсутні.

Доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на викладене, зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284, 325 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Київприлад" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8211/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/8211/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови складено та підписано 27.05.2024, зокрема, у зв`язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. з 13.05.2024 по 24.05.2024 у відпустці.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич