Постанова
від 16.05.2024 по справі 922/4669/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/4669/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Сгара Е.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Ламановій А.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Горгуль Н.В. - службове посвідчення №072883 від 01.03.2023

від позивача: не з`явився

від відповідачів: не з`явились

від третьої особи: не з`явився

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект", смт.Золочів Золочівського району Харківської області (вх.473Х) та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків (вх.519Х)

на рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 (повний текст складено 06.02.2024) у справі №922/4669/23 (суддя Чистякова І.О.)

за позовом Заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м.Харків в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації м. Харків

до відповідачів:

1)Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків

2)Богодухівської районної військової адміністрації Харківської області, м.Богодухів Богодухівського району Харківської області

3)Золочівської селищної ради, смт.Золочів Богодухівського району Харківської області

4)Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект", смт.Золочів, Золочівського району Харківської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про визнання незаконним та скасування розпорядження, наказу та рішення, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Богодухівської районної військової адміністрації Харківської області, Золочівської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект", в якій просить суд з урахуванням заяви про виправлення описки усунути перешкоди державі в особі Харківської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом:

1. Визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 №447 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок TOB АФ "Агрокомлект".

2. Визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га.

3. Визнання незаконним та скасування рішення Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання №1941 від 30.10.2018 в частині прийняття у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га.

4. Визнання недійсним договору оренди землі №б/н від 01.08.2007, а саме земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га.

5. Зобов`язання Золочівської селищної ради, TOB Агрофірма "Агрокомплект" повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельні ділянки: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га.

6. Скасування державної реєстрації земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га в Державному земельному кадастрі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4669/23:

-позов задоволено частково;

-визнано незаконним та скасовано розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 №447 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок TOB АФ "Агрокомлект";

-визнано незаконним та скасовано наказ Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га;

-визнано незаконним та скасовано рішення Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання №1941 від 30.10.2018 в частині прийняття у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га;

-визнано недійсним договір оренди землі №б/н від 01.08.2007, а саме земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га;

-зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельні ділянки: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га;

-скасовано державну реєстрацію земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га в Державному земельному кадастрі;

-в іншій частині позовних вимог про зобов`язання Золочівську селищну раду повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельні ділянки відмовлено;

-стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2684 грн;

-стягнуто з Богодухівської районної військової адміністрації Харківської області на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 026,00 грн.

-стягнуто з Золочівської селищної ради на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2684 грн;

-стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 026,00 грн.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 року в частині:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 № 447 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок ТОВ агрофірма Агрокомплект;

- визнання недійсним договору оренди землі кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га та укладання договору 01.08.2007 року;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомплект повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельні ділянки: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га.;

- скасування державної реєстрації земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га в Державному земельному кадастрі.

скасувати, та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог у зв`язку із пропуском прокурором строку позовної давності для звернення до суду з такими вимогами.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржником зазначено наступне:

- на час укладання договору оренди землі від 01.08.2007 року та винесення оскаржуваного розпорядження, вказані земельні ділянки перебували у власності держави, а тому ця частина позовних вимог мала розглядатись як віндикаційний позов тобто як забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений, відповідно на такі вимоги поширюється строки позовної давності визначені ст.257 ЦК України;

- ТОВ Агрофірма Агрокомплект не може бути позбавлене через допущені державними органами порушення норм земельного законодавства права мирно володіти своїм майном у вигляді титульного права оренди спірної землі та законних сподівань здійснювати таке право оренди, та спроможне привести умови договору оренди землі у відповідність до вимог законодавства.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 витребувано матеріали справи №922/4669/23 у Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.02.2024: апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" на рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4669/23 залишено без руху; встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати докази направлення апеляційної скарги та доданих до неї документів Військовій частині НОМЕР_1 , відповідно до вимог ст. 259 ГПК України; роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект", якщо апелянт не усуне недоліки апеляційної скарги у строк встановлений судом, вона вважається неподаною та повертається апелянту.

Крім того, не погодившись із вищевказаним рішенням, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4669/23 скасувати в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вищезазначеної позовної вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області зазначено наступне:

- прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту при заявленні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га.;

- наказ Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ вже повною мірою реалізований виконанням, а право власності на земельну ділянку зареєстровано за Золочівською селищною радою, що свідчить про те, що накази вичерпали свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягають.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.02.2024: відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4669/23; встановлено учасникам справи строк до 15.03.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, письмових пояснень тощо з доказами їх надсилання іншим учасникам судового процесу; призначено справу до розгляду на 02.04.2024 о 12:20 год.

На адресу Східного апеляційного господарського суду 05.03.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким прокурор просив апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав, викладених у вказаному документі.

На адресу Східного апеляційного господарського суду 08.03.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким прокурор просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав, викладених у вказаному документі.

На адресу Східного апеляційного господарського суду 20.03.2024 від третьої особи надійшли письмові пояснення, якими остання просила апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав, викладених у вказаному документі

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по справі №922/4669/23 до "16" травня 2024 р. о 11:00 год.

Іншою ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2024, у зв`язку із усуненням недоліків апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект": відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" на рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 по справі №922/4669/23; об`єднано апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" на рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 по справі №922/4669/23 в одне апеляційне провадження; встановлено учасникам справи строк до 18.04.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, письмових пояснень тощо з доказами їх надсилання іншим учасникам судового процесу; призначено справу до розгляду на 16.05.2024 о 11:00 год.

На адресу Східного апеляційного господарського суду 18.04.2024 від Харківської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким остання просила апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав, викладених у вказаному документі.

Крім того, Харківська обласна державна адміністрація заявила клопотання про проведення судового засідання 16.05.2024 без участі її представника, яке було розглянуто та задоволено судом.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду 15.05.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а судове засідання, призначене на "16" травня 2024 р. об 11:00 год. вирішено провести в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua).

Прокурор в судовому засіданні 16.05.2024 заперечив проти задоволення апеляційних скарг, вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, що підлягає залишенню без змін.

Позивач, відповідачі та третя особа в судове засідання 16.05.2024 не з`явились.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів, розпорядженням Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 31.07.2007 №447 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок ТОВ АФ Агрокомлект затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми Агрокомплект для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради Золочівського району Харківської області", виконану комунальним підприємством Земельно-кадастрове бюро Золочівського району та передано в оренду ТОВ Агрофірмі Агрокомплект строком на 25 років земельні ділянки загальною площею 566,3213 га, в тому числі ріллі 566,3213 га, для сільськогосподарського використання із земель резервного фонду, розташованих за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради.

Актом встановлення та погодження меж земельної ділянки від 22.06.2007 встановлено межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) та погоджено складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки ТОВ АФ Агрокомплект.

На підставі вищезазначеного розпорядження, 01.08.2007 між Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомплект (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 566,3213 га (далі договір оренди).

Згідно з п. 1 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку земель сільськогосподарського призначення (рілля), на підставі розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 року №447, яка знаходиться на території Удянської сільської ради Золочівського району поблизу с. Уди.

Відповідно до умов п. 2 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 566,3213 га в тому числі ріллі 566,3213 га.

Згідно п. 18 договору оренди передача земельної ділянки здійснюється з розробленням технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки і витрати, пов`язані з цим, покладаються на орендаря.

Актом про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 11.08.2007, Золочівська районна державна адміністрація передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомлпект прийняла земельну ділянку загальною площею 566,3213 га.

З плану погодження меж вбачається, що вищевказана земельна ділянка загальною площею 566,3213 га поділена на 3 земельні ділянки:

- кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, зареєстрована у Державному земельному кадастрі 21.06.2007;

- кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, зареєстрована у Державному земельному кадастрі 21.06.2007;

- кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га, зареєстрована у Державному земельному кадастрі 21.06.2007.

Додатковою угодою від 18.09.2014 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.08.2007, укладеною між Головним Управлінням Держземагенства у Харківській області, Золочівською РДА Харківської області як орендодавцями, та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомплект як орендарем, змінено п.2 розділу Об`єкт оренди та викладено в наступній редакції: В оренду передається земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя, рілля) - кадастровий номер земельної ділянки: 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га; кадастровий номер земельної ділянки: 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га; кадастровий номер земельної ділянки: 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га.

В подальшому наказом Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність передано 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8167,6480 га, зокрема і спірні земельні ділянки: кадастровий номер: 6322686000:01:002:0262, кадастровий номер: 6322686000:01:002:0263, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264.

Рішенням Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання №1941 від 30.10.2018 серед інших прийнято у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради вищевказані спірні земельні ділянки.

Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 засвідчено, що Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до наказу від 27.09.2018 №7018-СГ передає із державної власності, а Золочівська селищна рада приймає у комунальну власність, зокрема, земельні ділянки кадастровий номер: 6322686000:01:002:0262; кадастровий номер: 6322686000:01:002:0263; кадастровий номер 6322686000:01:002:0264.

Відомості про право комунальної власності територіальної громади Золочівської селищної ради на земельну ділянку кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121, 6877 га внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.07.2020 за №37578087.

Відомості про право комунальної власності територіальної громади Золочівської селищної ради на земельну ділянку кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.07.2020 за № 37578498.

Відомості про право комунальної власності територіальної громади Золочівської селищної ради на земельну ділянку кадастровий номер 6322686000:01:002:02640264 площею 221,3041 га внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.07.2020 за № 37577501.

Додатковою угодою №2 від 02.02.2021 про внесення змін до договору оренди землі від 01.08.2007 змінено орендодавця на Золочівську селищну раду в особі Золочівського селищного голови Коваленка В.М, змінено п.2 розділу Об`єкт оренди та викладено в наступній редакції: В оренду передається земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя, рілля) - кадастровий номер земельної ділянки: 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га; кадастровий номер земельної ділянки: 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га; кадастровий номер земельної ділянки: 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га".

Не погодившись із вищевказаними обставинами, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Богодухівської районної військової адміністрації Харківської області, Золочівської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект", в якій просить суд з урахуванням заяви про виправлення описки усунути перешкоди державі в особі Харківської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом:

Прокурор вважає, що вибуття спірних земельних ділянок з державної власності до комунальної власності відбулось із порушенням вимог ст. 19 Конституції України, ст. 77, 84, 117, 122 Земельного кодексу України, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться в межах прикордонної смуги, відносяться до земель оборони, можуть перебувати виключно у державній власності, а їх використання для ведення сільськогосподарської діяльності можливо лише з дозволу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ).

На думку прокурора, Золочівська районна державна адміністрація була неправомочна передавати спірні земельні ділянки в оренду, Головне Управління Держгеокадастру не мало повноважень щодо передачі спірних земельних ділянок із земель державної власності до земель комунальної власності, а Золочівська селищна рада не правомочна приймати спірні земельні ділянки до земель комунальної власності та в подальшому передавати їх суб`єкту господарювання в оренду.

Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4669/23:

-позов задоволено частково;

При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У пунктах 37-40, 43-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Обґрунтовуючи підставі для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прикордонної смуги, тому в силу закону відноситься до земель оборони та можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України " Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Статтею 1 Указу Президентом України від 24.02.2022 №68/2022 на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено, зокрема, Харківську обласну військову адміністрацію, у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Отже, уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Харківська обласна військова адміністрація.

Як свідчать матеріали справи, Харківська обласна прокуратура листом від 12.07.2023 № 15/1-915вих-23 звернулася до Харківської обласної військової адміністрації та повідомила про встановлені порушення прав держави та про наявність підстав для представництва інтересів держави у земельній сфері при користуванні земельними ділянками на території Харківської області. Крім того, прокуратурою запитано інформацію та документи щодо спірних земельних ділянок, а також інформацію про вжиття обласною військовою адміністрацією заходів щодо усунення порушень вимог земельного законодавства при користуванні вищезазначеними земельними ділянками, зокрема, в судовому порядку, та чи планується вжиття таких заходів, зокрема, позовного характеру.

У відповідь на лист прокурора, Департаментом агропромислового розвитку Харківської обласної військової адміністрації листом від 31.07.2023 №08-30/04/1542 повідомлено, що Департамент не є розпорядником запитуваної інформації та не опікується питаннями, порушеними у листі Харківської обласної прокуратури; Юридичний департамент не володіє запитуваною інформацією. У разі надходження до обласної військової адміністрації документально підтвердженої інформації стосовно наявності підстав для вирішення питань у судовому порядку, юридичним департаментом будуть вжиті відповідні заходи в межах чинного законодавства.

Отже, Харківською обласною військовою адміністраціє та її департаментами проігноровано звернення прокурора та встановлені в ньому порушення інтересів держави.

На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Харківською обласною прокуратурою на адресу Харківської обласної військової адміністрації було скеровано повідомлення №15/1-1026вих-23 від 07.08.2023 про виявлені порушення земельного законодавства та повідомлено, що якщо не будуть вживатись заходи позовного характеру щодо усунення перешкоду у користуванні вказаними землями, то такі заходи будуть вживатись органами прокуратури в інтересах держави в особі обласної адміністрації.

З відповіді Департаменту агропромислового комплексу Харківської обласної державної адміністрації, наданої за дорученням Харківської обласної воєнної адміністрації від 28.08.2023 №08-30/04/1710 вбачається, що остання з позовами про повернення вищезазначених земельних ділянок не зверталась.

Наведені вище обставини свідчать, що у спірних правовідносинах прокурором у повному обсязі виконано процесуальний обов`язок, передбачений ст. 53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент винесення розпорядження від 31.07.2007), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Згідно з п.п. "в" ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі оборони.

Відповідно до п. б ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент винесення розпорядження від 31.07.2007), до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Частинами 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ч. ч. 1, 4 ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Відповідно до п.6 розділу II "Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України" оформлення та набуття в постійне користування земельних ділянок в межах визначеної ділянки відповідальності віднесено до компетенції органів охорони державного кордону.

Згідно з п.5 вищезазначеного Положення органами охорони державного кордону є прикордонний загін, окремий контрольно-пропускний пункт та авіаційна частина.

Статтею 1 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про державний кордон України" у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Наведені вище положення законодавства свідчать про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим використання.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим" (в редакції чинній на момент на прийняття розпорядження від 31.07.2007) установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України "Положення про прикордонний режим" прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

Контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена, як правило, у межах території району, міста, селища та села, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів

У постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №297/1395/15-ц, від 26.10.2020 у справі №297/1408/15-ц, від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19 викладено висновок, що аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим". Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Розпорядженням Харківської обласної адміністрації від 20.04.2016 №138 "Про додаткові заходи щодо забезпечення дотримання прикордонного режиму в межах території Харківської області" Золочівській районній державні адміністрації доручено привести у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 "Про прикордонний режим" та цього розпорядження раніше видані розпорядження з питань прикордонного режиму.

Згідно з розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 14.09.2018 № 522 "Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області" визначено ширину прикордонної смуги в межах Харківської області вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, у межах прилеглих до державного кордону територій, де запроваджується прикордонний режим, до десяти кілометрів від лінії державного кордону вглиб території України, але не менше від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень, а в місцях, де лінія прикордонних інженерних споруджень відсутня - не менше п`яти кілометрів. Голові Золочівської районної державної адміністрації та Харківської районної державної адміністрації доручено привести у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" (зі змінами) та цього розпорядження раніше видані розпорядження з питань прикордонного режиму.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим" (в редакції від 27.08.2021) установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Надалі, розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 № 539 "Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області" визначено ширину прикордонної смуги вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм - 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 29.11.2021 №582 "Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 01.11.2021 №539" п. 1 зазначеного розпорядження викладено у такій редакції: "1. Забезпечити в межах Харківської області дотримання правил прикордонного режиму в межах ширини прикордонної смуги, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" (зі змінами)."

Колегія суддів зазначає, що знаходження спірних земельних ділянок у притул прикордонної смуги візуально підтверджується: схемою розташування земельних ділянок в прикордонній смузі; додатком 1 до Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон - описом проходження державного кордону між Україною та Російською Федерацією; викопіюванням з Публічної кадастрової карти України.

Зокрема, з викопіювання з кадастрової карти України убачається, що земельна ділянка кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 розташована у північно-східній частині Золочівського району Харківської області. За допомогою функції лінійка встановлено, що до Державного кордону України, якщо вимірювати із півдня, у найвіддаленішій точці менше 4 кілометри 32 метрів, якщо вимірювати із півдня, у найближчий точці менше 1 кілометр 942 метрів.

Земельна ділянка кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 розташована у північній частині Золочівського району Харківської області. З півночі ділянка повністю розташована упритул до державного кордону. За допомогою функції лінійка встановлено, що до Державного кордону України, якщо вимірювати із півдня, у найближчий точці менше 1 кілометр 554 метрів, якщо вимірювати із півдня, у найвіддаленішій точці менше 1 кілометр 638 метрів.

Земельна ділянка кадастровий номер 6322686000:01:002:02640264 розташована у північній частині Золочівського району Харківської області. З півночі ділянка повністю розташована упритул до державного кордону, із заходу земельна ділянка частково розташована у притул до державного кордону. За допомогою функції лінійка встановлено, що до Державного кордону України, якщо вимірювати із півдня, у найвіддаленішій точці менше 1 кілометр 478 метрів, якщо вимірювати із сходу, у найвіддаленішій точці менше 1 кілометр 350 метрів.

Зі Схеми розташування земельних ділянок у прикордонній смузі вбачається, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прикордонної смуги.

Відповідно до листа Кабінету Міністрів України від 26.07.2023 №19130/0/2-23 останнім рішень про погодження зміни цільового призначення вищевказаних спірних земельних ділянок не приймалось.

Крім того, згідно з довідкою НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) від 11.12.2023 земельні ділянки з кадастровими номерами 6322686000:01:002:0262, 6322686000:01:002:0263, 6322686000:01:002:0264 розташовані за адресою: Харківська область, Богодухівський район, Золочівська територіальна громада на території колишньої Удянської сільської ради. На даних земельних ділянках обладнано прикордонні інженерні споруди такі як протитранспортний рів, вал, рокадна дорога та встановлені інформаційно-попереджувальні знаки.

Оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами 6322686000:01:002:0262, 6322686000:01:002:0263, 6322686000:01:002:0264 знаходяться біля Державного кордону України з Російською Федерацією в межах п`яти кілометрової прикордонної смуги, де знаходяться прикордонні інженерні споруди, отже, такі земельні ділянки відносяться до земель оборони та відповідно до статей 77, 84 ЗК України можуть перебувати лише у державній власності.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що розташування вищевказаних земельних ділянок упритул до державного кордону України з Російською Федерацією, в будь-якому випадку, свідчить про перебування останніх у прикордонній смузі, що зумовлює висновок про відношення таких земельних ділянок до земель оборони.

Враховуючи, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6322686000:01:002:0262, 6322686000:01:002:0263, 6322686000:01:002:0264 належать до земель оборони, можуть перебувати виключно у державній власності, тому такі ділянки не могли бути передані до комунальної власності. Крім того, зважаючи на відсутність дозволу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) або іншого уповноваженого органу на використання вказаних земельних ділянок для ведення сільськогосподарської діяльності, надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою та передача в оренду ТОВ Агрофірма "Агрокомплекс" спірних земельних ділянок відбулась незаконно.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №297/1395/15-ц, від 26.10.2020 у справі №297/1408/15-ц, від 26.07.2023 у справі №454/2498/19.

Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 ЗК України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Приймаючи до уваги вищевикладене, розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 31.07.2007 №447 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок ТОВ АФ Агрокомлект, наказ Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність спірних земельних ділянок, є незаконними та підлягають скасуванню, про що було вірно зазначено судом першої інстанції.

Крім того, прокурор просив визнати недійсним договір оренди землі №б/н від 01.08.2007, зобов`язати Золочівську селищну раду та TOB Агрофірма "Агрокомплект" повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельні ділянки: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га, а також скасувати державну реєстрацію вказаних земельних ділянок.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч. 1 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Колегія суддів зазначає, що під час формування та реєстрації спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 6322686000:01:002:0262, 6322686000:01:002:0263, 6322686000:01:002:0264 невірно визначено їх категорію як землі сільськогосподарського призначення, зважаючи на те, що вказані земельні ділянки належать до земель оборони.

За наведених обставин, наявність відомостей щодо спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі як земель сільськогосподарського призначення, в подальшому унеможливить відновлення порушеного права держави, як їх власника, оскільки реєстрація цих земельних ділянок з категорією землі сільськогосподарського призначення відносить їх до земель комунальної власності, що не відповідає дійсності, адже ці землі відносяться до земель оборони, які можуть перебувати тільки в державній формі власності.

Згідно ч.1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Приймаючи до уваги висновок суду про визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 31.07.2007 №447, наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ та рішення Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання №1941 від 30.10.2018 в частині прийняття у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 6322686000:01:002:0262, 6322686000:01:002:0263, 6322686000:01:002:0264, інші похідні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі №б/н від 01.08.2007, скасування державної реєстрації вказаних земельних ділянок та зобов`язання TOB Агрофірма "Агрокомплект" повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельні ділянки, підлягають задоволенню.

Разом з тим, під час розгляду спору в даній справі, Головним управління Держгеокадастру у Харківській області та Золочівською селищною радою було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судова колегія апеляційного господарського суду зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачі 1, 3 в обґрунтування заяви про застосування строків позовної давності зазначили про те, що прокурор мав можливість подати відповідний позов починаючи з 2007 року, проте подав його лише у 2023 році, тобто із пропуском строку позовної давності.

Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Зазначений висновок уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц шляхом викладення його першого речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до інших осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки, які відносяться до земель оборони, незаконно вибули із власності держави та були передані в комунальну власність Золочівської селищної ради Харківської області і на теперішній час перебувають в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомплект

Фізичне зайняття земель оборони та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Отже, у разі фізичного зайняття земель оборони та оформлення речових прав на них, відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Враховуючи наведене, заявлений прокурором позов в даній справі є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним, а не віндикаційним, про що помилково зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

За таких обставин, даний позов є негаторним і позовна давність до вимог такого позову не застосовується.

Приймаючи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог, які є предметом даного апеляційного перегляду.

Доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області стосовно того, що прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту при заявленні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність спірних земельних ділянок, відхиляються колегією суддів, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ у частині передання спірних земельних ділянок з державної власності до комунальної власності суперечить вимогам земельного законодавства та таке вибуття зазначеної земельної ділянки є незаконни..

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах.

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Велика Палата Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21.

З огляду на особливості правового регулювання земель оборони та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були неправомірно передані з державної до комунальної власності, суд апеляційної інстанції констатує, що позов, зокрема, з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області за встановлених господарським судом конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо передачі оскаржуваної земельної ділянки з державної власності у комунальну.

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судом першої інстанції конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, що не спростовано скаржником.

Посилання ТОВ Агрофірма Агрокомплект про те, що останнє не може бути позбавлене через допущені державними органами порушення норм земельного законодавства, права мирно володіти своїм майном у вигляді титульного права оренди спірної землі та законних сподівань здійснювати таке право оренди, не приймаються колегією суддів, зважаючи на наступне.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини поняття «власності» чи «майна» (possessions) тлумачиться дуже широко. Воно охоплює низку інтересів економічного характеру. Під захист статті 1 підпадає рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема акції, патенти, відшкодування згідно з рішенням арбітражу, право на пенсію, право землевласника на оренду плату, економічні права, пов`язані з веденням підприємницької діяльності, право займатися професійною діяльністю, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому, право вимоги, клієнтура.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Колегія суддів зазначає, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Відповідно до положень ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (ч. 7 ст. 41 Конституції України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Зазначене відповідає викладеному в Конституції України.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що в даному конкретному випадку, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території у цій справі переважає приватний інтерес скаржника у збереженні права користування спірними земельними ділянками.

Інши доводи апелянтів були спростовані в даній постанові апеляційного господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4669/23 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржників.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4669/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі №922/4669/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Е.В. Сгара

СуддяР.А. Гетьман

СуддяО.І. Склярук

Повний текст постанови складено та підписано 24.05.2024 року


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	16.05.2024
Оприлюднено	29.05.2024
Номер документу	119292449
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою щодо визнання незаконним акта, що порушує право оренди

Сгара Елла Валеріївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 16.05.2024 по справі 922/4669/23СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/4669/23

Постанова від 16.05.2024

Постанова
від 16.05.2024 по справі 922/4669/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД