Постанова

від 04.09.2024 по справі 922/4669/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4669/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офіс Генерального прокурора - Валевач М. М.,

Харківської обласної військової адміністрації - не з`явився,

Головного управління

Держгеокадастру у Харківській області - не з`явився,

Богодухівської районної

військової адміністрації Харківської області - не з`явився,

Золочівської селищної ради - не з`явився,

Товариства з обмеженою

відповідальністю Агрофірми «Агрокомплект» - не з`явився,

Військової частини НОМЕР_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Агрокомплект»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 (у складі колегії суддів: Сгара Е. В. (головуючий), Гетьман Р. А., Склярук О. І.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 (суддя Чистякова І. О.) (в частині)

у справі № 922/4669/23

за позовом Заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Богодухівської районної військової адміністрації Харківської області, Золочівської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Агрокомплект»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання незаконним і скасування розпорядження, наказу та рішення, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), Богодухівської районної військової адміністрації Харківської області, Золочівської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Агрокомплект» (далі ТОВ - Агрофірма «Агрокомплект»), в якому просив суд (з урахуванням заяви про виправлення описки) усунути перешкоди державі в особі Харківської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 № 447 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок TOB Агрофірма «Агрокомлект» (далі - розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 № 447);

- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 № 7018-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га;

- визнання незаконним та скасування рішення Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання від 30.10.2018 № 1941 в частині прийняття у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га;

- визнання недійсним договору оренди землі від 01.08.2007, а саме земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га (далі - договір оренди від 01.08.2007);

- зобов`язання Золочівської селищної ради, TOB Агрофірми «Агрокомплект» повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельні ділянки: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га;

- скасування державної реєстрації земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га в Державному земельному кадастрі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прикордонної смуги, відносяться до земель оборони та можуть перебувати виключно у державній власності, а їх використання для ведення сільськогосподарської діяльності можливо лише з дозволу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). За таких обставин, на думку прокурора, Золочівська районна державна адміністрація була неправомочна передавати спірні земельні ділянки в оренду, ГУ Держгеокадастру у Харківській області не мало повноважень щодо передачі спірних земельних ділянок із земель державної власності до земель комунальної власності, а Золочівська селищна рада не правомочна була приймати спірні земельні ділянки до земель комунальної власності та у подальшому передавати їх суб`єкту господарювання в оренду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.11.2023, зокрема, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Військову частину НОМЕР_1 .

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 № 447, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 № 7018-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га та рішення Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання від 30.10.2018 № 1941 в частині прийняття у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га; визнано недійсним договір оренди від 01.08.2007; зобов`язано ТОВ Агрофірму «Агрокомплект» повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельні ділянки: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га; скасовано державну реєстрацію земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га в Державному земельному кадастрі. В іншій частині позовних вимог про зобов`язання Золочівської селищної ради повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації спірні земельні ділянки відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року TOB Агрофірма «Агрокомлект» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 скасувати в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 № 447 та визнання недійсним договору оренди землі від 01.08.2007 кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог у зв`язку із пропуском прокурором строку позовної давності для звернення до суду з такими вимогами.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 922/4669/23 за касаційною скаргою TOB Агрофірми «Агрокомлект» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 (в частині) з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.09.2024.

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Харківська обласна державна адміністрація у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі, законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень та правомірність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції- без змін.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ТОВ Агрофірма «Агрокомлект» подали до Верховного Суду клопотання/заяву про розгляд справи без участі їх представників.

Харківська обласна військова адміністрація, ТОВ Агрофірма «Агрокомлект», ГУ Держгеокадастру у Харківській області, Богодухівська районна військова адміністрація Харківської області, Золочівська селищна рада, Військова частина НОМЕР_1 у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, наявність клопотання/заяви ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ТОВ Агрофірма «Агрокомлект» про розгляд справи без участі їх представників, та те, що Харківська обласна військова адміністрація, Богодухівська районна військова адміністрація Харківської області, Золочівська селищна рада, Військова частина НОМЕР_1 не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Харківської обласної військової адміністрації, ТОВ Агрофірми «Агрокомлект», ГУ Держгеокадастру у Харківській області, Богодухівської районної військової адміністрації Харківської області, Золочівської селищної ради, Військової частини НОМЕР_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 31.07.2007 № 447 затверджено «Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки ТОВ Агрофірми «Агрокомплект» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради Золочівського району Харківської області», виконану Комунальним підприємством «Земельно-кадастрове бюро Золочівського району»; передано в оренду ТОВ Агрофірмі «Агрокомплект» строком на 25 років земельні ділянки загальною площею 566,3213 га, в тому числі ріллі 566,3213 га, для сільськогосподарського використання із земель резервного фонду, розташованих за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради.

Актом встановлення та погодження меж земельної ділянки від 22.06.2007 погоджено межі земельних ділянок ТОВ Агрофірми «Агрокомплект».

Згідно з планом встановлення меж земельна ділянка загальною площею 566,3213 га складається з 3 земельних ділянок:

- кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га, зареєстрована у Державному земельному кадастрі 21.06.2007;

- кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га, зареєстрована у Державному земельному кадастрі 21.06.2007;

- кадастровий номер 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га, зареєстрована у Державному земельному кадастрі 21.06.2007.

На підставі вищезазначеного розпорядження, 01.08.2007 між Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області (орендодавець) та ТОВ Агрофірма «Агрокомплект» (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку земель сільськогосподарського призначення (рілля), на підставі розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 року № 447, яка знаходиться на території Удянської сільської ради Золочівського району поблизу с. Уди (пункт 1).

Відповідно до умов пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 566,3213 га, у тому числі ріллі 566,3213 га.

Передача земельної ділянки здійснюється з розробленням технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки і витрати, пов`язані з цим, покладаються на орендаря (пункт 18 договору).

11.08.2007 за актом про передачу та прийом земельної ділянки в натурі Золочівська районна державна адміністрація передала, а ТОВ Агрофірма «Агрокомлпект» прийняла земельну ділянку загальною площею 566,3213 га.

18.09.2014 між ГУ Держземагенства у Харківській області, Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області як орендодавцями, та ТОВ Агрофірма «Агрокомплект» як орендарем, укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди від 01.08.2007, відповідно до умов якої орендодавці та орендар дійшли згоди внести зміни до договору оренди від 01.08.2007, зокрема, пункт 2 договору викладено в новій редакції: «В оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя, рілля) - кадастровий номер земельної ділянки: 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га; кадастровий номер земельної ділянки: 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га; кадастровий номер земельної ділянки: 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га.

В подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 № 7018-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради передано у комунальну власність 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8167,6480 га, зокрема, і земельні ділянки з кадастровими номерами: 6322686000:01:002:0262, 6322686000:01:002:0263, 6322686000:01:002:0264.

Рішенням Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання від 30.10.2018 № 1941 «Про прийняття у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаною територіальною громадою в особі Золочівської селищної ради з державної власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення» прийнято 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (згідно з додатком) у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради, у тому числі і спірні земельні ділянки (кадастрові номери: 6322686000:01:002:0262, 6322686000:01:002:0263, 6322686000:01:002:0264).

27.09.2018 за актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність ГУ Держгеокадастру у Харківській області відповідно до наказу від 27.09.2018 № 7018-СГ передано із державної власності, а Золочівською селищною радою прийнято у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами: 6322686000:01:002:0262; 6322686000:01:002:0263; 6322686000:01:002:0264.

29.07.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право комунальної власності територіальної громади Золочівської селищної ради на земельні ділянки: кадастровий номер 6322686000:01:002:0262 площею 121, 6877 га (номер відомостей про речове право №37578087), кадастровий номер 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 (номер відомостей про речове право 37578498); кадастровий номер 6322686000:01:002:02640264 площею 221,3041 га (номер відомостей про речове право № 37577501).

02.02.2021 між Золочівською селищною радою (орендодавець) та ТОВ Агрофірма «Агрокомплект» укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору оренди від 01.08.2007, відповідно до умов якої, зокрема, змінено орендодавця на Золочівську селищну раду (пункт 1); пункт 2 договору оренди від 01.08.2007 викладено в наступній редакції: «В оренду передаються земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя, рілля), а саме: ділянка з кадастровим номером 6322686000:01:002:0262 площею 121,6877 га; ділянка з кадастровим номером 6322686000:01:002:0263 площею 223,3295 га; ділянка з кадастровим номером 6322686000:01:002:0264 площею 221,3041 га».

Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, прокурор обґрунтував їх тим, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прикордонної смуги, а тому в силу закону відносяться до земель оборони та можуть перебувати виключно у державній власності.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановив, що спірні земельні ділянки розташовані у межах прикордонної смуги, уздовж кордону з рф, відносяться до земель оборони, а тому можуть перебувати виключно у державній власності. За таких обставин, оскільки спірні земельні ділянки не можуть бути передані у приватну чи комунальну власність та мають спеціальний режим використання, а також з огляду на відсутність дозволу уповноваженого органу на використання цих земельних ділянок для ведення сільськогосподарської діяльності, враховуючи, що розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 № 447, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 № 7018-СГ в частині передачі у комунальну власність спірних земельних ділянок та рішення Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання від 30.10.2018 № 1941 в частині прийняття у комунальну власність спірних земельних прийняті відповідними органами з перевищенням повноважень, дійшов висновку про наявність підстав для визнання їх незаконними та скасування.

З огляду на те, що позовна вимога про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі є похідною від позовних вимог про визнання незаконними та скасування актів відповідних органів, які судом було задоволено, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення такої вимоги.

З оглядку на те, що оспорюваний договір оренди від 01.08.2007 було укладено відповідними органами з перевищенням повноважень, на підставі незаконних актів таких органів, суд першої інстанції також задовольнив позовну вимогу про визнання такого договору недійсним.

Враховуючи те, що на час вирішення спору спірні земельні ділянки перебували у користуванні ТОВ Агрофірма «Агрокомплект», а також правову природу позовної вимоги прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку, що права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання саме ТОВ Агрофірма «Агрокомплект» повернути спірні земельні ділянки, а тому у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Золочівської селищної ради повернути спірні земельні ділянки відмовив.

Щодо клопотань ГУ Держгеокадастру у Харківській області та Золочівської селищної ради про застосування позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що заявлені прокурором позовні вимоги спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, тобто такі вимоги є негаторним позов, до якого позовна давність не застосовується.

Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право особи на мирне володіння майном, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши наявність трьох критеріїв відповідності такого втручання, дійшов висновку про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Зі змісту вимог поданої ТОВ Агрофірма «Агрокомплект» касаційної скарги вбачається, що предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 № 447 та визнання недійсним договору оренди від 01.08.2007.

У поданій касаційній скарзі ТОВ Агрофірма «Агрокомплект» на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального та процесуального права з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.04.2024 у справі № 911/1708/18 (911/450/22), від 24.05.2022 у справі № 916/731/21, від 05.06.2024 у справі № 910/144/23, від 15.05.2024 у справі № 727/4654/19, від 05.03.2024 у справі № 924/1351/20 (924/995/22), від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, що розглядається, мали застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2007 з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 77 Земельного кодексу України як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом першої інстанції, передбачала, що землі оборони можуть перебувати лише у державній власності.

При цьому у зазначеній статті встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина 1).

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону (частина 2).

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення (частина 3).

Правові засади і порядок використання земель оборони визначено у Законі України «Про використання земель оборони».

Відповідно до частини 1 статті 2 зазначеного Закону, військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України (частини 1, 2 статті 3 Закону України «Про використання земель оборони»).

Статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку, Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності, і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.

Відповідно до приписів, наведених у Законі України «Про оборону України» та Законі України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Ураховуючи правовий режим земель оборонного значення, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особам є отримання згоди на це Міністерства оборони України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, постанова Верховного Суду від 15.05.2024 у справі № 727/4654/19).

У постанові від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власником земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається такими землями.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до пункту 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

За висновком Верховного Суду, сформованим у постановах від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим». Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, спірні земельні ділянки розташовані в межах прикордонної смуги у притул до державного кордону України з рф, що візуально підтверджується:

- схемою розташування земельних ділянок у прикордонній смузі;

- додатком 1 до Договору між Україною і рф про українсько-російський державний кордон - Описом проходження державного кордону між Україною та рф;

- викопіюванням з Публічної кадастрової карти України.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з викопіювання з Державної кадастрової карти України вбачається, що:

- земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:01:002:0262 розташована у північно-східній частині Золочівського району Харківської області; зі сходу земельна ділянка частково розташована у притул до державного кордону (якщо вимірювати із півдня, у найвіддаленішій точці менше 4 кілометри 32 метрів, якщо вимірювати із півдня, у найближчий точці менше 1 кілометр 942 метрів);

- земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:01:002:0263 розташована у північній частині Золочівського району Харківської області; з півночі ділянка повністю розташована у притул до державного кордону (якщо вимірювати із півдня, у найближчий точці менше 1 кілометр 554 метрів, якщо вимірювати із півдня, у найвіддаленішій точці менше 1 кілометр 638 метрів);

- земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:01:002:02640264 розташована у північній частині Золочівського району Харківської області; з півночі ділянка повністю розташована у притул до державного кордону, із заходу земельна ділянка частково розташована у притул до державного кордону (якщо вимірювати із півдня, у найвіддаленішій точці менше 1 кілометр 478 метрів, якщо вимірювати із сходу, у найвіддаленішій точці менше 1 кілометр 350 метрів).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що питання користування земельними ділянками, які перебувають у межах прикордонної смуги на ділянці кордону на території Золочівського району Харківської області, фізичним і юридичним особам для сільськогосподарських потреб, віднесено до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому, зазначений прикордонний загін дозволу на користування ТОВ Агрофірма «Агрокомплект» спірними земельними ділянками, які розміщені в межах прикордонної смуги не надавав.

Крім того, згідно з довідкою від 11.12.2023, наданою 4 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України, на спірних земельних ділянках обладнано прикордонні інженерні споруди такі як протитранспортний рів, вал, рокадна дорога та встановлені інформаційно-попереджувальні знаки.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів (частини 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на встановлені обставини щодо належності спірних земельних ділянок до земель оборони, а також на відсутність дозволу уповноваженого органу на використання цих земельних ділянок для ведення сільськогосподарської діяльності, та враховуючи, що спірне розпорядження прийнято районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для визнання недійсним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 31.07.2007 № 447.

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина 1 статті 761 ЦК України).

Отже, встановивши, що Золочівська районна державна адміністрація не мала права на розпорядження спірними земельними ділянками, які є землями оборони, зокрема і права на передачу її в оренду, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди від 01.08.2007.

Що стосується доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили відсутність обставин, за якими ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на наявність всіх трьох критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном. При цьому суди попередніх інстанцій виходили із того, що: спірні земельні ділянки були передані в оренду та до комунальної власності з порушенням вимог закону, що було очевидним для орендаря, оскільки ці земельні ділянки знаходяться в притул до державного кордону; суспільний інтерес щодо забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності Держави Україна, а також щодо захисту життя і здоров`я людей, проживаючих на її території в умовах повномасштабного вторгнення рф в Україну, переважає приватний інтерес орендаря у збереженні права користування спірними земельними ділянками, розташованими в притул до державного кордону України з рф; внаслідок прийняття судом рішення у справі, що розглядається, орендар не позбавлений права оформити право оренди на частину земельних ділянок, яка розташована за межами прикордонної смуги з визначенням розміру орендної плати відповідно до розміру орендованої земельної ділянки.

Крім того, враховуючи те, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для її застосування до вимог прокурора у цій справі, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

З огляду на викладене, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги ТОВ Агрофірма «Агрокомплект», суд касаційної інстанції дійшов висновку про правильність висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у справі № 922/4669/23, що розглядається.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ТОВ Агрофірма «Агрокомплект», обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 911/1708/18(911/450/22), відповідно до якого будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування; та у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 916/731/21, відповідно до якого при розгляді справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу, зокрема щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, судам в першу чергу необхідно досліджувати питання наявності критеріїв співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, в процесі чого сторони можуть доводити наявність або відсутність обставин справи, пов`язаних з такими критеріями, шляхом подання відповідних доказів.

Разом з цим у справі, що розглядається, оцінюючи критерії на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди попередніх інстанцій з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів та встановлених обставин, дійшли висновку про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з огляду на дотримання всіх трьох критеріїв правомірності такого втручання, і такі висновки не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Крім того, на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/144/23, від 15.05.2024 у справі № 727/4654/19, від 05 03.2024 у справі № 924/1351/20 (924/995/22), від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20, однак не зазначає висновки, які, на його думку, не враховано судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень.

Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу та встановлювати за скаржника, які саме висновки Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не було враховано судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 904/4921/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 19.09.2023 у справі № 912/1263/22.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги.

У зв`язку з наведеним, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги ТОВ Агрофірма «Агрокомплект», дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Агрокомплект» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 у справі № 922/4669/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко