Постанова

від 15.05.2024 по справі 922/831/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року м. Харків Справа №922/831/23 (642/5684/23)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

від позивача Бурдоль В.В.,

від відповідача Виноградов В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх.№520Х від 26.02.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2024 у справі №922/831/23 (642/5684/23) (м. Харків, суддя Усатий В.О., повний текст рішення складено 13.02.2024)

за позовом ОСОБА_1 , м. Харків,

до Комунального підприємства «Жилкомсервіс», м. Харків,

про стягнення коштів,

в межах справи про банкрутство Комунального підприємства «Жилкомсервіс», -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2023 позивач ОСОБА_1 , в особі адвокатки Семенових Ольги Станіславівни, звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до КП «Жилкомсервіс», в якому просив суд:

- стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» на користь позивача 88516,32 грн матеріальних збитків;

- стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» на користь позивача 5000,00 грн моральної шкоди;

- стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» на користь позивача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;

- стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» на користь позивача 3500,00 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

- стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 01.11.2023 передано справу №642/5684/23 за підсудністю для розгляду до Господарського суду Харківської області, який відкрив справу про банкрутство Комунального підприємства «Жилкомсервіс» №922/831/23.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.02.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2024 по справі №922/831/23 (642/5684/23) за позовом ОСОБА_1 до КП «Жилкомсервіс» про відшкодування завданих збитків; постановити нове судове рішення, яким вимоги ОСОБА_1 до КП «Жилкомсервіс» про відшкодування завданих збитків задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_1 зазначає, що наявні всі обов`язкові елементи складу правопорушення, які достатні для притягнення відповідача до деліктної відповідальності. Скаржник вказує, що причинний зв`язок між падінням тимчасового навісу та пошкодженням авто заявника та протиправна бездіяльність відповідача доведені позивачем всіма можливими засобами доказування поза розумним сумнівом. Так, позивачем надано фото пошкоджень, які дають підстави стверджувати, що тимчасовий навіс впав саме з будівлі за вказаною адресою, вжито належні заходи з метою фіксування факту протиправної поведінки, долучено відповідь КП «Жилкомсервіс», з якої вбачається, що будинок знаходиться на балансі відповідача. Крім того, апелянт зазначає, що представник подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю отримання останнім відповіді на адвокатський запит, в якому суд відмовив. Відповідне, на думку апелянта, призвело до ухвалення рішення за відсутності необхідних документів, оскільки подані сторонами у цій справі докази не дозволяли суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже розглянути та вирішити спір по суті.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.02.2024 для розгляду справи №922/831/23 (642/5684/23) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., судді Склярук О.І., Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх.№520Х від 26.02.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2024 у справі №922/831/23 (642/5684/23). Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/831/23 (642/5684/23).

11.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/831/23 (642/5684/23) (вх.№3568).

Від Комунального підприємства «Жилкомсервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3981 від 19.03.2024), в якому останній просить не приймати докази, подані ОСОБА_1 разом із апеляційною скаргою, які не були подані до суду першої інстанції; залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2024 у справі №922/831/23 (642/5684/23) без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу відповідач вказує, що позивач разом із позовною заявою не подав докази, що підтверджують факт протиправної бездіяльності КП «Жилкомсервіс», його вини в настанні шкідливих наслідків для автомобіля позивача, причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та наслідками, що настали, а також не повідомив суд про неможливість подання таких документів. З урахуванням викладеного, на думку відповідача, подані позивачем докази не можуть бути прийняті судом у зв`язку із ненаданням доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. При цьому, відповідач вказує, що зі змісту наданих позивачем разом із апеляційною скаргою документів, також, неможливо встановити факт протиправної бездіяльності саме КП «Жилкомсервіс», його вини в настанні шкідливих наслідків для автомобіля позивача, причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та наслідками, що настали.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 призначено апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№520Х від 26.02.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2024 у справі №922/831/23 (642/5684/23) до розгляду на "15" травня 2024 р. о 12:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №131.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 15.05.2024 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити оскаржуване рішення суду без змін.

Розглянувши клопотання апелянта про долучення доказів, які додані до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 43 ГПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно користуватися процесуальними правами, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №145/474/17).

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.

В обґрунтування не подання доказів до суду першої інстанції представник позивача зазначає, що відповідь ГУ Національної поліції України в Харківській області на адвокатський запит з копіями всіх документів, які складалися за фактом події від 28.07.2023 за заявою ОСОБА_1 , надана 06.02.2024. А тому з огляду на відмову у відкладенні судового засідання, призначеного на 05.02.2024, представник не встиг отримати відповідь на адвокатський запит з об`єктивних та незалежних від нього причин.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 звертався до ВП №2 ХРУП №3 ГУ Національної поліції в Харківській області із заявою, яка зареєстрована в Журналі єдиного обліку №9352 від 28.07.2023. До позовної заяви додано Лист ВП №2 ХРУП №3 ГУ Національної поліції в Харківській області №0-3541/085 від 11.08.2023, в якому зазначено, що перевіркою викладених у зверненні №9352 від 28.07.2023 відомостей встановлено відсутність обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та рекомендовано звернутися до суду за фактом завданого збитку в порядку цивільного судочинства.

У судовому засіданні Господарського суду Харківської області 25.01.2024 представником позивача повідомлено про неможливість надати суду копії наявних у ГУНП матеріалів щодо події, оскільки позивачу на руки надали тільки відповідь на його заяву. В подальшому, представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю отримання відповіді на адвокатський запит, який направлений до ВП №2 ХРУП №3 ГУ Національної поліції України в Харківській області та копія якого долучена до наданого клопотання. За результатами розгляду поданого клопотання про відкладення судом першої інстанції відмовлено у його задоволенні та прийнято оскаржуване рішення.

З доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що Листом начальника ВП №2 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області полковника поліції від 02.02.2024 на запит представника позивача від 29.01.2024, який зареєстровано в відділі поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 Головного управління Національної поліції в Харківській області 01.02.2024 за №6аз, направлено належним чином засвідчені копії всіх документів, які складалися за фактом події від 28.07.2023 за заявою гр. ОСОБА_1 .

Колегія суддів констатує, що зазначена вище відповідь на запит датована 02.02.2024, тобто існувала на момент прийняття оскаржуваного рішення суду (05.02.2024). Крім того, додані до відповіді на запит документи, складені за фактом події - 28.07.2023, втім, не отримані позивачем на момент розгляду справи у суді першої інстанції.

Суд вважає, шо неотримання відповіді на адвокатський запит до моменту судового засідання є причиною, що об`єктивно не залежить від особи, у даному випадку представника позивача. А тому останній був позбавлений можливості надати суду на підтвердження своїх доводів відповідні докази.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року).

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Таким чином, з урахуванням повідомлення представником позивача суду першої інстанції про намір подати відповідні докази, наявності копії адвокатського запиту, який підтверджує вказані обставини, беручи до уваги, що позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції вчинено дії, спрямовані на отримання доказів, а сама відповідь на адвокатський запит та додані до неї документи датовані до прийняття оскаржуваного судового рішення, проте не отримані позивачем з причин, що об`єктивно не залежали від нього, з метою повноти та об`єктивності розгляду справи, забезпечення доступу до правосуддя, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання та долучення до матеріалів справи доданих до апеляційної скарги доказів.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль CHERY BEAT державний номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 , що вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 30.07.2021.

Як стверджує позивач у позовній заяві, останній припаркував свій автомобіль CHERY ВЕАТ державний номер НОМЕР_1 за адресою м. Харків, проспект Слави, буд. 11.

Пізніше, як зазначає позивач, останнім було виявлено, що на автомобіль впав тимчасовий навіс з даху будівлі внаслідок чого автомобіль позивача CHERY BEAT державний номер НОМЕР_1 зазнав пошкоджень.

Позивач вказує, що за фактом цієї події останній звернувся із заявою до ВП №2 ХРУП №3 ГУ Національної поліції в Харківській області. Судом встановлено, що матеріали справи містять відповідь начальника ВП №2 ХРУП№3 ГУ Національної поліції в Харківській області Сергія Балика від 11.08.2023 із змісту якої вбачається, що заяву позивача зареєстровано в ЖЄО ВП№2 ХРУП №3 ГУ Національної поліції в Харківській області під №9352 від 28.07.2023. Крім того, у відповіді зазначено, що перевірка викладених у зверненні відомостей проведена в порядку Закону України «Про звернення громадян», у зв`язку з відсутністю в них достатніх обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. За фактом завданого збитку рекомендовано звернутися до Ленінського суду в порядку громадського судочинства.

На підтвердження позовних вимог позивачем долучено до позовної заяви фотокопії з місця події.

В підтвердження розміру завданих позивачу збитків, останнім долучено до матеріалів позовної заяви Звіт №02/08/2023Р від 16.08.2023 дослідження спеціаліста-автотоварознавця, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля CHERY BEAT державний номер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження складає 57542,01 грн, вартість відновлювального ремонту 88516,32 грн.

Крім того, позивач зазначає, що внаслідок події був вимушений присвятити значну частину свого часу оформленню довідок, документів, спілкуванню з поліцією та експертом. Той факт, що автомобіль втратив частину ринкової вартості через сам факт аварії негативно відобразилось на душевному стані позивача. Ця подія та наслідки сприяли погіршенню відносин з керівником через періодичні запізнення, необхідності брати відгули, зниження продуктивності праці. З огляду на що позивачем заявлено до відшкодування моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Позивач вважає, що оскільки виконавцем і балансоутримувачем щодо надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є Комунальне підприємство «Жилкомсервіс», саме останнє повинно відшкодувати позивачу завдані збитки.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Судове рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження того, що шкода, заподіяна автомобілю позивача, була завдана саме внаслідок падіння тимчасової конструкції з даху будинку АДРЕСА_1 . Суд вказав, що матеріали справи не містять доказів встановлення обставин падіння тимчасової конструкції з даху будівлі на автомобіль позивача, дати та часу, доказів, що роботи пов`язані з встановленням тимчасової конструкції на даху будівлі за адресою АДРЕСА_1 були проведені певним суб`єктом господарювання. У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про відсутність доказів, які б підтверджували факт протиправної бездіяльності відповідача, його вини в настанні шкідливих наслідків для автомобіля позивача, причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та наслідками, що настали. Оскільки у цій справі суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, то й похідні позовні вимоги про відшкодування витрат на проведення експертного дослідження, відшкодування моральної шкоди, на думку суду, також, не підлягають задоволенню.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

За приписами пунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до Начальника ВП №2 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області з заявою, за змістом якої просить прийняти міри щодо ситуації падіння конструкції КП «Жилкомсервіс» на його автомобіль та нанесення матеріальних збитків.

Відповідно до наданих Начальнику ВП №2 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області пояснень позивача, 28.07.2023 о 08:15 ОСОБА_1 стало відомо, що на його автомобіль CHERY BEAT державний номер НОМЕР_1 , припаркований біля 4 під`їзду буд.11 по проспекту Слави з даху будівлі упала конструкція, що спричинило значні пошкодження.

Факт пошкодження автомобіля CHERY BEAT, державний номер НОМЕР_1 зафіксовано працівниками поліції Харківського РУП №3 ГУНП у Харківській області. Так, відповідно до протоколу огляду місця події від 28.07.2023 місцем огляду є прибудинкова територія за адресою м. Харків, проспект Слави. Безпосереднім місцем події є багатоквартирний панельний будинок, що має 4 під`їзди. Оглядом місця події встановлено, що на фасаді будівлі, що знаходиться над 3-м під`їздом, між 7-м поверхом та дахом знаходиться фрагмент даху, що був тимчасово сконструйований з полімерного полотна сірого кольору та каркасу, виготовленого з дерева. Крім того, на дорозі біля під`їзду №3 вищевказаного будинку розташований автомобіль марки CHERY з державним номером НОМЕР_1 синього кольору, на даху якого знаходиться фрагмент полімерного полотна сірого кольору з фрагментами дерев`яної конструкції.

У зазначеному протоколі огляду місця події від 28.07.2023 встановлено, що після звільнення даху автомобіля від фрагменту полімерного полотні сірого кольору та фрагменту каркасу, виготовленого з дерева, виявлені описані у протоколі численні пошкодження автомобіля.

До вказаного протоколу огляду місця події від 28.07.2023 за адресою м. Харків, пр. Слави,11 додано ілюстративний матеріал з орієнтуючими, вузловими, оглядовими та детальними знімками місця події.

Крім того, аналогічні пошкодження автомобіля марки CHERY BEAT, державний номер НОМЕР_1 , зафіксовано в протоколі огляду транспортного засобу від 02.08.2023, який додано до Звіту №02/08/2023Р дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля, складеного 16.08.2023.

Факт пошкодження автомобіля марки CHERY BEAT, державний номер НОМЕР_1 також підтверджується доданими позивачем по позовної заяви фотоматеріалами.

З протоколу огляду місця події від 28.07.2023 та фотознімків вбачається, що на автомобіль позивача впала саме та тимчасова конструкція, аналогічний фрагмент якої (полімерне полотно сірого кольору та дерев`яний каркас) знаходився над 3-м під`їздом, між 7-м поверхом та дахом будинку за адресою м. Харків, пр-т Слави, буд. 11.

Матеріали справи не місять жодних доказів про можливість падіння зазначеної конструкції з іншого будинку чи пошкоджень автомобіля внаслідок інших фактичних обставин та причин.

Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку сукупністю наявних у матеріалах справи доказів, які між собою узгоджуються, підтверджено факт того, що пошкодження автомобіля позивача марки CHERY BEAT, державний номер НОМЕР_1 , відбулось внаслідок падіння конструкції з будинку 11 по проспекту Слави у місті Харкові.

Згідно з частиною першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як встановлено судом, Рішенням Харківської міської ради від 20.12.2006 №1186 визначено виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова, з управління будинком, спорудою або групою будинків - КП «Жилкомсервіс».

З відповіді КП «Жилкомсервіс» №2511/2/07-05 від 11.09.2023 на адвокатський запит адвоката Семонових О.С. від 29.08.2023 вбачається, що в господарське відання КП «Жилкомсервіс» передано житловий будинок №11 по пр-ту Слави в місті Харкові на підставі розпорядження Управління комунального майна та приватизації №192 від 28.02.2007.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 1875-IV (в редакції чинній на момент передання будинку в господарське відання) визначено, що балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Також у вищезазначеній відповіді №2511/2/07-05 від 11.09.2023 КП «Жилкомсервіс» зазначено, що наразі між КП «Жилкомсервіс» та споживачами діє публічний договір оприлюднений в спецвипуску газети «Слобода» від 28.11.2006.

Відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Статтею 5 вказаного Закону визначено, що до переліку житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає, зокрема, забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо.

До обов`язків управителя багатоквартирного будинку відноситься, зокрема, забезпечення належного утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (ч.4 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Розділом 2 вказаних Правил визначено, шо технічне обслуговування жилих будинків - комплекс робіт, спрямованих на підтримку справності елементів будівель чи заданих параметрів та режимів роботи технічного обладнання. Система технічного обслуговування жилих будинків повинна забезпечувати безпечне та безперебійне функціонування будинків, інженерних мереж та обладнання протягом установленого терміну служби будинку. Технічне обслуговування жилих будинків включає роботи з контролю за його станом, забезпечення справності, працездатності, наладки і регулювання інженерних систем тощо.

Таким чином, на КП «Жилкомсервіс», як на балансоутримувача та виконавця послуг з утримання будинку законодавством покладено обов`язок щодо забезпечення належного технічного обслуговування будинку, контролю за його станом. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що завдана позивачу шкода настала внаслідок діяльності відповідача.

Твердження представника відповідача на те, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити факт протиправної діяльності саме КП «Жилкомсервіс» є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеними фактичними обставинами справи та законодавчими положеннями. Крім того, матеріали справи не містять доказів укладення договорів з іншими суб`єктами, на виконання яких здійснювалися роботи у будинку за адресою м. Харків, пр-т Слави, буд. 11, та внаслідок яких відбулось падіння конструкції на автомобіль відповідача. При цьому, посилання КП «Жилкомсервіс» на необізнаність з тим, які роботи та ким виконувались на будинку, не звільняє останнього, як балансоутримувача та управителя будинку, від відповідальності за завдану шкоду.

Згідно з частиною 2 статті 1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У частині 1 статті 614 ЦК зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі №904/982/19, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 21.09.2021 у справі №910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.

Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).

Позивачем доведено факт завдання шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, а відповідач відповідно до вимог ст.ст.73,74 ГПК України це не спростував і не довів відсутності своєї вини.

Доводи відповідача щодо порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема правил паркування транспортного засобу, є необґрунтованими, оскільки у матеріалах справи відсутні докази притягнення позивача до адміністративної відповідальності за таке правопорушення, чи інші докази на підтвердження вказаної обставини. А тому зазначені доводи КП «Жилкомсервіс» не свідчать про відсутність його вини у завданій позивачу шкоді.

Як встановлено судом вище, з метою визначення вартості пошкодженого майна, 02.08.2023 позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності, Фізичної особи-підприємця Чернікової Р.М. та уклав договір №02/08/2023 про виконання робіт з автотоварознавчого дослідження КТЗ.

16.08.2023 суб`єктом оціночної діяльності наданий Звіт №02/08/2023Р дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля CHERY BEAT держномер НОМЕР_1 .

Відповідно до Звіту №02/08/2023Р дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля CHERY BEAT держномер НОМЕР_1 від 16.08.2023 та доданої Ремонтної калькуляції №0210012023 вартість відновлювального ремонту автомобіля CHERY BEAT державний номер НОМЕР_1 становить 88516,32 грн.

Належних та допустимих доказів на спростування розміру завданих збитків, матеріали справи не містять.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджено факт спричинення збитків позивачу падінням конструкції з будівлі, а відповідачем дані обставини не спростовано, суд вважає, що, спричинена майнова шкода позивачу, розмір якої підтверджено належними і допустимими доказами, на загальну суму 88516,32 грн підлягає задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

В обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивач зазначає, що вимушений витрачати значну частину свого особистого та робочого часу оформленню документів, довідок, спілкуванню з поліцією, експертом; автомобіль втратив частину ринкової вартості через сам факт аварії, що негативно відобразилось на душевному стані позивача; подія та її наслідки призвели до погіршення відносин з керівником через періодичні запізнення, необхідність брати відгули, зниження продуктивності праці.

З урахуванням встановлених обставин справи, з огляду на понесення позивачем переживань у зв`язку із пошкодженням його транспортного засобу, необхідність докладання додаткових зусиль для відновлення звичного життєвого циклу, врахувавши засади розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до стягнення розмір моральної шкоди у сумі 5000,00 грн є достатнім та співмірним.

Щодо заявлених до стягнення витрат, пов`язаних з проведенням оцінки завданих позивачу збитків, колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункт 4 частини 3 статті 123 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 76 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що звернувшись до суду, на підтвердження заявлених вимог щодо розміру шкоди, позивачем до позовної заяви надано Звіт №02/08/2023Р дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля CHERY BEAT держномер НОМЕР_1 від 16.08.2023 та додані до нього документи.

Отже, вказані документи є письмовими доказами та відповідно до норм статті 123 ГПК України, є судовими витратами, необхідними для підготовки справи до розгляду.

Звіт №02/08/2023Р від 16.08.2023, як письмовий доказ, оцінений судом під час розгляду справи та є підставою для задоволення позовних вимог.

На підтвердження понесення позивачем витрат з проведення оцінки збитків, останнім надано квитанцію від 15.08.2023 на загальну суму 3500,00 грн.

Суд звертає увагу, що наданий звіт суб`єкта оціночної діяльності не є висновком експерта. А тому понесені витрати на проведення оцінки завданих збитків не є витратами, пов`язаними з проведенням експертизи, про що вказує позивач. Водночас, помилкове визначення правової природи понесених судових витрат не впливає на наявність підстав для стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з проведенням оцінки у розмірі 3500,00 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах 1-3 статті 124 ГПК України зазначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України докази розміру судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача в позовній заяві зазначає про суму понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн та просить їх стягнути за результатом розгляду справи.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2023 між позивачем та адвокатським бюро «Семенових» укладено Договір №б/н про надання правової допомоги, відповідно до умов якого Бюро приймає доручення від Клієнта та бере на себе зобов`язання в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, надати Клієнту правову допомогу щодо:

- надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань;

- складання звернень (адвокатських запитів, заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;

- складання процесуальних документів

- представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах.

Відповідно до укладеного Договору Бюро зобов`язується, зокрема, надавати послуги згідно з предметом договору (п.2.1.5 Договору), а Клієнт своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість отриманих послуг за Договором (п.2.2.9 Договору).

Згідно з п.4.1. Договору за правову допомогу, передбачену в п.1.1. Договору, Клієнт сплачує Бюро грошову винагороду у розмірі 10 000,00 грн.

Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється Клієнтом у безготівковому або готівковому порядку. Доказами повного розрахунку клієнта є акт виконаних робіт, що підписується Сторонами, або інший документ, що підтверджує оплату.

Відповідно до Детального опису наданих послуг від 25.08.2023 за договором б/н від 17.08.2023, який є Додатком №2 до договору про надання правничої допомоги №б/н від 17.08.2023, адвокатським бюро надано наступні послуги:

1. Аналіз, вивчення документів та збір доказової бази для подання позову; строк надання 17.08.2023 -21.08.2023; вартість 3000,00 грн;

2. Підготовка та подача позовної заяви; строк надання 21.08.2023-25.08.2023; вартість 7000,00 грн.

Всього сума: 10 000,00 грн.

Зазначений Детальний опис наданих послуг підписано обома сторонами.

Згідно з п.1 Акту прийняття-передачі наданих послуг від 25.08.2023, який є Додатком №1 до договору про надання правничої допомоги №б/н від 17.08.2023, Виконавець з 17.08.2023 по 25.08.2023 надав Замовнику юридичні послуги відповідно до Детального опису наданих послуг в Додатку 2 до Договору про надання юридичних послуг №б/н від 17.08.2023, а Замовник прийняв надані послуги.

Вартість послуг за період, вказаний в п.1 цього Акту, становить 10 000,00 грн. Всього до сплати 10 000,00 грн. (п.2 Акту).

Пунктом 3 Акту встановлено, що жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому Замовник до Виконавця не має.

Зазначений Акт підписано сторонами без зауважень.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи визначений сторонами гонорар є фіксованим та не залежить від кількості витраченого адвокатом часу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 зробила висновок, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не в повній мірі відповідає критеріям реальності, співмірності та розумності судових витрат.

Так, зазначені в акті наданих послуг наступні види правової допомоги: аналіз, вивчення документів та збір доказової бази для подання позову охоплюються послугою з підготовки та подання позовної заяви, та не можуть становити окремого виду правничої допомоги. Відповідний висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, сформованою, зокрема, в постанові від 25.01.2022 у справі №910/2679/21.

Суд звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

З урахуванням викладеного, зважаючи на незначну складність справи, обсяг матеріалів, нормативно-правових актів, які підлягали дослідженню, пропорційність заявлених витрат до предмета спору, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню з відповідача підлягає розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у сумі 5000,00 грн.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційних вимог, скасування рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2024 у справі №922/831/23 (642/5684/23) та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст.ст.123,129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позову витрати позивача за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 11.08.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08.05.2024 №3684-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.п.1,3 ч.1 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2024 у справі №922/831/23 (642/5684/23) скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (61052, Харківська обл., місто Харків, вул. Конторська, будинок 35; код ЄДРПОУ 34467793) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) збитки у розмірі 88 516,32 грн та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (61052, Харківська обл., місто Харків, вул. Конторська, будинок 35; код ЄДРПОУ 34467793) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати, пов`язані з проведенням оцінки у розмірі 3500,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем у суді першої інстанції, у розмірі 5000,00 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (61052, Харківська обл., місто Харків, вул. Конторська, будинок 35; код ЄДРПОУ 34467793) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.05.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук