Рішення

від 15.05.2024 по справі 903/168/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 травня 2024 року Справа № 903/168/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агро-Техніка

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Вільхівка

про стягнення 1125470,23 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 22.01.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агро-Техніка до Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Вільхівка про стягнення 1125470,23 грн, з них 601459,89 грн основного боргу, 95382,36 грн - пені, 7931,83 грн - 3% річних, 420696,15 грн - штрафу.

При обґрунтуванні позовних вимог посилаються на неналежне виконання відповідачем зобов`язань згідно договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки №20 від 30.03.2023 в частині повної та своєчасної оплати переданого позивачем товару.

Ухвалою суду від 20.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 20.03.2024, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь, позивачу відповідь на відзив.

19.03.2024 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання можливості мирно врегулювати спір. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 20.03.2024 оголошено перерву до 09.04.2024.

09.04.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про проведення підготовчого засідання 09.04.2024 без участі його представника. Дана заява долучена до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 09.04.2024 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відкладено на 17.04.2024.

12.04.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 200000,00 грн основного боргу у зв`язку з його сплатою відповідачем, також просив повернути частину судового збору в сумі 3028,00 грн.

Представник позивача, в судовому засіданні 17.04.2024 не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

В судовому засіданні 17.04.2024 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці клопотання продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - по 20.05.2024, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15.05.2024.

Ухвалою суду від 17.04.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 15.05.2024.

15.05.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог на суму 340000,00 грн основного боргу у зв`язку з його сплатою відповідачем, також просив повернути частину судового збору в сумі 5100,00 грн.

Позивач в судове засідання 15.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 17.04.2024) в його електронний кабінет 18.04.2024.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України, у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За визначенням п.п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідач в судове засідання 15.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600261621476.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

30.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Захід-Агор-Техніка (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Терра Вільхівка (покупець) було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки №20 (далі договір), згідно з умовами котрого продавець зобов`язується передати у власність покупця сільськогосподарську техніку; найменування товару, його кількість, ціна товару в гривнях та її еквівалент в іноземній валюті, строк передачі товару покупцю та базис поставки, а також інші умови, визначені крім тексту цього договору також і в додатку №1, який є невід`ємною частиною договору (п.1.1, 1.2 договору) (а.с.6-8).

Загальна вартість договору становить 1402320,50 грн у т.ч. ПДВ 20% - 233720,08 грн еквівалент 35000,00 EUR на момент укладення та підписання даного договору (п. 1.3 договору).

Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що покупець зобов`язався провести оплату за товар в сумі 1402320,50 грн у т.ч. ПДВ 20% - 233720,08 грн - еквівалент 35000,00 EUR наступним чином:

- оплатити частину вартості товару в сумі 210000,00 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 5241,31 EUR до 28 квітня 2023 року;

- оплатити частину вартості товару в сумі 298080,00 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 7 439,67 EUR до 15 серпня 2023 року;

- оплатити частину вартості товару в сумі 298080,00 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 7439,67 EUR до 15 вересня 2023 року;

- оплатити частину вартості товару в сумі 298080,00 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 7439,67 EUR до 15 жовтня 2023 року;

- оплатити частину вартості товару в сумі 298080,50 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 7439,68 EUR до 15 листопада 2023 року.

Відповідно до п.4.4. договору при передачі товару обов`язково складається акт приймання-передачі, в якому вказується стан товару на момент передачі. Право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати коштів, зазначених в п.3.3 договору (п. 4.5 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони визначили, що договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов`язків по договору.

Згідно з п. 7.2 договору за прострочення виконання зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до п. 7.4 договору покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 30% від загальної вартості договору.

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.

Додатком № 1 до договору сторони визначили найменування товару, його кількість, ціна товару в гривнях та її еквівалент в іноземній валюті, строк передачі товару покупцю та базис поставки, а саме: назва товару: сівалка навісна GRANO 400, навісний оборотний плуг Lemken Opal ІІІ; кількість товару по 1 шт.; вартість товару з ПДВ - 1402320,50 грн; термін поставки товару - протягом 3-х робочих днів після виконання п.п.3.3.1; базис поставки товару - склад покупця; офіційний курс гривні до EUR 40,0663 грн; вартість товару з ПДВ в EUR - 35000,00 EUR (а.с.9).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу, а останній прийняв, товар на загальну суму 1402320,50 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000522 від 06.04.2023, товарно-транспортною накладною № РН-0000522 від 06.04.2023, актом приймання-передачі техніки від 06.04.2024, які підписані сторонами та скріплені їх печатками без будь яких зауважень (а.с.11-13).

Відповідач частково виконав свої зобов`язання в частині оплати прийнятого товару, сплативши станом на 14.02.2024 року 810000,00 грн, що підтверджується виписками з рахунку позивача (а.с.14-19) внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 601459,89 грн (курс Євро до гривні на момент закриття торгів 13.02.2024 становить 40,9182 грн/EUR, грошовий еквівалент EUR - 14699,08 (35 000 EUR - 20 300,92 EUR).

Предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача 601459,89 грн основного боргу, 95382,36 грн пені, 420696,15 грн штрафу, 7931,83 грн 3 % річних.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

12.04.2024 та 15.05.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав заяви про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу, а саме 20000,00 грн, сплачених 05.04.2024 та 340000,00 грн, сплачених 14.05.2024, тобто після відкриття провадження у справі.

Згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що відповідачем оплачено товар на суму 540000,00 грн після відкриття провадження у справі, тому в даній частині позову слід закрити провадження на суму 540000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору.

В іншій частині позовних вимог матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 61459,89 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

У зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем вартості отриманого товару, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 7931,83 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 7931,83 грн - 3% річних.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.

Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його початок, оскільки обов`язок оплати товару був у покупця до 28.04.2023, відповідно прострочка оплати виникла з 29.04.2023 (аналогічно по кожному періоду), а тому здійснивши власний перерахунок 3 % річних, в межах періоду визначеного у розрахунку позивача, підставними для стягнення з відповідача є 7376,89 грн, в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 554,94 грн слід відмовити через безпідставність.

Щодо стягнення пені в сумі 95382,36 грн та штрафу в сумі 420696,15 грн суд зазначає таке.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Пунктом 7.2 договору сторони визначили за прострочення виконання зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки платежу.

Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його початок, оскільки обов`язок оплати товару був у покупця до 28.04.2023, відповідно прострочка оплати виникла з 29.04.2023 (аналогічно по кожному періоду), а тому здійснивши власний перерахунок пені, в межах періоду визначеного у розрахунку позивача, підставними для стягнення з відповідача є 93504,54 грн, в решті частини стягнення пені в сумі 1877,82 грн слід відмовити через безпідставність.

Відповідно до п. 7.4 договору покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 30% від загальної вартості договору.

Оскільки відповідач порушив умови оплати отриманого товару, тому вимога про стягнення з останнього штрафу є підставною, арифметично вірною, оскільки 1402320,50х30%=420696,15 грн.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.

Правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Штраф є одноразовим платежем, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Щодо остаточного визначення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, суд зазначає таке.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі №2908/1453/14.

Враховуючи вищевикладене, оскільки сума заборгованості відповідачем частково сплачена, сума штрафних санкцій (514200,69 грн) значно перевищує суму основного боргу (61459,89 грн), доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, з метою збереження балансу інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, суд приходить до висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 50 %, відповідно стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 46752,27 грн та штраф в сумі в розмірі 210348,08 грн.

У зв`язку із зменшенням судом розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 50 % в позові про стягнення 210348,07 грн штрафу та 46752,27 грн пені слід відмовити.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Судом не береться до уваги твердження відповідача про те, що договір та видаткова накладна підписані не ним, оскільки на даних документах міститься печатка підприємства та підпис директора, призначена судом, за клопотанням відповідача, судова експертиза не була останнім оплачена та залишена експертами без виконання, з чого слідує, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами протилежне.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 61459,89 грн основного боргу, 7376,89 грн 3 % річних, 210348,08 грн штрафу, 46752,27 грн пені. У позові про стягнення 554,94 грн 3 % річних та 1877,82 грн пені відмовити через безпідставність, а у позові позові про стягнення 46752,27 грн пені та 210348,07 грн штрафу слід відмовити у зв`язку із зменшенням судом розміру заявлено до стягнення підставної штрафних санкцій на 50%.

Разом з тим, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору (з врахуванням здійсненого судом зменшення), передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 8745,56 грн судового збору.

Щодо клопотання позивача про повернення частини сплаченого судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі суд зазначає таке.

12.04.2024 та 15.05.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяви про закриття провадження в частині позовних вимог та повернення частини сплаченого судового збору в сумі 3028,00 грн та 5100,00 грн відповідно у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Як встановлено судом, відповідач після відкриття провадження у справі частково сплатив заборгованість в розмірі 200000,00 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 19 від 05.04.2024 та 340000,00 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 30 від 14.05.2024.

Пунктом 2 частини 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при пред`явленні позову було сплачено судовий збір в сумі 16882,05 грн, згідно платіжного доручення № 236 від 16.02.2024.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, а також те, що вказана дія не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідач погасив заборгованість в сумі 540000,00 грн після пред`явлення позову, суд вважає за можливе частково задовольнити заяви позивача повернення частини судового збору сплаченого при подачі позову, оскільки провадження у справі закрито на суму 540000,00 грн, тому поверненню підлягає 8100,00 грн судового збору (540000,00х1,5%), а не 8128,00 грн, як просив позивач. В іншій частині на суму 36,49 грн сплачений судовій збір залишається за позивачем через відмову у задоволенні позову(554,94 грн 3 % річних та 1877,82 грн пені, в сумі 2432,76 грн) за безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі № 903/168/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агро-Техніка до Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Вільхівка в частині стягнення 540000,00 грн основного боргу через відсутність предмету спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Терра Вільхівка (вул.Українки Л., 1, с.Ощів, Луцький район, Волинська область, 45749, код ЄДРПОУ 43908067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агро-Техніка (вул. Веселкова, 54А, с.Рованці, Луцький район, Волинська область, 45606, код ЄДРПОУ 37128662) 325937,13 грн (триста двадцять п`ять тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 13 коп.), з них 61459,89 грн основного боргу, 7376,89 грн 3 % річних, 46752,27 грн пені, 210348,08 грн штрафу, а також 8745,56 грн (вісім тисяч сімсот сорок п`ять гривень 56 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. У позові про стягнення 259533,10 грн, з них 554,94 грн - 3 % річних, 210348,07 грн штрафу, 48630,09 грн пені відмовити.

5. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Захід-Агро-Техніка (вул. Веселкова,54А, с.Рованці, Луцький район, Волинська область, 45606, код ЄДРПОУ 37128662) сплачений, згідно платіжної інструкції № 236 від 16.02.2024, судовий збір в сумі 8100,00 грн (вісім тисяч сто гривень 00 коп.).

6. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та скріплене печаткою суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

27.05.2024.

СуддяА. С. Вороняк