Постанова

від 10.09.2024 по справі 903/168/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року Справа № 903/168/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників:

позивача - Сівак О.В.

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка" на рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2024 року у справі №903/168/24 (повний текст складено 27 травня 2024 року, суддя Вороняк А.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Агро-Техніка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка"

про стягнення 1 125 470,23 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 15 травня 2024 року у справі №903/168/24 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Агро-Техніка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка" про стягнення 1125470,23 грн.

Закрито провадження у справі №903/168/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Агро-Техніка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка" в частині стягнення 540000,00 грн основного боргу через відсутність предмету спору.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агро-Техніка 325 937,13 грн, з них 61 459,89 грн основного боргу, 7 376,89 грн 3 % річних, 46 752,27 грн пені, 210348,08 грн штрафу, а також 8745,56 грн витрат по сплаті судового збору.

Відмовлено у позові про стягнення 259 533,10 грн, з них 554,94 грн - 3 % річних, 210348,07 грн штрафу, 48630,09 грн пені.

Вказане рішення мотивоване тим, що відповідачем оплачений товар на суму 540000,00 грн після відкриття провадження у справі, тому в даній частині позову суд закрив провадження на суму 540000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору. В іншій частині позовних вимог матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 61459,89 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача. Також суд першої інстанції повважав, що підставними для стягнення з відповідача є 7376,89 грн, в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 554,94 грн відмовив через безпідставність. Місцевий господарський суд дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 50 %, відповідно стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 46752,27 грн та штраф в сумі в розмірі 210348,08 грн. У зв`язку із зменшенням судом розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 50 % в позові про стягнення 210348,07 грн штрафу та 46752,27 грн пені суд відмовив.

Не погодившись частково з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу та змінити рішення в частині стягнення неустойки, а саме стягнути з ТОВ "Терра Вільхівка" на користь ТОВ "Захід-Агро-Техніка" - 5160,8 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:

- станом на 30.05.2024 ТОВ "ТЕРРА ВІЛЬХІВКА" виконало фінансові зобов`язання перед ТОВ "Захід-Агро-Техніка" в повному обсязі згідно договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки №20 від 30.03.2023, враховуючи курсову різницю євро;

- будь-яких інших збитків ТОВ "Захід-Агро-Техніка" належними та допустимими доказами не надало та не підтвердило;

- стягнення з ТОВ "ТЕРРА ВІЛЬХІВКА" на користь ТОВ "Захід-Агро-Техніка" 46 752,27 грн пені та 210 348, 08 грн штрафу є непосильним та не виправданим збагаченням позивача по відношенню до відповідача. Судом першої інстанції не враховано, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Отже, у суду наявні можливості, визначені як процесуальним законодавством, так і положеннями матеріального законодавства, запобігти перетворенню неустойки, яка має компенсаторний характер, на неустойку яка має каральну санкцію.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/168/24 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 липня 2024 року у справі №903/168/24 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка" на рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2024 року у справі №903/168/24. Запропоновано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору в сумі 5734,08 грн, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

12.07.2024 від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 12.07.2024 у зв`язку із перебуванням у відпустці головуючого судді (судді-доповідача) по справі №903/168/24 - Бучинської Г.Б. у період з 08 липня 2024 р. по 09 серпня 2024 р. включно, перебуванням у відпустці судді-члена колегії Філіпової Т.Л. у період з 03 липня 2024 р. по 02 серпня 2024 р. включно, перебуванням у відпустці судді-члена колегії Василишина А.Р. у період з 02 липня 2024 р. по 02 серпня 2024 р. включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді призначений повторний автоматизований розподіл справи №903/168/24.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/168/24 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка" на рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2024 року у справі №903/168/24. Розгляд апеляційної скарги призначений на "10" вересня 2024 р. об 11:30 год. Запропоновано учасникам справи у строк до 19.08.2024 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги.

В судове засідання 27.08.2024 представник відповідача не з`явився. Про місце, час і дату судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю інших учасників справи.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.

Судом встановлено, що 30.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Захід-Агор-Техніка (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Терра Вільхівка (покупець) було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки №20 (далі договір), згідно з умовами котрого продавець зобов`язується передати у власність покупця сільськогосподарську техніку; найменування товару, його кількість, ціна товару в гривнях та її еквівалент в іноземній валюті, строк передачі товару покупцю та базис поставки, а також інші умови, визначені крім тексту цього договору також і в додатку №1, який є невід`ємною частиною договору (п.1.1, 1.2 договору) (а.с.6-8).

Загальна вартість договору становить 1402320,50 грн у т.ч. ПДВ 20% - 233720,08 грн еквівалент 35000,00 EUR на момент укладення та підписання даного договору (п. 1.3 договору).

Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що покупець зобов`язався провести оплату за товар в сумі 1402320,50 грн у т.ч. ПДВ 20% - 233720,08 грн - еквівалент 35000,00 EUR наступним чином:

- оплатити частину вартості товару в сумі 210000,00 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 5241,31 EUR до 28 квітня 2023 року;

- оплатити частину вартості товару в сумі 298080,00 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 7 439,67 EUR до 15 серпня 2023 року;

- оплатити частину вартості товару в сумі 298080,00 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 7439,67 EUR до 15 вересня 2023 року;

- оплатити частину вартості товару в сумі 298080,00 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 7439,67 EUR до 15 жовтня 2023 року;

- оплатити частину вартості товару в сумі 298080,50 грн у т. ч. ПДВ 20% - еквівалент 7439,68 EUR до 15 листопада 2023 року.

Відповідно до п.4.4. договору при передачі товару обов`язково складається акт приймання-передачі, в якому вказується стан товару на момент передачі. Право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати коштів, зазначених в п.3.3 договору (п. 4.5 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони визначили, що договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов`язків по договору.

Згідно з п. 7.2 договору за прострочення виконання зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до п. 7.4 договору покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 30% від загальної вартості договору.

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.

Додатком № 1 до договору сторони визначили найменування товару, його кількість, ціна товару в гривнях та її еквівалент в іноземній валюті, строк передачі товару покупцю та базис поставки, а саме: назва товару: сівалка навісна GRANO 400, навісний оборотний плуг Lemken Opal ІІІ; кількість товару по 1 шт.; вартість товару з ПДВ - 1402320,50 грн; термін поставки товару - протягом 3-х робочих днів після виконання п.п.3.3.1; базис поставки товару - склад покупця; офіційний курс гривні до EUR 40,0663 грн; вартість товару з ПДВ в EUR - 35000,00 EUR (а.с.9).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу, а останній прийняв, товар на загальну суму 1402320,50 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000522 від 06.04.2023, товарно-транспортною накладною № РН-0000522 від 06.04.2023, актом приймання-передачі техніки від 06.04.2024, які підписані сторонами та скріплені їх печатками без будь яких зауважень (а.с.11-13).

Відповідач частково виконав свої зобов`язання в частині оплати прийнятого товару, сплативши станом на 14.02.2024 року 810000,00 грн, що підтверджується виписками з рахунку позивача (а.с.14-19) внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 601459,89 грн (курс Євро до гривні на момент закриття торгів 13.02.2024 становить 40,9182 грн/EUR, грошовий еквівалент EUR - 14699,08 (35 000 EUR - 20 300,92 EUR).

Предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача 601459,89 грн основного боргу, 95382,36 грн пені, 420696,15 грн штрафу, 7931,83 грн 3 % річних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що 12.04.2024 та 15.05.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав заяви про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу, а саме 20000,00 грн, сплачених 05.04.2024 та 340000,00 грн, сплачених 14.05.2024, тобто після відкриття провадження у справі.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що відповідачем оплачено товар на суму 540 000,00 грн після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції у даній частині позову закрив провадження на суму 540000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору.

В іншій частині позовних вимог матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 61459,89 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

Як вбачається із матеріалів апеляційної скарги, до останньої долучено платіжну інструкцію від 30.05.2024, з якої вбачається що ТОВ "Терра Вільхівка" сплатила ТОВ "Захід-Агор-Техніка" 61 459,89 грн. У призначенні платежу зазначено "за сульськоговподарську техніку згідно договору №20 купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 30.03.2023".

В силу ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 3 ст. 80 ГПК України визначено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

При цьому, згідно з частиною другою статті 80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 цієї статті).

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

У відповідності до п. 2 ст. 164 ГПК України при поданні позовної заяви позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у відповідності до п. 3 ст. 164 ГПК України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Однак, така обставина (тобто відсутність доказів як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 19.10.2021 у справі №903/533/21, постанові Об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20.

Враховуючи, що платіжна інструкція датована 30.05.2024, а рішення ухвалене 15.05.2024, то судова колегія дійшла висновку, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення, вказаного доказу не існувало, тобто вказане виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції вказаної платіжної інструкції у порядку статті 269 ГПК України.

Також позивачем заявлено до стягнення пені в сумі 95382,36 грн та штрафу в сумі 420696,15 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Пунктом 7.2 договору сторони визначили за прострочення виконання зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки платежу.

Судом встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його початок, оскільки обов`язок оплати товару був у покупця до 28.04.2023, відповідно прострочка оплати виникла з 29.04.2023 (аналогічно по кожному періоду), а тому здійснивши власний перерахунок пені, в межах періоду визначеного у розрахунку позивача, підставними для стягнення з відповідача є 93504,54 грн.

Відповідно до п. 7.4 договору покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 30% від загальної вартості договору.

Оскільки відповідач порушив умови оплати отриманого товару, тому вимога про стягнення з останнього штрафу є підставною, арифметично вірною, оскільки 1402320,50х30%=420696,15 грн.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження №12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження №14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (п. 7.43. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суд від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22).

Враховуючи наведені висновки щодо підстав та умов зменшення судом неустойки, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов`язання за правилами статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, суд апеляційної інстанції бере до уваги:

- ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання (часткове виконання);

- поведінку відповідача, яка полягає в частковому погашенні суми боргу, та свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання;

- відсутність понесення позивачем прямих збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за Договором;

- стягнення пені і штраф не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат;

- часткове виконання відповідачем основного зобов`язання лише після подання позовної заяви до суду;

- штрафні санкції за неналежне виконання зобов`язання передбачене умовами Договору, який підписаний відповідачем.

Враховуючи наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені та штрафу на 50 %, відповідно стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 46752,27 грн та штраф в сумі в розмірі 210348,08 грн.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2024 року у справі №903/168/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Вільхівка" на рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2024 року у справі №903/168/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2024 року у справі №903/168/24 - без змін.

2. Справу №903/168/24 повернути до Господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "12" вересня 2024 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.