Рішення

від 22.05.2024 по справі 308/2612/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 р. м. УжгородСправа № 308/2612/22

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , м. Ужгород

до відповідача Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Балаж Марини Василівни, м. Ужгород

третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Першої Ужгородської державної нотаріальної контори, м. Ужгород

про визнання припиненою застави

За участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився;

третіх осіб не з`явилися.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з цивільним позовом до Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Балаж Марини Василівни та третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Першої Ужгородської державної нотаріальної контори в якому просив суд визнати припиненим право застави на нерухоме майно - квартиру- жилою площею 18,6 кв.м., загальною площею 37,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та рухоме майно - автомашину марки ОПЕЛЬВЕКТРА, 1990 р. випуску, держ. № НОМЕР_1 , колір - темно-синій перламутр, двигун НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_3 , що виникло за договором застави № 41/5-00 укладеним між майновим поручителем ОСОБА_1 і АКБ Національний кредит та посвідченим 26.05.2000 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., зареєстровано в реєстрі № 1158, у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, забезпеченого заставою (з урахуванням заяви позивача від 22.02.2024 про уточнення позовних вимог ).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду 3акарпатської області від 06 вересня 2022 року, яке залишено без змін постановою 3акарпатського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року у справі 308/2612/22 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду 3акарпатської області від 06 вересня 2022 року та постанову 3акарпатського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року скасовано та закрито провадження у справі № 308/2612/22. Крім того повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Скориставшись правом подати заяву про передачу справи до Господарського суду Закарпатської області для розгляду по суті, заявник подав відповідну заяву до Верховного Суду, за результатами розгляду якої на підставі ухвали суду від 06 вересня 2023 року № 308/2612/22 (пров. № 61-2878св23) справа передана для продовження розгляду до Господарського суду Закарпатської області.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 308/2612/22 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2023 року.

Ухвалою від 26.09.2023 суд прийняв справу № 308/2612/22 до провадження, призначив підготовче засідання на 24.10.2023 та встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Під час проведення підготовчого провадження у цій справі підготовчі засіданні неодноразово відкладалися відповідними ухвалами суду. Зокрема ухвалою від 30 січня 2024 року суд залишив без розгляду заяву представника позивача від 22.01.2024 про залучення до участі в справі співвідповідачів та зміну предмету позову та відклав підготовче засідання на 16 лютого 2024 року.

В подальшому, в підготовчому засіданні 16 лютого 2024 року судом оголошувалася перерва до 13 березня 2024 року та до 26 березня 2024 року.

Відповідно до ухвали 26 березня 2024 року судом прийнято до розгляду заяву представника позивача від 22.03.2024 про уточнення позовних вимог, відповідно до якої предметом позову визначено визнання припиненим права застави на нерухоме майно (квартиру) та рухоме майно (автомобіль), що виникло за договором застави № 41/5-00 укладеним між майновим поручителем ОСОБА_1 та АКБ «Національний кредит», у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, забезпеченого заставою.

Крім того, ухвалою від 26.03.2024 судом постановлено здійснювати в подальшому розгляд справи з урахуванням зміненого предмету позову і суб`єктного складу учасників справи та відкладено підготовче засідання у справі на 23.04.2024. Крім того вказаною ухвалою суд встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору з урахуванням зміненого предмета позову.

Відповідно до ухвали від 23.04.2024 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено судовий розгляд справи по суті в судовому засіданні 22.05.2024 року.

В судове засідання 22.05.2024 представники сторін не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

Від позивача до початку судового засідання 22.05.2024 надійшла заява від 22.05.2024 про розгляд справи за відсутності представника ОСОБА_1 . Позовні вимоги позивач відповідно до змісту заяви від 22.05.2024 підтримує.

Відповідач та треті особи в судові засідання жодного разу не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча про неодноразові відкладення/оголошення перерви на стадії підготовчого провадження, як і про розгляд справи по суті були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Перша Ужгородська державна нотаріальна контора згідно з поданою суду заявою від 31.10.2023 за №577/01-16 просить суд розгляд справи здійснити за відсутності представника нотаріальної контори.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся шляхом надіслання ухвал від 26.09.2023, 24.10.2023, 16.11.2023, 13.12.2023, 30.01.2024, 16.02.2024, 13.03.2024, 26.03.2024 та 23.04.2024 за юридичною адресою та до «Електронного кабінету» Товариства, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 0600049005811, довідками про доставку електронних листів від 24.10.2023, 16.11.2023, 14.12.2023, 07.02.2024, 16.02.2024, 14.03.2024, 29.03.2024, 30.04.2023 року.

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж Марина Василівна про розгляд справи повідомлявся шляхом надіслання ухвал від 26.09.2023, 24.10.2023, 16.11.2023, 13.12.2023, 30.01.2024, 16.02.2024, 13.03.2024, 26.03.2024 та 23.04.2024 за встановленою адресою діяльності нотаріуса (м. Ужгород, вул. Мукачівська, 9, прим. 5), що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення за трек-номерами 0600049010289, 0600061440140, 0600070407865, 0600084975793, 0600089406045, 0600098987190, 0600904926270, поштовими конвертами про повернення без вручення третій особі ухвал суду від 24.10.2023 та від 23.04.2024 «За закінченням терміну зберігання».

Згідно з п.п. 81, 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за №270 (надалі Правила) рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Відповідно до п. 99 Правил у разі відмови адресата (одержувача) від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом поштове відправлення, поштовий переказ не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертається відправнику (крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати»). Таке відправлення вручається відправнику за умови оплати ним плати за пересилання відправлення.

Такі поштові відправлення, поштові перекази не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертаються за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом або в інший спосіб, передбачений оператором поштового зв`язку, факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, такі поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються у приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом установленого пунктом 101 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), після закінчення якого повертаються оператором поштового зв`язку за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «Адресат відмовився» і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі відмови адресата (одержувача) (представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти) від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» працівник об`єкта поштового зв`язку робить на ньому позначку «Адресат відмовився» у спосіб та відповідно до порядку, встановленого оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати» (п.п. 101, 102 Правил).

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 81, 82, 101 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відмову адресата від одержання чи його відсутність, або закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що третя особа 1 Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж Марини Василівни є належним чином повідомлені про розгляд даної справи в суді та мав достатньо часу та можливості надати свої пояснення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно з приписами ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на вищенаведене та ту обставину, що явка повноважних представників учасників справи в судовому засіданні не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для прийняття рішення у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги позивачем (з урахуванням їх уточнення) обґрунтовуються припиненням зобов`язань за кредитним договором №27/3-00 від 26.05.2000, укладеного між АКБ «Національний кредит» (правонаступником якого є відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Тиса», в забезпечення виконання якого між сторонами укладено договір застави №41/5-00 від 26.05.2000, що за позицією позивача є підставою для припинення права застави на нерухоме майно квартиру, жилою площею 18,6 м.кв., загальною площею 37,2 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та рухоме майно автомашину марки Опель Вектра, 1990 року випуску, держ. № НОМЕР_1 , колір темно-синій перламутр, двигун НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_4 , яке було предметом договору застави №41/5-00 від 26.05.2000.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з відзивом на позовну заяву від 04.10.2023 за №099-60/35/23 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що для вирішення питання про припинення застави/іпотеки слід встановити факт припинення зобов`язань за кредитним договором, а Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» в спірних правовідносинах, не вступав з позивачем в договірні відносини та не є належною особою, яка може подавати заяву про припинення іпотеки.

Окремо звертає увагу, що виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.03.2020 рішення №601 затвердила ліквідаційний баланс Банку станом на 03.02.2020 та звіт про завершення процедури ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит», а відтак відповідно до ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідаційна процедура Банку вважається завершеною.

Повідомляє, що всі активи Банку в ході ліквідаційної процедури були реалізовано, одержані від реалізації кошти спрямовані на задоволення вимог кредиторів, а непродані активи банку, - відсутні.

Інших заперечень проти позову, в тому числі пов`язаних з прийняттям судом заяви позивача про уточнення позовних вимог відповідачем не подано.

Відповідь на відзив.

Позивачем не подано суду відповіді на відзив у розумінні ст. 166 ГПК України.

Письмові пояснення.

Третіми особами не подано письмових пояснень щодо позову або відзиву за правилами ст. 168 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

26 травня 2000 року між Акціонерним комерційним банком «Національний кредит» (в подальшому назву та організаційно-правову форму змінено на ПАТ «Банк Національний кредит») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Тиса», був укладений кредитний договір № 27/3-00 (надалі Кредитний договір).

В забезпечення повернення позики за вищевказаним кредитним договором в сумі 14 000,00 грн було укладено договір застави № 41/5-00 між майновим поручителем ОСОБА_1 та АКБ «Національний кредит» (заставодержатель), посвідчений 26 травня 2000 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М. В., зареєстрованого в реєстрі № 1158 (надалі Договір застави), згідно з яким Заставодавець передав в заставу заставодержателю квартиру жилою площею 18,6 кв. м, загальною площею 37,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та автомашину марки «Опель Вектра», 1990 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (надалі предмет застави).

У зв`язку із укладенням вказаного договору застави, 11 жовтня 2006 року Першою ужгородською Державною нотаріальною конторою накладено заборону відчуження на предмет застави та внесено обтяження до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що підтверджується Інформаційною довідкою з реєстру речових прав від 10.02.2022 за №298844827.

За встановленими у справі обставинами, Позичальник за Кредитним договором ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» (керівником якого був позивач ОСОБА_1 ) ліквідований як юридична особа з 29.09.2009 у зв`язку з затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу в справі №10/201 про банкрутство ТОВ «Євро-Тиса ЛТД».

Крім того, відповідно до наданої позивачем інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.11.2009 проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» у зв`язку з визнанням її банкрутом, про що в Реєстрі вчинено запис за №13201170003001618.

Позивач стверджує, що ще до припинення своєї діяльності ТОВ «Євро-Тиса» повністю виконало свої зобов`язання по кредитному договору № 27/3-00 від 26 травня 2000 року, вчасно та в повному обсязі погасило позику, відсотки та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань, у зв`язку з чим основне зобов`язання за Кредитним договором припинилося у встановленому законом порядку, що є також підставою для припинення забезпечувального зобов`язання за договором застави від 26.05.2000 №41/5-00, однак відповідач не звернувся до нотаріуса з заявою про зняття заборони відчуження та вилучення запису про заставу в реєстрі речових прав та станом на час розгляду справи відповідне обтяження є чинним, що підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав за №298844827 від 10.02.2022 року.

За встановленими у справі обставинами, з 2015 року ПАТ «Банк Національний кредит» перебуває в стані припинення.

На звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Фединцем М. І. отримано лист 49-036-12129/21 від 03 вересня 2021 року, в якому зазначено, що з метою завершення процедури ліквідації та припинення ПАТ «Банк Національний кредит» як юридичної особи, виконавча дирекція фонду 16 березня 2020 року своїм рішенням № 601 затвердила ліквідаційний баланс банку станом на 03 лютого 2020 року та звіт про завершення процедури ліквідації ПАТ «Банк Національний кредит», а отже, відповідно до частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідаційна процедура банку вважається завершеною.

У вищевказаному листі також зазначено, що ПАТ «Банк Національний кредит» здав, а архів Національного банку України прийняв на зберігання документи банку, а також довідковий апарат до них. Отже, у фонді відсутні всі первинні документи ПАТ «Банк Національний кредит». Також, в «Єдиній операційній інформаційній системі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» відсутня інформація щодо договору застави, укладеного між ПАТ «Банк Національний кредит» та ОСОБА_1

12 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Національного банку України з проханням надати інформацію з кредитного реєстру Національного банку щодо наявності кредитної заборгованості ТОВ «Євро-Тиса» (код ЄДРПОУ 13594337) перед ПАТ «Банк Національний кредит» за кредитним договором № 27/3-00 від 26 травня 2000 року, в якому він виступає як майновий поручитель (Заставодавець).

Листом 20-0006/5721 від 21 січня 2022 року Національний банк України повідомив ОСОБА_1 , що станом на 21 січня 2022 року за вказаним кодом ЄДРПОУ 13594337 у кредитному реєстрі відсутня інформація щодо кредитної заборгованості ТОВ «Євро-Тиса» перед банками України, у тому числі ПАТ «Банк Національний кредит».

Крім того, в ході розгляду даної справи в Господарському суді Закарпатської області позивачем подавався запит до Національного банку України з проханням надати інформацію з Кредитного реєстру НБУ щодо наявності кредитної заборгованості ТОВ «Євро-Тиса» перед ПАТ «Банк Національний кредит» за кредитним договором №27/3-00 від 26.05.2000, в якому позивач є майновим поручителем та надати копії Кредитного договору та Договору застави, довідку про черговість розрахунків за Кредитним договором, інші документи, які б свідчили про наявність непогашеної заборгованості за Кредитним договором.

У відповідь на вказаний запит Національний Банк України листом від 05.12.2023 за №24-0006/89686 повідомив позивача, що Кредитний договір, Договір застави та довідка про черговість розрахунків за Кредитним договором в описах архівних справи ПАТ «Банк Національний кредит» не зазначені та на архівне зберігання до НБУ не передавалися.

Крім того, НБУ повідомлено позивача, що в архівних справах ПАТ «Банк Національний кредит», а саме: «Протоколах засіданнях Спостережної Ради Банку і документах до них», «Протоколах засідання Правління Банку і документах і документах до них», «Протоколах загальник зборів акціонерів Банку і документах до них», «Протоколах управління активами та пасивами Банку і документах до них», «Протоколах Головного кредитного комітету Банку», «Протоколах засіданнях Малого комітету з управління активами Банку», «Договорах про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги з додатками», «Звіті про завершення процедури ліквідації Банку» та «Ліквідаційному балансі Банку», відсутня інформація щодо заборгованості за Кредитним договором № 27/3-00.

Згідно з листом Національного Банку України від 05.01.2024 за №18-0006/1236, наданого на виконання вимог ухвали Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2023 у даній справі, окрім вищенаведеного, НБУ повідомлено також, що у додатку №1 до Звіту про незалежну оцінку балансових та позабалансових активів (кредити фізичних та юридичних осіб), що обліковуються на балансі ПАТ «Банк Національний кредит» за 2015 рік відсутня інформація по Кредитному договору.

Згідно з довідкою Господарського суду Закарпатської області від 23 грудня 2021 року № 01- 12/93/21 судові справи за позовом ПАТ «Банк Національний кредит» до ТОВ «Євро-Тиса», майновий поручитель ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за період з 26 травня 2000 року до 14 грудня 2021 року на розгляді в Господарському суді Закарпатської області не перебували.

Також, судом встановлено, що відповідно до наявності на офіційному інтернет-ресурсі Міністерства юстиції України «Автоматизована система виконавчого провадження» інформації, записів про наявність виконавчого провадження відносно ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» (код ЄДРПОУ 13594337) та ОСОБА_1 щодо стягнення коштів на користь ПАТ «Банк Національний кредит» не знайдено.

Згідно інформації з офіційного інтернет-сайту Міністерства юстиції України «Єдиний реєстр боржник», записів про наявність боргу ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» (код ЄДРПОУ 13594337) та ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк Національний кредит» не знайдено.

Позивач, з посиланням на вищенаведені обставини, стверджує про припинення зобов`язань за Кредитним договором у зв`язку з їх належним виконанням, у зв`язку з чим відповідно до прийнятої судом заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати припиненим право застави на нерухоме майно квартиру жилою площею 18,6 кв. м, загальною площею 37,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та автомашину марки «Опель Вектра», 1990 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , що виникло за договором застави № 41/5-00 укладеним між майновим поручителем ОСОБА_1 та АКБ «Національний кредит» та посвідченим 26.05.2000 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., зареєстрованого в реєстрі за №1158.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Частиною першою статті 15 ЦК України (тут і надалі у редакції Кодексу, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 374 ЦК УРСР в редакції, яка діяла на момент укладення Кредитного договору за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Відповідно до ч. 4 Розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України від 16.01.2003 №435-IV (який набрав чинності з 01.01.2004) визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (Заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 Закону України «Про заставу» (в редакції на час укладення Кредитного договору та Договору застави) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (Заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає в силу договору чи закону.

За змістом ч.ч. 1, 2 ч. 4 Закону України «Про заставу» (в редакції на час укладення Кредитного договору та Договору застави) предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено Заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

01 січня 2004 року набув чинності Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV абзацом 4 статті 1 якого визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні Заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що предметом застави за Договором застави було: нерухоме майно - квартира жилою площею 18,6 кв. м, загальною площею 37,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; рухоме майно - автомашина марки «Опель Вектра», 1990 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , а відтак, до застосування в спірних правовідносинах підлягають норми законодавства, які регулюють припинення застави та іпотеки, що визначені Законом України «Про заставу» та Законом України «Про іпотеку».

Так, згідно з чинною редакцією ч. 2 ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (Заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Приписами ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» визначено, що Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Крім того, відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, яка кореспондується з вимогами ст. 202 ГК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 600-601, 604-609 ЦК України визначено інші випадки припинення зобов`язання, до яких законодавцем включено:

-припинення зобов`язання переданням відступного (ст. 600 ЦК України);

-припинення зобов`язання зарахуванням (ст. 601 ЦК України);

-припинення зобов`язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України);

-припинення зобов`язання прощенням боргу (ст. 605 ЦК України);

-припинення зобов`язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України);

-припинення зобов`язання неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК України);

-припинення зобов`язання смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України);

-припинення зобов`язання ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України).

Правові підстави припинення застави визначені в ст. 28 Закону України «Про заставу» та включають:

-припинення забезпеченого заставою зобов`язання;

-загибель заставленого майна;

-придбання заставодержателем права власності на заставлене майно;

-примусовий продаж заставленого майна;

-закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;

-в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

При цьому, відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі:

-припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

-реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

-набуття Іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки;

-визнання іпотечного договору недійсним;

-знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо Іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

-з інших підстав, передбачених цим Законом.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Зміст зазначених норм вказує на те, що для вирішення питання про припинення застави та іпотеки з підстав припинення основного зобов`язання суд повинен встановити факт припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з його повним і належним виконанням боржником.

Згідно пункту 4.2. розділу IV Договору застави № 41/5-00 від 26.05.2000 року даний Договір застави припиняє чинність у разі виконання умов Кредитного договору, а також у разі порушення умов договору Заставодавцем та в інших випадках передбачених статтями 28 і 29 Закону України «Про заставу».

На підтвердження обставин припинення зобов`язань за Кредитним договором позивач посилається на ту обставину, що боржник в основному зобов`язанні (Позичальник за Кредитним договором) - ТОВ «Євро-Тиса» ще до того як 27 листопада 2009 року припинило свою діяльність, повністю виконало свої зобов`язання по кредитному договору № 27/3-00 від 26.05.2000 - вчасно та в повному обсязі погасило позику, відсотки та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань, але банк не звернувся до нотаріуса з питання зняття заборони відчуження та вилучення запису про заставу в реєстрі речових прав.

Відповідні обставини ОСОБА_1 обґрунтовуються листами НБУ від 21.01.2022 № 20-0006/5721, від 05.12.2023 за №24-0006/89686, від 05.01.2024 за №18-0006/1236, інформацією з офіційного Інтернет-сайту Міністерства юстиції Україні «Автоматизована система виконавчого провадження», довідкою Господарського суду Закарпатської області від 23.12.2021 № 01-12/93/21 та інформацією з офіційного Інтернет-сайту Міністерства юстиції Україні «Єдиний реєстр боржник».

Позатим, суд зауважує, що наведені позивачем обставини та докази не є беззаперечними, належними та допустимими, з яких суд мав би змогу встановити конкретну дату припинення основного зобов`язання за Кредитним договором та, відповідно, й дату припинення зобов`язань за Договором застави.

Водночас, згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) викладено правову позицію щодо застосування принципу «суд знає закон» згідно з якою зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище судових рішеннях зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Матеріали справи свідчать, що Договором застави забезпечено вимоги за Кредитним договором, боржник в якому (Позичальник за Кредитним договором) - ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» 29.09.2009 ліквідований як юридична особа у зв`язку з затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу в справі №10/201 про банкрутство ТОВ «Євро-Тиса ЛТД».

Відповідно до ухвали Господарського суду Закарпатської області від 29.09.2009 у справі №10/201 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» та ліквідацію останнього в ході процедур банкрутства боржника було встановлено наявність наступних кредиторів:

- Ужгородської МДПІ 850,00 грн;

- Ужгородського районного центру зайнятості 169,88 грн.;

- Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ужгороді 60,28 грн.

- заборгованість по заробітній платі складає 4450,00 грн.

З урахуванням викладеного, вбачається, що вимоги ПАТ «Банк Національний кредит» за Кредитним договором не заявлялися до ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» в межах справи №10/201 про банкрутство останнього, що в силу приписів ч. 2 ст. 14, ч.ч. 5, 6 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції на час постановлення ухвали від 29.09.2009 у справі №10/201) дає підстави для висновку, що такі вимоги (у разі документального підтвердження їх наявності) вважаються погашеними.

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України, в тому числі змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи боржника за цим зобов`язанням не припиняє поруки (та, відповідно, застави та іпотеки як різновиду поруки (майнової поруки), якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи боржника.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 910/2815/19, від 04 жовтня 2023 року в справі №208/7124/13 та багатьох інших.

В даному аспекті, суд враховує, що відповідно до довідки Господарського суду Закарпатської області від 23 грудня 2021 року № 01- 12/93/21 судові справи за позовом ПАТ «Банк Національний кредит» до ТОВ «Євро-Тиса», майновий поручитель Фединець М. І, про стягнення заборгованості за період з 26 травня 2000 року до 14 грудня 2021 року на розгляді в Господарському суді Закарпатської області не перебували, як і відсутня в базі даних «Діловодство спеціалізованого суду» інформація про реалізацією ПАТ «Банк Національний кредит» свого права на стягнення заборгованості за Кредитним договором та/або звернення стягнення на предмет застави за Договором застави в порядку позовного провадження чи в межах справи про банкрутство ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» до моменту ліквідації останнього.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин справи, поданих сторонами доказів, суд доходить висновку про відсутність підстав вважати неприпиненим з 29.09.2009 зобов`язань за Кредитним договором відповідно до ст. 609 ЦК України у зв`язку з ліквідацією боржника ТОВ «Євро-Тиса ЛТД», а відтак, незалежно від наявності документального підтвердження сплати заборгованості за Кредитним договором до моменту ліквідації боржника, зобов`язання за Договором застави з цього часу (з 29.09.2009) слід вважати припиненими, позаяк кредитор в такому зобов`язанні ПАТ «Банк Національний кредит» не реалізовував своє право на стягнення заборгованості з ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» до моменту ліквідації останнього.

Окрім того, суд зауважує, що відповідно до постанови Правління НБУ від 28.08.2015 р. № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Національний Кредит», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 р. № 159 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.

До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно, що є об`єктом довірчої власності, інше майно у випадках, прямо передбачених законом, а також банкноти і монети, передані Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними, ліцензія, гудвіл.

Майно банку, що включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом. Перелік майна банку, що підлягає оцінці суб`єктами оціночної діяльності, встановлюється Фондом. Для проведення оцінки майна Фонд має право залучати суб`єктів оціночної діяльності з оплатою їх послуг за рахунок ліквідаційної маси банку (ч.ч. 1-3 ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Порядок та способи продажу майна банку, що ліквідується визначені в ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до листа Національного банку України від 05.01.2024 за №18-0006/1236, наданого на виконання вимог ухвали Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2023 у даній справі, суд повідомлено, що у додатку №1 до Звіту про незалежну оцінку балансових та позабалансових активів (кредити фізичних та юридичних осіб), що обліковуються на балансі ПАТ «Банк Національний кредит» за 2015 рік відсутня інформація по Кредитному договору №27/3-00 від 26.05.2000, укладеним між Банком та ТОВ «Євро-Тиса ЛТД», що свідчить про відсутність виявлених Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в ході ліквідаційної процедури ПАТ «Банк Національний кредит» таких активів як заборгованість за Кредитним договором або право вимоги за Договором застави, що додатково підтверджує обставини припинення зобов`язання за означеними Договорами. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

Наведені висновки суду в повній мірі узгоджуються з інформацією, зазначеною Національним Банком України в листах 20-0006/5721 від 21 січня 2022 року, від 05.12.2023 за №24-0006/89686 відповідно до якої станом на 21 січня 2022 року у кредитному реєстрі відсутня інформація щодо кредитної заборгованості ТОВ «Євро-Тиса» перед банками України, у тому числі ПАТ «Банк Національний кредит», а в архівних справах Банку, а саме: «Протоколах засіданнях Спостережної Ради Банку і документах до них», «Протоколах засідання Правління Банку і документах і документах до них», «Протоколах загальник зборів акціонерів Банку і документах до них», «Протоколах управління активами та пасивами Банку і документах до них», «Протоколах Головного кредитного комітету Банку», «Протоколах засіданнях Малого комітету з управління активами Банку», «Договорах про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги з додатками», «Звіті про завершення процедури ліквідації Банку» та «Ліквідаційному балансі Банку», відсутня інформація щодо заборгованості за Кредитним договором № 27/3-00.

За встановленими у справі обставинами, з метою завершення процедури ліквідації та припинення ПАТ «Банк Національний Кредит» як юридичної особи, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням від 16.03.2020 р. № 601 затвердила ліквідаційний баланс Банку станом на 03.02.2020 р. та Звіт про завершення процедури ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит».

Наведені обставини в силу приписів ч. 3 ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є свідченням завершення ліквідаційної процедури Банку та, відповідно, неможливості виконання після цього зобов`язань за Кредитним договором, навіть в разі їх дійсності, що є самостійною підставою припинення зобов`язань відповідно до ч. 1 ст. 607 ЦК України.

Заперечення відповідача, які викладені у відзиві на позов не заперечують, а навпаки, підтверджують відповідні висновки суду, позаяк пов`язані з тими обставинами, що всі активи Банку в ході ліквідаційної процедури були реалізовано, одержані від реалізації кошти спрямовані на задоволення вимог кредиторів, а непродані активи банку, - відсутні.

При цьому, жодних аргументів про наявність непогашеної заборгованості за Кредитним договором, які виявлено в ході ліквідаційної процедури ПАТ «Банк Національний кредит» чи принаймні її облік Банком, включення до складу ліквідаційної маси Банку, реалізацію в ході ліквідаційної процедури, - відповідачем не заявлено, а доводи Банку зводяться, головне, до доведення тієї обставини, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» в спірних правовідносинах, не вступав з позивачем в договірні відносини та не є належною особою, яка може подавати заяву про припинення іпотеки.

Позатим, суд враховує, що відповідачем у справі позивачем зазначено не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а Публічне акціонерне товариство «Банк Національний кредит», яке відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є припиненим на час розгляду справи в суді (відповідно й володіє господарською процесуальною правосуб`єктністю) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка відповідно до постанови Правління НБУ від 28.08.2015 р. № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Національний Кредит», та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.08.2015 р. № 159 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», - виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Крім того, суд враховує, що позовні вимоги у даній справі позивачем не пов`язуються із зобов`язанням відповідача вжити дії щодо припинення іпотеки, у зв`язку з чим, враховуючи, що позов про припинення зобов`язання за Договором застави подано Заставодавцем до належного відповідача Заставодержателя, - наведені аргументи відповідача відхиляються Господарським судом.

При оцінці обраного позивачем способу захисту порушеного права у зв`язку з припиненням зобов`язань за Договором застави, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про заставу» застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

За встановленими в даній справі обставинами, на час розгляду справи судом у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі Договору застави зареєстровано обтяження (реєстраційний номер обтяження 3868246), дата реєстрації: 11.10.2006, реєстратором Першою ужгородською державною нотаріальною конторою (архівний номер обтяження у вигляді заборони 2134510 LVOV31, архівна дата 05.06.2000, № реєстру 190581-222) та відомості про припинення права застави в реєстрі відсутні, у зв`язку з чим суд висновує, що державна реєстрація обтяження за Договором застави є чинною на час розгляду справи в суді, а збереження відомостей у державному реєстрі про державну реєстрацію обтяження (заборони) за Договором застави за встановленими обставинами припинення зобов`язань за означеним договором є порушенням прав власника на розпорядження своїм майном.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що однаково означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків.

В пункті 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 зазначено, що приписи, зокрема, статті 16 ЦК України не передбачають такого способу захисту права та інтересу як визнання договору припиненим, а реалізація таких способів захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, позивач прагне досягнути юридичної визначеності у відносинах з відповідачем, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення певних прав іншої сторони договору. У такому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала потреби у повторному зверненні до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

Передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56)).

Підсумовуючи викладене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України), потрібно зробити висновок про те, що в разі невизнання Заставодержателем припинення права застави, порушене право Заставодавця підлягає захисту судом шляхом визнання припинення такого права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Такі висновки в цілому узгоджуються з позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 282/773/18-ц, від 17 липня 2020 року у справі № 282/774/18, від 20 січня 2021 року у справі № 282/1732/18, від 28.09.2022 у справі № 663/1651/21 щодо ефективному обраного способу захисту порушеного права і суд вважає її релевантною до застосування в спірних правовідносинах.

Таким чином, порушене право Заставодавця в спірних правовідносинах підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання права застави таким, що припинене і суд вважає означений спосіб ефективним та таким, що відповідає характеру порушення прав та інтересів позивача, який, окрім фактичного припинення обтяження належного йому майна заставою, бажає досягти юридичної визначеності у правовідносинах з відповідачем та на підставі судового рішення про припинення права застави здійснити державну реєстрацію припинення відповідного речового права.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про припинення обтяження речового права (в тому числі й права застави) є підставою для проведення державної реєстрації припинення такого обтяження.

Тобто означений спосіб судового захисту є спеціальним, визначений Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відтак, суд вважає обраний позивачем спосіб захисту належним та ефективним у спірних правовідносинах.

Резюмуючи викладене, з урахуванням встановлених судом обставин припинення Договору застави №41/5-00 від 26.05.2000 у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, на забезпечення виконання якого було укладено Договір застави, з огляду на наявність зареєстрованого обтяження на підставі припиненого Договору застави на час розгляду справи, суд доходить до переконливого висновку про наявність правових підстав для прийняття судового рішення про визнання припиненим права застави за Договором застави, а відтак, позовні вимог як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення судом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України, покладаються судом на ОСОБА_1 , позаяк саме з його неправильних дій, в тому числі як керівника ТОВ «Євро-Тиса ЛТД» (щодо непроведення реєстрації припинення обтяження за Договором застави у зв`язку з припиненням зобов`язань за Кредитним договором після їх припинення), - спір і доведено до судового розгляду.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 126, 129, 142, 145, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати припиненим право застави на нерухоме майно квартиру жилою площею 18,6 кв. м, загальною площею 37,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та автомашину марки «Опель Вектра», 1990 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , за договором застави № 41/5-00 укладеним між майновим поручителем ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та АКБ «Національний кредит» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит», 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) та посвідченим 26.05.2000 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., зареєстрованого в реєстрі за №1158.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 27 травня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.