Постанова

від 09.05.2024 по справі 308/12030/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/12030/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 травня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючогосудді: Джуги С.Д.

суддівСобослоя Г.Г., Кожух О.А.

з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2022 року у складі судді Данка В.Й., у справі за позовом Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області до Ужгородської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_1 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування запису державної реєстрації права власності та свідоцтва на право власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2018 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує наступним.

Ужгородської місцевою прокуратурою в порядку ч. 1 ст. 222 КПК України отримано дозвіл слідчого у кримінальному провадженні за № 42015070030000163 від 25.11.2015 року на розголошення таємниці досудового розслідування.

Досудовим розслідуванням в рамках даного кримінального провадження встановлено, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року відбулася в порушення вимог Конституції та законодавства, а тому на думку позивача рішення, прийняті на цій сесії підлягають скасуванню.

Позивач вказує, що Ужгородська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, яка виконує повноваження, передбачені ст. ст. 140-143 Конституції України та вирішує інші питання, віднесені законом до її компетенції.

Пунктом 14 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що порядком скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, а також порядок роботи сесії визначається регламентом ради.

Так пунктом 12 ст. 46 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Вказана норма зокрема закріплена у ст. 17 Регламенту Ужгородської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням 5 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 08.04.20211 року № 149, згідно якої сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради, а відповідно до ст. 159 Регламенту, такий є обов`язковим до виконання всіма посадовими особами місцевого самоврядування та депутатами Ужгородської міської ради.

На інформаційному Інтернет порталі «Місцеві вибори» розміщено інформацію про те, що в 2010 році до Ужгородської міської ради обрано 60 депутатів.

Зазначено, що перед початком сесії 09.11.2015 року о 10 год. 06 хв. у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів, а в подальшому 09.11.2015 року о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію 33 депутатів Ужгородської міської ради.

Всупереч вказаним вище даним щодо реєстрації депутатів, депутат ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 ( пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49) не були присутні на сесії міської ради 09.11. 2015 року та персональну участь у голосування не приймали.

Вказану обставину позивач доводить: листом № 394 від 13.04.2016 року командира військової частини НОМЕР_1 полковника м/с Я.Р. Бекера про те, що з 05.11. 2015 року по 08. 12.2015 року ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі № 5/13-93 від 07.04.2016 року ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що ОСОБА_4 з 08.11.2015 року по 12.11.2015 рік перебував за межами Державного кордону України; розмовою ОСОБА_5 з журналістом телеканалу «Тиса» про його відсутність на вказаній сесії; допитом в режимі телефонної розмови ОСОБА_3 , про що складено відповідний рапорт.

Крім того позивач вказує, що відсутність вказаних вище депутатів підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження.

Таким чином позивач стверджує, що участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною у зв`язку з відсутністю кворуму, а тому зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними.

В подальшому без відповідного кворуму відбулося голосування за рішення Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11. 2015 року «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект № 1626), відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Так, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток віче щодо прийняття проекту рішення № 1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради, в тому числі і депутати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які насправді були відсутні в сесійній залі.

Крім того в позовній заяві зазначено, що ОСОБА_6 будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього у встановленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарного засідання) та взяв участь у голосуванні за рішення № 1882 від 09.11.2015 року «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_6 порушення вимог ст. 28, ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції» та ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підтверджено у постанові Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 року у справі № 308/12880/16-п, якою ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172 -7 КУпАП.

Також позивач зазначає, що рішення про затвердження проекту землеустрою оспорюваної земельної ділянки також не відповідає вимогам ст. ст. 19, 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року, так з 1 січня 2015 року набрали чинності частини 3 та 4 ст. 24 даного Закону, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території. Таким чином позивач вважає, що оскільки ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили) передача земельних ділянок відбулася також з порушеннями ст. ст. 19, 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Позивач обґрунтовує своє представництво у даній справі положеннями ст. 131-1 Конституції України та ст. 56 ЦПК України. Крім того позивач вказує, що відповідно до ст. 5 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Постанови КМУ за № 15 від 14.01.20215 року Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, однак вказаний контролюючий орган не наділений повноваженнями звертись до суду про скасування незаконних рішень ради.

Таким чином позивач вважає, що право власності на земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, а тому суперечить інтересам держави і суспільства в цілому, зокрема мешканців м. Ужгорода, які виборами у 2010 році обрали своїх представників до органу місцевого самоврядування, що позивач вважає достатньою підставою для пропорціонального втручання в інтереси однієї особи. З цих підстав вважає звернення прокурора до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі спрямованим на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельної ділянки.

За вказаних обставин позивач просив: визнати незаконним та скасувати пункт 1.79 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882; скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:05:001:0060 площею 0,0044 га, вартістю 59059 грн., від 03.12.2015 за №49006455; скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:05:001:0060 площею 0,0044 га .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити у справі нове рішення про задоволення заявленого позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявлених вимог, дав їм неправильну правову оцінку та безпідставно відмовив у позові.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_7 підтримала подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Інші учасники справи судове засідання не з`явилися. Про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України, розглянута у їх відсутності.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності порушення прав позивача та необґрунтованості заявленого позову.

З такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Матеріалами справи установлено, що 27 сесією 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийнято рішення №1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», згідно з пунктом 1.79 якого затверджено ОСОБА_1 проект земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:05:001:0060) площею 0,0044 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 передано її у власність.

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку від 03.12.2015 за №49006455, та здійснено за ним державну реєстрацію права власності на дане майно.

Нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 59059 грн., що підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Згідно з інформаційною довідкою №149003166, сформованою від 11.12.2018, яка міститься в матеріалах справи, на згаданій земельній ділянці розташоване самочинно перебудоване власне господарське приміщення з надбудованими мансардними житловими приміщеннями.

З листа від 23.11.2017, адресованого керівнику Ужгородської місцевої прокуратури, вбачається, що старшим слідчим СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_8 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №420150700030000163 від 25.11.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Слідчий повідомив про виявлення у ході здійснення досудового розслідування факту здійснення неособистого голосування окремими депутатами органу місцевого самоврядування на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради від 09.11.2015 та надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування із можливістю виготовлення копій з документів кримінального провадження №42015070030000163.

Відповідно до роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» щодо прийняття проекту рішення №1882 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради.

Серед присутніх депутатів значаться, зокрема, депутати ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 ( пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49).

З протоколу огляду відеозапису пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 від 25.10.2017 видно, що депутати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у залі голосування Ужгородської міської ради відсутні.

Відповідно до листа командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2016 №394 з 05.11.2015 по 08.12.2015 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Згідно з інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі №5/13-93 від 07.04.2016 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 з 08.11.2015 по 12.11.2015 перебував за межами Державного кордону України.

Також встановлено, що ОСОБА_6 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання) взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Згідно з Роздруківкою результатів голосування із зазначенням прізвищ депутатів Ужгородської міської ради на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання 09 листопада 2015 року за проект № 1882 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в цілому, депутат ОСОБА_6 проголосував «ЗА». З даної Роздруківки також встановлено, що всього проголосувало 33 депутати, з них: «ЗА» - 32; «ПРОТИ» - 0; «УТРИМАЛОСЬ» - 0; «НЕ ГОЛОСУВАЛО» - 1. РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО.

Згідно постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2017 ОСОБА_6 визнано винним у вчинені корупційного правопорушення передбаченого ч. 1 ч. 2 ст. 172-7 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, за те, що він будучи депутатом Ужгородської міської ради і суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією відповідно до пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобіганню корупції», керуючись приватними інтересами, зумовленими перебуванням у сімейних стосунках та діючи в інтересах близької особи (дружини ОСОБА_9 ) не вжив заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення реального конфлікту інтересів та не повідомив колегіальний орган під час виконання повноважень про наявність конфлікту інтересів, а саме - Ужгородську міську раду та вчинив дії і приймав рішення в умовах реального

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017 постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2017 змінено, в частині накладення адміністративного стягнення скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду строку накладення адміністративного стягнення.

Згідно з результатами виборів депутатів ради до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів.

Відповідно до ст.14 Конституції України, ч.1, ч.2 ст.373 ЦК України та ст.1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із ч.ч.1-3 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно зі ст.144 Конституції України, ст.ст.12,122 ЗК України, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про передачу у власність земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до ч.1,ч.2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ч.6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Частиною 7 ст.118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно із ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. При цьому визначення цільового призначення земельної ділянки при наданні її у користування або у власність повинно здійснюватися відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, що узгоджується із ч.3 ст. 123 ЗК України та ст.ст. 5, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»

Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і надалі в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно із ч.1ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що план зонування території та детальний план є окремими видами містобудівної документації, які повинні відповідати генеральному плану населеного пункту.

Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Матеріалами справи доведено, що ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку на момент прийняття Ужгородською міською радою, не було, а тому міська рада, з врахуванням вищенаведених норм права, не мала законних підстав для прийняття оспорюваного рішення.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 09.09. 2020 року у справі №308/9895/16-ц.

Пунктом 14 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що порядок скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, а також порядок роботи сесії визначається регламентом ради.

Пунктом 12 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Вказана норма закріплена у ст. 17 Регламенту Ужгородської міської ради 6 скликання затвердженого рішенням 5 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 08.04.2011 № 149 (далі Регламент) згідно якої сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Кожен депутат перед засіданням зобов`язаний особисто (персональною карткою «Віче») зареєструватися на сесії.

Для автоматизації процесу проведення пленарних засідань сесії міської ради застосовується програмно-технічний комплекс системи електронного голосування «Віче» (далі ПТК «Віче») відповідно до Положення про порядок застосування ПТК «Віче» в Ужгородській міській раді, яке є невід`ємною частиною Регламенту (далі Положення).

Відповідно до статті 45 Регламенту ПТК «Віче» дозволяє приймати рішення міської ради на її засіданні поіменним голосуванням.

Для ідентифікації депутатів у ході засідання використовуються картки депутата, що містять унікальний індивідуальний код депутата, який розпізнається ПТК «Віче». При проведенні відкритого голосування формується інформація з результатами голосування у стандартному режим «за», «проти», «утримався», «не голосували» без списку депутатів.

Відповідно до ст. 82 Регламенту депутат зобов`язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійних та інших комісій ради, до складу яких його обрано. Депутат зобов`язаний зареєструватися і бути присутнім на засіданні ради та її органів, до яких його обрано. Депутат зобов`язаний брати участь у голосуванні, крім випадків, коли рада приймає рішення щодо нього персонально.

За посиланням http://old.rada-uzhgorod.gov.ua/news/2824 на офіційному вебсайті Ужгородської міської ради міститься перелік проектів рішень, запропонованих для розгляду четвертого пленарного засідання чергової 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання.

Як вбачається з даних (фото) «Віче» 09.11.1015 міським головою запропоновано внесення змін до порядку денного шляхом включення до нього семи нових проектів рішень, а саме: проект рішення № 1866 «Про затвердження містобудівної документації», проект рішення № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», проекту рішення № 1627 «Про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)», проект рішення № 1628 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)», проект рішення №1894 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», проект рішення № 1895 «Про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)», проект рішення № 1896 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)».

За внесення змін до порядку денного проголосувало 33 депутати, що підтверджується роздруківкою з архіву системи «Віче», зокрема депутати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які, згідно доказів, наданих позивачем і не спростованих відповідачами, були відсутні 09.11.2015 в сесійній залі Ужгородської міської ради.

Без відповідного кворуму відбулось голосування за рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (проект №1626), відповідно до якого спірну земельну ділянку передано ОСОБА_1 .

Згідно з роздруківкою ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» щодо прийняття проекту рішення № 1626 за основу проголосувало 33 путати Ужгородської міської ради.

Як і в попередніх голосуваннях, серед тих, що голосували «за», значаться відсутні у сесійній залі депутати ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49).

Відтак, участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийняло 29 депутатів і така кількість менше половини від загального складу депутатів, що свідчить про те, що рішення №1882 від 09.11.2015 прийняте за відсутності кворуму.

Оскільки загальний склад депутатів Ужгородської міської ради становив 60 депутатів, тому в силу приписів частини дванадцятої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь не менше 31 депутата.

На засіданні 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради, з усього складу депутатського корпусу ради присутніх на вказаній сесії було лише 29 депутатів, а тому 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради, яку проведено 09.11.2015, є неповноважною.

Відповідно п. 1.76 рішення №1882 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015, прийняте неповноважною сесією міської ради.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05 червня 2023 року ОСОБА_10 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України на підставі п.13 ч.1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. З даної ухвали вбачається, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_11 своїх службових обов`язків, незаконно вибули з комунальної власності територіальної громади 58 земельних ділянок, а саме незаконно передано у власність земельні ділянки громадянам, в тому числі і відповідачу ОСОБА_1 .

Крім того, депутат Ужгородської міської ради ОСОБА_6 при голосуванні 09.11.2015 на 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради при прийнятті рішення №1882 діяв в умовах конфлікту інтересів, що доведено дослідженими в судовому засіданні постановами Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 та апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017.

Відповідно до п. 1 «б» ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.

Згідно із ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції» у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка входить до складу колегіального органу, вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Згідно із ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» депутат, зокрема міської ради, бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою за умови самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

У постанові від 20.03.2019 у справі №442/730/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якої рішення, прийняті в умовах конфлікту інтересів, необхідно визнавати незаконними з урахуванням вимог Конвенції ООН проти корупції, національного законодавства і тих негативних наслідків для самого існування демократичного суспільства, яке спричиняє корупція.

Таким чином, встановлено, що рішення Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882 також прийнято в умовах реального конфлікту інтересів, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції», що також є підставою для його скасування .

Відповідно до ч.4 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки виникають безпосередньо зокрема, з актів органів місцевого самоврядування. Отже, їхні рішення можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси .

Оскільки оспорюване рішення прийняте всупереч вимогам вищевказаного законодавства України, в результаті їх прийняття ОСОБА_1 набув речове право на власності на вказану земельну ділянку, вимоги про визнання незаконним такого рішення і його скасування та про скасування виданого на підставі нього свідоцтва, є належним цивільно-правовим способом захисту порушеного права позивача і підлягають задоволенню.

В свою чергу, позовна вимога про скасування запису про державну реєстрацію права на земельну ділянку, задоволенню не підлягає з огляду наступне.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з статтею 11 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною другою статті 26 Закону (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Разом з тим, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи викладене, на час ухвалення судового рішення по справі,такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому доводи позивача про необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права судом відхиляються.

Отже, за змістом Закону виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19,від 16.09.2020 у справі №352/1021/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження №61-13586св20).

В свою чергу, судове рішення у даній справі ухвалюється під час дії нової редакції ст. 26 названого вище Закону.

Поряд з цим, слід зазначити, щоскасування законних підстав набуття права власності на Земельну ділянку позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення.

Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 465/249/15-а.

Щодо підстав представництва необхідно зазначити наступне.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п.3 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч.1ст. 2 Закону).

Згідно з положеннями ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функціїу спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Прокурор у даній справі звернувся із позовом з підстав порушення Ужгородською міською радою вимог земельного законодавства, що процесуально позбавляє Ужгородську міську раду можливості звертатись до суду як позивача. Ужгородська міська рада є одним зі співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог земельного законодавства та порушення інтересів територіальної громади при передачі спірної земельної ділянки у власність. Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, територіальної громади Ужгородської міської ради, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Ужгородську міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради.

Таким чином у даній справі прокурор довів законні підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах із оскарження рішень органу місцевого самоврядування, пов`язаних із розпорядженням землею комунальної власності.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки та дійшов неправильних висновків про необґрунтованість та недоведеність заявлених вимог та неправомірно відмовив у заявленому позові.

Відповідно до ч.1 п.1,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

З врахуванням наведеного рішення суду першої інтонації підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову з вищенаведених підстав

Згідност. 141 ЦПК України, судові витрати покладається на відповідача у разі задоволення позову. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За пред`явлення позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6167 грн., за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 14.05.2021 2270 грн., за подання апеляційної скарги на рішення 7930,50 грн., загальний розмір сплаченого судового збору становить 16 367,50 грн. Дані витрати підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах на користь позивача.

Виходячи з наведеного та керуючись приписами статей 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким заявлений позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.79 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882.

Скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:05:001:0060 площею 0,0044 га, вартістю 59059 грн., від 03.12.2015 за №49006455. В решті заявлених вимог відмовити.

Стягнути Ужгородської міської ради Закарпатської області та ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури по 8183, 75 грн. з кожного сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 21 травня 2024 року.

Головуючий :

Судді: