Рішення

від 22.05.2024 по справі 910/685/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2024Справа № 910/685/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Фермерського господарства "Лада-СВА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся"

про стягнення 1 587 462,13 грн.,

Представники сторін:

від позивача: Пономаренко В.І. за ордером від 19.07.2023 року серії АІ № 1428796;

від відповідача: Федорко О.О. за ордером від 05.06.2023 серії АІ № 1204143.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство "Лада-СВА" (далі - позивач, Господарство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 1 587 462,13 грн., з яких: 1 475 224,92 грн. - пеня, 5 589,33 грн. - інфляційні втрати, 106 647,88 грн. - 3 % річних, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 03.04.2023 року договору поставки сільськогосподарської продукції № 0304-1.

Ухвалою від 22.01.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/685/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 13.02.2024 року.

06.02.2024 року через систему "Електронний суд", а також 09.02.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача від 05.02.2024 року на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на необґрунтованість здійсненого останнім розрахунку заявлених до стягнення сум грошових коштів. Відповідач, зокрема, звернув увагу на несвоєчасне проведення ним розрахунків з позивачем внаслідок настання невідворотних обставин - зупиненням російською федерацією 25.04.2023 року роботи зернового коридору та відмовою погоджувати рух суден до/з морських портів України по гуманітарному коридору, що діє в рамках Чорноморської ініціативи з питань експорту зерна та пов`язаних продовольчих вантажів морським шляхом. Товариство зазначило, що в його діях відсутня вина, а в ході виконання зобов`язань за договором поставки від 03.04.2023 року № 0304-1 діяли обставини непереборної сили. Зважаючи на те, що заявлені до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат у певній мірі компенсують знецінення несвоєчасно сплачених відповідачем коштів, у той час як порушення останнім його грошових зобов`язань перед позивачем не призвело до безповоротних негативних наслідків для Господарства, відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні пред`явлених вимог щодо стягнення з Товариства нарахованої суми пені, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для обох контрагентів.

Крім того, у наведеному відзиві відповідач просив суд забезпечити участь його представника у призначених у даній справі судових засіданнях у режимі відеоконференції. Ухвалою від 12.02.2024 року господарський суд міста Києва частково задовольнив означене клопотання Товариства.

У підготовчому засіданні 13.02.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу, якою встановив позивачу строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 23.02.2024 року; встановив відповідачу строк на подання заперечень до 08.03.2024 року, а також відклав підготовче засідання на 20.03.2024 року.

26.02.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява відповідача про участь його представника у підготовчому засіданні, призначеному на 20.03.2024 року, в режимі відеоконференції. Ухвалою від 18.03.2024 року господарський суд міста Києва задовольнив означену заяву Товариства.

07.03.2024 року через систему "Електронний суд", а також 11.03.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 07.03.2024 року про долучення до матеріалів справи контррозрахунку заявлених до стягнення у даній справі сум штрафних санкцій та компенсаційних виплат.

19.03.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення позивача.

У підготовчому засіданні 20.03.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу, якою продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/685/24 на 30 днів.

Ухвалою від 20.03.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/685/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 24.04.2024 року.

22.03.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява відповідача про участь його представника у судовому засіданні, призначеному на 24.04.2024 року, в режимі відеоконференції. Ухвалою від 25.03.2024 року господарський суд міста Києва задовольнив означену заяву Товариства.

У судовому засіданні 24.04.2024 року оголошувалася перерва до 22.05.2024 року.

26.04.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача про участь його представника у судовому засіданні, призначеному на 22.05.2024 року, в режимі відеоконференції. Ухвалою від 02.05.2024 року господарський суд міста Києва задовольнив означене клопотання Товариства.

Представник позивача у судовому засіданні 22.05.2024 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у вказаному судовому засіданні проти повного задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, а також просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій.

У судовому засіданні 22.05.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.04.2023 року між Господарством (постачальник) та Товариством (покупець) було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 0304-1 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити кукурудзу 3 класу врожаю 2022 року (далі - Товар).

Означений Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

У пунктах 2.1, 2.2, 3.1 Договору сторони погодили кількість, якість та ціну Товару.

За умовами пункту 3.4 даної угоди остаточна узгоджена сторонами ціна Товару, отримана шляхом застосування розрахунків, зазначених у цьому Договорі, фіксується покупцем в бухгалтерській та податковій документації і після підписання представником покупця зміні не підлягає

Товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем з моменту його завантаження у місці, погодженому сторонами, та підписання сторонами видаткової накладної (пункт 5.1 Договору).

Згідно з пунктом 5.2 Договору товар передається постачальником покупцю в строк до 17.04.2023 року.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у Договорі або в рахунках-фактурах постачальника. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У пункті 6.2 Договору його сторони погодили, що покупець здійснює оплату за завантажений товар протягом 1 (одного) банківського дня в розмірі 86 % на розрахунковий рахунок постачальника з моменту отримання залізничної транспортної накладної. Решту 14 % покупець зобов`язується сплатити протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної.

За умовами пункту 10.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками кожної сторони та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін і діє до повного виконання ними прийнятих зобов`язань відповідно до Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято без будь-яких зауважень та заперечень товар на загальну суму 20 754 142,09 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками цих юридичних осіб видатковими накладними від 11.04.2023 року № 60 на суму 4 029 911,63 грн., від 13.04.2023 року № 61 на суму 4 265 006,01 грн., від 15.04.2023 року № 62 на суму 4 225 737,21 грн., від 17.04.2023 року № 66 на суму 4 147 070,02 грн. та від 20.04.2023 року № 67 на суму 4 086 417,22 грн.

Однак, всупереч умовам Договору Товариство оплату вартості поставленого йому товару здійснило не у повному обсязі, перерахувавши позивачу грошові кошти у загальній сумі 13 642 104,00 грн., зокрема, 10.04.2023 року - 4 547 368,00 грн., 19.04.2023 року - 9 094 736,00 грн., та заборгувавши таким чином Господарству 7 112 038,09 грн.

Враховуючи наведені обставини, у серпні 2023 року Господарство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства заборгованості у вищевказаному розмірі.

Рішенням від 23.10.2023 року в справі № 910/12249/23 господарський суд міста Києва позовні вимоги Господарства задовольнив; стягнув з Товариства на користь позивача 7 112 038,09 грн. основного боргу та 53 340,29 грн. витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою від 29.01.2024 року Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Товариства на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2023 року в справі № 910/12249/23 повернув без розгляду.

19.02.2024 року на виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року та додаткового рішення цього суду від 13.11.2023 року в справі № 910/12249/23, апеляційну скаргу на які повернуто ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 року, та які набрали законної сили 23.01.2024 року, господарський суд міста Києва видав відповідні накази.

У позовній заяві Господарство вказувало на те, що відповідач виконав вищевказане рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року в справі № 910/12249/23 у добровільному порядку, сплативши позивачу грошові кошти у загальному розмірі 7 112 038,09 грн., зокрема: 05.12.2023 року - 500 210,48 грн., 12.12.2023 року - 6 611 827,61 грн.

Враховуючи неналежне виконання Товариством зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого товару, Господарство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом, в якому просило суд стягнути з відповідача 1 475 224,92 грн. пені, нарахованої на відповідні суми боргу у період з 14.04.2023 року по 12.12.2023 року, а також 106 647,88 грн. 3 % річних та 5 589,33 грн. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми основного боргу відповідача у період з 14.04.2023 року по 12.12.2023 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року в справі № 910/12249/23, яке у передбаченому законом порядку набрало законної сили, Господарство поставило, а відповідач - прийняв товар на загальну суму 20 754 142,09 грн. згідно з видатковими накладними від 11.04.2023 року № 60 на суму 4 029 911,63 грн., від 13.04.2023 року № 61 на суму 4 265 006,01 грн., від 15.04.2023 року № 62 на суму 4 225 737,21 грн., від 17.04.2023 року № 66 на суму 4 147 070,02 грн. та від 20.04.2023 року № 67 на суму 4 086 417,22 грн. Проте Товариство оплату вартості цього товару здійснило не у повному обсязі, заборгувавши Господарству грошові кошти у розмірі 7 112 038,09 грн., стягнуті у подальшому з відповідача на користь позивача рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року в справі № 910/12249/23.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем під час розгляду справи фактично не заперечувалося, що Товариство виконало свій обов`язок з оплати поставленого Господарством товару несвоєчасно, перерахувавши позивачу 10.04.2023 року - 4 547 368,00 грн., 19.04.2023 року - 9 094 736,00 грн., 05.12.2023 року - 500 210,48 грн., 12.12.2023 року - 6 611 827,61 грн.

Зважаючи на викладені обставини, Господарство просило суд, зокрема, стягнути з відповідача 106 647,88 грн. 3 % річних та 5 589,33 грн. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми простроченого основного боргу відповідача у період з 14.04.2023 року по 12.12.2023 року.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд звертає увагу, що статтею 617 Цивільного кодексу України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, тоді як стаття 625 Цивільного кодексу України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

У той же час, як було зазначено вище, за умовами пункту 6.2 Договору покупець здійснює оплату за завантажений товар протягом 1 (одного) банківського дня в розмірі 86 % на розрахунковий рахунок постачальника з моменту отримання залізничної транспортної накладної. Решту 14 % покупець зобов`язується сплатити протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, прострочення боржника починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають, пеня та компенсаційні виплати підлягають нарахуванню та обчисленню окремо стосовно кожного з таких строків.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що проценти річні можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення наведених сум.

Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування 3 % річних було здійснено останнім всупереч вимог частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та із допущенням методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, а також без урахування дат здійснених відповідачем часткових оплат і дійсних строків виникнення обов`язку з оплати товару в розумінні положень пункту 6.2 Договору, що призвело до заявлення суми 3% річних у завищеному розмірі.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.05.2019 року в справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 року в справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 року в справах № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 року в справі № 910/1389/18 та інших.

Зважаючи на викладене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з Товариства на користь позивача (з урахуванням положень пункту 6.2 Договору і дат реєстрації відповідних податкових накладних та меж позовних вимог Господарства), за розрахунком суду є 104 199,24 грн., з яких: 425,14 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 2 568 261,17 грн. у період з 15.04.2023 року по 16.04.2023 року; 517,88 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 3 150 448,80 грн. у період з 17.04.2023 року по 18.04.2023 року; 200,96 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 2 445 031,07 грн. у період з 19.04.2023 року по 19.04.2023 року; 56,89 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 692 139,39 грн. у період з 21.04.2023 року по 21.04.2023 року; 4 840,31 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 4 206 458,19 грн. у період з 22.04.2023 року по 05.05.2023 року; 1 953,81 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 5 942 838,83 грн. у період з 06.05.2023 року по 09.05.2023 року; 92 943,62 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 7 112 038,09 грн. у період з 29.06.2023 року по 04.12.2023 року; 3 260,63 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 6 611 827,61 грн. у період з 06.12.2023 року по 11.12.2023 року.

Разом із тим, нарахована Господарством сума інфляційних втрат у розмірі 5 589,33 грн. не перевищує розрахованої судом суми вказаних компенсаційних виплат за дійсний період прострочення, у зв`язку з чим є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Отже, стягненню з Товариства на користь позивача підлягає 3 % річних у розмірі 104 199,24 грн. та інфляційні втрати в сумі 5 589,33 грн., у той час як у задоволенні вимог Господарства про стягнення з відповідача 2 448,64 грн. 3 % річних слід відмовити.

Також, зважаючи на неналежне виконання Товариством своїх зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути з покупця 1 475 224,92 грн. пені, нарахованої на відповідні суми боргу у період з 14.04.2023 року по 12.12.2023 року, з урахуванням здійснених відповідачем часткових погашень заборгованості.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Відповідно до пункту 7.3 Договору у разі невиконання будь-якою із сторін зобов`язань, визначених цим Договором, сторона, яка не виконує умови цього Договору, сплачує іншій стороні неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення в розмірі 0,5 % від суми несвоєчасно поставленого товару або суми несвоєчасної оплати за поставлений товар.

Разом із тим, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Слід зазначити, що за умовами пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.

За таких обставин, а також зважаючи, що карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, діяв до 01.07.2023 року, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 1 475 224,92 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору в силу допущених аналогічних методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, а також неправильні бази нарахування, з урахуванням сум і дат здійснених відповідачем оплат та приписів пункту 6.2 Договору і моменту реєстрації відповідних податкових накладних, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі.

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги положення пункту 6.2 Договору, дати реєстрації відповідних податкових накладних та межі позовних вимог Господарства, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з Товариства на користь позивача за вказані останнім періоди (з урахуванням встановлених судом дійсних дат виникнення прострочення відповідача по кожному взятому на себе зобов`язанню окремо, а також здійснених відповідачем погашень боргу), є 1 441 182,08 грн., з яких: 7 085,65 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 568 261,17 грн. у період з 15.04.2023 року по 16.04.2023 року; 8 631,37 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 3 150 448,80 грн. у період з 17.04.2023 року по 18.04.2023 року; 3 349,36 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 445 031,07 грн. у період з 19.04.2023 року по 19.04.2023 року; 948,14 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 692 139,39 грн. у період з 21.04.2023 року по 21.04.2023 року; 80 671,80 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 206 458,19 грн. у період з 22.04.2023 року по 05.05.2023 року; 32 563,50 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 5 942 838,83 грн. у період з 06.05.2023 року по 09.05.2023 року; 1 273 152,24 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 7 112 038,09 грн. у період з 29.06.2023 року по 04.12.2023 року; 34 780,02 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 6 611 827,61 грн. у період з 06.12.2023 року по 11.12.2023 року.

Отже, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з Товариства на користь Господарства, є 1 441 182,08 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 34 042,84 грн. пені слід відмовити.

Разом із тим, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву Товариство на підставі статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Означене клопотання відповідач мотивував тим, що він є експортером сільськогосподарської продукції, що поставляється в рамках Чорноморської Ініціативи з питань експорту зерна та пов`язаних продовольчих вантажів морським шляхом. З урахуванням тривалого блокування з боку російської федерації морських шляхів, що ведуть до портів України, експортна діяльність Товариства була ускладнена, що вплинуло на здатність останнього своєчасно здійснити оплату поставленого позивачем за Договором товару. Також, Товариство зазначало, що в Україні продовжує діяти воєнний стан, що впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

Крім того, відповідач вказував на те, що контрагенти останнього, зокрема нерезиденти за зовнішньоекономічними договором допускали прострочення взятих на себе зобов`язань, що також негативно вплинуло на можливість своєчасно розрахуватись з Господарством.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність завданих позивачу простроченням відповідача збитків, Товариство вказувало на наявність підстав для відмови позивачу в задоволенні вимог про стягненні з покупця пені.

З огляду на викладене, суд зазначає таке.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Суд зауважує, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).

Суд зауважує, що Договір був укладений між сторонами 03.04.2023 року, тобто під час тривалої дії воєнного стану, а тому відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарської діяльності у воєнний стан.

Як зазначив відповідач, обставинами, які мають істотне значення у цій справі, є дії російської федерації, що полягали у блокуванні зернового коридору та відмові у погодженні руху суден до/з морських територій України по гуманітарному коридору, встановленому у рамках зернової угоди, що в свою чергу повністю перешкоджає повноцінній господарській діяльності не тільки відповідача, але й безлічі інших підприємств. Ці обставини не залежать від волі відповідача, і він абсолютно позбавлений можливості вплинути на їх усунення.

Також, відповідач вважав за необхідне наголосити на соціальній значущості його підприємства. Адже, здійснюючи свою господарську діяльність, відповідач не лише забезпечує людей робочими місцями, а й сприяє розвитку економіки держави, зокрема зростанню валового внутрішнього продукту та створенню сприятливого економічного клімату внаслідок експорту сільськогосподарської продукції. Також, відповідач сплачував податки і збори, які стають джерелом доходу для державного бюджету і використовуються для фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань для потреб забезпечення оборони нашої країни під час війни, що на сьогодні є вкрай важливим та необхідним.

Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Втім, суд зауважує, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Разом із тим, відповідач не навів переконливих аргументів, як і не надав належних доказів на підтвердження прямого причинного зв`язку між порушенням російською федерацією Чорноморської зернової ініціативи та неналежним виконанням Товариством умов Договору. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості вчасно виконати свої зобов`язання за Договором за рахунок інших своїх активів.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав для зменшення суми пені, суд не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже відповідні обставини не є винятковим випадком в розумінні статті 233 Господарського процесуального кодексу України та не є підставою для зменшення належної до стягнення неустойки. Наявність заборгованості контрагентів перед відповідачем також не може бути визнана винятковим випадком та підставою для зменшення штрафних санкцій.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін та ненадання відповідачем належних доказів, які б підтверджували прямий зв`язок між порушенням росією Чорноморської зернової ініціативи та невиконанням відповідачем обов`язку з оплати товару, беручи до уваги, що обґрунтований розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за перерахунком суду, не є значним, не перевищує розумні межі, а також те, що відповідач сплатив суму основного боргу лише після ухвалення судом відповідного рішення, а не в добровільному порядку, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

При цьому, з положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), тоді як стягнення 3 % річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року в справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 року в справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 року в справі № 905/305/18.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності фактичного прострочення оплати поставленого йому товару за Договором чи сплати спірних сум пені та компенсаційних виплат.

Оскільки, як зазначалось вище, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.

Судовий збір, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог Товариства, покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Господарство до закінчення судових дебатів повідомило суд про наявність у нього наміру подати докази на підтвердження розміру понесених ним витрат на оплату професійної правничої допомоги у цій справі у встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України строк.

Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання у справі для вирішення питання про судові витрати Господарства на оплату професійної правничої допомоги.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 221, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" (01024, місто Київ, вулиця Круглоуніверситетська, будинок, 7, офіс 27; код ЄДРПОУ 40944008) на користь Фермерського господарства "Лада-СВА" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 30-Б, офіс 14; код ЄДРПОУ 40738425) 1 441 182 (один мільйон чотириста сорок одну тисячу сто вісімдесят дві) грн. 08 коп. пені, 104 199 (сто чотири тисячі сто дев`яносто дев`ять) грн. 24 коп. 3 % річних, 5 589 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. 33 коп. інфляційних втрат, а також 23 264 (двадцять три тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 56 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Призначити судове засідання для вирішення питання про витрати Фермерського господарства "Лада-СВА" на професійну правничу допомогу на 05.06.2024 року об 11:15 год. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-в, корпус Б, зал № 18.

6. Зобов`язати Фермерське господарство "Лада-СВА" протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду надати суду докази понесення ним заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.

7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 27.05.2024 року.

Суддя В.С. Ломака