Постанова

від 24.09.2024 по справі 910/685/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2024 р. Справа№ 910/685/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Козир Т.П.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 24.09.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 (повний текст складено 27.05.2024)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024

у справі № 910/685/24(суддя - Ломака В.С.)

за позовом Фермерського господарства "Лада-СВА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся"

про стягнення 1 587 462, 13 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Лада-СВА" (надалі - позивач, постачальник, Господарство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" (надалі - відповідач, покупець, Товариство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 1 587 462,13 грн, з яких: 1 475 224,92 грн - пеня, 5 589,33 грн - інфляційні втрати, 106 647,88 грн - 3 % річних, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 03.04.2023 року договору поставки сільськогосподарської продукції № 0304-1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на користь Фермерського господарства "Лада-СВА" 1 441 182, 08 грн пені, 104 199, 24 грн 3 % річних, 5 589, 33 грн інфляційних втрат, а також 23 264, 56 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 заяву Фермерського господарства "Лада-СВА" від 27.05.2024 року про розподіл судових витрат у справі № 910/685/24 задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на користь Фермерського господарства "Лада-СВА" 28 821, 87 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги. У задоволенні решти вимог заяви Фермерського господарства "Лада-СВА" від 27.05.2024 року про розподіл судових витрат у справі № 910/685/24 відмовити.

Не погоджуючись з вказаним рішенням та додатковим рішенням, 14.06.2024 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/685/24, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/685/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства "Лада-СВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" про стягнення заборгованості у розмірі 1 441 182, 08 грн пені, 104 199, 24 грн 3 % річних, 5 589, 33 грн інфляційних втрат - відмовити. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/685/24 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви Фермерського господарства "Лада-СВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" про розподіл судових витрат у справі № 910/685/24 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на користь Фермерського господарства "Лада-СВА" 28 821, 87 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги - відмовити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було досліджено доказів, які б підтверджували прямий зв?язок між порушенням росією Чорноморської зернової ініціативи та невиконанням відповідачем обов?язку з оплати товару, виходячи із практики Верховного Суду, під час нарахування пені або штрафу за прострочення виконання зобов?язання щодо своєчасної оплати відповідачем, тобто під час застосування господарсько-правової відповідальності, за наявності відповідних обставин на які скаржник не міг вплинути, останній може звільнятися від нарахування штрафних санкцій.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам, внаслідок яких скаржник зіштовхнувся з обмеженнями, які не дозволяють йому виконати свої фінансові зобов?язання перед позивачем вчасно та звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов?язання, з наведеного не зрозуміло яким чином судом було оцінено надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності. Адже, як вже було наголошено судом не було досліджено всіх доказів, зокрема тих, що були долучені скаржником до відзиву на позовну заяву позивача.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Скаржник зазначає, що з огляду на висновки Верховного Суду та з урахуванням того факту, що позивач жодними доказами не підтвердив понесення втрат та збитків у зв?язку з несвоєчасним виконанням скаржником договірних зобов?язань та з огляду на причини затримки розрахунків і факт визнання скаржником заявлених до нього позовних вимог, у суду першої інстанції були всі підстави для зменшення або взагалі не стягнення з скаржника штрафних санкцій заявлених позивачем. Однак, доводи, міркування, а також інші докази надані скаржником, які, на його думку, могли б вплинути на прийняття законного та обґрунтованого рішення, були безпідставно проігноровані судом першої інстанції.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача в частині компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 28 82,87 грн, залишив поза увагою той факт, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу є надмірним, необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Скаржник зазначає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу є надмірним. необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та правовим критеріям, визначеним ч. 4 ст. 126 ГПК України

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" вказує, що ані кількість витрачених годин, ні сума визначена в Акті щодо виконаних адвокатським бюро робіт не є співмірною зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, як того вимагає законодавство, та не в повному обсязі відповідають критерію «об?єктивного та співмірного обсягу наданої правничої допомоги», як то вимагають європейські принципи. Оскільки, представником позивача не надано належних доказів обсягу витраченого часу адвоката на надання послуг позивачу та розміру здійснених адвокатом витрат. суд першої інстанції зобов?язаний був відмовити позивачу у компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тарасенко К.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/685/24 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/685/24 24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

04.07.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 910/685/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/685/24. Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" адвоката Федорка Олександра Олександровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/685/24. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у режимі відеоконференції 24.07.2024.

24.07.2024 колегією суддів у судовому засіданні оголошено перерву у розгляді до 03.09.2024.

22.08.2024 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" адвоката Сільвановича Геннадія Борисовича до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про проведення засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Суддя Яковлєв М.Л. з 12.08.2024 по 30.08.2024 перебував у відпустці.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входила до складу суду, у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Яковлєв М.Л., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 прийнято справу № 910/685/24 до провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/685/24 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Яковлєв М.Л., Козир Т.П. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" адвоката Сільвановича Геннадія Борисовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/685/24 призначено в режимі відеоконференції на 24.09.2024.

У судове засідання, що відбулось 24.09.2024 з`явились представники позивача та відповідача, надали свої пояснення щодо суті спору та просили задовольнити вимоги викладені в їх процесуальних документах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.04.2023 року між Господарством та Товариством було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 0304-1 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити кукурудзу 3 класу врожаю 2022 року (надалі - Товар).

Означений Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

У пунктах 2.1, 2.2, 3.1 Договору сторони погодили кількість, якість та ціну Товару.

За умовами пункту 3.4 даної угоди остаточна узгоджена сторонами ціна Товару, отримана шляхом застосування розрахунків, зазначених у цьому Договорі, фіксується покупцем в бухгалтерській та податковій документації і після підписання представником покупця зміні не підлягає

Товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем з моменту його завантаження у місці, погодженому сторонами, та підписання сторонами видаткової накладної (пункт 5.1 Договору).

Згідно з пунктом 5.2 Договору товар передається постачальником покупцю в строк до 17.04.2023 року.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у Договорі або в рахунках-фактурах постачальника. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У пункті 6.2 Договору його сторони погодили, що покупець здійснює оплату за завантажений товар протягом 1 (одного) банківського дня в розмірі 86 % на розрахунковий рахунок постачальника з моменту отримання залізничної транспортної накладної. Решту 14 % покупець зобов`язується сплатити протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної.

За умовами пункту 10.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками кожної сторони та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін і діє до повного виконання ними прийнятих зобов`язань відповідно до Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято без будь-яких зауважень та заперечень товар на загальну суму 20 754 142,09 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками цих юридичних осіб видатковими накладними від 11.04.2023 року № 60 на суму 4 029 911,63 грн, від 13.04.2023 року № 61 на суму 4 265 006,01 грн, від 15.04.2023 року № 62 на суму 4 225 737,21 грн, від 17.04.2023 року № 66 на суму 4 147 070,02 грн та від 20.04.2023 року № 67 на суму 4 086 417,22 грн.

Однак, всупереч умовам Договору Товариство оплату вартості поставленого йому товару здійснило не у повному обсязі, перерахувавши позивачу грошові кошти у загальній сумі 13 642 104,00 грн, зокрема, 10.04.2023 року - 4 547 368,00 грн, 19.04.2023 року - 9 094 736,00 грн, та заборгувавши таким чином Господарству 7 112 038,09 грн.

Враховуючи наведені обставини, у серпні 2023 року Господарство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства заборгованості у вищевказаному розмірі.

Рішенням від 23.10.2023 року в справі № 910/12249/23 господарський суд міста Києва позовні вимоги Господарства задовольнив; стягнув з Товариства на користь позивача 7 112 038,09 грн основного боргу та 53 340,29 грн. витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою від 29.01.2024 року Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Товариства на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2023 року в справі № 910/12249/23 повернув без розгляду.

19.02.2024 року на виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року та додаткового рішення цього суду від 13.11.2023 року в справі № 910/12249/23, апеляційну скаргу на які повернуто ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 року, та які набрали законної сили 23.01.2024 року, господарський суд міста Києва видав відповідні накази.

Фермерське господарство "Лада-СВА" вказувало на те, що відповідач виконав вищевказане рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року в справі № 910/12249/23 у добровільному порядку, сплативши позивачу грошові кошти у загальному розмірі 7 112 038,09 грн, зокрема: 05.12.2023 року - 500 210,48 грн, 12.12.2023 року - 6 611 827,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що враховуючи неналежне виконання Товариством зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого товару позивачем нараховано 1 475 224,92 грн пені у період з 14.04.2023 року по 12.12.2023 року, а також 106 647,88 грн 3 % річних та 5 589,33 грн інфляційних втрат у період з 14.04.2023 року по 12.12.2023 року.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року в справі № 910/12249/23, яке у передбаченому законом порядку набрало законної сили, Господарство поставило, а відповідач - прийняв товар на загальну суму 20 754 142,09 грн. згідно з видатковими накладними від 11.04.2023 року № 60 на суму 4 029 911,63 грн, від 13.04.2023 року № 61 на суму 4 265 006,01 грн, від 15.04.2023 року № 62 на суму 4 225 737,21 грн, від 17.04.2023 року № 66 на суму 4 147 070,02 грн. та від 20.04.2023 року № 67 на суму 4 086 417,22 грн. Проте Товариство оплату вартості цього товару здійснило не у повному обсязі, заборгувавши Господарству грошові кошти у розмірі 7 112 038,09 грн, стягнуті у подальшому з відповідача на користь позивача рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року в справі № 910/12249/23.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем під час розгляду справи фактично не заперечувалося, що Товариство виконало свій обов`язок з оплати поставленого Господарством товару несвоєчасно, перерахувавши позивачу 10.04.2023 року - 4 547 368,00 грн, 19.04.2023 року - 9 094 736,00 грн, 05.12.2023 року - 500 210,48 грн, 12.12.2023 року - 6 611 827,61 грн.

Зважаючи на викладені обставини, Господарство просило суд, зокрема, стягнути з відповідача 106 647,88 грн 3 % річних та 5 589,33 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми простроченого основного боргу відповідача у період з 14.04.2023 року по 12.12.2023 року.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, статтею 617 Цивільного кодексу України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, тоді як стаття 625 Цивільного кодексу України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

У той же час, як було зазначено вище, за умовами пункту 6.2 Договору покупець здійснює оплату за завантажений товар протягом 1 (одного) банківського дня в розмірі 86 % на розрахунковий рахунок постачальника з моменту отримання залізничної транспортної накладної. Решту 14 % покупець зобов`язується сплатити протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, прострочення боржника починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають, пеня та компенсаційні виплати підлягають нарахуванню та обчисленню окремо стосовно кожного з таких строків.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що проценти річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення наведених сум.

Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування 3 % річних було здійснено останнім всупереч вимог частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та із допущенням методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, а також без урахування дат здійснених відповідачем часткових оплат і дійсних строків виникнення обов`язку з оплати товару в розумінні положень пункту 6.2 Договору, що призвело до заявлення суми 3% річних у завищеному розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.05.2019 року в справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 року в справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 року в справах № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 року в справі № 910/1389/18 та інших.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок суду першої інстанції та встановлено, що обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з Товариства на користь позивача (з урахуванням положень пункту 6.2 Договору і дат реєстрації відповідних податкових накладних та меж позовних вимог Господарства), за розрахунком суду є 104 199,24 грн, з яких:

425,14 грн - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 2 568 261,17 грн у період з 15.04.2023 року по 16.04.2023 року;

517,88 грн - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 3 150 448,80 грн у період з 17.04.2023 року по 18.04.2023 року;

200,96 грн - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 2 445 031,07 грн у період з 19.04.2023 року по 19.04.2023 року;

56,89 грн - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 692 139,39 грн у період з 21.04.2023 року по 21.04.2023 року;

4 840,31 грн - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 4 206 458,19 грн у період з 22.04.2023 року по 05.05.2023 року;

1 953,81 грн - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 5 942 838,83 грн. у період з 06.05.2023 року по 09.05.2023 року;

92 943,62 грн - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 7 112 038,09 грн у період з 29.06.2023 року по 04.12.2023 року;

3 260,63 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 6 611 827,61 грн у період з 06.12.2023 року по 11.12.2023 року.

В свою чергу, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що нарахована Фермерським господарством "Лада-СВА" сума інфляційних втрат у розмірі 5 589,33 грн не перевищує розрахованої судом суми вказаних компенсаційних виплат за дійсний період прострочення, у зв`язку з чим є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Отже, стягненню з Товариства на користь позивача підлягає 3 % річних у розмірі 104 199,24 грн та інфляційні втрати в сумі 5 589,33 грн, у той час як у задоволенні вимог Господарства про стягнення з відповідача 2 448,64 грн 3 % річних слід відмовити.

Також, зважаючи на неналежне виконання Товариством своїх зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути з покупця 1 475 224,92 грн пені, нарахованої на відповідні суми боргу у період з 14.04.2023 року по 12.12.2023 року, з урахуванням здійснених відповідачем часткових погашень заборгованості.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Відповідно до пункту 7.3 Договору у разі невиконання будь-якою із сторін зобов`язань, визначених цим Договором, сторона, яка не виконує умови цього Договору, сплачує іншій стороні неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення в розмірі 0,5 % від суми несвоєчасно поставленого товару або суми несвоєчасної оплати за поставлений товар.

Разом із тим, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Слід зазначити, що за умовами пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.

За таких обставин, а також зважаючи, що карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, діяв до 01.07.2023 року, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 1 475 224,92 грн, судом встановлено, що він не відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору в силу допущених аналогічних методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, а також неправильні бази нарахування, з урахуванням сум і дат здійснених відповідачем оплат та приписів пункту 6.2 Договору і моменту реєстрації відповідних податкових накладних, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі.

Так, за перерахунком суду першої інстанції перевіреного судом апеляційної інстанції встановлено, що сума яка підлягає стягненню з Товариства на користь позивача за вказані останнім періоди (з урахуванням встановлених судом дійсних дат виникнення прострочення відповідача по кожному взятому на себе зобов`язанню окремо, а також здійснених відповідачем погашень боргу), є 1 441 182,08 грн, з яких:

7 085,65 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 568 261,17 грн у період з 15.04.2023 року по 16.04.2023 року;

8 631,37 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 3 150 448,80 грн у період з 17.04.2023 року по 18.04.2023 року;

3 349,36 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 2 445 031,07 грн у період з 19.04.2023 року по 19.04.2023 року;

948,14 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 692 139,39 грн у період з 21.04.2023 року по 21.04.2023 року;

80 671,80 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 206 458,19 грн у період з 22.04.2023 року по 05.05.2023 року;

32 563,50 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 5 942 838,83 грн у період з 06.05.2023 року по 09.05.2023 року;

1 273 152,24 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 7 112 038,09 грн у період з 29.06.2023 року по 04.12.2023 року;

34 780,02 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 6 611 827,61 грн у період з 06.12.2023 року по 11.12.2023 року.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим та правомірним висновок суду першої інстанції, що обґрунтованою сумою пені, яка підлягає стягненню з Товариства на користь Господарства, є 1 441 182,08 грн, тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 34 042,84 грн пені слід відмовити.

Щодо доводів скаржника про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій на підставі статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України

Скаржник як в суді першої інстанції так і під час апеляційного провадження зазначав, що він є експортером сільськогосподарської продукції, що поставляється в рамках Чорноморської Ініціативи з питань експорту зерна та пов`язаних продовольчих вантажів морським шляхом. З урахуванням тривалого блокування з боку російської федерації морських шляхів, що ведуть до портів України, експортна діяльність Товариства була ускладнена, що вплинуло на здатність останнього своєчасно здійснити оплату поставленого позивачем за Договором товару. Також, Товариство зазначало, що в Україні продовжує діяти воєнний стан, що впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" звертає увагу на те, що контрагенти останнього, зокрема нерезиденти за зовнішньоекономічними договором допускали прострочення взятих на себе зобов`язань, що також негативно вплинуло на можливість своєчасно розрахуватись з Господарством.

Беручи до уваги відсутність завданих позивачу простроченням відповідача збитків, Товариство вказувало на наявність підстав для відмови позивачу в задоволенні вимог про стягненні з покупця пені.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Суд зауважує, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що Договір був укладений між сторонами 03.04.2023 року, тобто під час тривалої дії воєнного стану, а тому відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарської діяльності у воєнний стан.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" звертало увагу суду на те, що обставинами, які мають істотне значення у цій справі, є дії російської федерації, що полягали у блокуванні зернового коридору та відмові у погодженні руху суден до/з морських територій України по гуманітарному коридору, встановленому у рамках зернової угоди, що в свою чергу повністю перешкоджає повноцінній господарській діяльності не тільки відповідача, але й безлічі інших підприємств. Ці обставини не залежать від волі відповідача, і він абсолютно позбавлений можливості вплинути на їх усунення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" звертало увагу судів на соціальній значущості його підприємства. Адже, здійснюючи свою господарську діяльність, відповідач не лише забезпечує людей робочими місцями, а й сприяє розвитку економіки держави, зокрема зростанню валового внутрішнього продукту та створенню сприятливого економічного клімату внаслідок експорту сільськогосподарської продукції, сплачував податки і збори, які стають джерелом доходу для державного бюджету і використовуються для фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань для потреб забезпечення оборони нашої країни під час війни, що на сьогодні є вкрай важливим та необхідним.

Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Разом із тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" не наввело переконливих аргументів, як і не надало належних доказів на підтвердження прямого причинного зв`язку між порушенням російською федерацією Чорноморської зернової ініціативи та неналежним виконанням Товариством умов Договору. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості вчасно виконати свої зобов`язання за Договором за рахунок інших своїх активів.

Оцінюючи доводи скаржника, наведені в обґрунтування підстав для зменшення суми пені, судом першої інстанції правомірно відхилено посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже відповідні обставини не є винятковим випадком в розумінні статті 233 Господарського процесуального кодексу України та не є підставою для зменшення належної до стягнення неустойки. Наявність заборгованості контрагентів перед відповідачем також не може бути визнана винятковим випадком та підставою для зменшення штрафних санкцій.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін та ненадання відповідачем належних доказів, які б підтверджували прямий зв`язок між порушенням росією Чорноморської зернової ініціативи та невиконанням відповідачем обов`язку з оплати товару, беручи до уваги, що обґрунтований розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за перерахунком суду, не є значним, не перевищує розумні межі, а також те, що відповідач сплатив суму основного боргу лише після ухвалення судом відповідного рішення, а не в добровільному порядку, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

При цьому, з положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), тоді як стягнення 3 % річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року в справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 року в справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 року в справі № 905/305/18.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності фактичного прострочення оплати поставленого йому товару за Договором чи сплати спірних сум пені та компенсаційних виплат.

Оскільки, як зазначалось вище, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.

Судовий збір, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог Товариства, покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Фермерське господарство "Лада-СВА" у позовній заяві Господарство вказало, що попередній (орієнтовний) розмір його витрат на оплату професійної правничої допомоги в даній справі складає 60 000,00 грн.

Рішенням від 22.05.2024 року господарський суд міста Києва частково задовольнив вимоги Господарства та стягнув з Товариство на користь позивача 1 441 182,08 грн пені, 104 199,24 грн 3 % річних, 5 589,33 грн інфляційних втрат, а також 23 264,56 грн витрат по сплаті судового збору, у задоволенні решти вимог позивача суд першої інстанції відмовив.

28.05.2024 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення в справі № 910/685/24, в якій останній просив суд стягнути з Товариства на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 54 000,00 грн. До наведеної заяви позивач долучив копію укладеного між ним та Адвокатським бюро "Пономаренко Вдовенко" договору про надання правничої допомоги адвокатським бюро від 14.07.2023 року № 15/07 разом із додатковою угодою від 02.01.2024 року № 2 та додатком до цього правочину, акту приймання-передачі наданих послуг № 3873 на суму 54 000,00 грн, платіжної інструкції від 09.04.2024 року № 451 на суму 54 000,00 грн.

28.05.2024 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив суд зменшити розмір витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги в даній справі з огляду, зокрема, на те, що включені Господарством до розрахунку послуги адвоката з правового аналізу, підготовки та погодження правової позиції, консультування та роз`яснення, підготовки та подання позовної заяви з додатками до суду включають в себе єдиний процес складання позовної заяви. Товариство також вказало, що ані кількість витрачених годин, ані сума, визначена в акті щодо виконаних адвокатським бюро робіт, не є співмірною зі складністю справи та обсягом виконаних робіт та не в повному обсязі відповідають критерію об`єктивного та співмірного обсягу наданої правничої допомоги.

Відповідно до приписів статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі та в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як було зазначено вище, у позовній заяві Господарство вказувало, що попередній (орієнтовний) розрахунок його витрат на професійну правничу допомогу в даній справі становить 60 000,00 грн.

Разом із тим, у заяві від 27.05.2024 року позивач просив суд стягнути з відповідача понесені Господарством витрати на оплату професійної правничої допомоги в справі № 910/685/24 у розмірі 54 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За умовами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат Фермерського господарства "Лада-СВА" на оплату послуг адвоката в сумі 54 000,00 грн позивачем до матеріалів справи долучено, зокрема, копію укладеного між ним (клієнт) та Адвокатським бюро "Пономаренко Вдовенко" (Бюро) договору (з додатком № 1) про надання правничої допомоги адвокатським бюро від 14.07.2023 року № 15/07 (далі - Договір), за змістом якого Бюро зобов`язалося надати правничу допомогу та здійснити представництво й захист інтересів клієнта в усіх державних органах і установах, у тому числі у судових інстанціях всіх рівнів і ланок тощо, з усіма правами, що надані клієнту та його адвокату згідно законодавства України.

Згідно з пунктом 4.1 Договору обсяг правничої допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Загальна вартість гонорару в межах доручення, передбаченого даним Договором, зазначається в акті наданих послуг із надання правничої допомоги із розрахунку:

- 3 500,00 грн за 1 годину роботи Бюро (адвоката Бюро) в робочі дні з 9:00 до 18:00;

- 6 000,00 грн за 1 годину роботи Бюро (адвоката Бюро) в святкові та неробочі дні, а також в робочі дні з 18:00 до 09:00.

Відповідно до пункту 4.4 Договору при наданні правничої допомоги із представництва адвокатами Бюро клієнта у судових спорах, сторонами укладається додаткова угода до Договору і закріплюється вартість процесуального представництва з урахуванням пункту 4.1 Договору, та розмір гонорару при завершенні судового процесу та отримання рішення суду, яке вступило в законну силу.

Додатковою угодою від 02.01.2024 року № 2 Бюро та Господарство погодили, що за дорученням клієнта Бюро зобов`язується надати правову допомогу щодо захисту інтересів клієнта у судовому спорі, що пов`язаний зі стягненням з Товариства неустойки, інфляційних збитків та 3 % річних у зв`язку з неналежним виконання зобов`язань за договором № 0304-1 поставки сільськогосподарської продукції від 03.04.2023 року.

Умовами пунктів 3.1-3.2, 3.5 цієї додаткової угоди передбачено, що за надання правничої допомоги клієнт сплачує Бюро гонорар. Гонорар розраховується виходячи з часу, витраченого Бюро на надання клієнту правничої допомоги та погоджується сторонами за змістом розрахунку та акту приймання-передачі наданих послуг. Оплата участі у судовому засіданні складає 3 000,00 грн.

Відповідно до змісту підписаного між позивачем та Бюро акту приймання-передачі наданих послуг № 3873 до Договору, Бюро надало клієнту наступну правничу допомогу на загальну суму 54 000,00 грн:

- правовий аналіз (тривалістю 3 години загальною вартістю 10 500,00 грн);

- підготовка та погодження правової позиції (тривалістю 2 години загальною вартістю 7 000,00 грн);

- консультування та роз`яснення (тривалістю 1 година загальною вартістю 3 500,00 грн);

- підготовка позовної заяви з додатками (тривалістю 5 годин загальною вартістю 17 500,00 грн);

- подання позову до суду (тривалістю 1 година загальною вартістю 3 500,00 грн);

- захист інтересів в судовому засіданні 13.02.2024 року (вартістю 3 000,00 грн);

- захист інтересів в судовому засіданні 20.03.2024 року (вартістю 3 000,00 грн);

- захист інтересів в судовому засіданні 24.04.2024 року (вартістю 3 000,00 грн);

- захист інтересів в судовому засіданні 22.05.2024 року (вартістю 3 000,00 грн).

Аналогічні за змістом види послуг, їх тривалість та час були зазначені Бюро в наданому суду розрахунку витрат на правничу допомогу до Договору, складеному 27.05.2024 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач оплатив надані йому Бюро послуги за Договором відповідно до платіжної інструкції від 09.04.2024 року № 451 на загальну суму 54 000 ,00 грн.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про необґрунтованість вимог позивача про розподіл судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в частині витрат на правовий аналіз, підготовку та погодження правової позиції, консультування та роз`яснення, а також подання позову до суду (загальною тривалістю 7 годин вартістю 24 500,00 грн), оскільки наведені послуги фактично дублюють та охоплюються підготовкою позовної заяви з додатками (на що адвокатом витрачено 5 годин). Більше того, окремо визначені послуги із подання позовної заяви до суду не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтею 1 та статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Суд констатує, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Так, скаржник заперечуючи проти розміру витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги в даній справі з огляду, зокрема, на те, що ані кількість витрачених годин, ані сума, визначена в акті щодо виконаних адвокатським бюро робіт, не є співмірною зі складністю справи та обсягом виконаних робіт та не в повному обсязі відповідають критерію об`єктивного та співмірного обсягу наданої правничої допомоги.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Відтак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в даній справі судом також враховано вищенаведені приписи.

Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету (яким є стягнення штрафних санкцій та компенсаційних виплат, нарахованих на заборгованість, стягнуту з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на користь Фермерського господарства "Лада-СВА" рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2023 року в справі № 910/12249/23) та підстав позовних вимог у даній справі, ціни позову, оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги мотиви клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на послуги адвоката і те, що заявлений Господарством до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не повністю відповідає критеріям обґрунтованості, а також розумності, співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог Господарства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 28 821,87 грн.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог Фермерського господарства "Лада-СВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" щодо стягнення 1 441 182, 08 грн пені, 104 199, 24 грн 3 % річних, 5 589, 33 грн інфляційних втрат, 28 821,87 грн витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/685/24 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/685/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/685/24 - залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/685/24 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся".

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 02.10.2024

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Т.П. Козир

М.Л. Яковлєв