Рішення

від 22.04.2024 по справі 915/544/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року Справа № 915/544/22

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.

при секретарі судового засідання Шараєвої М.В.,

за участю представників учасників справи

від позивача: Вірченко І.П.

від відповідача: Бортик Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54020, м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18, ідентифікаційний код 30083966, е-mail: kanc@ntec.mk.ua)

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" (54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 1; ідентифікаційний код 01273160, е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1)

про: стягнення 1110702,41 грн

У С Т А Н О В И В:

15.11.2022 Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 09-01/974 від 08.11.2022 (вх. № 5466/22), в якій просить суд стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" заборгованість на загальну суму 1110702,41 грн, яка складається з основного боргу в розмірі 515523,38 грн, 3% річних у розмірі 10258,71 грн, інфляційних втрат у розмірі 69396,95 грн, пені в розмірі 515523,38 грн, а також судові витрати в розмірі 16660,54 грн.

Ухвалою суду від 21.11.2022 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

На виконання вимог ухвали суду від 21.11.2022 щодо усунення недоліків позовної заяви, до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків № 09-01/791 від 06.12.2022 (вх. № 6228/22 від 12.12.2022).

У зв`язку з усуненням позивачем виявлених судом недоліків, ухвалою суду від 15.12.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.01.2023 о 10:00.

Ухвалою суду від 12.01.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 16 лютого 2023 року о 10:00.

15.02.2023 від відповідача до суду надійшла заява № 15/02 від 15.02.2023 (вх. №1830/23), в якій товариство просить відкласти підготовче засідання, надати його представнику для ознайомлення матеріали справи та продовжити строк на подання відзиву на позовну заяву строком на 10 днів.

Ухвалою суду від 16.02.2023 продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на 10 днів; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 16 березня 2023 року о 10:00.

02.03.2023 від відповідача до суду надійшов відзив, в якому він проти позову заперечує, зазначаючи про те, що: 1) договір про постачання теплової енергії за №3393 від 01.10.2015 є припиненим у зв`язку з направленням відповідачем листів від 05.12.2019 вих. №2376 та 11.12.2019 вих.№2420 про розірвання вказаного договору, також позивача повідомлялось про відокремлення (відключення); 2) станом на 23.02.2023 власником частини адмінбудівлі по вул. В.Чорновола, 1/1 є Державна податкова служба України (дата державної реєстрації 19.08.2021) та у зв`язку з реорганізацією юр. особи відповідача та виділу нової юридичної особи ТОВ "НДСК-2" право власності на вказане майно перейшло до нового власника та згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по вул. В.Чорновола, 1 (вул. Гмирьова, 1) ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" не зареєстровано; 3) надані позивачем копії нарядів на підключення свідчать про підключення до систем опалення 09.11.2020 та 18.11.2021 саме абонента Головного управління ДПС у Миколаївській області за адресою вул. Чорновола 1/1; 4) надані рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії не можуть вважатись доказами підтвердження постачання відповідачу теплової енергії у гарячій воді, оскільки обсяг постачання такої теплової енергії обліковувався не за даними приладів комерційного обліку, а на підставі розрахункового методу, обсяг якого був визначений у додатку №1/1 до договору; 5) відповідачем не надано доказів, які б підтверджували готовність об`єкта споживача до опалювального періоду, тому відсутність акту про готовність до опалювального періоду унеможливлює постачання теплової енергії споживачеві у розумінні Правил користування тепловою енергією.

14.03.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зауважує, що ним неодноразово повідомлялось відповідачеві про пролонгацію договору та неможливості його розірвання у випадку продовження отримання послуг №10-01/1981 від 28.12.2019. Більше того, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2021 у справі №915/418/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021, з відповідача на користь позивача було стягнуто борг за опалення з листопада 2020 року по лютий 2021 року включно за користування тим самим приміщенням, тому обставини пролонгації та дії договору в силу норм ст. 82 ГПК України позивачем вдруге не доводяться. Щодо зміни адреси та переходу права власності до іншого користувача - ТОВ "НДСК-2", позивач зазначає, що йому не повідомлялись про дані обставини та не надавались копії технічного паспорту. Наданий відповідачем акт прийому-передачі майна складений у простій письмовій формі та не являється класичним правочином з оплатного відчуження майна, а у підставах для переходу права власності не визначено відомостей про такий перехід на підставі оплатного правочину. Перереєстрація права власності на спірне майно підлягає держаній реєстрації, натомість відповідачем не надано свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що видається державним реєстратором та підтверджує юридичний факт виникнення права власності на нерухоме майно. Також позивачем надано суду копії актів готовності до опалювального сезону 2020-2021 та 2021-2022, які підписані представниками позивача та представником балансоутримувача - ГУ ДПС у Миколаївській області.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 09:06 до 10:37 у Миколаївській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Миколаївська область"), судове засідання у справі 16.03.2023 не відбулось та ухвалою суду від 16.03.2023 було визначено іншу дату підготовчого засідання - 30.03.2023 о 10:00.

28.03.2023 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він зауважує, що посилання на факт доведення дії договору від 01.10.2015 №3393 судовим рішенням у справі №915/418/21 є хибними, оскільки предметом розгляду у даній справі були вимоги щодо стягнення боргу та судами не встановлювався факт розірвання або чинності договору за період постачання теплової енергії у період з березня 2021 року по серпень 2022 року. Так само відповідач зауважує на відсутності у нього обов`язку подавати позивачу будь-які документи, що стосуються зміни адреси та власника об`єкта теплопостачання з огляду на те, що строк дії спірного договору закінчився після 01.10.2020 та інших правовідносин між сторонами не існує. Щодо переходу права власності відповідач наполягає на тому, що надані ним документи є належними доказами на підтвердження здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іншою юридичної особою. Окрім цього, відповідач заперечує проти прийняття нових доказів - актів готовності до опалювального періоду 2020-2021 та 2021-2022, оскільки в силу норм ст.80 ГПК України вказані документи мали бути додані до позовної заяви та позивач не обґрунтував суду неможливість їх подання раніше.

30.03.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 02.05.2023 о 10:00.

Ухвалою суду від 02.05.2023, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01 червня 2023 року об 11:00.

01.06.2023 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 18.08.2023 судове засідання з розгляду справи по суті було призначено на 05.10.2023 о 13:00.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що у період часу визначеного судом для проведення розгляду справи, зокрема, у період з 13:42 до 14:22 у Миколаївській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 05.10.2023 не відбулось та ухвалою суду від 18.10.2023 судове засідання було призначено на 23.11.2023 о 13:30.

Судове засідання, призначене на 23.11.2023 не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 16.04.2024 учасників справи було повідомлено, що судове засідання з розгляду справи призначено на 22.04.2024 об 11 год.00 хв.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив суд його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Відповідно до змісту статті 240 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), 22.04.2024 за результатами розгляду даної справи, судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

01.10.2015 за №3393 між Публічним акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль", як енергопостачальною організацією, та Товариством з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат", як споживачем, був укладений договір про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (розділ 1 Договору).

Згідно з умовами п. 2.1 Договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби:

- опалення та вентиляцію в період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання потягом року;

- кондиціювання повітря.

До обов`язків енергопостачальної організації відноситься, зокрема, забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з Договором (п. 4.2.1 Договору).

Облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, у разі відсутності розрахунковим способом (п. 5.1 Договору).

У відповідності до п. 5.3 Договору, споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до договору.

Згідно з п. 5.4 Договору, при відсутності приладів обліку або виході їх з ладу кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається енергопостачальною організацією, розрахунковим способом.

Пунктами 6.2 та 6.3 Договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за 20 днів до початку розрахункового періоду оплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Згідно з умовами п. 6.6 Договору, споживачу щомісяця направляється акт прийому-передачі теплової енергії в гарячій воді (за формою Додатка №3) за попередній місяць. Споживач зобов`язаний протягом п`яти календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу Енергопостачальної організації. У випадку відсутності протягом п`яти днів мотивованого відмовлення від підписання або неповернення підписаного екземпляра Енергопостачальній організації, акт прийому-передачі теплової енергії у гарячій воді вважається прийнятим Споживачем.

Сторонами погоджено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2016; Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 9.1, 9.4 Договору).

Додатком №1 до Договору є дані про об`єкти теплопоспоживання ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат", відповідно до яких об`єкти теплоспоживання відповідача перебувають за адресою: вул. Гмирьова, 1 та мають теплову навантаженість на опалення 0,0680 Гкал/год, річна кількість теплової енергії 142,961 Гкал.

У Додатку 1/1 до Договору обсяги постачання теплової енергії споживачу зазначено, що енергопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію в гарячій воді для теплопостачання будинку, розташованого по вул. Гмирьова, 1 (офіс), в межах 142,961 Гкал/рік з максимальним тепловим навантаженням 0,0680 Гкал/год., зокрема на опалення 0,0680 Гкал/год.

Дата зняття споживачем показань приладів обліку 20-те число поточного місяця; подання звіту енергопостачальній організації не пізніше 25-го числа (п. 3 Додатку 1/1 до Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив до об`єкту - будинку, по вул.Гмирьова,1 теплову енергію за опалювальний сезон 2021-2022 за період з березня 2021 року по серпень 2022 року включно на загальну суму 515523,38 грн.

Нарахування позивачем вартості поставленої теплової енергії здійснювалась з урахуванням умов Договору, а також рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №984 від 13.10.2021 "Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ" та постанови КМУ №1209 від 10.11.2021 "Деякі питання нарахування (визначення) плати за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у зв`язку зі зміною ціни природного газу".

Відповідачу були направлені відповідні акти приймання-передачі теплової енергії, які останнім не були ані підписані та повернуті позивачу, ані на них не було складено обґрунтованої відмови від підписання.

Фактична несплата відповідачем вартості поставленої позивачем теплової енергії за умовами договору від 01.10.2015 №3393 стала підставою для звернення останнього до господарського суду з даним позовом.

За положеннями ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки (ст. 626 ЦК України).

Щодо обставин дії укладеного між сторонами договору, господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідач наполягає на припиненні дії договору, зазначаючи при цьому дату припинення такої дії 01.10.2020, посилаючись при цьому на листи від 05.12.2019 та від 11.12.2019 про розірвання договору.

Обставини щодо відмови відповідача від договору за вказаними листами досліджувались судовою колегією Південно-західного апеляційного господарського суду при розгляді апеляційної скарги відповідача на рішення суду від 14.07.2021 у справі №915/418/21 та судом визнано таке посилання безпідставним з огляду на те, що повідомити позивача про намір розірвати договір відповідач в силу умов п. 9.4 Договору мав письмово у строк до 01.09.2019, чого зроблено не було. З огляду на вказане, посилання відповідача на розірвання договору в силу повідомлення листами від 05.12.2019 та від 11.12.2019 було визнано безпідставним, а договір - пролонгованим.

При розгляді даної справи відповідач не надав суду будь-яких інших листів, поданих позивачу з дотриманням строків, визначених умовами п. 9.4 Договору, тому твердження відповідача щодо розірвання договору постачання теплової енергії від 01.10.2015 №3393 спростовуються матеріалами справи.

Так само, щодо посилання відповідача на те, що нежитлове приміщення за адресою: м. Миколаїв, вул. В.Чорновола, 1, було відокремлено (відключено) від централізованого опалення ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" шляхом демонтажу радіаторів опалення шляхом встановлення "байпасу" у квітні 2020 року, відключення відбулось на підставі наказу генерального директора ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" від 20.04.2020 №14/4, суд зазначає наступне.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.01.2017 року №2189-VIII заборонено здійснювати відключення окремих споживачів у будівлі. Відключення можливе лише за наявності технічної можливості та якщо усі споживачі, що розташовані у будівлі 100% письмово погоджуються на відключення. Технічна можливість відключення визначається комісією та органами місцевого самоврядування.

Отже, законодавчо закріплено, що відключення від мереж централізованого опалення підлягають лише окремі будівлі в цілому, а відключення окремих приміщень у будівлі чинним законодавством не передбачено.

Суд звертає увагу відповідача, що власник нежитлового приміщення не має права самовільно здійснювати відключення від мереж централізованого теплопостачання, а самовільне відключення від мереж централізованого теплопостачання не є підставою для звільнення від сплати за теплову енергію.

При цьому, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що приміщення, розташовані по вул.Гмирьова,1, на опалення яких позивач виставляє рахунки відповідачу, мають інших власників, а саме - частина адмін.будівлі по вул Гмирьова (Вячеслава Чорновола),1 площею 1095,5 кв.м. належить на праві власності Державній податковій службі України (дата державної реєстрації права власності 19.08.2021) та частина вказаної будівлі у розмірі, що залишився (2913,5- 1095,5=1818 кв.м.) з 16.07.2019 належить на праві власності ТОВ "НДСК-2".

ТОВ "НДСК-2", як юридична особа, утворилась внаслідок виділу з ТДВ "Миколаївський домобудівний комбінат".

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 109 ЦК України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи власниками нерухомого майна по вул. Гмирьова 1 є інші юридичні особи - Державна податкова служба України та ТОВ "НДСК-2".

Право власності вказаними особами набуто після укладання договору постачання теплової енергії від 01.10.2015 №3393, в т.ч. у спірний період оплати за постачання теплової енергії в гарячій воді.

Господарський суд погоджується з твердженням позивача щодо невиконання відповідачем обов`язку повідомити про зміну власника будівлі, оскільки такий обов`язок передбачений умовами п.3.1.1 Договору, однак таке несповіщення не тягне за собою обов`язку оплати відповідачем повної вартості опалення нерухомого майна.

З урахуванням умов п.7.2.3 Договору, такі дії відповідача можуть потягнути за собою відповідальність у вигляді штрафу.

З огляду на те, що право власності на нерухоме майно за ТОВ "НДСК-2" відбулось 16.07.2019, саме у відповідача виник обов`язок повідомити позивача про зміну власника майна та внесення відповідних змін до договору або припинення його дії.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач виконав свій обов`язок, та повідомив позивача про зміну власника нерухомого майна.

При прийнятті рішення, судом враховано наступне.

Статтею 329 ЦК України передбачено, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

В силу приписів ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

Згідно з приписами п.3 Правил користування тепловою енергією, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

З огляду на вказане, саме власники нерухомого майна несуть тягар з утримання належного їм майна, в т.ч. з оплати комунальних послуг для обслуговування та експлуатації цього майна.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що договір про постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2015 №3393 був укладений з відповідачем, як зі споживачем теплової енергії.

Відповідач вважався споживачем теплової енергії нежитлової будівлі по вул. Гмирьова, 1, на підставі володіння цим майном на праві власності, на підтвердження чого позивачем була надана суду копія свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю по вул.Гмирьова,1.

Натомість, з наданих відповідачем документів вбачається, що з липня 2019 року та серпня 2021 року фактично власниками нежитлової будівлі є інші юридичні особи - ДПС України та ТОВ "НДСК-2".

Тобто на момент опалювального сезону 2021-2022 фактично споживачами теплової енергії у нежитловій будівлі по вул. Гмирьова,1 (В`ячеслава Чорновола)

Судом також враховано, що наявні в матеріалах справи наряди на підключення та припинення опалення у опалювальному сезоні 2021-2022 підписані іншою юридичною особою - ГУ ДПС у Миколаївській області, що свідчить про обізнаність позивача щодо інших фактичних користувачів нежитловою будівлею по вул. Гмирьова,1.

Таким чином, в період опалювального сезону 2021-2022 фактичними власниками нежитлового приміщення по вул. Гмирьова (Вячеслава Чорновола),1 були ДПС України та ТОВ "НДСК-2".

Згідно з поясненнями представника позивача теплові мережі у приміщенні спільні, розмежування теплових мереж та, відповідно, розподілу обліку споживання теплової енергії між різними користувачами здійснено не було.

Будь-яких документальних доказів щодо того, що відповідач є споживачем теплової енергії у нежитловому приміщенні по вул.Гмирьова (Вячеслава Чорновола), 1 - договору оренди, свідоцтва про право власності, тощо, позивачем суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, наданий позивачем договір про постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2015 №3393, не може вважатись доказом того, що відповідач є фактичним споживачем теплової енергії у спірній будівлі, і, відповідно, мати обов`язок оплачувати таку теплову енергію.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини переходу права власності на нежитлову будівлю по вул.Гмирьова,1, у спірний період опалювального сезону до двох інших юридичних осіб, вартість відповідного постачання теплової енергії у гарячій воді мають відшкодовувати саме власники нерухомого майна.

З огляду на це, позивачем має бути вирішене питання щодо здійснення перерахунку вартості поставленої теплової енергії усім власникам нерухомого майна з урахуванням площі та дати набуття права власності.

Вказані обставини не можуть бути встановлені в межах цієї справи.

Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.

Підсумовуючи вищевикладене, правові підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача вартості постачання теплової енергії до об`єкту - нежитлового приміщення, власником або користувачем, і, відповідно, споживачем поставленої теплової енергії, якого відповідач не являється - відсутні.

Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, в даному випадку, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 24.05.2024.

Суддя В.С. Адаховська