Постанова

від 09.10.2024 по справі 915/544/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/544/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;

Від Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" не з`явився;

Від Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" Бортик Р.О.;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 (повний текст складено 24.05.2024)

по справі №915/544/22

за позовом Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат"

про стягнення 1 110 702,41 грн,(суддя першої інстанції: В.С. Адаховська, дата та місце прийняття ухвали: 22.04.2024 Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14),

У листопаді 2022 року Приватне акціонерне товариство Миколаївська теплоелектроцентраль звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, у якій просило суд стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Миколаївський домобудівельний комбінат заборгованість на загальну суму 1110702,41 грн., яка складається з основного боргу в розмірі 515523,38 грн., 3% річних у розмірі 10258,71 грн., інфляційних втрат у розмірі 69396,95 грн., пені в розмірі 515523,38 грн., а також судові витрати в розмірі 16660,54 грн.

В обґрунтування позову заявник посилався на невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору №3393 від 01.10.2015 в частині повної та своєчасної оплати поставленої позивачем теплової енергії за період з березня 2021 по серпень 2022 включно.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 у задоволенні позовної заяви відмовлено в повному обсязі.

У своєму рішенні суд зазначав, що з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що приміщення, розташовані по вул. Гмирьова, 1, на опалення яких позивач виставляє рахунки відповідачу, мають інших власників, а саме частина адмін. будівлі по вул. Гмирьова (В`ячеслава Чорновола),1 площею 1095,5 кв.м. належить на праві власності Державній податковій службі України (дата державної реєстрації права власності 19.08.2021) та частина вказаної будівлі у розмірі, що залишився (2913,5 1095,5=1818 кв.м.) з 16.07.2019 належить на праві власності ТОВ НДСК-2 (як юридична особа ТОВ НДСК-2 утворилась внаслідок виділу з ТДВ Миколаївський домобудівний комбінат).

А отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача вартості постачання теплової енергії до об`єкту нежитлового приміщення, власником або користувачем, і, відповідно, споживачем поставленої теплової енергії, якого відповідач не являється.

Не погодившись з таким рішенням, Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у який просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На переконання заявника, оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим в зв`язку з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також вважає, що дане рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування рішення у справі.

Апелянт стверджує, що в опалювальний період 2021 2022 років позивачем постачалась відповідачу теплова енергія в гарячій воді з метою теплозабезпечення приміщень, які знаходяться в м. Миколаєві за адресою: вул. Гмирьова, 1 - відповідно до Додатку №1, 1/1 до Договору, що підтверджується нарядом на підключення до централізованої системи опалення.

За період з березня 2021 року по серпень 2022 року включно відповідачу поставлено теплову енергію на суму 530 523,38 грн., яку відповідач оплатив частково у розмірі 15 000, 00 грн. Тому, на переконання заявника, основний борг відповідача за теплову енергію спожиту в період з березня 2021 року по серпень 2022 року включно складає 515 523,38 грн.

З огляду на зазначене, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 69 396,95 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2021 року по серпень 2022 року включно та 10 258,71 грн. 3% річних за період з 12.03.2021 по 08.09.2022.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до ст. 25 Закону України Про теплопостачання, у разі несвоєчасної сплати платежів за спожиту теплову енергію споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. Згідно з п. 7.2.2 Договору, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію відповідач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 1% належної до сплати суми за кожен день прострочення, на підставі Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій №686-XIV від 20.05.1999 стягненню також підлягає 515 523,38 грн пені.

Апелянт у своїй скарзі посилається на рішення Господарського суду Миколаївської області по справі №915/418/21 від 14.07.2021, яким стягнуто заборгованість з того самого відповідача (період стягнення з листопада 2020 року по лютий 2021 року, приміщення теж саме, споживач той же). Питання чинності договору та власності було вирішено. Крім того, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 по справі №915/418/21 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Миколаївський домобудівельний комбінат залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2021 у справі №915/418/21 - без змін.

Заявник у своїй скарзі також звертає увагу суду, що питання щодо припинення споживання відповідачем теплової енергії регулюється Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019 Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води. Відповідач, в свою чергу, відповідно до цього Порядку, не надав позивачу документи (акт про відключення приміщення від централізованого опалення) щодо відключення нежитлових приміщень від опалення.

Крім того, в нарядах на підключення будинку до опалення від 09.11.2021 та від 18.11.2021 споживачем зазначено відповідача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 відкрито апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/544/22.

26.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає, що рішення Господарського районного суду Миколаївської області від 22.04.2024 по справі №915/544/22 є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" - без задоволення.

02.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/544/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 по справі №915/544/22 призначено на 20.08.2024 року о 14-30 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.

05.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, 05.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 задоволено клопотання Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/544/22 поза межами приміщення суду.

20.08.2024 у судове засідання, представники учасники справи не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 по справі №915/544/22 до 02.09.2024.

28.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2024 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/544/22 поза межами приміщення суду; розгляд справи призначено на 02.09.2024 об 11-30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

В судове засідання 02.09.2024, яке проводилось в режимі відеоконференції з`явились представники позивача та відповідача, які підтримали доводи та заперечення викладені ними письмово.

В судовому засіданні 02.09.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 09.10.2024.

В судове засідання 09.10.2024 з`явився представник відповідача, представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2015 між Публічним акціонерним товариством Миколаївська теплоелектроцентраль, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Миколаївська теплоелектроцентраль, як енергопостачальною організацією, та Товариством з додатковою відповідальністю Миколаївський домобудівельний комбінат, як споживачем, був укладений Договір №3393 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі Договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (розділ 1 Договору).

Згідно з умовами п. 2.1 Договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з Додатком 1 до цього Договору у вигляді гарячої води на такі потреби:

- опалення та вентиляцію в період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання потягом року;

- кондиціювання повітря.

Згідно п.3.1.1. Договору споживач зобов`язується сповіщати енергопостачальну організацію про зміну власного найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів тощо, а також про зміну користувачів приміщень та теплових мереж споживача (субспоживачів) не пізніше 5 днів з моменту настання зазначених подій.

Відповідно до п. 4.2.1 Договору до обов`язків енергопостачальної організації відноситься, зокрема, забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з Договором.

Облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, у разі відсутності розрахунковим способом (п. 5.1 Договору).

У відповідності до п. 5.3 Договору, споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в Додатку 1 до Договору.

Згідно з п. 5.4 Договору, при відсутності приладів обліку або виході їх з ладу кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається енергопостачальною організацією, розрахунковим способом.

Пунктами 6.2 та 6.3 Договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за 20 днів до початку розрахункового періоду оплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в Договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Відповідно до умов п. 6.6 Договору, споживачу щомісяця направляється акт прийому-передачі теплової енергії в гарячій воді (за формою Додатка №3) за попередній місяць. Споживач зобов`язаний протягом п`яти календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу Енергопостачальної організації. У випадку відсутності протягом п`яти днів мотивованого відмовлення від підписання або неповернення підписаного екземпляра Енергопостачальній організації, акт прийому-передачі теплової енергії у гарячій воді вважається прийнятим споживачем.

Сторонами погоджено, що Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2016; Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 9.1, 9.4 Договору).

Додатком №1 до Договору є дані про об`єкти теплопоспоживання ТДВ Миколаївський домобудівельний комбінат, відповідно до яких об`єкти теплоспоживання відповідача перебувають за адресою: вул. Гмирьова, 1 та мають теплову навантаженість на опалення 0,0680 Гкал/год, річна кількість теплової енергії 142,961 Гкал.

У Додатку №1/1 до Договору обсяги постачання теплової енергії споживачу зазначено, що енергопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію в гарячій воді для теплопостачання будинку, розташованого по вул. Гмирьова, 1 (офіс), в межах 142,961 Гкал/рік з максимальним тепловим навантаженням 0,0680 Гкал/год., зокрема на опалення 0,0680 Гкал/год.

Дата зняття споживачем показань приладів обліку 20-те число поточного місяця; подання звіту енергопостачальній організації не пізніше 25-го числа (п. 3 Додатку №1/1 до Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив до об`єкту будинку, по вул. Гмирьова, 1 теплову енергію за опалювальний сезон 2021-2022 за період з березня 2021 року по серпень 2022 року включно на загальну суму 515523,38 грн.

Нарахування позивачем вартості поставленої теплової енергії здійснювалась з урахуванням умов Договору, а також рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №984 від 13.10.2021 Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ Миколаївська ТЕЦ та постанови Кабінету Міністрів України №1209 від 10.11.2021 Деякі питання нарахування (визначення) плати за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у зв`язку зі зміною ціни природного газу.

Відповідачу були направлені відповідні акти приймання-передачі теплової енергії, які останнім не були підписані та повернуті позивачу, також на них не було складено обґрунтованої відмови від підписання.

Фактична несплата відповідачем вартості поставленої позивачем теплової енергії за умовами Договору від 01.10.2015 №3393 стала підставою для звернення останнього до господарського суду з відповідним позовом.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг постачання теплової енергії.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово комунальні послуги» (далі - Законом № 2189-VІІІ)

За наведеним у пунктах 2, 5 частини першої статті 1 Закону № 2189-VІІІ визначенням: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

01.10.2015 між Публічним акціонерним товариством Миколаївська теплоелектроцентраль, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Миколаївська теплоелектроцентраль, як енергопостачальною організацією, та Товариством з додатковою відповідальністю Миколаївський домобудівельний комбінат, як споживачем, був укладений Договір №3393 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі Договір).

Згідно з умовами такого договору енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (розділ 1 Договору).

Суд першої інстанції в своєму рішенні дійшов висновку про те, що приміщення, розташовані по вул.Гмирьова,1, на опалення яких позивач виставляє рахунки відповідачу, мають інших власників, а саме частина адмін.будівлі по вул Гмирьова (Вячеслава Чорновола),1 площею 1095,5 кв.м. належить на праві власності Державній податковій службі України (дата державної реєстрації права власності 19.08.2021) та частина вказаної будівлі у розмірі, що залишився (2913,5 1095,5=1818 кв.м.) з 16.07.2019 належить на праві власності ТОВ НДСК-2, що має наслідком відмови в задоволенні вимог до відповідача у даній справі.

Судова колегія не погоджується з висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Статтею 329 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

З матеріалів справи вбачається, що Договір про постачання теплової енергії у гарячій воді №3393 від 01.10.2015 був укладений з відповідачем, як зі споживачем теплової енергії.

Крім того, як зазначалося раніше, умовами п.3.1.1. Договору передбачено, що споживач зобов`язується сповіщати енергопостачальну організацію про зміну власного найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів тощо, а також про зміну користувачів приміщень та теплових мереж споживача (субспоживачів) не пізніше 5 днів з моменту настання зазначених подій.

Судова колегія звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів розірвання або припинення договірних відносин між позивачем та відповідачем. Договірні відносини в порядку, передбаченому чинним законодавством України між позивачем та відповідачем припинено не було, а за період з березня 2021 року по серпень 2022 року відповідачем сплачено заборгованість частково у розмірі 15 000, 00 грн.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищевикладене, а також наявні в матеріалах справи докази, враховуючи наявність договірних відносин щодо постачання теплової енергії саме з відповідачем, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що наданий позивачем Договір про постачання теплової енергії у гарячій воді №3393 від 01.10.2015 може вважатись доказом того, що саме відповідач є споживачем теплової енергії у спірній будівлі, договірні відносини між сторонами не припинено і, відповідно, споживач має обов`язок оплачувати теплову енергію, яка була надана позивачем за укладеним сторонами договором, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів погашення заборгованості за поставлену теплову енергію за Договором від 01.10.2015, судова колегія вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 515523,38 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 №924/532/19).

З огляду на вищевикладене, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України правомірно нарахував та заявив про стгнення з відповідача 3% річних у розмірі 10258,71 грн., інфляційних втрат у розмірі 69396,95 грн., у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а доводи апелянта заслуговують на увагу в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 515523,38 грн., судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст.ст. 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Позивач, з посиланням на умови укладеного між сторонами Договору, а саме п. 7.2.2 Договору, яким передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію відповідач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 1% належної до сплати суми за кожен день прострочення, зазначає, що сума пені за порушення терміну оплати становить 515523,38 грн.

Так, за наданим позивачем до позову розрахунком пені, останнім нарахована пеня, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" за прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з вищевикладенем, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за визначений позивачем період, але в межах подвійної облікової ставки НБУ, судова колегія зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 70762,.61 грн. (2078,25 грн. + 9879,18 грн. + 14397,66 грн. + 21125,49 грн. + 15542,75 грн. + 4240,23 грн. + 1330,83 грн. + 1084,11 грн. + 735,20 грн. + 348,91 грн.). В іншій частині позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 по справі №915/544/22 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" до Товариства з додатковою відповідальністю Миколаївський домобудівельний комбінат про стягнення заборгованість на загальну суму 1110702,41 грн., яка складається з основного боргу в розмірі 515523,38 грн., 3% річних у розмірі 10258,71 грн., інфляційних втрат у розмірі 69396,95 грн., пені в розмірі 515523,38 грн.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст.129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 по справі №915/544/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 по справі №915/544/22 скасувати частково.

Задовольнити частково позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" до Товариства з додатковою відповідальністю Миколаївський домобудівельний комбінат про стягнення заборгованості у сумі 1110702,41 грн.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Миколаївський домобудівельний комбінат (54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 1; код ЄДРПОУ 01273160) на користь Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54020, м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18; ЄДРПОУ 30083966) основний борг в розмірі 515523,38 грн., 3% річних у розмірі 10258,71 грн., інфляційні втрати у розмірі 69396,95 грн., пеню у розмірі 70762,61 грн., судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 9979,66 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 по справі №915/544/22 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Миколаївський домобудівельний комбінат (54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 1; код ЄДРПОУ 01273160) на користь Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54020, м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18; ЄДРПОУ 30083966) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 14969,49 грн.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2024 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош