Постанова

від 15.05.2024 по справі 911/2548/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2548/17 (911/1478/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 15.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід"

на рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід"

до 1) Фізичної особи-підприємця Ярошенка Богдана Олеговича

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Агроплюс"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробонус Схід», смт Ворзель Київської області (далі за текстом - ТОВ «Агробонус Схід»), звернулось до Господарського суду Київської області з позовом від 09.05.2023 №488 до відповідачів Фізичної особи-підприємця Ярошенка Богдана Олеговича, м. Київ (далі за текстом - ФОП Ярошенко Б.О.), Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк Агроплюс», смт Ворзель Київської області (далі за текстом - ТОВ «Маяк Агроплюс»), в якому просить суд визнати недійсним договір про переведення боргу б/н від 31.08.2016, укладений між ФОП Ярошенком Б.О. та ТОВ «Маяк Агроплюс».

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що постановою Господарського суду Київської області від 19.12.2017 у справі №911/2548/17 ТОВ «Агробонус Схід» визнано банкрутом. Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.04.2021 ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Шмуйло А.Д.

3. За результатами проведеної ліквідатором оцінки фінансово-господарського стану підприємства, в діях керівництва банкрута виявлено ознаки нераціонального ведення господарської діяльності, які призвели до збитковості.

4. В результаті опрацювання виписок по банківських рахунках було встановлено, що поміж інших, дебітором банкрута є ФОП Ярошенко Б.О., а сума неповернутої фінансової допомоги складає 981 350,00 грн, у зв`язку з чим ліквідатор звернувся до суду з позовом про стягнення її у судовому порядку.

5. Під час апеляційного перегляду справи №911/2548/17(911/1029/22) ФОП Ярошенко Б.О. повідомив, що його борг перед ТОВ «Агробонус Схід» у розмірі 981 350,00 грн за Договором №01/07-16 від 01.07.2016 за згодою кредитора було переведено на ТОВ «Маяк Агроплюс», на підтвердження чого надав копію договору б/н від 31.08.2016 про переведення боргу.

5.1. Так, 31.08.2016р. між ФОП Ярошенком Б.О. (первісний боржник) та ТОВ "Маяк Агроплюс" (новий боржник) було укладено Договір про переведення боргу за умовами якого:

- первісний боржник переводить свій борг у сумі 981 350,00 грн. (далі - борг), за Договором №01/07-16 від 01.07.2016р., укладеним між первісним боржником та ТОВ "Агробонус Схід" (далі - кредитор), а новий боржник приймає на себе зобов`язання за вищевказаним у цьому пункті договором (далі - основний договір) (п. 1.1 Договору переведення боргу);

- цей Договір укладено сторонами на підставі письмової згоди кредитора на переведення боргу, що підтверджується його повідомленням від 31.08.2016р., яке вручене новому та первісному боржнику (п. 1.2 Договору переведення боргу);

- первісний боржник переводить борг на нового боржника в повному обсязі (п. 1.3 Договору переведення боргу);

- борг вважається переведеним на нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед кредитором з моменту підписання цього Договору (п. 1.4 Договору переведення боргу);

- первісний боржник сплачує новому боржнику за прийняття на себе боргу винагороду в розмірі 981 350,00 грн. (п. 2.1 Договору переведення боргу);

- борг нового боржника повинен бути погашений кредитору в порядку та строки, визначені основним договором (п. 3.1 Договору переведення боргу);

- новий боржник зобов`язується виконати зобов`язання первісного боржника перед кредитором на умовах основного договору (п. 4.1 Договору переведення боргу);

- цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 7.1 Договору переведення боргу).

Відносно заміни боржника у зобовязанні за Договором №01/07-16 від 01.07.2016р., керівником ТОВ "Агробонус Схід" Паламарчук А.А. 31.08.2016р. було підписано Повідомлення про згоду на переведення боргу, відповідно до якого ТОВ "Агробонус Схід" надає свою згоду на переведення боргу в сумі 981 350,00 грн., що виник на підставі Договору безвідсоткової фінансової допомоги №01/07-16 від 01.07.2016р., укладеного між ТОВ "Агробонус Схід" та ФОП Ярошенком Б.О., від первісного боржника, яким є ФОП Ярошенко Б.О., до нового боржника, яким є ТОВ "Маяк Агроплюс".

6. ТОВ «Агробонус Схід» вважає, що цей Договір б/н від 31.08.2016 про переведення боргу та додані до нього документи складені виключно з переслідуванням неправомірної мети, направленої на ухилення від виконання наявних зобов`язань перед ТОВ «Агробонус Схід» та погіршення його фінансового становища, і, як результат, завдання шкоди кредиторам ТОВ «Агробонус Схід».

7. На переконання ТОВ «Агробонус Схід» про недійсність даного правочину свідчать такі обставини:

новий боржник - ТОВ «Маяк Агроплюс» вже був по відношенню до ТОВ «Агробонус Схід» боржником за іншим договором позики та не провів жодних розрахунків;

укладення спірного договору мало наслідком лише штучне збільшення дебіторської заборгованості ТОВ «Маяк Агроплюс» перед ТОВ «Агробонус Схід» та не мало на меті реального виконання взятих на себе зобов`язань та погашення заборгованості;

відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети, відсутність розрахунків між первісним та новим боржником;

пов`язаність осіб, які є учасниками цього спірного правочину, а також незаконність дій керівника ТОВ «Агробонус Схід»;

уклавши спірний договір про переведення боргу, сторони розуміли неможливість виконання новим боржником грошових зобов`язань перед позивачем;

ТОВ «Агробонус Схід» внаслідок укладення спірного договору, фактично відмовилось від власних майнових вимог.

8. Враховуючи викладене, ТОВ «Агробонус Схід» просить суд визнати недійсним договір про переведення боргу б/н від 31.08.2016, укладений між ФОП Ярошенком Б.О. та ТОВ «Маяк Агроплюс».

Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.11.2023 у справі №911/2548/17 (911/1478/23), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

9.1. Судові рішення обґрунтовано тим, що сам по собі факт заміни боржника у зобов`язанні не припиняє, а також не змінює обсягу та змісту зобов`язання, а лише замінює його сторону і не є втручанням у майнову сферу боржника.

Позивачем не було доведено у розумінні наведеної статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що при наданні згоди на укладення оспорюваного договору мали місце майнові дії боржника, в результаті яких він добровільно відмовився від власних майнових вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. До Верховного Суду від ТОВ "Агробонус Схід" надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у справі №911/2548/17 (911/1478/23), а справу направити на новий розгляд.

10.1. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статі 287 ГПК України та зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях судами першої та другої інстанцій застосовані норми права без урахування висновків щодо застосуваннях цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/896/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-6 (910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (щодо визнання недійсними правочинів у межах справи про банкрутство);

- у постановах від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20 (щодо фраудоторності правочинів);

- п. 45.8., 45.9. постанови від 02.02.2021 у справі № 910/12809/16, постановах від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі N 04/14-10/5026/2337/2011, в постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 (щодо "зловживання правом" та вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувана за рахунок майна цього власника);

- у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс1б), від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц (щодо застосування статті 234 ЦК України).

Крім того, позивач не погоджується із висновками суду, що позов про визнання недійсним договору подано особою, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа (боржник в особі ліквідатора) та посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п. 10.2 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Також скаржник, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки оспорюваному договору щодо "зловживання правом" та вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи за рахунок свого майна.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

11. Представником Фізичної особи-підприємця Ярошенка Богдана Олеговича подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення.

Провадження у Верховному Суді

12. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №911/2548/17 (911/1478/23) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024.

13. Ухвалою Верховного Суду від 25.03.2024, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід", яка подана на рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у справі №911/2548/17 (911/1478/23).

Призначено до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" у справі №911/2548/17 (911/1478/23) на 15 травня 2024 року о 12:00 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з такого.

15. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

16. Предметом касаційного перегляду у цій справі є дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання щодо визнання недійсними договору про переведення боргу б/н від 31.08.2016, укладеного між ФОП Ярошенком Б.О. та ТОВ «Маяк Агроплюс».

17. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

18. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (наразі - КУзПБ).

19. Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

20. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.

21. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

22. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).

23. Ліквідатор ТОВ «Агробонус Схід», на виконання своїх повноважень, відповідно до вимог ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, звернувся до Господарського суду Черкаської області в межах справи про банкрутство боржника із позовною заявою про визнання недійсним укладеного договору про переведення боргу б/н від 31.08.2016, між ФОП Ярошенком Б.О. та ТОВ «Маяк Агроплюс» та погодженого боржником, як кредитором ФОП Ярошенком Б.О.

24. У позовній заяві ліквідатор вказує, серед іншого і на те, що спірний договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним на підставі статей 13, 203, 215 ЦК України, як такий, що погоджений боржником та укладений із заінтересованою особою на шкоду майновим інтересам кредиторів боржника та є формою зловживання правом. Крім того, позивач посилається на фіктивність оспорюваного правочину.

25. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

26. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

27. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

28. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

29. За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

30. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника (у цьому випадку правочину погодженого боржником) на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

31. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

32. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Верховний Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22).

33. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

34. Частинами 1, 2 ст. 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

35. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).

36. За результатом розгляду заявлених вимог, суди дійшли до висновків про відсутність зазначеної заявником підстави для застосування ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а також відсутності будь-яких інших підстав визначених у загальних нормах цивільного законодавства для визнання недійсним спірного правочину.

37. Так, відмовляючи у задоволенні позову ліквідатора, суди виходили з того, що провадження у справі №911/2548/17 про банкрутство ТОВ "Агробонус Схід" було відкрито 12.09.2017, а оспорюваний ліквідатором Договір про переведення боргу укладений 31.08.2016, тобто більше ніж за один рік до порушення провадження у справі про банкрутство, тобто поза межами «підозрілого періоду» (одного року, що передував відкриттю провадження у справі №911/2548/17 про банкрутство) визначеного Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відтак відсутні підстави для визнання оспорюваного договору про переведення боргу недійсним в порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

38. Крім того, відхиляючи доводи позивача про те, що надавши згоду на переведення боргу на неплатоспроможного боржника ТОВ "Маяк Агроплюс", який не здійснював підприємницьку діяльність, керівництво ТОВ "Агробонус Схід" відмовилося від майнових вимог, свідомо погіршивши майновий стан Товариства, суди зазначили, що докази неплатоспроможності ТОВ "Маяк Агроплюс", станом на дату укладення договору про переведення боргу 31.08.2016, у матеріалах справи відсутні.

39. Також, суди зазначили, що сам по собі факт заміни боржника у зобов`язанні не припиняє, а також не змінює обсягу та змісту зобов`язання, а лише замінює його сторону і не є втручанням у майнову сферу боржника.

40. Проте, такі висновки колегія суддів Верховного Суду вважає передчасними.

41. В кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

42. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

43. Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

44. Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

45. Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

46. Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

47. Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

48. Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

49. Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

50. За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

51. Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

52. Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

53. Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

54. У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

55. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

56. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

57. Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

58. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

59. Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

60. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

61. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

62. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

63. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

64. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

65. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

66. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

67. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

68. Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

69. У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, безпідставно переданого іншим особам.

70. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, що вчинений, зокрема, всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України.

71. Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

72. Разом з тим, Кодекс України з процедур банкрутства, як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

73. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

74. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

75. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

76. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

77. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

78. Згідно з ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Норма ст. 520 ЦК України має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника.

79. Колегія суддів звертається до висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 щодо застосування статті 520 Цивільного кодексу України, відповідно до якого законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.

80. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання, з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

81. Отже, для заміни боржника в зобов`язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов`язку первісного боржника на іншу особу та дії, які полягатимуть у наданні відповідної згоди.

82. Відтак, ТОВ «Агробонус схід» є учасником оскаржуваного правочину, який слід розглядати в сукупності та в залежності від дій всіх його учасників - ФОП Ярошенка Б. О. як первісного боржника, ТОВ «Маяк агроплюс» (нового боржника) та ТОВ «Агробонус схід» як кредитора без згоди якого такий договір не породив би будь-яких юридичних наслідків.

83. Чинним законодавством не встановлено заборон на укладення договору про переведення боргу в залежності від фінансового стану сторони договору, однак платоспроможність боржника та наявність у нього майна, на яке може бути звернене стягнення, відіграють істотну роль при укладенні такого виду договору, як договір про переведення боргу.

84. Позивач стверджував, що надавши згоду на переведення боргу на неплатоспроможного боржника ТОВ "Маяк Агроплюс", який не здійснював підприємницьку діяльність, керівництво ТОВ "Агробонус Схід" відмовилося від майнових вимог, свідомо погіршивши майновий стан Товариства.

85. Як вбачається з оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд зробив формальний висновок про те, що докази неплатоспроможності ТОВ "Маяк Агроплюс", станом на дату укладення договору про переведення боргу 31.08.2016р., в матеріалах справи відсутні та безпідставно не врахував сукупність наданих позивачем доказів.

86. Так, не було взято до уваги:

- наявність двох судових рішень (від 15.10.2015р. у справі №911/3248/15 та від 01.08.2016р. у справі №911/2021/16) про стягнення заборгованості з ТОВ "Маяк Агроплюс"

-Роздруківка з АСВП від 20.06.2023р. по боржнику ТОВ "Маяк Агроплюс", яка містить інформацію, що відносно відповідача-2 було відкрито три виконавчі провадження;

-Лист ГУ ДПС у Київській області від 06.07.2023рр. №37234/6/10-36-04-04 про те, що фінансова звітність ТОВ "Маяк Агроплюс" за 2017-2022 роки відсутня, а також копія фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва ТОВ "Маяк Агроплюс" станом на 31.12.2016р. (за яким на кінець звітного періоду загальна кредиторська заборгованість становила 36 757 800,00 грн.)

87. Як зазначав позивач, ТОВ "Маяк агроплюс" станом на дату укладання спірного договору вже мав заборгованість перед ТОВ «Агробонус схід» за надання йому фінансової допомоги (позики) з обов`язковим поверненням згідно «дог. №11/02/2015 від 11.02.2015 р. Без ПДВ». Окрім нового переведеного на себе боргу у розмірі 981 350,00 грн загальний розмір непогашеної заборгованості ТОВ «Маяк агроплюс» перед ТОВ «Агробонус схід» складає 1 881 530,00 грн.

88. Також позивачем зазначено, що починаючи з 31.08.2016 ТОВ «Маяк агроплюс» не здійснював на користь ТОВ «Агробонус схід» будь-яких розрахунків та дій, спрямованих на виконання зобов`язання по сплаті за ФОП Ярошенко Б.О. неповернутої останнім фінансової допомоги згідно оспорюваного правочину.

89. Наведені доводи, на думку позивача свідчать про те, що укладавши спірний договір про переведення боргу, сторони розуміли неможлививість виконання грошових зобов`язань перед позивачем.

90. Крім того, не було взято до уваги, що за проведеним аналізом діяльності ТОВ «Агробонус Схід», який міститься в матеріалах справи, в діях керівника останнього було виявлено ознаки нераціонального ведення господарської діяльності, які призвели до збитковості ТОВ «Агробонус Схід» та ознаки навмисного погіршення фінансово-господарського стану ТОВ «Агробонус Схід», тобто доведення до банкрутства.

91. Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області також проводився аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «Агробонус Схід», який підтвердив висновок про наявність у діях керівника ТОВ «Агробонус Схід» ознак свідомих дій з доведення до банкрутства.

92. Як зазначає скаржник, однією із причин, яка призвела до неплатоспроможності ТОВ «Агробонус Схід», є штучне збільшення дебіторської заборгованості шляхом надання поворотної фінансової допомоги (в більшій мірі пов`язаним особам), яку не було повернуто позикодавцю ТОВ «Агробонус Схід». При наявності кредиторської заборгованості посадові особи ТОВ «Агробонус Схід» замість погашати цю заборгованість перед кредиторами, продовжували надавати кошти у вигляді безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, штучно збільшуючи розмір дебіторської заборгованості.

93. Спірний правочин було вчинено у період фінансово-господарської діяльності ТОВ «Агробонус схід», який аналізувався. На момент укладання спірного договору учасниками ТОВ «Маяк агроплюс», так і ТОВ «Агробонус схід», були одні і ті особи.

94. Як встановив апеляційний господарський суд, на момент укладення спірного Договору про переведення боргу, а саме 31.08.2016р., відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:

засновниками ТОВ "Маяк Агроплюс" були ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; кінцевим бенефіціарним власником (контролером) була ОСОБА_2 ; керівник Полонський Д.І. ;

засновниками ТОВ "Агробонус Схід" були ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; кінцевим бенефіціарним власником (контролером) була ОСОБА_2 ; керівник Палмарчук А.А.

95. Обмежившись посиланням на те, що пов`язаність осіб, які є сторонами оспорюваного правочину про переведення боргу від 31.08.2016р., а саме ФОП Ярошенка Б.О. з ТОВ "Маяк Агроплюс", з матеріалів справи не вбачається, суд не врахував, що як вже зазначалось, ТОВ «Агробонус схід» слід було розглядати, як кредитора без згоди якого такий договір не породив би будь-яких юридичних наслідків, чого зроблено не було.

96. Такі дії посадових осіб ТОВ «Агробонус схід» слід розглядати чи можуть вони вважатися добросовісними, чи є підстави вважати, що спірний договір і додані до нього документи складені виключно з переслідуванням неправомірної мети, направленої на ухилення від виконання наявних зобов`язань перед ТОВ «Агробонус схід» та погіршення його фінансового становища, і, як результат, завдання шкоди кредиторам ТОВ «Агробонус схід», що і було підставою для визнання недійсним цього правочину, як фраудаторного, укладеного з порушенням норм Цивільного кодексу України.

97. Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

98. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

99. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

100. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

101. Тож, з урахуванням встановлених обставин, серед іншого, оскаржуваний правочин слід розглядати на предмет реальності відповідної господарської операції та наявності ділової чи підприємницької мети із застосуванням, серед іншого, стандарту "вірогідності доказів".

102. Частина 1 ст.236 ГПК передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

103. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч.2 ст.236 ГПК).

104. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК).

105. Частина 3 ст.236 ГПК встановлює, що судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

106. У свою чергу, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 ст.2 ГПК).

107. Однак, оскаржувані рішення таким вимогам не відповідають.

108. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

109. Беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідили всі зібрані у справі докази та не надали їм належної оцінки, а також враховуючи передбачені ч.2 ст.300 ГПК межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення судів попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

110. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку доводам сторін спору, зокрема, заявленим вимогам позивача з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ґрунтується на загальних нормах ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

111. Відповідно до положень ст. ст. 300, 310 ГПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

112. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 308, ст. 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийняті у справі постанова апеляційного господарського суду та постанова господарського суду - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

113. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід"

задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у справі №911/2548/17 (911/1478/23) скасувати.

3. Справу №911/2548/17 (911/1478/23) передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік