Ухвала

від 23.05.2024 по справі 2-5835/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

23 травня 2024 року

м. Київ

справа № 2-5835/11

провадження № 61-6843ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івана Франка, 4», яка підписана представником ОСОБА_1 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2023 року у складі судді: Савицького О. А., та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П., у справі за скаргою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івана Франка, 4» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, стягувач - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івана Франка, 4» (далі - ОСББ «Івана Франка, 4») звернулося зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д. В.

Скарга мотивована тим, що у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д. В. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5835/11, виданого 12 червня 2012 року Шевченківським районним судом м. Києва, про зобов`язання ОСББ «Івана Франка, 4» знести самочинну надбудову мансардних поверхів і відновити покрівлю та горище житлового будинку АДРЕСА_1 .

07 лютого 2022 року ОСББ «Івана Франка, 4» звернувся до приватного виконавця з клопотанням про закінчення виконавчого провадження з підстав пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду фактично виконано у повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Постановою приватного виконавця від 14 лютого 2022 року було відмовлено у задоволенні клопотання про закінчення виконавчого провадження.

ОСББ «Івана Франка, 4» вважає, що дії приватного виконавця щодо відмови у задоволенні клопотання про закінчення виконавчого провадження є неправомірними, оскільки рішення суду згідно з виконавчим документом виконано боржником в повному обсязі, а відмовою приватного виконавця закрити провадження порушені права ОСББ «Івана Франка, 4».

ОСББ «Івана Франка, 4» просило:

визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо відмови у задоволенні клопотання про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та зобов`язати приватного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2023 року в задоволенні скарги ОСББ «Івана Франка, 4» відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

боржником не було надано приватному виконавцю належних доказів на підтвердження фактичного виконання в повному обсязі рішення суду, а тому у приватного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»;

за таких обставин, оскільки на час звернення представником заявника з клопотанням до виконавця правові підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 були відсутні, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ляпіним Д. В. жодних неправомірних дій вчинено не було, при цьому останній діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та в межах своїх повноважень, а тому суд зробив висновки, що з боку приватного виконавця права чи свободи заявника порушені не були, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні скарги;

при відмові у задоволенні скарги, суд першої інстанції також зазначив, що обставини фактичного виконання рішення суду, на які представник боржника посилався у клопотанні, є аналогічними з тими, які були викладені ним у заяві про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в задоволенні якої було відмовлено ухвалою суду від 28 липня 2015 року у справі № 2-5835/11, де суд на погодився з доводами заявника та не встановив факт виконання рішення суду, а отже й підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню також не встановив.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСББ «Івана Франка, 4» залишено без задоволенн, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування немає;

за змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини;

ОСББ «Івана Франка, 4» клопотання про закінчення виконавчого провадження обґрунтовувало тим, що ОСББ «Івана Франка, 4» розробило і погодило відповідно до діючих норм та правил проектно-дозвільну документацію «Реставрація і пристосування житлового будинку з влаштуванням мансардного поверху під житло, прибудовою зі сторони двору (з врахуванням ліфту) та благоустроєм прилеглої території по АДРЕСА_1 було приведено у відповідності до проекту та вимог законодавства. Рішеннями судів, які набрали законної сили за участю сторін виконавчого провадження з подібних обставин, встановлено факти законності виконання зазначених робіт, відсутність самовільної надбудови, відсутності горища, наявності погодженої дозвільної документації на виконання робіт за адресою АДРЕСА_1 ;

виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд;

згідно з постановою приватного виконавця від 14 лютого 2022 року боржником не надано жодних доказів на підтвердження фактичного виконання рішення суду, тобто знесення самочинної надбудови мансардних поверхів і відновлення покрівлі та горища житлового будинку АДРЕСА_1 ;

на підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не виконав вимоги закону та не надав доказів того, що на час звернення з клопотанням до державного виконавця рішення суду було фактично ним виконано. Неправомірних дій збоку приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. як судом першої інстанції, так і колегією суддів не встановлено;

при цьому, апеляційним судом відхилено посилання скаржника на рішення судів, які підтверджують нібито виконання судового рішення, так як вони не можуть бути належним доказом виконання рішення суду, оскільки виконання рішення суду, яке знаходиться на примусовому виконанні виконавця може бути підтверджено лише актом виконавця та постановою про закриття виконавчого провадження. Окрім того колегія суддів звернула увагу, на те що боржник звертався до суду й з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у задоволенні якої йому було відмовлено, де суд першої інстанції також не встановив факт виконання рішення суду.

09 травня 2024 року ОСББ «Івана Франка, 4» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_1 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року (повне судове рішення складено 10 квітня 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

станом на 29 вересня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2011 року у справі № 2-5835/11 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСББ «Івана Франка, 4», приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Мілфорд Інвестментс Лтд», треті особа: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , дочірнє підприємство з 100 % іноземною інвестицією «Д`Естате», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності в частині зобов`язання знесення самочинної надбудови мансардних поверхів не підлягало виконанню через відсутність самої самочинної надбудови. Про інші надбудови, вчинені після 2010 року у рішенні суду від 02 березня 2011 року не йдеться і відсутні провадження щодо них і докази, якими б засвідчувалось здійснення інших самочинних будівельних робіт;

у матеріалах справи наявні докази, що засвідчують відсутність такого конструктивного елементу будинку, як горище на етапі до початку будівельних робіт. Таким чином, судове рішення від 02 березня 2011 року у справі № 2-5835/11 є невиконуваним в частині вимоги відновити горище та забезпечити до нього доступ ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ;

приватний виконавець, попри власне рішення від 08 лютого 2022 року провести перевірку (виконання судового рішення боржником) до 14 лютого 2022 року, а також покладене в обґрунтування постанови від 14 лютого 2022 року власне переконання, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2015 року у справі № 2-5835/11 достеменно й назавжди встановлено обставини невиконання боржником рішення суду від 02 березня 2011 року, провів таку перевірку лише 15 лютого 2022 року, тобто після прийняття оскарженого рішення. В результаті перевірки приватний виконавець «візуально» встановив, що рішення суду стосовно знесення «самовільної надбудови мансардних поверхів», а також відновлення покрівлі та горища не виконано, не будучи при цьому фахівцем в галузі будівництва та архітектури. Приватний виконавець ігнорує правові позиції судів вищої інстанції стосовно застосування статті 376 ЦК України щодо підстав і порядку знесення самочинних надбудов. У первісному, представленому до виконання рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2011 року, статус мансардної надбудови визначено як самочинний, через що ухвалення рішення про її знесення. Проте, з 29 вересня 2014 року (дата ухвалення рішення Господарським судом м. Києва від 29 вересня 2014 року у справі № 58/141 про відмову у задоволенні позову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві до ОСББ «Івана Франка, 4» про зобов`язання знесення самочинних прибудови та надбудови) статус будівництва, як самочинного, було знято. Внаслідок цього, з цієї дати мансардна надбудова втратила статус об`єкта самочинного будівництва, а відтак - об`єкта знесення;

ні оскаржена постанова приватного виконавця від 14 лютого 2024 року, ні складений ним акт обстеження будинку від 15 лютого 2022 року не містить чітких, вичерпних та обґрунтованих висновків щодо наведених боржником доводів стосовно кожної з підстав заявленого боржником клопотання про закінчення провадження, які б спростували головне - відсутність об`єкта, що підлягає знесенню, з одного боку, та можливості відновлення (горища) - з іншого;

неправомірність і незаконність дій приватного виконавця полягає у тому, що здійснюючи виконавче провадження, він змістив акцент обов`язку боржника «знести самочинну надбудову мансардних поверхів і відновити покрівлю та горище житлового будинку АДРЕСА_1 » на знесення будь-якої надбудови;

приватним виконавцем проігноровано «низку судових рішень за участю боржника, якими, на думку останнього, встановлено законність виконання будівельних робіт, відсутності самовільної надбудови, наявності погодженої дозвільної документації на виконання роботи, тощо», а також наявність права на виконання робіт (окремий дозвіл на виконання робіт, декларація ІДАБК, повідомлення КМДА) і відповідність вже проведених робіт державно-будівельним нормам, відсутність порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності ОСББ. Фактично, виконавцем заперечено принцип обов`язковості судових рішень;

оскаржена ухвала мотивована ненаданням суду доказів того, що на час звернення боржника з клопотанням до приватного виконавця рішення суду фактично ним не виконано. Тому судом було зроблено висновок про те, що виконавцем жодних неправомірних дій вчинено не було. Тобто, без дослідження того, які саме докази було подано приватному виконавцеві і чи є вказані документи доказами, суд зробив висновок про законність дій виконавця, який не підтверджується доказами і суперечить матеріалам справи.

постанова Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, яка ухвалена в порядку частини другої статті 432 ЦПК України, мотивована, зокрема тим, що підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, зокрема, містить глава 50 розділу І Книги п`ятої ЦК України. Ураховуючи, що указана постанова не підлягає касаційному оскарженню, формується хибна практика судів стосовно сутності доказів, якщо суди апеляційної інстанції спонукають застосовувати норми Глави 50 розділу І Книги п`ятої ЦК України. Речові права врегульовані нормами книги третьої ЦК України, до якої відноситься також стаття 376 ЦК України. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9579/15-ц відносини щодо допоміжних приміщень багатоквартирного будинку визначено як речові. Положення глави 50 розділу І Книги п`ятої ЦК України не можуть бути застосовані до припинення обов`язку боржника у даній справі, нами не можуть бути врегульовані (припинені) речові правовідносини;

виключно норми статті 376 ЦК України регулюють підстави припинення правовідносин у цій справі. Оскільки легітимізація самочинного будівництва здійснюється виключно в судовому порядку, доказом такої легітимізації є судові рішення, якими визнано факт відсутності самочинного будівництва і такі судові рішення були надані приватному виконавцю. Зокрема ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року у справі № 6-43009св14;

по суті, перед приватним виконавцем було поставлено питання, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2011 року у справі № 2-5835/11 є невиконуваним, оскільки судовими рішеннями мансардні надбудови визнано закінченими й законними; питання відновлення горища є неможливим через його відсутність як простору до початку реконструкції. Виконавець мав всі належні і допустимі докази зазначених фактів, але самоусунувся від їх добросовісного дослідження, оцінки та наведення аргументації на їх спростування.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5835/11, виданого 12 червня 2012 року Шевченківським районним судом м. Києва, про зобов`язання ОСББ «Івана Франка, 4» знести самочинну надбудову мансардних поверхів і відновити покрівлю та горище житлового будинку АДРЕСА_1 .

07 лютого 2022 року представник ОСББ «Івана Франка, 4» звернувся до приватного виконавця з клопотанням про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду фактично виконано у повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Постановою від 14 лютого 2022 року приватний виконавець відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункт 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

У частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.

У пункті 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 цього Закону України «Про виконавче провадження»).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2023 року в справі № 2218/25821/2012 (провадження № 61-1864св23) зазначено, що «за змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною другою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист, або у зв`язку із визнанням судом, серед іншого, виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суди встановили, що: боржник ОСББ «Івана Франка, 4» на час звернення з клопотанням до державного виконавця рішення суду не надав доказів фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; неправомірних дій збоку приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д. В. не встановлено.

Таким чином, встановивши, що виконавець діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та в межах своїх повноважень, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги.

Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)).

Аргументи касаційної скарги ОСББ «Івана Франка, 4» про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2011 року є невиконуваним, зокрема через відсутність самої самочинної надбудови, що встановлено ухваленими в подальшому судовими рішенням у інших справах, є необґрунтованими, суперечить принципу обов`язковості судових рішень та не свідчить про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2011 року, яке є чинним.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івана Франка, 4», яка підписана представником ОСОБА_1 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у справі за скаргою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івана Франка, 4» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, стягувач - ОСОБА_2 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков