Рішення

від 16.05.2024 по справі 725/3820/23

КІЦМАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№ 725/3820/23

Провадження 2/718/525/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

"16" травня 2024 р. м.Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого-судді Мінів О.І.

секретаря судових засідань Анучкіної О.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кіцмань, цивільну справу № 725/3820/23 за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа: Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська Ольга Борисівна (місце знаходження: вул..Головна,61, оф.2 м.Чернівці) про визнання правочину недійсним,-

за участю учасників провадження:

представники позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представники відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа: ОСОБА_7 ,-

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська О.Б. про визнання недійсним шлюбного договору, укладеного 18 лютого 2016 року між сторонами у справі .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 02.05.1976 року позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 . Тривалий час перебуваючи у шлюбі з відповідачкою, маючи з нею домовленість щодо поділу їхнього спільного майна подружжя у добровільному порядку, позивач довіряв їй, що все спільне нажите майно вони поділять добровільно.

Відповідачка ОСОБА_2 запропонувала спочатку поділити все майно, яке було оформлено на позивача, а згодом після проведення оцінки об`єктів нерухомого майна, державна реєстрація якого була здійснена на ОСОБА_2 поділити решту спільного майна іншим договором поділу. За спільною домовленістю вони вирішили, що все спільне майно поділять у добровільному порядку, а з дати підписання шлюбного договору визначать інший правовий статус майна, яке буде придбано після підписання шлюбного договору, який буде розповсюджений лише на нові об`єкти нерухомого майна та земельні ділянки, що будуть придбані після укладання шлюбного договору.

18.02.2016р. приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ПоловинськоюО.Б. було посвідчено договір про поділ майна, грошових коштів подружжя, зареєстрований у реєстрі № 252. За вказаним договором було поділено лише три об`єкти спільної сумісної власності.

Того ж дня, 18.02.2016р. приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ПоловинськоюО.Б. було посвідчено шлюбний договір, та зареєстрований у реєстрі № 254.

Вказує, що у вересні 2021 року відповідачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, що стало підставою його звернення з приводу добровільного поділу усього майна подружжя, як вони домовлялися раніше. У зв`язку з чим, позивач нагадав відповідачці про заборгованість у сумі 6680000 (шість мільйонів шістсот вісімдесят тисяч) гривень, по укладеному договору поділу майна, яке було зареєстроване на нього та нагадав про необхідність нотаріального посвідчення договору поділу тієї частини майна, яке набуто ними спільно за час шлюбу, державна реєстрація якого була здійснена на відповідачку за їхньою попередньою домовленістю. Однак, відповідачка йому повідомила, що все майно вже поділено.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24.11.2021 року шлюб між сторонами розірвано.

Восени 2021 року йому стало відомо, що відповідачка мала корисливий умисел при укладенні з позивачем договору про поділ майна, грошових коштів подружжя та шлюбний договір з метою одноособового володіння спільним майном подружжя.

Вважає, що відповідачка навмисне ввела його в оману, що має намір поділити все їхнє спільне майно, а лише хотіла отримати те, що було зареєстровано на його ім`я, в результаті чого позбавила його майнового права на частку у спільному майні подружжя та заволоділа ним одноособово.

Посилаючись на відповідні норми права, правові висновки Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 201/4255/16-ц, просить суд визнати недійсним шлюбний договір, укладений 18 лютого 2016 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ПоловинськоюО.Б., зареєстрований у реєстрі № 254. Судові витрати покласти на відповідачку. (а.с.2-9)

01.09.2023 на адресу суду надійшоввідзив напозоввід відповідачки ОСОБА_2 , в якому остання просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю. Посилається на те, що наведені доводи в позовній заяві позивача є надуманими, позивач свідомо зловживає своїми процесуальними правами, шляхом повторного подання ним позову щодо визначення недійсним шлюбного договору від 18.02.2016 року фактично з тих самих підстав, що вже були предметом судового розгляду. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02.12.2021 року у справі № 725/3900/21, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні аналогічного позову. Крім того, вказує, що позивач навмисно приховав від суду реальний зміст правовідносин та домовленостей, що існували між ними під час поділу їхнього спільного майна. Починаючи з 90-х років, сторони були суб`єктами підприємницької діяльності, і кожен з них вів свій бізнес окремо та самостійно. Кожен з подружжя мав у власності об`єкти нерухомості, які були зареєстровані на тому з подружжя, кому вони належали. Починаючи з 2013 року відносини між ними почали руйнуватись, позивач створив іншу сім`ю. Наприкінці 2015 року позивач остаточно визначився та пішов в іншу родину. Між собою вони погодили, що всі майнові питання пов`язані з припиненням подружніх відносин вирішать у добровільному порядку. Всі обговорення умов врегулювання майнових відносин між ними завжди відбувались в присутності їхньої доньки ОСОБА_8 , яка допомагала кожному з них в бізнесових справах. Позивач завжди стверджував, що він не має ніяких претензій до майна, яке зареєстровано на її ім`я, так само вона не мала претензій щодо майна, яке зареєстровано на його ім`я. Адже в період шлюбу вся нерухомість набувалась за кошти та реєструвалась за тим, хто фактично набув це майно, кожен реєстрував за собою своє майно.

Крім цього, за рахунок частини доходів від підприємницької діяльності кожного з подружжя в їхній родині накопчувались спільні грошові заощадження, для забезпечення потреб сім`ї на випадок непередбачуваних обставин, і ці кошти вважались спільним майном подружжя.

На початку 2000 років, вона, як підприємець, набула право власності на готель в АДРЕСА_3 . В той час, позивач набув у власність земельну ділянку, кадастровий номер7322586500:03:003:0603, площею 0,0338 га, з розташованою на ній будівлею прохідної, за адресою: АДРЕСА_3 , яка межує з ділянкою, на якій був розташований належний відповідачці готель. За згодою позивача, відповідачка використовувала цю вищевказану земельну ділянку в якості автостоянки готелю. Ця ділянка була включена нею до загального комплексу готелю та об`єднана з ним побудованою нею загальною огорожею. Саме тому, цю земельну ділянку з прохідною, а також грошові заощадження вони вважали спільним майном подружжя на момент припинення подружніх відносин.

Вказує, що позивач запропонував розділити зазначене спільне майно наступним чином: для обслуговування готельного комплексу відповідачці передається зареєстрована на його ім`я земельна ділянка з прохідною, а йому спільні грошові заощадження в сумі 250000 доларів США. На що вона змушена була згодитись, зважаючи на необхідність збереження цілісності готельного комплексу для його належного продовження функціонування.

18.02.2016 вона разом з дочкою ОСОБА_8 підготували кошти в сумі 250 000 доларів США та поїхала до нотаріуса Половинської О.Б. з метою укладення Договору про поділ майна, грошових коштів, а також шлюбний договір, за попередньою домовленістю з позивачем та нотаріусом. Того дня, в нотаріуса, вони обоє отримали текст договору про поділ майна, грошових коштів подружжя та ще раз пояснила умови та наслідки підписання договору. Позивач та вона підтвердили свої наміри. Наведене в договорі майно подружжя було визначено ними за домовленістю саме як спільне майно подружжя, решта наявного в них майна, вони вважали особистою приватною власністю кожного з них.

До підписання договору відповідачка в нотаріальній конторі особисто передала позивачу готівкою грошові кошти в сумі 250 000 доларів США, що на той час за офіційним курсом НБУ становило 6 680000 грн., як і було зафіксовано в договорі. Після чого вони обоє підписали договір. Нотаріусом до реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості щодо переходу на неї права власності на будівлю прохідної та земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , вартість яких становила 40 095 гривень. Договір був виконаний обома сторонами безпосередньо в момент його укладання, розрахунок повний був проведений, що відповідним чином було відображено в його умовах, зокрема в п. 8,9 Договору щодо відсутності у сторін будь - яких майнових претензій, як на момент укладення договору, так і на майбутнє.

Того ж дня, 18.02.2016 року після укладення та нотаріального посвідчення договору про поділ майна, грошових коштів подружжя, зареєстрованого в реєстрі № 252 між ними був укладений шлюбний договір, зареєстрований в реєстрі № 254, яким вони закріпили існуючий між ними роздільний режим майна подружжя, відповідно до якого особистою власністю кожного з подружжя є майно, яке зареєстровано на його ім`я.

Отже, 18.02.2016 ними добровільно та за взаємною згодою спочатку укладено та підписано Договір про поділ майна і грошових коштів подружжя, яким чітко визначено перелік майна, яке вважали спільним майном подружжя та здійснили його поділ, внаслідок чого спільного майна між ними не залишилось. Після цього сторони підписали та нотаріально посвідчили Шлюбний договір від 18.02.2016, на момент укладення якого майна в спільній сумісній власності вже не існувало.

За договором про поділ майна, грошових коштів подружжя від 18.02.2016 перехід права власності на відповідачку відбувся тільки на об`єкти нерухомого майна - земельну ділянку, кадастровий номер7322586500:03:003:0603, площею 0,0338 га, з розташованою на ній будівлею прохідної, за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності решта майна, що було зареєстровано на позивача станом на 18.02.2016 до неї не переходило, що спростовує відомості наведені позивачем.

Таким чином, позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, позов не підлягає до задоволення. (а.с.100-109 том1)

12.09.2023 приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу О.Половинська на адресу суду скерувала письмові пояснення на позовну заяву, вважає заявлені позовні вимоги є безпідставним і такими, що не підлягають задоволенню. Зазначила, що в лютому місяці 2016 року до неї звернулось подружжя Паскарів з проханням нотаріально оформити досягнуту між ними згоду щодо добровільного поділу спільного майна подружжя та визначення майнового режиму майна, що набуто в шлюбі, на час існування шлюбу та на випадок його розірвання. Вона їм роз`яснила норми ст. ст. 57, 60,61,63,64,68,69,71,92-103 Сімейного кодексу України, порядок укладання, зміст та порядок дії договорів про поділ майна подружжя та шлюбного договору. Визначений обсяг документів, які необхідні для нотаріального посвідчення договору про поділ майна подружжя та укладання шлюбного договору. Під час надання консультацій подружжю третьою особою в їх присутності було перевірено майновий стан за даними Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до відомостей, на ім`я кожного з подружжя було зареєстровано по декілька об`єктів нерухомості, набутого за час шлюбу. Подружжя визначили та повідомили нотаріуса узгоджений між ними порядок поділу спільного майна в натурі, за яким ОСОБА_2 отримує у власність будівлю прохідної, та земельну ділянку площею 0,0338 га, кадастровий номер: 7322586500:03:003:0603, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 6 680000 грн.

Інше майно, яке було зареєстроване за даними Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , було чітко визначено подружжям, як майно, яке вони не вважають спільним майном подружжя, це майно, яке вони вважають особистою власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстровано.

Також подружжя Паскар повідомило третій особі умови шлюбного договору, які ними було визначено як істотні, щодо майнового режиму майна, що існує на момент укладення договору та буде придбане в майбутньому подружжям, а також на випадок припинення шлюбу між ними.

За погодженням сторін була визначена дата нотаріального посвідчення правочинів - 18.02.2016року.

Третій особі було надано подружжям необхідні правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомого майна, що підлягає поділу між подружжям як спільна сумісна власність, звіт про оцінку майна, документи, що посвідчують особи сторін договору та укладений між ними шлюб.

Третьою особою відповідно до попередньо повідомлених їй подружжям Паскар умов домовленості між ними було виготовлено проект Договору про поділ майна, грошових коштів подружжя та проект шлюбного договору, які було надано подружжю для ознайомлення до дати їх нотаріального посвідчення.

18.02.2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом прибули до третьої особи в нотаріальну контору за адресою АДРЕСА_4 для нотаріального оформлення договорів.

Спочатку був нотаріально посвідчений договір про поділ майна, грошових коштів подружжя. Перед посвідченням цього договору третьою особою ще раз було роз`яснено подружжю норми ст.ст. 57, 60, 61, 63, 64 ,68, 69 , 71 Сімейного кодексу України, з`ясовано чи розуміють вони зміст та наслідки укладення такого договору, чи не змінились їхні наміри щодо поділу спільного майна подружжя, його обсягу та способу поділу. Також, третьою особою було роз`яснено подружжю норми ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України щодо дійсності правочину та з`ясовано чи не існує обставин, які ставлять під сумнів дійсність правочину, та наміри подружжя, в тому числі чи не укладається правочин під дією тяжких обставин, під примусом, чи вільним є волевиявлення сторін, чи розуміють вони зміст та правові наслідки укладення Договору про поділ майна подружжя та грошей та визначених ними умовах.

Сторони засвідчили про відсутність будь-яких перешкод для укладення такого договору, підтвердили дійсність їхніх намірів, узгодженість умов договору та бажання його укласти саме на таких умовах.

Із змістом договору про поділ майна, грошових коштів кожен з подружжя ще раз ознайомились в присутності третьої особи, договір та його умови було прочитано кожним з подружжя, після чого без будь-яких зауважень підписано в присутності третьої особи кожним з подружжя. Договір було посвідчено третьою особою, внесений до Реєстру правочинів та зареєстровано в реєстрі за №252.

За умовами договору про поділ майна та грошей подружжя проведено поділ майна подружжя Паскарів, яке вони визнавали спільною сумісною власністю подружжя. Поділ відбувся таким чином: у особисту приватну власність ОСОБА_2 було передано будівлю прохідної, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянка площею 0,0338 га кадастровий номер 7322586500:03:003:0603 за цією ж адресою, експертна оцінка нерухомого майна становить на дату укладення договору про поділ майна та грошей подружжя 40 095 грн.; у особисту приватну власність ОСОБА_1 було передано грошові кошти у сумі 6680000 грн. ( 250000 дол. США за курсом НБУ на дату укладення договору).

На підставі договору, третьою особою внесені відомості до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про набуття ОСОБА_2 права власності на будівлю прохідної, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянка площею 0,0338 га кадастровий номер 7322586500:03:003:0603 за цією ж адресою. ОСОБА_1 повідомлено про отримання грошових коштів в сумі, яка зазначена в договорі.

Після посвідчення договору про поділ майна, грошових коштів подружжя від 18.02.2016р. та проведення всіх реєстраційних дій на його підставі, третьою особою, за волевиявленням подружжя, було посвідчено шлюбний договір від 18.02.2016 року. Сторони засвідчили про відсутність будь-яких перешкод для укладення такого шлюбного договору, підтвердили дійсність їх намірів, узгодженість умов договору та бажання його укласти саме на таких умовах. Зі змістом шлюбного договору кожен з подружжя ще раз ознайомлювався в присутності третьої особи, договір та його умови було прочитано кожним подружжям, після чого без будь-яких зауважень підписано в присутності третьої особи кожним з подружжя. Договір було посвідчено третьою особою, внесено до Реєстру правочинів та зареєстровано в реєстрі за №254.

З огляду на наведене вище, третя особа вважає, що наведені ОСОБА_1 в позовній заяві відомості про те, що ним не усвідомлювався реальний зміст умов шлюбного договору, що даний договір було укладено ним під дією оману з боку ОСОБА_2 та на вкрай невигідних для нього умовах, є такими, що не відповідають дійсності.

До укладення шлюбного договору подружжям було проведено добровільний поділ спільного майна та грошей подружжя на підставі договору про поділ майна, грошових коштів подружжя від 18.02.2016р. за умовами якого було визначено весь обсяг спільного майна подружжя, що набуто під час шлюбу, яке визнається ними спільним майном, позивачем було заявлено, що отримано ним грошові кошти, які вказані в договорі.

Отже,на думкутретьої особи,шлюбним договоромфактично підтвердженоправовий статусмайна,зареєстрованого закожним зподружжя,як майна,що належитьна правіособистої приватноївласності саметому зподружжя,на комувоно зареєстроване.Зміни прававласності такогомайна напідставі шлюбногодоговору невідбувалося.З урахуваннямтого,що намомент укладеннята нотаріальногопосвідчення шлюбногодоговору майноподружжя вжебуло поділеноза договоромпро поділмайна,грошей подружжя,на моментпідписання цього шлюбногодоговору спільнемайно подружжявже поділило. Фактичношлюбним договоромподружжя визначилорозподільний правовийрежим майна,яке набутокожним зподружжя вшлюбі,за умовиіснування юридичнооформленого шлюбута навипадок йогорозірвання. (а.с.150-151 том1)

Адвокат Максимчук Я.Д. в інтересах позивача ОСОБА_1 , 14.12.2023 на адресу суду скерувала письмові пояснення про недоведеністьобставин,на якіпосилається відповідачу відзиві. ОСОБА_9 та ОСОБА_2 заробляли кошти за рахунок яких формували сімейний бюджет в статусі фізичної особи підприємця. Однак, в незалежності від того, яким саме чином формувався сімейний бюджет, зароблені грошові кошти та майно набуте за час перебування у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя.

Зазначає, що доводи щодо реєстрації об`єктів нерухомого майна на кожного з подружжя, як особистої власності, оскільки сторони вели окрему підприємницьку діяльність не підтверджується жодним доказом та суперечить вимогам сімейного та цивільного кодексів України. За наданими до суду доказами відсутні відомості про реєстрацію хоча б одного об`єкта нерухомого майна як на фізичну особу-підприємця у підтвердження таких доводів відповідача.

Також, відповідач зазначає, що нею, як підприємцем, було побудовано готель за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності на який було визнано судом, на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06.04.2010 у справі № 2-604/10. Проте, відповідач не вказує, що таким самим чином за ОСОБА_2 на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26.04.2011 у справі № 2-601/11 за нею було визнано право на два житлових будинки, за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 . Визнане право власності за відповідачем за вказаним судовим рішенням було не тому, що це об`єкт побудований суб`єктом підприємницької діяльності, а тому що вказані перебудови вже існуючих об`єктів нерухомості були здійснені без дозвільної документації. Факт перебудови вже існуючих об`єктів нерухомості підтверджується договорами купівлі-продажу будівель та земельних ділянок за вище пописаними адресами. Вважає, що доводи відповідача з приводу факту набуття майна роздільно на кожного з подружжя, як на підприємців, не відповідають дійсності.

Зокрема, договір про поділ майна та грошових коштів подружжя, який передував шлюбному договору, було поділено тільки майно зареєстроване за позивачем. А ні договором про поділ майна та грошових коштів, а ні шлюбним договором не визначено за самим текстом яке саме майно визнається особистою приватною власністю кожного з подружжя. За вказаних обставин відповідач стверджуючи про існування домовленості, за якої позивач позбавляється всього свого майна, не лише є безпідставним, а й суперечить вимогам діючого законодавства.

Обставини того, що відповідач фактично передала грошові кошти, які є спільним майном подружжя та мали перейти у особисту власність позивачу не підтверджено жодним доказом, а також є предметом судового спору у справі № 725/3630/23.

Отже, в результаті укладення Шлюбного договору, позивач залишився у вкрай скрутному становищі, оскільки все майно набуте за час шлюбу залишилось у власності відповідачки по справі. Адже інші об`єкти нерухомого майна, які ніби то належали ОСОБА_1 на час укладення Договору, 15.05.2013 перейшли у власність дочки ОСОБА_8 на підставі договору дарування. (а.с.181-185 том1)

Позиція представників сторін в судовому засіданні

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали з підстав зазначених в ньому, просили здійснити розподіл судових витрат.

Зокрема, адвокат Князька Н.А. пояснювала, що підставою оскарження договору є ч.1ст.230 ЦК України, адже відповідачка навмисно ввела позивача в оману при укладенні договору з метою одноособового володіння спільним майном подружжя, оскільки відмовилась від розподілу спільного майна подружжя, яке було оформлено на неї, чим грубо порушила майнові права позивача , як співвласника. Своїми незаконними діями відповідачка поставила позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушивши при цьому положення ст. ст. 93,97 СК України, так як одноособово привласнила все спільно набуте майне за час шлюбу, яке було наявне на час укладення шлюбного договору, а його позбавила права на частку у спільному майні подружжя. 18.02.2016 позивач підписав запропонований йому Шлюбний договір, помилково вважав , що в подальшому сторони ще дооформлять інші договори в майбутньому. При тому, відповідачка не передала йому кошти в сумі 250 000 доларів США, як домовились, він все майно оформив на неї, вона стала одноособовим власником всього спільного майна, а кошти він не отримав за Договором про поділ майна. Баланс рівності сторін не дотримано, адже мав місце обман зі сторони відповідачки, а Шлюбний договір є незаконним, так як містить дискримінаційні умови для позивача. В 2021 році відповідачка повідомила, що вже всі розрахунки проведено в 2016 році і він більше нічого не отримає, вона відмовилась ділити майно, що зареєстровано на ній.

Представники відповідачки позов не визнали в повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Лютікова Н.О. при цьому пояснила, що з 2016 року сторони припинили спільне проживання та спілкування, уклавши Договір про поділ майна подружжя. 18.02.2016 сторонами добровільно та за взаємною згодою спочатку укладено та підписано Договір про поділ майна і грошових коштів подружжя, яким чітко визначено перелік майна, яке вважали спільним майном подружжя та здійснили його поділ, внаслідок чого спільного майна між ними не залишилось. Після цього сторони підписали та нотаріально посвідчили Шлюбний договір від 18.02.2016, на момент укладення якого майна в спільній сумісній власності вже не існувало. За умовами Шлюбного договору встановлено роздільний режим майна подружжя, перехід права власності не відбувалось. За Договором про поділ майна , позивач отримав 250 000 доларів США.

Влітку 2021 позивач несподівано звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пунктів 3,4,5 Шлюбного договору, де вказував, що відповідачка примусила його підписати оспорюваний договір скориставшись тим, що він перебув у скрутному становищі. У задоволенні позову суд відмовив за безпідставністю, в рішенні суду вказані всі обставини. Позивач з рішенням суду погодився, не оскаржив його. Позивач не надав доказів, що його ввели в оману коли укладали шлюбний договір, як і не довів, що норми договору є для нього дискримінаційними. Адже сторони самостійно визначили, що є спільним майном подружжя і здійснили його поділ. Крім того, після укладення Договору про поділ майна, у позивача залишились 2 земельні ділянки і 250 000 доларів США, а відповідачці перейшла земельні ділянка та будівля прохідної. Просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, здійснити розподіл судових витрат.

Третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська О.Б. в судовому засіданні пояснила, що в 2016 році до неї звернулось подружжя ОСОБА_10 з приводу укладення Договору про поділ майна і Шлюбного договору. Спочатку вони звернулись за консультацією і вона їм все роз`яснила, підготувала проект, заздалегідь обоє отримали проекти договорів, радились, консультувались в юристі. Через декілька днів прийшли до нотаріальної контори обоє, де уклали Договір про поділ майна, грошових коштів. В нотаріуса не було жодних сумнівів, що їм щось не зрозуміло. Предметом поділу були будівля та гроші. Після посвідчення договору було зареєстровано право власності. Подружжя наполягало на поділі саме цього майна, яке самостійно визначили як спільне майно подружжя. Після державної реєстрації, сторони уклали Шлюбний договір. Атмосфера між подружжям була позитивна. Перед тим як посвідчити договір, вона ще раз перепитала їх, чи їм все зрозуміло, детально роз`яснила норми цивільного та сімейного законодавства. Шлюбний договір був укладений добровільно, після ретельного ознайомлення з усіма пунктами.

16.05.2024 судом ухвалено про можливість здійснити розгляд справи за відсутності позивача та його представників, зважаючи на подану представником позивача ОСОБА_4 письмової заяви з цього приводу 13.05.2024.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Так, за клопотанням сторони відповідача , судом допитано свідка ОСОБА_8 в судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зазначила, що тато з мамою жили добре, їздили за кордон, заробляли кожен окремо, вели бізнес кожен окремо, однак мали спільні грошові заощадження. Тато окремо будував заправку, а мама ресторан, кожен на себе оформляв те, що будував. В 2015 році батько пішов з сім`ї, разом прийняли рішення поділити майно. Вона обговорювала з батьками, як це правильно зробити. Тато сказав, що йому нічого не треба, а потрібно лише гроші. Прохідна була зареєстрована на татові, але будувала мама. Зійшлись на сумі 250000 доларів США. Вона з мамою склали потрібну суму і мама поїхала до нотаріуса. Звідти повернулась з договором про поділ і шлюбним договором. Згодом, того ж дня, тато попросив тримати гроші у неї на заправці. Тато нічого не казав їй, що не згідний з договором, адже він отримав 250 000 доларів США, маєток, земельні ділянки в с.Мамаївці. На даний час батьки між собою не спілкуються, а вона з татом в добрих відносинах.

Під час з`ясування обставин справ та перевірки їх доказами , судом встановлено наступне

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:1) керує ходом судового процесу;2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 02.05.1976 року у виконкомі Мамаївської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, актовий запис № 08, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.03.2009 року. (а.с.10 том 1)

18.02.2016 року позивач та відповідачка уклали договір про поділ майна, грошових коштів подружжя, який посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ПоловинськоюО.Б. та зареєстровано в реєстрі за № 252.

За умовами договору про поділ майна та грошей подружжя проведено поділ майна позивача і відповідачки, яке вони визнавали спільною сумісною власністю подружжя. Поділ відбувся таким чином: у особисту приватну власність ОСОБА_2 було передано будівлю прохідної, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянка площею 0,0338 га кадастровий номер 7322586500:03:003:0603 за цією ж адресою, експертна оцінка нерухомого майна становить на дату укладення Договору про поділ майна та грошей подружжя 40095 грн.; у особисту приватну власність ОСОБА_1 було передано грошові кошти у сумі 6680000 грн. ( 250000 дол. США за курсом НБУ на дату укладення Договору).

Позивач та відповідачка в п.1 цього договору підтвердили, що на момент його укладення перебувають у зареєстрованому шлюбі.

У пунктах 8-12 вище вказаного договору позивач та відповідачка підтвердили, що поділене цим договором майно є спільною сумісною власністю подружжя, а також підтвердили його відповідність їхнім дійсним намірам, свою правоздатність, розуміння своїх прав та обов`язків і відсутність будь-яких взаємних майнових та фінансових претензій, в тому числі і після розірвання шлюбу.

Пунктом 9 договору сторони стверджують, що не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.

Цей договір вступив в силу з моменту його нотаріального посвідчення. ( а.с. 13-14 том 1)

На підставі договору, приватним нотаріусом Половинською О.Б. внесені відомості до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про набуття ОСОБА_2 права власності на будівлю прохідної, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянка площею 0,0338 га кадастровий номер 7322586500:03:003:0603 за цією ж адресою. ОСОБА_1 отримано грошові кошти в сумі, яка зазначена в договорі.

Станом на день розгляду справи в суді зазначений договір про поділ майна, грошових коштів від 18 лютого 2016 року , є чинним, судом недійсним не визнавався. А тому у суду не має сумнівів, що такий договір виконаний сторонами повністю до укладення шлюбного договору.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (частина перша статті 9 СК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі). (Постанова Верховного Суду від 01.06.2022 № 759/23521/20).

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (стаття 103 СК України).

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України).

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (частина друга статті 97 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин;

у статті 103 СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору. З урахуванням того, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України;

для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору;

під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

У статті 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя.

Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України. Тобто, сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (стаття 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно).

У постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року в справі № 6-230цс14 зазначено, що: «стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Оскільки договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо:

1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства;

2) заборона випливає із змісту акта законодавства;

3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсностішлюбного договорує недодержання в моментвчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є шлюбний договір. У главі 10 СК України (статті 92-103) визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.

Так, відповідно до частини першої статті 93 СК України шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов`язки.

У частинах четвертій, п`ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватисьу власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Таким чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами роздільного режиму власності на час перебування в шлюбі і на випадок його розірвання, а тому суд приходить до висновку про відповідність шлюбного договору вимогам статей 64, 74, 93, 97 СК України, статей 203, 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № 755/19197/18 (провадження № 61-18343св19) зазначено, що: «норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 201/4255/16-ц (провадження № 61-9533св19) вказано, що: «норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Окрім загальних вимог щодо дійсності правочинів, встановлених ЦК України, частини четверта та п`ята статті 93 СК України встановлюють спеціальні обмеження, щодо можливих умов шлюбного договору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя.

Такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду 01 червня 2022 року, у справі № 759/23521/20.

Судом установлено, щопід час шлюбу, а саме 18.02.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір щодо врегулювання майнових відносин подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ПоловинськоюО.Б. та зареєстровано в реєстрі за № 254.

Згідно пункту 1 шлюбного договору сторонами було обрано та визначено майнові права у шлюбі і на випадок його розірвання.

Згідно пункту 3 шлюбного договору будь яке рухоме та нерухоме майно, нажите подружжям під час шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з подружжя на чиє ім`я оформлений правовстановлюючий документ на майно (документ, який підтверджує право власності на майно) та, при необхідності зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 4 шлюбного договору у випадку розірвання шлюбу подружжям, на майно, яке придбано під час шлюбу, відповідно до пункту 3 цього Договору зберігається роздільний режим власності.

Згідно пункту 5 шлюбного договору встановлено, що своєю особистою приватною власністю кожен з подружжя володіє, користується, розпоряджається на власний розсуд, учиняє будь які дії щодо свого майна, грошових коштів, не узгоджуючи ці питання з чоловіком (дружиною), навіть за умови, якщо за час шлюбу таке майно істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат одного з подружжя або обох.

Пунктом 6 шлюбного договору встановлено, що умови цього договору залишаються чинними і після припинення шлюбу. Пунктом 7 договору сторони підтвердили, що своїми підписами під договором вони стверджують, що цей Шлюбний договір не ставить кожного з них в надзвичайно невигідне матеріальне становище, та не порушує прав кожного з них. Сторони в момент укладання та підписання договору усвідомлюють значення своїх дій, розуміють природу цього договору, стверджують що при укладенні цього договору відсутній будь який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними.

Зміст договору, правові наслідки визначеного сторонами правового режиму майна, відповідальність, права і обов`язки, а також зміст ст. ст. 92-103 Сімейного кодексу України, сторонам договору, нотаріусом роз`яснено (пункт 8 шлюбного договору).

Згідно пункту 9 шлюбного договору, шлюбний договір набирає чинності в день його нотаріального посвідчення.

Відповідно до пункту 10 шлюбного договору після набрання чинності шлюбним договором, майно (речі та майнові права, у тому числі корпоративні) та грошові кошти подружжя поділятимуться на такі, які є особистою приватною власністю чоловіка та дружини.

Згідно пункту 16 шлюбного договору зазначено, що нотаріус роз`яснив учасникам правочину зміст статей 215-236, 319 Цивільного кодексу України, ст. ст. 57-74, 92-103 Сімейного кодексу України. (а.с.15-16 том 1)

Звертаючись до суду із даним позовом про визнання шлюбного договору недійсним на підставі ч.1 ст. 230 ЦК України, ОСОБА_1 посилається на введення його в оману відповідачкою, яка запропонувала спочатку поділити його майно, а згодом її. Він підписав обидва договори сподіваючись в майбутньому на їх дооформлення, однак в 2021 стало зрозуміло, що коштів в сумі 250 000 доларів США він не отримає, відповідачка відмовилась від розподілу спільного майна подружжя, яке було оформлено на неї. Внаслідок укладення шлюбного договору він опинився у надзвичайно невигідному матеріальному становищі.

Однак суд вважає, що укладеним між сторонами шлюбним договором встановлено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та за умовами шлюбного договору перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувся, а позивач не довів, що ці умови шлюбного договору ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, як і не довів, що він був введений в оману під час укладання договору, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним шлюбного договору.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідачка поставила позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, так як одноособово привласнила все спільно набуте майне, чим ввела його в оману щодо своїх намірів. Адже такі доводи спростовуються самим фактом укладення сторонами договору про поділ майна, грошових коштів від 18.02.2016 року, який передував укладенню оспорюваного шлюбного договору. Численними судовими рішенням у справі встановлено, що на момент укладення шлюбного договору спільного майна подружжя між Паскарями вже не існувало, оскільки було поділено між ними умовами договору про поділ майна, грошових коштів.

І факт дотримання умов договору про поділ майна, грошових коштів сторонами 18.02.2016 підтверджується передачею коштів 250 000 доларів США ОСОБА_1 , та державною реєстрацією права власності на земельну ділянку, будівлю прохідної, що в АДРЕСА_3 за ОСОБА_11 .

Крім того,відповідно допостанови Чернівецького апеляційного суду від 07.05.2024 року, справа № 725/3630/23, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в сумі 250 000 доларів США (6 680 000 грн.) за договором про поділ майна та грошових коштів від 18.02.2016 року відмовлено. На спростування позовних вимог апеляційний суд зазначив, що з умов договору не вбачається виникнення обов`язку у ОСОБА_2 здійснити сплату 6 680 000 грн. позивачу, а навпаки, вказує на відсутність у сторін будь-яких претензій, зокрема , майнових, фінансових одне до одного, в тому числі і після розірвання шлюбу. Крім того, позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що вказані грошові кошти перебувають у відповідачки, й остання зобов`язалась їх повернути позивачу після підписання договору про поділ майна подружжя. (а.с.109-119 том2)

Зазначеною постановою Чернівецького апеляційного суду від 07.05.2024 року, справа № 725/3630/23, спростовуються доводи позивача про перебування у надзвичайно невигідному матеріальному становищі, адже доводить, що ОСОБА_1 отримав суму коштів при укладенні договору про поділ майна, грошових коштів, які були включені до спільного майна подружжя та поділені між сторонами за їх бажанням. На спростування цієї обставини суду доказів не надано. А правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. (ст. 204 ЦК України)

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що ні договором про поділ майна, грошових коштів , ні шлюбним договором не передбачено обов`язку у ОСОБА_2 здійснити в майбутньому поділ якогось іншого майна. Умови шлюбного договору навпаки стверджують, що цей шлюбний договірне ставитькожного зних внадзвичайно невигіднематеріальне становище,та непорушує правкожного зних. Сторони в момент укладання та підписання договору усвідомлюють значення своїх дій, розуміють природу цього договору, стверджують що при укладенні цього договору відсутній будь який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними. (п.7 шлюбного договору).

А тому доводи сторони позивача про неотримання коштів за договором, про підписання договору в очікуванні в майбутньому поділити ще й інше майно, яке зареєстроване на відповідачку, про обман зі сторони відповідачки суд розцінює як обраний спосіб захисту, до якого відноситься критично, адже такі доводи не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Твердження позивача про недотримання ч.1,3,5 ст. 203ЦК України спростовуються змістом пунктів 7,8 шлюбного договору, який добровільно підписаний сторонами та посвідчений нотаріально.

Слід також зазначити, що в червні 2021 року ОСОБА_1 звертався із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними пунктів 3, 4, 5 Шлюбного договору від 18.02.2016 року, з підстав того, що умовами шлюбного договору його поставлено у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки договір укладений в умовах боргових зобов`язань позивача. Справа № 725/3900/21 розглядалась Кіцманським районним судом Чернівецької області. 02.12.2021 року ним було ухвалено рішення про відмову в задоволення позову ОСОБА_1 . Рішення суду позивачем не оскаржувалось і набуло законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Кіцманський районний суд Чернівецької області в рішенні від 02.12.2021 року у справі № 725/3900/21 встановив наступні обставини: «Позивач і відповідачка спочатку скористалися положеннями ст. 69 СК України та уклали 18.02.2016 року договір про поділ майна, грошових коштів подружжя, визначивши таким чином перелік майна, яке є спільною сумісною власністю їх як подружжя та здійснивши його поділ, що підтверджує третя особа без самостійних вимог на боці відповідача приватний нотаріус Половинська О.Б.

Цього ж дня 18.02.2016 р. позивач і відповідачка, як подружжя, уклали шлюбний договір, яким визначили правовий режим майна, яке буде набуте ними у шлюбі в майбутньому. При цьому укладений сторонами шлюбний договір не оперує терміном «спільна сумісна власність подружжя», натомість закріплює майно, набуте сторонами у шлюбі, на праві особистої приватної власності або роздільного режиму власності за кожним із них.

Отже, на момент укладення шлюбного договору між позивачем і відповідачкою майна у їхній спільній сумісній власності вже не існувало, оскільки, таке майно вже було визначено і поділено між ними умовами договору про поділ майна і грошових коштів подружжя». (а.с. 53-58 том 1).

В подальшому, відповідно до рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24.11.2021 року у справі № 718/2262/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. (а.с.11-12 том 1)

21.09.2023 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про поділ спільного майна подружжя, у задоволенні якого Садгірським районним суду м.Чернівців відмовлено, справа № 726/858/23. Суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи у подружжя Паскарів не існувало об`єктів нерухомого майна, що перебувають у спільній сумісній власності подружжя, оскільки такий поділ відбувся у добровільному порядку на умовах Договору про поділ майна, грошових коштів від 18.02.2016, а шлюбним договором від 18.02.2016 визначений роздільний майновий режим подружжя на час перебування у шлюбі і на випадок його розірвання. (а.с.223- 242 том1)

За вказаних обставин заявлений позов ОСОБА_1 є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат, суд вказує наступне

Згідно з положеннями ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У ч.3 ст.141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У положеннях ч.5 та ч.6 ст.137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стороною відповідача 09.04.2024 суду подано докази на підтвердження понесених судових витрат відповідачкою ОСОБА_2 , а саме: договір про надання професійної правничої допомоги від 10.04.2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; договір про надання професійної правничої допомоги від 19.06.2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , де в п.4.1. розділу 4 договору обумовлено оплату послуг в розмірі 35 000 грн.; рахунок на оплату гонорару та його отримання від 19.06.2023 року; договір-доручення про надання правничої допомоги від 19.06.2023, між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , де в п.4.1. розділу 4 договору обумовлено оплату послуг за надання правничої допомоги в апеляційному суді в справі №725/3820/23 (оскарження ухвали про передачу за підсудністю) в розмірі 7 000 грн.; рахунок на оплату гонорару та його отримання від 19.06.2023 року; договір про надання професійної правничої допомоги від 23.04.2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 ; договір-доручення про надання правничої допомоги від 19.06.2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , де в п.4.2. розділу 4 договору обумовлено оплату послуг в розмірі 7 000 грн. та рахунок-квитанцію б/н від 19.06.2023 року; договір-доручення про надання правничої допомоги від 19.06.2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , де в п.4.2. розділу 4 договору обумовлено оплату послуг в розмірі 35 000 грн. та рахунок-квитанцію б/н від 19.06.2023 року (т.2 а.с.84-100).

Надано суду також і квитанцію АТ Укрпошти від 20.04.2024 про надіслання ОСОБА_1 рекомендованим листом клопотання представників позивача про розподіл судових витрат разом із долученими доказами.

Від позивача не надходило клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу адвоката.

Так, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

У цій же постанові звернуто увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

При визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

З урахуванням складності справи, обсягу виконаної двома адвокатами роботи, значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачкою під час розгляду даної справи, в тому числі в суді апеляційної інстанції під час перегляду ухвали про зміну підсудності справи, в сукупному складають 84 000 грн. та за відсутності обґрунтованих заперечень з боку сторони позивача підлягають стягненню з останнього на користь ОСОБА_2 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60, 70, 93, 103 Сімейного кодексу України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватнийнотаріус Чернівецькогоміського нотаріальногоокругу Половинська ОльгаБорисівна про визнанняправочину недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 84 000 (вісімдесят чотири тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська Ольга Борисівна, місце знаходження: вул..Головна,61, оф.2 м.Чернівці.

Повний тест рішення виготовлено 27.05.2024.

Суддя: О.І.Мінів