Постанова

від 22.05.2024 по справі 646/3277/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 646/3277/23 Головуючий суддя І інстанції Демченко І. М.

Провадження № 22-ц/818/697/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про державну власність

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2023 року, по цивільній справі №646/3277/23, за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Державний реєстратор Зміївської міської ради Харківської області Калініна Людмила Миколаївна про скасування рішення про державну реєстрацію речового права,

в с т а н о в и в :

Харківська міська рада 04.07.2023 звернулася до суду з позовом про:

- скасування державноїреєстрації прававласності нанежитлову будівлюліт.«Б-1»по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційнийномер об`єктанерухомого майна525579463101,індексний номеррішення 40254534) ;

- визнання недійсним та скасування договору дарування № 7536 від 23.12.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

-визнання недійснимта скасуваннядоговору дарування№ 7699від 27.12.2019,посвідченого приватнимнотаріусом Харківськогоміського нотаріальногоокругу ЄмцемІ.О.,укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

-скасування державноїреєстрації прававласності нанежитлову будівлюліт.«Б-1»по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (реєстраційнийномер об`єктанерухомогомайна 525579463101,індексний номеррішення 50409546)та ОСОБА_1 (реєстраційнийномероб`єктанерухомого майна525579463101,індекснийномеррішення 50511507) ;

- зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) власними силами або за власний рахунок привести нежитлову будівлю літ. «Б-1» по АДРЕСА_1 у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва, а саме : до характеристик раніше існуючого об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною площею 146,4 кв.м. відповідно до поповерхового плану на будівлю літ. «Б-1» по АДРЕСА_1 від 09.07.2013, що міститься в матеріалах інвентаризаційної справи № 71262 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради.

Позов подано від імені Харківської міської ради, яка є власником земельної ділянки, на якій зареєстровано право на об`єкт будівництва поза встановленою процедурою (не введений в експлуатацію), що створює загрозу для громадян членів територіальної громади та виключає міську раду із процедури набуття права на об`єкт взагалі (відповідачем не введено об`єкт до експлуатації), позбавляє міську раду прав на самочинно забудовану частину земельної ділянки.

Підстави звернення до суду та правове обґрунтування позовних вимог.

На адресу Харківської міської ради надійшла заява від ОСОБА_1 про обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 (Основ`янський р-н) у зв`язку з наданням в оренду земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1». Згідно деталізованої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстр) 11.12.2014 державним реєстратором приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О. у Реєстрі вперше відкрито розділ з реєстрацією об`єкту нерухомого майна, присвоєно реєстраційний номер 525579463101 та зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1», загальною площею 146,4 кв.м. по АДРЕСА_1 за ТОВ «СОЛІД». Підставою для реєстрації права власності державним реєстратором Ємцем І.О. визначено рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2007 у справі № 40/541-07. Згідно зазначеного рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2007 у справі № 40/541-07 спірний об`єкт нерухомого майна за вказаною адресою попередньо складався з нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 146,4 кв.м. Відповідно до інвентаризаційної справи КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради станом на 15.05.2008 за ТОВ «СОЛІД» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1», загальною площею 146,4 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2007 у справі № 40/541-07. Станом на 09.07.2013 нежитлова будівля мала наступні технічні характеристики: приміщення № 1 - виставковий зал (площею 103 кв.м.), приміщення № 2 кабінет (площею 9, 2 кв.м.); приміщення № 3 коридор (площею 3,5 кв.м.); приміщення № 4 котельня (площею 1,7 кв.м); приміщення № 5 санвузол (4,3 кв.м); приміщення № 6 - майстерня (площею 24,7 кв.м.). Разом з цим, 09.07.2013 при проведенні технічної інвентаризації нежитлової будівлі літ. «Б-1» за вказаною адресою техніком зафіксовано влаштування навісу до спірної будівлі розмірами 6,1 на 4,37 м та загальною площею 26,7 кв.м. В подальшому, ТОВ «СОЛІД» відчужило спірну будівлю за вказаною адресою, уклавши договір купівлі-продажу № 6661 від 22.12.2016 з ОСОБА_1 . Згідно договору купівлі-продажу № 6661 від 22.12.2016, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., предметом цього договору була нежитлова будівля літ. «Б-1», загальною площею 146,4 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Зазначений вище правочин та реєстраційну дію міська рада не оскаржує.

У подальшому ОСОБА_1 проведені нові роботи з перебудови навісу шляхом влаштування прибудови до будівлі літ. «Б-1» (замість навісу розміщено приміщення виставкової зали у літ. «Б-1»), за наслідком чого останнім зайнято додаткову земельну ділянку на 22,7 кв.м (площа збільшилась із 146,4 кв.м до 169,1 кв.м.).

До Реєстру 22.03.2018 державним реєстратором Калініною Л.М. внесено зміни, а саме: загальну площу нежитлової будівлі літ. «Б-1» за вказаною адресою змінено із 146,4 кв.м. на 169,1 кв.м. Підставою для реєстрації права власності державним реєстратором Калініною Л.М. визначено договір купівлі-продажу № 6661 від 22.12.2016, технічний паспорт № 12 від 07.02.2018, виготовленого ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» та довідку № 23106/-01 від 07.02.2018, виготовлену ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації».

Саме ця реєстраційна дія оскаржується міською радою.

Таким чином, на підставі лише двох документів: технічного паспорту № 12 від 07.02.2018 та довідки № 23106/-01 від 07.02.2018, виданих ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт самочинної реконструкції.

У реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва («e-construction.gov.ua»), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єктів до експлуатації, з травня 2011 року, інформація щодо вищевказаного об`єкту будівництва відсутня. Будь-яка інформація щодо прийняття до експлуатації спірного об`єкту у міській раді відсутня.

Таким чином, оскільки спірний об`єкт реконструйований без розроблення проектної документації та отримання дозволу на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, яка не відводилась замовнику будівництва у власність чи користування, - реконструйоване майно за адресою: АДРЕСА_1 , - є самочинним будівництвом.

З урахуванням викладеного, реєстрація змін до права власності на спірну нежитлову будівлю літ. «Б-1» проведена державним реєстратором Калініною Л.М. за відсутності документів, що підтверджують правомірність набуття права власності на цей об`єкт зі збільшенням площі із 146,4 кв.м. на 169,1 кв.м.

У подальшому, ОСОБА_1 здійснив відчуження нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 169,1 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 525579463101) ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 7536 від 23.12.2019, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О.

Станом на теперішній час право власності на спірну нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 169,1 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 525579463101) зареєстровано за ОСОБА_1 .

Згідно цієї інформаційної довідки з Реєстру ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 спірну нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 169,1 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 525579463101) на підставі договору дарування від 27.12.2019 № 7699, посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_3 .

Згідно зазначеного договору купівлі-продажу від 27.12.2019 № 7699, спірний об`єкт нерухомого майна за вказаною адресою складався із нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 169,1 кв.м. Таким чином, на теперішній час спірна нежитлова будівля літ. «Б-1» зареєстрована за ОСОБА_1 , про що у Реєстрі зроблено запис № 34909609.

Державна реєстрація речових прав на зазначений об`єкт нерухомого майна порушує права міської ради як власника земельної ділянки, оскільки будь-яких рішень щодо надання дозволу на її забудову міська рада не надавала. Викладене свідчить про те, що об`єкт самочинної реконструкції на момент внесення других змін до Реєстру до експлуатації не приймався.

Харківська міська рада вважає, що ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Харкова за адресою: АДРЕСА_1 , під прибудовою до нежитлової будівлі літ. «Б-1» та зайняттям додатково 22,7 кв.м. шляхом її самовільного зайняття.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2023 року у задоволенні позову Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: державний реєстратор Зміївської міської ради Харківської області Калініна Людмила Миколаївна про скасування рішення про державну реєстрацію речового права відмовлено.

В апеляційній скарзі ХМР посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, новим рішенням задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права з огляду на наступне.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки відповідно до ст. 376 ЦК України має право вимагати зобов`язання порушника здійснити перебудову об`єкту самочинного будівництва у стан, що існував до порушення прав власника земельної ділянки.

Вказано, що встановивши, на підставі фактичних обставин справи та доказів, що добудову до нежитлового приміщення, унаслідок якої збільшено площу об`єкту нерухомості до 169,1 кв. м, здійснено ОСОБА_1 на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без відповідних дозвільних документів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог через їх необґрунтованість.

Суд першої інстанції помилково вважав, що відповідачем ОСОБА_1 були здійснені роботи з перепланування, а не капітального будівництва, а тому за логікою суду отримувати дозволи на виконання будівельних робіт та забудову земельної ділянки відповідачу не потрібно. При цьому суд першої інстанції не надав правової оцінки тому факту, що навіс був споруджений самовільно, із захопленням земельної ділянки. Попередній власник спірного майна ТОВ «Солід» жодних дій на приведення у відповідність вимогам законодавства та усунення наслідків самочинного будівництва відносно спірного навісу не вчинив, а ОСОБА_1 , набуваючи право власності на спірну будівлю у власність лише 146,4 кв.м., а навіс так і залишився у розумінні ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом.

Відповідачем ОСОБА_1 не спростовано незаконність своїх подальших дій по самочинному перебудуванню навісу та об`єднанню з приміщеннями будівлі літ. «Б-1», а суд дійшов до помилкових висновків про те, що збільшення загальної площі нежитлової будівлі літ. «Б-1» з 146,4 до 164,9 кв.м. відбулось внаслідок перепланування цієї нежитлової будівлі, пов`язаного зі зміною загальної, основної та допоміжної площі за рахунок демонтування та влаштування перегородок (без порушення несучих конструкцій).

Суд першої інстанції не звернув уваги, що при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати від порушника здійснити перебудову об`єкту самочинного будівництва у стан, що існував до порушення та помилково вважав, що це спір не відноситься до категорії негаторних позовів, суд не взяв до уваги правову позицію, викладену у постанові ВП ВС від 02.11.2022 у справі № 920/3166/20 та що самочинне будівництво є триваючим правопорушенням.

Суд не надав належної оцінки аргументам позивача, що укладений 21.12.2018 з Харківською міською радою договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 передбачав обслуговування та експлуатацію нежитлової будівлі літ. «Б-1» з навісом.

При цьому суд першої інстанції розглядаючи спір по суті відмовив у задоволенні позову через необґрунтованість, а тому безпідставно застосував інститут позовної давності, що не відповідає правовим висновкам, які були висловлені у постанові ВП ВС від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

Зазначено, що суд першої інстанції застосував висновки Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15 та висновки Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 помилково, у нерелевантний спосіб.

Також судом не було звернуто увагу на правові висновки, які були висловлені у постанові ВП ВС від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 про те, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво поза межами норми ст. 376 ЦК України в силу приписів частини другої цієї статті не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2020 року у справі № 826/4891/18 наголошено, що за своєю юридичною природою самочинне будівництво це правопорушення, яке носить триваючий характер (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 27 квітня 2020 року у справі № 640/8057/19).

Також було зазначено про відсутність при недобросовісному самочинному будівництві підстав для застосування ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ, з приводу цього у постанові ВП ВС від 20.07.2022 у справі № 923/196/23 були висловлені відповідні правові висновки.

Судом першої інстанції залишена поза увагою правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, а

Застосування строків позовної давності неможливо у спорах щодо об`єктів самочинного будівництва.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Саньков Ю.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін. На обґрунтування вказав, що міська рада не зверталася до ОСОБА_1 з приписами про приведення нежитлової будівлю літ. «Б-1» по АДРЕСА_1 у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва

21.12.2018 року між Харківською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, по АДРЕСА_1 . Пунктом 3 Договору визначено, що на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля літ. «Б-1», а також інші об`єкти інфраструктури навіс, отже позивачем пропущений строк позовної давності.

Зважаючи на наявність між ОСОБА_1 та Харківської міською радою договірних відносин та надання в оренду на підставі рішення Харківської міської ради № 740/17 від 20.09.2017 відповідачеві земельної ділянки площею 0,0237 за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. Б- 1, суд вірно дійшов висновку про застосовування строків позовної давності та відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржене судове рішення відповідає не повністю.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позову суд зазначив наступні мотиви своїх висновків.

Довідкою Міжрегіонального бюро технічної інвентаризації за № 23106/-01 від 07.02.2018 підтверджено збільшення площі до 169,1 кв.м за рахунок проведення ремонту та демонтажу декількох перегородок, однак з урахуванням площі будівлі 146,4 кв.м та навісу 26,7 кв.м. не перевищує її. Будь-які докази щодо віднесення перепланування до самочинного будівництва відсутні.

У постанові від 02.06.2021 року в справі № 509/11/17 Верховний Суд дійшов висновку, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна, а визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01.07.2020 року у справі № 755/3782/17, відповідно до яких новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва є неефективними способами захисту, вказував Верховний Суд у постанові від 27.04.2022 року в справі № 521/21538/19.

У справі, яка розглядається поряд з вимогою про приведення нежитлової будівлі у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва, яка відповідає характеру порушеного права, позивач заявив інші вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсними договорів дарування, які не є ефективним способом захисту порушеного права та не призведуть до його ефективного відновлення.

Під час розгляду справи № 202/7377/16-ц (постанова від 27.10.2021 року) Верховний Суд дійшов висновку, що задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

За пунктом «б» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Оскільки у статті 152 Земельного кодексу України не конкретизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, в кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення.

Зокрема, порушення прав власника може бути усунене шляхом демонтажу споруд, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем та визнання договорів дарування недійсними слід відмовити, оскільки вони є неефективним способом захисту та не забезпечать усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

прямо (стаття268ЦКУкраїни). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття268ЦКУкраїни) відсутня вимога про визнання правочину недійсним;

опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Судом встановлено, що з 05.05.2018 позивачеві були відомі обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки №598/18 від 05.05.2018, проведеного Департаментом територіального контролю Харківської міської ради за адресою: м. Харків, пров.Соляниківській, 12, з якого вбачається про обізнаність про зміни у площі нежитлової будівлі літ. «Б-1» по АДРЕСА_1 зі 146,4 кв.м на 169,1 кв.м. Крім того, 21.12.2018 між Харківською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі по АДРЕСА_1 , пунктом 3 якого визначено, що на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля літ. «Б-1», а також інші об`єкти інфраструктури навіс.

Вказані обставини у своїй сукупності не дають підстав уважати, що позивач з 05.05.2018 не знав та не міг знати про порушення своїх прав як власника земельної ділянки.

Отже, Харківська міська рада, маючи у своїй структурі Інспекцію з контролю за використанням та охороною земель комунально власності, не могла не знати про порушення свого права, протягом шести років не оспорювала вказані правочини, доказів поважності причин пропущення позовної давності суду не надала.

При цьому, суд враховує, що строк позовної давності не застосовується до негаторних позовів.

Негаторний позов(ст. 391 ЦК України) - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння. Таким чином, ознаками негаторного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.

Суд зауважує, що умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає.

Зважаючи на наявність між ОСОБА_1 та Харківської міською радою договірних відносин та надання в оренду на підставі рішення Харківської міської ради № 740/17 від 20.09.2017 відповідачеві земельної ділянки площею 0,0237 за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. Б- 1, суд дійшов висновку про застосовування строків позовної давності та відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками суду.

Судом встановлено, що на підставі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 227636770 від 30.06.2023 встановлено, що 11.12.2014 державним реєстратором приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О. зареєстровано об`єкт нерухомого майна, якому присвоєно реєстраційний номер 525579463101 та зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1», загальною площею 146,4 кв.м. по АДРЕСА_1 за ТОВ «СОЛІД» на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2007 у справі № 40/541-07.

Згідно рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2007 у справі № 40/541-07 спірний об`єкт нерухомого майна за вказаною адресою попередньо складався з нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 146,4 кв.м., та складався з восьми приміщень.

Відповідно до інвентаризаційної справи КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради станом на 15.05.2008 за ТОВ «СОЛІД» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1», загальною площею 146,4 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2007 у справі № 40/541-07. Станом на 09.07.2013 нежитлова будівля мала технічні характеристики: приміщення № 1 - виставковий зал (площею 103 кв.м.), приміщення № 2 кабінет (площею 9, 2 кв.м.); приміщення № 3 коридор (площею 3,5 кв.м.); приміщення № 4 котельня (площею 1,7 кв.м); приміщення № 5 санвузол (4,3 кв.м); приміщення № 6 - майстерня (площею 24,7 кв.м.). Разом з цим, 09.07.2013 при проведенні технічної інвентаризації нежитлової будівлі літ. «Б-1» за вказаною адресою техніком зафіксовано влаштування навісу до спірної будівлі розмірами 6,1 на 4,37 м та загальною площею 26,7 кв.м. У подальшому, ТОВ «СОЛІД» відчужило спірну будівлю за вказаною адресою, уклавши договір купівлі-продажу № 6661 від 22.12.2016 з ОСОБА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу № 6661 від 22.12.2016, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., предметом цього договору була нежитлова будівля літ. «Б-1», загальною площею 146,4 кв.м. по АДРЕСА_1 .

З технічного паспорту за реєстровим номером 47, інвентаризаційна справа № 2281, виготовленого 07.02.2018 ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» та довідки № 23106/-01 від 07.02.2018 встановлено, що приміщення нежитлової будівлі літ Б-1 виробничого будинку АДРЕСА_1 мають загальну площу 169,1 кв.м., технічні характеристики яких наступні: приміщення № 1 - виставковий зал (площею 103 кв.м.), приміщення № 2 кабінет (площею 9, 2 кв.м.); приміщення № 3 коридор (площею 3,5 кв.м.); приміщення № 4 санвузол (площею 3,3 кв.м); приміщення № 5 топкова (2,3 кв.м); приміщення № 6 склад (площею 47,8 кв.м.).

22.03.2018 до Реєстру державним реєстратором Калініною Л.М. внесено зміни, а саме: загальну площу нежитлової будівлі літ. «Б-1» за вище вказаною адресою змінено із 146,4 кв.м. на 169,1 кв.м.

На підставі договору дарування № 7536 від 23.12.2019, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., ОСОБА_1 здійснив відчуження нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 169,1 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 525579463101) на користь ОСОБА_2 .

Згодом на підставі договору дарування від 27.12.2019 № 7699, посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_3 , ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 спірну нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 169,1 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 525579463101)

Спірний об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138800:01:015:0031, яка на праві власності зареєстрована за Харківською міською радою.

Відповідно дост.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України позивач, який є власником землі, на якій знаходиться спірна нерухомість нежитлове приміщення літ. «Б-1» у разі доведеності самочинного будівництва має законні підстави для задоволення вимог про знесення самочинного будівництва, зокрема приведення будівлі у попередній до самочинного будівництва стан.

Відповідно до змісту ч. ст. 267 ЦК України, яка передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, - ці наслідки застосовуються судом лише у разі доведеності позову про самочинне будівництво, внаслідок якого спірна нерухомість нежитлове приміщення було збудоване на місці навісу.

При цьому всупереч ст.ст. 89, 263 ЦПК України суд першої інстанції не звернув уваги, що у даному випадку спірне нерухомість за змістом вказаної норми ч. 1 ст. 376 ЦПК України є самочинним будівництвом внаслідок відсутності відповідної згоди позивача власника земельної ділянки, на якій розташована спірна нерухомість, а тому позов про порушення внаслідок цього прав власника земельної ділянки є доведеними та відповідно до вказаної норми ст. 376 ЦК України підлягає захисту шляхом відновлення спірної будівлі до попереднього стану.

Суд не з`ясував, що відповідно до технічного паспорту, складеного 07.02.2018 ТОВ «Мідрегіональне бюро з технічної інвентаризації» на виробничий будинок нежитлову будівлю літ. «Б-1» по АДРЕСА_1 , власником якого зазначений відповідач ОСОБА_1 , на місці навісу був збудований склад, були зведені стіни на земельній ділянці, яка належить позивачу та не була відведена для цієї мети, без відповідного дозвільного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Крім того, відповідно ч. 2 ст. 376 ЦПК України та наведених у доводах скарги правових висновків касаційного суду щодо змісту норми ст. 376 ЦК України, - для особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, набуття права власності на неї неможливо, окрім порядку, який передбачений у ч. 3 цієї статті за згодою позивача, який є власником земельної ділянки, на якій розташована спірна нерухомість.

При цьому укладений на підставі рішення Харківської міської ради № 740/17 від 20.09.2017між ОСОБА_1 та Харківської міською радою договір оренди земельної ділянки не надавав відповідачеві права забудови земельної ділянки площею 0,0237 за адресою: АДРЕСА_1 , яка була передана у оренду за змістом вказаного договору лише для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. Б- 1. Суд першої інстанції всупереч вказаним нормам ст.ст. 89, 263 ЦПК України також не надав належної оцінки доводам позивача, що укладений 21.12.2018 з Харківською міською радою договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 передбачав обслуговування та експлуатацію нежитлової будівлі літ. «Б-1» з навісом.

При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем було обрано належний спосіб захисту своїх прав власника земельної ділянки негаторний позов, а саме: зобов`язання звільнити орендовану земельну ділянку від самочинного будівництва, а інші заявлені ним позовні вимоги про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1» - є неефективним способом захисту, який на думку колегії суддів також слід вважати неналежним способом захисту з огляду на те, що між сторонами виник спір щодо знесення самочинного будівництва, до якого відповідно до вищевказаних правових висновків касаційного суду необхідно застосовувати норму ст. 376 ЦК України. У даному випадку немає правового значення, хто саме здійснив самочинне будівництво, оскільки за змістом вказаної норми ч. 2 ст. 376 ЦК України новий власник апріорі не набуває право власності на самочинне будівництво в іншій спосіб, аніж зазначено у ч. 3 ст. 376 ЦК України. Тому, відповідно до вищевказаної норми ст. 376 ЦК України та правових висновків касаційного суду щодо змісту цієї норми права обов`язок усунути наслідки самочинного будівництва переходить до останнього володільця, - відповідача ОСОБА_1 . Інші заявлені ХМР позовні вимоги про визнання недійсними договори та реєстрацію права власності є неналежним способом захисту, тому колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги. Судом помилково не були застосовані правові висновки, які були висловлені у постанові ВП ВС від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 про те, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво поза межами норми ст. 376 ЦК України в силу приписів частини другої цієї статті не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2020 року у справі № 826/4891/18 також було зазначено, що за своєю юридичною природою самочинне будівництво це правопорушення, яке носить триваючий характер (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 27 квітня 2020 року у справі № 640/8057/19).

Оскільки наявність самочинного будівництва є триваючим правопорушенням, то на позовні вимоги, які заявлені в межах незаторного позову, - позовна давність не поширюється, а тому наведені з цього приводу висновки суду про застосування норми ч. 4 ст. 267 ЦК України є помилковими. Суд всупереч норми ч. 4 ст. 263 ЦПК України не застосував у даній справі правову позицію, викладену у постанові ВП ВС від 02.11.2022 у справі № 920/3166/20 та що самочинне будівництво є триваючим правопорушенням.

Відповідачем ОСОБА_1 не спростовано незаконність своїх подальших дій по самочинному перебудуванню навісу та об`єднанню з приміщеннями будівлі літ. «Б-1», що було зафіксовано у Акті обстеження земельної ділянки від 23.03.2023, з додатками (а.с. 26-27 т.1). Тому суд дійшов до помилкових висновків про те, що збільшення загальної площі нежитлової будівлі літ. «Б-1» з 146,4 до 164,9 кв.м. відбулось внаслідок перепланування цієї нежитлової будівлі, пов`язаного зі зміною загальної, основної та допоміжної площі за рахунок демонтування та влаштування перегородок (без порушення несучих конструкцій).

Колегія суддів також погоджується з доводами скарги про відсутність у даному випадку підстав для застосування ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ, з урахуванням правових висновків, які були висловлені у постанові ВП ВС від 20.07.2022 у справі № 923/196/23, з урахуванням недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_1 , який двічі укладав вищевказані договори, які об`єктивно були спрямовані на легалізацію самочинного будівництва поза межами визначеного у ст. 376 ЦК України порядку.

Отже суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову в частині вимог щодо приведення спірної нежитлової будівлі у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва, та безпідставно застосував наслідки спливу позовної давності. Суд першої інстанції в цій частині також помилково вважав, що при недоведеності позову можливо їх застосування, що не відповідає правовим висновкам, які були висловлені у постанові ВП ВС від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 та у нерелевантний спосіб застосував висновки Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15 та висновки Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

З урахуванням наведених обставин справи та вищевказаного правового обґрунтування порушене внаслідок самочинного будівництва право власника земельної ділянки підлягає захисту, заявлені в цій частині позовні вимоги задоволенню. При цьому колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частині Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 листопада 2023 року покликання на застосування наслідків спливу позовної давності, ч. 4 ст. 267 ЦК України.

В іншій частині Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 листопада 2023 року необхідно залишити без змін.

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд помилився із застосуванням норм матеріального права, тому відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує оскаржене рішення суду у вищевказаній частині та ухвалює нове рішення у відповідній частині та змінює мотиви рішення щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

Керуючись ст.ст. 259, 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 листопада 2023 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання ОСОБА_1 привести нежитлову будівлю у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва.

Позов Харківської міської ради в цій частині задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 (рнокпп2276101115) власними силами або за власний рахунок привести нежитлову будівлю літ. "Б-1" по АДРЕСА_1 у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва, а саме до характеристик раніше існуючого об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "Б-1" загальною площею 146,4 кв.м відповідно до поповерхового плану на будівлю літ. "Б-1" по АДРЕСА_1 від 09.07.2013, що міститься в матеріалах інвентаризаційної справи №71262 КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківського міської ради.

Виключити з мотивувальної частині Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 листопада 2023 року покликання на застосування наслідків спливу позовної давності.

В іншій частині Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 28 травня 2024 року.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді колегії І.В.Бурлака

Ю.М.Мальований