Рішення

від 21.05.2024 по справі 139/386/23

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/386/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року смт Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючої судді Коломійцевої В.І.,

за участі секретаря судового засідання Слободянюк О.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Григор`єва Р.І.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Сидор А.В.,

які приймають участь в режимі відеоконференції

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 30 травня 2023 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 квітня 2018 року по 24 червня 2022 року. За час спільного проживання у них народилася малолітня донька: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні. На даний час позивач має важке матеріальне становище, не в змозі сама утримувати дитину. Домовленості між сторонами щодо утримання дочки не досягнуто, відповідач припинив надавати матеріальну допомогу на утримання дитини. У зв`язку з наведеним, позивач просила суд ухвалити рішення, яким стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того, вказуючи, що донька тривалий час хворіла та перебувала на стаціонарному лікуванні, а відповідач жодної допомоги на лікування не надавав, просила також стягнути із нього аліменти за минулий час, починаючи із 23 листопада 2021 року.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду від 14 червня 2023 року позовну заяву було прийнято до розгляду судом та відкрито провадження у справі. Розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Перше судове засідання призначено на 13 липня 2023 року (Т.1 а.с.23).

04 липня 2023 надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . Так, відповідач стверджує, що позивач на даний час керується виключно корисливими мотивами, з метою фінансового збагачення за рахунок колишнього чоловіка, вживає заходів для задоволення в першу чергу власних фінансових потреб, оскільки на даний час перебуває у відпустці у зв`язку із вагітністю та пологами і не отримує грошового забезпечення як військовослужбовець. Наполягає, що відповідач штучно створюючи докази перебування дитини на її утриманні, формально зареєструвала своє місце проживання у с. Конищів Могилів-Подільського району. Оскільки позивач неодноразово погрожувала, що забере дитину до себе у смт. Десну, відповідач звернувся до служби у справах дітей Мурованокулировецької селищної ради, де актом від 31 травня 2023 року було встановлено, що дитина проживає разом з бабусею в той час як мати є військовослужбовцем. На даний час ОСОБА_1 звільнилась із військової служби та вибула у невідомому напрямку, чим остаточно унеможливила відповідачу доступ до дитини. Деснянська служба у справах дітей також не підтвердила місце проживання дитини з матір`ю, а тому жодних належних та допустимих доказів того, що дитина знаходиться разом із позивачем немає. Крім того, вказує, що Мурованокуриловецька селищна рада не мала права у своїй довідці стверджувати про те, що дитина перебуває на утриманні матері, оскільки даний факт неможливо перевірити, так як за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 відсутня, а тому довідку від 25 травня 2023 року № 08/254 не слід враховувати під час ухвалення рішення у справі. Вказав також на відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення аліментів за минулий час, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів його ухилення від утримання своєї дитини та доказів вжиття заходів до отримання аліментів. Тоді як, відповідач систематично цікавиться станом здоров`я своєї доньки та надає їй матеріальну допомогу. Заявляючи вимогу про стягнення 1/3 частини заробітку, позивач також не обгрунтувала її у позові та не вказала чи спроможний відповідач виплачувати аліменти у такому розмірі. Просить звернути увагу та ту обставину, що оскільки дитина не перебувала із матір`ю, а фактично знаходилась разом із бабусею відповідач надсилав кошти на утримання дитини, подарунки, іграшки та дитячі речі саме цій особі. Жодних правових підстав, надсилати кошти ОСОБА_1 у нього не було, оскільки вона не перебувала з дитиною. Звернув увагу і на поведінку свою та позивача, коли обоє з батьків, зважаючи на службове становище, працювали, а дитина в цей час знаходилась біля бабусі. Однак, в подальшому мати дитини не звільнилась із служби, а вже ж продовжувала перебувати у смт Десна, у в/ч НОМЕР_1 . Тільки з 01 травня 2023 року ОСОБА_1 вибула у відпустку у зв`язку із вагітністю та пологами та за інформацією відповідача по даний час перебуває у смт Десна. Окремо звертає увагу, що ним було вжито всіх заходів для забезпечення безпеки дитини в умовах збройної агресії рф, в той час як мати будучи військовослужбовцем не задавалась таким питанням. Ним було направлено бабусі дитини вимогу про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та можливість евакуювати її у безпечне місце. А після того як стало відомо, що у с. Конищів ситуація є більш стабільною направляв письмові повідомлення позивачу про неприпустимість перевезення дитини до військової частини у АДРЕСА_1 , які позивач проігнорувала. Відповідач на відміну від матері, яка заявила про позбавлення його батьківських прав, дбає про дитину та про її майбутнє. На даний час створює для неї належні умови проживання у м. Києві, що дасть їй більш широкі перспективи та можливості виховання та розвитку. Просив відмовити у позові.

Ухвалою суду від 13 липня 2023 року провадження у справі було зупинено (Т.1 а.с.175).

Ухвалою суду від 04 березня 2024 року провадження у справі було поновлено. Судове засідання призначено на 03 квітня 2024 року (Т.1 а.с.229-230).

12 березня 2024 року представником відповідача адвокатом Сидор Аліною Володимирівною, було подано додаткові пояснення у справі. У яких висунуто вимогу про відмову у позові ОСОБА_1 у зв`язку з його передчасністю, необгрунтованістю та наданням позивачкою недостовірної інформації у справі. Окрім обставин висловлених у відзиві на позовну заяву, відповідач та його представник додатково пояснили, що на даний час питання вирішення місця проживання дитини із одним із батьків не вирішено. Короткочасні візити позивачки під час її відпустки до дитини, не вказують на те, що дитина проживала на протязі всього часу з нею, а відтак суперечить вимогам ч. 3 ст. 181 СК України. Тим більше, що відповідач як і позивач також навідував дитину, яка увесь час проживала з бабусею. А тому, жодного відношення до аліментів, зокрема до травня 2023 року, позивач не має і не може мати. У даній справі спірним є питання наявності самого права на отримання аліментів, конкретно у особи, яка звернулася із цим позовом. Таке право не визнається відповідачем, тому що йому достовірно відомо, де знаходиться дитина, з ким та з якого часу вона проживає. Отже, допоки спір про визначення місця проживання дитини з одним із батьків не буде вирішено в судовому порядку, питання про стягнення аліментів з відповідача є передчасним, безпідставним та необгрунтовним.

29 квітня 2024 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів (Т.2 а.с.31-32). В судовому засіданні оголошено перерву до 21 травня 2024 року.

15 травня 2024 року стороною відповідача подано до суду додаткові пояснення щодо необгрунтованості заявленого розміру аліментів. Зокрема стверджують, що неодноразово відповідач звертався до позивача із вимогою надати реквізити банківської карти для утримання дитини та повідомити про її потреби. Такі вимоги позивач отримувала за різними адресами свого перебування, проте відповіді на них не надавала. 15 квітня 2024 року та 13 травня 2024 року ним було надіслано кошти на утримання дитини Укрпоштою у розмірі 4100 гривень та 4900 гривень. Звертає увагу, що позивач відмовляється надати банківські реквізити картки і водночас погоджується на отримання коштів накладним платежем. А тому, виключно із вини позивача вона не отримувала грошове забезпечення на дитину.

20 травня 2024 року стороною позивача подано до суду додаткові пояснення в яких представник позивача просить суд критично оцінувати надані пояснення відповідача, а також оцінити поведінку відповідача в цілому, виключно в межах предмету спору встановлення розміру та часу сплати аліментів. Зазначив, що у своїх поясненнях та заявах, відповідач маніпулює думкою, що матір дитини - ОСОБА_4 не утримувала дитину. По суті, такі пояснення є абсурдними та спростовуються наявними доказами, адже поширення такого наративу є очевидним уникнення відповідальності щодо утримання дитини. Вказав, що дійсно, після початку повномасштабного вторгнення рф, матір дитини ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, діючи виключно в інтересах дитини, відвезла дочку у відносно безпечне місце до своїх батьків у Вінницьку область. Разом з тим, обов`язок утримувати дитину ОСОБА_4 продовжила. Остання самостійно утримувала дитину, тобто матеріальну частину забезпечення дитини матір здійснювала, і продовжує й по теперішній час, за очевидних та зрозумілих підстав вона є матір`ю дитини. На противагу, відповідач самоусунувся від виконання такого обов`язку. Тому, просить суд критично оцінювати заяви відповідача.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлений нею позов та просила його задоволити. Зазначила, що дочка ОСОБА_5 із 2021 року знаходиться на її повному утриманні. Враховуючи її спеціалізацію та місце роботи, дочка дійсно певний час з нею не проживала, однак просила врахувати ту обставину, що вона є військовослужбовцем та виконувала свої обов`язки по захисту Батьківщини. У своїх заявах та поясненнях відповідач маніпулює думкою, що вона не утримувала дитину. Не заперечує, що діючи в інтересах дитини відвезла її до своїх батьків у Вінницьку область, проте не припиняла її утримувати. Вона часто приїздила до дитини, перебуваючи в іншому місці з дислокацією. В свою чергу відповідач усунувся від виконання свого обов`язку, а долучені ним до справи платіжні документи є нерегулярними та недостатніми для утримання дитини.

Представник позивача позов своєї довірительки також підтримав за обставин у ньому викладених, просив суд здійснити розгляд справи виключно в межах предмета спору.

Відповідач та його представник заявлений позов ОСОБА_1 визнали частково за обставин викладених у відзиві на позов та додаткових поясненнях. Вказали, що відповідно до висновку Козелецької служби у справах дітей проживання дитини з матір`ю зафіксовано із 22 листопада 2023 року, а тому саме із цього часу ОСОБА_1 має право на аліменти. Також підтримали свою позиціющодо необґрунтованостізаявленого розміруаліментів.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне:

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Судом встановлено, що сторони є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1 а.с.6).

З 12 квітня 2018 року по 24 червня 2022 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі який було розірвано рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 травня 2022 року (Т.1 а.с.5)

22 листопада 2022 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 і отримала його прізвище (Т.1 а.с.7).

Як вбачається із довідки Конищівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 611 від 16 вересня 2019 року, дочка сторін з 28 серпня 2019 року зареєстрована у АДРЕСА_2 (Т.1 а.с. 9).

Одночасно, довідкою Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 08/254 від 25 травня 2023 року (Т.1 а.с.10 ) доводиться, що ОСОБА_1 також зареєстрована за вищевказаною адресою і до складу її сім`ї входить дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться на її утриманні.

Відповідач посилається на те, що відсутні достеменні докази проживання доньки разом із матір`ю у період з 30 травня 2023 року по листопад 2023 року. Крім того, до виходу позивача у відпустку у зв`язку із вагітністю і пологами ОСОБА_1 постійно знаходилась на роботі у смт Десна, де несла службу як військовий медик. Дитина перебувала у бабусі, а тому і відсутні підстави стягувати аліменти на її користь. Крім того, на даний час питання щодо визначенням місця проживання дитини з одним із батьків судом не вирішувалось.

Суд не погоджується із такими доводами відповідача та не знаходить підстав для визнання відомостей зазначених у довідці про фактичне місце проживання дитини разом з матір`ю недостовірними, з огляду на наступне:

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніхвідносинах зі своїмидітьмикористуєтьсярівнимиправамита обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У відповідності до частини другої статті 54 СК України усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 181 СК Українивстановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Статтею 179 СК Україниврегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначеннямв інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвиткуі виховання дитини, реалізації її здібностей.

Отже, сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Таким чином, для отримання аліментів на неповнолітню дитину від того, з батьків, хто проживає окремо від дитини, юридично важливим є встановлення факту проживання дитини із матір`ю чи батьком, який заявляє вимогу про стягнення відповідних коштів на утримання дитини.

До такого ж висновку прийшов і Верховний Суд у своїй постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16, відповідно до якої за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Судом встановлено, що обоє батьків дівчинки є військовослужбовцями (Т.1 а.с.69,78-79).

З початку повномаштабного вторгнення рф на територію України дочка сторін почала проживати разом із своєю бабусею у АДРЕСА_2 .

Даний факт не свідчить про свідоме ухилення матері від перебування із донькою чи її небажання брати участь у її вихованні. В силу своїх професійних обов`язків, як і батько дитини, вона не мала можливості покинути місце служби.

Разом з тим, актом перевірки матеріально-побутових умов ОСОБА_7 від 31 травня 2023 року (Т.1 а.с.60-61, Т.2 а.с.8) стверджується, що дитина з початку повномаштабного вторгнення проживала разом із бабусею і дідусем, відвідувала там садочок. Мати дівчинки військовий медик і всі свої можливі відпустки проводила із дитиною, утримувала дитину забезпечувала всім необхідним. В той час як батько аліментів не сплачував та зрідка спілкувався із дочкою по телефону. На час огляду домоволодіння самої ОСОБА_5 дома не було, оскільки її забрала мати за фактичним місцем проживання у смт Десну Чернігівської області.

Факт перебування дитини разом із матір`ю на даний час доводиться інформацією зазначеною Мурованокуриловецькою селищною радою у довідці від 25 травня 2023 року № 08/254 про зареєстроване місце проживання позивача та утримання нею дитини (Т.1 а.с.10), витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.05.2023 року № 123 (Т.1 а.с.84 ) про надання відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами, журналом відвідувань дитячого садочка Варварою (Т.2 а.с.50-53) та наказом директора ЗДО «Сонечко» від 29.11.2023 року «Про відрахування зі складу здобувачів дошкільної освіти ЗДО ОСОБА_3 » (Т.2 а.с.55).

Стверджуючи, що позивач не утримує дитину та не проживає з нею, відповідачем та його представником не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного факту.

При цьому, судом установлено, що дочка сторін з травня 2023 року (день видачі наказу про відпустку у зв`язку із вагітністю та пологами) проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 , яка займається вихованням дитини, приймаючи участь у її навчанні та утримує дитину.

Зазначене стверджується, в тому числі і журналом відвідувань дитячого садочка (Т.2 а.с.50), що в с. Конищів за червень 2023 року, згідно якого ОСОБА_3 у групі була відсутня. Згідно довідки Директора ЗДО ОСОБА_8 , у липні та серпні дитячий садочок не працював (Т.2 а.с.79).

З пояснень самої ОСОБА_1 вбачається, що після народження другої дитини (серпень 2023 року) вона проживала у с. Конищів біля своїх батьків, а тому вересень та жовтень 2023 року ОСОБА_5 ще відвідувала дитячий садок.

Суд надає віри таким поясненням позивача, оскільки вони є логічними, послідовними та узгоджуються із доказами долученими до матеріалів справи (Т.2 а.с.50-55 ).

В свою чергу короткострокове проживання дитини із бабусею, викликане ситуацією у країні пов`язаною із вторгненням рф та обов`язками обох батьків, які у військовий час, зважаючи на обрану ними професію, не мали змоги покинути місце служби.

Твердження відповідача про надсилання на адресу бабусі дівчинки вимоги про усунення перешкод у вихованні дитини, що датоване 04 квітня 2022 року, на думку суду не свідчить про невиконання ОСОБА_1 своїх материнських обов`язків та відсутність утримання дитини з її сторони. Із змісту даного листа як і з попередження слідує, що відповідач не виявляв бажання забрати дочку до себе, а лише переймався її безпечним місцем перебування в умовах воєнного стану.

Всі інші доводи відповідача, які зводяться до доведення факту відсутності у ОСОБА_1 права на отримання аліментів, суд оцінює критично, оскільки обоє батьків є військовослужбовцями і як стверджують самі ж суду, дитина, ще до лютого 2022 року проживала разом із бабусею у с. Конищів. Судом встановлена активна участь обох батьків в утриманні дитини. Проте на даний час батько, з огляду на своє службове становище не може гарантувати дитині постійного догляду та опіки, в той час як мати перебуває у відпустці по догляду за дитиною і на момент прийняття рішення по даній справі проживає разом із ОСОБА_5 , опікується нею та утримує її.

Ймовірна наявність в майбутньому між сторонами спору щодо визначення місця проживання дитини також не може бути підставою для відмови у позові, оскільки, як встановлено судом, дитина фактично проживає із позивачем та знаходиться на її утриманні й відповідно на час розгляду справи наявні підстави для стягнення аліментів на утриманні дитини з відповідача. Таке стягнення після зміни місця проживання дитини та визначення його з батьком може бути припиненим у порядку встановленому законом (ст.273 ч. 4 ЦПК України).

В даному випадку суд прийшов до висновку, що дитина проживає разом з матір`ю, і так чи інакше, обов`язок по її утриманню переважно лежить на позивачці. Безумовно, утримання дітей лежить на плечах обох батьків, однак воно не зводиться лише до суми стягуваних аліментів із платника.

Це поняття є набагато ширшим, як у матеріальному аспекті (крім сплати аліментів) так і в моральному аспекті (виховання дітей, навчання їхнє дозвілля і т.д.).

Наявні у матеріалах справи квитанції на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не спростовують факту участі батька у вихованні дитини (Т.1 а.с.64-68, Т.2 а.с.43), однак заявлення ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення аліментів свідчить про існування між сторонами спору щодо отримання аліментів та їх розміру.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

В даному випадку, позивачем доведено, що відповідач, батько дитини, є особою працездатного віку, проходить службу в поліції та періодично залучається до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, є матеріально-забезпеченим, а тому спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання малолітньої доньки.

У позові до суду та в судовому засіданні позивач просила стягувати з відповідача аліменти на утримання дочки у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, однак достатніх та допустимих доказів на підтвердження можливості сплати відповідачем аліментів у даному розмірі, нею не надано.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 2ст. 182 СК України, де зафіксовано, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини і що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд вважає, що розумним і таким, що відповідає інтересам обох сторін та їх малолітньої дитини, буде визначення розміру аліментів як 1/4 частина від заробітку відповідача щомісячно, але не менше встановленого законодавством мінімуму.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час:

У відповідності до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; б) ухилення відповідача від надання утримання дитині (Постанова Верховного Суду від 18.05.2020 року (справа № 215/5867/17)).

Ухилення від сплати аліментів це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Вказану позицію підтримує і Верховий Суд, зокрема в постановах від 19.12.2019 у справі №635/6268/18; від 27.01.2020 у справі № 672/198/19; від 29.01.2020 у справі № 756/14483/18.

В свою чергу, позивачем не надано доказів про вжиття заходів щодо одержання аліментів з ОСОБА_2 в період з 23 листопада 2021 по 29 травня 2023 року, а також доказів його ухилення від надання утримання дитині, адже в цей період він добровільно багаторазово перераховував на утримання дочки кошти та надсилав іграшки, як на адресу бабусі дівчинки так і особисто матері, що підтверджується доданими до матеріалів справи квитанціями (Т.1 а.с.62-68).

Долучену позивачем до справи довідку Мурованокуриловецького ЛКК від 03 грудня 2021 року (Т.1 а.с.11) та виписку КНП «Мурованокуриловецька ЦРЛ» від 03 грудня 2021 року (Т.1 а.с.12) суд оцінює критично, оскільки вони доводять факт перебування дочки на стаціонарному лікуванні з 23.11.21 по 03.12.2021, однак не свідчать про те, що позивач з цієї підстави зверталась до відповідача за коштами необхідними на лікування.

Закон визначає, що ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Наявні у матеріалах справи текстові повідомлення (листування) сторін за допомогою додатку Вайбер із вимогами надання утримання дитині, суд не бере до уваги, оскільки зміст цих текстових повідомлень не містить відомостей, які можливо однозначно сприйняти як вжиття ОСОБА_1 заходів для одержання аліментів із відповідача за період з 23 листопада 2021 року по день звернення до суду

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтвердженні офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час не підлягають задоволенню, оскільки вжиття заходів щодо отримання аліментів з відповідача, та дій останнього, направлених на ухилення від їх сплати, не підтверджено позивачем належними, допустимими і достатніми доказами.

Враховуючи те, що підстави для стягнення аліментів за минулий час - не доведені, а суд у даному рішенні прийшов до висновку про фактичне проживання ОСОБА_3 із матір`ю, після виходу її у відпустку у зв`язку із вагітністю і пологами (01.05.2023 року), а тому вважає, що аліменти підлягають стягненню судом з моменту звернення до суду, тобто, з 30 травня 2023 року до моменту досягнення дитиною повноліття.

У відповідності до п. 1. ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментіву межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону УкраїниПро судовий збірвід сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Відповідно до ч. 1, 6ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є учасником бойових дій (Т.1 а.с.100), на підставі Закону України «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору, а тому витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 грн., 20 коп. слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 180, 181, 182, 183, 191 СК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 263, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 травня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити.

Рішення в частині стягнення суми платежу (аліментів) на користь позивача ОСОБА_1 за один місяць з 30.05.2023 по 30.06.2023 допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Повне рішення складено 27.05.2024.

Суддя: