Рішення

від 03.06.2024 по справі 139/386/23

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/386/23

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року смт Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Коломійцевої В.І.

за участю секретаря судових засідань Слободянюк О.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Муровані Курилівці питання про розподіл судових витрат по цивільній справі №139/386/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в:

В провадженні Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області перебувала вказана справа.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 травня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовлено.

24 травня 2024 року від представника позивача адвоката Григор`єва Р.І., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн., в підтвердження чого надав договір про надання правничої допомоги від 27.12.2023 та Акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 24.05.2024 року.

Крім того, 28 травня 2024 року від представника відповідача адвоката Сидор А.В., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про розподіл та відшкодування судових витрат. В якій вона просила стягнути із позивача на користь відповідача понесені судові витрати з оплати професійної правничої допомоги в розмірі 14400 гривень та 20000 гривень - гонорар успіху. На підтвердження чого надала: договір про надання правничої допомоги №3 від 03.08.2023 року, додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги №3 від 01.05.2024 року, Акти надання послуг, рахунки оплати та платіжні інструкції.

03 червня 2024 року від представника відповідача адвоката Сидор А.В., надійшло заперечення на клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, в яких представник просила суд відмовити у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Григорєва Р.І., про стягнення витрат на правову допомогу з відповідача на користь позивача, з тих підстав, що при подачі позивачкою позову до суду не було надано попереднього розрахунку суми судових витрат. Крім того, не надано і детального опису робіт виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а тому не зрозуміло, що конкретно входить в заявлену опонентом суму у розмірі 14000 гривень. У договорі про надання правничої допомоги між позивачем та її адвокатом не було зазначено ні про порядок обчислення гонорару (фіксований розмір чи погодинна оплата), ані підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, як того вимагає ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Більше того, у позовній заяві позивача немає жодного слова про те, що вона із своїм адвокатом обумовила додатково гонорар успіху. В порушення вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК під час останнього судового засідання адвокат позивача доказів понесених судових витрат не подав і не заявив до закінчення судових дебатів про те, що такі докази будуть подані ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Заявлені позивачем витрати документально не підтверджені та не доведені, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначила, що адвокат Григор`єв Р.І. уже подавав Акт приймання передачі послуг № 1 у справі № 139/843/23. Просила відмовити у задоволенні заяви.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 , її представник адвокат Григор`єв Р.І. та представник відповідача адвокат Сидор А.В. не з`явилися, про дату, час і місце цього засідання були повідомлені своєчасно та належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 4ст. 270 ЦПК Українинеприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Григор`єва Р.І. про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з нього судових витрат на правничу допомогу в сумі 14000 грн, з підстав зазначених у запереченнях поданих його представником. Заяву свого представника-адвоката Сидор А.В. про ухвалення додаткового рішення про розподіл та відшкодування судових витрат підтримав за обставин у ній викладених, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 34400 грн понесених ним витрат на правничу допомогу у обсязі, пропорційно до позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено судом.

Суд, дослідивши матеріали заяви та справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.3 ч.1, ч.ч. 2, 3, 5 ст.270ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Відповідно до ч. 8 ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вступна та резолютивна частина рішення була проголошена судом 21.05.2024 року. Заяви про ухвалення додаткового рішення та приєднання до матеріалів доказів, які підтверджують понесені сторонами витрати на професійну правничу допомогу представники сторін подали до суду протягом п`яти днів з дня проголошення судового рішення.

Оскільки в зазначеній справі судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат щодо витрат на професійну правничу допомогу, в цій частині суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення.

Так, відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно зістаттею 134 ЦПК Україниразом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону удоведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається із наявної позовної заяви позивача у справі (Т.1 а.с.1-2 ) у ній не зазначено про попередній орієнтовний розмір понесених позивачем судових витрат.

Представник відповідача наполягає, що оскільки представником позивача не було виконано вимоги щодо попереднього розрахунку суми судових витрат, вказана вимога не була передбачуваною для відповідача.

Суд погоджується із такою позицією та вважає, що вказане призвело до порушення принципів змагальності та рівності, чим позбавило відповідача можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до частин п`ятої, шостоїстатті 137 ЦПК.

Крім вказаного, варто звернути увагу на пункт 6 статті 3 ЦК України, де вказано, що добросовісністьце певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип добросовісності і, відповідно, заборони суперечливої поведінки, притаманний і цивільному процесуальному праву.

Відповідач у даній справі зважаючи на відсутність у позовній заяві орієнтовного розміру судових витрат розумно покладався на них при обранні моделі своєї процесуальної поведінки, натомість вимога про стягнення таких витрат за наслідками розгляду справи суперечить попередній позиції позивача та її представникаадвоката Григор`єва Р.І., де ними не ставилось вимог про відшкодування судових витрат.

Одночасно, у постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18 зроблено висновок про те, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Водночас перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Вирішуючи питання доказів на підтвердження фактичного понесення стороною витрат на правову допомогу та розміру, колегія суддів у справі №340/2823/21 зауважила, що до закінчення судових дебатів сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно достатті 270 ЦПК Україний тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

З матеріалів справи вбачається, що до виходу суду до нарадчої кімнати представник позивача адвокат Григор`єв Р.І. не заявляв клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, а обмежився лише письмовою заявою після ухвалення рішення по суті спору.

Додатково слід зауважити, що у наявному в матеріалах справи договорі про надання правничої допомоги, що укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Григор`євим Р.І. у розділі «вартість послуг» також не вказано суми гонорару адвоката, що не давало можливості відповідачеві передбачити в майбутньому ймовірну суму відшкодування витрат на правову допомогу за результатами розгляду справи.

З врахуванням наведеного заява представника позивача - адвоката Григор`єва Р.І. не підлягає до задоволення.

Щодо заяви адвоката Сидор А.В.:

Відповідно дост. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин 1 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача була адвокат Сидор А.В., яка діяла на підставі договору про надання правничої допомоги №3 від 03 серпня 2023 року.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником відповідача було подано Договір про надання правничої допомоги №3 від 03.06.2023 року, Додаткова угода №1 до договору про надання правничої допомоги №3 від 01 травня 2024 року; рахунок на оплату №15 від 19.01.2024 року на суму 1000 грн., платіжна інструкція до рахунку №15 від 09.01.2024 на суму 1000 грн; Акт надання послуг №14 від 01.02.2024 на суму 1000 грн., рахунок на оплату №27 від 27.02.2024 року на суму 1500 грн., платіжна інструкція до рахунку №27 від 27.02.2024 на суму 1500 грн; Акт надання послуг №27 від 22.05.2024 на суму 1500 грн., рахунок на оплату №29 від 08.03.2024 на суму 1000 грн., платіжна інструкцією до рахунку №29 від 08.03.2024 на суму 1200 грн; Акт надання послуг №28 від 22.05.2024 року на суму 1000 грн., рахунок на оплату №30 від 08.03.2024р, на суму 2500 грн., платіжна інструкція до рахунку №30 від 08.03.2024 на суму 3000 грн., Акт надання послуг №29 від 22.05.2024 року на суму 2500 грн., рахунок на оплату №33 від 26.03.2024 на суму 3000 грн., платіжна інструкція від 29.03.2024 на суму 3000 грн., Акт надання послуг №30 від 22.05.2024 на суму 3000 грн., рахунок на оплату №42 від 14.05.2024 року на суму 1200 грн., платіжна інструкція від 15.05.2024 на суму 1200 грн., Акт надання послуг №31 від 22.05.2024 на суму 1200 грн., рахунок на оплату №43 від 17.05.2024 на суму 1200 грн., платіжна інструкція від 20.05.2024 року на суму 1200 грн., Акт надання послуг №32 від 22.05.2024 на суму 1200 грн., рахунок на оплату №45 від 22.05.2024 на суму 1200 грн., платіжна інструкція від 22.05.2024 на суму 1200 грн., Акт надання послуг №33 від 22.05.2024 на суму 1200 грн, Акт приймання-передачі наданих послуг №34 від 22.05.2024.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, а саме з двох позовних вимог задоволена часткова тільки одна, що становить 75%, то з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати з оплати правової допомоги в розмірі 10 800 грн. (14400/100*75% ).

При цьому, суд бере до уваги, що судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом цієї справи, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, розмір останніх є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, докази про їх неспівмірність відсутні, позивачем клопотання про їх неспівмірність не заявлялося.

Щодо визначення умовами додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги № 3 від 01.01.2024 сплати адвокату Сидор А.В. 20000 грн гонорару успіху, то слід зазначити, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися та узгоджені між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару успіху у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху» саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Як уже зазначалося, положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» ( Iatridis v. Greece, заява № 31107/96 ) (щодо справедливої сатисфакції) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними ( § 55 ). Таким чином зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху», не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки у такому випадку суд, застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.

Однак вищенаведене не означає, що такі зобов`язання між адвокатом та клієнтом не є обов`язковими для сторін договору про надання правничої допомоги у разі якщо такий договір є дійсним. Такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 520/10409/18.

Тобто, вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі «гонорару успіху», суд повинен виходити з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов`язки, і погодженого ними розміру гонорару (у даному випадку обрахованого ними у відсотковому співвідношенні від ціни позову), а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов`язаним із розглядом справи, які визначені адвокатом та оцінені судом, зокрема, з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених заявником на фактично надані реальні та неминучі послуги з правничої допомоги, і саме з метою досягнення певного правового результату вирішення конфлікту сторін, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь заявник за рахунок відповідача - судові витрати, понесені ним на сплату гонорару успіху.

В справі відповідач узгодив із своїм адвокатом «гонорар успіху» в розмірі 20000 грн., за досягнутий результат (про відмову, в т.ч. про часткову відмову) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

При вирішенні питання про розподіл судових витрат заявлена до стягнення сума у виді «гонорару успіху» не може оцінюватись виходячи суто з домовленості сторін у договорі про надання правничої допомоги, а оцінюється на предмет її пропорційності, необхідності, неминучості порівняно з фактично понесеними витратами на правничу допомогу

Оцінюючи заявлений розмір на відповідність фактичним витратам на правову допомогу, які відповідач планував понести у суді, виходячи із складності справи, і фактично понесеним витратам відповідно до актів наданих послуг, і витрат, які за оцінкою суду підлягають врахуванню при віднесенні на позивача, виходячи з оцінки самим заявником та адвокатом, з яким він мав домовленість щодо певного результату розгляду справи з точки зору її складності, розумної необхідності і реальності понесених судових витрат та враховуючи пропорційність розміру «гонорару успіху» з урахуванням результатів розгляду справи, суд дійшов висновку, що співмірний і розумний розмір гонорару успіху відповідача, який підлягає стягненню з позивача становить 1200,00 грн.

Таким чином, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі обставини цієї справи в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача 12000,00 грн витрат на правничу допомогу, а у задоволенні заяви представника позивача - відмовити.

Керуючись ст. ст.270,141 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву представника відповідача адвоката Сидор Аліни Володимирівни про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги, у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) гривень.

У задоволенні заяви представника позивача - адвоката Григор`єва Ростислава Ігоровича відмовити.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку додаткове рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: