Рішення

від 14.05.2024 по справі 629/6981/23

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/6981/23

Номер провадження 2/629/168/24

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2024 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретаря судових засідань Торенко Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача в якому просить визнати за ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 право власності на 1/2 частину майна, як спільного майна подружжя, а саме: на 1/2 частину житлового будинку з надвірними та господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м.; на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 гектарів у межах з планом будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 6311000000:02:002:0039; на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0570 гектарів у межах з планом для ведення особистого селянського господарства 6311000000:02:002:0040, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 та стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що з 14.02.2003 року він з відповідачем перебували у шлюбі, який рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06.07.2023 було розірвано. В період шлюбу ними було придбано житловий будинок з надвірними та господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м., та дві земельні ділянки. Майнові права були зареєстровані на ім`я відповідача. Зважаючи на те, що відповідач, без його згоди, зняла його з реєстрації з будинку, що є спільним майном подружжя, він вимушений звернутися до суду з питання поділу майна та визнання за ним права власності на частину спільного майна подружжя.

Відповідачем ОСОБА_2 08.03.2024 надано до суду відзив на позовну заяву в якому просила в задоволені позову відмовити, зазначила, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, не підтверджені належними, допустимими, достовірними доказами, оскільки вказане майно їй заповіли її рідні тітки, вказане нерухоме майно є самочинним будівництвом, а тому не може бути об`єктом поділу, оскільки будівельні роботи проводились без дозвільних документів, звіти про оцінку майна є неналежними доказами, судові витрати на правничу допомогу необґрунтовані.

Позивачем ОСОБА_1 18.04.2024 надано відповідь на відзив в якій просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позову наполягав з наведених у ньому підстав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, її представник адвокат Смірнова Н.А. надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності її довірителя, проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач та відповідач з 14.02.2003 по 06.07.2023 року перебували у зареєстрованому шлюбі шлюбі (а.с.13, 14-15).

29.03.2018 між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м. та земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:02:002:0039 площею 0,1000 гектарів у межах з планом будівництва і обслуговування житлового будинку , посвідчений державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О.М., зареєстровано в реєстрі за №2-200 (а.с.16-19).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №119019029 від 29.03.2018 житловий будинок загальною площею 41,8 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2-200 від 29.03.2018. (а.с.20)

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №119019214 від 29.03.2018 земельна ділянка з кадастровим номером 6311000000:02:002:0039 загальною площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2-200 від 29.03.2018. (а.с.21)

29.03.2018 між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:02:002:0040 площею 0,0570 гектарів у межах згідно з планом для ведення особистого селянського господарства, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О.М., зареєстровано в реєстрі за №2-201 (а.с.22-24).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №119020168 від 29.03.2018 земельна ділянка з кадастровим номером 6311000000:02:002:0040 загальною площею 0,057 га за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2-201 від 29.03.2018. (а.с.21)

Згідно звітів про експертну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:02:002:0039, площею 0,1000 га (з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість земельної ділянки складає 79845,98 грн., та земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:02:002:0040, площею 0,0570 га (з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства), розташованої за АДРЕСА_2 , ринкова вартість земельної ділянки складає 14897 грн. (а.с.26-50)

Згідно звіту про оцінку майна житлового будинку загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість житлового будинку складає 174500 грн. (а.с.51-62)

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до положень ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч.1 ст.381ЦК України). Частиною 3 та 4 статті 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Частиною ч.3 ст.61 СК України визначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, що наведене у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 (Постанова № 6-2891цс15).

Зі змісту п.23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

У постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 № 6-843цс17 висловлена наступна правова позиція: вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.»

Окрім норм сімейного та цивільного права, до відносин, що склалися необхідно застосувати норми земельного права що, встановлюють принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Відповідно до п.а, ч.2, ст. 89 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть перебувати у спільній сумісній власності подружжя.

Норма ч.5 ст. ст.89 Земельного кодексу України встановлено, що частки у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення (ч.1 ст. 120 ЗК України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного у постанові від 16.09.2020 по справі №464/1663/18, провадження № 61-9410св19, вказує на загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, при цьому зазначає, що системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15.

Враховуючи викладене, до позивача, в порядку поділу майна подружжя переходить право власності на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок, а також на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), пропорційно до частки в праві власності на житловий будинок, згідно норм ч.4 ст.120 Земельного кодексу України та норм ст. 377 Цивільного кодексу України.

Положеннями ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує, щодо задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, що спірний житловий будинок не може бути об`єктом права власності та предметом поділу в судовому порядку, оскільки вказане нерухоме майно є самочинним будівництвом, яке не здане та не прийняте в експлуатацію. Суд вважає доводи відповідача необґрунтованими та не приймає їх до уваги, оскільки відповідно до ст.376ЦК України самочинним вважається будівництво житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна у разі: якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; якщо вони збудовані (будуються) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; якщо вони збудовані (будуються) з істотним порушенням будівельних норм і правил. Однак з матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка, землі житлової та громадської забудови, також наявне рішення Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 29.07.2008 №592 про отримання дозволу на прибудову та реконструкцію житлового будинку, будівництва літньої кухні господарчого сараю, дворової вбиральні, проведення капітального ремонту існуючого господарчого сараю на земельній ділянці, за АДРЕСА_2 , отже вказане нерухоме майно не відповідає критеріям самочинної забудови. Також відповідач зазначає, що спірне майно їй заповіли її рідні тітки, однак матеріалами справи встановлено, що право власності на вказане майно оформлене саме договором купівлі продажу, а не свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.

Суд враховує, що відповідно до вимог ч.1 ст.11ЦПК України суд розглядає цивільні справи лише в межах заявлених вимог. Беручи до уваги, що позивач не просить про поділ будинку в натурі, а також те, що жоден з подружжя згоди на отримання компенсації замість його частки не надав та не вніс відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду, суд вважає, що слід визначити ідеальні частки подружжя в спірному майні без його реального поділу.

Враховуючи, що спірне майно придбане відповідачем під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем, виходячи з принципу рівності часток кожного із співвласників спільного сумісного майна, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з відповідача судових витрат, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.8 ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.246ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

При зверненні з позовом у позовній заяві позивачем було зазначено про наявність судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10550 грн. та витрат за послуги спеціаліста в сумі 4800 грн.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Статтею 137ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Доказами, які можуть слугувати підтвердженням заявленого розміру витрат можуть бути: договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі документів, акт здачі-приймання виконаних робіт, протокол наданих послуг, рахунки на оплату, банківські документи про оплату послуг.

З матеріалів справи вбачається, що у ній відсутній договір про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_6 і адвокатом Остапенко С.Ю., також квитанція про оплату послуг спеціаліста за проведення грошової оцінки земельних ділянок та житлового будинку.

Відповідно до позиції Верховного Суду у справі №922/2604/20, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Враховуючи, що суду не надано належні докази на підтвердження понесення стороною витрат на правничу допомогу та послуг спеціаліста клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу та інших судових витрат задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та заяви позивача суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2692,43 грн.

Керуючись ст.ст.10,57,60,61,209,212,213,215,218ЦПК України,суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними та господарськоми спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м, житловою площею 27,1 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, у межах з планом будівництва і обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 63110000000:02:002:0039, загальною площею 0,1000 гектарів.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, у межах з планом для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6311000000:02:002:0040, загальною площею 0,0570 гектарів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2692 (дві тисячі шістсот дев`яносто дві) гривні 43 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача: адвокат Смірнова Наталія Андріївна, адреса робочого місця адвоката: вул.Свято-Миколаївська, б.11, офіс 5, м.Лозова, Харківської області, РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Олександр ТКАЧЕНКО