Постанова

від 11.09.2024 по справі 629/6981/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

11 вересня 2024 року

м. Харків

справа № 629/6981/23

провадження № 22-ц/818/2939/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання: Львової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 травня 2024 року, ухвалене суддею Ткаченко О.А., -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обгрунтування позову зазначає, що 14.02.2003 року він з відповідачем перебували у шлюбі, який рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06.07.2023 було розірвано. В період шлюбу ними було придбано житловий будинок з надвірними та господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м., та дві земельні ділянки. Майнові права були зареєстровані на ім`я відповідача. Зважаючи на те, що відповідач, без його згоди, зняла його з реєстрації з будинку, що є спільним майном подружжя, він вимушений звернутися до суду з питання поділу майна та визнання за ним права власності на частину спільного майна подружжя.

Просить суд визнати за ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 право власності на 1/2 частину майна, як спільного майна подружжя, а саме:

на 1/2 частину житлового будинку з надвірними та господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м.;

на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 гектарів у межах з планом будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 6311000000:02:002:0039;

на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0570 гектарів у межах з планом для ведення особистого селянського господарства 6311000000:02:002:0040, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 ,

та стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними та господарськоми спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9кв.м, житловою площею 27,1кв.м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, у межах з планом будівництва і обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 63110000000:02:002:0039, загальною площею 0,1000 гектарів.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, у межах з планом для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6311000000:02:002:0040, загальною площею 0,0570 гектарів.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2692,43грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що спірний будинок не може бути об?єктом поділу, оскільки фактично таке майно є самочинним. Вважає, що спірний будинок, який наразі є предметом поділу, після проведення реконструкції втратив тотожність з тим будинком, який рахувався станом на 2008 рік. Даних про введення цього будинку в експлуатацію після проведеної реконструкції матеріали справи не містять. Таким чином, поділу підлягає не будинок, як нерухомий об?єкт, а будівельні матеріали та обладнання яке було використано в процесі цього будівництва (створення майна).

Враховуючи принцип цілісності об?єкта нерухомості із земельною ділянкою, на які розташований цей об?єкт, вважає, що позовні вимоги щодо поділу земельних ділянок також не підлягають задоволенню.

Також, звертає увагу на те, що ані вона, ані її представник жодного разу не повідомлялись належним чином про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірне майно придбане відповідачем під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем, наявні правові підстави для його поділу з урахування принципу рівності часток кожного із співвласників спільного сумісного майна.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

В пункті 2 частині сьомої статті 128 ЦПК України визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Отже, цивільна справа може бути розглянута судом без учасників процесу лише у разі їх попереднього повідомлення про час та місце розгляду справи.

Так, в матеріалах справи міститься судова повістка про виклик до суду відповідача ОСОБА_2 в судове засідання призначене на 02 квітня 2024 року, яка була вручення останній 16 березня 2024 року, тобто завчасно (а.с.114).

02 квітня 2024 року в зв?язку неявкою усіх учасників справи, розгляд справи було відкладено на 18 квітня 2024 року (а.с.116).

18 квітня 2024 року в судовому засіданні був присутній представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 . За клопотанням останньої розгляд справи було відкладено на 25 квітня 2024 року (а.с.122).

25 квітня 2024 року в зв?язку неявкою усіх учасників справи, розгляд справи було відкладено на 14 травня 2024 року (а.с.126).

25 квітня 2024 року представником відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 було подано заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності її довірителя ОСОБА_2 (а.с.125).

Отже, доводи апелянта, про те, що ані вона, ані її довіритель належним чином не повідомлялася про час та місце розгляду справи не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав п.3 ч.3ст.376ЦПК України колегія суддів не вбачає.

Що стосується розгляду справи по суті, то колегія зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 14 лютого 2003 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження № НОМЕР_3 (а.с.13).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпопетровська від 06 липня 2023 року у справі №199/6473/22 шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.14-15).

Матеріали справи свідчать, що у період шлюбу 29 березня 2018 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з одного боку, та ОСОБА_2 , з іншого боку, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м. та земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:02:002:0039 площею 0,1000 гектарів у межах з планом будівництва і обслуговування житлового будинку ,посвідчений державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О.М., зареєстровано в реєстрі за №2-200 (а.с.16-19).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №119019029 від 29 березня 2018 року житловий будинок загальною площею 41,8кв.м, житловою площею 27,1кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2-200 від 29 березня 2018 року (а.с.20)

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №119019214 від 29.03.2018 земельна ділянка з кадастровим номером 6311000000:02:002:0039 загальною площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2-200 від 29 березня 2018 року (а.с.21)

29 березня 2018 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з одного боку, та ОСОБА_2 , з іношого боку, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:02:002:0040 площею 0,0570 гектарів у межах згідно з планом для ведення особистого селянського господарства, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О.М., зареєстровано в реєстрі за №2-201 (а.с.22-24).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №119020168 від 29 березня 2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 6311000000:02:002:0040 загальною площею 0,057га за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2-201 від 29.03.2018. (а.с.21).

У статті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997року № 475/97-ВР (далі Конвенція) проголошено принцип справедливого розгляду справи, заяким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява №22603/02);від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).

Стаття 41 Конституції України гарантуєкожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідачем не заперечується принцип рівності часток спільного майна подружжя.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статтіправо власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК Україниу частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Згідно з вимогами статті 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту здійснюють дослідження та оцінку доказів.

Дослідження доказів це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Вона провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності, безпосередності та безперервності. Зокрема, під час судового розгляду справи суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.З урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з`ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання (стаття 228 ЦПК України).

Оцінка доказів завершує весь процес доказування. Результати оцінки доказів знаходять відображення в мотивувальній частині судового рішення, в якому суд зобов`язаний вказати, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів.Оцінка зібраних доказів здійснюється з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань.

Як зазначалось вище, у період шлюбу 29 березня 2018 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з одного боку, та ОСОБА_2 , іншого боку, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,9 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м. та земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:02:002:0039 площею 0,1000 гектарів у межах з планом будівництва і обслуговування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О.М., зареєстровано в реєстрі за №2-200 (а.с.16-19).

Згідно п.1.5 договору на земельній ділянці розташований житловий будинок цела літ. А-1, загальною площею: 34.9кв.м, житловою площею 27,1 кв.м. При цьому житловому бідинку є такі будівлі та спруди: гараж літ. Г, сарай літ. Б, сарай літ. В, погріб літ. П, гараж літ. Г, огорожа літ. №.

З матеріалів справи вбачається, що до спірного житлового будинку після його придбання були здійснені самочинні прибудови, які виконані поза межами несучих конструкцій будинку.

Право власності на вказані житловий будинок (з господарськими будівлями та спорудами) та земельну ділянку зареєстровані за відповідачем.

З викладеного вбачається, що первинний об`єкт нерухомого майна житловий будинок АДРЕСА_1 (з господарськими будівлями та спорудами) загальною площею 34,9кв.м, житловою площею 27,1кв., що придбаний сторонами 29 березня 2018 року у період шлюбу, не є самочинним будівництвом і його можна поділити у рівних частинах між сторонами відповідно до вимог статей 60, 69 СК України, на чому безпосередньо наполягає позивач.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №511/2303/19.

Оскільки поділ спірного будинку здійснено судом без урахування самочинних прибудов, які не увійшли в майно, що є предметом поділу, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону.

Відповідно до п.а, ч.2, ст. 89 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть перебувати у спільній сумісній власності подружжя.

У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення (ч.1 ст. 120 ЗК України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного у постанові від 16 вересня 2020 року по справі №464/1663/18, провадження № 61-9410св19, вказує на загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, при цьому зазначає, що системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15.

Враховуючи викладене, до позивача, в порядку поділу майна подружжя переходить право власності на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок, а також на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), пропорційно до частки в праві власності на житловий будинок, згідно норм ч.4 ст.120 Земельного кодексу України та норм ст. 377 Цивільного кодексу України.

Що стосується земельної ділянки кадастровим номером 6311000000:02:002:0040 площею 0,0570 гектарів у межах згідно з планом для ведення особистого селянського господарства, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , то оскільки остання також була придбана у період шлюбу сторін, принчп рівчності часток сторонами не заперечується, тому остання також підлягає поділу в порядку поділу майна подружжя, тобто 1/2 частині кожному із подружжя.

Що стосується стягнутих з відповідача витрат на правову (правничу) допомогу, то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в цій і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів та вимог щодо стягнутих з відповідача витрат на правову (правничу) допомогу, тому рішення суду в цій частині не переглядається.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, яке ухвалено з дотримання вимог закону.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для зміни або скасування рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону.

Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

Ю.М. Мальований