Постанова

від 27.05.2024 по справі 915/1858/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1858/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І,;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;

Від прокуратури - Шептіліс О.І.;

Від Фізичної особи-підприємця Трембача Василя Васильовича - Сорочан В.В.;

Від Новоодеської міської ради не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 (про відмову в забезпеченні позову)

по справі №915/1858/23

за позовом Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоодеської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Трембача Василя Васильовича

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

(суддя першої інстанції: Давченко Т.М., дата та місце ухвалення рішення: 16.04.2024 року, Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв)

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 по справі №915/1858/23 у задоволенні заяви Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову відмовлено, також відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи підприємця Трембача Василя Васильовича про зустрічне забезпечення позову.

25.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 по справі №915/1858/23.

В апеляційній скарзі прокурор звернув увагу, що підставою для пред`явлення вказаного позову є порушення вимог ст. ст. 19, 20, 86, 96 Земельного кодексу України при використанні земельної ділянки водного фонду на території міста Нова Одеса.

Так, прокурор вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824810000:01:005:0008 упродовж 2019-2023 років використовується Трембачем В.В. для вирощування сільськогосподарської продукції. Указане підтверджується долученими до позовної заяви документами та не заперечується відповідачем та його представником. В судовому засіданні 16.04.2024 відповідачем підтверджено намір подальшого засівання вищевказаної земельної ділянки сільськогосподарськими культурами та відсутність на даний час будь-яких чинних рекомендацій для такого поводження з водним об`єктом.

Прокурор вважає, що незабезпечення позову надасть можливість підприємцю продовжувати використовувати водний об`єкт не за цільовим призначенням в порушення умов договору оренди та усупереч вимог законодавства. У разі задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, наявність на ній сільськогосподарської продукції, що належить ОСОБА_1 , утруднить виконання рішення суду.

Заявник апеляційної скарги вказує, що він звернувся із обґрунтованою заявою про забезпечення позову та просив накласти заборону ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, у тому числі засівання сільськогосподарською продукцією, оскільки зазначена діяльність може завадити виконанню рішення суду, у разі його задоволення. Крім того, зазначена діяльність призводить до забруднення землі, що може в подальшому вплинути на використання зазначеної земельної ділянки за призначенням, або навіть, унеможливити подальше риборозведення

Так, наразі ОСОБА_1 має можливість продовжувати вчиняти дії, спрямовані на розорення та засівання ложа водного об`єкту, що може призвести до подальшого забруднення вод чи їх виснаження, а також ускладнить виконання судового рішення, у разі задоволення позову, та негативно вплине на своєчасність захисту порушених інтересів держави.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку та безпідставно не вжив заході забезпечення позову, про застосування яких прокурором подано обґрунтовану заяву.

Апелянт вважає, що ухвала господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 у справі №915/1858/23 про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову прокурора постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для її скасування з постановленням нової ухвали про задоволення заяви прокурора про забезпечення позову в повному обсязі

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 по справі №915/1858/23; призначено розгляд справи №915/1858/23 на 27.05.2024 року о 15-00 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/1858/23.

02.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Трембача Василя Васильовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідач вказує, що вживаючи заходи у запропонований Прокурором спосіб - шляхом заборони відповідачу використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням, суд повинен ще до вирішення спору по суті і ухвалення рішення фактично вирішити його на користь Прокурора.

Крім того, місцевий господарський суд при вирішенні спору взяв до уваги негативні наслідки, що гарантовано настануть для відповідача в разі заборони йому засіяти ложе ставків зерновими культурами, тобто продовжити літування водойм до вирішення спору по суті. Адже в разі залишення ложа ставків, що знаходяться в низині (поймі) річки Південний Буг в незасіяному вигляді, дно ставків негайно заросте очеретом. Що по-перше, унеможливить просушення дна водойми (адже очерет накопичує вологу в ґрунті на значну його глибину) і повністю зведе нанівець вжиті відповідачам протягом останніх декількох років затратні заходи боротьби з хворобою риб (збудник диплостоми розмножаються у вологому грунті дна водойми). По-друге, в подальшому при заповнені ставків водою і їх зарибленні мальком, захащеність ставків очеретом суттєво ускладнить і навіть унеможливить процес товарного розведення риби (її годівлю, вилов, тощо).

Також 02.05.2024 до апеляційного суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Трембача Василя Васильовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/1858/23 поза межами приміщення суду, розгляд справи №915/1858/23 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 по справі №915/1858/23 призначено на 27.05.2024 року о 15-00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

В судове засідання 27.05.2024, яке проводилось в режимі відео конференції, з`явився прокурор та представник відповідача, які підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово. Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами.

За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом Миколаївської області розглядається справа за позовом заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоодеської міської ради пред`явлено позов до фізичної особи підприємця Трембача Василя Васильовича з вимогами:

1. Розірвати договір від 03.06.2011 № 683 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4824810000:01:005:0008 площею 154,8831 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рибогосподарських потреб, риборозведення), укладений між Новоодеською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 );

2. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Трембача Василя Васильовича (код НОМЕР_1 ) повернути Новоодеській міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 4824810000:01:005:0008 в стані, придатному для використання за призначенням;

3. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову та заяви про забезпечення позову.

29.03.2024 позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на використання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4824810000:01:005:0008 не за цільовим призначенням, у тому числі шляхом засівання сільськогосподарською продукцією.

У обґрунтування прокурор зазначив, що використання земель водного фонду для вирощування сільськогосподарської продукції, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Прокурор вважає, що відповідач використовує земельну ділянку не за її цільовим призначенням, про що й подано позов. Зазначивши, що після рекомендованого літування відповідачем не здійснювалися заходи для заводнення та зариблення. На підтвердження засівання ділянки с/г культурами зазначила про перевищення у ґрунті вмісту амонію, нітратів та хлоридів, які використовуються при вирощуванні сільськогосподарської продукції.

Тобто, на переконання заявника, у випадку використання відповідачем спірної земельної ділянки в 2024 році призведе до складнощів позивачу у відновленні порушених прав, оскільки в результаті задоволення позову наявність на цій земельній ділянці сільськогосподарської продукції утруднить виконання рішення суду. А тому, на переконання позивача, необхідно вжити заходів забезпечення позову, шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на використання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4824810000:01:005:0008 не за цільовим призначенням, у тому числі шляхом засівання сільськогосподарською продукцією.

Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 по справі №915/1858/23 у задоволенні заяви Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову відмовлено, також відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи підприємця Трембача Василя Васильовича про зустрічне забезпечення позову.

В оскаржуваній ухвалі місцевий господарський суд зазначив, що з огляду на порівняння (співставлення) заявлених позовних вимог та заявлених заходів забезпечення позову, можна дійти висновку, що зазначені заходи забезпечення мають ознаки вирішення спору по суті, що відповідно до положень частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається.

Крім того, позивачем не обґрунтовано належними доказами з документальним підтвердженням необхідності заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на використання спірної земельної ділянки, у тому числі, шляхом засівання сільськогосподарською продукцією, а також не доведено належним чином, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду за немайновим спором.

Як вбачається із поданої заяви про забезпечення позову заявником не зазначено яким чином невжиття заходів забезпечення позову в цій справі унеможливить чи істотно ускладнить виконання рішення суду.

З огляду на наведене, враховуючи вимоги законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову, принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Апеляційний господарський суд враховує, що у даній справі позивач звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, а відтак у даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Таким чином, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до істотного ускладнити чи неможливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Враховуючи положення частини одинадцятої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

При цьому апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Розгляд справи по суті це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог.

Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову необхідно враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, які не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 09.09.2019 у справі №924/433/19.

Заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20 та від 21.12.2020 у справі №910/9627/20, неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що предметом позову є розірвання договору оренди землі та похідна вимога про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 4824810000:01:005:0008 у зв`язку із використання орендарем наданої йому в оренду земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Застосовані заходи забезпечення позову зводяться до вирішення справи по суті та є тотожними задоволенню позову, оскільки останні фактично зводяться до надання судом висновків щодо нецільового використання земельної ділянки відповідачем.

Виходячи з предмета/підстав позову та обґрунтування заяви прокурора про забезпечення позову, колегія суддів зазначає про те, що вимоги вказаної заяви фактично мають ознаки вирішення спору по суті і виходять за межі предмета позову, наслідком чого може бути імовірне порушення прав/законних інтересів відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову необхідно виходити з законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (стаття 6 Господарського кодексу України).

Така стала правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 19.10.2020 у справі №916/3844/19, від 30.06.2021 у справі №922/145/21, від 28.07.2021 у справі №910/3704/21 та від 15.08.2018 у справі №907/835/17.

При цьому під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність юридичної особи.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.01.2021 у справі №902/775/20, від 19.01.2021 у справі №902/774/20 та від 16.11.2020 у справі №910/7596/20.

Вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.09.2019 у справі №521/10766/18.

Застосування в даному випадку запропонованого прокурорм заходу забезпечення позову, не лише може призвести до втручання в господарську діяльність відповідача (ураховуючи як предмет укладеного між сторонами договору, так й предмет та підстави даного позову), а й за умови недоведеності наявності порушення прав заявника, свідчитиме про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи, а також може призвести до завдання іншій стороні збитків.

Таким чином, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості ефективного захисту прав заявника, за яким останній звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про необхідність відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову в даному випадку.

Судова колегія вважає, що доводи апелянта стосовно порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, та не спростовують вірних висновків суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 (про відмову в забезпеченні позову) по справі №915/1858/23 задоволенню не підлягає, а ухвала суду залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 136-140, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 про відмову в забезпеченні позову по справі №915/1858/23 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 у справі №915/1858/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню згідно зі ст. 255, п. 2 ч. 1 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.05.2024 року.

Головуюча суддя:Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош