Ухвала

від 23.05.2024 по справі 910/17632/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

23.05.2024Справа № 910/17632/19Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меріста" до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та Міністерства фінансів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Національного Банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Кабінету Міністрів України, - про визнання недійсними договорів та актів,

за участі представників:

позивача: Пелепецького В.Д.;

Банку: Богдан А.В.;

Міністерства: Лісовської Л.О.;

НБУ: Крайдуби В.І.;

КМУ: Марусенка В.О.;

Фонду: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Меріста" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - Банк) та Міністерства фінансів України (далі - Міністерство) про визнання недійсним з моменту укладення договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 9/2016 та акта приймання-передавання за договором про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, що укладені між Банком, від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Банку Славкіної Марини Анатоліївни, та Товариством, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Шевченко Андрій Миколайович, а також про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій банку від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131 та акта виконання зобов`язань до договору купівлі-продажу акцій банку від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131, що укладені між Державою в особі Міністерства та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій Банку, від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку - Шевченко Андрій Миколайович, в інтересах та за рахунок якої діяло публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", у частині, що стосується прав та інтересів Товариства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2019 року позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17632/19, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16 січня 2020 року.

16 січня 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Міністерства від 14 січня 2020 року № 13030-06-7/917 на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Товариства. Крім того, у відзиві Міністерство просило суд залучити до участі у даній справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Національний Банк України (далі - НБУ), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) та Кабінет Міністрів України (далі - КМУ).

Цього ж дня через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання позивача, у якому останній просив суд зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 826/7440/17 за позовом Товариства до НБУ, Фонду та уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку про визнання протиправними та скасування рішень і наказів, яка перебувала у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва.

У підготовчому засіданні 16 січня 2020 року судом оголошено перерву до 6 лютого 2020 року.

У підготовчому засіданні 6 лютого 2020 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 12 березня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 березня 2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Банку: НБУ, Фонд та КМУ. Вказаною ухвалою також задоволено клопотання позивача та зупинено провадження у справі № 910/17632/19 до вирішення Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративної справи № 826/7440/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меріста" до НБУ, Фонду та Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" про визнання протиправними та скасування рішень і наказів, та набрання вказаним рішенням законної сили.

У жовтні 2023 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду Банк подав клопотання про поновлення провадження у даній справі від 2 жовтня 2023 року. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2023 року в задоволенні вищевказаного клопотання відмовлено.

23 квітня 2024 року через систему "Електронний суд" від Банку надійшло клопотання про поновлення провадження у даній справі від цієї ж дати, яке обґрунтовано наявністю підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13 травня 2020 року № 590-ІХ (далі - Закон № 590-ІХ). Ухвалою суду від 29 квітня 2024 року вказане клопотання Банку задоволено, поновлено провадження у справі № 910/17632/19 та призначено підготовче засідання на 23 травня 2024 року.

20 травня 2024 року через систему "Електронний суд" від Банку надійшло клопотання від цієї ж дати, у якому заявник просив суд закрити провадження в даній справі на підставі пункту 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону. У вказаному клопотанні заявник посилався також на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19, щодо правовідносин, які є аналогічними до спірних.

21 травня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення від вказаної дати на клопотання Банку про закриття провадження у справі, в яких Товариство зазначило про відсутність необхідних підстав для закриття провадження у справі з огляду на те, що позивач не є та не був акціонером Банку в розумінні Закону України "Про акціонерні товариства", а спірний договір укладений третьою особою від імені позивача поза його волею. Оскільки позивач звернувся з позовом як особа, яка мала відкриті депозитні та поточні рахунки в Банку, а не його акціонер, і не оспорює будь-яких рішень вказаного відповідача, відсутні підстави для закриття провадження у справі з підстав обрання ним неналежного способу захисту.

Цього ж дня через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про зміну (доповнення) підстав позов, у якій Товариство вказало, що визнання позивача пов`язаною з Банком особою за рішенням комісії НБУ з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року № 105, є безпідставним, а відтак заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню. Разом із цим, позивач заперечив проти подібності правовідносин у справах №№ 910/17632/19, 910/19005/19 та 910/18214/19.

У підготовчому засіданні 23 травня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про неприйняття до розгляду та повернення Товариству його зави про зімну підстав позову від 21 травня 2024 року з огляду на її невідповідність вимогам статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Також суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні усного клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з огляду на його необґрунтованість.

У цьому ж засіданні представник Товариства заперечив проти клопотання про закриття провадження у справі, просив суд відмовити у його задоволенні.

Представники відповідачів, НБУ та КМУ підтримали клопотання Банку про закриття провадження у справі, просили його задовольнити.

У призначене підготовче засідання Фонд, незважаючи на його належне повідомлення про розгляд даної справи, явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомляв, будь-яких заяв до суду не подав.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Статтею 25 Закону України "Про акціонерні товариства" визначені права акціонера за кожною простою акцією, зокрема, на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів, отримання в разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, отримання інформації про господарську діяльність товариства.

Судом встановлено, що у грудні 2016 року на підставі рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ здійснено заходи щодо виведення неплатоспроможного ПАТ "КБ "Приватбанк" з ринку в порядку, визначеному пунктом 5 частини 2 статті 39, статтями 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI), шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій банку в обмін на грошові зобов`язання останнього за вкладами.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги незаконним позбавленням його права власності на грошові кошти, розміщені на рахунку в Банку. При цьому, доводи Товариства про недійсність (нікчемність) правочину з відчуження належних йому акцій Банку в процедурі неплатоспроможності та щодо незаконності придбання від його імені посадовою особою Фонду акцій Банку за рахунок коштів, що належали позивачу та перебували на його рахунку, фактично зводяться до незаконності дій Фонду при вчиненні відповідачами оспорюваних правочинів про придбання акцій.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).

Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 1 жовтня 2019 року в справі № 910/3907/18 та від 9 лютого 2021 року в справі № 381/622/17.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За статтею 41-1 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній з 10 листопада 2018 року) держава в особі Міністерства або в особі банку, у якому держава є власником частки понад 75 відсотків акцій (далі для цілей цієї статті - державний банк), має право брати участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку, що відповідає критеріям, визначеним КМУ за погодженням із НБУ, у спосіб, визначений пунктами 2- 5 частини 2 статті 39 цього Закону та частини 12 цієї статті. Виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави здійснюється за рішенням КМУ в разі підтвердження рішенням Ради з фінансової стабільності наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи та обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи України. Вимоги, встановлені НБУ щодо обов`язкових нормативів, лімітів валютної позиції, нормативів обов`язкового резервування на кореспондентському рахунку банку в НБУ до банку, акції якого придбала держава відповідно до цієї статті, а також до банку, який прийняв майно (активи) та зобов`язання неплатоспроможного банку відповідно до цієї статті, застосовуються через три місяці після набуття державою права власності на акції такого банку або після прийняття майна (активів) та зобов`язань таким банком. Держава набуває право власності на акції перехідного/неплатоспроможного банку після укладення договору купівлі-продажу акцій з їх оплатою на умовах відстрочення платежу в порядку, встановленому цією статтею.

Також законодавцем передбачений обов`язок Фонду в день отримання рішення КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини 2 статті 39 Закону № 4452-VI вжити заходів до додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання. З дня затвердження плану врегулювання Фонд відповідно до закону набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку в будь-який спосіб (частина 3 статті 41 та частини 4, 6 статті 41-1 Закону № 4452-VI).

Разом із цим, з вищевказаної процедури виключено кредиторів юридичних та фізичних осіб, які не пов`язані з банком, але лише в межах їх коштів за поточними та депозитними рахунками, а також кредиторів, якщо грошові зобов`язання перед ними є обтяженими, незалежно від їх пов`язаності з банком. Процедура "бейл-ін" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами, та/або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 28 червня 2023 року в cправі № 910/19005/19.

Так, відповідно до частини 6 статті 41-1 Закону № 4452-VI Фонд продає акції неплатоспроможного банку Мінфіну в повному обсязі за одну гривню лише у випадку, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов`язань на акції додаткової емісії банку залишається від`ємним чи нульовим (тобто коли такі акції не мають жодної цінності).

Отже, на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб (зокрема, і позивача) про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону № 4452-VI, які були чинними на момент учинення оспорюваних правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку.

Спеціальною нормою статті 41 вищевказаного Закону передбачено обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку. Так, відповідно до частини 6 вказаної статті Закону № 4452-VI після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору, інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

Отже, на час укладення спірних правочинів нормами чинного законодавства вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Зазначені законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного в процедурі "бейл-ін", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). Відповідна позовна вимога в разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора, чи ні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19.

Оскільки позовні вимоги Товариства обґрунтовані виключно посиланням на незаконність дій уповноважених осіб Фонду щодо вчинення правочинів, прийнятих на виконання рішень НБУ, Фонду, КМУ, без погодження з позивачем, до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального законодавства, зокрема, частина 6 статті 41 Закону № 4452-VI, якою обмежено способи захисту прав попереднього власника акцій неплатоспроможного банку та яку вподальшому було конкретизовано частинами 3 і 4 статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-ІХ.

При цьому, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що він не був акціонером Банку та набув акції Банку поза своїм волевиявленням з огляду на таке.

З наявної в матеріалах справи копії виписки про стан рахунку в цінних паперах на 20 грудня 2016 року вбачається, що на вказану дату Товариство мало у власності акції додаткової емісії Банку в кількості 1 376 856 шт. загальною номінальною вартістю 385 519 680,00 грн, тобто на 20 грудня 2016 року позивач був учасником (акціонером) Банку.

21 грудня 2016 року позивач відчужив на користь Держави Україна всі належні йому акції Банку на підставі договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131, тобто з 21 грудня 2016 року Товариство набуло статус колишнього учасника (акціонера) Банку.

Судом встановлено, що правовий статус позивача (колишній учасник Банку), позовні вимоги та їх підстави у даній справі № 910/17632/19 є подібними до правового статусу позивача, предмету та підстав позову в справі № 910/19005/19 за позовом Компанії "Birgminton Investing Inc" (далі - Компанія) до Міністерства про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від 21 грудня 2016 року та акта виконання зобов`язань до договору купівлі-продажу акцій банку від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131, укладених між Державою Україна в особі Міністерства та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року, були власниками простих іменних акцій Банку, від імені яких діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку Шевченко А.М., в інтересах і за рахунок якої на підставі договору на брокерське обслуговування операцій з цінними паперами від 21 грудня 2016 року № 001 діяло ПАТ АБ "Укргазбанк" у частині, що стосується прав та інтересів Компанії.

Постановою Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 28 червня 2023 року в справі № 910/19005/19 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 листопада 2021 року та залишено в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 9 серпня 2021 року, якою провадження у справі № 910/19005/19 закрито. Відповідно до наведеної постанови, Верховний Суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про закриття провадження в цій справі на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX.

Відповідно до приписів частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішення питання про наявність порушення прав та законних інтересів позивача можливо здійснити лише у спорі за належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі, а для застосування норми частини 3 статті 5 ГПК необхідно встановити, що позивач є (був) учасником банку й обґрунтовує порушення прав та інтересів виведенням неплатоспроможного банку з ринку або ліквідацією банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ.

Судом встановлено, що на момент звернення Товариства з даним позов до суду всі процедури, обумовлені підготовкою і передачею Банку новому акціонеру (державі) та відновленням його платоспроможності, були завершені.

Відтак, провадження в цій справі за пред`явленими Товариством позовними вимогами про недійсність правочинів із придбання позивачем акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку та про відчуження на користь держави належної йому частки у складі 100% акцій неплатоспроможного Банку не здатне поновити прав позивача, оскільки як з огляду на правову природу спірних правовідносин, так і в силу частини 6 статті 41 Закону № 4452-VI, відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку, як наслідок недійсності правочинів, не є можливим незалежно від встановлення/невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту прав та інтересів позивача може бути відшкодування йому в грошовій формі завданої шкоди.

Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав у розумінні частини 6 статті 41 Закону № 4452-VI, який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.

Заперечення позивача, які стосуються відсутності його зв`язку з Банком та відсутності в уповноваженої особи Фонду повноважень на укладення оспорюваних договорів, не спростовують висновків суду щодо обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав.

При цьому, відповідно до частини 6 статті 41-1 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на час вчинення оспорюваних правочинів) до здійснення внеску до статутного капіталу Фонд, зокрема, має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов`язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов`язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку.

На дату звернення позивача з даним позовом до суду (12 грудня 2019 року), діяв ГПК України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", чинний з 16 листопада 2019 року. Диспозиція статті 5 "Способи судового захисту" ГПК України в зазначеній редакції не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Однак, такі обмеження існували відповідно до частини 6 статті 41 Закону № 4452-VI, тобто в іншому законі. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача.

Разом із тим, 23 травня 2020 року набрав чинності Закон № 590-IX, пунктом 5 розділу I якого внесено зміни і в статтю 5 ГПК України, яку доповнено частинами 3 і 4 такого змісту: "Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку".

Внесені Законом № 590-IX зміни до процесуального законодавства, які набрали чинності 23 травня 2020 року, фактично не змінили матеріально-правового регулювання, передбаченого частиною 6 статті 41 Закону № 4452-VI.

Отже, з прийняттям Закону № 590-IX не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону в процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Тобто, як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на час розгляду даної справи судом єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення завданих збитків.

Відтак, приписи частини 3 статті 5 ГПК України підлягають застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт/рішення, зазначений у цій частині. Більше того, частина 4 статті 5 ГПК України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в частині 3 статті 5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин 3, 4 статті 5 ГПК України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

За змістом пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону № 590-IX у часі, тобто перехід до регулювання згідно із Законом № 590-IX здійснюється негайно з дня набрання ним чинності - 23 травня 2020 року, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону.

Застосування на час розгляду справи в суді передбачених Законом № 590-IX процесуальних приписів про закриття провадження у справі, відкритого до набрання чинності цим законом, відповідає загальним правилам застосування закону в часі відповідно до статті 58 Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту в процедурі виведення банку з ринку. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час вчинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду). Відтак, норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX, буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19.

Судом також враховано, що приписи Закону № 590-IX, які підлягають застосуванню у даній справі, мають пряму дію в часі, не матимуть наслідком відмови в задоволенні позову та не позбавляють позивача ефективного способу захисту його прав і законних інтересів (можливості звернутися з позовом про відшкодування у грошовій формі завданої шкоди).

З огляду на правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, враховуючи висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 910/19005/19, суд дійшов висновку про задоволення клопотання Банку та про закриття провадження у даній справ на підставі пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-IX.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з частиною 2 статті 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки позивачем не було заявлено клопотання про повернення сплаченої ним суми судового збору, у суду відсутні правові підстави для повернення Товариству судового збору.

Керуючись статтями 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меріста" до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та Міністерства фінансів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Національного Банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Кабінету Міністрів України, - про визнання недійсними договорів та актів закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту ухвали: 28 травня 2024 року.

СуддяЄ.В. Павленко