Постанова

від 09.12.2024 по справі 910/17632/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2024 р. Справа№ 910/17632/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Меріста"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 про закриття провадження

у справі № 910/17632/19 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меріста"

до: Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк",

Міністерства фінансів України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Національного Банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Кабінету Міністрів України

про визнання недійсними договорів та актів,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Меріста" (далі - позивач; ТОВ "Меріста"; Товариство; апелянт; скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (надалі - відповідач-1; АТ КБ "ПриватБанк"; Банк) та Міністерства фінансів України (в подальшому - відповідач-2; Міністерство; Мінфін) про: визнання недійсним з моменту укладення договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 9/2016 та акта приймання-передавання за договором про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, що укладені між Банком, від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Банку Славкіної Марини Анатоліївни, та Товариством, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Шевченко Андрій Миколайович; визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій банку від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131 та акта виконання зобов`язань до договору купівлі-продажу акцій банку від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131, що укладені між Державою в особі Міністерства та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій банку, від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку - Шевченко Андрій Миколайович, в інтересах та за рахунок якої діяло публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", у частині, що стосується прав та інтересів Товариства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 провадження у справі № 910/17632/19 закрито.

За висновками місцевого господарського суду, з огляду на правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, враховуючи висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 910/19005/19, наявні правові підстави для закриття провадження у даній справі згідно пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-IX.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Меріста" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 у справі № 910/17632/19 та матеріали справи направити до Господарського суду м. Києва для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ній висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначає, що закриваючи провадження суд першої інстанції порушив положення ч.ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України та п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-IX, адже у справі відсутні всі ознаки, які б мали наслідком закриття провадження.

Позивач акцентує, що позов Товариства стосується прав останнього як вкладника, а не акціонера банку. Так, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» та відповідні положення ст. 5 ГПК України стосуються «акціонера» саме в розумінні вимог Закону України «Про акціонерні товариства», тобто особи, яка шляхом вільного волевиявлення набула права власності на акції товариства та здійснювала управління таким товариством. При цьому, у вказаній нормі не зазначено, що вона поширюється також й на випадки повернення депозитних вкладів шляхом застосування процедури примусового обміну депозитів на акції додаткової емісії (bail-in), тобто відносно кредиторів.

Також позивач звертає увагу, що Товариство фактично примусово стало власником акцій АТ КБ "ПриватБанк" строком на один день, не здійснювало управління товариством та ніколи не ставило вимог про своє право на управління банком.

Додатково позивач вказує, що він не обґрунтовує свої позовні вимоги фактом незаконності рішень регулятора відносно АТ КБ «Приватбанк» або індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України про виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку тощо. Позивач у даній справі не оскаржує жодне з рішень, зазначене у ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Позов у цій справі заявлений виключно на підставі ст.ст. 203, 237, 238, 321, 353, 354 ЦК України, в той час як ст. 16 ЦК України чітко передбачає можливість звернення особи з позовом про визнання правочину недійсним. Тому, викладене свідчить про відсутність такої підстави для закриття провадження у справі як «виведення банку з ринку внаслідок прийняття протиправного (незаконного) індивідуального акта уповноваженим суб`єктом».

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/17632/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_1. - головуючий суддя; судді - Вовк І.В., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Меріста" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 у справі № 910/17632/19. Призначено справу до судового розгляду.

04.07.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Мінфін просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Згідно аргументів відповідача-2, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590- ІХ (далі - Закон № 590-IX) внесено зміни до статті 5 ГПК України, якими вказану статтю доповнено частинами третьою і четвертою такого змісту: Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ ліквідації банку. Отже, частина третя статті 5 ГПК України на сьогодні імперативно визначає єдиний спосіб захисту прав колишніх власників акцій АТ КБ «ПриватБанк», а саме - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

Окремо Мінфін зазначив, що передбачена частиною 6 статті 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12.08.2015 та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частина 10 статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Отже, законодавець встановив межі захисту суб`єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані. Тому, на думку відповідача-2, частина 3 статті 5 ГПК України, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. Більше того, частина 4 статті 5 ГПК України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в частині 3 статті 5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

11.07.2024 на адресу апеляційного господарського суду від Національного Банку України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. На думку Національного Банку України, позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав у розумінні ч. 6 ст. 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Подібні за змістом заперечення на апеляційну скаргу позивача викладені відповідачем-1 та Кабінетом Міністрів України у відзивах від 15.07.2024 та 29.07.2024 відповідно.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Вовка І.В. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 910/17632/19 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1., судді Сибіга О.М., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 колегію суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1., судді Сибіга О.М., Кравчук Г.А. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Меріста" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 у справі № 910/17632/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 18.09.2024.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду апеляційної скарги позивача у справі № 910/17632/19 визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 справу № 910/17632/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Меріста" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 про закриття провадження у справі прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Призначено розгляд апеляційної скарги ТОВ "Меріста" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 про закриття провадження у справі у справі № 910/17623/19 на 30.10.2024.

У судовому засіданні 30.10.2024 судом оголошено перерву до 09.12.2024.

Представники відповідачів та третіх осіб в судовому засіданні 09.12.2024 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Представник апелянта в судове засідання 09.12.2024 не з`явився. Про час та місце розгляду справи ТОВ "Меріста" було повідомлено належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа від 31.10.2024 до електронного кабінету останнього.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника позивача обов`язковою не визнавалась, а участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання від скаржника про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності ТОВ "Меріста", яке належним чином повідомлене про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Поряд із цим, 09.12.2024 від ТОВ "Меріста" надійшло клопотання про здійснення розгляду справи без участі представника апелянта.

Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Предметом розгляду в даній справі є визнання недійсним з моменту укладення договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 9/2016 та акту приймання-передавання за договором про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, що укладені між Банком, від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Банку Славкіної М.А. та Товариством, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Шевченко А.М., а також про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій банку від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131 та акту виконання зобов`язань до договору купівлі-продажу акцій банку від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131, що укладені між Державою в особі Міністерства та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій Банку, від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Шевченко А.М. в інтересах та за рахунок якої діяло публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", в частині, що стосується прав та інтересів Товариства.

В обґрунтування своїх вимог Товариство посилалося на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" було визначено, що Держава в особі Міністерства придбаває акції Банку в повному обсязі за одну гривню. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено оспорювані договори та списано з рахунків позивача грошові кошти, що у свою чергу, на думку Товариства, призвело до фактичної незаконної конфіскації його майна.

Позивач мотивує позовні вимоги незаконним позбавленням його права власності на грошові кошти, розміщені на рахунку в Банку. При цьому, доводи Товариства про недійсність (нікчемність) правочину з відчуження належних йому акцій Банку в процедурі неплатоспроможності та щодо незаконності придбання від його імені посадовою особою Фонду акцій Банку за рахунок коштів, що належали позивачу та перебували на його рахунку, фактично зводяться до незаконності дій Фонду при вчиненні відповідачами оспорюваних правочинів про придбання акцій.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, укладений між Банком, від імені якого діє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Банку Славкіної Марини Анатоліївни, яка діяла на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887, з однієї сторони, та Товариством, від мені якого діяв Шевченко А.М. , уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у Банку, якій делеговано повноваження на підписання цього договору відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887.

Крім того, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 грудня 2016 року № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" були погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного Банку, доручено уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів - пов`язаних осіб неплатоспроможного Банку, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіній М.А. доручено укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента - Банку, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйовій Н.А. доручено забезпечити списання з рахунків пов`язаних з банком осіб грошові кошти після виконання зазначених вище договорів, погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного Банку.

Договір купівлі-продажу акцій від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131 укладений між Державою Україна в особі Міністерства та всіма особами, які станом на дату укладення цього договору, є власниками простих іменних акцій Банку (у тому числі Товариством), від імені яких діяв Шевченко А.М. , уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у Банку.

Вищевказані договори укладені у зв`язку з визначенням Товариства пов`язаною з Банком особою згідно з рішенням Комісії з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку Україні від 13 грудня 2016 року № 105.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Згідно ст. 4 Закону "Про акціонерні товариства" акціонерами можуть бути фізичні особи, а ст. 25 цього Закону визначені права акціонера за кожною простою акцією, зокрема, на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів, отримання в разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, отримання інформації про господарську діяльність товариства.

У грудні 2016 року на підставі рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ здійснено заходи щодо виведення неплатоспроможного ПАТ "КБ "Приватбанк" з ринку в порядку, визначеному пунктом 5 частини 2 статті 39, статтями 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (скорочено - Закон № 4452-VI), шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій банку в обмін на грошові зобов`язання останнього за вкладами.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (п. 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (п.40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 1 жовтня 2019 року в справі № 910/3907/18 та від 9 лютого 2021 року в справі № 381/622/17.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За статтею 41-1 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній з 10 листопада 2018 року) держава в особі Міністерства або в особі банку, у якому держава є власником частки понад 75 відсотків акцій (далі для цілей цієї статті - державний банк), має право брати участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку, що відповідає критеріям, визначеним КМУ за погодженням із НБУ, у спосіб, визначений пунктами 2 - 5 частини 2 статті 39 цього Закону та частини 12 цієї статті. Виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави здійснюється за рішенням КМУ в разі підтвердження рішенням Ради з фінансової стабільності, наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи та обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи України. Вимоги, встановлені НБУ щодо обов`язкових нормативів, лімітів валютної позиції, нормативів обов`язкового резервування на кореспондентському рахунку банку в НБУ до банку, акції якого придбала держава відповідно до цієї статті, а також до банку, який прийняв майно (активи) та зобов`язання неплатоспроможного банку відповідно до цієї статті, застосовуються через три місяці після набуття державою права власності на акції такого банку або після прийняття майна (активів) та зобов`язань таким банком. Держава набуває право власності на акції перехідного/неплатоспроможного банку після укладення договору купівлі-продажу акцій з їх оплатою на умовах відстрочення платежу в порядку, встановленому цією статтею.

Також законодавцем передбачений обов`язок Фонду в день отримання рішення КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини 2 статті 39 Закону № 4452-VI вжити заходів до додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання. З дня затвердження плану врегулювання Фонд відповідно до закону набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку в будь-який спосіб (частина 3 статті 41 та частини 4, 6 статті 41-1 Закону № 4452-VI).

Разом із цим, з вищевказаної процедури виключено кредиторів юридичних та фізичних осіб, які не пов`язані з банком, але лише в межах їх коштів за поточними та депозитними рахунками, а також кредиторів, якщо грошові зобов`язання перед ними є обтяженими, незалежно від їх пов`язаності з банком. Процедура "бейл-ін" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами, та/або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, правові висновки щодо процедури викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку викладені в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 28 червня 2023 року в cправі № 910/19005/19.

Відповідно до частини 6 статті 41-1 Закону № 4452-VI Фонд продає акції неплатоспроможного банку Мінфіну в повному обсязі за одну гривню лише у випадку, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов`язань на акції додаткової емісії банку залишається від`ємним чи нульовим (тобто коли такі акції не мають жодної цінності).

Отже, на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб (зокрема, і позивача) про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону № 4452-VI, які були чинними на момент вчинення оспорюваних правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку.

Спеціальною нормою статті 41 вищевказаного Закону передбачено обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку. Так, відповідно до частини 6 вказаної статті Закону № 4452-VI після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору, інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

Отже, на час укладення спірних правочинів нормами чинного законодавства вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Зазначені законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного в процедурі "бейл-ін", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). Відповідна позовна вимога, в разі її задоволення судом, не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора, чи ні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19.

Оскільки позовні вимоги Товариства обґрунтовані виключно посиланням на незаконність дій уповноважених осіб Фонду щодо вчинення правочинів, прийнятих на виконання рішень НБУ, Фонду, КМУ, без погодження з позивачем, до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального законодавства, зокрема, частина 6 статті 41 Закону № 4452-VI, якою обмежено способи захисту прав попереднього власника акцій неплатоспроможного банку та яку в подальшому було конкретизовано частинами 3 і 4 статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-ІХ.

Згідно пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-IX законопроектом пропонується унормувати питання у сфері банківської діяльності та здійснити: 1) удосконалення регулювання діяльності банків, зокрема шляхом надання Національному банку необхідних інструментів впливу у цій сфері; 2) встановлення особливостей судового провадження у справах щодо оскарження рішень Національного банку про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, рішень Фонду про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших рішень, прийнятих на його виконання, а також рішень щодо призначення уповноважених осіб Фонду, делегування їм повноважень, рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, рішень Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, а також встановлення чітких законодавчих приписів щодо неможливості зупинення або припинення розпочатих на підставі таких рішень процедур; 3) удосконалення регулювання ліквідаційної процедури банків, механізму відшкодування збитків (стягнення шкоди ) з пов`язаних з банком осіб та інших осіб, якими банку та кредиторам банку були завдані збитки (нанесена шкода), розширення та удосконалення механізмів участі держави у виведення банку з ринку.

З наявної в матеріалах справи копії виписки про стан рахунку в цінних паперах на 20 грудня 2016 року вбачається, що на вказану дату Товариство мало у власності акції додаткової емісії Банку в кількості 1 376 856 шт. загальною номінальною вартістю 385 519 680,00 грн, тобто на 20 грудня 2016 року позивач був учасником (акціонером) Банку.

21 грудня 2016 року позивач відчужив на користь Держави Україна всі належні йому акції Банку на підставі договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131, тобто з 21 грудня 2016 року Товариство набуло статус колишнього учасника (акціонера) Банку.

Вирішення питання про наявність порушення прав та законних інтересів позивача можливо здійснити лише у спорі за належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі, а для застосування норми частини 3 статті 5 ГПК необхідно встановити, що позивач є (був) учасником банку й обґрунтовує порушення прав та інтересів виведенням неплатоспроможного банку з ринку або ліквідацією банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ.

На момент звернення Товариства з даним позовом до суду всі процедури, обумовлені підготовкою і передачею Банку новому акціонеру (державі) та відновленням його платоспроможності, були завершені.

Відтак, провадження в цій справі за пред`явленими Товариством позовними вимогами про недійсність правочинів із придбання позивачем акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку та про відчуження на користь держави належної йому частки у складі 100% акцій неплатоспроможного Банку не здатне поновити прав позивача, оскільки як з огляду на правову природу спірних правовідносин, так і в силу частини 6 статті 41 Закону № 4452-VI, відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку, як наслідок недійсності правочинів, не є можливим незалежно від встановлення/невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту прав та інтересів позивача може бути відшкодування йому в грошовій формі завданої шкоди. Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав у розумінні частини 6 статті 41 Закону № 4452-VI, який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до господарського суду, і про це, за висновками колегії суддів, правильно зазначено судом першої інстанції.

З підстав наведеного, судовою колегією критично оцінюються відповідні доводи апелянта щодо неправильного застосування місцевим господарським судом приписів п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-IX в аспекті тверджень Товариства про те, що він не був акціонером Банку та набув акції Банку поза своїм волевиявленням.

Відповідно до частини 6 статті 41-1 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на час вчинення оспорюваних правочинів) до здійснення внеску до статутного капіталу Фонд, зокрема, має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов`язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов`язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку.

На дату звернення позивача з позовом до господарського суду діяв ГПК України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", чинний з 16 листопада 2019 року. Диспозиція статті 5 "Способи судового захисту" ГПК України в зазначеній редакції не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Однак, такі обмеження існували відповідно до частини 6 статті 41 Закону № 4452-VI, тобто в іншому законі. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача.

Разом із тим, 23.05.2020 набрав чинності Закон № 590-IX, пунктом 5 розділу I якого внесено зміни зокрема й до статті 5 ГПК України, яку доповнено частинами 3 і 4 такого змісту: "Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку".

Внесені Законом № 590-IX зміни до процесуального законодавства, які набрали чинності 23 травня 2020 року, фактично не змінили матеріально-правового регулювання, передбаченого частиною 6 статті 41 Закону № 4452-VI.

Отже, з прийняттям Закону № 590-IX не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону в процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Тобто, як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на час розгляду даної справи судом, єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення завданих збитків.

Відтак, приписи частини 3 статті 5 ГПК України підлягають застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт/рішення, зазначений у цій частині. Більше того, частина 4 статті 5 ГПК України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в частині 3 статті 5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин 3, 4 статті 5 ГПК України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

За змістом пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону № 590-IX у часі, тобто перехід до регулювання згідно із Законом № 590-IX здійснюється негайно з дня набрання ним чинності - 23 травня 2020 року, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону.

Застосування на час розгляду справи в суді передбачених Законом № 590-IX процесуальних приписів про закриття провадження у справі, відкритого до набрання чинності цим законом, відповідає загальним правилам застосування закону в часі відповідно до статті 58 Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту в процедурі виведення банку з ринку. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час вчинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду). Відтак, норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, що виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Тому, після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX, буде відсутній предмет регулювання, обумовлений приписами цього пункту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19.

При цьому, приписи Закону № 590-IX, які підлягають застосуванню у справі, що розглядається, мають пряму дію в часі, не матимуть наслідком відмови в задоволенні позову та не позбавляють позивача ефективного способу захисту його прав і законних інтересів (можливості звернутися з позовом про відшкодування у грошовій формі завданої шкоди, як це передбачено спеціальними законодавчими нормами).

Отже, з огляду на правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, на переконання колегії суддів обґрунтованими є висновки суду 1-ої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у даній справ на підставі пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-IX.

В свою чергу, за наведених фактичних обставин цієї справи та відповідних законодавчих приписів, судовою колегією відхиляються твердження апелянта у відповідній частині, як такі, що не знайшли свого підтвердження за наслідками цього апеляційного розгляду.

Поряд із цим, за висновками судової колегії викладені у відзивах на апеляційну скаргу твердження АТ КБ "ПриватБанк", Міністерства фінансів України, Національного Банку України та Кабінету Міністрів України знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених Товариством в апеляційній скарзі доводів в цілому.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ній висновки не відповідають фактичним обставинам справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали у цій справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Меріста" - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 у справі № 910/17632/19 про закриття провадження - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Меріста".

4. Справу № 910/17632/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.12.2024.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков