Рішення

від 10.05.2024 по справі 911/1807/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2024 р. Справа № 911/1807/23

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., за участю секретаря судового засідання Байдрелової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом настоятеля Релігійної організації «Релігійна громада Свято Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області» протоієрея ОСОБА_1

до Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області»

про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, визнання недійсним рішення загальних зборів, скасування реєстраційного запису

за участю представників:

від позивача: Терземан Д.В. (ордер серії АІ № 1480655 від 13.12.2023)

від відповідача: Титикало Р.С. (ордер серії АІ № 1401523 від 26.01.2024), Чупровський В.М. (самопредставництво)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.06.2023 настоятель Релігійної організації «Релігійна громада Свято Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області» протоієрей Лазорик Вячеслав Петрович (далі позивач / Лазорик Вячеслав Петрович) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області» (далі відповідач / РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області») про:

-визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції, який має нову назву Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області» (нова редакція);

-визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Юровою О.Є., зареєстрованого в реєстрі за № № 1701, 1702;

-скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321, вчиненого державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.01.2023 стосовно Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області» (ідентифікаційний код 25295947): державна реєстрація змін інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою; зміна відомостей про органи управління юридичної особи; зміна видів економічної діяльності юридичної особи; зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміна найменування юридичної особи (повного та / або скороченого).

В обґрунтування означеного позову ОСОБА_1 зазначив, що рішення щодо зміни канонічного підпорядкування прийнято з порушенням, зокрема, вимог ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відтак релігійна громада, до якої належали прихожани та позивач як настоятель та керівник парафії, фактично припинила своє існування, як і членство останніх у ній, що унеможливлює реалізацію ними релігійних прав та задоволення духовних потреб.

Господарський суд Київської області ухвалою від 19.06.2023 у цій справі повернув позовну заяву ОСОБА_1 до РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, визнання недійсним рішення загальних зборів, скасування реєстраційного запису та додані до неї документи.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 11.09.2023 у справі № 911/1807/23, зокрема, скасував ухвалу Господарського суду Київської області від 19.06.2023 та передав справу до Господарського суду Київської області.

02.11.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшли матеріали справи № 911/1807/23.

Господарський суд Київської області ухвалою від 13.11.2023 у справі № 911/1807/23 залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

20.11.2023 на електронну адресу Господарського суду Київської області позивач надіслав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду про усунення недоліків.

Господарський суд Київської області ухвалою від 28.11.2023 у справі № 911/1807/23, зокрема, прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрив провадження у справі; призначив підготовче засідання на 22.12.2023; встановив позивачу строк до 22.12.2023 для подання до суду додаткових доказів у справі (за наявності) разом з доказами направлення копій вказаних доказів іншій стороні, а також до закінчення підготовчого провадження - відповіді на відзив разом з доказами направлення її копії на адресу іншої сторони; встановив відповідачу строк - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, а також до закінчення підготовчого провадження - заперечень, заяв та клопотань, які відповідно до ст. 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності), разом з доказами направлення копій вказаних заяв та / чи клопотань іншій стороні.

13.12.2023 через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 надіслав клопотання про долучення доказів, згідно якого просив суд долучити до матеріалів справи копію статуту релігійної організації у новій редакції. У підготовчому засіданні 22.12.2023 суд задовольнив означене клопотання та долучив таке клопотання разом з доданим до нього додатком до матеріалів справи.

18.12.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області представник РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» - адвокат Титикало Роман Сергійович подав відзив на позовну заяву у справі № 911/1807/23.

21.12.2023 через підсистему «Електронний суд» представник РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» - адвокат Титикало Роман Сергійович надіслав клопотання про зупинення провадження у справі № 911/1807/23.

21.12.2023 через підсистему «Електронний суд» та 22.12.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області ОСОБА_1 подав клопотання про долучення доказів, згідно яких просив суд долучити до матеріалів справи заяву свідка від 20.12.2023. У підготовчому засіданні 22.12.2023 суд задовольнив означені клопотання та долучив такі клопотання разом з доданими до них додатками до матеріалів справи.

Крім того 21.12.2023 через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 надіслав клопотання про витребування доказів, згідно якого просив суд витребувати у Київської обласної державної адміністрації належним чином засвідчену копію реєстраційної справи РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області», код ЄДРПОУ 25295947.

Господарський суд Київської області ухвалами від 22.12.2023 у справі № 911/1807/23:

-повернув без розгляду клопотання представника РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» - адвоката Титикала Романа Сергійовича про зупинення провадження у справі № 911/1807/23;

-повернув без розгляду відзив представника РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» - адвоката Титикала Романа Сергійовича на позовну заяву у справі № 911/1807/23;

-задовольнив клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, зобов`язав Київську обласну державну адміністрацію (Київську обласну військову адміністрацію) у строк до 26.01.2024 надати суду належним чином засвідчену копію реєстраційної справи РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» (ідентифікаційний код 25295947) та відклав підготовче засідання на 26.01.2024.

08.01.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області Київська обласна державна адміністрація (Київська обласна військова адміністрація) подала клопотання про долучення доказів, згідно якого, на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 22.12.2023 у справі № 911/1807/23, надала, зокрема, копію реєстраційної справи РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області».

12.01.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» подала:

-відзив на позовну заяву у справі № 911/1807/23;

-клопотання про зупинення провадження у справі № 911/1807/23;

-клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву у справі № 911/1807/23.

15.01.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання б/н від 21.12.2023 (вх. № 581/24 від 15.01.2024) про вступ у справу третіх осіб на стороні позивача.

Господарський суд Київської області ухвалою від 26.01.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 26.01.2024 у справі № 911/1807/23, долучив клопотання Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) про долучення доказів разом з доданими до нього додатками до матеріалів справи, задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву у справі № 911/1807/23, поновив відповідний процесуальний строк та долучив відзив на позовну заяву до матеріалів справи.

Господарський суд Київської області ухвалами від 26.01.2024 у справі № 911/1807/23:

-повернув без розгляду клопотання б/н від 21.12.2023 (вх. № 581/24 від 15.01.2024) про вступ у справу третіх осіб на стороні позивача;

-зупинив провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 906/1330/21.

Господарський суд Київської області ухвалою від 22.04.2024 у справі № 911/1807/23, зокрема, поновив загальне позовне провадження, призначив підготовче засідання на 03.05.2024 та витребував від учасників справи у строк до 03.05.2024 письмові пояснення щодо врахування при розгляді спору у справі № 911/1807/23 висновків Великої Палати Верховного Суду згідно постанови від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.

02.05.2024 через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 22.04.2024 у справі № 911/1807/23, надіслав додаткові пояснення у справі. У підготовчому засіданні 03.05.2024 суд долучив означені пояснення до матеріалів справи.

02.05.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали аналогічні за змістом клопотання про вступ у справу на стороні позивача.

03.05.2024 та 06.05.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» подала пояснення у справі № 911/1807/23 з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду. У підготовчому засіданні 03.05.2024 суд долучив означені пояснення разом з доданим до них додатком до матеріалів справи.

Господарський суд Київської області ухвалою від 03.05.2024 у справі № 911/1807/23, зокрема, відмовив у задоволенні клопотань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про вступ у справу на стороні позивача, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.05.2024.

У судовому засіданні 10.05.2024, закінчивши з`ясування обставин та перевірку їх доказами, суд оголосив про перехід до судових дебатів, по закінченні яких вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд

УСТАНОВИВ:

З наявних в матеріалах означеної справи копій дубліката свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади № 194/182 від 26.11.1991, статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, затвердженого Київською єпархією Української православної церкви 01.10.2009, указу Митрополита Київського і всієї України № 4-046/104012 від 18.06.2012 випливає, що:

-26.11.1991 рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів № 194 зареєстровано статут Релігійної громади Української православної церкви Михайлівської парафії с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області;

-26.10.2009 розпорядженням голови Київської облдержадміністрації № 941 зареєстровано зміни та доповнення до статуту Релігійної громади Української православної церкви Михайлівської парафії с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, викладеного в новій редакції, згідно яких назвою парафії є «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області»;

-18.06.2012 настоятелем храму Святого Архістратига Михаїла с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області призначено протоієрея Вячеслава Лазорика.

Відповідно до пп. 1.1, 1.4, 1.6, 1.7, 2.13, 6.1 статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, затвердженого Київською єпархією Української православної церкви 01.10.2009, Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (далі - парафія) є первинним структурним підрозділом Української православної церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Київської єпархії УПЦ.

Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, статуту про управління УПЦ, статуту управління Київської єпархії УПЦ, а також цього статуту.

Парафія у своїй релігійній, адміністративно-фінансовій та господарській діяльності підпорядкована й підзвітна єпархіальному архієрею.

Парафія як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства України та цього статуту.

Парафію очолює настоятель, який призначається єпархіальним apxiєреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і парафією. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею.

Зміни і доповнення до цього статуту вносяться на розгляд парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і статут.

29.05.2022 відбулися парафіяльні збори Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області» (ідентифікаційний код 25295947), оформлені протоколом № 1 з таким порядком денним:

1.Про обрання голови і секретаря парафіяльних зборів.

2.Про затвердження списку членів парафіяльних зборів Релігійної громади.

3.Обрання лічильної комісії парафіяльних зборів Релігійної громади.

4.Обрання 5 осіб з присутніх, які спільно з настоятелем та секретарем мають право підписати протокол парафіяльних зборів.

5.Про збереження підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях у складі релігійного об`єднання Українській православній церкві (Київської єпархії).

За результатами проведених зборів присутніми на зборах учасниками прийнято рішення за винесеними на порядок денний питаннями, зокрема:

1.Обрати Головою парафіяльних зборів - прот. Вячеслава Лазорика.

2.Затвердити список членів парафіяльних зборів Релігійної громади, які беруть участь в цих парафіяльних зборах, що додається (додаток № 1).

3.Зберегти підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях у складі релігійного об`єднання Українській православній церкві (Київської єпархії).

Зазначені рішення оформлені протоколом № 1 від 29.05.2022 парафіяльних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області» (ідентифікаційний код 25295947), копія якого наявна в матеріалах справи.

З наявної в матеріалах справи копії означеного протоколу випливає, що:

-з усіх питань порядку денного учасники означених зборів проголосували: «за» - 203, «проти» - 0, «утримались» - 0;

-30.05.2022 рішення парафіяльних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області» від 29.05.2022 затверджено Керуючим Київською єпархією Предстоятелем Української православної церкви Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм.

Крім того згідно наявної в матеріалах справи копії протоколу № 01 від 22.12.2022 загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код 25295947) учасниками означених загальних зборів прийнято рішення за винесеними на порядок денний питаннями, зокрема:

1.Змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України, а також визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується управлінню Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) та Київській митрополії Української православної церкви (Православної церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України).

2.Змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади: повне найменування: Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області»; скорочене найменування: РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області».

3.Викласти та прийняти статут Релігійної громади в новій редакції, що додається. Подати прийнятий статут Релігійної громади в новій редакції на затвердження єпархіальному архієрею «Управління Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)», Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію.

4.Провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З наявної в матеріалах справи копії реєстраційної справи РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» (ідентифікаційний код 25295947), зокрема статуту відповідної релігійної організації в новій редакції, прийнятого рішенням загальних зборів згідно протоколу № 01 від 26.06.2022, указу Митрополита Київського і всієї України № 518 від 04.01.2023 та заяви щодо державної реєстрації юридичної особи від 11.01.2023, випливає, що:

-07.07.2022 статут РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» у новій редакції затверджено єпархіальним архієреєм управління Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм;

-13.12.2022 розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 939 прийнято рішення зареєструвати статут РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» у новій редакції;

-04.01.2023 настоятелем Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області за сумісництвом призначено протоієрея Василя Чупровського;

-11.01.2023 ОСОБА_6 , діючи від імені РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області», звернувся із заявою до Київської обласної державної адміністрації щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, а саме: зміна інформації для здійснення зв`язку; зміна видів економічної діяльності; зміна керівника або відомостей про керівника; зміна місцезнаходження; зміна найменування; зміна органів управління; зміна установчих документів.

В розрізі вказаних обставин ОСОБА_1 зазначив, що 12.01.2023 останньому стало відомо про те, що згідно реєстраційного запису № 1003391070011004321, вчиненого державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.01.2023 стосовно Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області» на підставі рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, незаконно було змінено назву Релігійної організації «Релігійна громада Свято Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області» на іншу Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області».

Посилаючись на положення ст. 2, 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», позивач зауважив, що не звертався до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, суб`єкта надання адміністративної послуги та / або інших установ, для зміни назви релігійної громади, внесення змін до статутних та інших документів, як і не подавав будь-яких заяв.

За доводами позивача:

-оскаржувані дії було здійснено на підставі рішень невідомих йому осіб, які не були членами релігійної громади, до відповідного списку членів релігійної громади настоятелем не включалися та повноваження щодо реєстрації статуту у новій редакції яким ніколи не надавались;

-без попереднього внесення змін до чинного статуту релігійної громади щодо членства у ній та визначення норми представництва на загальних зборах ще до моменту прийняття оскаржуваних рішень, зібрання із будь-яким числом присутніх не могло відповідати вимогам ст. 8 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», оскільки для їх прийняття необхідне встановлення фіксованого членства і норми представництва на зборах.

З огляду зазначеного, на думку ОСОБА_1 , є очевидним, що рішення щодо зміни канонічного підпорядкування прийнято з порушенням вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у зв`язку із недотриманням передбаченого ст. 8 цього закону кворуму, необхідного для прийняття рішення щодо зміни конфесійної приналежності Релігійної організації «Релігійна громада Свято Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області», отже, релігійна громада, до якої належали прихожани, зокрема і позивач як настоятель та керівник парафії, фактично припинила своє існування, як і членство останніх у ній, на підставі протиправних та незаконних рішень, що унеможливлює реалізацію ними релігійних прав та задоволення духовних потреб.

Стосовно вимог про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції та скасування вчиненого державним реєстратором на підставі рішення загальних зборів та такого статуту реєстраційного запису позивач зауважив, що:

-єпархіальний архієрей Київської єпархії Української православної церкви, Митрополит Київський і всієї України Онуфрій не надавав згоду на внесення змін до статуту релігійної громади та не затверджував його нову редакцію, а настоятель, ОСОБА_1 , Релігійної організації «Релігійна громада Свято Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області» не підписував та не подавав будь-яких заяв про проведення державної реєстрації нової редакції статуту такої релігійної організації;

-документи, які подано до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) для реєстрації статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області» у новій редакції не були підписані настоятелем Лазориком Вячеславом Петровичем, їх підписала та подала до обласної державної адміністрації інша стороння, неповноважна особа;

-статут релігійної громади в новій редакції прийнято із порушенням компетенції органу, що видав цей акт, зокрема особами, що не є членами релігійної організації, без дотримання процедур, передбачених діючим на той час статутом, із порушенням прав позивача та членів релігійної громади, що висловились за духовну і канонічну єдність з Українською православною церквою під предстоятельством Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія та на підставі незаконного, протиправного (неправомочного) рішення загальних зборів у вигляді протоколу № 1;

-оскільки реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції було здійснено на підставі протиправного та незаконного рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, таке рішення має бути скасоване як незаконне.

Зі свого боку відповідач у відзиві на позовну заяву у справі № 911/1807/23 не погодився з вимогами позивача, зазначивши про те, що:

-чинне законодавство України, а саме ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», легітимно врегульовує лише порядок зміни релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-якому релігійному центру, тоді як порядок підтвердження цієї підлеглості в законодавстві України не унормований, у зв`язку з чим юридично значимим, тобто таким, яке має правові наслідки, є саме рішення релігійної громади щодо зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-якому релігійному центру, рішення ж стосовно підтвердження такої підлеглості є рішенням канонічного характеру і юридичних наслідків не має;

-на момент проведення загальних зборів релігійної громади керівником релігійної організації був ОСОБА_7 , тоді як після вчинення реєстраційної дії - ОСОБА_6 , що підтверджується доданими до відзиву копіями Історії змін реєстраційної інформації та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 24198480404 від 19.01.2023;

-як випливає з протоколу № 01 загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, всього до складу загальних зборів входило 390 осіб, з яких 383 особи були присутні, зокрема і керівник (настоятель) релігійної громади - ОСОБА_7 , тоді як за прийняття рішень за винесеними на порядок денний питаннями загальних зборів проголосувало 386 осіб, що свідчить про правомочність та законність таких рішень, оскільки за їх прийняття проголосувало більше двох третин від кількості членів релігійної громади;

-в загальних зборах Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, рішення яких оформлені протоколом № 01, брали участь саме члени означеної релігійної громади, які своєю участю в них ідентифікували себе як члени такої релігійної громади, а будь-яке положення статуту Релігійної громади Свято Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області в чинній станом на 26.06.2022 редакції, яке, на думку позивача, обмежувало цих осіб у вільному волевиявленні щодо свого членства у цій релігійній громаді під час проведення загальних зборів релігійної громади, зокрема, обов`язкове включення до списку членів релігійної громади, не підлягає до застосування в силу прямої норми п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» № 2673-VIII від 17.01.2019;

-за законодавством України в релігійній громаді не може бути фіксованого членства, оскільки фіксоване членство буде суперечити принципам такого членства, закріпленим, зокрема, в ч. 1-2 ст. 3 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: виключно на власний розсуд, за наслідком вільного волевиявлення, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної релігії у різний момент часу;

-якщо й станом на 26.06.2022 існував список членів Релігійної громади Свято Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, - відсутність конкретної особи в такому списку не обмежує останню у праві вважати себе та, відповідно, бути членом відповідної релігійної громади;

-якщо статутом не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади (чого не встановлено в статуті Релігійної громади Свято Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області в чинній станом на 26.06.2022 редакції), то будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у населеному пункті, в якому проводилися загальні збори релігійної громади, можна вважати членом релігійної громади;

-належним способом захисту у справах, в яких фактично оскаржується рішення релігійної громади про зміну підлеглості є визнання недійсним статуту релігійної громади в новій редакції, оскільки відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визнання недійсним такого статуту є підставою для вчинення реєстраційних дій, отже, в межах справи № 911/1807/23, з точки зору обрання належного способу захисту, достатньою є позовна вимога про визнання недійсним статуту у новій редакції, скасування ж запису про державну реєстрацію є наслідком в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», відтак, в силу принципу процесуальної економії, як окрема позовна вимога задоволенню не підлягає.

З огляду зазначеного, РО «РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області» вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 та, як наслідок, заперечує проти задоволення останніх.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.

Право на свободу світогляду та віросповідання у національному праві є складовою системи конституційних прав і свобод людини.

Згідно із ч. 1 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

В Україні пов`язані із реалізацією свободи віросповідання і діяльністю релігійних організацій правовідносини регулюються, зокрема, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Приписами ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

На міжнародному рівні ці гарантії проголошені у Загальній декларації прав людини, прийнятій і проголошеній резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 (далі Декларація), ст. 18 якої визначає, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Важливими аспектами свободи віросповідання є свобода сповідувати релігію одноособово, а також спільно з іншими, тобто у колі тих, хто поділяє цю віру.

На це звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України», в якому вказав, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.

Отже, у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.

З огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 звернувся до суду по захист права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв`язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі.

Водночас позбавлення ОСОБА_1 можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, останній убачає в тому, що спірним рішенням загальних зборів релігійної громади змінено її підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях, відтак для визнання недійсним такого рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів позивача.

Згідно положень ст. 7, 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.

Цей механізм дозволив релігійній громаді як організації вірян, які об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, вирішувати важливе питання організації громади, чим держава захистила гарантоване ст. 9 Європейської конвенції з прав людини (далі Конвенція) право на свободу віросповідання у його колективному вимірі в світлі ст. 11 Конвенції, яка захищає право на об`єднання.

Водночас відповідно до ч. 3, 4 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.

Враховуючи обставини цієї справи, зокрема стосовно оспорення позивачем законності рішення загальних зборів релігійної громади, оформленого протоколом, прийнятого такими зборами статуту громади у новій редакції, та, як наслідок, реєстраційного запису, вчиненого державним реєстратором на підставі означених протоколу та статуту, позовні вимоги ОСОБА_1 суд розцінює як прохання останнього втрутитись у рішення релігійної громади, а отже, у діяльність релігійної організації, для чого (втручання) у суду мають бути вагомі підстави.

В розрізі викладеного суд вважає за необхідне зазначити таке.

Приписами ч. 2, 3 ст. 35 Конституції України встановлено, що здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Згідно із ч. 2, 4 ст. 3, ч. 1, 2, 5, 9, 10 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Стаття 9 Конвенції також визначає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Такі зобов`язання іноді можуть потребувати вжиття заходів задля забезпечення поваги до свободи релігії, проте у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність державі бути нейтральною та безсторонньою у цій сфері.

Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком бути нейтральною та безсторонньою (рішення ЄСПЛ у справах «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», §§ 118, 123; «Hasan and Chaush v. Bulgaria» [GC], § 62).

Одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в колективному вимірі цього права, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином ст. 9 Конвенції має розглядатися не тільки у світлі ст. 11, а також у світлі ст. 6 (рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», § 118).

У демократичному суспільстві, в якому в межах однієї популяції співіснують кілька релігій, може виникнути необхідність запровадити обмеження цієї свободи з метою примирення інтересів різних груп та забезпечення поваги до переконань кожного. Проте, здійснюючи свої регулятивні функції в цій сфері та у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями, держава зобов`язана бути нейтральною та неупередженою. Ключовою ціллю тут є збереження плюралізму та забезпечення належного функціонування демократії (рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», §§ 115, 116).

Отже, варто виходити з того, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.

З огляду зазначеного, суд вважає за необхідне детальніше зупинитися на підставах, з яких позивач просить суд втрутитись у внутрішні питання релігійної громади через визнання недійсним рішення її загальних зборів, статуту в новій редакції та скасування вчиненого на підставі останніх реєстраційного запису.

Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1, 3, 4 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1)заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2)статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1)належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2)оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Водночас Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

Отже, в розрізі викладених вище правових норм суд зазначає, що законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

-рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади, які можуть скликатися її членами;

-рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

-рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

-членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

-релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).

Відповідно до п. 2.1 статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, в чинній до прийняття спірного рішення загальними зборами релігійної громади редакції, вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель парафії. До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Крім того зі змісту означеного статуту випливає, що останнім не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

Більше того ані законодавство України, ані статут Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області не містять поняття фіксованого членства в релігійній громаді, не містять визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади.

Приписами ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В розрізі зазначених норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати що:

-надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання про їх прийнятність, суд виходить з критеріїв їх належності, допустимості, достовірності та достатності, тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені належними доказами;

-судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання;

-обов`язок доказування треба розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

-передбачений ст. 79 ГПК України стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

-надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, а принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення;

-повноту дослідження обставин справи забезпечує принцип змагальності, який не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, тоді як така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний;

-обов`язок з доказування в силу вимог процесуального законодавства покладено безпосередньо на сторони, а процедура доказування містить достатньо широкий обсяг можливостей та прав сторін стосовно доведення обставин, покладених в основу обґрунтування власних доводів та заперечень, якими сторони не були позбавлені можливості скористатися.

В порушення зазначених вимог процесуального законодавства, стверджуючи, що оспорюване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте особами, які не були членами цієї громади, позивач не надав жодного доказу, на якій підставі він не вважає жителів села Білогородка, які брали участь у загальних зборах Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, не парафіянами релігійної громади, настоятелем якої він був.

Крім того в розрізі положень ч. 2, 4 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ОСОБА_1 не вказав на чому ґрунтуються зазначені вище його твердження, не зазначив критеріїв, які дозволяли б суду встановити чи є певна особа членом громади, а також не послався на положення статуту релігійної громади, які б дозволяли встановити кількість її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади.

Водночас наявними у матеріалах справи доказами підтверджується різна кількість членів релігійної громади села Білогородка, проте вони також не свідчать про членство в релігійній громаді виключно перелічених осіб.

Так, із оскаржуваного протоколу випливає, що на зборах 22.12.2022 були присутніми 383 парафіян, тоді як з наданого позивачем суду протоколу парафіяльних зборів випливає, що на зборах 29.05.2022 були присутні 203 члени релігійної громади, що є меншою від кількості членів релігійної організації, яка прийняла оскаржуване рішення про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях.

До того ж, як зазначено вище, ані чинне законодавство України, ані статут Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області не визначають необхідну кількість присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умови (підстави) правомочності парафіяльних зборів.

Означене не дозволяє суду встановити дійсну практику прийняття рішень релігійною громадою стосовно членства і вважати, що членство у громаді є фіксованим.

З цих підстав при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, суд враховує встановлені у статуті Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, в чинній до прийняття спірного рішення загальними зборами релігійної громади редакції, критерії членів парафіяльних зборів (якими є священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 не стверджує, що будь-хто з тих осіб, які брали участь у зборах громади 22.12.2022, не досягнув 18-річного віку.

З огляду на відсутність даних, на які б посилався позивач і які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, суд враховує критерій територіального зв`язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

В розрізі зазначеного суд вважає за доцільне врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, згідно яких територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді у цій справі за встановленими судами обставинами.

Велика Палата Верховного Суду в означеній постанові також вказала, що поняття «релігійна громада» і «територіальна громада» не є тотожними і її висновки, викладені вище, не ототожнюють ці поняття, а лише вказують на те, що в умовах відсутності врегульованого статутом релігійної громади порядку, який би дозволяв установити її членів, вона застосовує критерій територіального зв`язку як такий, що робить об`єктивно можливим виконання визначеної у статуті умови членства - регулярне відвідування богослужіння.

Про невідповідність учасників зборів 22.12.2022 критерію щодо регулярного відвідування богослужіння позивач також не стверджує, відтак суд дійшов висновку, що частина жителів села Білогородка Бучанського району Київської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної церкви України, чим виразила своє право на свободу віросповідання, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмежена особистими інтересами особи, яка не згодна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.

До того ж позивач не позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, оскільки будь-якого рішення про заборону позивача на свободу віросповідання оскаржуваними рішеннями не приймалось.

Більше того, як зазначалося вище, відповідно до п. 8 ч. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), відтак ОСОБА_1 не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю Українській православній церкві.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем як порушення прав останнього, так і порушення вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» при ухваленні оспорюваного рішення, як наслідок, про відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним, у зв`язку з чим у позовних вимогах про визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Юровою О.Є., зареєстрованого в реєстрі за № № 1701, 1702, належить відмовити.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції, який має нову назву Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області» (нова редакція), суд зазначає таке.

31.01.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи» № 2673-VІІІ від 17.01.2019, згідно якого визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.

Відповідно до пп. 2, 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи» у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному вебсайті.

Згідно положень ст. 13, ч. 19, 22 ст. 14, ч. 1 ст. 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом, зокрема, здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Матеріалами означеної справи підтверджується, що 26.06.2022 Релігійною громадою Свято-Михайлівською парафією Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області прийнято нову редакцію статуту, яку зареєстровано відповідно до розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 939 від 13.12.2022.

У п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» № 4 від 25.02.2016 роз`яснено, що спори за позовами учасників юридичної особи про визнання недійсними установчих документів або їх частин, змін до них належать до корпоративних спорів, оскільки установчі документи юридичної особи затверджуються під час її створення, подаються для державної реєстрації та в подальшому регулюють відносини щодо управління нею.

У пп. 13, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24.10.2008 визначено, що відповідно до вимог ст. 88, 143, 154 Цивільного кодексу України, ст. 57, 82 Господарського кодексу України, ст. 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України «Про господарські товариства», суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов:

-на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства;

-порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені;

-відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

При вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно враховувати, що статут юридичної особи за змістом ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та / або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб`єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю - голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (ст. 42, 59 Закону України «Про господарські товариства»). У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.

Враховуючи висновок суду про недоведеність позивачем як порушення прав останнього, так і порушення вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів громади, як наслідок, про чинність такого рішення загальних зборів та відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та незазначення ОСОБА_1 положень означеного статуту, що, на думку останнього, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, у суду відсутні підстави для визнання такого статуту недійсним, у зв`язку з чим в задоволенні відповідної позовної вимоги належить також відмовити.

Стосовно ж вимоги про скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321, вчиненого державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.01.2023 стосовно Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області» (ідентифікаційний код 25295947): державна реєстрація змін інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою; зміна відомостей про органи управління юридичної особи; зміна видів економічної діяльності юридичної особи; зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміна найменування юридичної особи (повного та / або скороченого), суд вважає за необхідне зазначити таке.

Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР / Єдиний державний реєстр) недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, скасування реєстраційної дії / запису в Єдиному державному реєстрі.

У такому випадку, якщо суд встановить, що суб`єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та за відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує права чи законні інтереси позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 904/5857/17.

Враховуючи наведене, питання наявності правових підстав для скасування певного реєстраційного запису не ставиться у виключну залежність від дотримання державним реєстратором визначеного Законом про держреєстрацію порядку та способу його дій і у випадку встановлення судом в межах відповідного спору незаконності підстави для вчинення такого запису, яким порушуються права та інтереси позивача, існують правові підстави для його скасування.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19.

Дійшовши висновку про чинність рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 01, а також прийнятого на таких зборах статуту релігійної громади у новій редакції, як наслідок, про законність підстав для вчинення державним реєстратором на підставі останніх реєстраційного запису № 1003391070011004321, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 також в частині скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321.

ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», § 23).

Всі інші доводи та міркування учасників справи не впливають на висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача покладаються судом на позивача з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у задоволенні позовних вимог настоятеля Релігійної організації «Релігійна громада Свято Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області» протоієрея ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області» про:

-визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції, який має нову назву Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області» (нова редакція);

-визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Юровою О.Є., зареєстрованого в реєстрі за № № 1701, 1702;

-скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321, вчиненого державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.01.2023 стосовно Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області» (ідентифікаційний код 25295947): державна реєстрація змін інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою; зміна відомостей про органи управління юридичної особи; зміна видів економічної діяльності юридичної особи; зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміна найменування юридичної особи (повного та / або скороченого).

2.Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 28.05.2024.

Суддя П.В.Горбасенко