Постанова

від 22.10.2024 по справі 911/1807/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2024 р. Справа № 911/1807/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Терземан Д.В.

від відповідача: Чупровський В., Титикало Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу настоятеля Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" протоієрея Лазорика Вячеслава Петровича

на рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2024 (повне рішення складено та підписано 28.05.2024) (суддя Горбасенко П.В.)

у справі № 911/1807/23 Господарського суду Київської області

за позовом настоятеля Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" протоієрея Лазорика Вячеслава Петровича

до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області"

про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, визнання недійсним рішення загальних зборів, скасування реєстраційного запису

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

14.06.2023 настоятель Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" протоієрей Лазорик Вячеслав Петрович (далі - Лазорик В.П., позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (далі - РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області", відповідач) про:

- визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції, який має нову назву - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (нова редакція);

- визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Юровою О.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 1701, 1702;

- скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321, вчиненого державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.01.2023 стосовно Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (ідентифікаційний код 25295947): державна реєстрація змін інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою; зміна відомостей про органи управління юридичної особи; зміна видів економічної діяльності юридичної особи; зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого).

В обґрунтування позову Лазорик В.П. зазначив, що рішення щодо зміни канонічного підпорядкування прийнято з порушенням, зокрема, вимог ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відтак релігійна громада, до якої належали прихожани та позивач як настоятель та керівник парафії, фактично припинила своє існування, як і членство останніх у ній, що унеможливлює реалізацію ними релігійних прав та задоволення духовних потреб.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.05.2024 у справі № 911/1807/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог Лазорика В.П .

Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем як порушення своїх прав, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення, як наслідок, відсутні підстави для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним.

Зважаючи на вищевикладене, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та незазначення Лазориком В.П. положень зазначеного статуту, що, на думку позивача, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, місцевий господарський суд дійшов висновків про відсутність підстав для визнання такого статуту недійсним.

Дійшовши висновку про чинність рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 01, а також прийнятого на таких зборах статуту релігійної громади у новій редакції, як наслідок, про законність підстав для вчинення державним реєстратором на підставі останніх реєстраційного запису № 1003391070011004321, суд визнав за необхідне відмовити в задоволенні вимог Лазорика В.П. також у частині скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду Київської області від 10.05.2024 у справі № 911/1807/23, Лазорик В.П. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, зокрема, на те, що:

- рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки ухвалене на основі неповного і невсебічного з`ясування обставин справи, без дослідження всіх доказів з порушенням норм матеріального та процесуального права;

- судом першої інстанції не взято до уваги, що виходячи з матеріалів реєстраційної справи, текст статуту в новій редакції зареєстровано третьою особою раніше, ніж було прийнято загальними зборами - 13.12.2022 згідно з розпорядженням № 939, а ще раніше - 07.07.2022, текст затверджено Єпархіальним архієреєм, тобто зазначені події відбувалися до дати фактичного проведення загальних зборів від 22.12.2022, на яких було затверджено нову редакцію статуту релігійної громади. Водночас, додаток № 1 та додаток № 2, що наявні в матеріалах реєстраційної справи (списки членів, що брали участь у загальних зборах), є додатками до іншого рішення - протоколу № 1 від 26.06.2022, який у матеріалах реєстраційної справи відсутній, як і відсутній у матеріалах даної судової справи;

- судом першої інстанції не взято до уваги обставину, на яку посилався позивач, а саме, що заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу від 11.01.2023 (форма № 2) підписано неуповноваженою особою - В. Чупровським.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Лазорика В.П. на рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2024 у справі № 911/1807/23; призначено розгляд апеляційної скарги на 10.09.2024 о 10:00.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 задоволено заяву Лазорика В.П. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Лазорика В.П. на рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2024 у справі № 911/1807/23; відкладено розгляд апеляційної скарги на 24.09.2024 о 10:40.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 911/1807/23 оголошено перерву в судовому засіданні до 22.10.2024 о 10:40.

Позиції учасників справи

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення у даній справі.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 22.10.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представники відповідача проти апеляційної скарги заперечували і просили суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

З наявних у матеріалах справи копій дубліката свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади № 194/182 від 26.11.1991, статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, затвердженого керуючим Київською єпархією Української православної церкви 01.10.2009, указу Митрополита Київського і всієї України № 4-046/104012 від 18.06.2012 вбачається, що:

- 26.11.1991 рішенням виконавчого комітету Київської обласної Ради народних депутатів № 194 зареєстровано статут Релігійної громади Української православної церкви Михайлівської парафії с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області;

- 26.10.2009 розпорядженням голови Київської облдержадміністрації № 941 зареєстровано зміни і доповнення до статуту Релігійної громади Української православної церкви Михайлівської парафії с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, викладеного в новій редакції, згідно з якими назвою парафії є "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області";

- 18.06.2012 настоятелем храму Святого Архістратига Михаїла с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області призначено протоієрея Вячеслава Лазорика.

Відповідно до п. 1.1, 1.4, 1.6, 1.7, 2.13, 6.1 статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, затвердженого керуючим Київської єпархії Української православної церкви 01.10.2009, Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (далі - парафія) є первинним структурним підрозділом Української православної церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Київської єпархії УПЦ.

Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, статуту про управління УПЦ, статуту управління Київської єпархії УПЦ, а також цього статуту.

Парафія у своїй релігійній, адміністративно-фінансовій та господарській діяльності підпорядкована й підзвітна єпархіальному архієрею.

Парафія як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства України та цього статуту.

Парафію очолює настоятель, який призначається єпархіальним apxiєреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і парафією. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею.

Зміни і доповнення до цього статуту вносяться на розгляд парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і статут.

29.05.2022 відбулися парафіяльні збори Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" (ідентифікаційний код 25295947), оформлені протоколом № 1, з таким порядком денним:

1. Про обрання голови і секретаря парафіяльних зборів.

2. Про затвердження списку членів парафіяльних зборів Релігійної громади.

3. Обрання лічильної комісії парафіяльних зборів Релігійної громади.

4. Обрання 5 осіб із присутніх, які спільно з настоятелем та секретарем мають право підписати протокол парафіяльних зборів.

5. Про збереження підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях у складі релігійного об`єднання Українській православній церкві (Київської єпархії).

За результатами проведених зборів присутніми на зборах учасниками прийнято рішення за винесеними на порядок денний питаннями, зокрема:

- обрати Головою парафіяльних зборів - прот. Вячеслава Лазорика;

- затвердити список членів парафіяльних зборів Релігійної громади, які беруть участь в цих парафіяльних зборах, що додається (додаток № 1);

- зберегти підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях у складі релігійного об`єднання Українській православній церкві (Київської єпархії).

Зазначені рішення оформлені протоколом № 1 від 29.05.2022 парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" (ідентифікаційний код 25295947), копія якого наявна в матеріалах справи.

З копії протоколу, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що:

- з усіх питань порядку денного учасники зборів проголосували: "за" - 203, "проти" - 0, "утримались" - 0;

- 30.05.2022 рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" від 29.05.2022 затверджено Керуючим Київською єпархією Предстоятелем Української православної церкви Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм.

Крім того, згідно з наявною в матеріалах справи копією протоколу № 01 від 22.12.2022 загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код 25295947) учасниками загальних зборів прийнято рішення за винесеними на порядок денний питаннями, зокрема:

- змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України, а також визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) та Київській митрополії Української православної церкви (Православної церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України);

- змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади: повне найменування: Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області"; скорочене найменування: РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області";

- викласти та прийняти статут Релігійної громади в новій редакції, що додається. Подати прийнятий статут Релігійної громади в новій редакції на затвердження єпархіальному архієрею "Управління Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію;

- провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З наявної в матеріалах справи копії реєстраційної справи РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (ідентифікаційний код 25295947), зокрема статуту відповідної релігійної організації в новій редакції, прийнятого рішенням загальних зборів, протокол № 01 від 26.06.2022, указу Митрополита Київського і всієї України № 518 від 04.01.2023 та заяви щодо державної реєстрації юридичної особи від 11.01.2023, вбачається, що:

- 07.07.2022 статут РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області" у новій редакції затверджено єпархіальним архієреєм Управління Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм;

- 13.12.2022 розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 939 прийнято рішення зареєструвати статут РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області" в новій редакції;

- 04.01.2023 настоятелем Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області за сумісництвом призначено протоієрея Василя Чупровського;

- 11.01.2023 Чупровський Василь Миколайович , діючи від імені РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області", звернувся із заявою до Київської обласної державної адміністрації щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, а саме: зміна інформації для здійснення зв`язку; зміна видів економічної діяльності; зміна керівника або відомостей про керівника; зміна місцезнаходження; зміна найменування; зміна органів управління; зміна установчих документів.

У розрізі вказаних обставин Лазорик В.П. зазначив, що 12.01.2023 йому стало відомо про те, що згідно з реєстраційним записом № 1003391070011004321, вчиненим державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.01.2023 стосовно Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" на підставі рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, було незаконно змінено назву Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" на іншу - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області".

Посилаючись на положення ст. 2, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", позивач зауважив, що не звертався до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, суб`єкта надання адміністративної послуги та/або інших установ для зміни назви релігійної громади, внесення змін до статутних та інших документів, як і не подавав будь-яких заяв.

За доводами позивача, оскаржувані дії було здійснено на підставі рішень невідомих йому осіб, які не були членами релігійної громади, до відповідного списку членів релігійної громади настоятелем не включалися та повноваження щодо реєстрації статуту у новій редакції яким ніколи не надавались; без попереднього внесення змін до чинного статуту релігійної громади щодо членства у ній та визначення норми представництва на загальних зборах ще до моменту прийняття оскаржуваних рішень, зібрання із будь-яким числом присутніх не могло відповідати вимогам ст. 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки для їх прийняття необхідне встановлення фіксованого членства і норми представництва на зборах.

З огляду на викладене, на думку Лазорика В.П. , є очевидним, що рішення щодо зміни канонічного підпорядкування прийнято з порушенням вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у зв`язку з недотриманням передбаченого ст. 8 цього Закону кворуму, необхідного для прийняття рішення щодо зміни конфесійної приналежності Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області", отже, релігійна громада, до якої належали прихожани, зокрема і позивач як настоятель та керівник парафії, фактично припинила своє існування, як і членство останніх у ній, на підставі протиправних та незаконних рішень, що унеможливлює реалізацію ними релігійних прав та задоволення духовних потреб.

Стосовно вимог про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції та скасування вчиненого державним реєстратором на підставі рішення загальних зборів та такого статуту реєстраційного запису позивач зауважив, що:

- єпархіальний архієрей Київської єпархії Української православної церкви, Митрополит Київський і всієї України Онуфрій не надавав згоду на внесення змін до статуту релігійної громади та не затверджував його нову редакцію, а настоятель, Лазорик В.П., Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" не підписував та не подавав будь-яких заяв про проведення державної реєстрації нової редакції статуту такої релігійної організації;

- документи, які подано до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) для реєстрації статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" у новій редакції не були підписані настоятелем Лазориком В.П., їх підписала та подала до обласної державної адміністрації інша стороння, неповноважна особа;

- статут релігійної громади в новій редакції прийнято з порушенням компетенції органу, що видав цей акт, зокрема особами, що не є членами релігійної організації, за відсутності кворуму, без дотримання процедур, передбачених діючим на той час статутом, із порушенням прав позивача та членів релігійної громади, що висловились за духовну і канонічну єдність з Українською православною церквою під предстоятельством Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія та на підставі незаконного, протиправного (неправомочного) рішення загальних зборів у вигляді протоколу № 1;

- оскільки реєстрацію статуту релігійної громади в новій редакції було здійснено на підставі протиправного та незаконного рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, таке рішення має бути скасоване як незаконне.

У свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву у справі № 911/1807/23 не погодився з вимогами позивача, зазначивши про те, що:

- чинне законодавство України, а саме ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", легітимно врегульовує лише порядок зміни релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-якому релігійному центру, тоді як порядок підтвердження цієї підлеглості в законодавстві України не унормований, у зв`язку із чим юридично значимим, тобто таким, яке має правові наслідки, є саме рішення релігійної громади щодо зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-якому релігійному центру, рішення ж стосовно підтвердження такої підлеглості є рішенням канонічного характеру і юридичних наслідків не має;

- на момент проведення загальних зборів релігійної громади керівником релігійної організації був Мотуз Василь Михайлович , тоді як після вчинення реєстраційної дії - Чупровський Василь Миколайович , що підтверджується доданими до відзиву копіями Історії змін реєстраційної інформації та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 24198480404 від 19.01.2023;

- як вбачається з протоколу № 01 загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, всього до складу загальних зборів входило 390 осіб, з яких 383 особи були присутні, зокрема і керівник (настоятель) релігійної громади - Мотуз Василь Михайлович ; за прийняття рішень за винесеними на порядок денний питаннями загальних зборів проголосувало 380 осіб, що свідчить про правомочність та законність таких рішень, оскільки за їх прийняття проголосувало більше двох третин від кількості членів релігійної громади;

- у загальних зборах Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, рішення яких оформлені протоколом № 01, брали участь саме члени означеної релігійної громади, які своєю участю в них ідентифікували себе як члени такої релігійної громади, а будь-яке положення статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області в чинній станом на 26.06.2022 редакції, яке, на думку позивача, обмежувало цих осіб у вільному волевиявленні щодо свого членства у цій релігійній громаді під час проведення загальних зборів релігійної громади, зокрема, обов`язкове включення до списку членів релігійної громади, не підлягає до застосування в силу прямої норми п. 3 Прикінцевих положень Закону України від 17.01.2019 № 2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи";

- за законодавством України в релігійній громаді не може бути фіксованого членства, оскільки фіксоване членство буде суперечити принципам такого членства, закріпленим, зокрема, ч. 1-2 ст. 3 та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації": виключно на власний розсуд, за наслідком вільного волевиявлення, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної релігії у різний момент часу;

- якщо станом на 26.06.2022 й існував список членів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, - відсутність конкретної особи в такому списку не обмежує останню у праві вважати себе та, відповідно, бути членом відповідної релігійної громади;

- якщо статутом не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади (чого не встановлено в статуті Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області в чинній станом на 26.06.2022 редакції), то будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у населеному пункті, в якому проводилися загальні збори релігійної громади, можна вважати членом релігійної громади;

- належним способом захисту у справах, в яких фактично оскаржується рішення релігійної громади про зміну підлеглості, є визнання недійсним статуту релігійної громади в новій редакції, оскільки відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визнання недійсним такого статуту є підставою для вчинення реєстраційних дій, отже, в межах справи № 911/1807/23, з точки зору обрання належного способу захисту, достатньою є позовна вимога про визнання недійсним статуту в новій редакції, скасування ж запису про державну реєстрацію є наслідком у силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", відтак, в силу принципу процесуальної економії, як окрема позовна вимога задоволенню не підлягає.

Зважаючи на викладене, РО "РГ Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Білогородка Бучанського району Київської області" вважає безпідставними позовні вимоги Лазорика В.П. та, як наслідок, заперечує проти задоволення останніх.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 11 ГГПК України).

Право на свободу світогляду та віросповідання у національному праві є складовою системи конституційних прав і свобод людини.

Згідно із ч. 1 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

В Україні пов`язані із реалізацією свободи віросповідання і діяльністю релігійних організацій правовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Згідно з приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

На міжнародному рівні ці гарантії проголошені в Загальній декларації прав людини, прийнятій і проголошеній резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 (далі - Декларація), ст. 18 якої визначає, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Важливими аспектами свободи віросповідання є свобода сповідувати релігію одноособово, а також спільно з іншими, тобто у колі тих, хто поділяє цю віру.

На це звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні "Свято-Михайлівська Парафія проти України", в якому вказав, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.

Отже, у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.

Слід зазначити, що підставою позову у справі № 906/1330/21, що розглядалась Великою Палатою Верховного Суду, стало прийняття оспорюваних рішень та статуту загальними зборами релігійної громади щодо добровільної зміни канонічної приналежності, з переходом до Православної Церкви України, які були скликані неуповноваженими на це особами, без повідомлення позивача - настоятеля Релігійної організації УПЦ та дійсних її членів, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної організації УПЦ, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ.

З урахуванням предмета та підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених фактичних обставин та однакового матеріально-правового регулювання спірних відносин, справа № 906/1330/21 та справа, що розглядається - № 911/1807/23, є подібними.

Тому, зважаючи на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає наведені позивачем доводи з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.

З огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог, Лазорик В.П. звернувся до суду за захистом права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв`язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі.

При цьому позбавлення Лазорика В.П. можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, позивач убачає в тому, що спірним рішенням загальних зборів релігійної громади змінено її підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях, відтак для визнання недійсним такого рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів позивача.

Згідно з положеннями ст. 7, 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.

Цей механізм дозволив релігійній громаді як організації вірян, які об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, вирішувати важливе питання організації громади, чим держава захистила гарантоване ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на свободу віросповідання у його колективному вимірі в світлі ст. 11 Конвенції, яка захищає право на об`єднання.

Водночас відповідно до ч. 3, 4 ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

З урахуванням обставин цієї справи, зокрема стосовно оспорення позивачем законності рішення загальних зборів релігійної громади, оформленого протоколом, прийнятого такими зборами статуту громади у новій редакції, та, як наслідок, реєстраційного запису, вчиненого державним реєстратором на підставі зазначених протоколу та статуту, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що позовні вимоги Лазорика В.П. слід розцінювати як прохання останнього втрутитись у рішення релігійної громади, а отже, у діяльність релігійної організації, для чого (втручання) у суду мають бути вагомі підстави.

Приписами ч. 2, 3 ст. 35 Конституції України встановлено, що здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Згідно із ч. 2, 4 ст. 3, ч. 1, 2, 5, 9, 10 ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Стаття 9 Конвенції також визначає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Такі зобов`язання іноді можуть потребувати вжиття заходів задля забезпечення поваги до свободи релігії, проте у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність державі бути нейтральною та безсторонньою у цій сфері.

Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком бути нейтральною та безсторонньою (рішення ЄСПЛ у справах "Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova", § 118, 123; "Hasan and Chaush v. Bulgaria" [GC], § 62).

Одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в колективному вимірі цього права, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином ст. 9 Конвенції має розглядатися не тільки у світлі ст. 11, а також у світлі ст. 6 (рішення ЄСПЛ у справі "Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova", § 118).

У демократичному суспільстві, в якому в межах однієї популяції співіснують кілька релігій, може виникнути необхідність запровадити обмеження цієї свободи з метою примирення інтересів різних груп та забезпечення поваги до переконань кожного. Проте, здійснюючи свої регулятивні функції в цій сфері та у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями, держава зобов`язана бути нейтральною та неупередженою. Ключовою ціллю тут є збереження плюралізму та забезпечення належного функціонування демократії (рішення ЄСПЛ у справі "Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova", § 115, 116).

Отже, варто виходити з того, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12, ч. 1, 3, 4 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Водночас Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

Отже, в розрізі викладених вище правових норм слід зазначити, що законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

- рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади, які можуть скликатися її членами;

- рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

- рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).

Відповідно до п. 2.1 статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області в чинній до прийняття спірного рішення загальними зборами релігійної громади редакції, вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель парафії. До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Крім того, як слушно зауважив суд першої інстанції, зі змісту зазначеного статуту випливає, що останнім не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

Більше того, ані законодавство України, ані статут Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області не містять поняття фіксованого членства в релігійній громаді, не містять визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що:

- надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання про їх прийнятність, суд виходить з критеріїв їх належності, допустимості, достовірності та достатності, тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені належними доказами;

- судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання;

- обов`язок доказування треба розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- передбачений ст. 79 ГПК України стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, а принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення;

- повноту дослідження обставин справи забезпечує принцип змагальності, який не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, тоді як така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний;

- обов`язок з доказування в силу вимог процесуального законодавства покладено безпосередньо на сторони, а процедура доказування містить достатньо широкий обсяг можливостей та прав сторін стосовно доведення обставин, покладених в основу обґрунтування власних доводів та заперечень, якими сторони не були позбавлені можливості скористатися.

Як встановлено місцевим господарським судом і свідчать матеріали справи, у порушення зазначених вимог процесуального законодавства, стверджуючи, що оспорюване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте особами, які не були членами цієї громади, позивач не надав жодного доказу, на якій підставі він не вважає жителів села Білогородка, які брали участь у загальних зборах Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, парафіянами релігійної громади, настоятелем якої він був.

Крім того, в розрізі положень ч. 2, 4 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" Лазорик В.П. не вказав, на чому ґрунтуються зазначені вище його твердження, не зазначив критеріїв, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади, а також не послався на положення статуту релігійної громади, які б дозволяли встановити кількість її членів, необхідну для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади.

Водночас, як слушно зауважив місцевий господарський суд, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується різна кількість членів релігійної громади села Білогородка, проте вони також не свідчать про членство в релігійній громаді виключно перелічених осіб.

Так, як зазначено вище, з протоколу № 01 загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022 вбачається, що на зборах були присутніми 383 парафіян, тоді як відповідно до наданого позивачем суду протоколу парафіяльних зборів на зборах 29.05.2022 були присутні 203 члени релігійної громади, що менше від кількості членів релігійної громади, яка прийняла спірне рішення про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях.

До того ж, як вже було зазначено, ані чинне законодавство України, ані статут Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області не визначають необхідну кількість присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умови (підстави) правомочності парафіяльних зборів.

Як правильно вказав суд першої інстанції, наведене не дозволяє суду встановити дійсну практику прийняття рішень релігійною громадою стосовно членства і вважати, що членство у громаді є фіксованим.

Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади.

Із цих підстав, при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, місцевим господарським судом правильно враховано встановлені в статуті Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області в чинній до прийняття спірного рішення загальними зборами релігійної громади редакції, критерії членів парафіяльних зборів (якими є священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.

Як встановлено судом першої інстанції і свідчать матеріали справи, обґрунтовуючи позовні вимоги, Лазорик В.П. не стверджував, що будь-хто з тих осіб, які брали участь у спірних зборах громади, не досягнув 18-річного віку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 врахувала зв`язок церковної організації і територіального устрою, статус релігійної громади саме як місцевої релігійної організації, покликаної забезпечувати віросповідні потреби вірян насамперед певної місцевості.

З огляду на відсутність даних, на які б посилався позивач і які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, місцевим господарським судом слушно враховано критерій територіального зв`язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

У розрізі наведеного, суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, згідно з якими територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді у цій справі за встановленими судами обставинами.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також вказала, що поняття "релігійна громада" і "територіальна громада" не є тотожними і її висновки, викладені в постанові, не ототожнюють ці поняття, а лише вказують на те, що в умовах відсутності врегульованого статутом релігійної громади порядку, який би дозволяв установити її членів, вона застосовує критерій територіального зв`язку як такий, що робить об`єктивно можливим виконання визначеної у статуті умови членства - регулярне відвідування богослужіння.

Суд апеляційної інстанції також враховує висновки касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в п. 55-56 постанови від 10.07.2024 у справі № 902/1283/21, відповідно до яких "Скаржник безпідставно ототожнює членство у релігійній громаді та членство у вищому органі управління парафії - Парафіяльних зборах. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ані законодавство України, ані статут релігійної громади УПЦ не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді, не містить визначену процедуру прийняття до членів релігійної громади. Позивач не надав жоден доказ, на якій підставі він вважає, що жителі села Велика Кісниця, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли рішення про зміну канонічного підпорядкування, не є парафіянами релігійної громади.".

Як правильно встановлено судом першої інстанції, про невідповідність учасників спірних зборів критерію щодо регулярного відвідування богослужіння позивач також не стверджував.

Відтак місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що частина жителів села Білогородка Бучанського району Київської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної церкви України, чим виразила своє право на свободу віросповідання, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмежена особистими інтересами особи, яка не згодна і прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.

До того ж, як слушно зауважив суд першої інстанції, позивач не позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, оскільки будь-якого рішення про заборону позивача на свободу віросповідання оскаржуваними рішеннями не приймалось.

Більше того, ч. 8 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), відтак місцевий господарський суд правильно зазначив, що Лазорик В.П. не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю Українській православній церкві.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про недоведеність позивачем як порушення своїх прав, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів, як наслідок, про відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним.

У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, оформленого протоколом № 1, посвідченим приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Юровою О.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 1701, 1702.

Щодо вимоги Лазорика В.П. про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції, який має нову назву - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (нова редакція), слід зазначити таке.

Згідно із ч. 2-5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:

1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;

2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання;

3) майновий стан релігійної організації;

4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;

5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;

6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Отже, статут релігійної організації - це установчий документ, на підставі якого діє релігійна організація, він містить норми, обов`язкові для її членів, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 922/2200/19.

При вирішенні спору про визнання недійсними положень установчих документів юридичної особи судом має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються.

31.01.2019 набрав чинності Закон України від 17.01.2019 № 2673-VІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи".

Цей закон був розроблений, оскільки "конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі" (з пояснювальної записки до проєкту закону № 4128 від 23.02.2016).

Згідно із цим Законом визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням), та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень вказаного Закону у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному вебсайті.

Згідно з положеннями ст. 13, 14, ч. 1 ст. 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом, зокрема, здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Матеріалами даної справи підтверджується, що 26.06.2022 Релігійною громадою Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області прийнято нову редакцію статуту, яку зареєстровано відповідно до розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 13.12.2022 № 939.

Щодо протоколу № 01 загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2022, суд апеляційної інстанції виходить із того, що з додатків до протоколу № 01, серед яких - список членів, що беруть участь в загальних зборах членів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області (додаток № 1) та перелік членів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, які підтримали та прийняли рішення змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України, а також внести зміни до статуту Релігійної громади шляхом викладення та прийняття його в новій редакції (додаток № 2), - вбачається дата протоколу саме 26.06.2022, яка відповідає даті, зазначеній на статуті (новій редакції).

Крім того, як зазначив у судовому засіданні 22.10.2024 представник відповідача, 22.12.2022 - це дата, якою засвідчено протокол № 01 загальних зборів нотаріусом, про що свідчить останній аркуш протоколу № 01 від 22.12.2022 (нотаріально засвідченого). Фактично ж загальні збори, на яких прийнято статут у новій редакції, відбулись 26.06.2022, що і випливає з додатків, доданих до протоколу № 01 від 22.12.2022.

Позивач у даній справі зазначає, що єпархіальний архієрей Київської єпархії Української православної церкви Митрополит Київський і всієї України Онуфрій не надавав згоду на внесення змін до статуту релігійної громади та не затверджував його нову редакцію, а настоятель Лазорик В.П. не підписував та не подавав будь-яких заяв про проведення державної реєстрації нової редакції (будь-яких змін) статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області".

Вищенаведені доводи колегією суддів апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1330/21 прийняття такого підходу робить неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.

Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглості якій має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов`язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova", заява № 45701/99, § 123), що свідчило б про недотримання нею обов`язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що спірний статут затверджений Єпархіальним архієреєм Управління Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Митрополитом Київським і всієї України 07.07.2022.

З урахуванням висновків суду про недоведеність позивачем як порушення прав останнього, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів релігійної громади, як наслідок, про чинність такого рішення загальних зборів та відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та незазначення Лазориком В.П. положень цього статуту, що, на його думку, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання такого статуту недійсним та правомірно відмовив у задоволенні відповідної позовної вимоги.

Стосовно вимоги про скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321, вчиненого державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.01.2023 стосовно Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області" (ідентифікаційний код 25295947): державна реєстрація змін інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою; зміна відомостей про органи управління юридичної особи; зміна видів економічної діяльності юридичної особи; зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого), суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР/Єдиний державний реєстр) недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

У такому випадку, якщо суд встановить, що суб`єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та за відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує права чи законні інтереси позивача.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 904/5857/17.

З урахуванням наведеного, питання наявності правових підстав для скасування певного реєстраційного запису не ставиться у виключну залежність від дотримання державним реєстратором визначеного Законом про держреєстрацію порядку та способу його дій, і у випадку встановлення судом в межах відповідного спору незаконності підстави для вчинення такого запису, яким порушуються права та інтереси позивача, існують правові підстави для його скасування.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/13125/19.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" документи для реєстрації статуту в новій редакції подані повноважною особою - настоятелем Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Білогородка Бучанського району Київської області Василем Чупровським.

Дійшовши висновку про чинність спірного рішення загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, а також прийнятого на таких зборах статуту релігійної організації в новій редакції, як наслідок, про законність підстав для вчинення державним реєстратором на підставі останніх реєстраційного запису № 1003391070011004321, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог Лазорика В.П. також у частині скасування реєстраційного запису № 1003391070011004321.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Доводи скаржника не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2024 у справі № 911/1807/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу настоятеля Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української православної церкви с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області" протоієрея Лазорика Вячеслава Петровича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2024 у справі № 911/1807/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.10.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко