Постанова

від 15.05.2024 по справі 914/117/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/117/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 (колегія суддів: Кравчук Н. М., Плотніцький Б. Д., Матущак О. І.) та рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 (суддя Щигельська О. І.) у справі

за позовом керівника Жовківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янка-Бузької міської ради до відповідачів: 1) Фермерського господарства "Волоські сади"; 2) ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Колодяжної А. В.,

відповідача-2 - Павлова К. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Жовківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янка-Бузької міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив розірвати договір оренди земельної ділянки від 02.09.2014 № 10, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Львівській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 25,2379 га, кадастровий номер 4622182600:06:000:0055, та зобов`язати відповідачів повернути Кам`янка-Бузькій міській раді цю земельну ділянку.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що орендована земельна ділянка використовується не за її видом цільового призначення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 02.09.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Львівській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки № 10, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 25,2379 га (кадастровий номер 4622182600:06:000:0055) для ведення фермерського господарства, розташовану на території Дернівської сільської ради (за межами населеного пункту) Кам`янка-Бузького району Львівської області.

4. Земельна ділянка вільна від об`єктів будівництва та багаторічних насаджень. Недоліків, які б могли перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням, не виявлено (пункти 4, 6 договору).

5. Відповідно до пункту 15 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (рілля).

6. 02.09.2014 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки за вищезазначеним договором оренди.

7. Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу - НВ-4600904902022 від 18.11.2022) вид використання земельної ділянки з кадастровим номером 4622182600:06:000:0055 - пасовище.

8. 14.10.2014 зареєстровано Фермерське господарство "Волоські сади", єдиним засновником якого є ОСОБА_1 .

9. У зв`язку з проведенням реформи децентралізації, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 27.11.2020 № 7-ОТГ та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020, за Кам`янка-Бузькою міською радою зареєстровано право комунальної власності на вищевказану земельну ділянку.

10. Матеріали перевірки дотримання вимог земельного законодавства складеними у 2018-2019 роках Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, а також акти обстеження земельної ділянки від 12.12.2022 та від 27.04.2023 складеними Кам`янка-Бузькою міською радою містять відомості щодо використання орендованої земельної ділянки для садівництва (під багаторічними насадженнями), а не як пасовище.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

11. 11.09.2023 Господарський суд Львівської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024, про задоволення позову.

12. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що діяльність відповідачів щодо насадження земельної ділянки сільськогосподарського призначення деревами грецького горіха (багаторічні насадження), яка за своїми характеристиками відносяться до пасовища, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання земельної ділянки, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення її позивачу.

Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи

13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове - про відмову у позові.

14. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наполягаючи на ухваленні оскаржуваних судових рішень без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених ним у касаційній скарзі.

15. Заявник також стверджує, що оскаржувані судові рішення прийняті на підставі неналежних та недопустимих доказах, які не доводять факту нецільового використання відповідачами спірної земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду

16. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

17. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

18. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

19. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

20. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

21. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

22. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

23. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

24. У справі № 913/408/20 розглядався позов про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка за твердженням прокурора використовувалася орендарем не за її видом цільового призначення, як пасовища, а для посіву сільськогосподарських культур. За обставинами цієї справи позивачем не доведено факту використання землі не за цільовим призначенням, тому у задоволенні позову було відмовлено.

25. У справі № 924/1425/20 спірні правовідносини також стосувалися розірвання договору оренди землі з підстав використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, за наслідками розгляду якої відмовлено у задоволені позову. Судами у цій справі не було установлено на підставі належних доказів порушення відповідачем умов спірного договору в частині нецільового використання спірної земельної ділянки.

26. Натомість в основу оскаржуваних судових рішень у справі, яка переглядається, покладено протилежні висновки місцевого та апеляційного господарських судів, а саме про доведеність факту використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору.

27. Отже, у цій справі та справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

28. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, яка розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень.

29. За наведених обставин судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції, не знайшли підтвердження.

30. Щодо доводів касаційної скарги стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає таке.

31. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, а саме матеріалів перевірки Держгеокадастру та актів обстеження міськради.

32. Згідно з приписами частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

33. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

34. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

35. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

36. Водночас доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів зводяться до заперечень встановлених обставин справи.

37. Таким чином, аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України) не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених ними обставин справи.

38. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

39. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

40. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

41. Звідси наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

42. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

43. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

44. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

45. Згідно з вимогами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові витрати

46. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, судові витрати покладаються на скаржника (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 у справі № 914/117/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач