Рішення

від 27.05.2024 по справі 530/51/23

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/51/23

2/530/20/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

27.05.2024 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Сахно З.С., представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тараненко С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Зіньківська державна нотаріальна контора, місце знаходження: м. Зіньків, вул. Дроздівська, 117, Полтавського району, Полтавської області про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Зіньківська державна нотаріальна контора, місце знаходження: м. Зіньків, вул. Дроздівська, 117, Полтавського району, Полтавської області про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

З позову вбачається, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і його батьками є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 року зареєстрували шлюб, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 . ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час смерті ОСОБА_7 мала на праві приватної власності 5/8 частин будинку за адресою: АДРЕСА_2 . На день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 , разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 проживали та були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_7 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном з часу відкриття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер. До часу смерті брата ОСОБА_1 вважав, що спору між ними про будинок за адресою: АДРЕСА_2 не було, оскільки вважав, що вони є спадкоємцями матері і фактично вступили у права на спадщину. ОСОБА_1 , як спадкоємцю першої черги повинно належати на праві власності у порядку спадкування 5/16 частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 30 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в Зіньківську державну нотаріальну контору про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до якого входить будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_2 . 04 жовтня 2022 року державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори винесена постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з тим, що 26 листопада 2006 року видано свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю ОСОБА_8 , який пред`явив довідку про реєстрацію з померлою за вищевказаною адресою. ОСОБА_2 , дружина померлого ОСОБА_8 перешкоджає ОСОБА_1 використовувати будинок за адресою: АДРЕСА_2 , співвласником якого він фактично являється. Брат ОСОБА_1 , ОСОБА_8 не мав права отримувати свідоцтво на все спадкове майно ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_1 прийняв спадщину, як спадкоємець першої черги. Тому вважає, що свідоцтво видане 01 листопада 2006 року, Зіньківською державною нотаріальною конторою є недійсним. Враховуючи вищевикладене позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину (серія та номер бланку ВУС 206285) видане 01 листопада 2006 року, Зіньківською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_8 , спадкоємцю на майно ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , скасувавши його реєстрацію та визнати за ОСОБА_1 , право власності на 5/16 частин жилого будинку з господарчими та побутовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 та складається в цілому з: Житловий будинок (позначений літерою А-1), Сарай (позначений літерою - В), Сарай (позначений літерою - Д), Літня кухня (позначена літерою - Б), Гараж (позначений літерами - Г,г), Вбиральня (позначена літерою - Е), Погріб (позначений літерою - в), Навіс (позначений літерою д-1), Навіс (позначений літерою - З), Огорожа (позначена № 1), Огорожа (позначена № 2), Колодязь (позначений № 3), належних померлій ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину, виданих 26 грудня 1981 року Зіньківською державною нотаріальною конторо, реєстри №№ 2266,2268 та зареєстрованих 12 січня 1982 року Полтавським МБТІ і реєстровій книзі № 14 під № 2253 та зобов`язати ПП ПБТІ «Інвентаризатор» виготовити технічний паспорт на житловий будинок садибного типу, що знаходиться по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 06.02.2023 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачами.

01.06.2023 року відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позов, у якому зазначено, що 21.11.2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб. З 2014 року і по день смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_5 вони проживати в будинку за адресою: АДРЕСА_2 . За життя ОСОБА_8 прийняв спадщину після смерті матері, ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме 5/8 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видане 01.11.2006 року та зареєстроване в Полтавське БТІ "Інвентаризатор" 29.11.2006 року. Вважає позов ОСОБА_1 безпідставним, оскільки на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 проживала за адресою: АДРЕСА_2 і разом з нею проживали: ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , тобто ОСОБА_8 прийняв спадщину після смерті матері шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном з часу відкриття спадщини та 01.11.2006 року отримав свідоцтво про право на спадщину. ОСОБА_1 не проживав на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Опішнянської селищної ради. Крім того позивачем пропущений строк позовної давності на звернення до суду, враховуючи зазначені обставини просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с.69-71).

20.06.2023 року представником позивача подано відповідь на відзив в якому просив позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволити в повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 має право на спадщину після смерті матері на 5/16 частин спірного будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.96-98)

Ухвалою суду від 19.09.2023 року призначено по справі судовий розгляд.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Тараненко С.О. позовні вимоги підтримав, просив їх задовільнити, не заперечував стосовно винесення заочного рішення.

Представник третьої особи Зіньківської державної нотаріальної контори не з`явився, надіслав до суду лист про розгляд справи за відсутності представника

Відповідач ОСОБА_2 з`явилася в підготовче судове засідання 19.06.2023 року та в судове засідання 22.01.2024 року, в інші судові засідання не з`являлася а саме: 19.09.2023 року, надіслала до суду заяву про проведення підготовчого судового засідання за її відсутності, 07.11.2023 року, 08.12.2023 року- надіслала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитися до суду за станом здоров`я, крім цього, не з`явилася 27.03.2024 року, 08.05.2024 року, 27.05.2024 року, належним чином повідомлена.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Трикоза Т.В. у судове засідання 19.06.2023, яке було призначене в режимі відеоконференції за її клопотанням з Котелевським районним судом Полтавської області не з`явилася, 19.09.2023 року не з`яивлася належним чином повідомлена, 07.11.2023 року не з`явилася, надіслала клопотання про перенесення судового засідання, у зв`язку з перебуванням у відпустці, 08.12.2023 року не з`явилася, 27.03.2024 року не з`явилися, надіслала клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки не має змоги забезпечити свідків, 08.05.2024 не з`явилися, надіслала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, 27.05.2024 не з`явилася, надіслала клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки не може прибути у зв`язку з зайнятістю в іншій судовій справі. З`явилася до Зіньківського районного суду Полтавської області лише один раз 22.01.2024 року та розгляд справи було відкладено за її клопотанням, у зв`язку з викликом свідків.

Відповідно до ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися визначеними законом процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

При цьому суд керується висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 01 січня 2020 року (справа № 361/8331/18), відповідно до якого, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і він не з"явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2,281 ЦПК України.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

В зв`язку із викладеним суд встановив, що справа перебуває на розгляді з 13.01.2023 року за весь час було призначено вісім судових засідань в які відповідач з`явилася два рази, а представник відповідача, адвокат Трикоза Т.В., лише один раз 22.01.2024 року, останні два судових засідання посилалася на неможливість з`явитися, оскільки перебуває в іншому судовому процесі, з приводу цього суд зазначає про те, що розгляд справи за позовом ОСОБА_1 було призначено на 27.05.2024 року, про дату засідання ОСОБА_9 була повідомлена 08.05.2024 року о 09:40:24, а засідання в Котелевському районному суді на 27.05.2024 року було призначено 10.05.2024 року, клопотання в порядку ст.212 ЦПК України про проведення судового засідання в режимі відеоконференції чи заяви без її участі у судовому засідання суду надано не було.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що систематична неявка відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Трикози Т.В. на розгляд справи судом розцінюється, як зловживання процесуальними правами та намагання затягнути розгляд справи, неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому дійшов висновку проводити розгляд справи за наявними матеріалами справи.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В порядку ст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддів України вирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: "кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності".

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: "Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини", враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і його батьками є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( а.с.9). ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 року зареєстрували шлюб, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 (а.с.12). ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 (а.с.10). Згідно довідки Опішнянської селищної ради народних депутатів від 25.06.2006 року вбачається, що ОСОБА_8 є жителем АДРЕСА_2 та дійсно постійно зареєстрований за вищевказаною адресою з 10.11.1993 року по даний час (а.с.15). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.11).

На момент смерті, ОСОБА_7 мала на праві приватної власності 5/8 частин будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.11.2006 року виданого Зіньківською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_8 є спадкоємцем на майно ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме 5/8 частин житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.13).

На день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 , разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 проживали та були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

Як вбачається з копії паспорта серія НОМЕР_3 , який виданий 30 жовтня 1998 року Зіньківським РВ УМВС України в Полтавській області громадянина України ОСОБА_1 , місце його реєстрації та проживання зазначено за адресою: АДРЕСА_2 з 12.06.1997 року по 14.03.2007 року (а.с.7-8).

Спадщина після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 відкрилась в 2000 році, тобто під час дії ЦК УРСР (в редакції 1963 року), а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлого.

Відповідно до п. 4 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, даний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. В п. 5 вказано, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01.01.2004. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі -ЦК УРСР 1963 року), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно із ст. 525 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Згідно ст. 524, 529 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до ст. 553 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтею 529 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на момент прийняття ОСОБА_1 спадщини за матір"ю) встановлено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), чоловік і дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до статті 549 вище вказаного кодексу визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

ОСОБА_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_7 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном з часу відкриття спадщини, оскільки з 12.06.1997 року по 14.03.2007 року був зареєстрований та проживав разом з померлою.

До часу смерті брата, ОСОБА_1 вважав, що спору між ними про будинок за адресою: АДРЕСА_2 не було, оскільки вважав, що вони є спадкоємцями матері і фактично вступили у права на спадщину. ОСОБА_1 , як спадкоємцю першої черги повинно належати на праві власності у порядку спадкування 5/16 частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

30 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в Зіньківську державну нотаріальну контору про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до якого входить будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_2 .

04 жовтня 2022 року державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори винесена постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з тим, що 26 листопада 2006 року видано свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю ОСОБА_8 , який пред`явив довідку про реєстрацію з померлою за вищевказаною адресою (а.с.13).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1)якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майно;

2)якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Як вбачається з копії спадкової справи №176 заведеної 01.11.2006 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 до Зіньківської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, а саме на 5/8 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 ( а.с.56,57). Згідно довідки Опішнянської селищної ради народних депутатів від 25.06.2006 року вбачається, що ОСОБА_8 є жителем АДРЕСА_2 та дійсно постійно зареєстрований за вищевказаною адресою з 10.11.1993 року по даний час (а.с.62). Внаслідок чого 01.11.2006 року державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л.В. ОСОБА_8 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , а саме 5/8 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с.63).

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємця. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зазначено, що у ст. 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 463/1540/14 (провадження № 61-5735св19) зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до висновку викладеного в постанова ВС від 29 червня 2022 року у справі № 383/258/21 (№ 61-18173св21 вказано, що порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, щодовідка надана Опішнянською селищною радою народних депутатів від 05.09.2006 року носить сумнівний характер, в якій не зазначено з якого саме документу бралися відомості для видачі даної довідки, крім цього, паспорт серії НОМЕР_3 , який виданий 30 жовтня 1998 року Зіньківським РВ УМВС України в Полтавській області громадянина України ОСОБА_1 в якому місце його реєстрації та проживання зазначено за адресою: АДРЕСА_2 з 12.06.1997 року по 14.03.2007 року (а.с.7-8) є офіційним документом та носить офіційний характер. Тобто права позивача ОСОБА_1 на спадкування частки у спадковому майні та право на реалізацію такого після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері, ОСОБА_7 були порушені, адже він є спадкоємцем першої черги, спадщину прийняв, проте ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця на всю спадщину, в тому числі й на частку позивача, а тому є підстави для визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.11.2006 року.

Вимога позивача про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно є похідною, а тому також підлягає задоволенню, оскільки судом встановлено наявність правових підстав для визнання недійсним в частині свідоцтва про право на спадщину, а отже і для припинення права, яке цим свідоцтвом підтверджувалося, а також з огляду на те, що така державна реєстрація права власності порушує права спадкоємця ОСОБА_1 , і вказаний спосіб захисту відповідає вимогам закону та є ефективним у спірних правовідносинах відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

З метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19, від 3 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц та інших.

Статтею 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки, видати спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину на даний час неможливо в зв`язку із смертю ОСОБА_8 , а спадкоємець останнього - відповідачка ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги, тому суд дійшов висновку про задоволення вимог позову і в частині про визнання права власності за ОСОБА_1 , в порядку спадкування.

При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача та її представника адвоката Трикози Т.В. зазначені у відзиві про те, що позов ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 проживала за адресою: АДРЕСА_2 і разом з нею проживали: ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не проживав на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Опішнянської селищної ради, оскільки спростовується матеріалами справи, відміткою у паспорті ОСОБА_1 про місце проживання та реєстрації останнього за вище вказаною адресою з 12.06.1997 року по 14.03.2007 року. Крім цього, суд не бере до уваги показання свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , оскільки вони є суперечливими. Оскільки згідно з ч. 1,2 ст.90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Щодо зазначення відповідачем у відзиві про пропущення позивачем строку позовної давності, то суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Судом було встановлено, що про порушення його прав він дізнався 04.10.2022 року, коли отримав постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_7 , до цього часу вважав, що він є спадкоємцем першої черги та прийняв спадщину шляхом управління та володіння спадковим майном, до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 звернувся 13.01.2023 року, тобто в межах трирічного строку для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Що стосується позовної вимоги про зобов"язання ПП ПБТІ "Інвентаризатор" виготовити технічний паспорт на житловий будинок садибного типу, що знаходиться по АДРЕСА_2 то суд зазначає наступне:

Технічний паспорт - це один з найважливіших технічних документів, який містить у собі відомості про об`єкт нерухомого майна. У ньому відображаються результати технічної інвентаризації- обміри, плани, експлікація приміщень, дані про споруди, матеріали конструкцій та інші характеристики. Техпаспорт є обов`язковим для проведення різних угод з нерухомістю, а також для її державної реєстрації.

Беручи до уваги обставини справи суд не має права перебирати на себе функції інших органів та зобов`язати виготовити технічний паспорт, оскільки відмови у виготовленні технічного паспорту на звернення позивача суду не надано, суд може лише визнати протиправними дії органу БТІ щодо відмови у проведенні технічної інвентаризації, а тому зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що встановлені судом обставини дають суду підстави дійти висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Зіньківська державна нотаріальна контора, місце знаходження: м. Зіньків, вул. Дроздівська, 117, Полтавського району, Полтавської області про визнання свідоцтва про право на спадщину не дійсним.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, п. 29).

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст.12,13,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд, тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Окрім того відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст.ст.529, 548,549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст. 1216, 1218, 1301 ЦК України, ст.ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,141, 210, 228-229, 258-274,279, 280-289, 354, 430 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір", суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Зіньківська державна нотаріальна контора, місце знаходження: м. Зіньків, вул. Дроздівська, 117, Полтавського району, Полтавської області про визнання свідоцтва про право на спадщину не дійсним - задоволити частково.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину (серія та номер бланку ВУС 206285) видане 01 листопада 2006 року, Зіньківською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_8 , спадкоємцю на майно ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , скасувавши його реєстрацію.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 право власності на 5/16 частин жилого будинку з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 та складається в цілому з: житловий будинок літ. А-1, сарай літ. В, сарай літ. Д, літня кухня літ. Б, гараж літ. Г, г, вбиральня літ. Е, погріб літ. в, навіс літ. д-1, навіс літ. З, огорожа №1, огорожа №2, колодязь №3, належних померлій ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину, виданих 26.12.1981 року Зіньківською державною нотаріальною конторою, реєстри №№ 2266,2268 та зареєстрованих 12.01.1982 року Полтавським МБТІ і реєстровій книзі № 14 під 2253.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП суду не відомо, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко