Постанова

від 16.05.2024 по справі 755/16528/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №755/16528/21 Головуючий у І інстанції - Гончарук В.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/1167/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

за участю секретаря судового засідання Никифорова І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Арай Україна ЛТД» в особі директора Єрмішова Дениса Ігоровича на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арай Україна ЛТД» про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Арай Україна ЛТД», в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки по день звернення до суду у розмірі 436 460,44 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що вона з 02 червня 2008 року працювала у ТОВ «Арай ЛТД Україна» та 16 серпня 2018 року була звільнена з посади фінансового директора, головного бухгалтера ТОВ «Арай ЛТД Україна» на підставі наказу від 02 серпня 2018 року за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

Зауважувала, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Арай Україна ЛТД» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку, невиплачених при звільненні, інфляційний витрат, моральної шкоди - задоволено частково.

Посилалася на те, що відповідач на момент звернення до суду з вказаним позовом не провів з позивачем повного розрахунку згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року, у зв`язку з чим уважала, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

На підставі викладеного позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 січня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Арай Україна ЛТД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 16 червня 2020 року по 01 вересня 2021 року у розмірі 436 460,44 грн, без врахування податків й інших обов`язкових платежів.

Не погоджуючись з указаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить затвердити мирову угоду мі сторонами, укладену 27 січня 2022 року; визнати нечинним заочне рішення та з урахуванням заяви позивача від 28 січня 2022 року закрити провадження у справі.

У мотивування скарги зазначає, що упродовж січня 2021 року між сторонами було ініційовано переговори щодо врегулювання спірних питань. У результаті вказаних перемовин 27 січня 2022 року була укладена мирова угода між позивачем та відповідачем.

Вказує, що враховуючи те, що заочне рішення станом на 27 січня 2022 року в ЄДРСР опубліковано не було, сторони добросовісно вважали, що воно ще не ухвалено.

На виконання положень мирової угоди представник позивача 28 січня 2022 року подав до суду першої інстанції заяву про відмову від позовної заяви та закриття провадження, яку цього ж дня зареєстровано в суді.

Позивач не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направила.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, суд доходить висновку про задоволення апеляційної скарги частково, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач просить про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16 червня 2020 року (з наступного дня після ухвалення Дніпровським районним судом м. Києва рішення) по день звернення до суду з вказаним позовом, тобто до 01 вересня 2021 року.

За період з 16 червня 2020 року по 01 вересня 2021 року кількість робочих днів становить 412.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті ОСОБА_1 складає 436 460,44 грн (1 059,37 грн. х 412 днів).

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на наступне.

Частинами першою, четвертою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 02 червня 2008 року працювала в ТОВ «Арай ЛТД Україна» та 16 серпня 2018 року була звільнена з посади фінансового директора, головного бухгалтера ТОВ «Арай ЛТД Україна» на підставі наказу від 02 серпня 2018 року за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року у справі 755/1364/20 позов ОСОБА_1 до ТОВ «Арай Україна ЛТД» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку невиплачених при звільненні, інфляційний витрат, моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 151 944,83 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки по день звернення до суду у розмірі 385 852,60 грн; суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 15 161,98 грн; моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

24 грудня 2020 року державним виконавцем Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Самойловською Я.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач на момент звернення до суду з вказаним позовом не провів з нею повного розрахунку згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року, у зв`язку з чим уважала, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно частини першої статі 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі №6-114цс13.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Проте, необхідно розрізняти за своїм характером правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем у період невиконання рішення суду про стягнення заборгованості по належним працівнику при звільненні сум, та правовідносини, коли остаточний розрахунок з працівником проведено та не виконується рішення суду про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

У першому випадку до правовідносин сторін застосовуються положення статті 117 КЗпП України, а саме: якщо працівнику не були виплачені належні від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, то за весь період затримки розрахунку при звільненні, до якого також може входити період невиконання рішення суду про стягнення указаних сум, з роботодавця підлягає стягненню на користь працівника середній заробіток за умов, передбачених наведеною статтею.

Разом з тим, у другому випадку, коли має місце невиконання рішення суду про виплату сум, стягнутих на підставі 117 КЗпП України, то до цих правовідносин положення статті 117 КЗпП України не застосовуються, і права стягувача (колишнього працівника) забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання грошового зобов`язання.

Таким чином, зважаючи на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 фактично просить повторно стягнути середній заробіток за затримку виплати середнього заробітку, стягнутого на підставі статті 117 КЗпП України за рішенням суду, вимоги позивача суперечать положенням законодавства України, оскільки статтею 117 КЗпП України не передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати середнього заробітку після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності.

Тобто застосування положення статті 117 КЗпП України за невиконання рішення суду не передбачено.

Ураховуючи викладене, колегія доходить висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, неправильно встановив обставини справи та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України при наявності рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки по день звернення до суду.

При цьому, колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги щодо укладення між сторонами мирової угоди, яка мала бути затверджена судом першої інстанції, не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване заочне рішення ухвалено судом 13 січня 2022 року, у той час із заявою про відмову від позову у зв`язку з укладенням мирової угоди представник позивача звернувся до суду 27 січня 2022 року, тобто після ухвалення рішення та закінчення розгляду справи, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову.

А отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, проте, зважаючи на положення частини четвертої статті 367 ЦПК України та встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні заочного рішення, суд апеляційної інстанції, виходячи за межі вимог апеляційної скарги, доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Наведені вище порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, є підставою для задоволення апеляційної скарги частково, скасування оскаржуваного рішення суду згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арай Україна ЛТД» в особі директора Єрмішова Дениса Ігоровича - задовольнити частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 січня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арай Україна ЛТД» про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник