Постанова

від 21.05.2024 по справі 761/36171/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

21 травня 2024 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/6936/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,

за участю секретаря Марченка М. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будівельна компанія "СОМПЕКС

на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 09 лютого 2023 року

в складі судді Макаренко І. О.

у цивільній справі №761/36171/16-ц Шевченківського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Київської міської ради, Приватного підприємства "Будівельна компанія "СОМПЕКС,

третя особа - Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації,

про визнання неправомірним та скасування рішення

У С Т А Н О В И В:

В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати неправомірним та скасувати рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 №670/1331 в частині передачі в довгострокову оренду Приватному підприємству «Будівельна компанія «СОМПЕКС» (далі - ПП "БК "СОМПЕКС", Підприємство) земельної ділянки, площею 680,1 кв.м.; зобов`язати Київську міську раду за рахунок коштів місцевого бюджету відновити як в натурі, так і в земельно-кадастровій документації межі ділянки по АДРЕСА_1 , згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 13 березня 1956 року №410.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року позовну заяву в частині позовних вимог про зобов'язання відновлення меж земельної ділянки залишено без розгляду.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він, як племінник померлого ОСОБА_2 , прийняв спадщину та 22.01.2015 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.

Вказував, що йому було відомо, що у зв`язку з прийняттям Київською міською радою рішення від 24.05.2007 №670/1331 було порушено право ОСОБА_2 в користуванні ділянкою по АДРЕСА_1 . Право постійного користування зазначеною земельною ділянкою, площею 1820 кв.м, було зареєстроване за мешканцями домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 13.03.1956 №410. Реєстрація права користування даною земельною ділянкою відбулася у відповідності до вимог чинного на той час законодавства 30.03.1956, про що був зроблений запис в реєстровій книзі виконкому Київради під №18258. Межі зареєстрованої ділянки були зазначені в схематичному плані. На час реєстрації права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 її користувачем була ОСОБА_3 - мати ОСОБА_2 . Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом фактичного прийняття спадщини ОСОБА_2 успадкував будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 .

Також вказував, що згідно з ст. 90 ЗК УРСР ( у редакції від 11.03.1983) до ОСОБА_2 перейшло і право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Станом на час прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради дані про користувача ОСОБА_2 були зазначені в кадастровій документації. Він сплачував земельний податок. Межі ділянки, якою користувався ОСОБА_2 були встановлені і погоджені з суміжними землекористувачами, про що був складений відповідний акт. Але у зв`язку з прийняттям Київською міською радою оспорюваного рішення від 24.05.2007 №670/1331 з ділянки, яка обліковувалась за ОСОБА_2 , в кадастровій документації було вилучено 1778,1 кв.м., в тому числі 680,1 кв.м., право користування якими було зареєстроване на підставі рішення виконкому Київради від 13.03.1956 №410. Після вилучення значної частини ділянки по АДРЕСА_1 в користуванні у ОСОБА_2 залишилось тільки 1139,9 кв.м.

Позивач вважав, що порушення права землекористування ОСОБА_2 відбулося в результаті недотримання відповідачами норм земельного законодавства, а саме ч. 5 ст. 116 , ч. 2 ст. 149 , ч. 1 ст. 151 ЗК України, а тому наявні підстави для визнання неправомірним і скасування рішення Київської міської ради від 24.05.2007 №670/1331 в частині передачі в довгострокову оренду ПП «БК «СОМПЕКС» земельної ділянки, площею 680,1 кв.м., по АДРЕСА_1 .

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року позов задоволено.

Визнано неправомірним та скасовано рішення Київської міської ради від 24.05.2007 №670/1331 в частині передачі Приватному підприємству «Будівельна компанія «СОМПЕКС» в довгострокову оренду земельної ділянки, площею 680,1 кв.м.

Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з Київської міської ради і Приватного підприємства «Будівельна компанія «СОМПЕКС» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 551,21 грн та витрати на проведення судової земельно-технічної експертизи у розмірі 5075,80 грн, у рівних частках з кожного із відповідачів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач - ПП "БК "СОМПЕКС" звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції не надав оцінки щодо наявності предмета спору, а саме чи відбулося порушення прав позивача оспорюваним рішенням Київської міської ради.

Суд не врахував, що у позовній заяві та інших процесуальних документах, адресованих суду, ОСОБА_1 посилається на те, що він звертається до суду з позовом внаслідок порушення прав ОСОБА_2 , спадкоємцем якого він є.

Суд також не врахував, що жодним доказом в матеріалах справи не підтверджується, що з переходом до позивача в порядку спадкування права власності на будинок по АДРЕСА_1 , перейшло і будь-яке речове право на земельну ділянку, на якій розташовуються житловий будинок.

Вважав, що відсутність в матеріалах справи належних доказів порушення саме прав позивача на спірну земельну ділянку свідчить про відсутність предмета спору і є підставою для закриття провадження у справі.

Судом не взято до уваги та не надано оцінки тому факту, що успадковані позивачем права на частину будинку по АДРЕСА_1 порушені не були, а право користування на зазначену ним в позовній заяві земельну ділянку під даним будинком йому не перейшло. На думку скаржника, за таких обставин Київська міська рада діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений Земельним кодексом України, правомірно передала земельну ділянку в довгострокову оренду ПП "БК "СОМПЕКС".

Суд неправильно застосував положення статті 151 Земельного кодексу України.

Суд безпідставно вказав у рішенні, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи про погодження ПП "БК "СОМПЕКС" з ОСОБА_2 розміру земельної ділянки, яку передбачалося вилучити та умов її вилучення, оскільки не врахував, що на момент ухвалення оспорюваного рішення Київської міської ради та на укладення договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008 між відповідачами, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мали будь-яких документів на підставі яких за ними було закріплено право власності та користування житлового будинку і спірної земельної ділянки.

Звернув увагу, що лише 28.10.2008 державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом на майно ОСОБА_4 , а саме на ім'я її сина ОСОБА_5 - на 1/4 частину будинку. Додав, що жоден з родини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у порядку прийняття спадщини за законом не звертався та не оформлював право власності на будинок по АДРЕСА_1 , тому а ні Київська міська рада, а ні інші особи не могли знати, що у ОСОБА_2 може бути будь-яке речове право, в тому числі у право користування земельною ділянкою за цією адресою.

Суд не надав оцінки тому факту, що відповідно до рішення Київської міської ради від 10.09.2015 №968/1832 "Про приватизацію земельної ділянки громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_5 для експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 ", було передано у спільну часткову власність земельну ділянку, площею 0,1000 га. Дана обставина вказує на те, що позивач використав своє право, передбачене ст. 116 ЗК України, на отримання земельної ділянки.

Також, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо застосування строку позовної давності та не врахував, що в матеріалах справи наявні докази того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зверталися до адміністративного суду з позовом до Київської міської ради про визнання неправомірним рішення Київської міської ради, яке є предметом спору у даній справі, що переглядається. В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2012 у справі №К/9991/736/12 зазначено, що з позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися в серпні 2010 року. Тобто вже станом на серпень 2010 року ОСОБА_1 було відомо про існування оспорюваного рішення Київської міської ради №670/1331 від 24.05.2007.

За наведених обставин просив скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.02.2023 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач, заперечуючи проти апеляційної скарги, подав відзив, в якому посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Представник скаржника - ОСОБА_8 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній.

Позивач та його представник ОСОБА_9 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідач - Київська міська рада та третя особа - Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача Київської міської ради та третьої особи.

Колегія суддів дослідила матеріали справи, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, позивача та його представника, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 було надано в користування земельну ділянку відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 13.03.1956 №410 «Про висновки обміру земель в забудованих кварталах Сталінського, Залізничного, Ленінського, Молотовського, Подільського, Жовтневого, Печерського, Кагановичського районів» та Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було затверджено представлені Київським міським бюро технічної інвентаризації матеріали по обміру земель забудованих кварталів і пропозиції комісії про реєстрацію документів на право користування земельними ділянками, виконаних згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 28.06.1952 №2007 та постановлено затвердити представлені матеріали по обліку земель забудованих кварталів. За цим рішенням земельна ділянка у кварталі АДРЕСА_2 складала площу 2918 кв.м, з яких 1820 кв.м підлягали реєстрації за землекористувачем, а 1098 кв.м вилученню (том 1 а. с. 39-42).

Київське міське бюро технічної інвентаризації в листі від 22.07.2016 підтвердило, що земельна ділянка АДРЕСА_3 (нині АДРЕСА_1 ) складала 2918 кв.м.

Рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих №410 від 13.03.1956 на основі проведених обмірів і відповідно до діючого на той час законодавства, була зареєстрована за реєстровим №18258 земельна ділянка, площею 1820 кв.м., в реєстровій книзі Київради №139 (том 1, а. с. 47).

На підставі рішення виконкому Київської міської ради №410 від 13.03.1956 за користувачами домоволодіння по АДРЕСА_1 було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою, площею 1820 кв.м., за вказаною адресою.

Факт реєстрації зазначеного права підтверджено листом Київського міського бюро технічної інвентаризації від 22.07.2016, витягом з реєстрової книги виконкому Київської міської ради та схематичним планом ділянки, право користування, якою надавалося.

Рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 13.03.1956 №410 є чинним та у визначеному законом порядку не скасовано.

14 лютого 1958 року ОСОБА_3 подарувала 1/4 будинку АДРЕСА_1 своїй доньці ОСОБА_4 (мати позивача у справі).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після чого належна їй 1/2 частина будинку, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , була успадкована онуками ОСОБА_1 (позивач у справі) та ОСОБА_5 , по 1/4 частині кожним (том 1, а. с. 96).

Судом також встановлено, що Київською міською радою було прийнято рішення від 24.05.2007 №670/1331 «Про передачу Приватному підприємству "Будівельна компанія "СОМПЕКС" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціальної сфери та підземно-наземними паркінгами на АДРЕСА_4 », на підставі якого ПП «БК «СОМПЕКС» було передано в довгострокову оренду на 15 років для будівництва житлово-офісного комплексу земельну ділянку, загальною площею 4.2 га, яка складається з: ділянки № НОМЕР_1 , площею 2,9 га, (кадастровий №8000000000:91:107:0022) - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, ділянки № НОМЕР_2 , площею 0,31 га, (кадастровий №8000000000:91:077:0038) - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; ділянки № НОМЕР_3 , площею 0,21 га. (кадастровий №8000000000:91:077:0047) - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; ділянки № НОМЕР_4 , площею 0,99 га, (кадастровий №8000000000:91:077:0037) - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (том 1, а. с. 12-14).

При цьому були здійснені відповідні роботи по винесенню меж земельних ділянок в натуру (на місцевість) та виготовленню документів, що посвідчують право користування орендаря земельними ділянками.

28 жовтня 2008 року державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом майна ОСОБА_4 на ім`я її сина ОСОБА_5 , а саме на 1/4 частину будинку, де зазначено, що свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку спадкового майна віддане ОСОБА_1 (том 1, а. с. 95).

Згідно відповіді Головного управління земельних ресурсів від 02 березня 2010 року, за даними автоматизованої системи «Кадастр» земельна ділянка на АДРЕСА_1 на час ухвалення рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року №670/1331 обліковувалась за ОСОБА_2 .

На підставі зазначеного вище рішення Київської міської ради, 21.04.2008 між останньою та ПП «БК "СОМПЕКС" укладено договір оренди земельної ділянки (том 1, а. с. 25-30).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 (том 1, а. с. 18).

Спадкоємцем ОСОБА_2 є його племінник ОСОБА_1 (позивач у справі), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22.01.2015, відповідно до якого він успадкував 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , оскільки померлому належала 1/4 частина житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.10.2011 року та 1/4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.02.2012 (том 1, а. с. 21).

На підставі рішення Київської міської ради №968/1832 від 10.09.2015 «Про приватизацію земельної ділянки» передано громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у спільну часткову власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, (кадастровий номер: 8000000000:91:077:0007) із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва для експлуатації та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , з них: громадянину ОСОБА_1 - 3/4 від 0,1000 га; громадянину ОСОБА_5 - 1/4 від 0,1000 га (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, справа П-9041) (том 1, а. с. 122).

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017року №45, проведеної у справі, яка переглядається, виявлено факт передачі частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 680,1 кв.м., ПП «БК «СОМПЕКС» в складі земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:91:077:0047, що відбулось у зв`язку з виконанням рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року за №670/1331. Експертом встановлено, що зазначена частина земельної ділянки, яка була зареєстрована за землекористувачами домоволодіння на АДРЕСА_1 в 1956 році на підставі рішення №410 від 13.03.1956 року виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, увійшла до складу земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:91:077:0047, яка передана у строкове платне користування - оренду строком на 15 років згідно з рішенням Київської міської ради від 24 травня за №670/1331 ПП «Будівельна компанія «СОМПЕКС».

Відповідно до ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (тут і далі в редакції на день прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради), вилучення земельних ділянок відбувається за згодою землекористувачів на підставі рішень органів виконавчої влади, відповідно до їх повноважень.

В частині першій статті 151 ЗК України було зазначено, що юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі та землекористувачами місце розташування об'єкта, розмір ділянки та умови її вилучення (викупу).

Згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Суд першої інстанції, встановивши вищенаведені обставини, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, а також врахувавши, що матеріали справи не містять доказів погодження ПП "БК "СОМПЕКС з ОСОБА_2 , правонаступником якого є позивач ОСОБА_1 , розміру земельної ділянки, яку на підставі оспорюваного рішення передбачалося вилучити, та умов її вилучення (викупу), дійшов обґрунтованого висновку, що в результаті недотримання ПП "БК "СОМПЕКС" норм земельного законодавства відбулося порушення прав ОСОБА_2 , правонаступником якого є позивач, на користування земельною ділянкою, площею 1820 кв.м., у зв`язку чим правильно задовольнив позов.

До того ж, суд першої інстанції навів обґрунтовані висновки, що з позовом до суду за захистом порушеного права позивач звернувся в межах строку позовної давності.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач зазначив, що суд першої інстанції не врахував наявність в матеріалах справи доказів того, що позивач в серпні 2010 року звертався до адміністративного суду з позовом до Київської міської ради про визнання неправомірним рішення Київської міської ради від 24.05.2007 (оспорюване рішення), а відтак вже в серпні 2010 він знав про наявність оспорюваного рішення Київської міської ради.

Колегія суддів вважає безпідставними такі доводи скаржника, оскільки таким аргументам скаржника суд першої інстанції надав аргументовану відповідь в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Так, судом зазначено, що в п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (в редакції на час прийняття оспорюваного рішення) встановлювалося, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту держави, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Положення п. 4 ч1 ст. 268 ЦК України діяли до 15.01.2012.

Зазначена правова норма була виключена зі ст. 268 ЦК України законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 №4176-6.

Проте, пунктом 5 розділу II «Перехідні та прикінцеві положення» вказаного закону особі було надано право протягом трьох років з дня набрання ним чинності звертатися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу влади, яким порушено його право власності або інше речове право.

Таким чином, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України та п. 5 розділу II «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України від 20.12.2011 №4176-6, оскарження рішення Київради від 24.05.2007 №670/1331 відбулося в межах передбаченого законом строку.

Отже, доводи скаржника про те, що строк позовної давності для оскарження рішення Київської міської ради від 24.05.2007 №670/1331 для позивача сплив у 2010 році не відповідає вимогам закону, а тому не приймаються до уваги судової колегії.

Тобто, з огляду на вищевикладене, звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом в жовтні 2016 року в межах трирічного строку позовної давності.

Крім того, суд першої інстанції, вказуючи на подання позивачем позову в межах строку позовної давності встановив обставини того, що у листопаді 2014 року були розірвані всі договори оренди земельних ділянок на АДРЕСА_1 , укладені між нею та ПП «БК «СОМПЕКС», що в свою чергу було оскаржено останнім в судовому порядку, тривалість судових розглядів до липня 2016 року, після чого оспорюване рішення Київради від 24.05.2007 №670/1331 знову стало чинним, а також врахував, що з квітня 2012 року до жовтня 2015 року в адміністративних судах тривав розгляд за позовом ОСОБА_2 щодо визнання неправомірним цього ж рішення Київради.

Оскільки позивач є правонаступником ОСОБА_2 , якому в свою чергу належало право користування фактично спірною земельною ділянкою, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що оспорюваним рішенням Київської міської ради не порушено прав позивача. З цих же підстав колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що в позовній заяві та у всіх інших процесуальних документах позивач посилається на те, що він звертається до суду з даним позовом внаслідок порушення саме прав ОСОБА_2 .

Так, матеріалами справи підтверджується, що після оформлення спадщини 22.01.2015 до ОСОБА_1 перейшли всі права та обов'язки, що належали ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Після того, коли до ОСОБА_1 , як спадкоємця, перейшли права ОСОБА_2 , то він і звернувся до суду з даним позовом.

Доводи апеляційної скарги, що а ні ОСОБА_2 , а ні ОСОБА_1 на момент прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради та в подальшому договору оренди від 21.04.2008 не мали будь-яких документів на підставі яких за ними було закріплено право власності та користування житлового будинку і земельної ділянки спростовуються матеріалами справи, а саме листом Головного управління земельних ресурсів від 02.03.2010, про який згадувалося вище, та в якому зазначено, що за даними автоматизованої системи «Кадастр» земельна ділянка на АДРЕСА_1 на час ухвалення рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року №670/1331 обліковувалась за ОСОБА_2 , правонаступником якого є позивач.

Щодо доводів апеляційної скарги, що після смерті ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 перейшло лише право власності на будинок колегія суддів зазначає, що за приписами статті 120 ЗК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Дана правова позиція підтримується і Верховним Судом в своїх постановах.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Фактично аргументи, наведені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та їм надана належна правова оцінка.

При цьому, колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ? від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будівельна компанія "СОМПЕКС - залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 27 травня 2024 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

О. В. Немировська