Постанова

від 28.05.2024 по справі 482/2301/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 482/2301/23

Головуючий І інстанції: Сергієнко С.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 07 березня 2024 року (м. Нова Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 07.03.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

16.10.2023р. ОСОБА_2 звернулася до Новоодеського районного суду Миколаївської області з позовом до Укртрансбезпеки, в якому просила суд скасувати постанову від 25.07.2023р. серії АА №00012773 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Укртрансбезпеки Соколюк Л.М. 25.07.2023р. було прийнято постанову серії АА №00012773 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.132-1 КУпАП, якою накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. Разом із тим, позивач не згодна із цим рішенням, вважає його протиправним, незаконним, та таким, що підлягає скасуванню, адже вона не вчиняла вказане адміністративне правопорушення, а відповідачем, при його винесенні, всупереч вимогам законодавства, не з`ясовано належним чином чи було вчинено адміністративне правопорушення, та чи наявна її вина у вчиненні відповідного правопорушення.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 07 березня 2024 року позов ОСОБА_2 - задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову від 25.07.2023р. серії АА №00012773 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.2 ст.132-1 КУпАП. Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 132-1 КУпАП відносно ОСОБА_2 Стягнуто з Укртрансбезпеки за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 536,80 грн. Повернуто ОСОБА_2 з державного бюджету надміру сплачений судовий збір у сумі 536,80 грн..

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 25.03.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 07.03.2024р. і прийняти нове, яким даний позов - залишити без задоволення.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

10.04.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Позивач, належним чином повідомлена про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідно до ст.ст.262,286 та 310 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами (доказами).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

25.07.2023р. відповідачем винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, серії АА №00012773, якою позивача - ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.

Згідно з вказаною вище постановою, 12.07.2023р. о 15 год. 18 хв. за адресою Н-11, 76 км+702 м (Дніпропетровська область) автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб марки «MAN TGX 26.440» (д.н.з. НОМЕР_1 ). Відповідальна особа допустила рух зазначеного вище транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених у п.22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,638% (2,255 т), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 т, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.132-1 КУпАП.

Фіксація правопорушення здійснена в автоматичному режимі приладом автоматичним для зважування дорожніх транспортних засобів у русі «WIM 78», свідоцтво про повірку транспортного засобу №UA.TR.113-0619/11F-22 дійсне до 26.12.2023р.

Не погоджуючись із правомірністю винесення зазначеної вище постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.12 ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. №2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до ч.2 ст.29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-XII, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005р. №2862-IV, рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено п.3 «Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001р. №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один із параметрів, зазначених у п.22.5 ПДР України.

Окрім того, п.4 цих Правил проїзду, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, чи документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Вказаними вище нормами врегульовано, що допускається перевищення вагових параметрів транспортних засобів порівняно з визначеними у п.22.5 ПДР України на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом є дозвіл, який фактично надає право на рух автомобільними дорогами України, що виданий компетентними уповноваженими органами, або ж документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше 5%.

У той же час, за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями і залізничними переїздами, положеннями ст.132-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність.

Так, механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначено відповідним «Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019р. №1174).

У відповідності до п.2 Порядку №1174, система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі взаємопов`язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи.

Фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку (п.7 Порядку №1174).

Положеннями п.12 цього Порядку врегульовано, що автоматичний пункт може забезпечувати:

- вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу;

- вимірювання загальної маси транспортного засобу;

- визначення кількості осей транспортного засобу і віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій;

- вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу;

- визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу;

- вимірювання габаритів транспортного засобу;

- фіксацію, а також розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу, інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу);

- фіксацію фронтального зображення транспортного засобу;

- фіксацію загального вигляду транспортного засобу (його вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей);

- первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв`язку із використанням наскрізного шифрування;

- автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.

За п.14 Порядку №1174, інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-телекомунікаційної системи у вигляді метаданих.

Відповідно до п.15 Порядку №1174, метадані повинні містити дані про:

- засоби вимірювальної техніки - назва засобу та його умовне позначення, серійний номер, найменування виробника, рік виготовлення, метрологічні характеристики, найменування власника засобу вимірювальної техніки, документи про відповідність та/або результати повірки (дата повірки, строк дії повірки);

- місце фіксації (кілометр + метр, географічні координати);

- найменування автомобільної дороги загального користування, вулиць і доріг міст та інших населених пунктів;

- дату та час фіксації здійснення вимірювання, смугу руху, напрямок руху, максимальне дозволене навантаження на вісь, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/ або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), категорію транспортного засобу, тип транспортного засобу згідно з п.Г.2 додатка Г ДСТУ 8824:2019 «Автомобільні дороги. Визначення інтенсивності руху та складу транспортного потоку», повну масу транспортного засобу, ширину, висоту, довжину, розподіл навантаження за осями транспортного засобу (номер осі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей, фактичну міжосьову відстань, фактичну шинність (кількість коліс) на осі);

- фотографії транспортного засобу - фронтальна, фотографія державного номерного знаку транспортного засобу, фотографія державного номерного знаку причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), оглядова фотографія із зображенням розпізнаного державного номерного знаку;

- відеозапис руху транспортного засобу через автоматичний пункт (за наявності).

Під час передачі інформаційних файлів та метаданих проводиться їх автоматизована перевірка в інформаційно-телекомунікаційній системі на цілісність та походження даних (п.10 Порядку №1174).

Здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою, зокрема, на автомобільному транспорті здійснюється, за допомогою встановлених на автомобільних дорогах автоматичних пунктів комплексів технічних засобів, що здатні в автоматичному режимі вимірювати загальну масу транспортного засобу; визначати кількості осей транспортного засобу; вимірювати навантаження, що припадають на кожну вісь транспортного засобу тощо.

У подальшому така інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-телекомунікаційної системи у вигляді метаданих, які містять відповідну інформацію про засоби вимірювальної техніки, місце фіксації, найменування автомобільної дороги, дату і час фіксації здійснення вимірювання тощо, фотографії транспортного засобу, відеозапис руху транспортного засобу через автоматичний пункт.

При цьому, дана система забезпечує автоматизоване формування проекту постанови про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі за допомогою автоматичних пунктів, відповідно до законодавства.

Таким чином, суть процесу автофіксації правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті полягає у забезпеченні прозорості фіксації порушень, зменшення участі посадових осіб у цьому процесі та спрямоване на об`єктивну оцінку обставин і фактів вчинення правопорушення.

Варто наголосити, що посадові особи Укртрансбезпеки, які уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей:

- про транспортний засіб;

- відповідальну особу, визначену ст.14-3 КУпАП;

- наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові чи габаритні параметри яких перевищують нормативні,

- та метаданих, сформованих автоматичним пунктом (п.п.2,16 Порядку №1174).

Оскільки згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу «MAN TGX 26.440» д.н.з. НОМЕР_1 , тип транспортного засобу визначений як «спеціалізований вантажний сідловий тягач», то такою інформацію володіла посадова особа Укртрансбезпеки, уповноважена розглядати справи про правопорушення. Таким чином, висновок в оскаржуваній постанові про перевищення нормативних параметрів зазначених п.22.5 ПДР України: загальної маси транспортного засобу на 5,638% (2,255 т), зроблений з огляду на технічні характеристики цього транспортного засобу, оскільки саме така інформація щодо транспортного засобу «MAN TGX 26.440» міститься в інформаційних файлах, які використовуються уповноваженою особою.

У силу ч.2 ст.132-1 КУпАП, перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.

Згідно зі ст.229 КУпАП, органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв`язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом, зокрема, але не виключно (ч.ч.2,3 ст.132-1 КУпАП). Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право на автомобільному транспорті - посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (ч.ч.2,3 ст.132-1 КУпАП).

За змістом ст.268 КУпАП, особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються ст.ст.279-1-279-8 цього Кодексу.

Відповідно до ст.14-3 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені ч.2 ст.122-2, ч.ч.2 і 3 ст.132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Зазначені вище норми врегульовують окремі особливості притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого у ч.2 ст.132-1 КУпАП.

Як передбачено ст.279-5 цього Кодексу, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, що передбачені ч.2 ст.122-2 та ч.ч.2,3 ст.132-1 КУпАП, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених у ст.132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у ч.1 ст.14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника.

За запитом уповноваженої на те посадової особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (у тому числі за умови ідентифікації такої посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису), відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов`язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов`язковим дотриманням норм Закону України «Про захист персональних даних».

Положеннями ст.279-7 КУпАП врегульовано підстави для звільнення відповідальної особи, зазначеної у ч.1 ст.14-3 цього Кодексу, проте позивачем не було надано документів, визначених у вказаній статті, які б свідчили про відсутність складу адміністративного правопорушення.

У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час та місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених ч.ч.2 і 3 цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

Як вбачається із спірної постанови від 25.07.2023р. серії АА №00012773, в ній наявні відомості про найменування органу та посадової особи, який виніс дану постанову, дату розгляду справи, відомості про особу, стосовно якої розглядається справа, опис обставин, що установлені під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за відповідне адміністративне правопорушення, прийняте у справі рішення, транспортний засіб, що зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак, технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис), розмір штрафу і порядок його сплати, правові наслідки невиконання адміністративного стягнення, відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати штрафу, адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може також ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації, а також дату та час фіксації здійснення вимірювання.

У контексті зазначеного, колегія суддів зауважує, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, що відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 ч.1 ст.85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

За змістом положень ч.3 ст.113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова містить необхідну інформацію, передбачену у ст.283 КУпАП, який має вищу юридичну силу по відношенню до «Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Укртрансбезпеки матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі» (затв. наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021р. №512), і саме за порушення норм КУпАП позивача притягнуто до відповідальності.

У випадку, якщо Інструкцією передбачений порядок дій або ж додаткові вимоги до рішення суб`єкта владних повноважень, не визначені законом та які ним безпосередньо не вимагаються, поведінка суб`єкта, який діє на виконання норм Конституції та законів України, не може бути поставлена під сумнів, а його рішення, зокрема, постанова, у випадку відповідності її Конституції України та законам України, не може бути скасована лише з міркувань, коли норми підзаконного акту передбачають інший порядок її оформлення.

Вимоги до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, як уже зазналося вище, визначено саме положеннями КУпАП.

З даного приводу наявна численна релевантна судова практика. Так, аналогічні правові висновки містяться у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022р. у справі №548/2489/21, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2022р. у справі №378/870/21, постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2022р. у справі №152/1363/21, постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2022р. у справі №545/3609/21, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2023р. у справі №161/12350/22, постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023р. у справі №279/503/22, постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2023р. у справі №522/26173/21, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2023р. у справі №569/9297/22, постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2022р. у справі №495/10564/21 та від 24.10.2023р. у справі №947/10371/23 (з огляду на малозначність даної категорії справ наведена судова практика є такою, що має бути врахована під час розгляду спору).

Як вже зазначалося вище, у спірній постанові було чітко викладено суть правопорушення та зазначено про рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів, зазначених у п.22.5 ПДР України.

За змістом п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005р. №14, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283 і 284 КУпАП.

У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення і зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або ж свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Що ж стосується відсутності інформації про напівпричіп, то колегія суддів звертає увагу, що у спірній постанові викладена суть правопорушення та чітко зазначено про рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених п.22.5 ПДР України.

Факт не зазначення у постанові наведених позивачем параметрів сам по собі не спростовує суті вчиненого правопорушення - рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених у п.22.5 ПДР України.

У відповідності до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16.12.2021р. у справі №640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Аналогічний правовий висновок був неодноразово викладений у постановах Верховного Суду від 11.05.2022р. у справі №400/1510/19, від 05.07.2022р. у справі №522/3740/20, від 27.09.2022р. у справі №320/1510/20, від 03.10.2022р. у справі №400/1510/19, від 01.11.2022р. у справі №640/6452/19 та від 18.01.2023р. у справі №500/26/22.

Так, Верховний Суд у постанові від 16.03.2023р. у справі №400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема, нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов`язку виконувати або дотримуватися законодавства.

При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених ст.2 КАС України, передбачає: винесення рішення суду у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості рішення суду шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути процедурні порушення; добросовісності чи недобросовісності суб`єкта, який допустив процедурні порушення; застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору, який передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).

У вказаній постанові Верховний Суд при визначення підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.

Також, висновки щодо відсутності номеру напівпричепу викладені, зокрема, у постановах П`ятого апеляційного адміністративного суду у справах №514/209/22, №514/105/22, №514/129/22 та №513/1085/22.

Інформація, яка формує об`єктивну сторону порушення, міститься не лише в постанові, але й підтверджується інформаційними файлами і даними фотофіксації (додаються). Інформація стосовно зважування міститься в інформаційній карті габаритно-вагового контролю, яка безпосередньо формується автоматичним пунктом та надсилається уповноваженій посадовій особі, яка здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення, у вигляді метаданих та використовується нею при встановленні події та складу адміністративного правопорушення, відображає, як саме відбувається розгляд справи про адміністративне правопорушення. Так, в інформаційній карті габаритно-вагового контролю відображено дані про кількість осей транспортного засобу, відстань між осями, навантаження на кожну вісь, висоту, довжину, ширину транспортного засобу, перевищення габаритів, перевищення ваги, температуру повітря, повну масу, шинність, клас транспортного засобу, загальну масу транспортного засобу тощо.

Як уже зазначалося колегією суддів та підтверджується матеріалами даної справи, у спірній постанові від 25.07.2023р. серії АА №00012773 встановлено перевищення транспортним засобом «MAN TGX 26.440» (д.н.з. НОМЕР_1 ) саме його загальної маси на - 5,638% (2,255 т), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 т, а не перевищення встановленого ПДР України навантаження на окремі осі такого транспортного засобу, як помилково врахував суд першої інстанції.

Виміряні з урахуванням похибки вагові параметри транспортного засобу складають - 42255 кг.

Згідно з п.22.5 ПДР України, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою - понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Отже, максимально допустиме навантаження для транспортного засобу позивача відповідно до п.22.5 ПДР України становить - 40 т.

Слід зазначити, що згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2020р. у справі №520/2261/19, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач зобов`язаний довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Так, формула розрахунку % перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами:

*% перевищення = ((X факт - X норм - похибка пристрою)/X норм)*100%;

X факт - фактично зафіксований параметр габариту чи ваги відповідно в натуральних одиницях (т або міліметр);

X норм - нормативно дозволений параметр габариту або ваги відповідно в натуральних одиницях (т або міліметр) зазначений відповідно до пункту 22.5 ПДР України.

Похибка пристрою - регламентовано-допустима похибка вимірювального пристрою параметрів габариту або ваги у відсотках відповідно до ДСТУ OIML R 134-1:2010, помножена на X факт при розрахунку використовується у натуральних одиницях (т або міліметр), та становить: для параметру довжини ТЗ - 600 мм, для параметру ширини ТЗ - 100 мм, для параметру висоти ТЗ - 60 мм, для параметру загальної маси ТЗ - 10% від фактичної маси ТЗ, для параметру навантаження на одиночну вісь ТЗ - 16% від фактичного навантаження на вісь, для параметру навантаження на здвоєні осі ТЗ - 16% від фактичного навантаження на осі, для параметру навантаження на строєні осі ТЗ - 16% від фактичного навантаження на осі.

Так, розрахунок перевищення виглядає наступним чином: *% перевищення = ((46950 кг - 40000 кг) - 10%*46950 кг)/40000 кг)*100% = 5,638%.

Тобто, відповідачем цілком вірно було встановлено перенавантаження в 2,255 т, що становить - 5,638%

В оскаржуваній постанові в графі фактичні зафіксовані параметри транспортного засобу вказані всі зафіксовані показники, зокрема, кількість вісей, спарені колеса, відстань між осями, навантаження на вісь, загальна маса.

Також, оскаржувана постанова містить формулу розрахунку % перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.

Позивач мав в наявності усі необхідні дані для самостійного проведення розрахунку.

В оскаржуваній постанові також зазначено виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортних засобів, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги.

Наведене в повному обсязі спростовує висновки суду 1-ї інстанції про неврахування похибки пристрою при винесенні спірної постанови і, як наслідок, про відсутність розрахунку перевищення нормативних параметрів транспортного засобу, про відсутність даних про його фактичну масу, та загалом про те, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам чинного законодавства.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що за змістом абз.27 глави І «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (затв. наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363), товарно-транспортна накладна не є первинним документом, що підтверджує фактичну масу товарно-матеріальних цінностей, що перевозяться, а використовується виключно для обліку таких товарно-матеріальних цінностей в аспекті підтвердження факту. А відтак, товарно-транспортна накладна не є належним доказом відсутності перевищення фактичної загальної маси транспортного засобу під час руху, оскільки не свідчать про дійсність його ваги у момент фіксації, а лише надають окрему інформацію про облік активів.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що п.2.3 Правил №363 передбачено, що за фізичним станом вантажі можуть бути твердими, рідкими і газоподібними.

Відповідно до п.2.5 Правил №363, за способом вантаження і розвантаження вантажі бувають: штучними, сипучими, навалочними і наливними.

За правилами п.2.7 Порядку №363, в залежності від маси, габаритів одного вантажного місця та специфіки вантажі підрозділяються на такі, перевезення яких здійснюється: за цими правилами і за спеціальними правилами (великовагові, великогабаритні, небезпечні).

За цими правилами здійснюються перевезення вантажів, маса і габарити яких в транспортному положенні разом з транспортним засобом не перевищують обмеження, що встановлені Правилами дорожнього руху України.

Отже, усі загалом види вантажів повинні перевозитись з врахування обмежень, встановлених пунктом 22.5 ПДР України.

За таких умов, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому підстави для її скасування - відсутні.

Отже, доводи апеляційної скарги є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб`єктивній думці останнього.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 07 березня 2024 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлено: 28.03.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко