Ухвала

від 23.05.2024 по справі 400/9675/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/9675/23

Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В.

рішення суду 1 інстанції прийнято у

м.Миколаїв, 24 листопада 2023 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача:Танасогло Т.М.,

суддів:Димерлія О.О., Осіпова Ю.В.,

секретар судового засіданняНедашковська Я.О.

розглянувши у відкритому судовому заїданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Амарго" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ТОРГОВО - ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ" про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року Державна служба геології та надр України (позивач) звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЗНЕСЕНСЬКА ТОРГОВО - ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ» з вимогами про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 28.11.2006 р. № 4120.

В обґрунтування своїх вимог, позивач вказував, що відповідач має спеціальний дозвіл на користування надрами. Водночас, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Вознесенська торгово-промислова компанія" є ОСОБА_1 , який є громадянином Російської Федерації. При цьому, користувачами надр не можуть бути юридичні особи, у яких істотну участь мають або є кінцевими бенефіціарними власниками фізичні особи - громадяни та (або) резиденти держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року, позов Державної служби геології та надр України задоволено повністю. Припинено право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 28.11.2006 р. №4120, наданого товариству з обмеженою відповідальністю «Вознесенська торгово-промислова компанія».

Вказане судове рішення було оскаржено відповідачем ТОВ "Вознесенська торгово- промислова компанія" до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЗНЕСЕНСЬКА ТОРГОВО - ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ» залишено без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі №400/9675/23 - залишено без змін.

19.03.2024р. до апеляційного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Амарго» надійшла апеляційна скарга на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2023р., у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення у даній справі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Державної служби геології та надр України відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник вказав, що даною апеляційною скаргою ТОВ «АГРОФІРМА АМАРГО» реалізує своє право на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, оскільки в тому числі таке спрямоване на порушення охоронюваних прав та інтересів цієї особи. Згідно судового рішення, підставою для анулювання дії спеціального дозволу ТОВ «ВТПК`на користування надрами №4120 від 28.11.2006р. є той факт, що кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «ВТПК» є громадянином російської федерації, яка визнана державою-агресором, а саме ОСОБА_1 - колишній учасник та директор ТОВ «АГРОФІРМА АМАРГО». Між тим, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осі учасником/засновником ТОВ «Вознесенська торгово-промислова компанія» є ТОВ «АГРОФІРМА АМАРГО».

Скаржник також вказує, що судом першої інстанції на його думку неповно було з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема положення ч.ч.3-7 ст.13, ч.3 ст.26 Кодексу про надра України, ч.7 ст.41 ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», ст.58 Конституції України, п.15 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами». Звертає увагу апелянт і на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виразилось зокрема у тому, що судом було прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, а саме - ТОВ «АГРОФІРМА АМАРГО», якого не було залучено до участі у даній справі та також ст.ст.122,123 КАС України оскільки позивачем було пропущено 3-місячний строк на звернення до суду з підстав, що не можуть бути визнані поважними та достатніми для поновлення такого строку, тощо.

Від Державної служби геології та надр України надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма Амарго» у якому вказуючи про хибність та необґрунтованість доводів скаржника, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення у даній справі без змін.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.03.2024р. відкрито апеляційне провадження у справі та ухвалою від 01.05.2024 року призначено дану справу за апеляційною скаргою ТОВ «Агрофірма Амарго» до розгляду.

В судовому засіданні, заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить висновку про необхідність закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ Агрофірма Амарго виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізуючи передбачене указаною вище нормою право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.

Водночас, суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною, відтак, суд повинен встановити, серед іншого, в чому полягає порушення прав особи, яка подає апеляційну скаргу, оскаржуваним судовим рішенням.

Апеляційний суд звертає увагу, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зокрема вказував, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).

Щодо питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП "Голуб" проти України» від 18 жовтня 2005 року, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, пункти 28-36).

ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Brulla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, пункт 33).

Застосовуючи правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 23 листопада 2020 року у справі №826/3508/17, колегія апеляційного суду наголошує, що право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в ч.1 ст.5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

У відповідності до п.8 ч.1 ст.4 КАС України, особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, набуває процесуального статусу позивача у справі.

Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами КАС, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб`єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.

В силу приписів ч.1 ст. 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, доцільно буде відзначити, що у розумінні ч.1, ч.2 ст. 42 КАС України, учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

На відміну від інших учасників адміністративного процесу, учасники справи здійснюють свої процесуальні права та виконують обов`язки в адміністративному процесі для того, щоб досягнути певного правового результату, в якому вони зацікавлені. Така зацікавленість обумовлена їх поведінкою як суб`єкта в матеріально-правових відносинах, щодо прав і обов`язків в яких виник спір, вирішення якого з ініціативи одного з цих суб`єктів перенесено в площину процесуального регулювання.

Права учасників справи визначені частиною третьою статті 44 КАС, в тому числі, право оскаржувати судове рішення у визначених законом випадках.

Разом з цим, приписи ч.1 ст. 293 КАС розширюють коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, порівняно з учасниками справи, лише на перший погляд, оскільки особи, про які йдеться в цій нормі, є суб`єктами матеріально-правових відносин, яких стосується спір, що отримав вирішення в судовому рішенні. Та обставина, що вони не приймали участь у справі, була обумовлена застосуванням щодо них незаконних процесуальних обмежень.

Тобто, передумовою апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, є встановлення обставин, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Як вказував Верховний Суд у згаданій вище постанові від 23 листопада 2020 року у справі №826/3508/17, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

З огляду на викладене, повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів звертає увагу, що предметом позову у цій справі є питання припинення права ТОВ Вознесенська торгово-промислова компанія користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами.

В свою чергу, Спеціальний дозвіл на користування надрами документ, що видається Державною службою геології та надр України і засвідчує право юридичної чи фізичної особи на користування надрами з метою видобування корисних копалин.

В даному випадку, Спеціальний дозвіл на користування надрами був виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ТОРГОВО - ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ".

У межах цих відносин, Миколаївським окружним адміністративним судом було прийнято рішення від 24 листопада 2023 року про задоволення позову Державної служби геології та надр України та припинення право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 28.11.2006 р. №4120, наданого товариству з обмеженою відповідальністю «Вознесенська торгово-промислова компанія».

Указане судове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року у цій справі, за наслідками апеляційного перегляду було залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року.

Згідно матеріалів справи, апелянт ТОВ «Агрофірма Амарго», - є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ТОРГОВО - ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ".

Колегія суддів враховує, що за правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.11.2020р. у справі №826/3508/17, у широкому розумінні будь-яке рішення, яке прийняте щодо юридичної особи, стосується інтересу засновника юридичної особи, а також може мати безпосередній вплив на права засновника.

Разом з тим, не кожний інтерес засновника має вагу охоронюваного інтересу.

Також, апеляційний суд звертає увагу, що даючи відповідь на питання щодо співвідношення охоронюваних законом інтересів акціонера та акціонерного товариства, у згадуваній вище постанові Верховний Суд послався на п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004, згідно з яким, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд також вказував, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Це може стосуватися й учасників інших, крім акціонерного, господарських товариств, враховуючи їх спільну правову природу, як юридичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які створюються іншою особою (особами) (засновниками).

Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004) - зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, рішення суду, яким вирішено спір щодо припинення права користування надрами шляхом анулювання Спеціального дозволу на користування надрами від 28.11.2006 №4120 наданого Товариству з обмеженою відповідальністю Вознесенська торгово-промислова компанія не є рішенням про права, законний інтерес чи обов`язок засновника цього товариства - ТОВ "Агрофірма Амарго", якщо тільки в самому рішенні прямо не зроблено такий висновок.

ТОВ «Агрофірма Амарго» мало би право на апеляційне оскарження рішення суду у даній справі у тому випадку, якщо б зокрема в самому рішенні суд зробив би висновок про його права, інтереси або обов`язки, або указана особа була б учасником цієї справи.

Втім, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що апелянт - ТОВ Агрофірма Амарго не був учасником цієї справи, предметом спору у якій є припинення права користування надрами шляхом анулювання Спеціального дозволу на користування надрами ТОВ Вознесенська торгово-промислова компанія, та судове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2023р. у даній справі, ані в мотивувальній частині ані в резолютивній, не містить прямого висновку про права (та/або обов`язки) апелянта - ТОВ Агрофірма Амарго. Апелянтом також не доведено, яким саме чином оскаржуване судове рішення безпосередньо вплинуло на його права, свободи інтереси чи обов`язки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ТОВ «Агрофірма Амарго» не має права на апеляційне оскарження рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2023р. по цій справі, адже не є суб`єктом оскарження в розумінні ч.1 ст. 293 КАС України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Згідно ч. 2 ст. 305 КАС України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

З урахуванням наведеного, з огляду на встановлену вище відсутність у ТОВ "Агрофірма Амарго" права на апеляційне оскарження рішення суду у даній справі, судова колегія приходить до висновку про необхідність закриття апеляційного провадження.

Керуючись ст.ст. 305, 321, 325 КАС України, апеляційний суд,

УХ В А Л И В:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Амарго" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ТОРГОВО - ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ" про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.

Повний текст ухвали складено та підписано 28 травня 2024 року.

Суддя-доповідач Т.М. ТанасоглоСудді О.О. Димерлій Ю.В. Осіпов