Постанова

від 20.05.2024 по справі 915/711/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/711/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Арустамян К.А.

за участю представників сторін у справі:

Від Державного агентства резерву України Михайлець О.В.

Від Державного підприємства «Хлібна база № 76» - Завадський Г.С.

Від Фонду державного майна України Десятова Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023, суддя суду першої інстанції Мавродієва М.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 30.10.2023

по справі №915/711/22

за позовом Державного агентства резерву України

до відповідача Державного підприємства «Хлібна база № 76»

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Фонду державного майна України

про зобов`язання повернути до державного резерву матеріальні цінності, стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 19 669 237,15 грн та зобов`язання провести освіження матеріальних цінностей державного резерву, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Державне агентство резерву України звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №75/0/5-22 ДСК від 02.12.2022 (вх.№6871/22 від 30.12.2022), в якій просило суд:

- зобов`язати Державне підприємство «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, а саме: 57,709 тон пшениці 2 класу, 723,337 тон пшениці 3 класу;

- стягнути із Державного підприємства «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України штрафні санкції в сумі 19 669 237,15 грн, в тому числі 5 817 366,04 грн - 100% штрафу, 2 437 661,37 грн пені та 11 414 209,74 грн - 20% штрафу;

- зобов`язати Державне підприємство «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України провести освіження матеріальних цінностей державного резерву, а саме: пшениці 2 класу - 868,921 тон, пшениці 3 класу 5 534,409 тон.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає наступне:

- на підставі наказу Держрезерву №33 від 16.02.2021 було проведено перевірку ДП «Хлібна база №76» на предмет наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні відповідача, за результатами якого складено акт від 19.02.2021. У зазначеному акті та в подальшій діяльності ДП «Хлібна база № 76» позивачем було виявлено та зафіксовано ряд порушень під час зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Зокрема, виявлено ряд порушень умов зберігання зерна та не забезпечено кількісне зберігання зерна державного резерву, у зв`язку з чим позивачем заявлені позовні вимоги про повернення матеріальних цінностей державного резерву у кількості 57,709 тон пшениці 2 класу та 723,337 тон пшениці 3 класу, а також освіження матеріальних цінностей державного резерву, а саме: пшениці 2 класу - 868,921 тон, пшениці 3 класу 5534,409 тон;

- згідно п.10 ст.14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» у разі незабезпечення матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожен день до повного повернення матеріальних цінностей. Вартість матеріальних цінностей, щодо яких позивачем встановлено факти незабезпечення збереження становить 5817366,04 грн, відповідно, штраф розраховано позивачем на момент виявлення незабезпечення збереження (самовільного відчуження). Пеня нарахована позивачем у загальному розмірі 2437661,37 грн з моменту виявлення факту відсутності зерна та до моменту подання позову до суду (за період з 21.10.2020 по 01.12.2022). Крім того, враховуючи, що під час перевірки 19.02.2021 було встановлено незабезпечення відповідачем якісних показників зерна, передбачених вимогами діючих стандартів та несвоєчасність освіження матеріальних цінностей на суму 57071048,72 грн, відповідно до п.12 ст.14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» позивачем нараховано штраф у розмірі 20% вартості матеріальних цінностей, щодо яких допущено порушення у вигляді несвоєчасного освіження та заміни матеріальних цінностей державного резерву, що становить 11404209,74 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо повернення матеріальних цінностей суд першої інстанції виходив з того, що неможливо достеменно встановити кількість зерна, збереження якого, на думку позивача, не забезпечено відповідачем та самовільно відчужене, що в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності, а саме: 57,709 тон пшениці 2 класу та 723,337 тон пшениці 3 класу.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов`язання провести освіження матеріальних цінностей, суд першої інстанції виходив з того, що положення Статуту відповідача та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача свідчать про перебування ДП «Хлібна база №76» у єдиній системі державного резерву, тому на правовідносини, що є предметом спору, має розповсюджуватись абз.2 п.5.1 Інструкції №1042, а не абз.1 п.5.1 Інструкції №1042, оскільки не зважаючи на те, що у Договорі №юр-2зб/363-2009 відповідач визначений як відповідальний зберігач, це не змінює його статусу як підприємства, яке входить до системи державного резерву. Тому освіження матеріальних цінностей має здійснюватися шляхом реалізації Держрезервом та закупівлі ним аналогічних матеріальних цінностей.

Суд першої інстанції вказав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 11 414 209,74 грн штрафу за несвоєчасне проведення освіження та заміну матеріальних цінностей ґрунтується на висновку позивача про обов`язок саме відповідача проводити освіження матеріальних цінностей державного резерву. За наслідками розгляду даної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ДП «Хлібна база №76» провести освіження матеріальних цінностей державного резерву, тому підстави для стягнення штрафу з ДП «Хлібна база №76» відсутні, у зв`язку з недоведеністю факту вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Крім того, суд зазначив, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 5 817 366,04 грн штрафу у розмірі 100% вартості відсутніх матеріальних цінностей державного резерву та 2 437 661,37 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з дня виявлення факту самовільного відчуження матеріальних цінностей державного резерву до моменту подачі позовної заяви до суду, оскільки за умови недоведення з боку позивача фактів незабезпечення відповідачем якісних показників зерна, незабезпечення збереження та самовільне відчуження зерна 2 класу та 3 класу, у визначених позивачем кількостях, розрахунок штрафних санкцій не може вважатись обґрунтованим та достовірним.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22.

Апелянт зазначає, що стаття 4 Закону України «Про державний матеріальний резерв» не є підставою для звільнення Відповідача від відповідальності за несвоєчасне освіження зерна державного резерву, оскільки визначає лише структуру системи державного резерву та не містить положень щодо обов`язків зберігачів при розміщенні та зберіганні матеріальних цінностей державного резерву. Однак, в силу вимог спеціального та цивільного законодавства, договірних зобов`язань, обов`язок збереження кількісних та якісних показників матеріальних цінностей державного резерву покладений на відповідального зберігача (відповідача, з чим останній погодився підписавши: договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 15.06.2009, приймальні акти за формою Р-16 та інші докази наявні в матеріалах справи.

Апелянт вказує, що відповідачем не надано, а відповідно судом першої інстанції не проведено оцінки та не покладено в основу прийнятого рішення жодного доказу, а також приписів законодавства, в силу яких Відповідач був звільнений від взятих на себе та покладених на останнього законодавством зобов`язань.

Апелянт вказує, що оскаржуване Рішення не містить жодних приписів законодавства та/або договірних зобов`язань, виходячи з яких листи Відповідача щодо не проведення освіження матеріальних цінностей державного резерву та недотримання під час зберігання їх якісних характеристик, звільняють Відповідача від взятих на себе (в силу договірних зобов`язань) та покладених на останнього законодавством зобов`язань.

Апелянт також зазначив, що Держрезервом за результатом проведеної перевірки та інвентаризацій в порушення вимог законодавства на ДП «Хлібна база № 76» виявлено ряд порушень умов зберігання зерна та не забезпечення кількісного зберігання зерна державного резерву. На підставі наказу Держрезерву від 16.02.2021№ 33 було проведено на ДП «Хлібна база№ 76» перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходилось на відповідальному зберіганні Відповідача, за результатами якої складено акт від 19.02.2021 № 1/ДСК, що має гриф «Для службового користування». Даний акт перевірки підписаний повноважними особами Відповідача та засвідчені печаткою підприємства без жодних зауважень щодо виявлених актами порушень.

Апелянт звертає увагу на те, що незабезпечення збереження пшениці 3 класу в кількості 307,087 виявлено за результатами проведених Відповідачем інвентаризацій зерна державного резерву. Та відповідно саме Відповідачем виконані заміри та розрахунки при проведенні перевірок та інвентаризаційних заходів, які підтверджують встановлені факти нестачі матеріальних цінностей державного резерву.

На думку апелянта, посилання відповідача на арешт та вилучення правоохоронними органами матеріальних цінностей, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 у справі № 925/711/22, та задовольнити позовні Державного агентства резерву України до Державного підприємства «Хлібна база №76» про повернення матеріальних цінностей державного резерву та сплату штрафних санкцій на загальну суму 19 669 237,15 грн та провести освіження матеріальних цінностей держрезерву в повному обсязі.

Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Хлібна база №76» надійшов відзив на апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22.

На думку відповідача, суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, дійшов правильного висновку та правильно застосував норми матеріального права під час прийняття рішення про відсутність у Відповідача обов`язку повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження (самовільного відчуження).

Відповідач вказав, що штраф у розмірі 100 % вартості матеріальних цінностей у цінах на час відчуження в сумі 5 817 366,04 грн. є безпідставним, та відповідно пеня в сумі 2 437 661,37 грн. нарахована неправомірно, оскільки фактично відчуження зерна не відбувалося, а проведення інвентаризацій шляхом обміру не дає повної картини наявності зерна. Остаточну наявність можна визначити при вибутті партії шляхом відвантаження або переважування.

Відповідач також зазначив, що впродовж періоду зберігання Відповідачем матеріальних цінностей (пшениці) Позивача, існували всі підстави для проведення освіження саме Позивачем, в свою чергу це унеможливлює нарахування 11 414 209,74 грн штрафу за несвоєчасне освіження пшениці. Тому, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача штрафних санкцій ухвалено з дотриманням норм матеріального права.

Керуючись викладеним вище, відповідач просить залишити рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі № 915/711/22 без змін, а апеляційну скаргу Державного агентства резерву України без задоволення.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Фонду державного майна України надійшов відзив на апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22.

На думку третьої особи, виконані позивачем заміри та розрахунки при проведенні перевірок та інвентаризаційних заходів не можуть достеменно свідчити про фактичну кількість зерна пшениці 2 та 3 класу, що перебувало в наявності на ДП «Хлібна база №76» під час перевірок та, відповідно, безпідставним є покладення їх в основу розрахунку нестачі зерна, яке позивач вимагає повернути. Неможливість достеменно встановити кількість зерна, збереження якого, на думку Позивача, не забезпечено Відповідачем та самовільно відчужене, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності, а саме: 57,709 тон пшениці 2 класу та 723,337 тон пшениці 3 класу.

Третя особа також вказує, що враховуючи неможливість об`єктивно встановити за даними проведених Позивачем перевірок ДП «Хлібна база №76», яка саме кількість зерна пшениці підлягає освіженню, висновок про порушення з боку відповідача приписів Закону України «Про державний матеріальний резерв» та Інструкції № 1042 щодо порядку освіження матеріальних цінностей, є передчасним.

Керуючись викладеним вище, третя особа просить відмовити в задоволені апеляційної скарги Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 у справі № 915/711/22, рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 у справі № 915/711/22 - залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/711/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/711/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/711/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

18.12.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/711/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22 залишено без руху; встановлено Державному агентству резерву України строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено Державному агентству резерву України, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Державного агентства резерву України. В даному клопотанні апелянт посилався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.12.2020 у справі №905/105/20. Відповідно до цих висновків визначення ставки судового збору до позовів про витребування або повернення майна, як за вимогу майнового характеру, застосовується лише у позадоговірних зобов`язаннях.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 поновлено Державному агентству резерву України строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 08.02.2024; призначено справу № 915/711/22 до розгляду на 15 лютого 2024 року о 11:00.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 залучено Фонд державного майна України (Код ЄДРПОУ 00032945, 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9) до участі у справі №915/711/22 у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача; зобов`язано Державне агентство резерву України та Державне підприємство «Хлібна база № 76» у строк до 28.02.2024 направити на адресу Фонду державного майна України належним чином засвідчені копії позовної заяви та інших заяв по суті справи (відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, письмові пояснення); зобов`язано Державне агентство резерву України у строк до 28.02.2024 направити на адресу Фонду державного майна України належним чином засвідчену копію апеляційної скарги; запропоновано Фонду державного майна України у строк до 11.03.2024 надати пояснення по суті справи; справу №915/711/22 розглянуто у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи №915/711/22 на 18 березня 2024 року о 12:00.

Відповідно до наказу голови суду від 04.03.2024 №42-в суддя зі складу колегії суддів Таран С.В. 18.03.2024 перебувала у відпустці.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 призначено розгляд справи №915/711/22 на 20 березня 2024 року о 12:00.

20.03.2024 у судовому засіданні по справі №915/711/22 було оголошено перерву до 18.04.2024 о 15:00.

18.04.2024 у судовому засіданні по справі №915/711/22 було оголошено перерву до 20.05.2024 о 14:00.

20.05.2024 у судовому засіданні прийняли участь представник Державного агентства резерву України Михайлець О.В., представник Державного підприємства «Хлібна база № 76» - Завадський С.Г. та представник Фонду державного майна України Десятова Н.А.

Фактичні обставини, встановлені судом.

15.06.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву України (далі - Комітет) та Державним підприємством «Хлібна база № 76», як зберігачем, було укладено договір №юр-2зб/363-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі Договір) (т.1 а.с.12-14), за умовами якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16 (п.1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.4. Договору зберігач зобов`язаний відшкодувати втрату, нестачу цінностей та їх пошкодження з використанням продукції відповідного асортименту і належної якості у 5-ти денний термін після виявлення втрати нестачі та пошкодження.

Відповідно до п.2.5 Договору зберігач зобов`язаний проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Комітету.

Пунктом 2.6 Договору передбачено, що зберігач зобов`язаний проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості, зберігач зобов`язаний самостійно без залучення додаткових коштів з поданням Комітетові акта форми Р-17 протягом 3 днів після здійснення операції.

Розділом 3 Договору встановлено обов`язки Комітету:

- відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі (п. 3.1.);

- контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан (п.3.2.);

- визначати зберігачу природні витрати матеріальних цінностей при зберіганні, а також нестачі понад природні витрати, спричинені покращенням якості, на підставі актів зачистки, затверджених Державною хлібною інспекцією та зменшує кількості продукції на ці втрати та нестачі (п.3.3.).

Пунктом 6 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором Комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України «Про державний матеріальний резерв», іншими актами законодавства.

Згідно п.7.3 Договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання.

Пунктом 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою КМУ від 08.10.1997 №1129 (надалі Порядок №1129) встановлено, що матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

У період з 16.07.2010 по 20.12.2010 на відповідальне зберігання до зберігача було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме 13778,99 кг пшениці 2 класу та 6770,12 кг пшениці 3 класу, що підтверджується приймальними актами за формою Р-16 (т.1 а.с.15-32). Вказані обставини відповідачем не заперечені та не спростовані.

Згідно з розпорядженнями (нарядами) Держрезерву у 2018 році відповідачем було відпущено ТОВ «Павер Бан» 13200 тон пшениці 2 класу (т.1 а.с.181-191).

Вказані обставини позивачем не заперечені.

Залишок по бухгалтерському обліку становив 926,63 тони.

На підставі наказу Держрезерву №33 від 16.02.2021 було проведено перевірку ДП «Хлібна база №76» на предмет наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні відповідача, за результатами якого складено акт №1 від 19.02.2021.

Зі змісту даного акту № 1 вбачається, зокрема наступне:

«Пункт 4 акту «Фактична наявність»: «Фактичну наявність зерна держрезерву перевірено шляхом заміру зерна в елеваторі рулеткою, проведеної згідно наказу в.о. генерального директора ДП «хлібна база №76» від 17.02.2021 №1-р, з наступним розрахунком ваги (акт замірювання, наказ про проведення інвентаризації зерна, акт інвентаризації та протокол інвентаризаційної комісії додаються).

За результатами інвентаризації зерна, звірки облікових даних Держрезерву та обліку відповідального зберігача станом на 19.02.2021 встановлені розбіжності (пояснення керівника підприємства та матеріально-відповідальних осіб додаються), в т.ч.:

По пшениці 2 класу встановлена різниця в кількості 57,709 т за рахунок самовільного відчуження, встановленого в результаті інвентаризації 21.10.2020.

По пшениці 3 класу 2010 року встановлена різниця в кількості 431,454 т, з яких 47,150 т за рахунок списання по актам доробки, які не прийняті до обліку Держрезерву, 369,100 т за рахунок самовільного відчуження, встановленого в результаті інвентаризації 21.10.2020.

По пшениці 3 класц 2011 року встановлена різниця в кількості 1,889 т в межах похибки.

По пшениці 2018 року встановлена різниця в кількості 1,935 т в межах похибки.

Остаточна наявність буде встановлена після повного вибуття або переважування партії.»

У висновках в Акті 1 від 19.02.2021 вказано наступне:

- рух зерна державного резерву проводиться на узгоджено з Держрезервом України;

- умови зберігання зерна держрезерву порушуються;

- виявлено самовільне відчуження зерна державного резерву, а саме: 57,709 т пшениці 2 класу, 431,454 т пшениці 3 класу;

- кількісне зберігання зерна не забезпечується;

- виявлено несвоєчасне освіження матеріальних цінностей. Все зерно має прострочені терміни зберігання і підлягає негайному освіженню;

- якісний стан зерна не відповідає стандартам та технічним умовам;

- подання звітності відповідального зберігача несвоєчасне;

- облік відповідає порядку, встановленому чинним законодавством.

На підставі наказу Держрезерву №49-р від 29.11.2021, позивачем було проведено зняття фактичних залишків матеріальних цінностей, які знаходились на відповідальному зберіганні ДП «Хлібна база №76» та складено:

- Інвентаризаційний опис матеріальних цінностей від 30.11.2021 (т.1 а.с.52-54)

- Звіряльну відомість результатів інвентаризації запасів від 30.11.2021 (т.1 а.с.55)

- Протокол інвентаризаційної комісії затверджений 30.11.2021 (т.1 а.с.56-57).

Згідно Інвентаризаційного опису матеріальних цінностей від 30.11.2021 встановлено, що за даними бухгалтерського обліку позивача кількість пшениці 2 класу врожаю 2010 року становить 926,630 тон, а фактична наявність 873,085 тон; кількість пшениці 3 класу врожаю 2010 року становить 6582,780 тон, а фактична наявність 6139,986 тон.

В той же час, в інвентаризаційному описі матеріальних цінностей від 30.11.2021 зазначено, що остаточну кількість фактично наявного зерна буде встановлено після переважування або повного вибуття партії.

Крім того, голова (В.о. ген.директора Ковтуненко А.М.) та члени інвентаризаційної комісії (фахівець з методів розширення ринку збуту Савченко О.І., головний економіст Рожкова Л.М. та технік-лаборант Дехтя Н.П.) відмовились від підписання Інвентаризаційного опису матеріальних цінностей від 30.11.2021.

Факт відмови від підпису був завірений ними власноручними підписами.

Звіряльна відомість результатів інвентаризації запасів від 30.11.2021 також не була підписана головою та членами інвентаризаційної комісії, які відмовились від підпису.

На 1-му аркуші Протоколу інвентаризаційної комісії, затверджений 30.11.2021 зазначено, що нестача матеріальних цінностей становить 450,706 тон. Згідно таблиці на 2-му аркуші загальна нестача зерна визначена у кількісті 497,856 тон, з них: 53,545 тони пшениці 2 класу врожаю 2010 року; 442,794 тони пшениці 3 класу врожаю 2010 року.

Однак, даний Протокол інвентаризаційної комісії затверджений 30.11.2021, також не був підписаний головою та членами інвентаризаційної комісії, які відмовились від підпису.

Відмова від підписів головою та членами інвентаризаційної комісії вищевказаних документів: 1) Інвентаризаційного опису матеріальних цінностей від 30.11.2021; 2) Звіряльної відомості результатів інвентаризації запасів від 30.11.2021; 3) Протоколу інвентаризаційної комісії від 30.11.2021 була підтверджена поясненнями виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Хліба база №76» - Завадського Г.С., наданими ним особисто в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги.

На підставі наказу ДП «Хлібна база №76» №2-р від 16.06.2022 відповідачем проведено інвентаризацію зерна, у т.ч. зерна державного резерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні на ДП «Хлібна база №76».

Згідно Інвентаризаційного опису матеріальних цінностей від 17.06.2022 встановлено, що за даними бухгалтерського обліку кількість пшениці 2 класу врожаю 2010 року становить 926,630 тон, а фактична наявність 874,280 тон; кількість пшениці 3 класу врожаю 2010 року становить 6582,780 тон, а фактична наявність 5883,026 тон.

В той же час, в інвентаризаційному описі матеріальних цінностей від 17.06.2022 зазначено, що остаточну кількість фактично наявного зерна буде встановлено після переважування або повного вибуття партії.

Згідно Звіряльної відомості результатів інвентаризації запасів від 17.06.2022 та Протоколу інвентаризаційної комісії від 17.06.2022 (т.1 а.с.64,65), загальна нестача зерна визначена у кількісті 744,438 тон, з них: 52,35 тони пшениці 2 класу врожаю 2010 року; 699,754 тони пшениці 3 класу врожаю 2010 року.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що 47,150 тон пшениці 3 класу були закриті та списані у зв`язку з покращенням якості по вологості та смітній домішці, про що відповідачем було складено акт зачистки №17 від 08.04.2010 та акт-розрахунок №241 від 10.04.2009 (т.1 а.с.195, 196), які були направлені позивачу для розгляду листом №1394/7 від 23.12.2011 (т.1 а.с.197).

Листом №384/0/4-12 від 23.01.2012 (т.1 а.с.199) Державне агентство резерву України направило до УкрНДІ «Ресурс» лист з проханням провести перевірку акту зачистки №17 від 08.04.2010 та акту-розрахунку №241 від 10.04.2009 для подальшого внесення змін в облікові дані наявності зерна державного резерву на ДП «Хлібна база №76».

Листом №194/08 від 24.02.2012 УкрНДІ «Ресурс» повідомило Державне агентство резерву України, що зауважень стосовно оформлення та математичних розрахунків у акті зачистки №17 від 08.04.2010 та акті-розрахунку №241 від 10.04.2009 не установлено (т.1 а.с.200).

Після цього, ДП «Хлібна база №76» повторно направило зазначені акти Державному агентству резерву України листами №1216/7 від 11.12.2015 та №108/7 від 06.12.2020 (т.1 а.с.201, 203) для розгляду та списання партії зерна пшениці 3 класу врожаю 2007 року у кількості 47,550 тон. Листом №631/7 від 07.12.2017 ДП «Хлібна база №76» знову просило розглянути зазначені акти (т.1 а.с.198).

Вказані звернення були залишені позивачем без розгляду без пояснення причин.

Крім того, в матеріалах справи міститься звернення відповідача до Державного агентства резерву України з приводу неможливості самостійного проведення освіження, а саме:

- лист №855 від 21.08.2014, в якому відповідач просив надати план освіження матеріальних цінностей державного резерву на 2014 рік в частині, яка стосується зберігання матеріальних цінностей на ДП «Хлібна база №76» або повідомити конкретні дати щодо виконання цього плану (т.1 а.с.204);

- лист №778/2 від 12.08.2015, яким відповідач повідомив позивача, то внаслідок скорочення обсягів зерна, переданого на зберігання ДП «Хлібна база №76», останній не має змоги провести освіження (поновлення) зерна державного резерву на продукцію 2015 маркетингового року, оскільки у районі місцезнаходження відповідача відсутні суб`єкти господарювання. в яких можна було б закупити необхідну кількість зерна (т.1 а.с.205);

- лист №109/1 від 10.02.2016, яким відповідач повідомив позивача про те, що на даний час вживаються уci необхідні заходи для збереження зерна та підтримки його належної якості, але у зв`язку з фінансовими труднощами та значним скороченням обсягів зерна, яке надійшло на зберігання відповідача у 2015 році, провести освіження (поновлення) зерна підприємство не має змоги, та попросив включити ДП «Хлібна база №76» до плану освіження пшениці на 2016 рік в установленому порядку (т.1 а.с.206);

- лист №430/7 від 18.10.2019, яким відповідач надав позивачу план освіження на 2020 рік матеріальних цінностей, термін зберігання яких закінчився і попросив включити ДП «Хлібна база №76» до проекту плану освіження у зв`язку з тим, що відповідач не має фінансової можливості провести освіження з наступним закладенням аналогічних матеріальних цінностей (т.1 а.с.27-209).

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч.1 ст.942 ЦК України, зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

У даному випадку, 15.06.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву України та Державним підприємством Хлібна база № 76, як зберігачем, було укладено договір №юр-2зб/363-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» під відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву розуміється зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється: у зв`язку з їх освіженням (поновленням) і заміною; у порядку тимчасового позичання; у порядку розбронювання; для надання гуманітарної допомоги; для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; у разі настання особливого періоду. Матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» під самовільним відчуження матеріальних цінностей державного резерву розуміється використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву.

15.06.2009 відповідачу було передано на зберігання пшеницю 2 класу в кількості 13778,99 тон та по Акту №1 від 21.10.2010 пшеницю 2 класу в кількості 347,640 тон в порядку освіження. Загалом 14126,630 тон.

Згідно з розпорядженнями (нарядами) Держрезерву у 2018 році відповідачем було відпущено ТОВ «Павер Бан» 13200 тон пшениці 2 класу.

Вказані обставини позивачем не заперечені.

Залишок по бухгалтерському обліку становив 926,63 тони.

В якості доказів самовільного відчуження відповідачем матеріальних цінностей позивачем надані матеріали проведених інвентаризацій 19.02.2021, 30.11.2021 та 17.06.2022.

Інших доказів в підтвердження фактів використання або відчуження відповідачем матеріальних цінностей державного резерву, наприклад, укладання договорів купівлі-продажу зерна третім особам без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади чи фактів розкрадання, встановлених слідчими органами тощо, позивачем суду не надано.

Фактична кількість зерна, яка зазначена у Інвентаризаційних описах 19.02.2021, 30.11.2021 та 17.06.2022 різниться. Так, 19.02.2021 фактична наявність пшениці 2 класу визначена у кількості 868,921 тон, 30.11.2021 - у кількості 873,085 тон, а 17.06.2022 - у кількості 874,280 тон.

Що стосується даних по пшениці 3 класу, то її залишок по бухгалтерському обліку врахований сторонами при інвентаризації становив 6582,78 тон. Фактична кількість, яка зазначена у Інвентаризаційних описах 19.02.2021, 30.11.2021 та 17.06.2022 різниться. Так, 19.02.2021 фактична наявність пшениці 3 класу визначена у кількості 6151,326 тон, 30.11.2021 - у кількості 6139,986 тон, а 17.06.2022 - у кількості 5883,026 тон.

Крім того, як було зазначено вище, Інвентаризаційний опис матеріальних цінностей від 30.11.2021, Звіряльна відомість результатів інвентаризації запасів від 30.11.2021 та Протокол інвентаризаційної комісії від 30.11.2021 не були підписані головою та членами інвентаризаційної комісії у зв`язку з їх відмовою.

У розділі 4 Акту №1 від 19.02.2021 позивачем зазначено, що:

«По пшениці 2 класу встановлена різниця в кількості 57,709 т за рахунок самовільного відчуження, встановленого в результаті інвентаризації 21.10.2020.

По пшениці 3 класу 2010 року встановлена різниця в кількості 431,454 т, з яких 47,150 т за рахунок списання по актам доробки, які не прийняті до обліку Держрезерву, 369,100 т за рахунок самовільного відчуження, встановленого в результаті інвентаризації 21.10.2020.»

Однак в матеріалах справи відсутні докази щодо проведення інвентаризації 21.10.2020 та щодо результатів такої інвентаризація. В свою чергу, саме лише посилання в Акті №1 від 19.02.2021 на обставини, які були встановлені інвентаризацією від 21.10.2020, не приймаються колегією суддів до уваги.

У розділі 4 Акту №1 від 19.02.2021 позивачем зазначено, що фактичну наявність зерна державного резерву перевірено шляхом заміру зерна в елеваторі рулеткою, проведеної згідно Методики визначення об`єму зерна метричними засобами в силосах елеватора (т.1 а.с.59) з наступним розрахунком ваги.

Відповідно до вказаної Методики, виконання замірів в бункерах передбачено приладом лазерної лінійки. Вимірювання рулеткою Методика не передбачає. Іншого порядку визначення залишків шляхом обміру чи посилання на відповідний нормативно-правовий акт, який регулює зазначене питання, позивачем не наведено. Тобто позивач порушив порядок визначення кількості залишків продукції, що може свідчить про неточність такого розрахунку.

Крім того, Методика визначає, що допустима похибка при обміру зерна в силосах становить +/- 5%. Виходячи з кількості пшениці 2 класу, що рахувалась по бухгалтерському обліку відповідача (926,63 тон), то допустима похибка з цієї кількості становить 46,33 тон. Виходячи з кількості пшениці 3 класу, що рахувалась по бухгалтерському обліку відповідача (6582,78 тон), то допустима похибка з цієї кількості становить 329,139 тон.

Зазначені обставини не була висвітлені позивачем при складанні протоколів інвентаризації і, відповідно, кількість зерна, визначена як нестача, становить різницю між кількістю по бухгалтерському обліку та кількістю встановленою шляхом заміру зерна в елеваторі рулеткою, а не приладом лазерної лінійки, а також без урахування можливої похибки 5%.

Слід також зазначити, що з 08.07.2021 на ДП «Хлібна база №76» діяло Положення про ведення обліку й оформлення операцій із зерном зерновим складом ДП «Хлібна база №76» Державного агентство резерву України, затверджене наказом в.о. генерального директора ДП «Хлібна база №76» №3-р від 08.07.2021, пунктом 7.1.9 якого передбачено, що розмір нестачі зерна і продукції визначається як різниця між залишком за бухгалтерським обліком і фактичним залишком, установленим у результаті переважування (т.2 а.с.52-64).

У Акті перевірки від 19.02.2021 та Інвентаризаційному описі від 30.11.2021, 17.06.2022 безпосередньо позивачем зазначено, що остаточна кількість фактично наявного зерна буде встановлена після повного вибуття або переважування партії, що свідчить про орієнтовний, приблизний характер виявлених порушень.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виконані позивачем заміри та розрахунки при проведенні перевірок та інвентаризаційних заходів не можуть достеменно свідчити про фактичну кількість зерна пшениці 2 та 3 класу, що перебувало в наявності на ДП «Хлібна база №76» під час перевірок та, відповідно, безпідставним є покладення їх в основу розрахунку нестачі зерна, яке позивач вимагає повернути.

Слід зазначити, що саме матеріали проведених перевірок та інвентаризацій від 19.02.2021, 30.11.2021 та 17.06.2022 надані позивачем в якості ключових доказів самовільного відчуження відповідачем матеріальних цінностей та незабезпечення їх збереження.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було складено акт зачистки №17 від 08.04.2010 та акт-розрахунок №241 від 10.04.2009, відповідно до яких 47,150 тон пшениці 3 класу були закриті та списані у зв`язку з покращенням якості по вологості та смітній домішці. Дані акти були направлені позивачу для розгляду листом №1394/7 від 23.12.2011.

Листом №384/0/4-12 від 23.01.2012 Державне агентство резерву України направило до УкрНДІ «Ресурс» лист з проханням провести перевірку акту зачистки №17 від 08.04.2010 та акту-розрахунку №241 від 10.04.2009 для подальшого внесення змін в облікові дані наявності зерна державного резерву на ДП «Хлібна база №76».

Листом №194/08 від 24.02.2012 УкрНДІ «Ресурс» повідомило Державне агентство резерву України, що зауважень стосовно оформлення та математичних розрахунків у акті зачистки №17 від 08.04.2010 та акті-розрахунку №241 від 10.04.2009 не установлено.

Після цього, ДП «Хлібна база №76» повторно направило зазначені акти Державному агентству резерву України листами №1216/7 від 11.12.2015 та №108/7 від 06.12.2020 (т.1 а.с.201, 203) для розгляду та списання партії зерна пшениці 3 класу врожаю 2007 року у кількості 47,550 тон. Листом №631/7 від 07.12.2017 ДП «Хлібна база №76» знову просило розглянути зазначені акти.

Вказані звернення були залишені позивачем без розгляду без пояснення причин. Як вірно вказав суд першої інстанції, зазначені обставини ставлять під сумнів твердження позивача про незабезпечення з боку відповідача кількісного зберігання зерна пшениці 3 класу у кількості 47,550 тон та вимогу про їх повернення відповідачем.

Нестача пшениці 3 класу у кількості 337,300 тон відповідачем також заперечується, з посиланням на те, що вказана кількість зерна була вилучена та арештована працівниками НАБУ в межах кримінального провадження №52021000000000083 від 10.02.2021.

В підтвердження обізнаності Держрезерву щодо вказаного факту відповідачем надано суду лист т.в.о. голови Держрезерву №2250/0/4 від 10 09.2021, в якому останній просить ДП «Хлібна база №76» розглянути можливість укладання договорів відповідального зберігання з метою збереження речових доказів 293,280 тон зерна пшениці, яке знаходиться на зберіганні Філії AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кремидівське хлібоприймальне підприємство» та 44,020 тон пшениці на території відділку «Степове» ДП «Дослідне господарство «Елітне».

В подальшому, 20.10.2021 ДП «Хлібна база №76» прийняла на відповідальне зберігання відповідно до протоколу прийому-передачі речових доказів від 20.10.2021. Як зазначає відповідач, на даний час 44,020 тони пшениці 3 класу опломбовані як речовий доказ та зберігаються на підприємстві.

Відповідач зазначає, що 293,280 тон пшениці арештованої та вилученої у відповідача НАБУ знаходяться на території Філії AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кремидівське хлібоприймальне підприємство». Вказані обставини позивачем не заперечені та не спростовані.

В той же час, Акт перевірки від 19.02.2021 та протоколи інвентаризації від 30.11.2021 та 17.06.2022 не містять відомостей щодо перебування зазначеної кількості зерна в наявності на відповідальному зберіганні ДП «Хлібна база №76» та Філії AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кремидівське хлібоприймальне підприємство», а віднесені на нестачу.

Під час розгляду справи судом з`ясовано, що зберігання пшениці 2 та 3 класу на ДП «Хлібна база №76» відбувалось з 2010, 2011 років, тому виходячи з приписів Порядку розрахунку норм природних втрат зерна та продуктів його переробки при зберіганні на зернових складах та зернопереробних підприємствах, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 12.06.2019 №316 (надалі Порядок №316), у разі зберігання зерна та продуктів його переробки більше одного року за кожний наступний рік зберігання норма природних втрат застосовується як коефіцієнт в розмірі 0,04% з перерахунком, виходячи з фактичного числа місяця зберігання (п.2).

У даному випадку, відповідач мав повідомити про відомі йому обставини списання убутку та під час перевірки викласти у акті та протоколах інвентаризації свої відомості та заперечення, однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, відсутність з боку відповідача заперечень на викладені у акті перевірки відомості не спростовує об`єктивне існування зазначених вище обставин та можливе подальше списання вказаних убутків, які наразі визначені як нестача, при складанні акту зачистки.

Згідно ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а має бути ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності, допустимості, достовірності і вірогідності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

За змістом ст.77 ГПК України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 ГПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). 17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що неможливість достеменно встановити кількість зерна, збереження якого, на думку позивача, не забезпечено відповідачем та самовільно відчужене, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності, а саме: 57,709 тон пшениці 2 класу та 723,337 тон пшениці 3 класу, адже ключовим для задоволення таких вимог є саме визначення кількості зерна, збереження якого, не забезпечено.

В свою чергу, апелянт не надав доказів того, що відповідачем було незабезпечено зберігання саме 57,709 тон пшениці 2 класу та 723,337 тон пшениці 3 класу, а з матеріалів справи дійсний розмір незбереженого майна встановити неможливо. Такий розмір може бути встановлено виключно після повного вибуття або переважування партії, що безпосередньо було вказано в акті перевірки та інвентаризації матеріальних цінностей відповідача.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Державного підприємства «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, а саме: 57,709 тон пшениці 2 класу, 723,337 тон пшениці 3 класу.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ДП «Хлібна база №76» провести освіження матеріальних цінностей державного резерву, а саме 868,921 тон пшениці 2 класу та 5534,409 тон пшениці 3 класу, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» передбачає, що під заміною матеріальних цінностей державного резерву розуміється відпуск матеріальних цінностей з державного резерву за умови одночасного закладення тієї ж кількості аналогічних або інших однотипних матеріальних цінностей у зв`язку із зміною нормативів і технології виготовлення виробів, передбачених мобілізаційним завданням.

Освіженням запасів державного резерву є відпуск матеріальних цінностей з державного резерву у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання матеріальних цінностей, тари, упаковки, а також внаслідок виникнення обставин, які можуть призвести до псування або погіршення якості продукції до закінчення терміну її зберігання, за умови одночасної або наступної поставки і закладення до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про державний матеріальний резерв» структура системи державного резерву і порядок управління державним резервом визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1.1, 1.7 Статуту ДП «Хлібна база №76» (у редакції від 01.09.2021) підприємство засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства резерву України та входить до складу єдиної системи державного резерву.

Процедура освіження матеріальних цінностей з державного матеріального резерву встановлена Інструкцією про оформлення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву, затвердженою Наказом Міністерства економічного розвитку i торгівлі України від 24.09.2012 №1042 (надалі Інструкція №1042).

Згідно абз.2 п.5.1 Інструкції №1042 освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, які зберігаються на підприємствах та в організаціях, що належать до сфери управління Держрезерву, здійснюється шляхом реалізації цих матеріальних цінностей Держрезервом та закупівлі ним аналогічних матеріальних цінностей.

В той же час, відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про державний матеріальний резерв» підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що виконують згідно з договором з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, не входять до системи державного резерву.

Згідно абз.1 п.5.1 Інструкції №1042 освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, а також заміна їх на продукцію аналогічного асортименту та якості проводяться самостійно підприємствами - відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву без залучення додаткових коштів.

Апелянт зазначає, що укладання між сторонами Договору №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву свідчить про те, що обов`язок проводити освіження зерна без залучення додаткових коштів покладено на відповідача - як відповідального зберігачами матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідач не погоджується з вказаною позицією позивача та вважає, що приналежність відповідача до системи державного резерву та неможливість здійснити освіження матеріальних цінностей державного резерву з поважних причин, про що неодноразово повідомлявся позивач, вказує на обов`язок саме позивача здійснити таке освіження.

Положення Статуту відповідача та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача свідчать про перебування на момент виникнення спору ДП «Хлібна база №76» у єдиній системі державного резерву.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на правовідносини, що є предметом спору, має розповсюджуватись абз.2 п.5.1 Інструкції №1042, а не абз.1 п.5.1 Інструкції №1042, оскільки не зважаючи на те, що у Договорі №юр-2зб/363-2009 відповідач визначений як відповідальний зберігач, це не змінює його статусу як підприємства, яке входить до системи державного резерву. Тому освіження матеріальних цінностей має здійснюватися шляхом реалізації Держрезервом та закупівлі ним аналогічних матеріальних цінностей.

Відповідно до п.5.6 Інструкції №1042 якщо підприємство - відповідальний зберігач не може здійснити освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву з поважних причин, Держрезерв на підставі звернення цього зберігача приймає рішення стосовно доцільності подальшого зберігання матеріальних цінностей на підприємстві - відповідальному зберігачу та проводить освіження (поновлення) в установленому порядку або відпуск згідно з актом Кабінету Міністрів України.

Рішення щодо доцільності зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву підприємством - відповідальним зберігачем, яке з поважних причин не може здійснити їх освіження (поновлення), приймається центральним чи місцевим органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, до сфери управління яких належить підприємство - відповідальний зберігач.

Зазначена норма обумовлена тим, що в силу ст.1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

В підтвердження звернення відповідача до Державного агентства резерву України з приводу неможливості самостійного проведення освіження до суду першої інстанції надані:

- лист №855 від 21.08.2014, в якому відповідач просив надати план освіження матеріальних цінностей державного резерву на 2014 рік в частині, яка стосується зберігання матеріальних цінностей на ДП «Хлібна база №76» або повідомити конкретні дати щодо виконання цього плану (т.1 а.с.204);

- лист №778/2 від 12.08.2015, яким відповідач повідомив позивача, то внаслідок скорочення обсягів зерна, переданого на зберігання ДП «Хлібна база №76» останній не має змоги провести освіження (поновлення) зерна державного резерву на продукцію 2015 маркетингового року, оскільки у районі місцезнаходження відповідача відсутні суб`єкти господарювання. в яких можна було б закупити необхідну кількість зерна (т.1 а.с.205);

- лист №109/1 від 10.02.2016, яким відповідач повідомив позивача про те, що на даний час вживаються уci необхідні заходи для збереження зерна та підтримки його належної якості, але у зв`язку з фінансовими труднощами та значним скороченням обсягів зерна, яке надійшло на зберігання відповідача у 2015 році, провести освіження (поновлення) зерна підприємство не має змоги, та попросив включити ДП «Хлібна база №76» до плану освіження пшениці на 2016 рік в установленому порядку (т.1 а.с.206);

- лист №430/7 від 18.10.2019, яким відповідач надав позивачу план освіження на 2020 рік матеріальних цінностей, термін зберігання яких закінчився і попросив включити ДП «Хлібна база №76» до проекту плану освіження у зв`язку з тим, що відповідач не має фінансової можливості провести освіження з наступним закладенням аналогічних матеріальних цінностей (т.1 а.с.27-209).

Відповідач зазначає, що на вказані листи ним не було отримано відповідей.

Апелянтом не надано суду доказів розгляду вказаних звернень, надання оцінки викладеним у них причинам неможливості самостійного освіження зерна відповідачем та прийняття щодо них відповідних управлінських рішень.

Апелянт посилається на те, що листи відповідача щодо проведення освіження матеріальних цінностей державного резерву на адресу Держрезерву не надходили, в підтвердження чого надано довідку №647/0/4-23 від 09.03.2023.

В той же час, апелянт вказує, що освіження на підприємстві, заснованому на державній формі власності, функції з управління якого виконує Державне агентство резерву України, не відбувалось з 2010 року. Тобто сам позивач жодним чином не відслідковував стан майна, яке знаходилось на підприємстві, що перебуває у його управлінні.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта в частині не направлення на його адресу вищенаведених листів, оскільки, принаймні належні докази направлення на його адресу листа №430/7 від 18.10.2019, відповідачем суду надано.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивач, як уповноважений орган управління ДП «Хлібна база №76», мав визначені чинним законодавством та Статутом відповідача повноваження для контролю зазначених питань, заміни відповідального зберігача та своєчасному освіженню запасів державного резерву.

Більше того, у суду відсутня можливість об`єктивно встановити за даними проведених позивачем перевірок ДП «Хлібна база №76», яка саме кількість зерна пшениці підлягає освіженню, адже відсутні відомості щодо точної кількості зерна пшениці на зберіганні відповідача.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що висновок про порушення з боку відповідача приписів Закону України «Про державний матеріальний резерв» та Інструкції №1042 щодо порядку освіження матеріальних цінностей, є передчасним.

Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ДП «Хлібна база №76» провести освіження матеріальних цінностей державного резерву, - відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення із Державного підприємства «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 ГК України).

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна вимога про стягнення з відповідача 11 414 209,74 грн штрафу за несвоєчасне проведення освіження та заміну матеріальних цінностей ґрунтується виключно на висновку позивача про обов`язок саме відповідача проводити освіження матеріальних цінностей державного резерву.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ДП «Хлібна база №76» провести освіження матеріальних цінностей державного резерву, то відсутні і підстави для стягнення штрафу з ДП «Хлібна база №76» у зв`язку з недоведеністю факту вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Колегія суддів також доходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 5 817 366,04 грн штрафу у розмірі 100% вартості відсутніх матеріальних цінностей державного резерву та 2 437 661,37 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з дня виявлення факту самовільного відчуження матеріальних цінностей державного резерву до моменту подачі позовної заяви до суду, також не підлягають задоволенню. Адже апелянтом не було доведено фактів незабезпечення відповідачем якісних показників зерна, незабезпечення збереження та самовільне відчуження зерна 2 класу та 3 класу, у визначених позивачем кількостях.

Як було встановлено вище, з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити кількість зерна, збереження якого не було забезпечено відповідачем. Що в свою чергу унеможливлює встановити вартість втраченого товару та відповідно перевірити обґрунтованість та достовірність розрахунку штрафних санкцій.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегією суддів встановлено, що інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2023 по справі №915/711/22 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.05.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран