Постанова

від 27.05.2024 по справі 520/6205/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року

м. Київ

справа № 520/6205/19

провадження № 61-6641св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада в особі Комісії з розгляду земельних спорів, ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Головне управління ДержгTокадастру Одеської області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Стратулатом Сергієм Дмитровичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М.,Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради в особі Комісії з розгляду земельних спорів, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Головне управління Держгеокадастру Одеської області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Одеської міської ради, яке оформлене протоколом від 20 вересня 2018 року № 18 (далі - рішення № 18), Одеська міська рада в особі Комісії з розгляду земельних спорів, розглянувши звернення ОСОБА_2 , вирішила рекомендувати Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, територіальному органу Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області під час узгодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розглянути, а в подальшому затвердити землевпорядну документацію щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0942 га, за адресою: АДРЕСА_1 , без погодження меж відведення земельної ділянки із суміжними землекористувачами: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (АДРЕСА_5).

ОСОБА_2 незаконно встановила металеві ворота на в`їзді у тупиковий провулок та постійно чинить перешкоди позивачу у користуванні власністю.

У зв`язку з цим частина земельної ділянки, яку ОСОБА_2 бажає отримати у приватну власність, є землями загального користування - вулиць, проїздів тощо та згідно з пунктом 4 статті 83 ЗК України належить до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати рішення № 18, зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:25:013:0100, яка належить позивачеві на праві власності, шляхом надання вільного доступу до неї, проходу та проїзду на автомобілі з території земель загального користування, яка розташована поза зоною Ж-1, та є тупиковим провулком відповідно до плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19 жовтня 2016 pоку № 1316-VII, та Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6489-VI.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2021 року позов задоволено. Скасовано рішення № 18, зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:25:013:0100, яка належить позивачеві на праві власності, шляхом надання вільного доступу до неї, проходу та проїзду на автомобілі з території земель загального користування, яка розташована поза зоною Ж-1 та є тупиковим провулком відповідно до плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19 жовтня 2016 pоку № 1316-VII, та Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6489-VI.

Стягнено з Одеської міської ради в особі Комісії з розгляду земельних спорів і ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір у розмірі 768,40 грн з кожного.

Суд першої інстанції керувався тим, що рішенням № 18 порушені законні інтереси позивача у зв`язку з тим, що воно не відповідає вимогам частини четвертої статті 83 ЗК України, оскільки ця категорія земель є землями загального користування і може перебувати тільки в комунальній власності для потреб загального користування мешканців територіальної громади.

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи від 29 травня 2020 року № 23/20, виготовленого на замовлення позивача, у разі приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки та блокування проїзду (встановлення воріт) земельною ділянкою загального користування, позначеною як «проїзд тупиковий» в додатку до акта від 01 жовтня 1998 року встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі, проїзд автомобільним транспортом до земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 5110136900:25:013:0100, площею 0,0273 га, на АДРЕСА_3 не забезпечується (т. 4, а. с. 91-100).

З огляду на викладені обставини суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії відповідачки порушують законний інтерес ОСОБА_1 , оскільки в разі набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, враховуючи висновок Управління архітектури і містобудування Одеської міської ради від 27 грудня 2018 року № 01-11/5302-745пз-К, що передбачає проїзд по ній тільки велосипедним транспортом, ОСОБА_1 втратить можливість на використання спірних земель для проїзду автотранспортом до власної земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, апеляційну скаргу Комісії з розгляду земельних спорів Одеської міської ради задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:25:013:0100, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом надання безперешкодного проходу та проїзду на велосипеді до об`єктів суміжних землекористувачів на частині ділянки розміром 0,0155 га. В іншій частині позову відмовлено.

Знято заборону Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Територіальному органу Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області, Одеській міській раді, встановлену ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 травня 2019 року, якою забезпечено позов.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та Комісії з розгляду земельних спорів Одеської міської ради судовий збір у розмірі 1 152,00 грн кожному.

Скасувавши рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що суд не надав відповідної оцінки первинній і технічній документації щодо спірної земельної ділянки, що підтверджує її знаходження у фактичному користуванні ОСОБА_2 , конфігурацію та площу земельної ділянки, яка є незмінною з 1968 року.

Згідно з матеріалами справи між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був встановлений паркан без хвірток та воріт; земельна ділянка, що належить ОСОБА_1 , облаштована виходом на 2-й Китобійний пров., а земельна ділянка, якою користується ОСОБА_2 , - на АДРЕСА_1 , що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка знаходилась у спільному користуванні суміжних землекористувачів, зокрема й позивача ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що у матеріалах справи немає доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,0273 га за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 , утворилась шляхом поділу земельної ділянки загальною площею 0,0717 га, що належала йому відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 02 листопада 1998 року.

Крім того, ОСОБА_1 має безперешкодний під`їзд автотранспортним засобом до свого будинку, який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5110136900:25:013:0100, за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Стратулата С. Д. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року, просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 343/468/15-ц, провадження № 61-20965св18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 526/138/17, провадження № 61-3497св20, від 05 травня 2022 року у справі № 347/1176/19, провадження № 61-3984св21, від 24 січня 2019 року у справі № 742/2232/16-ц, провадження № 61-23988св18.

Згідно з протоколом колгоспу ім. Карла Лібкнехта від 01 листопад 1967 року № 8 спірна ділянка утворена як шлях сполучення - вихід за рахунок відрізка частин земельних ділянок ОСОБА_5 (батька позивача) та ОСОБА_6 (т. 3, а. с. 96). з подальшим переданням у загальне користування.

Проїзди належать до земель комунальної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є обгрунтованою та законною.

Позивач має проїзд до всіх належних йому земельних ділянок зі сторони АДРЕСА_6.

Позивач не надав суду доказів того, що частину земельної ділянки - тупиковий проїзд, як називає її заявник, вилучено у неї відповідно до закону та віднесено до земель загального користування.

Первинна правовстановлювальна документація, яка не досліджена і не оцінена належно в суді першої інстанції, досліджена та оцінена в суді апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції вийшов за межі повноважень і визначив цільове призначення частини земельної ділянки, якою користується відповідачка і на яку розроблено проєкт землеустрою, як землі загального користування (тупиковий проїзд).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 5110136900:25:013:0100, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 5110136900:25:013:0050, за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , які є суміжними зі спірною земельною ділянкою загальною площею 0, 0942 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 на підставі протоколів засідання правління колгоспу ім. Карла Лібкнехта від 01 листопада 1966 року № 41, від 01 листопада 1967 року № 8, від 23 червня 1968 року № 34.

Користуючись своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки, передбаченим статтею 118 ЗК України, ОСОБА_2 звернулась з відповідною заявою до Одеської міської ради.

У межах повноважень, передбачених статтею 122 ЗК України, Одеська міська рада прийняла рішення від 16 лютого 2018 року № 2922-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до якого ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання зазначеного рішення Управління архітектури і містобудування Одеської міської ради надало висновок від 27 грудня 2018 року № 01-11/5302-745пз-К, відповідно до якого проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0942 га погоджено з обмеженнями щодо права власності земельної ділянки, а саме забороною експлуатації земельної ділянки без забезпечення безперешкодного проходу та проїзду на велосипеді до об`єктів суміжних землекористувачів на частині ділянки площею 0,0155 га.

На виконання цього рішення Комісія з розгляду земельних спорів Одеської міської ради прийняла рішення № 18, щодо рекомендацій Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, територіальному органу Держгеокадастру в м. Одесі Одеської області під час узгодження проєкту землеустрою щодо розгляду відведення земельної ділянки, а в подальшому затвердження землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0942 га, за адресою: АДРЕСА_1 , без погодження меж відведення земельної ділянки із суміжними землекористувачами: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 (АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (АДРЕСА_7) (т.1, а. с. 13-14).

Суд апеляційої інстанції встановив, що згідно з протоколами засідання правління колгоспу ім. Карла Лібкнехта від 01 листопада 1966 року № 41; від 01 листопада 1967 року № 8; від 23 червня 1968 року № 34 земельна ділянка загальною площею 0,0942 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і, перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 .

Відповідно до технічних паспортів у частині схематичного плану на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 від 1968 року, від 1981 року, від 1994 року та від 2007 року конфігурація земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , відображена у цих технічних паспортах і є незмінною з 1968 року; з 1968 року існує єдиний вхід через ворота - літ. № 1 зі сторони АДРЕСА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні приписи викладено у статті 321 ЦК України.

Згідно зі статтею 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон (статті 91, 96 ЗК України).

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Отже, земельний сервітут встановюється судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом надання вільного доступу до неї, проходу та проїзду на автомобілі з території земель загального користування, яка є тупиковим провулком.

Суд апеляційної інстанції врахував протоколи засідання правління колгоспу ім. Карла Лібкнехта від 01 листопада 1966 року № 41; від 01 листопада 1967 року № 8; від 23 червня 1968 року № 34, технічні паспорти в частині схематичного плану на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 від 1968 року, від 1981 року, від 1994 року та від 2007 року, технічний паспорт в частині схематичного плану від 06 грудня 1996 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , показання свідків, які були допитані в судовому засіданні, пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , викопіювання з плану, наданого Управлінням архітектури та містобудування від 17 лютого 1958 року, та дійшов обгрунтованого висновку, що межі земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 , не змінювались з 1968 року та з цього часу існує єдиний вхід до земельної ділянки і будинку ОСОБА_2 через ворота - літ. №1 зі сторони АДРЕСА_1 , а земельна ділянка, що належить ОСОБА_1 , облаштована виходом на 2-й Китобійний пров.

Верховний Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що з урахуванням висновку ескперта і фототаблиць тупиковий проїзд, яким фактично користується ОСОБА_2 з 1968 року, не передбачає проїзду або зупинки автомобільного транспорту біля воріт житлового будинку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших складових принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до того, що позивач бажає отримати право на проїзд автомобільним транспортом у тупиковому проїзді відповідно до пункту «а» статті 99 ЗК України.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до статті 99 ЗК України надання дозволу на проїзд транспортними засобами можливе лише в тому випадку, коли на чужій земельній ділянці вже наявний такий шлях саме для проїзду транспортного засобу, у цій справі - автомобіля.

Водночас позивач не надав судам попередніх інстанцій будь-яких доказів, які вказували б на можливість проїзду транспортного засобу - автомобіля та/або його стоянки на спірній земельній ділянці.

На спростування висновків земельно-технічної експертизи від 29 травня 2020 року № 23/20ОСОБА_1 не звертався до судів попередніх інстанцій з клопотаннями про проведення додаткової або повторної експертизи.

ОСОБА_1 посилався на те, що після будівництва і введення в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та поділу земельної ділянки за адресою: 2-й Китобійному пров., 18, загальною площею 0,0717га, що належала ОСОБА_1 , утворилась нова земельна ділянка, загальною площею 0,0273 га, кадастровий номер 5110136900:25:013:0100, за адресою: АДРЕСА_1 , тому у позивача з`явилась потреба в облаштуванні нового входу зі сторони земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 .

Верховний Суд зауважує, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб (постанова Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 520/21041/18).

Сервітут має бути встановлено у спосіб, який є найменш обтяжливим для користувача ділянки, щодо якої він встановлюється, а особам, для яких встановлюється сервітут - найбільш сприйнятливим.

Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 має безперешкодний під`їзд автотранспортним засобом до свого будинку, який розташований на земеленій ділянці за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 196).

Крім того, на час будівництва та облаштування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 спірна земельна ділнка з 1968 року виділена у користування саме відповідачки (попередніх власників її земельної ділянки), про що позивачу було відомо.

Верховний Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що план зонування території (зонінг) м. Одеси, затверджений рішенням Одеської міської ради від 19 жовтня 2016 pоку № 1316-VII, та Генеральний план м. Одеси, затверджений рішенням Одеської міської ради від 25 березня 2015 року №6489-VI, на які посилається завник, не встановлюють цільове призначення спірної земельної ділянки як земель загального користування (тупиковий проїзд).

З огляду на те що висновком Управління архітектури і містобудування Одеської міської ради від 27 грудня 2018 року № 01-11/5302-745пз-К проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0942 га погоджено з обмеженнями, а саме забороною експлуатації земельної ділянки без забезпечення безперешкодного проходу та проїзду на велосипеді до об`єктів суміжних землекористувачів на частині ділянки площею 0,0155 га, враховуючи розпорядження Київської районної адміністрації м. Одеси про демонтаж огорожі (воріт) за адресою: АДРЕСА_1 та з метою захисту прав ОСОБА_1 як суміжного землекористувача, який набув земельну ділянку у власність лише у 2018 році, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині усунення першкод у користуванні земельною ділянкою шляхом надання безперешкодного проходу та проїзду на велосипеді до об`єктів суміжних землекористувачів на частині ділянки площею 0,0155 га.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 343/468/15-ц, провадження № 61-20965св18 (збільшення площі земельної ділянки відповідача відбулося за рахунок відведення у його власність ділянки, яка є проїздом до належного позивачці домоволодіння), від 07 жовтня 2020 року у справі № 526/138/17, провадження № 61-3497св20 (відповідач незаконно загородив дорогу загального користування), від 05 травня 2022 року у справі № 347/1176/19, провадження № 61-3984св21 (спірна частина земельної ділянки є заїздом загального користування шириною 3,0 м), від 24 січня 2019 року у справі № 742/2232/16-ц, провадження № 61-23988св18 (спірна частина земельної ділянки є проїздом загального корстування), сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Загальні висновки, викладені у наведених постановах, щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у цій справі щодо встановленя сервітуту для позивача.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що немає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення касаційний суд задишає без змін, то розподілу судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану адвокатом Стратулатом Сергієм Дмитровичем, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інсатнції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська