Рішення

від 29.05.2024 по справі 754/14700/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/850/24

Справа №754/14700/23

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення виготовлено 29 травня 2024 року)

27 травня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: О. Грегуль, секретар судового засідання: А. Алчієва, справа № 754/14700/23

ОСОБА_1 - позивач

ОСОБА_2 - відповідач

П`ята київська державна нотаріальна контора - третя особа

Вимоги позивача: зміна черговості одержання права на спадщину

Гродовська О.П. - адвокат позивача

Корзніков С.В. - адвокат відповідача

ВСТАНОВИВ:

Позивачкою подано позов з проханням змінити черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та надати ОСОБА_1 право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у першій черзі. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що померлий є дядьком позивачки і саме позивачка дбала про дядька коли він за життя був в особливо уразливому стані, готувала їжу, постійно відвідувала, супроводжувала до лікарні, після смерті взяла на себе всі клопоти та витрати і поховала спадкодавця за власні кошти.

Ухвалою суду від 20.10.2023 у справі № 754/14700/23 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження

Двома ухвалами суду від 20.10.2023 у справі № 754/14700/23 витребувано докази.

У провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебувала справа № 754/4144/22 (суддя Лісовська О.В.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П`ята київська державна нотаріальна контора про усунення від спадщини.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2023 у справі № 754/4144/22 (суддя Лісовська О.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26.09.2023 у задоволенні позову відмовлено.

У підготовчому провадженні у справі № 754/14700/23 адвокатом Корзніком С.В. подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 754/4144/22 (суддя Лісовська О.В.) касаційним судом.

Ухвалою суду від 30.01.2024 у справі № 754/14700/23 відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 30.01.2024 у справі № 754/14700/23 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», під розписку, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні адвокат позивачки позов підтримала, а адвокат відповідачки позов не визнав в обидва адвокати не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності третьої особи.

Третя особа в судове засідання не з`явилась і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надала та надіслала листа з проханням про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності третьої особи.

Вислухавши адвокатів сторін, показання свідків: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи, медичну документацію померлого, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Згідно свідоцтва про право власності від 13.11.2002 ОСОБА_4 є власником кв. АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки КП КМР «КМ БТІ» від 29.11.2021 КВ02021 № 46313 кв. АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4 ..

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 14.07.1984 дошлюбне прізвище позивачки було ОСОБА_7 .

Згідно свідоцтва про народження позивачки від 21.01.1966 позивачка є дочкою ОСОБА_8 .

Згідно свідоцтва про народження відповідачки від 03.10.2006 відповідачка є дочкою ОСОБА_4 .

Згідно запису акта про народження (запис від 04.10.1938) ОСОБА_8 є сином ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .

Згідно посвідки про народження (актовий запис від 09.01.1941) ОСОБА_4 є сином ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .

Згідно свідоцтва про смерть від 14.01.2020 ОСОБА_8 (батько позивачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про смерть від 08.09.2021 ОСОБА_4 (батько відповідачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.10.2021 позивачка звернулась до нотаріуса з нотаріально посвідченою заявою про прийняття спадщини після смерті дядька.

24.01.2022 відповідачка звернулась до нотаріуса з нотаріально посвідченою заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

Згідно ст. 1259 ЦК України, 1. Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині. 2. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно ст. 1261 ЦК України, 1. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 1262 ЦК України, 1. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно ст. 1263 ЦК України, 1. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Згідно ст. 1264 ЦК України, 1. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1265 ЦК України, 1. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. 2. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Згідно ст. 1266 ЦК України, 1. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. 2. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. 3. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. 4. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. 5. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. 6. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, 6. Правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (далі - СК). Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2023 у справі № 754/4144/22 (суддя:Лісовська О.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26.09.2023 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 (позивачка) до ОСОБА_2 (відповідачка), третя особа: П`ята київська державна нотаріальна контора про усунення від спадщини.

Відмовляючи в задоволенні позову у справі № 754/4144/22 (суддя:Лісовська О.В.) суди обох інстанцій виходили з того, що ОСОБА_4 (спадкодавець) при житті, дійсно, мав ряд захворювань, що підтверджується відповідними медичними документами. При цьому,стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 (спадкодавець) перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги у зв`язку із своїм станом здоров`я. Надані позивачем письмові докази жодним чином не підтверджують факт перебування ОСОБА_4 (спадкодавець) у важкому стані, що свідчило б про безпорадність такого стану, а також той факт, що останній потребував сторонньої допомоги, у тому числі допомоги своєї дочки ОСОБА_2 (відповідачка). Жоден з наданих суду медичних документів не містить лікарського висновку про стан здоров`я ОСОБА_4 (спадкодавець) за останні роки, інформації про те, що він потребував стороннього допомоги, у зв`язку з перебуванням у безпорадному стані. Також ОСОБА_4 (спадкодавець) не було встановлено групу інвалідності, а також він не перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку із наявними у нього захворюваннями. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 (спадкодавець) у зв`язку з хворобою висловлював прохання або бажання про надання допомоги з боку дочки ОСОБА_2 (відповідачка), а остання свідомо ухилялася від надання такої допомоги. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено сукупність обставин, які відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення від спадкування, отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 (позивачка) про усунення ОСОБА_2 (відповідачка) від права на спадкування після смерті свого батька ОСОБА_4 (спадкодавець), який помер. А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач розуміла свій обов`язок, проте умисно ухилялась від його виконання, не забезпечила підтримку та допомогу своєму батьку, який хворів, а тому має бути усунута від права на спадкування, спростовуються вищевикладеним. Та обставина, що онкологічне захворювання - злоякісне новоутворення передміхурової залози, яке було у ОСОБА_4 (спадкодавець), є тяжким, оскільки стало причиною смерті спадкодавця, не свідчить про факт перебування ОСОБА_4 (спадкодавець) у безпорадному стані та умисного ухилення відповідача від надання допомоги. Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що відповідач не брала участь у житті батька через складні життєві обставини, наявність інших поважних причин, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 (відповідачка) зареєстрована та проживає у м. Луганськ. З квітня 2014 року м. Луганськ контролюється окупаційною адміністрацією Російської Федерації в окупованих районах Луганської області. Крім того, м. Луганськ включено Верховною Радою України до переліку міст з тимчасово окупованої території. В судовому засіданні апеляційного суду, представник відповідача пояснив, що до 2014 року відповідач приїздила до м. Києва, зустрічалася з батьком, спілкувалася з ним. Проте, перед настанням бойових дій, які відбулися у лютому 2022 року, відповідач перебувала у м. Луганськ і виїхати звідти вже не змогла. Зараз ОСОБА_2 (відповідачка) знаходиться у м. Луганськ. Зазначав, що відповідач постійно підтримувала зв`язок з батьком по телефону. Вказував на те, що ОСОБА_4 (спадкодавець) працював викладачем в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, мав наукову ступінь та ніколи не просив допомоги у дочки. Посилання в апеляційній скарзі на те, що після смерті ОСОБА_4 спадкодавець) всі витрати на поховання несла тільки позивач, відповідач не з`явилася на поховання свого батька не може бути підставою для усунення від спадщини, оскільки у даній категорії справ підлягають встановленню обставини, які існували за життя спадкодавця, а не після його смерті.

Згідно ч. 4 і ч. 5 ст. 82 ЦПК України, 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Допитаній зі сторони позивача свідок ОСОБА_5 у своїх показаннях зазначив, що він є сином позивачки, спадкодавець йому особисто за життя говорив, що він дітей не має, не був одружений. Спадкодавець жив сам. Медичних документів, які б свідчили, що спадкодавець потребує догляду не було. У 2019 р. від матері свідок дізнався про онко хворобу спадкодавця. Приблизно з середини 2019 р. мати жила із спадкодавцем і це свідку відомо зі слів матері. У березні 2020 свідок був у спадкодавця, який дзвонив і просив матір свідка пропрати речі та кудись його відвезти. За декілька місяців до смерті спадкодавець був лежачий і про це свідку відомо зі слів своєї матері.

Допитаній зі сторони позивача свідок ОСОБА_6 у своїх показаннях зазначив, що він є сином позивачки. Свідку відомо, що з 2019 року спадкодавцю було погано. Також зі слів свідка його мати із своєї адреси ніколи і нікуди не виїжджала, Останні 2 - 3 тижні мати була біля спадкодавця.

Обидва свідки суду не повідомили, що за життя спадкодавець був у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування і чим конкретно це підтверджується.

Оцінюючи в сукупності надані учасниками справи і зібрані судом у процесі розгляду справи докази суд вважає позовні вимоги недоведеними з наступних підстав.

Зокрема, суду не надано і судом у процесі розгляду справи не здобуто конкретних правових та беззаперечних доказів, які б свідчили або давали правові підстави для висновку, що ОСОБА_4 за життя і до дня смерті був у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.

Надання позивачкою з власної ініціативи допомоги спадкодавцю в тому числі і в силу родинних відносин може свідчити про людяність та вічливість позивачки однак не є правовою підставою для зміни черговості одержання права на спадкування.

За таких обставин у задоволенні позову відмовляється за недоведеністю позовних вимог.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (згідно довідки від 20.12.2021 № 3000-5000419794 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: