Постанова

від 28.05.2024 по справі 367/4329/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 367/4329/23

провадження № 22-ц/824/8887/2024

головуючий у суді І інстанції Мерзлий Л.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал банк" на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину земельної ділянки, мотивуючи вимоги наступним.

Позивач у справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квітня 1995 року по червень 2010 року проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_1 , яка належала позивачу на праві власності. Від фактичних шлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_3 . У вказаний період часу сторони у справі не перебували в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі та не зверталися до органів реєстрації актів цивільного стану для реєстрації шлюбу. У період проживання однією сім`єю між сторонами були усталені відносини, притаманні подружжю, а саме сторони проживали в одній квартирі, забезпечували себе всім необхідним для життя, вели спільне господарство, об`єднували спільні кошти, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, для поліпшення сімейно - житлових умов здійснювали ремонт в квартирі, несли витрати по утриманню майна та оплаті комунальних платежів. Проживаючи разом, за спільні кошти купували продукти харчування, подарунки для родичів та друзів, разом як чоловік та жінка проводили усі свята та їздили на відпочинок, мали спільні права та обов`язки. Так, в червні 2006 року за спільні грошові кошти та спільними зусиллями сторони здійснили ремонтні роботи в квартирі, замінили вікна та балконні двері. На підтвердження даної обставини позивач додає копії договору № 42 від 1 червня 2006 року на виконання робіт, акту приймання - передачі виконаних робіт та квитанції про оплату вартості виконаних робіт в сумі 8 200 грн.

Відповідно до договору № 21 від 11 червня 2006 року в квартирі АДРЕСА_1 , в якій сторони проживали з відповідачем та сином, були виконані роботи по оздобленню квартири на загальну вартість 40500 грн. Факт проведення ремонтних робіт та понесені витрати на його здійснення позивач підтверджує договором про виконання робіт, актом здачі - прийняття робіт від 10 липня 2006 року, квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Вказував про те, що в 2008 році за спільні кошти сторони придбали земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:055:0037 площею 0, 0751 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (цільове призначення: будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд). Право власності на дану земельну ділянку було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .

Зазначав про те, що оскільки вказана земельна ділянка придбана в період спільного проживання позивача з відповідачем та за спільні кошти, вважав, що вона належить сторонам на праві спільної сумісної власності у рівних частках.

Проте, належне позивачу право на частку у спільному майні не визнається відповідачем. За наявності між сторонами майнового спору щодо земельної ділянки, виникла необхідність звернутися з відповідним позовом до суду. З урахуванням викладених обставин та відповідно до норм СК України, вважав, що право на земельну ділянку підлягає захисту в судовому порядку.

Просив суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з 1 січня 2004 року по 10 червня 2010 року включно та визнати земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:055:0037, площею 0,0751 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (цільове призначення: будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд) спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відповідно визнати за позивачем право власності на частину земельної ділянки кадастровий номер: 3210900000:01:055:0037, площею 0, 0751 га.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину земельної ділянки задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з 1 січня 2004 року по 10 червня 2010 року включно.

Визнано земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:055:0037, площею 0,0751 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (цільове призначення: будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд) спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відповідно визнано за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки кадастровий номер: 3210900000:01:055:0037, площею 0, 0751 га.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції представник АТ "Універсал банк", особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що кредитні зобов`язання забезпечені переданням в іпотеку банку земельної ділянки кадастровий номер: 3210900000:01:055:0037, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі укладеного 25 квітня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 договору іпотеки.

Посилається на те, що відповідно до статті 10 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.

Вказує, що ані ОСОБА_2 , яка є безпосереднім учасником кредитних правовідносин та іпотекодавцем, ані ОСОБА_1 , який відповідно до змісту своїх позовних вимог та оскаржуваного рішення проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю та за всіма обставинами поза сумнівом був обізнаний про наявність боргових та забезпечувальних правовідносин між ОСОБА_2 та АТ "Універсал Банк", не виконали своїх процесуальних обов`язків, передбачених пунктом 11 частини 3 статті 2, пунктами 2 та 4 частини 2 статті 43, частиною 1 статті 54 ЦПК України, та не повідомили суд про права третіх осіб (АТ "Універсал Банк") на об`єкт нерухомого майна, щодо якого заявлено вимоги про визнання його об`єктом спільної сумісної власності та про поділ.

Зазначає, що при ухваленні рішення суд самостійно повинен був з`ясувати обставини про права третіх осіб щодо об`єкту нерухомого майна, зокрема з відповідних державних реєстрів.

Вважає, що докази, які були подані позивачем до суду першої інстанції не можна визнати належними та достовірними, оскільки доказів про наявність між АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 кредитних та забезпечувальних (іпотечних) правовідносин суду не надавалось та судом не досліджувалось.

Так само не надавались та не досліджувались докази на підтвердження фінансової участі та фінансової спроможності ОСОБА_1 у придбанні земельної ділянки, тоді як кредитні кошти на придбання земельної ділянки видавались ОСОБА_2 . При цьому не надавались та не досліджувались і докази участі ОСОБА_1 в погашенні кредитних зобов`язань ОСОБА_2 , тоді як, розмір невиконаних боргових зобов`язань складає станом на 1 жовтня 2017 року 14 4987,22 доларів США, а в судовому порядку стягується частина цього боргу.

Будь-яких вимог про поділ боргів не заявлено та доказів такого не надано, що в свою чергу не надає право претендувати на частку у майні, придбаного, нібито, за спільні кошти, в той час коли єдиним боржником за кредитом, наданим на придбання цього майна і не повернутим, є ОСОБА_2 .

Вважає, що з огляду на: наявність невиконаного грошового зобов`язання за кредитом, наданим на придбання земельної ділянки; відсутність факту поділу боргів на підтвердження обставин, що кредит укладено, а майно придбано в інтересах сім`ї;відсутність підтвердження доказами письмових/усних тверджень сторін у справі та відповідно висновків суду про те, що така земельна ділянка придбана за спільні кошти (за наявності виданого кредиту одній особі та відсутності доказів участі у погашенні боргу іншої особи) та в період спільного проживання як сім`ї, слід уважати недоведеними, безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу твердження про придбання земельної ділянки за спільні кошти і приналежність її до об`єкту спільної сумісної власності.

25 квітня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Білошапки О.В., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що позивач з апеляційною скаргою не погоджується, вважаючи її необґрунтованою, оскільки у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існують протилежні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а право скаржника прийнятим у даній справі рішенням не порушено, оскільки не стосується його прав та обов`язків.

Вказує, що Закон України "Про іпотеку" не містить таких положень для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, відтак, поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.

Зазначає, що апелянтом є АТ "Універсал Банк", однак відповідачем у справі ОСОБА_2 було укладено 25 квітня 2008 року кредитний договір №073-2008-1383 з Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", змін до вищевказаного договору, в тому числі внаслідок зміни назви між сторонами укладено не було.

Також зазначає, що визнання права власності на вищевказану земельну ділянку за позивачем ОСОБА_1 не створює перешкод у застосовані заходів цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки.

25 квітня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду також надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 , в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без розгляду.

Вказує, що твердження АТ "Універсал Банк", про те, що іпотекодержатель нерухомого майна, яке виступило об`єктом поділу у справі №367/4329/23, мав і повинен був приймати участь під час розгляду цієї справи, є необґрунтованим.

Звертає увагу, що дані про земельну ділянку кадастровий номер: 3210900000:01:055:0037 на підставі судового рішення Ірпінського міського суду Київської області, що оскаржується АТ "Універсал банк", в державних реєстрах не змінилося, оскільки право на дану земельну ділянку обтяжене іпотекою.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник АТ "Універсал банк", особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, була належним чином повідомлена про розгляд справи шляхом телефонограми, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавала (а.с. 167).

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Таким чином, з огляду на вищевказану норму, оскільки сторона, яка не була стороною по справі звернулася до суду із апеляційної скаргою, суд вирішує питання чи її права було порушено.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 28 жовтня 2021 року у справі №529/690/18 (провадження № 61-6006св21) та від 02 листопада 2021 року у справі № 314/5611/1 (провадження № 61-3829св21).

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга АТ "Універсал Банк" мотивована тим, що банк не брав участі у справі, незважаючи на те, що предметом спору була спірна земельна ділянка, яка є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки укладеного 25 квітня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 та право власності на частини якої за оскаржуваним рішенням суду визнано за ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, ухвалення судового рішення щодо зміни власника іпотечного майна у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки впливає на можливість реалізації прав іпотекодержателя.

Про порушення прав іпотекодержателя у подібних правовідносинах зазначено у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2513св16, постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц (провадження № 61-20786св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 2-1905/1/2010 (провадження № 61-15857св18) та від 18 березня 2020 року у справі № 667/3883/15-ц (провадження № 61-45004св18).

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 3 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21) дійшов висновків, що "іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя".

Під час розгляду справи ні ОСОБА_1 , ні власник земельної ділянки ( ОСОБА_2 ) не повідомили про необхідність залучення до участі у справі іпотекодержателя спірного майна - АТ "Універсал Банк".

Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя.

Як убачається із матеріалів справи та не спростовано сторонами спору, між сторонами кредитних правовідносин існують невиконані зобов`язання зі сторони позичальника.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення стосується інтересів апелянта, відтак останній наділений правом на його оскарження.

З приводу обґрунтованості рішення по суті колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Задовольняючи позов шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з 1 січня 2004 року по 10 червня 2010 року включно та визнаючи земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:055:0037, площею 0, 0751 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відповідно визнаючи за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки кадастровий номер: 3210900000:01:055:0037, площею 0, 0751 га., суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів визнала обґрунтованими доводи апеляційної скарги, відтак висновки суду першої інстанції є передчасними.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квітня 1995 року по червень 2010 року проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на праві власності.

Від фактичних шлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_3 , про що в книзі записів громадянського стану про народження Бучанської селищної ради Київської області 18 жовтня 1996 року зроблено відповідний актовий запис № 175.

У підтвердження вимог позову було надано акт депутата Бучанської міської ради від 08 травня 2023 року, складеного у присутності свідків, згідно якого встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квітня 1995 року по червень 2010 року проживали в квартирі АДРЕСА_1 однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний побут, утримували спільно житло, виховували сина ОСОБА_6 , брали участь в утриманні та облаштуванні прибудинкової території.

У вказаний період часу сторони у справі не перебували в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі та не зверталися до органів реєстрації актів цивільного стану для реєстрації шлюбу. Викладена обставина підтверджується паспортом громадянина України ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 .

Також судом було встановлено, що в 2008 році було придбано земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:055:0037 площею 0, 0751 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (цільове призначення: будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд). Право власності на дану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 . Дана обставина підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25 квітня 2008 року, Державним актом про право власності на земельну ділянку від 07 серпня 2008 року, витягом із державного реєстру правочинів № 5863732.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Юридичне поняття шлюбу визначено в частині 1 статті 21 СК України, де вказано про те, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню. При цьому, слід зауважити, що таке проживання не є підставою для виникнення у чоловіка і жінки прав та обов`язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК України). Отже, чоловік і жінка, які спільно проживають без шлюбу, можуть складати сім`ю, але статусу подружжя не набувають.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у поняття домогосподарства, закріпленому у ст. 1 Закону України "Про Всеукраїнський перепис населення" від 19 жовтня 2000 року. Цим законом визначено, що

домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Згідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" № 5 від 31.03.95 року в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Так, звертаючись до суду із позовом, позивач вказував на те, що він та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з квітня 1995 року та просив встановити цей період з 01 січня 2004 року по 10 червня 2010 року.

Судом першої інстанції на підставі письмових доводів позовної заяви та виходячи з того, що відповідач позов визнала, встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 3210900000:01:055:0037 придбана сторонами у 2008 році. На підтвердження цих обставин судом були досліджені договір купівлі-продажу, державний акт про право власності на земельну ділянку, витяг з державного реєстру правочинів.

ОСОБА_1 при поданні позову для підтвердження обставин ведення спільного побуту, проживання однією сім`єю долучені: договір на виконання робіт від 1 червня 2006 року, укладений між ТОВ "Екожитлобуд" та ОСОБА_2 та акт прийому передачі виконаних робіт за договором №42 від 1 червня 2006 року;договір на проведення ремонту №21 від 11 червня 2006 року, укладений між ТОВ "Екоресурс" та ОСОБА_1 . Відповідно до змісту цього договору ремонтні роботи проводились за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до доводів позовної заяви зазначена квартира належала ОСОБА_1 на праві власності; акт депутата Бучанської міської ради від 08 травня 2023 року, відповідно до змісту якого останній при обстеженні матеріально-побутових умов проживання в квартирі АДРЕСА_4 , власником якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квітня 1995 року по червень 2010 року проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний побут, утримували спільне житло, сплачували комунальні послуги, виховували сина.

Суд першої інстанції задовольняючи позов урахував визнання позову відповідачем.

Зокрема у матеріалах справи наявна заява відповідача про визнання позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У даному випадку неспростованими зі сторони позивача та відповідача є доводи апеляційної скарги про те, що безпосередньо земельна ділянка, яка є предметом поділу між сторонами спору, була придбана за рахунок кредитних коштів. Не спростовано також доводи апелянта щодо невиконання позичальником грошових зобов`язань по поверненню грошових коштів, які були надані кредитором на придбання земельної ділянки.

В той же час, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці (з огляду на правову позицію, викладену у постанові ВСУ від 23.09. 2015 року у справі № 6-1026цс15).

Тому, хоч у ч. 2 ст. 74 СК України і передбачено поширення на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, положень глави 8 цього Кодексу, у тому числі ст. 60, яка міститься у цьому розділі, однак лише встановлення факту спільного проживання, як самостійна обов`язкова підстава для визначення статусу набутого майна спільним, тобто без доведення придбання майна за спільні кошти чи внаслідок спільної участі, є передчасним.

Колегія суддів звертає увагу на те, що не надавались та не досліджувались докази на підтвердження фінансової участі та фінансової спроможності ОСОБА_1 у придбанні земельної ділянки, тоді як кредитні кошти на придбання земельної ділянки кадастровий номер 3210900000:01:055:0037 видавались ОСОБА_2 .

При цьому не надавались та не досліджувались і докази участі ОСОБА_1 в погашенні кредитних зобов`язань ОСОБА_2 .

Таким чином, з огляду на наявність невиконаного грошового зобов`язання за кредитом, наданим на придбання земельної ділянки та відсутність підтвердження доказами письмових/усних тверджень сторін у справі та відповідно висновків суду про те, що така земельна ділянка придбана за спільні кошти (за наявності виданого кредиту одній особі за відсутності доказів участі у погашенні боргу іншої особи) слід уважати недоведеними, безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу твердження про придбання земельної ділянки за спільні кошти і приналежність її до об`єкту спільної сумісної власності лише з тих підстав, що спірне майно було набуте в період фактичних шлюбних відносин.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що 25 квітня 2008 року ОСОБА_2 у нотаріально посвідченій заяві, адресованій компетентним органам, надала запевнення, що у шлюбі не перебуває, земельна ділянка кадастровий номер: 3210900000:01:055:0037 не є спільною сумісною власністю.

У заяві від 25 квітня 2008 року, адресованій ВАТ "Універсал Банк", ОСОБА_2 засвідчила, що не перебуває у шлюбі та/або фактичних шлюбних відносинах.

З огляду на викладене, лише за наявності належних та допустимих доказів, могли б бути встановлені обставини набуття спірної земельної ділянки спільно особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Відзиви на апеляційну скаргу не містять викладу будь-яких обставин або посилань на докази, які могли б спростовувати доводи та докази апеляційної скарги, якими спростовуються обставини набуття спірної земельної ділянки у спільну власність позивача і відповідача.

Сам факт визнання відповідачем позову позивача не може бути абсолютною підставою для задоволення позову за наявності порушених прав кредитора, який є іпотекодержателем спірного майна, і за рахунок коштів якого було придбано відповідачем спірне майно.

З урахуванням встановленого не доведеними, на переконання апеляційного суду, є вимоги позову про визнання спірної земельної ділянки спільною сумісною власністю позивача і відповідача та, як наслідок, вимоги про поділ відповідного об`єкта нерухомості між позивачем і відповідачем по 1/2 частині кожному.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Предметом цього спору було також встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з 1 січня 2004 року по 10 червня 2010 року включно.

Разом з тим, в порядку позовного провадження можуть встановлюватися юридичні факти лише за умови, що від встановлення їх наявності або відсутності у подальшому залежить можливість вирішення спору про суб`єктивне право.

Оскільки обставин, які дають підстави для визнання майна (а саме спірної земельної ділянки) спільним майном позивача і відповідача не встановлено, а щодо іншого майна у сторін спору не існує, підстав для встановлення факту проживання позивача і відповідача однією сім`єю у цьому судовому спорі немає, враховуючи що положення ст.74 СК України поширюється не на будь-які правовідносини, а лише на майнові. Тому суд апеляційної інстанції не дає оцінку доведеності чи недоведеності відповідних обставин.

Відзиви на апеляційну скаргу, зводяться лише щодо спростування права АТ "Універсал Банк" на участь у розгляді справи та праві на оскарженні судових рішень у ній (процесуальна складова), але доводів на спростування викладених у апеляційній скарзі фактичних обставин та долучених доказів не наводиться.

Щодо твердження про виникнення кредитних правовідносин з Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", а не з Акціонерним товариством "Універсал Банк" колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вбачається із доказів, які подані до апеляційної скарги, Акціонерне товариство "Універсал Банк" є правонаступником всіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" та Відкритого акціонерного товариства "Універсал Банк". Так, 22 червня 2009 року рішенням загальних зборів акціонерів Відкрите акціонерне товариство "Універсал Банк" перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк"; 31 жовтня 2018 року рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Універсал Банк" перейменовано в Акціонерне товариство "Універсал Банк", що підтверджується статутом АТ "Універсал Банк".

Код відповідно до даних ЄДРПОУ, організаційно-правова форма та найменування є незмінними: 21133352, акціонерне товариство "Універсал Банк".

Крім того, інформація про банк є загальнодоступною та міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та на сайті Національного Банку України, що містить інформацію про всі зміни організаційно-правової форми, тип та найменування. Зміни торкнулися лише типу акціонерного товариства (відкрите, публічне, приватне).

Зміна типу акціонерного товариства відбулась на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до положень якого зміна типу акціонерного товариства не є його реорганізацією.

За таких умов апелянтом було належним чином доведено свої апеляційні вимоги, відтак апеляційний суд вбачає наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким в задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду було ухвалене нове рішення, підлягає новому розподілу відшкодування судового збору, згідно з яким з позивача ОСОБА_1 на користь апелянта АТ "Універсал банк" підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 11 618,76 грн. Докази оплати судового збору містяться в матеріалах справи (а.с. 77, 106).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал банк" задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Універсал банк" (ЄДРПОУ 21133352) судовий збір за розгляд справи у апеляційному суді у розмірі 11 618 (одинадцять тисяч шістсот вісімнадцять) грн 76 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба