Рішення

від 21.02.2023 по справі 200/9875/19

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 200/9875/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

за участю секретаря судового засідання - Скрипниченко К.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та понесених судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

01 липня 2019 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 липня 2019 для розгляду даної справи був визначений суддя Томаш В.І., який ухвалою від 21 серпня 2019 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив справу до судового розгляду.

07 жовтня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача не визнав позовні вимоги, посилаючись на їх необгрунтованість.

07 жовтня 2019 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він працював на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Наказом Міністерства юстиції України від 11.02.2019 року № 389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області» вирішено: перейменувати Третій дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинной правової допомоги та Другий дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом їх приєднання до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Визначено, що Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги є правонаступником Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та Другого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Координаційному центру з надання правової допомоги встановлено забезпечити утворення відповідних комісій з реорганізації місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та затвердження їх голів, вжиття інших організаційних заходів, пов`язаних із виконанням цього наказу. Головам комісій з реорганізації місцевих цетрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги встановлено затвердити персональний склад комісій, забезпечити здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, інформувати Координаційний центр з надання безоплатної правової допомоги про результати роботи щомісячно до завершення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією.

Позивач зазначає, що Наказом Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 17 травня 2019 року № 41-К «Про звільнення ОСОБА_1 » вирішено: «Звільнити ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 20 травня 2019 року у зв`язку зі скороченням штату» (на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України). Він вважає вказаний наказ протиправним, таким, що суперечить нормам діючого законодавства, та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне. Вказаний наказ прийнятий головою Комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 , яка з моменту призначення головою цієї комісії проявляла до нього явні дискримінаційні ознаки у сфері праці, іноді прямо, а іноді опосередковано висловлювала бажання якнайскорішого його звільнення. Такі дискримінаційні ознаки пов`язані з тим, що він є засновником і керівником професійної спілки, громадського об`єднання, а також звертався до суду з позовом про скасування актів, які стали підставою для реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. 14.06.2016 року зареєстрована правозахисна громадська організація «Громадський захист», засновником і головою якої є він - позивач. 10.05.2019 року зареєстрована Первинна профспілкова організація «Безоплатна правова допомога», у якій він є засновником і головою. Як зазначає позивач, ОСОБА_2 постійно поширює думки про те, що їй заважає його профспілкова діяльність через те, що вона ніби-то створює їй перешкоди у вивільненні інших співробітників. В березні 2019 року він звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом проти Міністерства юстиції України про скасування наказу Міністерства юстиції України від 11.02.2019 № 389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області». В березні 2019 року він звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу від 04.03.2019 № 01-О «Про затвердження складу комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», де ОСОБА_2 виступає представником відповідача і була прямо зацікавлена у вирішенні справи не на його користь.

Позивач також вказує на те, що він був звільнений відповідачем у зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗПП України без отримання згоди первинної профспілкової організації; в порушення вимог законодавства про працю він не був персонально повідомлений про своє майбутнє вивільнення і не знав коли воно відбудеться і чи відбудеться взагалі, так само йому не було запропоновано і іншої роботи в тій самій організації. Йому було відомо лише про сам процес реорганізації і про можливі зміни в організації виробництва і праці, але на відміну від керівників інших відділів Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги він був відсторонений від цього процесу. Крім того, оскільки «Слобожанське бюро правової допомоги» є відокремленим підрозділом Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги і територіально знаходиться в іншому населенному пункті, він не мав можливості бути в курсі всіх подій, що відбуваються в цій організації. Його звільнення стало для нього справжньою несподіванкою і негативно відобразилося на його майновому та моральному стані, оскільки він був до цього абсолютно не готовий, незаконним звільненням йому була заподіяна моральна шкода, яка виразилась у погіршенні його емоційного стану, постійному нервуванні, моральних стражданнях, необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого подальшого життя.

Посилаючись на зазначене, позивач просить визнати протиправним та скасувати Наказ Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 17 травня 2019 року № 41-К «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, в сумі 30 000 грн; понесені витрати на правничу допомогу адвоката.

07.10.2019 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла від представника відповідача заява про застосування строків позовної давності, в якій зазначено про те, що позивача було звільнено 20.05.2019, а позовна заява була подана ним 01.07.2019, тобто після спливу місячного строку для звернення до суду.

Відповідно до Розпорядження керівника апарату суду від 21.10.2019 № 176 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2019 для розгляду даної справи була визначена суддя Женеску Е.В., яка ухвалою від 22.10.2019 року прийняла дану справу до провадження, було визначено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до Розпорядження керівника апарату суду від 30.01.2020 № 49 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2020 для розгляду даної справи був визначений суддя Литвиненко І.Ю., який ухвалою від 21.07.2020 прийняв дану справу до свого провадження, визначив про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін та призначив судове засідання по розгляду даної справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.06.2020 залишено без задоволення клопотання позивача про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.06.2020 залучено правонаступника Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги - Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги як відповідача до участі у даній цивільній справі.

У відповідності до Розпорядження керівника апарату суду від 14.12.2020 року № 496 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 28.12.2020 для розгляду даної справи визначена суддя Кудрявцева Т.О.

Ухвалою від 04.01.2021 суддею прийнято справу до свого провадження та визначено про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання по розгляду справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2021 у даній цивільній справі за клопотанням позивача призначено проведення судово-почеркознавчої експертизи, у зв`язку з чим провадження у справі зупинено.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2021 у даній цивільній справі провадження було поновлено та справа призначена до розгляду по суті.

13.06.2022 до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 , в якій він просить визнати протиправним та скасувати Наказ Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 17 травня 2019 року № 41-К «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 322 172 грн. 43 коп., моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, в сумі 30 000 грн; понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 28 000 грн.; понесені судові витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 9983 грн. 59 коп.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2022 у даній цивільній справі за клопотанням представника відповідача призначено додаткову судово-почеркознавчу експертизу, у зв`язку з чим провадження у справі зупинено.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.10.2022 у даній цивільній справі провадження було поновлено та справа призначена до розгляду по суті.

16.11.2022 до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 , в якій він просить визнати протиправним та скасувати Наказ Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 17 травня 2019 року № 41-К «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 386 076 грн. 83 коп., моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, в сумі 30 000 грн; понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 28 000 грн.; понесені судові витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 9983 грн. 59 коп.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2022 постановлено звернутися до Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога», код ЄДРПОУ 42993570, з запитом про надання згоди або відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до п.1 ст. 40 КЗПП України та відповідно до наказу № 41-к від 17.05.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; та зупинено провадження у даній цивільній справі до вирішення профспілковими органами питання про дачу згоди або відмову в дачі згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2023 у даній цивільній справі провадження поновлено та справа призначена до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник, посилаючись на обставини, викладені в позові з урахуванням його уточнень, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представники відповідача позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні, посилаючись, зокрема, на те, що при звільненні позивача не були порушені вимоги чинного законодавства, зазначали, що доводи позивача про дискримінацію з боку керівника відповідача не знайшли свого підтвердження. Вказали про те, що Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги є правонаступником Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та Другого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, отже наразі не існує посади, про поновлення на якій просить позивач, у відповідача в штатному розписі відсутня посада начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, тому позовні вимоги позивача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають. Зазначили, що 13.03.2019 позивачу було вручене попередження про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією роботодавця, в якому йому була запропонована посада начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, від якої він відмовився.

У дане судове засідання учасники справи, їх представники не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У поданій суду 21.02.2023 року заяві представник позивача просила закінчити розгляд справи без фіксації судового засідання, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

В наданій суду 21.02.2023 року заяві, представник відповідача просив закінчити розгляд справи без фіксації судового процесу, ухвалити рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, стосовно вимоги про поновлення на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги просила закрити провадження у справі за відсутності предмету спору.

Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи у даному судовому засіданні здійснюється судом за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вислухавши пояснення учасників справи, їх представників, свідків, дослідивши докази у справі, суд дійшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі N 331/8965/15-ц (провадження N 61-11385св18), від 25 лютого 2020 року у справі N 310/9675/18 (провадження N 61-21148св19).

Право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування на іншу посаду, оскільки переважне право на залишення на роботі враховуються при скороченні декількох посад, тобто інші рівнозначні посади залишаються, і тоді роботодавець застосовує переважне право та надає право на залишення на роботі.

Крім того, відповідно до статті 43 КЗпП України, в редакції на час звільнення позивача, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся роботодавець. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Роботодавець має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено роботодавцем без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі ст. 4 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою 04.02.94 року, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що працівник, який вважає, що його звільнили необґрунтовано, має право оскаржити це рішення, звернувшись до такого безстороннього органу, як суд, трибунал у трудових питаннях, арбітражний комітет чи до арбітра.

У випадках, коли припинення трудових відносин було санкціоновано компетентним органом, параграф 1 цієї статті може застосовуватися з урахуванням національних законодавства й практики.

Статтею 9 Конвенції передбачено, що органи, зазначені в статті 8 цієї Конвенції, наділяються повноваженнями розглядати причини звільнення й інші обставини справи, а також виносити рішення про обґрунтованість звільнення.

Щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено першу або другу чи обидві такі можливості: a) тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці; b) згадані в статті 8 цієї Конвенції органи наділяються повноваженнями виносити рішення про причину звільнення з урахуванням поданих сторонами доказів та відповідно до процедур, передбачених національними законодавством і практикою.

У випадках звільнення з причин, викликаних виробничою потребою підприємства, установи чи служби, органи, зазначені в статті 8 цієї Конвенції, наділяються повноваженнями з`ясовувати, чи справді трудові відносини припинено з цих причин, однак межі їхніх повноважень приймати рішення про те, чи є ці причини достатньо обґрунтованими для припинення трудових відносин, визначаються методами здійснення, зазначеними у статті 1 цієї Конвенції.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада. 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач у даній справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квітня 2017 року працював на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, код ЄДРПОУ 39774732.

Наказом голови комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 від 17 травня 2019 року № 41-к «Про звільнення ОСОБА_1 », звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 20 травня 2019 року у зв`язку і скороченням штату і відмовою від переведення на іншу роботу, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Підставою звільнення позивача у даному наказі зазначено: Попередження про наступне вивільнення від 13.03.2019 року.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Суд вважає, що звільнення позивача з роботи було здійснено з порушенням вимог чинного трудового законодавства України, зважаючи на наступне.

В ході судового розгляду справи встановлено, що виданню вказаного наказу про звільнення позивача передували слідуючи обставини.

Як зазначене вище, ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до п.1 «Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на 2018-2021 року», схваленого загальними зборами Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 29 грудня 2017 року протокол №1, діючого на час звільнення позивача з роботи, цей колективний договір укладено з метою регулювання трудових і соціально-економічних відносин, посилення соціального захисту працівників Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (надалі - Центр) і включає зобов`яання сторін, що його уклали.

Відповідно до п.2 Колективного договору, цей Договір укладено між роботодавцем Центру в особі директора ОСОБА_3 (далі - Роботодавець), та трудовим колективом Центру в особі його Уповноваженого представника, начальника відділу фінансів, контрактно-договірної роботи та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера (далі - Уповноважений представник трудового колективу), що діє від імені трудового колективу на підставі рішення загальних зборів трудового колективу Центру (протокол №1 від 29 грудня 2017 року), з іншої сторони (далі - Сторони).

Відповідно до пп.7.6 п.7 Розділу І Колективного договору, обов`язками роботодавця є: при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації праці дотримуватись вимог законодавства щодо переважного права залишення на роботі та гарантій окремим категоріям працівників; попереджати працівника про його вивільнення у письмовій формі під підпис не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про вивільнення у зв`язку зі змінами в організації праці пропонувати працівникові іншу роботу в організації за наявністю вакансій.

В п.7.6. Колективного договору зазначено про обов`язок роботодавця звільнення працівників з ініціативи роботодавця (у випадках, передбачених законодавством про працю), проводити лише за письмового подання (повідомлення) уповноваженому представнику трудового колективу. Як зазначено у п.7.8., п.7.9. Колективного договору, роботодавець зобов`язаний: проводити консультації з уповноваженим представником трудового колективу стосовно визначення заходів щодо запобігання звільненню працівників, їх можливого працевлаштування та забезпечення соціальної підтримки; забезпечувати гарантії додержання прав та інтересів працівників, які звільняються у зв`язку зі зміною в організації праці, зокрема, щодо порядку звільнення, виплати вихідної допомоги, працевлаштування, надання інших пільг і компесацій таким працівникам.

Пунктом 8 Колективного договору визначені обов`язки Уповноваженого представника трудового колективу, і у п.п.8.5. зазначено, що у разі виникнення причин розірвання трудового договору працівника з ініціативи Роботодавця, у порядку та строки, встановлені чинним законодавством, розглянути подання (повідомлення) Роботодавця.

Пунктом 25 Колективного договору передбачено, що Роботодавець визнає Уповноваженого представника трудового колективу Центру повноважним представником інтересів працівників, на яких поширюється дія цього Договору, і буде погоджувати з ним усі наступні заходи, які виникають з питань, що є предметом даного договору.

«Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», затвердженими зборами трудового колективу Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 29 грудня 2017 року, діючими на час звільнення позивача з роботи, передбачено, що припинення трудового договору здійснюється лише на підставах, передбачених чинним законодавством України (п.2.8.). Припинення трудового договору оформляється наказом директора Центру.

Наказом Міністерства юстиції України від 11.02.2019 року № 389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області» з посиланням на статтю 16 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», з метою підвищення ефективності управління системою надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області та оптимізації відповідних видатків державного бюджету, вирішено - перейменувати: Третій дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код згідно з ЄДРПОУ 39774952) в Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги; Другий криворізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код згідно з ЄДРПОУ 39775260) в Криворізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Цим наказом визначено реорганізувати: Перший дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код згідно з ЄДРПОУ 39774732), Другий дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код згідно з ЄДРПОУ 39774895) шляхом приєднання їх до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; Перший криворізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання його до Криворізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Даним наказом визначено, що Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги є правонаступником Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та Другого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а Криворізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги - Першого криворізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Також, наказом встановлено: Координаційному центру з надання правової допомоги забезпечити утворення відповідних комісій з реорганізації місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та затвердження їх голів, вжиття інших організаційних заходів, пов`язаних із виконанням цього наказу.

Головам комісій з реорганізації місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги встановлено затвердити персональний склад комісій, забезпечити здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, інформувати Координаційний центр з надання правової допомоги про результати роботи щомісячно до завершення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією.

Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України № 6 від 22 лютого 2019 року «Про перейменування Третього дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», з посиланням на підпункт 7 пункту 17 Положення про Координаційний центр з надання правової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2012 № 504, наказу Міністерства юстиції України від 11.02.2019 № 389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області», вирішено перейменувати Третій дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги; затверджено Положення про Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

З «Положення про Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги», затвердженого Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України № 6 від 22 лютого 2019 року, вбачається, що Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги утворюється, реорганізовується та ліквідовується Міністерством юстиції України за пропозицією Координаційного центру з надання правової допомоги з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної правової допомоги і є територіальним відділенням Координаційного центру (п.1). Місцевий центр є неприбутковою організацією, користується правами юридичної особи, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства (п.4).

Відповідно до п.7 Положення, основними завданнями Місцевого центру є: 1) підвищення правової свідомості, культури та освіченості населення (правопросвітництво); 2) надання безоплатної первинної правової допомоги і безоплатної вторинної правової допомоги; 3) забезпечення доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України. Місцевий центр очолює директор, який призначається на посаду і звільняється з посади директором Координаційного центру.

Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України № 23 від 22 лютого 2019 року «Про питання реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», з посиланням на виконання наказу Міністерства юстиції України від 11.02.2019 № 389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області» щодо реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, вирішено: 1.Утворити комісію з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код згідно з ЄДРПОУ 39774732); 2. Визначити головою комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 , директора Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (ідентифікаційний номер 2835509309), за її згодою; 3. Установити, що з дня набрання чинності цим наказом до комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги переходять повноваження щодо управління справами цього центру.

Пунктом 4 даного Наказу Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України № 23 від 22 лютого 2019 року Голові комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема, доручено: затвердити персональний склад комісії з реорганізації; затвердити і забезпечити виконання плану заходів, пов`язаних з реорганізацією; попередити працівників про можливе наступне вивільнення з дотриманням соціально-правових гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України; забезпечити своєчасне вжиття інших передбачених законодавством заходів, пов`язаних з реорганізацією Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - Перший дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, код ЄДРПОУ 39774732, припинена 02.10.2019 року за рішенням засновників; юридичною особою-правонаступником зазначено - Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, ідентифікаційний код 39774952.

Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України № 43 від 22 березня 2021 року визначено «Про затвердження змін до Положення про Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги».

В судовому засіданні представники відповідача позовні вимоги не визнали та пояснили про те, що при звільненні позивача з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги не були порушені вимоги чинного законодавства, а також стверджували про те, що 13.03.2019 позивачу ОСОБА_1 було вручено «Попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», в якому йому була запропонована посада начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Однак, позивач по закінченню двомісячного терміну з дня попередження про вивільнення не надав згоди на переведення на запропоновану іншу роботу, а тому був звільнений за ініціативою роботодавця на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

На підтвердження вказаних доводів представниками відповідача суду було надано оригінал «Попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 13 березня 2019 року, підписане Директором дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, голови комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 .

У вказаному Попередженні зазначено, що у зв`язку з реорганізацією Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на підставі наказу Міністерства юстиції України від 11 лютого 2019 року № 389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській області» та наказу Координаційного центру з надання правової допомоги від 22 лютого 2019 року №23 «Про питання реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» пропонується робота на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Також вказано, що у разі згоди на призначення за переведенням необхідно подати відповідну письмову заяву у двомісячний термін з дня отримання цього попередження. У разі відмови від переведення на вказану посаду трудові відносини з позивачем будуть розірвані згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Як зазначив представник відповідача, вказане Попередження підписане позивачем, який особисто отримав його та зазначив на ньому своє прізвище та ініціали, а також дату його отримання: 13.03.2019 року.

Оригінал зазначеного Попередження надано відповідачем суду та долучено ухвалою суду до матеріалів даної цивільної справи на час розгляду справи по суті (а.с. 169).

На підтвердження доводів представника відповідача в судовому засідання надали пояснення свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які пояснили, що вони були присутні на зборах працівників Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, які відбулися 13.03.2019 року, на яких також був присутній ОСОБА_1 , якому повідомили про реорганізацію центру, про можливе звільнення та було вручено Попередження про звільнення.

Також, представником відповідача суду надано копію Акту про відмову у наданні письмової відмови від переведення, складеного 20 травня 2019 року головою комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 та членами зазначеної комісії ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Як зазначено у даному Акті, цей акт складено про те, що сьогодні 20 травня 2019 року начальник відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 не надав згоду та відмовився від надання письмової відмови від переведення на запропоновану посаду, що була зазначена в отриманому під особистий підпис попередженні про вивільнення від 13 березня 2019 року.

Разом з цим, як у позові так і в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 з представником пояснили, що «Попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 13 березня 2019 року ОСОБА_1 не отримував та його не підписував, своє прізвище та дату отримання на ньому не писав, а на попередженні, наданому відповідачем, проставлений не його підпис та не ним написано прізвище та дата.

На підтвердження своїх доводів позивачем в судовому засіданні було заявлене клопотання про призначення проведення у даній справі судово-почеркознавчої експертизи для дослідження питань чи виконано ним чи іншою особою підпис, рукописний текст прізвища « ОСОБА_1 » та дати «13.03.» у зазначеному Попередженні.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12.05.2021 за клопотанням позивача призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлені питання: «Чи виконано рукописний текст прізвища « ОСОБА_1 » та дати «13.03.» у «Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 13.03.2019 року (а.с. 169), саме ОСОБА_1 чи іншою особою ? Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у «Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 13.03.2019 року, саме ОСОБА_1 чи іншою особою (а.с. 169)?»; витрати за проведення експертизи покладено на позивача, провадження у справі було зупинено на час проведення експертизи.

Відповідно до «Висновку експерта № 3787-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 200/9875/19» від 29.11.2021, складеному експертами Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання ухвали Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12.05.2021 про призначення судово-почеркознавчої експертизи, встановлено, що рукописний запис від імені ОСОБА_1 « ОСОБА_1 », «13.03.», що розміщений в графі «Отримав(ла)

---

2019 р.» у Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 13.03.2019 року (а.с. 169) - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Також даним експертним дослідженням встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 , що розміщений в графі «Отримав(ла)

---

2019 р.» у Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 13.03.2019 (а.с. 169) - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього його підпису.

В судовому засіданні представником відповідача було заявлене клопотання про призначення проведення у справі додаткової судово-почеркознавчої експертизи з посиланням на те, що Висновок експерта № 3787-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 200/9875/19» від 29.11.2021 викликає у відповідача сумніви в правильності та повноті проведеного експертного дослідження.

Зважаючи на вказане, в судовому засіданні був допитаний судовий експерт Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_7, який проводив судову почеркознавчу експертизу, призначену ухвалою суду, та який підтвердив висновки, викладені у «Висновку експерта № 3787-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 200/9875/19» від 29.11.2021, вважав даний висновок повним та правильним.

04.05.2022 року до суду від представника відповідача надійшло письмове Клопотання про призначення у даній справі додаткової судово-почеркознавчої експертизи, проведення якої просили доручити експертам Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, зважаючи на менший, ніж в іншій установі, розмір вартості такої експертизи. У клопотанні представник просила у разі задоволення клопотання зразки підпису та почерку позивача відібрати в судовому засіданні у її присутності, та направити на експертне дослідження зразки підпису та почерку позивача, які містяться у його особовій справі. Також просила на дослідження експертів направити зразки підпису та почерку позивача, які містяться в оригіналах документів до паперів по кадровим питанням за 2015-2019 роки та в оригіналі особової справи ОСОБА_1 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2022 року, постановленою у даній цивільній справі за клопотанням представника відповідача, призначено додаткову судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України; на вирішення експертів поставлені наступні питання: «1) Чи виконано рукописний текст « ОСОБА_1 » та рукописний цифровий запис «13 03» у «Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 13.03.2019 року (а.с. 169), саме ОСОБА_1 чи іншою особою ? 2) Чи виконано рукописний текст « ОСОБА_1 » та рукописний цифровий запис «13 03» у «Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 13.03.2019 року (а.с. 169), ОСОБА_1 з навмисною зміною свого почерку? 3) Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у «Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 13.03.2019 року (а.с. 169), саме ОСОБА_1 чи іншою особою ? 4) Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у «Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 13.03.2019 року (а.с. 169), ОСОБА_1 з навмисною зміною свого підпису ?».

Для проведення експертизи, за погодженням із учасниками справи, експертам надано матеріали цивільної справи №200/9875/19, та оригінали «Документів до наказів директора із кадрових питань (заяви, подання, доповідні та пояснювальні записки), що не увійшли до складу особових справ» за 2015-2019 роки» на 213 арк., та оригінал особової справи ОСОБА_1 на 47 арк., які містяться у матеріалах справи в окремому конверті; провадження в цивільній справі було зупинено на час проведення експертизи.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що після отримання Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська з Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Клопотання експерта від 08.07.2022 року № СЕ-19/104-22/18644-ПЧ про надання експерементальних зразків підпису та почерку ОСОБА_1 , необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи у даній цивільній справі, зважаючи на викладені представником відповідача сумніви щодо правильності відібрання таких зразків, в приміщенні суду та в присутності представника відповідача позивачем були виготовлені експерементальні зразки підпису на 10 аркушах та експерементальні зразки почерку на 10 аркушах та у відповідності до вимог зазначеного клопотання, які були долучені до матеріалів даної цивільної справи та разом зі справою були направлені до вищезазначеної експертної установи для виконання ухвали суду від 17.06.2022 року.

Разом з цим, вбачається, що матеріали даної цивільної справи 07.10.2022 були повернуті вказаною експертною установою до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з повідомленням про неможливість проведення додаткової судової почеркознавчої експертизи з посиланням на несплату ініціатором призначення судової експертизи - Дніпровським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги вартості судової почеркознавчої експертизи відповідно до надісланого розрахунку.

Вбачається, що при призначенні у даній справі додаткової судово-почеркознавчої експертизи, ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2022 року оплата за проведення експертизи була покладена на відповідача - Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, із роз`ясненням положень ст. 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі, що відповідачу було достеменно відомо, що не заперечував в судовому засіданні представник відповідача.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 102 ЦПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, вбачається, що відповідач, за клопотанням якого було призначено у справі додаткову судово-почеркознавчу експертизу, не сплатив вартість її проведення і таким чином відповідно до положень ст. 109 ЦПК України ухилився від участі у проведенні даної експертизи, чим розпорядився своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і таким чином поніс ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням вказаної процесуальної дії.

Як зазначено вище, підставою звільнення позивача ОСОБА_1 у Наказі від 17 травня 2019 року № 41-к «Про звільнення ОСОБА_1 » зазначено: Попередження про наступне вивільнення від 13.03.2019 року, яке, як було встановлено, він відповідно до «Висновку експерта № 3787-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 200/9875/19» від 29.11.2021 не підписував та рукописний запис на якому не писав.

Зважаючи на вказане, суд бере до уваги висновки експерта, викладені у «Висновку експерта № 3787-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 200/9875/19» від 29.11.2021, та у сукупності із іншими доказами у справі за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, вважає, що позивачем доведено обставини того, що він в порушення положень статті 49-2 КЗпП України та положень пп.7.6 п.7 Розділу І «Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на 2018-2021 року» не був попереджений роботодавцем за два місяці про наступне вивільнення персонально і належних та допустимих доказів в спростування вказаного відповідачем суду не надано. А відтак, відповідачем не надано доказів того, що позивачу у передбачений законом спосіб одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці було запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, від якої він відмовився, як зазначено в наказі про його звільнення. Таким чином, відсутні підстави вважати, що роботодавцем були належно виконані вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача та щодо пропонування йому наявної в центрі/в правонаступнику центру роботи, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку він міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Також, п. 1 ч.1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Із змісту наказу від 17 травня 2019 року № 41-к «Про звільнення ОСОБА_1 », вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 20 травня 2019 року у зв`язку і скороченням штату і відмовою від переведення на іншу роботу, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Разом цим, з матеріалів справи вбачається, що відбулася реорганізація відповідача на підставі прийнятого рішення відповідним органом, яким були створені місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги і докази того, що відбулося скорочення штату працівників суду не надано.

Крім того, судом встановлено, що звільнення позивача відбулося без звернення відповідача до відповідного виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, що не відповідає положенням чинного законодавства.

Як зазначено вище, статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Відповідно до статей 37, 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів профспілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом профспілки.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення.

В судовому засіданні представник відповідача пояснила, що звільнення позивача з роботи відбулося без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, оскільки він не був членом профспілкової організації. Також вказала про те, що з часу реєстрації 10.05.2019 Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога» та до дня звільнення позивач не повідомив відповідача про заснування цієї організації та про його членство в ній.

В судовому засідання позивач пояснив, що його звільнення відбулося без звернення до Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога», членом якої є він, і про створення вказаної профспілкової організації, своє членство в ній, ним було повідомлено відповідача до його звільнення.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів цивільної справи, 14 червня 2016 зареєстрована правозахисна громадська організація «Громадський захист», засновником і головою якої є позивач ОСОБА_1

10 травня 2019 зареєстрована Первинна профспілкова організація «Безоплатна правова допомога», код ЄДРПОУ 42993570, одним із засновником і головою якої є позивач ОСОБА_1 , що підтверджено Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 01.03.2019, направленим на адресу директора Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 повідомив про те, що Протоколом №1 установчих зборів первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога» від 28 лютого 2019 р. вирішено: створити первинну профспілкову організацію «Безоплатна правова допомога», «ППО «БПД», обрати головою цієї організації ОСОБА_1 . Вказаний лист був отриманий під розпис 01.03.2019 ОСОБА_3 , що вбачається з його копії.

Листом від 11.05.2019 за вих.№ 01/1-6000/19, направленим на адресу директора Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_3 , голова Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога» ОСОБА_1 повідомив про те, що 10 травня 2019 зареєстрована Первинна профспілкова організація «Безоплатна правова допомога» та про те, що він є головою цієї організації. Вказаний лист був отриманий під розпис 11.05.2019 ОСОБА_3 , що вбачається з його копії.

Заперечуючи проти позову, в судовому засіданні представник відповідача вказував на те, що на час звернення позивача з повідомленням про створення вказаної профспілкової організації керівником Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 19.03.2019 року була ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 , тому вона не мала права отримувати вказані листи. Проте, таким твердженням доказів відповідачем суду не надано, натомість вбачається, що ОСОБА_3 було вручено лист з повідомленням про наміри створення профспілкової організації 01.03.2019, тобто у період, що передував вказаній представником відповідача даті.

Зважаючи на викладене, ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.11.2022 постановлено про звернення до Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога», код ЄДРПОУ 42993570, з запитом про надання згоди або відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до п.1 ст. 40 КЗПП України та відповідно до наказу № 41-к від 17.05.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », провадження у справі було зупинено до вирішення профспілковими органами питання про дачу згоди або відмову в дачі згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Листом заступника голови Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога» Пасічника О.Ю. № 087/1-6100/23 від 12.01.2023 на вказану ухвалу суд повідомлений про те, що Первинною профспілковою організацією «Безоплатна правова допомога» відмовлено у звільнені ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за п.1 ст. 40 КЗпП України. Суд вважає вказане рішення профспілкового органу за змістом обґрунтованим, що виключає виникнення права на звільнення позивача.

Крім того, зважаючи на те, що звільнення позивача відбулося з ініціативи роботодавця, що вбачається із змісту наказу про звільнення та що підтвердив в судовому засіданні представник відповідача, вбачається, що в порушення п.7.6., п.7.8., п.7.9., п.25 Колективного договору роботодавець, на час видання наказу про звільнення позивача, не виконав обов`язок щодо здійснення такого звільнення за наявності обов`язкового письмового подання (повідомлення) уповноваженому представнику трудового колективу та без проведення консультації з уповноваженим представником трудового колективу, а також з Первинною профспілковою організацією «Безоплатна правова допомога» стосовно визначення заходів щодо запобігання звільненню позивача, його можливого працевлаштування та забезпечення соціальної підтримки; забезпечення гарантії додержання його прав та інтересів в зв`язку із звільненням, без погодження з ним усіх наступних заходів, які виникають з питань, що є предметом даного Колективного договору.

З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог законодавства про працю України, без належного повідомлення позивача про наступне вивільнення відповідно до вимог діючого законодавства, без звернення роботодавця до профспілкового органу за отриманням згоди на звільнення, який на ухвалу суду відмовив в дачі згоди на звільнення позивача, тому вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування Наказу Голови комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 17 травня 2019 року № 41-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».

В позові позивач в обгрунтування позовних вимог щодо незаконності наказу про звільнення також посилався на те, що оспорюваний наказ про його звільнення підписаний головою комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 , яка з моменту призначення її головою цієї комісії проявляла до нього явні дискримінаційні ознаки у сфері праці, іноді прямо, а іноді опосередковано висловлюючи бажання якнайскорішого його звільнення. За твердженням позивача, такі дискримінаційні ознаки пов`язані з тим, що він є засновником і керівником професійної спілки, громадського об`єднання, а також звертався до суду з позовом про скасування актів, які стали підставою для реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, тендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення від 21 лютого 1997 року у справі "Ван Раальте проти Нідерландів") (пункти 48, 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України", заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року N 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною лише їй певною персональною ознакою, та не мало правомірної, об`єктивно обгрунтованої мети, і способи досягнення цієї мети не були належними та необхідними.

З огляду на наведено, позивачем не надано належних та допустимих доказів вказаним твердженням, тому суд вважає їх безпідставними.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи ту обставину, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України було проведено з порушенням, в зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення, суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про поновлення його на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, з 20 травня 2019 року.

При цьому суд вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що у штатному розписі відповідача відсутня посада начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а тому за твердження відповідача позовні вимоги позивача про поновлення на роботі не підлягають задоволенню. При цьому суд зважає на наступне.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц (провадження № 61-17594св18) вказано, що «якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов`язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому виключно прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і покладення обов`язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб`єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП. При цьому у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (адміністративне провадження № К/9901/21219/18) зазначено, що: «у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником».

Отже, у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду, що і було би належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі.

В обгрунтування заперечення проти позову представник відповідача також зазначав про необхідність застосування до позовних вимог позивача строків позовної давності з посиланням на те, що позивача було звільнено 20.05.2019, а позовна заява була подана ним до суду 01.07.2019, з цих підстав вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Зазначене клопотання також викладене відповідачем в письмовій заяві, яка надійшла до суду 07.10.2019.

Разом з цим, вказана заява не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 233 КЗпП України передбачені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів та вказано про те, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до ст. 120 ЦПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (ст.122 ЦПК України).

Відповідно до ст. 123 ЦПК України, п еребіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.2, 3, 5 ст. 124 ЦПК України, строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Частиною 6 ст. 124 ЦПК України передбачено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з наказом від 17 травня 2019 року № 41-К «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 був ознайомлений 20 травня 2019 року, таким чином передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк для звернення позивача до суду з позовом про вирішення трудового спору у справах про звільнення закінчувався 20 червня 2019 року.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що позовна заява ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат, була здана позивачем на Укрпошту 19 червня 2019 року, що підтверджується відбитком печатки на поштовому конверті, тобто у місячний строк з дня ознайомлення ним з наказом про звільнення, і надійшла відповідно до суду поштою 01.07.2019 року, що вбачається із штампу реєстрації вхідної кореспонденції суду, а тому відповідно до приписів ч.6 ст. 124 ЦПК України строк звернення до суду із даним позовом не вважається пропущеним.

Зважаючи на те, що судом визнано незаконним звільнення позивача з роботи та ухвалено рішення про його поновлення на роботі, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

З урахуванням уточнення позовних вимог від 16.11.2022 року та наданого розрахунку позивач просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 386 076 грн. 83 коп. У долученому до заяви від 20.02.2023 року розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу представник відповідача вказує до стягнення суму середнього заробітку в розмірі 420 783 грн. 53 коп.

Разом з цим, вбачається, що розрахунки позивачем здійснені на підставі схеми посадових окладів, яка змінювалась на протязі розгляду даної справи в суді, що не відповідає «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100.

Відповідно до вказаного Порядку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Встановлено, що відповідно до Особового рахунку за 2019 рік, наданому відповідачем, середньомісячна заробітна плата позивача на час звільнення складала 8309 грн. 18 коп. (8238,31 грн. (за березень 2019) + 8380,06 грн. (за квітень 2019) : 2 = 8309 грн. 18 коп.); за матеріалами справи та відповідно до розрахунку позивача його середньоденна заробітна плата складала 372 грн. 23 коп.

Позивач звільнений з роботи 20 травня 2019 року і розмір його заробітної плати за час вимушеного прогулу (до часу розгляду судом справи) складає 374 285 грн. 33 коп. (45 міс. 1 день вимушеного прогулу; 45 міс. х 8309 грн. 18 коп. середньомісячної зарплати = 373 913 грн. 10 коп. + 372 грн. 23 коп. (1 день) = 374 285 грн. 33 коп.) і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача, як правонаступника Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, на користь позивача. Таким чином, зазначені позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В обгрунтування своїх позовних вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що його звільнення стало для нього справжньою несподіванкою і негативно відобразилося на його майновому та моральному стані, оскільки він був до цього абсолютно не готовий, незаконним звільненням йому була заподіяна моральна шкода, яка виразилась у погіршенні його емоційного стану, постійному нервуванні, моральних стражданнях, необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого подальшого життя. Розмір заподіяної моральної шкоди позивач визначив в 30 000,00 грн., які просив стягнути з відповідача.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, щопід моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як встановлено в судовому засіданні, незаконним звільненням позивачу була дійсно заподіяна моральна шкода, яка виразилася у порушенні його права на працю, можливості забезпечувати себе матеріально; вказані дії відповідача призвели до його моральних переживань, втрати ним душевного спокою, були порушенні нормальні життєві зв`язки позивача, він був вимушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя, відстоювати свої інтереси в суді, нести витрати на проведення експертизи та надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання про розмір компенсації позивачу моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу душевних страждань, яких він зазнав, їх тривалості та враховує, що мова йде про розумне і справедливе відшкодування (компенсацію) моральної шкоди, якої б вистачило для морального задоволення позивача з боку відповідача, а не про покарання останнього за його неправомірні дії, що не відповідало б засадам цивільного законодавства, визначеним статтею 3 ЦК України. Виходячи з цього, суд вважає за можливе визначити доведеною заподіяну моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У позові також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 28 000,00 грн. та на проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 9983,59 грн.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

З матеріалів даної цивільної справи вбачається, що 14.06.2019 між адвокатом Ліфлянчиком С.І. та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання правової допомоги, відповідно до п.1 якого адвокат зобов`язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученням клієнта шляхом: складання та оформлення позовної заяви до Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; клієнт відповідно до цього договору має право давати адвокату окремі доручення на вчинення конкретних дій, складання процесуальних та інших документів (п.1.1., 1.2). Договір діє з моменту його підписання сторонами до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань (п.3.1.).

Пунктом 4.1, 4.2. цього Договору передбачено, що гонорар адвоката за передбачену п.1.1. даного Договору правову допомогу дорівнює 15 000,00 грн. та складається із: складання та оформлення вищевказаної позовної заяви; вказаний гонорар сплачується клієнтом на користь адвоката.

Відповідно до копії Акту надання послуг клієнт ОСОБА_1 та адвокат Ліфлянчик С.І. склали цей акт про те, що на підставі наведених документів: Договір про надання правової допомоги від 18.06.2019р., виконавцем були виконані наступні роботи: 1. Правова допомога, а саме: складання та оформлення позовної заяви до Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги «про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу», ціною 15000,00 грн., сума до сплати - 15000 грн., загальна вартість послуг склала 15000,00 грн.

Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордеру №14/06/19/1 від 14.06.2019 адвокатом Ліфлянчиком С.І. прийнято від ОСОБА_1 15000 грн., підстава: Договір про надання правової допомоги.

Також, з матеріалів даної цивільної справи вбачається, що 02.09.2019 між адвокатом Ліфлянчиком С.І. та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат зобов`язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта шляхом: складання та оформлення процесуальних документів по справі № 200/9875/19 за позовом ОСОБА_1 до Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; клієнт відповідно до цього договору має право давати адвокату окремі доручення на вчинення конкретних дій, складення процесуальних та інших документів (п.1.1., 1.2). Договір діє з моменту його підписання сторонами до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань (п.3.1.).

Пунктом 4.1, 4.2. цього Договору передбачено, що гонорар адвоката за передбачену п.1.1. даного Договору правову допомогу складається з послуг правової допомоги, а саме складання та оформлення процесуальних документів, вартість яких дорівнює: складання уточнених позовних заяв - 4000 грн.; складання відповіді на відзив - 5000 грн., складання заперечення на відповідь на відзив - 5000 грн., складання додаткових пояснень по справі - 3000 грн., складання клопотання, заяви по справі - 500 грн.; вказаний гонорар сплачується клієнтом на користь адвоката.

Відповідно до копії Акту надання послуг від 01.11.2021 клієнт ОСОБА_1 та адвокат Ліфлянчик С.І. склали цей акт про те, що на підставі наведених документів: Договір про надання правової допомоги від 02.09.2019р., виконавцем були виконані наступні роботи: складання уточненої позовної заяви - 4000 грн.; складання відповіді на відзив - 5000 грн., клопотання про заміну відповідача - 500,00 грн., клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні - 500,00 грн., клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи - 500,00 грн., заява про долучення оригіналів документів - 500,00 грн., клопотання про витребування доказів - 500 грн., клопотання про долучення доказів - 500,00 грн., клопотання про ознайомлення з матеріалами справи - 500,00 грн., заява з розрахунком заробітної плати за час вимушеного прогулу - 500,00 грн., загальна вартість послуг склала 13 000,00 грн.

Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордеру № 02/09/19/2 від 01.11.2021 адвокатом Ліфлянчиком С.І. прийнято від ОСОБА_1 13000,00 грн. на підставі Договору про надання правової допомоги від 02.09.2019. А всього позивачем було понесено витрати на професійну правничу допомогу 28 000,00 грн.

Вирішуючи зазначені вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд бере також до уваги положення ч.3 ст.137 ЦПК України, відповідно до яких для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що в матеріалах цивільної справи відсутня письмова Відповідь позивача на відзив, вартість складання якої сторонами Договору про надання правової допомоги послуг становить 5000,00 грн. та яку позивач зазначив як отриману послугу у Акті надання послуг від 01.11.2021 року, за яку за його твердженням він сплатив 5000 грн., тому вказані понесені витрати у сумі 5000,00 грн. не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Щодо інших витрат на надання правничої допомоги позивачу адвокатом Ліфлянчик С.І. в зв`язку з розглядом даної цивільної справи, суд вважає, що ці витрати є доведеними.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат позивачу, пов`язаних із наданням йому правничої допомоги при розгляді даної цивільної справи адвокатом Ліфлянчиком С.І., суд виходить із співмірності зі складністю справи, співставивши обсяг послуг і витрачений на них час із критерієм реальності таких витрат, враховуючи критерій розумності та, зважаючи на те, що стягнення витрат не повинно становити надмірний тягар для іншої сторони, представник якої в судовому засіданні вважав ці витрати завеликими, тому суд вважає за можливе зменшити розмір цих витрат. Відтак суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Також, вбачається, що відповідно до Рахунку на оплату 3629 від 04.08.2021, квитанції 9247-5494 0021-2439 від 11.10.2021 ОСОБА_1 сплачено за проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеної судом у даній цивільній справі, 9884 грн. 74 коп., комісію 98 грн. 85 коп., а всього 9983 грн. 59 коп. і у відповідності до вищевказаних положень законодавства України вказана сума грошових коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 3742 грн. 85 коп. за задоволені позовні вимоги майнового характеру та за вимоги не майнового характеру судовий збір в сумі 3028,00 грн., а всього 6770 грн. 85 коп.

Відповідно до положень ст. 430 ЦПК України рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому заробітної плати за один місяць в розмірі 8309 грн. 18 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та понесених судових витрат, - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати Наказ № 41-к від 17 травня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у зв`язку із скороченням штату і відмовою від переведення на іншу роботу, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, виданий Головою комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на роботу до Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, з 20 травня 2019 року.

Стягнути з Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, код ЄДРПОУ 39774952, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 374 285 грн. 33 коп., моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., а всього 379 285 грн. 33 коп. (триста сімдесят дев`ять тисяч двісті вісімдесят п`ять гривень тридцять три копійки).

Стягнути з Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, код ЄДРПОУ 39774952, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , понесені витрати по справі - витрати на професійну правову допомогу в сумі 10 000,00 грн. та витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 9983 грн. 59 коп., а всього 19 983 грн. 59 коп. (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят три гривні п`ятдесят дев`ять копійок).

Стягнути з Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, код ЄДРПОУ 39774952, на користь держави судовий збір у розмірі 6770 грн. 85 коп.

В задоволенні решти частини позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому заробітної плати за один місяць в розмірі 8309 грн. 18 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева