Постанова

від 23.04.2025 по справі 200/9875/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/392/25 Справа № 200/9875/19 Головуючий упершій інстанції: Кудрявцева Т. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Кудрявцевої Т.О. від 21 лютого 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він працював на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Наказом Міністерства юстиції України від 11.02.2019 року №389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області» вирішено: перейменувати Третій дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинной правової допомоги та Другий дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом їх приєднання до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Визначено, що Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги є правонаступником Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та Другого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Координаційному центру з надання правової допомоги встановлено забезпечити утворення відповідних комісій з реорганізації місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та затвердження їх голів, вжиття інших організаційних заходів, пов`язаних із виконанням цього наказу. Головам комісій з реорганізації місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги встановлено затвердити персональний склад комісій, забезпечити здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, інформувати Координаційний центр з надання безоплатної правової допомоги про результати роботи щомісячно до завершення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією. Позивач зазначає, що наказом Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 17 травня 2019 року №41-К «Про звільнення ОСОБА_1 » вирішено: «Звільнити ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 20 травня 2019 року у зв`язку зі скороченням штату» (на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України). Вказаний наказ прийнятий головою Комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 , яка з моменту призначення головою цієї комісії проявляла до нього явні дискримінаційні ознаки у сфері праці, іноді прямо, а іноді опосередковано висловлювала бажання якнайскорішого його звільнення. Такі дискримінаційні ознаки пов`язані з тим, що він є засновником і керівником професійної спілки, громадського об`єднання, а також звертався до суду з позовом про скасування актів, які стали підставою для реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. 14.06.2016 року зареєстрована правозахисна громадська організація «Громадський захист», засновником і головою якої є він позивач. 10.05.2019 року зареєстрована Первинна профспілкова організація «Безоплатна правова допомога», у якій він є засновником і головою. Як зазначає позивач, ОСОБА_2 постійно поширює думки про те, що їй заважає його профспілкова діяльність через те, що вона ніби-то створює їй перешкоди у вивільненні інших співробітників. В березні 2019 року він звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом проти Міністерства юстиції України про скасування наказу Міністерства юстиції України від 11.02.2019 №389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області». В березні 2019 року він звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу від 04.03.2019 №01-О «Про затвердження складу комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», де ОСОБА_2 виступає представником відповідача і була прямо зацікавлена у вирішенні справи не на його користь. Позивач також вказує на те, що він був звільнений відповідачем у зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗПП України без отримання згоди первинної профспілкової організації. В порушення вимог законодавства про працю він не був персонально повідомлений про своє майбутнє вивільнення і не знав коли воно відбудеться і чи відбудеться взагалі, так само йому не було запропоновано і іншої роботи в тій самій організації. Йому було відомо лише про сам процес реорганізації і про можливі зміни в організації виробництва і праці, але на відміну від керівників інших відділів Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги він був відсторонений від цього процесу. Крім того, оскільки «Слобожанське бюро правової допомоги» є відокремленим підрозділом Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги і територіально знаходиться в іншому населеному пункті, він не мав можливості бути в курсі всіх подій, що відбуваються в цій організації. Його звільнення стало для нього справжньою несподіванкою і негативно відобразилося на його майновому та моральному стані, оскільки він був до цього абсолютно не готовий, незаконним звільненням йому була заподіяна моральна шкода, яка виразилась у погіршенні його емоційного стану, постійному нервуванні, моральних стражданнях, необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого подальшого життя. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 17 травня 2019 року №41-К «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, в сумі 30000,00 грн (а.с. 76-86 т.1).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ №41-к від 17 травня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, у зв`язку із скороченням штату і відмовою від переведення на іншу роботу, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, виданий Головою комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Поновлено ОСОБА_1 на роботі до Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, з 20 травня 2019 року. Стягнуто з Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 374285,33 грн, моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн, а всього 379285,33 грн. Стягнуто з Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в сумі 10000,00 грн та витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 9983,59 грн, а всього 19983,59 грн. Стягнуто з Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в дохід держави судовий збір у розмірі 6770,85 грн. В задоволенні решти частини позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ОСОБА_1 відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому заробітної плати за один місяць в розмірі 8309,18 грн (а.с. 70-92 т.3).

В апеляційній скарзі Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с. 101-103 т.3).

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, зокрема, довідкою про доставку судової повістки 29.03.2025 відповідачу в електронному вигляді, яка долучена до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_3 26 серпня 2016 року був прийнятий на роботу до Першого дніпропетровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на посаду заступника начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» (наказ №27-к від 25.08.2016, а з 03 квітня 2017 року переведений на посаду начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» (наказ №21-к від 03.04.2017), що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 14-17 т.1).

З 14 вересня 2017 року Перший дніпропетровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги перейменовано на Перший дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, відповідно до наказу МЮУ від 07.08.2017 №2503/5 (а.с. 17 т.1).

Відповідно до п.1 «Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на 2018-2021 року», схваленого загальними зборами Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 29 грудня 2017 року протокол №1, діючого на час звільнення позивача з роботи, цей колективний договір укладено з метою регулювання трудових і соціально-економічних відносин, посилення соціального захисту працівників Першого Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (надалі Центр) і включає зобов`язання сторін, що його уклали (а.с. 46-55 т.1).

Відповідно до пп. 7.6 п.7 Розділу І Колективного договору, роботодавець зобов`язаний при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації праці дотримуватись вимог законодавства щодо переважного права залишення на роботі та гарантій окремим категоріям працівників; попереджати працівника про його вивільнення у письмовій формі під підпис не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про вивільнення у зв`язку зі змінами в організації праці пропонувати працівникові іншу роботу в організації за наявністю вакансій (а.с. 48 т.1).

В підпункті 7.7 Колективного договору зазначено про обов`язок роботодавця проводити звільнення працівників з ініціативи роботодавця (у випадках, передбачених законодавством про працю), лише за письмового подання (повідомлення) уповноваженому представнику трудового колективу.

Пунктом 25 Колективного договору передбачено, що роботодавець визнає уповноваженого представника трудового колективу Центру повноважним представником інтересів працівників, на яких поширюється дія цього договору, і буде погоджувати з ним усі наступні заходи, які виникають з питань, що є предметом даного договору (а.с. 52 т.1).

Наказом Міністерства юстиції України від 11.02.2019 року №389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області», з посиланням на статтю 16 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», з метою підвищення ефективності управління системою надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області та оптимізації відповідних видатків державного бюджету, вирішено перейменувати: Третій дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код згідно з ЄДРПОУ 39774952) в Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги; Другий криворізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код згідно з ЄДРПОУ 39775260) в Криворізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (а.с. 36-37 т.1).

Вказаним вище наказом від 11.02.2019 року №389/5 (пункт 2) вирішено також реорганізувати: Перший дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код згідно з ЄДРПОУ 39774732), Другий дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код згідно з ЄДРПОУ 39774895) шляхом приєднання їх до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (а.с. 36-37 т.1).

Пунктом 3 наказу МЮУ від 11.02.2019 року №389/5 установлено, що Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги є правонаступником Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та Другого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

У пункті 4 наказу МЮУ від 11.02.2019 року №389/5 визначено Координаційному центру з надання правової допомоги забезпечити утворення відповідних комісій з реорганізації місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та затвердження їх голів, вжиття інших організаційних заходів, пов`язаних із виконанням цього наказу.

За змістом пунктів 1, 4 «Положення про Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги», затвердженого Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України №6 від 22 лютого 2019 року, Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги утворюється, реорганізовується та ліквідовується Міністерством юстиції України за пропозицією Координаційного центру з надання правової допомоги з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної правової допомоги і є територіальним відділенням Координаційного центру. Місцевий центр є неприбутковою організацією, користується правами юридичної особи, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства (а.с. 63 т.1, а.с. 13, 14-21 т.3).

Крім того, наказом Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України №23 від 22 лютого 2019 року «Про питання реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», утворено комісію з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; установлено, що з дня набрання чинності цим наказом до комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги переходять повноваження щодо управління справами цього центру (а.с. 38-39 т. 1).

17 травня 2019 року наказом голови комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги №41-к «Про звільнення ОСОБА_1 », звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 20 травня 2019 року, у зв`язку і скороченням штату і відмовою від переведення на іншу роботу, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 45 т.1).

Підставою звільнення позивача у наказі від 17.08.2019 року №41-к зазначено: Попередження про наступне вивільнення від 13.03.2019 року (а.с. 45 т.1).

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - Перший дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, код ЄДРПОУ 39774732, припинена 02.10.2019 року за рішенням засновників; юридичною особою-правонаступником зазначено Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, ідентифікаційний код 39774952.

Відповідно до висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №3787-21, складеного 29.11.2021 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, рукописний запис від імені ОСОБА_1 «В.М. Колесников», «13.03.», що розміщений в графі «Отримав(ла)

---

2019 р.» у Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 13.03.2019 року (а.с. 169) виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_1 , що розміщений в графі «Отримав(ла)

---

2019 р.» у Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 13.03.2019 (а.с. 169) виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього його підпису (а.с. 4-9 т.2).

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17.

У постанові Верховного Суду від 22грудня 2021 року у справі №303/798/17 (провадження №61-1863св20) зазначено, що «законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівників. Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці є надання працівникові можливості завчасно визначитися із майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу».

Аналогічний висновок міститься і в листі Міністерства соціальної політики України від 24 вересня 2019 року №10/0/36-19, зокрема: «законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників».

Персональне попередження необхідно не тільки для забезпечення організації вивільнення працівників, а й для освідомлення працівником свого майбутнього становища щодо забезпечення роботою та джерелами для життя і можливого пошуку працівником іншої роботи самостійно. Під персональним попередженням про майбутнє звільнення слід розуміти не лише повідомлення, а достовірне отримання працівником такої інформації.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 686/5292/21.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає про те, що його про майбутнє звільнення ніхто не повідомляв та, відповідно, вакантні посади не пропонував.

У наказі від 17.08.2019 року №41-к «Про звільнення ОСОБА_1 » підставою звільнення позивача зазначено: Попередження про наступне вивільнення від 13.03.2019 року (а.с. 45 т.1).

Відповідачем надано суду оригінал письмового попередження від 13.03.2019 року про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, в якому міститься письмова розписка про те, що позивач 13.03.2019 року ознайомився з його змістом (а.с. 169 т.1).

У вказаному вище Попередженні від 13.03.2019 року зазначено, що у зв`язку з реорганізацією Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на підставі наказу Міністерства юстиції України від 11 лютого 2019 року № 389/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській області» та наказу Координаційного центру з надання правової допомоги від 22 лютого 2019 року №23 «Про питання реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» пропонується робота на посаді начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Також вказано, що у разі згоди на призначення за переведенням необхідно подати відповідну письмову заяву у двомісячний термін з дня отримання цього попередження. У разі відмови від переведення на вказану посаду трудові відносини з позивачем будуть розірвані згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 169 т.1).

В судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_1 пояснив, що попередження про наступне вивільнення від 13 березня 2019 року він не отримував та його не підписував, своє прізвище та дату отримання на ньому не писав, а на попередженні, наданому відповідачем, проставлений не його підпис та не ним написано прізвище та дата.

Відповідно до висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №3787-21, складеного 29.11.2021 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, рукописний запис від імені ОСОБА_1 «В.М. Колесников», «13.03.», що розміщений в графі «Отримав(ла)

---

2019 р.» у Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 13.03.2019 року (а.с. 169) виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_1 , що розміщений в графі «Отримав(ла)

---

2019 р.» у Попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 13.03.2019 (а.с. 169) виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього його підпису (а.с. 4-9 т.2).

У судовому засіданні місцевого суду був допитаний судовий експерт Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_4 , який проводив судову почеркознавчу експертизу, та підтвердив висновки, викладені у висновку експерта №3787-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 200/9875/19 від 29.11.2021, вважав даний висновок повним та правильним (а.с. 116, 117-120 т.2).

Крім того, ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2022 року, за клопотанням представника відповідача, призначено додаткову судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України; оплату за проведення експертиз покладено на відповідача (а.с. 179-182 т.1).

07.10.2022 судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України складено повідомлення про неможливість проведення додаткової судової почеркознавчої експертизи від 30.09.2022 №СЕ-19/104-22/18644-ПЧ, у зв`язку з несплатою вартості судової експертизи (а.с. 208-209 т.1).

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги, що відповідач не спростував доводи позивача про те, що позивач не був попереджений про наступне вивільнення персонально не пізніше ніж за два місяці та ознайомлений із повним переліком усіх наявних у відповідача вакантних посад; встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження вручення позивачу попередження про звільнення відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України, - колегія дійшла висновку про неналежне виконання роботодавцем вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, що призвело до неможливості реалізації позивачем свого права на переведення на іншу посаду та свідчить про незаконність звільнення позивача, наявність підстав для визнання незаконним і скасування наказу№41-квід 17травня 2019року «Прозвільнення ОСОБА_1 » і поновлення його на роботі.

Педставлений відповідачем акт про відмову у наданні письмової відмови від переведення, складений 20.05.2019 головою та членами комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, не спростовує встановлених вище фактів щодо неналежного виконання роботодавцем вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та не спростовує висновку суду щодо незаконності наказу про №41-к від 17 травня 2019 року.

Необхідно такожзауважити,що у наказі від 17.08.2019 року №41-к «Про звільнення ОСОБА_1 » підставою його звільнення зазначено - попередження про наступне вивільнення від 13.03.2019 року, яке, як встановлено судом у даній справі, позивачем не підписувалось, а підпис від імені ОСОБА_1 виконаний іншою особою з наслідуванням справжнього його підпису, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи №3787-21 від 29.11.2021 (а.с. 4-9 т.2).

Відповідачем не заявлено клопотань про надання інших доказів чи витребування доказів судом щодо попередження працівника про наступне вивільнення персонально не пізніше ніж за два місяці та ознайомлення із повним переліком усіх наявних у відповідача вакантних посад, що підтверджується матеріалами справи.

Безпідставними та недоведеними є доводи апелянта про попередження позивача про наступне вивільнення на зборах 13 березня 2019 року. Так, свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повідомили суду, що були присутні на зборах працівників Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 13.03.2019 року, де також був присутній ОСОБА_1 , на яких було повідомлено про реорганізацію центру та можливе звільнення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Показання двохсвідків неє належнимита достатнімидоказами уданій справіна підтвердженняфакту персональногопопередження працівникапро наступневивільнення,у зв`язкуз реорганізацієювідповідного центруз наданнябезоплатної вторинноїправової допомоги,достовірного отримання ОСОБА_1 такої інформації,у томучислі йсписок запропонованих всіх інші вакантних посад, які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Крім того, свідок ОСОБА_6 є членом комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Тому покази вказаного свідка, який зацікавлений в результатах розгляду справи (підтвердженні правильності звільненні працівника комісією), не можуть бути прийняті до уваги судом.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Статтею 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено легалізацію профспілок і їх об`єднань.

Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року №11-рп/2000 (справа про свободу утворення профспілок) положення статті 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов`язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки, визнано такими, що не відповідають частині третій статті 36 Конституції України.

Законом України від 13 грудня 2001 року №2886-III «Про внесення змін до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» статтю 16 вказаного закону було викладено в новій редакції, згідно з якою профспілки, їх об`єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу залежно від рівня виборної організації, відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення) управліннями юстиції. При цьому легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, а лише може запропонувати профспілці надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу.

Профспілка набуває права юридичної особи з моменту затвердження статуту. Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту. Статус організацій всеукраїнської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об`єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

Таким чином, закон пов`язує початок діяльності профспілки з моменту затвердження статуту профспілки та набуття нею прав юридичної особи, а статус організації профспілки є похідним від статусу спілки, за статутом якої вони діють.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 21 березня 2012 року у справі № 6-4цс12, відповідно до статті 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Рішення Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року №11-рп/2000 профспілки, їх об`єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленого статусу.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2022 постановлено про звернення до Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога» з запитом про надання згоди або відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до п.1 ст. 40 КЗПП України та відповідно до наказу №41-к від 17.05.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с. 40-42 т.3).

Листом Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога» №087/1-6100/23 від 12.01.2023 відмовлено у звільнені ОСОБА_1 з посади начальника відділу «Слобожанське бюро правової допомоги» Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 43-45 т.3).

Як установлено судом, 10 травня 2019 зареєстрована Первинна профспілкова організація «Безоплатна правова допомога», код ЄДРПОУ 42993570, одним із засновником і головою якої є позивач ОСОБА_1 , що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.10.2019 №1005820341 (а.с. 158-162 т.1).

Тобто, Первинна профспілкова організація «Безоплатна правова допомога» була створена за сім днів до винесення наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 17 травня 2019 року №41-к.

Матеріали справи не містять належних доказів, що вказана вище первинна профспілкова організація письмово повідомила відповідача про своє створення, надавши необхідні документи.

Надана позивачем копія листа Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога» від 11.05.2019 №01/1-6000/19, який 11.05.2019 отриманий особисто директором Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_7 , не є належним доказом виконання вимог щодо письмово повідомлення роботодавця про створення відповідної профспілки, виходячи з наступного (а.с. 163 т.1).

Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України №23 від 22 лютого 2019 року «Про питання реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги» утворено комісію з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; визначено головою вказаної комісії директора Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 ; установлено, що з дня набрання чинності цим наказом до комісії з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги переходять повноваження щодо управління справами цього центру (а.с. 38-39 т. 1).

Згідно копії журналу реєстрації вхідної кореспонденції Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за період з 05.03.2019 по 20.06.2019, до останнього не надходив лист-повідомлення Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога» від 11.05.2019 №01/1-6000/19 про створення відповідної профспілкової організації (а.с. 149-151 т.1).

Отже, відповідачем доведено факт неповідомлення відповідача про створення Первинної профспілкової організації «Безоплатна правова допомога» на час видання оскаржуваного наказу про звільнення, адже станом на 11.05.2019 було створено комісію з реорганізації Першого дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, до якої перейшли повноваження щодо управління справами цього центру.

Однак, це не спростовує висновків суду про недотримання роботодавцем порядку звільнення позивача з роботи, неналежне виконання ним вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та наявність підстав для визнання незаконним і скасування наказу№41-к від 17 травня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 299/967/15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» та за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з відповідними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).

Згідно копії особового рахунку за 2019 рік, наданої відповідачем, середньомісячна заробітна плата позивача на час звільнення складала 8309,18 грн. (8238,31 грн. (за березень 2019) + 8380,06 грн. (за квітень 2019) : 2 = 8309,18 грн (а.с. 152 т.1). За матеріалами справи та відповідно до розрахунку позивача його середньоденна заробітна плата складала 372 грн. 23 коп.

Розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу (з 20 травня 2019 року до часу розгляду судом справи), який підлягає стягненню з відповідача, складає 374285,33 грн. (45 міс. 1 день вимушеного прогулу; 45 міс. х 8309,18 грн. середньомісячної зарплати = 373913,10 грн. + 372,23 грн. (1 день).

За положеннями статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Незаконним звільненням позивачу була заподіяна моральна шкода, яка виразилася у порушенні його права на працю, можливості забезпечувати себе матеріально; вказані дії відповідача призвели до його моральних переживань, втрати ним душевного спокою, були порушенні нормальні життєві зв`язки позивача, він був вимушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя, відстоювати свої інтереси в суді, нести додаткові судові витрати.

Вирішуючи питання про розмір компенсації позивачу моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу душевних страждань, яких він зазнав, їх тривалості та враховує, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості, достатньою сатисфакцією за завдану відповідачем моральну шкоду є стягнення на користь позивача 5000,00 грн.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем місячного строку звернення до суду за захистом трудового права, поновлення на роботі (а.с. 99 т.1) колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зроблено висновок, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Судом встановлено, що з даним позовом позивач звернувся до суду 19 червня 2019 року, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на відповідному поштовому конверті на а.с. 24 у томі першому.

Судом встановлено, що з наказом від 17 травня 2019 року №41-К «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 був ознайомлений 20 травня 2019 року, що підтверджується його розпискою про ознайомлення на вказаному наказі (а.с. 13 т.1).

Таким чином, передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору щодо звільнення позивача закінчувався 20 червня 2019 року.

Тому, позовна заява ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди подана у встановлений законом місячний строк з дня ознайомлення позивача з наказом про звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія звертає увагу, що апеляційна скарга не містить доводів щодо непогодження з розрахунком суду та визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також в частині розподілу судових витрат. Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскаржуване судове рішення є правильним по суті, тому не підлягає скасуванню.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним та справедливим, тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровського місцевогоцентру знадання безоплатноївторинної правовоїдопомоги залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровська від21лютого 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 23 квітня 2025 року.

Повний текст постанови буде складено 01 травня 2025 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова