Постанова

від 29.05.2024 по справі 748/3383/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 травня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/3383/23

Головуючий у першій інстанції Меженнікова С. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/757/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області

Відповідач: ОСОБА_1

Особа, яка подала апеляційну скаргу: заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 березня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (суддя Меженнікова С.П.), ухвалене о 15 год. 41 хв. у м.Чернігів, повний текст рішення складено 19 березня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 шляхом: зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради; скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 562961574255); скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вищевказаної земельної ділянки. Позов мотивовано тим, що наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 15 січня 2015 року №25-143/14-15-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та передано її у власність для індивідуального садівництва. На підставі вказаного наказу внесено відомості про земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За доводами позивача, наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 15 січня 2015 року виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка розміщена в межах прибережної захисної смуги р.Річище, відноситься до земель водного фонду і не може передаватися у приватну власність. Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури вказує, що ГУ Держземагентства у Чернігівській області розпорядилося землями водного фонду та фактично змінило цільове призначення спірної земельної ділянки із земель водного фонду на землі для індивідуального садівництва попри те, що не є розпорядником даної категорії земель в розумінні ст.122 ЗК України.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельну ділянку відведено з порушенням порядку передачі земель у приватну власність, не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду і знаходиться у межах 25-метрової прибережної смуги річки Річище, а тому обґрунтованих підстав для втручання у мирне володіння майном та задоволення позовних вимог немає. Також суд не вбачав підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки суд відмовив у задоволенні позову по суті.

В апеляційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст.60 ЗК України, ст.88 Водного кодексу України), а надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст.59 ЗК України, прямо суперечить нормам ст.ст. 83, 84 цього кодексу. За доводами позивача, судом першої інстанції надано перевагу доказам, наданим відповідачами у справі, водночас не враховано, що інформація вказаних органів ґрунтується на даних, які за своїм характером є довідниковими, оскільки готувалась для створення екологічного паспорту області, та не є офіційним джерелом інформації, на відміну від даних геопорталу «Водні ресурси України», на якому прямо вказано, що водний об`єкт із спірною земельною ділянкою є протокою (рукавом), а не малою річкою. Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури вказує, що судом першої інстанції не враховано відсутність повноважень у селищних рад та облдержадміністрацій на ведення державного обліку водокористування та державного водного кадастру, натомість ця функція належить до компетенції Держводагентства України, інформацію від якого судом проігноровано та надано перевагу поданим відповідачами доказам. Крім того, визначивши, що водотік «Річище» є малою річкою, суд фактично усунувся від подальшого дослідження обставин справи та не врахував, що навіть у випадку віднесення водотоку «Річище» до річок, по його берегах встановлюються прибережні захисні смуги, а у випадку крутизни схилів понад 3% - їх ширина подвоюється.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. Відповідачка вказує, що судом першої інстанції встановлено і досліджено саме ті обставини, які підлягали доведенню сторонами, а саме: віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування в межах прибережної захисної смуги річки Річище. ОСОБА_1 вважає, що інформація, розміщена на офіційному сайті Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації, про те, що річка Річище є малою річкою, є публічною, загальнодоступною та спростовує наведені прокурором доводи, які базуються на припущеннях, викладених у відповіді ЦГО імені Б.Срезневського від 02 серпня 2023 року. За доводами відповідачки, спірна земельна ділянка розташовується біля водного об`єкта річка Річище, який, за даними Деснянського басейнового управління водних ресурсів необхідно класифікувати як «мала річка», оскільки вона має площу водозабору 1 тис. кв. км, відповідно прибережна захисна смуга для неї встановлюється шириною 25 м. Посилається, що земельна ділянка розташована набагато далі, ніж передбачена законодавчого 25-метрова відстань встановленої прибережної захисної смуги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

По справі встановлено, що Наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 15 січня 2015 року №25-143/14-15-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області і надано їй у власність земельну ділянку загальною площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:4006) для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.29 т.1).

Право власності відповідачки на вказану земельну ділянку було зареєстровано 28 січня 2015 року (а.с.27-28 т.1).

У відповідь на запит заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури Центральна геофізична обсерваторія імені Бориса Срезневського 02 серпня 2023 року повідомила, що земельні ділянки, зокрема і з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006, які знаходяться у приватній власності та відносяться до категорії «землі сільськогосподарського призначення», розташовані у безпосередній близькості до водного об`єкта р.Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро. Водний об`єкт р.Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро, виникла за природних умов у заплаві річки Дніпро, була і продовжує залишатися складовою акваторії Дніпра, який у свою чергу, згідно з Водним кодексом України належить до великих річок. Зазначені земельні ділянки як на період відведення їх у приватну власність з 2004 до 2017 року, так і на зараз знаходяться в межах прибережної захисної смуги (ПЗС) р.Річище, яка є протокою (рукавом) р.Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відносяться до земель водного фонду (а.с.31-34 т.1).

Листом за №3827/5/5/11-23 від 04 серпня 2023 року Державне агентство водних ресурсів України повідомило заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури про те, що для забезпечення доступу громадян до інформації щодо водних об`єктів України Держводагентством здійснюється ведення геопорталу «Водні ресурси України», який містить всебічну інформацію щодо державного водного кадастру облік поверхневих водних об`єктів. Поряд із земельними ділянками, зокрема і з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 розташований водний об`єкт, який ідентифікується на геопорталі як рукав Річище, що є рукавом річки Дніпро (а.с.35-36 т.1).

26 липня 2023 року Чернігівська окружна прокуратура направила Михайло-Коцюбинській селищній раді Чернігівського району запит про надання інформації та копій документів, в якому просила повідомити, чи вживалися селищною радою заходи реагування до усунення допущених порушень законодавства та повернення в розпорядження держави земель водного фонду (а.с.38-40 т.1).

У відповідь на вказаний запит селищна рада повідомила, що нею не вживалися такі заходи, оскільки надання земельних ділянок у приватну власність відбувались з земель державної власності, до їх передачі у комунальну власність та в селищній раді відсутні відомості про вказане порушення. Також селищна рада повідомила, що у зв`язку з недостатністю коштів місцевого бюджету для сплати судового збору, а також відсутністю необхідних доказів вона не має можливості подати позовну заяву до суду щодо усунення допущених порушень законодавства та повернення в розпорядження державі земель водного фонду (а.с.41 т.1).

16 серпня 2023 року Чернігівська обласна прокуратура повідомила Михайло-Коцюбинську селищну раду про підготовку позовної заяви до Чернігівського районного суду Чернігівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (а.с.53-54 т.1).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у контексті загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі водного фонду.

За положеннями частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність доказів приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Так, згідно з довідкою по формі 6-зем щодо правового статусу земельної ділянки, яка передбачена для відведення у власність гр. ОСОБА_1 , земельна ділянка площею 0,12 га знаходиться на території Мньовської сільської ради, землі запасу, склад угідь - сільськогосподарські землі, у тому числі пасовища - 0,12 га (а.с.93 т.1).

Разом з тим, відповідно до інформації Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 02 серпня 2023 року земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 знаходиться в межах прибережної захисної смуги (ПЗС) р.Річище, яка є протокою (рукавом) р.Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги (ПЗС) уздовж р.Річище та поряд із спірною земельною ділянкою щонайменше має становити 100 м.

Державним агентством водних ресурсів України у листі від 04 серпня 2023 року також зазначено про те, що поряд із земельною ділянкою, зокрема з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 розташований водний об`єкт, який ідентифікується як рукав річище, що є рукавом річки Дніпро, відповідно прибережна захисна смуга має становити 100 м.

Згідно з інформацією Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 06 листопада 2023 року спірна земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме: на стометрову прибережну захисну смугу річки Річище (рукав річки Дніпро) (а.с.135 т.1).

Надані прокурором письмові докази суд апеляційної інстанції вважає належними та допустимими, оскільки висновок про те, що річка Річище є не малою річкою, а протокою (рукавом) річки Дніпро грунтується на ДСТУ 3517-97 «Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять.» та картографічних матеріалах, а річка Річище була і продовжує залишатися складовою акваторії Дніпра, який у свою чергу належить до великих річок.

Інформацію, надану Деснянським басейновим управлінням водних ресурсів про віднесення річки Річище до малих річок, суд до уваги не приймає, оскільки така інформація була надана для підготовки «Екологічного паспорта Чернігівської області за 2022 рік», у той час як Департамент екології та природних ресурсів у відповідь на запит адвоката повідомив, що за матеріалами інвентаризації водних об`єктів у 2021 році не здійснювалось віднесення водного об`єкта, річки Річище, до класу малих річок (а.с.152 т.1).

Крім того, та обставина, що об`єкт під назвою р. Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро і саме ці особливості об`єкта з назвою Річище, як рукава річки Дніпро, визначають і правовий статус та розмір прибережної захисної смуги, яка для великих річок становить не менше 100 метрів і відноситься до водного фонду, встановлено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі №748/2226/22, що в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України є підставою для звільнення від доказування.

Таким чином, при винесенні наказу Головне управління Держземагентства не врахувало, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 відноситься до земель водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об`єкту зокрема.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Прокурор для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду звернувся до суду з вимогами про усунення перешкод у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом: зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради; скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вищевказаної земельної ділянки.

У відповідності до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Враховуючи викладене, у цьому випадку правильним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 Цивільного кодексу України, до нинішнього власника спірної земельної ділянки з метою усунення перешкод, які він створює власнику - Михайло-Коцюбинській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкод у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради.

Щодо вирішення позовних вимог прокурора про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вищевказаної земельної ділянки апеляційний суд зазначає наступне.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 площею 0,1200 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 562961574255) та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 площею 0,1200 га.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що Чернігівською обласною прокуратурою було заявлено 3 вимоги немайнового характеру, за які було сплачено 8 052 грн (по 2684 грн за кожну) судового збору (а.с.1 т.1).

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення однієї позовної вимоги, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2684 грн за розгляд справи судом першої інстанції.

У своїй апеляційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просив скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

За подачу апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 12 078 грн (по 4026 грн за кожну вимогу (2684 грн х 150%)).

З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду і задовольняє одну позовну вимогу, з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури належить стягнути судовий збір у розмірі 4026 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 березня 2024 року скасувати.

Позовні вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (місцезнаходження: 14000, м.Чернігів, вул.Князя Чорного, буд.9, код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір у розмірі 2684 грн за розгляд справи судом першої інстанції, а також 4026 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 30 травня 2024 року.

Головуючий: Судді: