Постанова

від 15.01.2025 по справі 748/3383/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 748/3383/23

провадження № 61-9018св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 травня 2024 року в складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 15 січня 2015 року №25-143/14-15-сг затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (далі - спірна земельна ділянка) та передано її у власність для індивідуального садівництва. На підставі вказаного наказу внесено відомості про земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказав, що наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 15 січня 2015 року виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка розміщена в межах прибережної захисної смуги р. Річище, відноситься до земель водного фонду і не може передаватися у приватну власність. Таким чином, Головне управління Держземагентства у Чернігівській області розпорядилося землями водного фонду та фактично змінило цільове призначення спірної земельної ділянки із земель водного фонду на землі для індивідуального садівництва попри те, що не є розпорядником цієї категорії земель в розумінні статті 122 ЗК України.

З урахуванням зазначеного позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006 шляхом: зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради; скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 562961574255); скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 березня 2024 року в складі судді Меженнікової С. П. у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельну ділянку відведено з порушенням порядку передачі земель у приватну власність, не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду і знаходиться у межах 25-метрової прибережної смуги річки Річище, а тому обґрунтованих підстав для втручання у мирне володіння майном та задоволення позовних вимог немає. Також суд не вбачав підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки суд відмовив у задоволенні позову по суті.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 березня 2024 року скасовано, позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволено частково.

Усунуто перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду, площею 0,1200 га, шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд вважав, що розміщення спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги р. Річище підтверджується наданими позивачем належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем.

Крім того, апеляційний суд керувався тим, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, а тому дійшов висновку, що за обставинами цієї справи правильним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 Цивільного кодексу України, до нинішнього власника спірної земельної ділянки - Михайло-Коцюбинської територіальної громади з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної земельної ділянки, суд керувався тим, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У червні 2024 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій заявник просив її скасувати у частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову прокурора.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема, статті 16 ЦК України, 79-1 ЗК України тощо, неврахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 604/797/21, від 22 травня 2024 року у справі № 916/1750/22, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору в цій справі суд апеляційної інстанції не врахував, що задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у державну власність не є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно даних про припинення речового права на ділянку за ОСОБА_1 . Висновок апеляційного суду у вказаній частині суперечить також положенням статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно із якою у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. На переконання заявника, за умови скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, що має наслідком припинення відповідних речових прав за відповідачем, одночасне скасування і державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 15 січня 2015 року №25-143/14-15-сг затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області і надано їй у власність земельну ділянку загальною площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:4006) для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку було зареєстровано 28 січня 2015 року.

У відповідь на запит заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури Центральна геофізична обсерваторія імені Бориса Срезневського 02 серпня 2023 року повідомила, що земельні ділянки, зокрема і з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006, які знаходяться у приватній власності та відносяться до категорії «землі сільськогосподарського призначення», розташовані у безпосередній близькості до водного об`єкта р. Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро. Водний об`єкт р. Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро, виникла за природних умов у заплаві річки Дніпро, була і продовжує залишатися складовою акваторії Дніпра, який у свою чергу, згідно з Водним кодексом України належить до великих річок. Зазначені земельні ділянки як на період відведення їх у приватну власність з 2004 до 2017 року, так і на зараз знаходяться в межах прибережної захисної смуги (ПЗС) р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відносяться до земель водного фонду.

Листом за №3827/5/5/11-23 від 04 серпня 2023 року Державне агентство водних ресурсів України повідомило заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури про те, що для забезпечення доступу громадян до інформації щодо водних об`єктів України Держводагентством здійснюється ведення геопорталу «Водні ресурси України», який містить всебічну інформацію щодо державного водного кадастру - облік поверхневих водних об`єктів. Поряд із земельними ділянками, зокрема і з кадастровим номером 7425584900:06:000:4006, розташований водний об`єкт, який ідентифікується на геопорталі як рукав Річище, що є рукавом річки Дніпро.

26 липня 2023 року Чернігівська окружна прокуратура направила Михайло-Коцюбинській селищній раді Чернігівського району запит про надання інформації та копій документів, в якому просила повідомити, чи вживалися селищною радою заходи реагування до усунення допущених порушень законодавства та повернення в розпорядження держави земель водного фонду.

У відповідь на вказаний запит селищна рада повідомила, що нею не вживалися такі заходи, оскільки надання земельних ділянок у приватну власність відбувались з земель державної власності, до їх передачі у комунальну власність та в селищній раді відсутні відомості про вказане порушення. Також селищна рада повідомила, що у зв`язку з недостатністю коштів місцевого бюджету для сплати судового збору, а також відсутністю необхідних доказів вона не має можливості подати позовну заяву до суду щодо усунення допущених порушень законодавства та повернення в розпорядження державі земель водного фонду.

16 серпня 2023 року Чернігівська обласна прокуратура повідомила Михайло-Коцюбинську селищну раду про підготовку позовної заяви до Чернігівського районного суду Чернігівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга містить доводи лише в частині вирішення позовних вимог прокурора про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вищевказаної земельної ділянки, тому з огляду на вимоги статті 400 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення переглядається лише у цій частині та не переглядається в частині вирішення судом вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і їх перелік не є вичерпним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, в який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити з його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зроблено висновок про те, що «задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18)».

У справі, що переглядається, прокурор вважав, що скасування державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку, що має наслідком припинення відповідних речових прав за відповідачем, а також скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі, натомість задоволення апеляційними судом вимоги про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку (негаторний позов) само по собі не призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивача.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом».

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який в межах цієї справи і був пред'явлений позивачем та задоволений судом апеляційної інстанції.

З огляду на зазначене, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної земельної ділянки, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Водночас суд підставно констатував, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є вимога зобов`язати повернути спірну земельну ділянку (негаторний позов), що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено, зокрема, і у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 748/2226/22 та від 01 листопада 2023 року в справі № 748/2090/22.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановахВеликої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 604/797/21, від 22 травня 2024 року у справі № 916/1750/22, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Оцінюючи аргументи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20, колегія суддів враховує, що у цій справі суд дійшов висновку про те, при задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави, проте звертає увагу заявника на те, що згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Разом із цим колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь Р. А. Лідовець О. М. Осіян Н. Ю. Сакара