Ухвала

від 29.05.2024 по справі 167/482/24

РОЖИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 167/482/24

Номер провадження 2-о/167/52/24

У Х В А Л А

про залишення заяви без руху

29 травня 2024 року м. Рожище

Суддя Рожищенського районного суду Волинської області Гармай І. Т. вивчивши заяву ОСОБА_1 подану в її інтересах представником - ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин

в с т а н о в и в :

24 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувася до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин, а саме: просить встановити, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_7 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне. Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи (заявника) без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Згідно з ст. 187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя доходить такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд, серед іншого, розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішення спору про право.

Відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Тобто, суди встановлюють юридичні факти тільки у разі, коли особою вчинено всі можливі заходи по отриманню необхідних документів. І тільки у разі наявності об`єктивних причин, які не залежать від волі особи, що обумовлюють неможливість отримання документу на підтвердження юридичного факту, такий факт може встановити суд у порядку окремого провадження.

У справах даної категорії, разом із заявою про встановлення факту родинних відносин заявник повинен подати суду не тільки відмову органу, щодо внесення виправлень у документи, що підтверджують родинні відносини, але і достовірні дані про те, що встановлення факту породжує саме для них юридичні наслідки і не пов`язане із спором про право.

Важливе значення має вимога про обов`язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки для заявника.

Відповідно до листа Верховного суду від 01 січня 2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом, так і за заповітом, і для яких у зв`язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки; особи, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника і яким органи пенсійного фонду відмовили в її призначенні через відсутність доказів, що підтверджують родинні відносини; інші особи, якщо встановлення такого факту тягне виникнення юридичних наслідків для цих осіб.

Як вбачається з заяви, представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від її імені звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин у зв`язку виникнення спадкових прав у сина заявника ОСОБА_5 після смерті баби ОСОБА_8 .

Проте, зі змісту заяви не надається можливим встановити, яке юридичне значення встановлення факту родинних відносин має саме для ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник та безпосередньо для неї породжує юридичні наслідки.

Поруч з цим, суддя зауважує таке.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Аналіз вищевказаних норм вказує на те, що цивільне процесуальне законодавство розрізняє статус заявника та законного представника.

Отже, на стадії відкриття провадження має бути зрозумілим ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою лише у власних інтересах чи діє в інтересах заінтересованої особи - неповнолітнього ОСОБА_5 і має статус лише законного представника.

Вступна частина заяви містить суперечливі відомості, які не дають можливості однозначно визначити правовий статус заявника ОСОБА_1 . Так, звертаючись до суду ОСОБА_1 спочатку одну себе зазначає заявником, а далі вказує, що вона діє в інтересах заінтересованої особи - неповнолітнього ОСОБА_5 як його законний представник.

Не дають відповіді на це питання й інші частини заяви. Так, представник ОСОБА_1 фактично підписав заяву як її представник, проте обґрунтовує необхідність встановлення факту для реалізації спадкових прав заінтересованою особою.

Усі вищевказані недоліки в сукупності (відсутність вказівки на юридичне значення встановлення цього факту для заявника, одночасне уособлення заявника і законного представника заінтересованої особи) позбавляють суд можливості відкрити провадження у даній справі та призначити її до судового розгляду.

Частиною 1 ст. 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, строк їх усунення не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Залишення заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення недоліків заяви та дотримання порядку її подання, визначеного ЦПК України.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.

За таких обставин, заяву необхідно залишити без руху і надати заявнику строк для усунення зазначених вище недоліків, що відповідатиме приписам ч. 1 ст. 185 ЦПК України.

Керуючись ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя

п о с т а н о в и в :

Заяву ОСОБА_1 подану в її інтересах представником - ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин - залишити без руху.

Надати заявнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення заяви без руху.

У разі невиконання вимог суду заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. Т. Гармай