Постанова

від 21.05.2024 по справі 35/179

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2024 р. Справа№ 35/179

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Мальченко А.О.

Агрикової О.В.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Перепелиця А.В. дов.;

від відповідача: Пахомова О.А. дов.;

від третьої особи 1: Герасько О.А. орд;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: Когутенко М.Г. дов.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 (повний текст складено 11.03.2024)

у справі №35/179 (головуючий суддя Літвінова М.Є., судді Івченко А.М., Трофименко Т.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

за участю третіх осіб: 1. Національна акціонерна компанія "Надра України", 2.Дочірнє підприємство "Полтаванафтогазгеологія" Національна акціонерна компанія "Надра України", 3. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання укладеним договору зберігання природного газу,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - позивач, Укрнафта) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (наразі - Акціонерне товариство "Укртрансгаз") (далі - відповідач, Укртрансгаз) та просило суд визнати укладеним між позивачем та відповідачем договір зберігання природного газу, який направлено листом за №24юр-1/1868 від 24 лютого 2011 року в редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Укртрансгаз ухиляється від укладення договору зберігання природного газу в обсязі 174 149,827 тис.м.куб., з яких 52 977,644 тис.м.куб. - природний газ, який видобутий у травні, липні, вересні-грудня 2007 року і переданий на зберігання в підземні сховища газу (далі - ПСГ) відповідача та 121 172,183 тис.м.куб. - природний газ, який переданий в газотранспортну систему (далі - ГТС) відповідача та який позивач планує передати в ПСГ відповідача (95 565,914 тис.м.куб. - видобутий у січні-грудні 2008 року, 25 606,269 тис.м.куб. - видобутий у січні-квітні 2009 року).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач, стверджуючи про видобуток і передачу у ГТС відповідача природного газу в обсязі 121 172,183 тис.м.куб. не надав первинних документів, що підтверджують вказані обставини; позивач просить визначити строк дії договору до 15.04.2011, проте вказана дата вже минула та не може бути вказана в умовах спірного договору; Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", який набрав чинності з 24.07.2010, встановлено пряму заборону позивачу здійснювати передачу видобутого ним природного газу на умовах будь-яких договорів іншим суб`єктам, крім ПАТ "НАК "Нафтогаз України" і звернувшись з даним позовом позивач повністю проігнорував вказані вимоги чинного законодавства; вимога про визнання договору зберігання не є способом захисту порушеного права або інтересу.

НАК "Надра України" (далі - третя особа 1) у письмових поясненнях підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

АТ "НАК "Нафтогаз України" (далі - третя особа 3) у письмових поясненнях вказала, що Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу"встановлено пряму заборону позивачу здійснювати передачу видобутого ним природного газу на умовах будь-яких договорів іншим суб`єктам, крім ПАТ "НАК "Нафтогаз України"; позивач у позові не вказує на порушення його суб`єктивного матеріального права, а фактично просить встановити певний факт - укладення відповідного договору, проте вказана вимога не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 лютого 2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки на дату звернення позивача із позовом до суду Укртрансгаз було єдиним підприємством на материковій території України, яка мало ліцензію на право провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу в ПСГ, які знаходяться на його балансі; звертаючись з вимогою визнати договір зберігання природного газу позивач мав намір захистити своє право на укладення договору зберігання, яке було порушено відповідачем відмовою в підписанні такого договору в добровільному порядку; обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідач п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України та правовим позиціям Верховного Суду (постанови у справах №916/1134/18, 909/324/19, 726/1063/23, 916/1423/18), які не були враховані судом першої інстанції; у договорі зберігання позивачем зазначені всі істотні його умови, зокрема щодо предмету договору, ціни послуг зберігання, строку дії договору; невідповідність редакції договору типовій формі, затвердженої постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2499 (вже після звернення позивача до суду) не може бути перешкодою в отриманні позивачем судового захисту тих прав, які були порушені відповідачем на дату звернення з позовом до суду, тому суд мав визнати договір укладеним в редакції типової форми такого договору.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту, оскільки переддоговірний спір про укладення договору є способом установлення правовідносин, а не способом установлення юридичного факту, котрим захист цивільних прав та інтересів не досягається; визначаючи саме такий спосіб захисту свого нібито порушеного права Укрнафта намагається вирішити питання права власності на видобутий природний газ щодо якого у позивача відсутні будь-які первинні документи, які б підтверджували право власності на таке майно; невідповідність обраного способу захисту є підставою для відмови у позові; аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах у справах №46/606 та №46/603 в подібних правовідносинах; відсутнє досягнення згоди щодо усіх істотних умов договору, оскільки відсутній предмет договору - Укрнафта не передавала відповідних обсягів природного газу на зберігання до ПСГ відповідача, відсутня ціна договору - вартість послуг зі зберігання, сторонами не погоджено строку дії договору - вказаний договір стосується періодів зберігання, що мали місце в минулому, умови договору не можуть встановлювати зобов`язання для сторін на минулий час; умови проєкту договору не відповідають вимогам постанови НКРЕКП про затвердження типового договору зберігання природного газу.

Третя особа 3 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на відсутність предмету договору, непогодження ціни договору, відсутності строку дії договору та обрання позивачем неналежного способу захисту.

Третя особа 2 не повідомлялась про розгляд апеляційної скарги, оскільки згідно інформації у ЄДР 05.01.2022 було внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи - Дочірнього підприємства "Полтаванафтогазгеологія" Національна акціонерна компанія "Надра України" у зв`язку з визнанням його банкрутом і вказана юридична особа має статус "Припинено".

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, просила її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Представник третьої особи 1 у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник третьої особи 3 у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2003 між НГВУ "Охтирканафтогаз" ВАТ "Укрнафта", яке дії від імені ВАТ "Укрнафта" (наразі - ПАТ "Укрнафта"), як підприємством, та ДП "НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія", як ліцензіатом, було укладено договір №35/78-СД про спільну діяльність з геологічного вивчення, в т.ч. дослідно-промислової розробки, Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища.

Відповідно до п. 1.1 договору про спільну діяльність останній укладений з метою організації і здійснення геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у т.ч. дослідно-промислової розробки об`єктів робіт, забезпечення організаційно-економічних умов для спільного інвестування, використання передових технологічних та технічних засобів вітчизняного і зарубіжного виробництва та їх експлуатації, нарощування обсягів за рахунок видобутку вуглеводнів та буріння нових з похилим стовбуром свердловин, підвищення нафтовилучення, досягнення високих економічних показників при експлуатації об`єктів робіт із забезпеченням виконання вимог безпеки праці, охорони надр і навколишнього середовища; отримання доходів учасниками; створення нових робочих місць.

Додатковою угодою №3 від 09.07.2007 було внесено зміни до договору №35/78-СД та, зокрема, в преамбулі зазначено, що договір укладений між ВАТ "Укрнафта", як підприємством, ДП НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія", як дочірнім підприємством і НАК "Надра України", як ліцензіатом.

13.04.2007 між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", як зберігачем, та ВАТ "Укрнафта", як поклажодавцем, був укладений договір №117-74 зберігання природного газу, згідно якого зберігач зобов`язується за плату, протягом строку встановленого даним договором зберігати в ПСГ природний газ, переданий йому поклажодавцем і повернути останньому у схоронності рівну кількість газу зазначеної в договорі якості, а поклажодавець зобов`язується внести плату за зберігання даним договором строки.

Поклажодавець передає зберігачу газ на зберігання в обсязі 52807,00 тис.м.куб, що закачується в ПСГ в сезоні 2006-2007 років (п.2.1). Даний договір поширює свою дію на відносини сторін, які склались з 01 січня 2007 року і діє в частині зберігання газу до 15 квітня 2007 року (п.9.1).

Додатковою угодою №1 від 15.04.2007 до договору зберігання природного газу сторони змінили, у тому числі, п.2.1 договору, вказавши, що: "2.1 Поклажодавець передає зберігачу газ на зберігання в таких обсягах: 57807000,0 куб.м. - обсяг газу, що заканчується в ПСГ в сезоні зберігання 2006-2007 років; - 167 291 000,0 куб.м. - обсяг газу, що закачується в ПСГ в сезоні зберігання 2007-2008 років". Також вказали, що договір діє в частині зберігання газу до 15 квітня 2008 року.

У період з травня по грудень 2007 року Укрнафта, яке діяло в інтересах спільної діяльності відповідно до договору №35/78 про спільну діяльність, згідно договору №117-74 передало, а Укртрансгаз прийняло і закачало до підземних сховищ газу природний газ в загальному обсязі 52 977 644 куб.м., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів закачки природного газу в ПСГ ДК "Укртрансгаз" по договору №117-74 від 13.07.2007 року.

Згідно листа Національної комісії регулювання електроенергетики України від 06.11.2007 №6422/08/17-07, адресованого позивач, комісія підтвердила, що на материковій території України ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" є єдиним підприємством, яке має ліцензію на право провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу в підземних сховищах газу, які знаходяться на його балансі.

02.12.2008 між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", як зберігачем, та ВАТ "Укрнафта", як поклажодавцем, був укладений договір №118-41 зберігання природного газу.

Згідно п.2.1 договору №118-410 покладожовець передає зберігачу газ на зберігання в таких обсягах: 80000,00 тис.куб.м. - обсяг газу, що закачується в ПСГ в сезоні 2008-2009 років.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 16 квітня 2008 року, і діє в частині зберігання газу до 15.04.2009 року (п.9.1).

Листом від 25.11.2010 №64-2162/2 Об`єднане диспетчерське управління (ОДУ) Укртрансгаз повідомило заступнику директора з правових питань Укртрансгазу про те, що за 2007 рік за актами руху газу в ПСГ Укртрангаз було оформлено і станом на 01.01.2008 знаходилось на зберігання 334 696,348 тис. куб.м. природного газу видобутого по договорах спільної діяльності з Укрнафтою, у тому числі 52 977,644 по договору №35/78-СД. Починаючи з квітня 2008 року природний газ, що видобувається по договорах спільної діяльності з Укрнафтою закачується в ПСГ Укртрансгазу як газ невизначеного власника.

Листами від 01.07.2009 №7168/64-004 та від 28.01.2011 №957/64-004 Укртрансгаз повідомило НГВУ "Охтирканафтогаз" про те, що не підписані технічні акти передачі газу власного видобутку Укрнафти в газотранспортну систему Укртрансгазу починаючи з квітня 2006 р. Відповідно до наданих Укрнафтою в ОДУ Укртрансгаза звітів за період з січня по грудень 2008 р. та з січня по квітень 2009 р. 121 171,183 тис.м.куб. газу, видобутого по договору СД №35/78 у вказаний період, які передбачені для задоволення потреб населення, залишаються не оформленими актами.

Довіреністю №юр-436/д від 19.11.2010 ВАТ "Укрнафта", НАК "Надра України" та ДП "Полтаванафтогазгеологія" НАК "Надра України з метою здійснення ліквідаційної процедури, пов`язаної із завершенням спільної діяльності за договором №35/78-СД від 24.02.2003, уповноважили НГВУ "Охтирканафтогаз" ВАТ "Укрнафта" в особі в.о. начальника НГВУ Наслєднікова С.В. укладати від імені учасників будь-які договору (угоди) в тому числі на розпорядження (реалізацію) спільно виробленою продукцією, а також на послуги та підрядні роботи, необхідні для проведення ліквідації спільної діяльності.

24.02.2011 ПАТ "Укрнафта" в особі відокремленого структурного підрозділу (філії) НВГУ "Охтирканафтогаз", як уповноважений учасник договору № 35/78-СД від 24.02.2003 про спільну діяльність з геологічного вивчення, в т.ч. дослідно-промислової розробки, Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища, направило відповідачу лист за вих. №24юр-1/18680 з підписаним зі своєї сторони проєктом договору зберігання природного газу.

Вказаний лист було отримано відповідачем 28.02.2011, що підтверджується відміткою на поштовому повідомленні про отримання поштового відправлення.

Однак, відповідач договір зберігання природного газу, надісланий листом за вих. № 24юр-1/18680 від 24.02.2011, не підписав, протокол розбіжностей не склав, відмови від договору не надіслав.

У зв`язку із викладеними обставинам Укрнафта 15.04.2011 (згідно відтиску календарного штемпеля на конверті) звернулась до суду із даним позовом та просила визнати укладеним між позивачем та відповідачем договір зберігання природного газу, який направлено листом за №24юр-1/1868 від 24 лютого 2011 року в редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви.

Так, у запропонованому у прохальній частині позовної заяви проєкті договору наведено, зокрема, такі умови:

- у пункті 2.1 визначено, що поклажодавець на підставі цього договору передає зберігачу газ на зберігання в обсязі 174 149,827 тис.м.куб., з яких:

2.1.1. 52 977,644 тис.м.куб. природного газу, який передано на зберігання в ПСГ, з них: -52 977,644 тис.м.куб., який видобутий у травні, липні, вересні - грудні 2007 року.

2.1.2. 121 172,183 тис.м.куб. природного газу, який переданий в газотранспортну систему та який поклажодавець планує передати на зберігання в ПСГ, з них: 95 565,914 тис.м.куб. природного газу, який видобутий у січні - грудні 2008 року; 25 606,269 тис.м.куб. природного газу, який видобутий у січні - квітні 2009 року.

2.1.3. інші обсяги газу, які поклажодавець планує прийняти від третіх осіб та передати зберігачу для зберігання в ПСГ протягом дії цього договору.

- у пункті 2.16 зазначено, що у випадку, якщо на момент завершення періоду відбору у сезоні зберігання 2010-2011 років, 15 квітня 2011 року, в ПСГ залишилась невикористана частина (залишок) обсягу газу поклажодавця, сторони зобов`язуються до 15 травня 2011 року, скласти акт про обсяг залишку природного газу в ПСГ;

- розділі 3 "Тарифи" вартість послуг зберігача за зберігання природного газу визначено згідно з нормативно-правовим актом, яким встановлені тарифи на послуги відповідача, а саме відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 11.05.2006 №575 "Про затвердження тарифу на послуги з зберігання природного газу у підземних сховищах газу для ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України";

- у пункті 9.1 визначено строк дії договору в частині зберігання газу встановлений до 15.04.2011, в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного виконання позивачем своїх зобов`язань за даним договором.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що зазначені позивачем у п. 2.1.2 проєкту договору обсяги природного газу заперечує з мотивів недоведеності факту їх видобутку і передачі, а також з огляду на те, що 244 млн. куб.м природного газу, видобутого по спільній діяльності з позивачем у 2006-2007 роках і який знаходився в ПСГ відповідача, було відібрано НАК "Нафтогаз України" та реалізовано населенню у 1-му кварталі 2008 року, про що свідчать акти відбору природного газу № 421-41/2 і № 421-41/3 від 26.04.2008, копії яких додані до відзиву.

Відбір газу за вказаними актами проводився на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2008 №421 та рішення правління НАК "Нафтогаз України" від 26.04.2008 (протокол №41) згідно якого було доручено Укртрангаз в терміновому порядку підготувати акти відбору з ПСГ Укртрансгаз природного газу, видобутого в України, який знаходився в ПСГ як газ невизначеного власника і реалізований населенню у січні 2007 року та у І кварталі 2008 року.

Згідно протоколу №77 засідання правління НАК "Нафтогаз України" від 20.11.2011 вирішено взяти до уваги, що газ власного видобутку, видобутий ПАТ "Укрнафта" протягом квітня-грудня 2010 року та січня-березня 2011 року, а також видобутий у 2008-2010 роках та у січні-березні 2011 року за договорами спільної діяльності з ПАТ "Укрнафта" був використаний населенням України у лютому-березні 2011 року відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік", Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.201 №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом".

Листом від 27.04.2011 НАК "Нафтогаз України" направило на адресу "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" проєкт договору поставки природного газу, видобутого у 2009 року, між оператором за договором СІД №35/78/141-СД від 24.02.2003 та ПАТ "НАК "НАфтогаз України" і акти приймання-передачі природного газу у лютому-березні 2011 року, видобутого у 2009 році. Вказаний договір та акти не були підписані, отже договір поставки не був укладений.

НАК "Надра України" у письмових поясненнях підтримала позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що природний газ видобувався в межах здійснення спільної діяльності і предмет договору зберігання належить учасникам спільної діяльності на праві спільної часткової власності.

У свою чергу АТ "НАК "Нафтогаз України" у поданих поясненнях наполягало, що запропонований позивачем проєкт договору не може бути визнаний прийнятним для укладення з відповідачем, оскільки вартість зберігання (тариф на закачування, тариф на зберігання та тариф на відбір) визначена у ньому на підставі постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 11.05.2006 № 575 "Про затвердження тарифу на послуги з зберігання природного газу у підземних сховищах газу для ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", яка втратила чинність. Крім цього, у разі задоволення позову спірний договір буде укладений вже після спливу строку, визначеного п. 9.1 проєкту договору, для виконання відповідачем свого обов`язку зі зберігання газу, що позбавить його можливості виконати такий обов`язок належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для зберігача у вигляді застосування до нього господарських санкцій. Також, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.08.2023 у справі № 46/603 та від 01.12.2021 у справі №46/606, третя особа 3 стверджувала про обрання позивачем неналежного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно висновку №8585/8588/11-45 судово-економічної експертизи, складеного 29.02.2012 експертом Київського НДІСЕ Пищолка Т.В. та висновку №6073/9581/12-45 повторної судово-економічної експертизи, складеного 16.10.2012 експертами Київського НДІСЕ Гріненко І.М. і Луковою О.С., наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі газу підтверджується передача Качанським газопереробним заводом ВАТ "Укрнафта" спільній діяльності за договором №35/78 на вузлі обліку газу в систему магістральних газопроводів ДК "Укртрансгаз" підготовлений газ для промислового та комунально-побутового призначення в загальному обсязі 174 149,827 тис.м.куб., а саме видобутий в травні, липні, вересні-грудні 2007 року - 52977,644 тис.м.куб., в січні-грудні 2008 року - 95565,914 тис.м.куб., в січні-квітні 2009 року - 25606,269 тис.м.куб. Наявними у матеріалах справи актами відбору природного газу документально не підтверджується, що із ПГС Укртрансгазу здійснено відбір саме природного газу, видобутого за Укрнафтою за договором №35/78-СД, тому можна вважати, що в системі магістральних газопроводів та в ПГС повинен бути наявний природний газ в обсязі 174 149,827 тис.м.куб., видобутий за договором про спільну діяльність.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами фактично існує спір про право щодо природного газу (обсягів та підстав набуття), який, за твердженням позивача, був видобутий в рамках виконання договору про спільну діяльність та переданий в газотранспортну систему відповідача, проте суд не вправі ухвалювати рішення про укладення договору, якщо питання стосується зобов`язання, що вже було виконано (передано майно або вчинено інші дії) до передачі та вирішення переддоговірного спору судом.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору №35/78-СД про спільну діяльність з геологічного вивчення, в т.ч. дослідно-промислової розробки, Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища від 24.02.2003 року Укрнафта та НАК "Надра України" здійснювали видобування природного газу, який на підставі відповідних договорів передавався Укртрансгазу для зберігання до підземних сховищ газу.

Позивач стверджує, що ним було передано на зберігання відповідачу природний газ в обсязі 174 149,827 тис.м.куб. (52 977,644 тис.м.куб. видобуто у травні, липні, вересні-грудні 2007 року і закачано у ПСГ та 121 172,183 тис.м.куб видобуто у період з січня 2008 року по квітень 2009 року і передано в газотранспортну систему), однак відповідач ухилився від укладання нового договору зберігання вказаного природного газу, чим порушив права та інтереси позивача.

Відповідач, у свою чергу, стверджує, що позивач не довів факт видобутку і передачі вказаних обсягів природного газу, а також вказує, що 244 млн. куб.м природного газу, видобутого по спільній діяльності з позивачем у 2006-2007 роках і який знаходився в ПСГ відповідача, було відібрано НАК "Нафтогаз України" та реалізовано населенню у 1-му кварталі 2008 року.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

У даній справі судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем обрано такий спосіб захисту порушеного права, як визнання укладеним договору за рішенням суду відповідно до статті 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Статтею 20 ГК України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, у тому числі, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

За змістом статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (частина 1). День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (частина 2).

Переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору (постанова об`єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341).

В ринкових умовах господарювання договори повинні укладатися, як правило, на основі вільного волевиявлення сторін, перелік випадків, коли можливе укладання господарських договорів за рішенням суду, обмежений. Так, відповідно до статті 187 ГК України господарські суди розглядають спори про спонукання до укладання договору чи з умов договору у разі, якщо: а) договір укладається за державним замовленням, прийняття якого є обов`язковим для відповідного суб`єкта господарювання (стаття 183 цього Кодексу), або б) існує публічне зобов`язання суб`єкта господарювання (стаття 178, частина 6 статті 179 цього Кодексу), або в) укладався попередній договір, і одна з його сторін ухиляється від укладення основного договору (стаття 182 цього Кодексу), або г) наявна згода обох сторін на розгляд спору судом.

У частині 1 статті 649 ЦК України, якою визначено вирішення переддоговірних спорів, передбачено, що розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

У розумінні статті 187 ГК України та статті 649 ЦК України переддоговірний спір може полягати у розбіжностях між сторонами щодо змісту (спір про врегулювання розбіжностей) або виникати у разі відмови чи ухиленні від його укладення (спір про спонукання укласти договір).

Суд не вправі ухвалювати рішення про укладення договору, якщо питання стосується зобов`язання, що вже було виконано (передано майно або вчинено інші дії) до передачі та вирішення переддоговірного спору судом. Такий висновок випливає із системного тлумачення норм частини 2 статті 180 ГК України, частини 2 статті 187 ГК України, частини 3 статті 631 ЦК України, що визначають підстави виникнення господарських зобов`язань; момент визнання укладеним господарського договору за рішенням суду; та можливість поширювання умов договору на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення, лише за домовленістю сторін, а не за рішенням суду. У такому разі, якщо одна із сторін вже здійснила фактичні дії без достатньої правової підстави, то правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Переддоговірний спір про укладення договору не є спором про встановлення факту, а згідно з частиною 2 статті 20 ГК Україи відповідає такому способу захисту, як установлення правовідносин.

Однак, як вірно встановив суд першої інстанції, у даному випадку спір не стосується врегулювання розбіжностей, а є спором про спонукання до укладення договору щодо послуг зберігання природного газу, які надавалися у травні, липні, вересні - грудні 2007 року, січні - грудні 2008 року та січні - квітні 2009 року, з підстав відмови та невизнання відповідачем факту закачування позивачем визначеного обсягу природного газу та його належності позивачу.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами фактично існує спір про право щодо природного газу (обсягів та підстав набуття), який, за твердженням позивача, був видобутий в рамках виконання договору про спільну діяльність та переданий в газотранспортну систему відповідача у травні, липні, вересні - грудні 2007 року, січні - грудні 2008 року та січні - квітні 2009 року. Наявність саме такого спору між сторонами опосередковано підтверджує і позивач, наполягаючи на встановленні судом при розгляді даної справи обсягів газу, яки ним закачувались у ПСГ або передано в газотранспортну систему.

Будь-яких обставин того, що спір у цій справі виник при укладанні господарського договору за державним замовленням, або договору, укладення якого є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, судом першої інстанції встановлено не було.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним Судом розглядався ряд справ за подібними позовами Укрнафти до Укртрансгазу про визнання укладеними договорів зберігання природного газу (видобутого за іншими договорами про спільну діяльність) та в постановах від 01.12.2021 у справі №46/606 та від 09.08.2023 у справі №46/603 викладені висновки щодо застосування норм права, зокрема статей 20, 180, 187 ГК України, статей 631, 649 ЦК України, які були враховані судом першої інстанції.

Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду у справах №916/1134/18, 909/324/19, 726/1063/23, 916/1423/18, то вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, за інших обставин, встановлених судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28 лютого 2024 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29.05.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді А.О. Мальченко

О.В. Агрикова